Військове мистецтво запорожців

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровськ-2016

ВІЙСЬКОВЕ МИСТЕЦТВО ЗАПОРОЖЦІВ

Виконала:

студентка І курсу

І медичного факультету

5а групи

Чернишова Катерина

Перевірила:

Котенко Наталія Анатоліївна

Зміст

Вступ

1. Козацька рада

2. Військова старшина

3. Особливості козацького війська

4. Ракети, вогненні колеса і летючий вогонь

5. Використання рухомих таборів

6. Військово-морське мистецтво

Заключення

Список використанної літератури

Вступ

Ідея окремого самостійного козацького війська зродилася на Запорожжі. Там, далеко поза межами людських осель, серед степів і диких піль, на недоступних Дніпрових островах добичники і вояки з України зорґанізувалися у вільне, незалежне військо. Там повстав своєрідний козацький побут, витворилися нові способи воювання, повстала козацька ідеолоґія і козацькі змагання. Цим окремим, ориґінальним життям козаччини-жила поверх трьох століть.

Суцільність козаччини спиралася на тому, що козаки були не тільки військом, але й суспільною верствою, зі своїми соціальними аспіраціями. Всі козацькі права и привілєї були відомі під назвою вольностей запорозького війська. За ці вольности,"кровю добуті предками нашими", "належні лицарським людям", "надані князями руськими и королями", козаччина вела вперту боротьбу ввесь той час, як була під польською владою. Ці домагання зводилися до таких пунктів: вільно вибирати військову старшину; мати власний незалежний суд; не платити ніяких податків; проживати в усіх державних і приватних землях; користуватися безплатним утриманням під час походів і постоїв війська: вести лови и риболовство на Низу; виробляти пиво и горілку без державник оплат; свобідно дідичити "відумерщйну", тобто .спадщину по померших козаках; хо-дити в походи "на полі и на морі"; найматися на службу чужоземним володарям. За ці "вольности" козаки вели вперту боротьбу з Польщею і в цих змаганнях розвинулося козацьке братерство і солідарність, витворились спільні ідеолоґічні основи запорозького війська. Повстання з 1648. р. дало козаччині широкі простори Наддніпрянщини, аж по "лінію" на Случі. На цій території зорґанізувалася держава, яка цілком забезпечувала всі "вольности" козацького стану. Пізніше витворилася старшинська аристократія, що почала використовувати козацькі вольности виключно для себе, а козацька "чернь" попала в залежність від неї. Але навіть і тоді запорозьке військо у своїх виступах назверх, особливо супроти Московщини, виходить як одноцільна, солідарна орґанізація.

1. Козацька рада

Козаччина витворила в себе своєрідний демократичний устрій: всі важливі орґанізаційні й політичні справи вирішувало все військо, зібране на раду. Козацька загальна рада мала різні назви: військова рада, ґенеральна, повна ("зуполна"), чорна або чернецька. Всі ці назви означали більш-менш те саме, а власне, що право участи в раді мають усі козаки, так само старшина, як і "чернь", тобто рядове військо. На раду зявлялися всі козаки, що тільки мали охоту чи змогу прийти на місце зборів. Так нприклад у славній ніженській раді 1663 р. мало бути 40.000 учасників. Розуміється, що тоді на раді мали перевагу козаки з тих полків, де рада відбувалася. Виговський думав перевести реформу, дати рівне представництво всім полкам і наказав, щоб на раду зявлялися тільки старшина і по 10 козаків із кожного полку. Але ця спроба репрезентаційної системи не повелася і козаки вважали це за порушення своїх прав.Козаччина витворила в себе своєрідний демократичний устрій: всі важливі орґанізаційні й політичні справи вирішувало все військо, зібране на раду. Козацька загальна рада мала різні назви: військова рада, ґенеральна, повна ("зуполна"), чорна або чернецька. Всі ці назви означали більш-менш те саме, а власне, що право участи в раді мають усі козаки, так само старшина, як і "чернь", тобто рядове військо. На раду зявлялися всі козаки, що тільки мали охоту чи змогу прийти на місце зборів. Так нприклад у славній ніженській раді 1663 р. мало бути 40.000 учасників. Розуміється, що тоді на раді мали перевагу козаки з тих полків, де рада відбувалася. Виговський думав перевести реформу, дати рівне представництво всім полкам і наказав, щоб на раду зявлялися тільки старшина і по 10 козаків із кожного полку. Тоді довбуш ізо свого куреня виносив палочки до літаврів, ішов до церкви, забирав звідтіля літаври, ставив на їх майдані й бив спершу дрібненько один раз. На це гасло виходив військовий осавул, виносив з церкви корогву і ставив її на майдані. Тоді вже довбуш бив далі в бубни і на майдані збиралося військо, полками чи куренями. На Січі був у ХVI в. звичай, що неохочих до ради силою зганяли на майдан. Пізніше нераз гетьмани давали наказ явл'ятися на раду "під горлом", тобто під загрозою смерті... Військо уставлялося у велике коло або півколо, відповідно до місця. Накінець приходив гетьман зі старшиною (aбо кошовий на Січі), з відзнаками влади в руках, з відкритими головами на знак пошани для війська, а довбуші віддавали їм честь, б'ючи в літаври.Рада відбувалася за давніми військовими звичаями. На раду скликали, б'ючи в бубни, чи літаври. На Січі перший знак давав пушкар, стріляючи з найбільшої пушки. Тоді довбуш ізо свого куреня виносив палочки до літаврів, ішов до церкви, забирав звідтіля літаври, ставив на їх майдані й бив спершу дрібненько один раз. На це гасло виходив військовий осавул, виносив з церкви корогву і ставив її на майдані. Тоді вже довбуш бив далі в бубни і на майдані збиралося військо, полками чи куренями. На Січі був у ХVI в. звичай, що неохочих до ради силою зганяли на майдан. Пізніше нераз гетьмани давали наказ явл'ятися на раду "під горлом", тобто під загрозою смерти... Військо уставлялося у велике коло або півколо, відповідно до місця. Накінець приходив гетьман зі старшиною (aбо кошовий на Січі), з відзнаками влади в руках, з відкритими головами на знак пошани для війська, а довбуші віддавали їм честь, б'ючи в літаври.

На раді проводив гетьман (чи кошовий), а допомагала йому старшина. Особливу важливу роль мали осавули, що були посередниками між старшиною й радою. Вони обходили "коло" козаків, вияснювали справу и питалися їх, які їx погляди. Деколи старшина добирала собі визначніших козаків і спільно з ними обговорювали спірні питания. Формального голо-сування на раді не булю. Козаки виявляли свою раду "гучком", голосними окликами, кидаючи шапки догори. Перемагала сторона, що мала безсумнівну більшість. Коли партії були рівні, то нераз доходило й до гострої боротьби, просто на шаблі.

Військова рада мала широкі права. Вона вирішувала напрями державної політики, укладала умови з іншими державами, вибирала й скидала гетьмана й старшину, давала згоду на воєнні походи, рішала про те, які військові формації творити, деколи виконувала теж військове судівництво. Це був найвищий законодатний й орґанізаційний орган, йому мусили коритися всі інші установи запорозького війська.

2. Військова старшина

Командування над військом виконувала військова старшина різних ступнів. Головні козацькі уряди витворилися вже під кінець ХVІ. в., як тільки козаччина зорґанізувалася в постійне військо. Пізніше загальна схема тільки ще поширювалася та розросталася в подробицях.

На чолі війська стояв гетьман. Він був головою и представником держави, мав повну адміністраційну владу, широку участь у законодавстві й судівництві, - але передусім він був найвищий полководець і орґанізатор війська. Підчас війни його влада над військом була небмежена, він орудував усіма військовими силами й непослушних мав право карати на горло. В орґанізаційних справах гетьман мусив рахуватися з думкою ради старшини, в основних державних питаннях -- також із генеральною радою, якій завдячував свій уряд. Підчас походу гетьмана міг заступити наказний гетьман, звичайно хтось із ґенеральної старшини або полковників.

При гетьмані помічні функції мала військова або генеральна старшина, до якої належали генеральні обозний судді, підскарбій, писар, осавули, хоружий і бунчучний.

Генеральний обозний, як указує назва, мав передусім нагляд над військовим обозом. До нього, мабуть, належало й уставляти оборонний табір підчас воєнного походу, ґенеральний обозний заправляв також військовою артилерією, особливо ж тою, що була при гетьмані. Йому підлягали теж полкові обозні з полковою артилерією. ґенеральний обозний мав перше місце по гетьмані; у неприяві гетьмана головував на раді старшини, в поході бував наказним гетьманом. За Б. Хмельницького ґенеральний обозний Чернята списував козаків у реєстр.

Генеральні судді числом два, проводили в найвищому, генеральному суді. Генеральний підскарбій кермував державним скарбом, ґенеральний писар був канцлером козацької держави, вів найважніші внутрішні й закордонні справи, кермував генеральною військовою канцелярією.

Генеральні осавули, числом два, мали передусім військові функції: обіймали командування над окремими частинами української армії підчас походу, переводили перегляд війська, мали провід над охотничими полками. На ґене-ральній раді, як уже було згадано, стежили за ходом нарад та розвідувалися, яка думка у приявних. На гетьманському дворі осавули в імени гетьмана вітали чужосторонніх послів.

Генеральний хоружий (рідше "хорунжий") доглядав військові корогви та мав провід над відділом надвірного гетьманського війська.

Генеральний бунчучний або бунчужний носив перед гетьманом бунчук і товаришив гетьманові підчас походу. Під його проводом стояли бунчукові товариші.

У полку була полкова старшина: полковник,полкові - обозний, осавули, хоружий, суддя та належні до них нижчі урядовці.

Полковник мав подвійну функцію: адміністраційну й військову. Він стояв на чолі території полку, мав під своєю рукою всі уряди, виконував гетьманські доручення, мав нагляд над фінансами, вів суд, одне слово -- сполучував у свойому уряді всі адміністраційні справи своєї округи. 3 військового погляду він був полководцем і орґанізатором полку, дбав про добрий стан війська, його боєздатність і дисципліну, старався за воєнні засоби, доглядав фортифікацій, а в часі війни вів полк у похід і командував ним. Полковника заступав наказний полковник, з полкової старшини, або зі знатних козаків. Полковий обозний управляв полковим обозом і артилєрією, а в неприяві полковника командував полком. При ньому були: полковий артилерійний осавул, полковий артилерійний писар, хоружий полкової артилерії та отамани. Два полкові осавули доглядали ладу и дисципліни в полку, мали деякі поліційні обовязки, опікувалися полковою музикою. Осавула заступав підосавулій. Полковий хоружий мав під своїм доглядом полковий прапор. Деколи бувало двох полкових хоружих, один із них доглядав полкової "корогви", другий -- малого прапору, т. зв. значка. Під проводом хоружого стояли значкові товариші. Полковий суддя вів полковий суд, мав свою канцелярію і урядовців. Полковий писар ввів полкове діловодство. Сотенні уряди були: сотник, сотенний осавул, хоружий і пиcap. Їx функції в сотні були аналоґічні до функцій полкової старшини в полку.

Над частиною сотні, куренем, командував курінний отаман. Коли він мав іще й адміністраційну владу у своїм городі ч и місті, тоді його звали городовим отаманом. По селах бували сільські отамани.

На Січі старшим над цілим військом був кошовий отаман, а при ньому старшинські уряди мали суддя, осавул, писар. Над відділом війська з паланки стояв полковник, осавул і писар.

Булава була відзнака гетьмана від найдавніших часів. Вже 1581. р. запорожці віддають новому гетьманові Самійлові Зборовському до рук булаву зі словами: "Подаємо тобі цю відзнаку перших гетьманів цього місця, що нам щасливо, з доброю славою наказували". Гетьмани діставали булави від війська і від різних володарів, що хотіли собі приєднати козаків. Так нпр. Богданові Хмельницькому король Ян Казимир прислав був булаву, висаджувану туркусами; другу булаву надіслав цар Олексій. Як виглядала булава, це бачимо з портретів гетьманів від Сагайдачного до Розумовського. На врочистих виступах гетьман тримав булаву в руці; а так булава лежала перед ним на столі, або за гетьманом тримав її в руках гетьманський чура.

Бунчук це також відзнака гетьмана. Це був дрючок більш, ніж 3 метри завдовжки, закінчений металевим "яблуком", зпід якого звисало кінське волосіння. Бунчук носив бунчучний над гетьманом, особливо, коли гетьман був між військом. Також ставили бунчук на майдані серед ради.

Комишина, палиця з комишу, правила також за відзнаку гетьмана в часах перед Хмельниччиною. Яків Собєський, що добре приглянувся козацькому війську під Хотином 1621. р., каже, що "гетьман замісць яких-небудь відзнак носить палицю з комишу". В 1637. р., коли гетьман зрікався гетьманства, перед радою "поклав булаву и комишину".

Печать запорозького війська була округла, спершу меншого, пізніше більшого розміру. Печаті Б. Хмельницького мали у промірі 32-37 мм., одна печать Розумовського аж 87 мм. Посередині був герб: козак у кунтуші, підперезаний поясом, у шапці; ліва рука підтримує рушницю, оперту на рамя, права спирається о бік; по лівому боці висить шабля. Тільки на печатях Брюховецького та Ханенка козак. у правій руці тримає спис. Довкола печаті йде напис. На найстарших печатях, до половини XVII, в., був напис "Копия Войска Запорозкого"; під польською владою - "Печать Войска Єго Королевскої Милости Запорозкого"; під московською ,владою -- "Печать Царского Величества Малой Росіи Войска Запорозкого" (деколи в іншому порядку).

Окремі печаті мали деякі військові уряди, нпр. військова канцелярія та суд. Свою печать мав теж кожний полк, а деколи й сотня. Запорожжя мало свою печать, теж із козаком на гербі, з тією різницею, що, побіч козака, стоїть спис, котрий "воїна знаменує, який сторожить". Напис був: "Печать Славного Войска Запорозкого Низового". Різні запорозькі паланки мали свої печаті, з різними знаками, такими, як: коні, олені, льви, птахи, шаблі, списи, стріли і ін.

3. Особливості козацького війська

Українське козацтво не мало окремих родів військ. Козак був універсальним вояком. Він зазвичай володів усіма способами ведення бою та різною зброєю. Хоча, звичайно, окремі козаки відзначалися особливою майстерністю в тому чи іншому виді військового мистецтва.

Запорозька Січ виникла й розвивалася в тому регіоні, де в сутичках між сторонами, що ворогують, переважно брали участь озброєні вершники. Однак козацтво не мало достатніх матеріальних статків для утримання чисельної кінноти. Тому козаки виробляли власні бойові прийоми, щоб урівноважити свої військові можливості з ворожими.

Ударну силу козацького війська становила піхота. Її бойовий успіх досягався або за рахунок раптової атаки, або веденням щільного рушнично-артилерійського вогню. Козацькі піхотинці, на відміну від європейських вояків, не поділялися на тих, хто володів вогнепальною або холодною зброєю. До речі, у Європі до Тридцятирічної війни піхотинці-стрільці (аркебузьєри, мушкетери) вважалися допоміжними частинами. А в козаків вогнепальна зброя застосовувалася як основний вид озброєння. Це були рушниці, аркебузи, мушкети, гаківниці, яничарки тощо, а кіннотники мали ще й пістолі.

Козаки влучно стріляли з луків, прикриваючи стрільців під час перезаряджання ними вогнепальної зброї.

Легка кіннота використовувалася як допоміжне військо. На неї покладалася розвідка, переслідування, рейди в тили ворога,флангові атаки, заманювання супротивники в пастки.

Під час атаки застосовувалася лава -- наступ півколом, що давало можливість вести бойові дії проти ворога не лише з фронту, а й охоплювали його з флангів і навіть заходили в тил.

Однією з переваг козацького війська було бездоганне володіння саперною справою. Козаки вміли швидко та якісно будувати міцні укріплення безпосередньо під час бою. З огляду на чисельну перевагу ворога це часто було питання життя чи смерті. Польські та європейські найманні інженери не приховували свого захоплення фортифікаційними спорудами козаків.

Кіннота у козаків була менш чисельної, ніж піхота. Перші кінні сотні в запорожців з'явилися тільки після 1576 р., коли польський король Стефан Баторій передав на Січ 2 тисячі коней. У той час, коли в Західній Європі та Польщі в останній чверті XVI ст. зникло лицарство і з'явилася кавалерія, українські землі опинилися поза цим процесом. Тому запорозька кіннота, як і кавалерійські полки реєстрових козаків, залишалася слабкою і малочисельною. Саме відсутність сильних кінних загонів зумовила поразку козацьких воєн 1591-1638 рр. Г.Л.Боплан писав, що коли б козаки мали кінноту, рівноцінну піхоті, їх не можна було б подолати.

Пластуни (розвідники). Один із куренів на Запорозькій Січі складався з пластунів-розвідників. Козаки куреня були призначені для виконання особливих завдань: розвідувально-дозорна служба, розвідка, агентурна робота на ворожій території, збирання інформації військово-дипломатичного характеру, проведення диверсій тощо.

Тогочасні умови, в яких проходили бойові дії козаків, вимагали від пластунів широкого застосування всіляких хитрощів. При цьому велике значення надавалося дезінформації ворога щодо стану і намірів козацького війська. Наприклад, невеликі загони вершників часто імітували відхід головних сил, а посаджені на коні опудала створювали враження багаточисельної кінноти. Розкладені додаткові ватри імітували нічні табори козаків, які насправді перебували в іншому місті.

Козаки вміло застосовували різні форми маскування. Для диверсійної роботи на мілководді вони годинами перебували під водою, дихаючи через очеретину. Одяг розвідників складався з м'якого взуття, традиційних шароварів, короткої полотняної або шкіряної сорочки чи куртки. Розвідники добре опанували всі види зброї, але віддавали перевагу нечутким пострілам із лука, захалявним ножам, турецьким ятаганам, келепам (бойовим молотам), комбінованій зброї (перначам або кийкам з вгвинченими кинджалами) тощо. Для залякування і відвернення уваги ворога застосовувалися саморобні пристрої, які могли послідовно вибухати. Багатоетнічний склад козацтва сприяв акумуляції в ході підготовки пластунів кращих надбань як власної фізичної культури, так і елементів різних систем, зокрема двобою тюркських народів, народів Кавказу, російської боротьби (витоки якої сягають давньоруської елітарної школи двобою "Собор"). Існує гіпотеза, що танець гопак є стилізованою формою комплексу прийомів козацького двобою без застосування зброї.

До речі, козаки володіли кількома видами бойових мистецтв. До наших днів дійшли згадки про них: "спас", "хрест", "гайдок", але суть їх практично втрачена. Відомо лише, що зокрема гайдок був поширений серед пластунів.

Членом пластунського куреня міг стати будь-хто за умови проходження іспиту та одностайного схвалення кандидатури відкритим голосуванням усіх членів громади. Декого (приміром сиріт) готували до такої служби з дитинства. Вони виховувалися при козацьких монастирях, здобували освіту, а крім того, щоденно тренувалися фізично.

Широко відомі морські походи козаків, що відбувалися, як правило, в липні. На весельних судах, що звалися "чайками" (байдаками) і вміщували по 50-80 козаків зі зброєю, кілька гармат, вони досягали турецьких берегів.

Довжина чайки була близько 20 метрів, ширина та висота - 4 метри. Дно робилося суцільним, зі стовбура верби і липи. Боки обшивалися дошками шириною 30 см і довжиною 4 метри. На судні ставили два стерна, по одному на кожному кінці, 10-15 пар весел, а також щоглу для вітрила. Для усталеності та непотопленості до бортів прив'язували в'язки очерету. Г.де Боплан також розповідає про підготовку і проведення морського походу: "за півмісяця шістдесятеро (козаків) звели один човен... за два-три тижні мають 80-100 човнів... Кожен козак озброєний двома рушницями, шаблею. А на кожному човні є також 4-6 фальконетів (гармат). У кожного є компас... Козаки гребуть, не припиняючи, і за 36 або 40 годин досягають Анатолії". Далі Г.де Боплан описує морський бій: "Якщо козаки зустрінуть на дорозі які-небудь галери або інші судна, вони переслідують їх, атакують і беруть приступом. За заданим сигналом козаки з усіх сил налягають на весла, щоб швидше досягти ворожих кораблів, тим часом, як половина козаків тримається готовою до бою і тільки чекає абордажу, щоб увірватись на корабель, екіпаж якого буває дуже вражений несподіванкою, бачачи себе атакованим 80 або 100 суднами, з яких валить на корабель маса озброєних людей і в одну мить захоплює його".

Посол Франції у Стамбулі Франсуа де Гарле барон Сезі у "Листі до друга" (1620) захоплено описував морські походи козаків проти Туреччини. Але особливо здивувало барона те, що козаки, відчуваючи близькість погоні, заганяли свої чайки в очерет, а самі, вирізавши довгі очеретини і дихаючи через них, опускалися на дно і зникали, стаючи непомітними для ворога. Свою розповідь французький посол завершає такими словами: "Ці люди впевнено почувають себе на суші, у воді й у повітрі, скрізь уміють дати собі раду і взяти верх у всіх стихіях".

Під час морських походів на татар і турків силу козацьких ударів відчували міста Азов і Кафа, Ізмаїл, Акерман, Варна, Синоп, Трапезунд. Навіть "самому Царгороду (Стамбулу) давали пороху нюхати". Морські походи приносили славу козакам і сприяли піднесенню їхнього авторитету в європейському світі. Так, префект Кафи венеціанець Дортеллі д'Асколі свідчив: "Козаки такі відважні, що не лише за рівних сил, але і 20 чайок не бояться 30 галер падишаха, як це видно щорічно надалі".

Вперше на українських землях козаки згадуються під 1489 р., коли вони допомагали полякам боротися проти татар. В 1492 р. козаки захопили татарський корабель під Тячинею на Дніпрі. В 1494, 1496 і 1498 рр. українські і донські козаки здійснили кілька походів на Ногайські орди. Нападали козаки і на турецькі фортеці. В 1521 р. вони рушили в похід на Молдавію; 1523 р. ходили на Крим і зруйнували Очаків; у 1523-1524 рр. - на Тавань; у 1528 та 1545 рр. знову під Очаків. В 1556 р. козаки Д.Вишневецького і російські стрільці чернігівського воєводи І.Ржевського здійснили похід у пониззя Дніпра. Була захоплена фортеця Аслан-Кермен. В 1558 і 1559 рр. українські козаки разом із донськими здійснили успішні походи на Перекоп та Азов.

У 70-х рр. XVI ст. козаки боролися за визволення Молдавії від турецького поневолення.

У 1575 р. здійснили вдалий похід на Крим. 1576 р. разом із російськими стрільцями воєводи А.Верьовкіна штурмували турецьку фортецю на Дніпрі Іслам- Кермен. Потім самостійно "промишляли" під Гезлевом (Євпаторія) і Кафою, ходили на Трапезунд та Синоп. У 1586 р. козаки розгромили татарські загони в пониззі Дніпра й захопили фортецю Очаків. На чайках дійшли до Гезлева та Білгорода, спалили фортеці та повернулися на Січ.

Протягом 1603-1604 pp. козаки здійснили кілька сухопутних і морських походів. Широкий резонанс у світі викликало взяття запорожцями турецьких фортець, які на той час вважалися неприступними: Варна (1616), Синоп (1614), Кафа (1616), Килія (1621) та ін.

У 1608 р. козаки пішли в сухопутний похід на Кримське ханство, здобули Перекоп і зруйнували його укріплення, а вже наступного року вони на 16 чайках запливли в гирло Дунаю, спалили міста-фортеці Ізмаїл, Килію і Білгород. У 1614 р. вони двічі перепливали Чорне море і штурмували турецькі прибережні міста Трапезунд і Синоп. Навесні 1651 р. на 80 чайках козаки напали на околиці турецької столиці Стамбул. Розлючений султан наказав будь-якою ціною знищити зухвальців. Коли ж турецький флот наздогнав козаків у гирлі Дунаю, вони вщент розбили турецьку ескадру, полонили адмірала і спалили кілька захоплених галер та прорвалися до Дніпра.

У 1616 р. дві тисячі запорожців на чолі з П.Сагайдачним при виході в Чорне море на чайках прийняли бій з турецькою ескадрою Алі- Паші, який ледве втік від них. До рук козаків потрапило 150 галер і 100 допоміжних суден. Після цього Сагайдачний здійснив один з найзначніших своїх морських походів - на Кафу, невільничий ринок у Криму. Тоді козаки знищили 14 тисяч турецьких воїнів, потопили турецькі кораблі та визволили тисячі полонених, призначених для продажу. У штурмі Кафи брали участь і 700 донських козаків.

Вдалим був морський похід козаків у червні-липні 1621 р. Французький посол барон Сезі повідомляв своєму уряду: "Страх, що охопив жителів цього міста, був такий великий, що неможливо описати. Дізнавшись про дії козаків, турецький адмірал Халіль-Паша, який стояв зі своє ескадрою в Килії, атакував їх. Заманивши турків на мілководдя, козаки потопили 20 кораблів. У битві в гирлі Дунаю козаки втратили 20 галер".

1628 р. козаки прорвалися через Перекоп, завдали поразки татарським військам під проводом мурзи Буджацької Орди Кантеміра під Бахчисараєм і обложили Кафу. Вони відійшли з півострова тількі під тиском численного турецького війська. Не припиняли козаки походів і в наступні десятиліття.

Отже, військова майстерність козаків, сміливі походи проти турків і татар сприяли наростанню їхнього авторитету та популярності на міжнародній арені, що свідчило про те, що Україна в особі козацтва створила окрему "військову і політичну силу, яка об'єктивно відігравала прогресивну роль, гальмуюючи турецько-татарську експансію, зменшуючи її масштаби та інтенсивність. В той самий час треба відзначити, що не кожен похід козаків був війною за віру чи потребою визволити побратимів. Оскільки Запорізька Січ не мала міцної економічної основи, то частина походів носила утилітарний характері зводилася до пограбування.

козацький військовий похід

4. Ракети, вогненні колеса і летючий вогонь

У світову скарбницю військової майстерності внесли свою вагому частку Остафій Дашкевич, котрий вперше дав у руки воїнам вогнепальну зброю; Самійло Кішка, що придумав і побудував "чайки"; Дмитро Вишневецький, який почав робити надзвичайно легкі й міцні "чайки" з волових шкур і першим здійснив "морський десант"; Іван Богун -- він винайшов "кобзанку" і "вогненні колеса"; Богдан Хмельницький -- батько мобільної артилерії, що поставив гармати на колеса.

Ми й зараз захоплюємося і дивуємося винахідливості козаків, їхньому умінню малими силами перемагати кількісно сильнішого ворога. При зимовій обороні Умані під керівництвом Івана Богуна за його командою городяни збудували "кобзанку". Вони до тих пір обливали земляний вал навкруг фортеці водою, поки він не вкрився товстим шаром льоду, і фортеця стала неприступною.

Сильний жах охопив армію Чернецького, як побачила "вогненні колеса", воїни кричали: "Це божа кара!" і тікали світ за очі. Це "страхіття" теж винайшов Іван Богун. Звичайне колесо обмотували ганчір'ям, обливали смолою, підпалювали і пускали котитись із кріпосної стіни. З великого переляку армія Чернецького бігла з-під Умані, не розбираючи дороги. Вони вважали, що то дійсно кара Божа падає на них за їхні гріхи. За часів середньовіччя воювали, як правило, тільки вдень, козаки ж для успіху застосовували і нічну атаку.

Уміло використовували вони також звичаї турок і татар. Козаки знали, що під час намазу, тобто молитви, правовірний мусульманин, що б там не було, не мав права відволікатися, бо він спілкувався з Аллахом і знаходився під його охороною. Скориставшись цим, козаки у битві під Хотином перебили п'ять тисяч турків.

Козаки вперше у світі поставили артилерію на колеса. Сталося так, що під Корсунем, на Черкащині, їхні вози з артилерією застрягли у балці. Зненацька згори посунули жовніри. Тоді один з пушкарів запалив гніт і вистрелив прямо з воза, ядро упало в середину нападників -- від несподіванки вони зупинились, а потім почали тікати. Гармати доправили, куди було треба, а Хмельницькому доповіли про цю пригоду. Він одразу збагнув, які переваги матиме пересувна артилерія. У своєму війську Богдан Хмельницький ввів кінну артилерію на 100 років раніше Західної Європи.

У другій половині XVI ст. гетьман Війська Запорозького Богдан Ружинський змушений був дати бій турецько-татарським загарбникам. Чужоземці оточили табір січовиків. Козаки відбивались. Турки атакували раз по раз -- марно. Але козацтво усвідомлювало, що сили надто нерівні, і це змусило їх піти на військову хитрість. Один з вояків запропонував використати "летючий вогонь".

Звісна річ, це були не сучасні ракети, а паперово-берестяні, дерев'яно-олив'яні пристрої. Гільза складалася з п'яти-шести мішечків пороху. Нею вистрілювали зі спеціальної установки, що нагадувала великий нерухомий лук із подовженим хоботом, і "ракета" долала досить велику відстань -- 150-200, а то й більше метрів.

Багато козаків зголосилося власноруч "запускати вогняних зміїв" у тилу ворога і близько від наметів турецького командування. Робилося це просто: гільза настромлялася на вістря списа, порох підпалювався і спис кидався якомога далі в бік противника. Уже перших кілька залпів "ракет" нагнали такого жаху на ворогів, що тим годі було й думати про опір. До того ж "ракети" вибухали стільки разів, скільки було в них мішечків пороху. "Пекельна зброя" зробила свою справу: завойовники втекли світ за очі.

Торпеди теж винайшли козаки. Колоду видовблювали з двох боків (одна заглибина для заряду, інша для пороху) і підпалювали порох... По воді колода пливла із шипінням і димом прямо на турецьку галеру, а стикнувшись із нею, вибухала, пробивала дірку у борту і всередині спалахувала пожежа. Турецькі моряки волали "шайтан" і кидалися у воду. Звичайно, це не сучасна торпеда, але початок зроблено козаками!

Що стосується флоту, то козаки ніколи не будували галер, вони їх топили і палили. В часи Запоріжжя Великий Луг був укритий пралісом. Із тої деревини козаки будуваливеликі однощоглові веслові човни. На подив професійних мореплавців вони перетинали Чорне море, з'являлись в Малій Азії, козаки руйнували ворожі міста, визволяли бранців і повертались додому, на Січ. Ці вузькі, довгі, легкі в русі човни називалися "чайки", мабуть тому, що були обшиті просмоленими снопиками очерету і зовні нагадували птахів, котрі, склавши крила, погойдувалися на хвилях. Порожнистий очерет додавав човнам плавучості. Свіжий вітер підганяв кількасот козацьких "чайок", і вони швидко пливли Чорним морем, попереду човен отамана з невеликим хрестом на щоглі. При потребі можна було щоглу покласти, а вітрило згорнути уздовж човна. Тоді за роботу бралися веслувальники. Так описав "чайки" Іван Гребінка.

Військові човни запорожців були великими -- 20 м завдовжки і 4 завширшки. Вони вміщували 50-70 озброєних козаків, кожен мав дві рушниці, запас куль і пороху, шаблю. На борт брали 5 гармат, гаківниці, запас питної води і харчів. Ці човни були призначені винятково для бойових дій, їх виготовляли у так званій військовій скарбниці досвідчені майстри конвеєром -- кожен виробляв свою деталь і передавав на зборку. Матеріал -- дубова дошка й розпилений уздовж стовбур. Це були не річкові, а саме морські човни, пристосовані, щоб долати шторми й негоду. Попри великий розмір "чайки" відзначалися надзвичайною маневреністю, ходили і на веслах (15-20 пар), і під вітрилами. Відсутність надбудови робила їх настільки легкими, що в разі потреби команда на руках переносила човен куди завгодно. "Чайка" мала ще одну перевагу над морським кораблем -- коли виникала потреба хутко змінити напрям руху, вона не розверталась. Гребці просто пересідали на лавах і вже за секунду гребли у зворотному напрямку. Корма і ніс у "чайки" були однаково гострі.

Підводний човен теж винайшли козаки. Зовні його корпус обшивали шкірою, накривали герметичною палубою і завдяки додатковій вазі занурювали під воду. На палубі вертикально ставили шахту, в середині якої перебував козак. Він оглядав горизонт і вів човен. Шахта водночас служила і для проникнення повітря всередину човна. Під водою човни рухалися за допомогою весел, герметичність бортів у місцях отворів для весел забезпечували шкіряні манжети. Такі дані наводить письменник Віктор Савченко у статті "Чи мали козаки Чорноморський флот?" Інший автор пише, що підводним козаки робили човен так: перекидали його і з боків мотузками прив'язували каміння, щоб занурився під воду. Тоді пірнали під човен і пливли за течією. У потрібному місці вони перерізали мотузки, каміння падало, човни виринали на поверхню, козаки вискакували з-під них і зненацька вривалися у фортецю... Несподіваність забезпечувала перемогу. Так було взято Азов. На початку російсько-турецької війни 1787-1791 рр. Олександр Суворов залучає до бойових дій козацькі "чайки". Чорноморська веслова флотилія нараховувала від 120 до 500 "чайок". Спершу її очолював отаман Вірного козацтва полковник Сидір Білий, а після його загибелі -- полковник Антон Головатий, який допоміг Суворову здобути Очаків, Ізмаїл, Аккерман та інші міста, за що той особисто відзначив "полковника і кавалера Головатого". Суворов зробив усе, щоб перетворити Хаджибей на портове місто Одесу, а 12 козацьких "чайок" стали основою одеської флотилії.

5. Використання рухомих таборів

Ведучи воєнні дії в зоні степу й лісостепу козаки застосовували особливий спосіб утворення табору з возів. Це було чотирикутне рухоме укріплення, що складається з кількох рядів возів, зчеплених між собою. Усередині такої «рухомої фортеці» розміщувалося козацьке військо. За потреби вози засипали землею або вкопували в ґрунт, створюючи в такий спосіб оборонний вал. Довкола для швидкого й непомітного переміщення козаки копали шанці (окопи), готували для ворога пастки -- «вовчі ями» із загостреним кіллям на дні.

Високий рівень на Запорожжі мала сторожова й розвідувальна служби. Запорожці створили оригінальну систему сигналізації. Вона складалася з «маяків», або «фігур», які утворювали своєрідний світловий телеграф. Щойно помітивши ворога, козаки запалювали перший маяк, що стояв на кордоні, за ним спалахував другий, третій… Чорний густий дим та яскравий вогонь попереджали населення про наближення загарбників.

6. Військово-морське мистецтво

Запорозькі козаки зарекомендували себе як славні моряки. Вони будували човни-чайки на 50 -- 70 чи на 20 -- 30 вояків. На великих установлювали 4 -- 6 гармат, на малих -- 1 -- 2. До бортів прикріплювати пояси з очерету, які під час бурі утримували човни на хвилях, як поплавки, а в бою вони були додатковим захистом від ворожих стріл і куль.

У відкритому морі козаки намагалися наблизитися до ворога непомітно або вночі, або з боку сонця. Відтак вони брали вороже судно на абордаж. У морських битвах козаки сміливо атакували як окремі кораблі, так і турецькі флотилії, часто здобуваючи перемогу.

Також, за твердженнями французьких, англійських та російських авторів, козаками використовувалися підводні човни, які могли деякий час перебувати під водою. Використовуючи дані підводні човни, козаки в 1595 році здобули турецьке місто Синоп.

Заключення

Козацька епоха надзвичайно багата подіями і героями. Нас тішить думка, що у світову скарбницю військової майстерності внесли свою вагому частку Остафій Дашкевич, котрий вперше дав у руки воїнам вогнепальну зброю; Самійло Кішка, що придумав і побудував "чайки"; Дмитро Вишневецький, який почав робити надзвичайно легкі й міцні "чайки" з волових шкур і першим здійснив "морський десант"; Іван Богун -- він винайшов "кобзанку" і "вогненні колеса"; Богдан Хмельницький -- батько мобільної артилерії, що поставив гармати на колеса.

На превеликий жаль, історія не зберегла імен багатьох інших розумників -- умільців, їх поглинув час. Але слава про ті винаходи і відкриття пережила століття, вони живуть в нашій пам'яті, ми навіть використовуємо деякі з них.

Козаки були дійсно яскравими особистостями. Віра в Бога, любов до свободи і рідної землі, вірність законам козацького побратимства, високі поняття честі і гідності -- ось що визначало їхнє життя.

Список використанної літератури

1. http://pidruchniki.com/10560412/kulturologiya/viyskove_mistetstvo_borotba_kozakiv_proti_turetsko-tatarskoyi_agresiyi

2. http://westudents.com.ua/glavy/31886-3-vyskove-mistetstvo-ta-borotba-kozakv-proti-turetsko-tatarsko-agres.html

3. https://uk.wikipedia.org/wiki/

4. http://kozaku.in.ua/statt-pro-kozakv/44-kozackiy-tabir.html

5. http://www.horting.org.ua/node/1349

6. http://www.history.vn.ua/compendium/8klas/7.html

Размещено на Allbest.ru