Ліквідація куркульства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ І. Історіографія проблеми

Розділ ІІ. Передумови політики «Ліквідації куркульства як класу»

Розділ III. Масові репресії

Розділ IV. Опір українського селянства

Висновки

Список використаних джерел і літератури

Вступ

Політика «ліквідації куркульства як класу» - це справжня політична репресія, направлена на знищення класу заможних господарів. Головною метою Сталіна в рамках цієї політики, стала передача державі селянських земель та вилучення різних запасів виробленої продукції.

Актуальність даної теми.

Політика «ліквідації куркульства як класу» вже майже століття є помітною темою для історіописання. За цей час відбулося нашарування різної кількості суджень та міфів, що почасти виникли завдяки ідеологічному факторові. Саме об'єктивне вивчення даної проблеми, в силу тотальної цензури радянської влади довгий час було недоступним. Тож політика «ліквідації куркульства як класу» як самостійна проблема повністю не вивчена. Необхідність розглянути цю проблему в сучасному опрацюванні, використавши наявну історіографічну базу, не викликає сумнівів. Слід також зазначити, що вивчення розкуркулення має практичне значення, так як дозволяє встановити історичну справедливість.

Джерела з даної проблеми є досить різноманітними. До джерельної бази ми відносимо інформацію з описів очевидців, листи, щоденники. Основною для дослідження є документи ЦК ВКП(б), що на нашу думку, чітко відображають мету проведення політики «ліквідації куркульства як класу». Основний масив цих документів опублікований у п'ятитомнику «Трагедія радянського села», що був підготовлений під керівництвом В.Данилова.Данилов В.П.Трагедія радянського села. Колективізація та розкуркулення. Документи та матеріали. -М.,1999.-114. Окрім цього значна частина документів не є опублікованими.

Кількість наукової літератури з даної теми є значною, то історіографічному огляду буде присвячено перший розділ дослідження.

Об'єктом дослідження даної роботи є клас заможних господарів на теренах України в 20-30 рр. XX століття.

Предметом дослідження є політика розкуркулення, вплив та наслідки.

Хронологічні межі дослідження - 1927 -1932 рр.,

Метою даної роботи є дослідити передумови, хід та наслідки політики «Ліквідації куркульства як класу».

Завдання роботи:

Розкрити стан наукової розробки даної теми;

Визначити мету проведення політики розкуркулення;

Дослідити участь партійних керівників в проведенні ліквідації;

Висвітлити головні наслідки проведених репресій.

Структура: робота складається з чотирьох розділів. Перший розділ присвячений історіографічному огляду. У другому розділі описуються передумови процесу розкуркулення. Третій розділ описує процес розкуркулення як такий, та наслідки цих подій в історії України. Четвертий розділ висвітлює селянський опір більшовицькій політиці.

куркульство партійний репресія селянський

Розділ I. Історіографія проблеми

В радянські часи історична наука була важливим інструментом ідеології. Дослідження, автори яких виступали за рамки «бажань партії» ,осуджувалися цензурою та не допускались до друку. Існували так звані «закриті теми» для істориків, однією з них була тема політики ліквідації куркульства як класу.

Виходячи з цього, треба враховувати, що величезний масив статей, монографій по даній проблемі мав ідеологічний характер.

За останній час історична наука збагатилась багатьма працями, які висвітлюють соціальні настрої, поведінку та опір селянства комуністичному режиму в 1920-1930-х рр. Увага вчених зосереджувалась переважно на процесах колективізації та розкуркулювання.

Даній проблематиці - ліквідації куркульства як класу в Україні - присвятили свої праці відомі українські науковці. Серед них С.В. Кульчицький, який у науковому виданні «Голод 1931-1933 років в Україні: причини та наслідки» відтворив штучне розпалювання більшовиками класової боротьби в українському селі, цілеспрямованість підриву продуктивних сил сільського господарства в країні. У зазначеній праці зумовлена і складність встановлення об'єктивних даних про кількість розкуркулених селян в Україні та депортованих з них на Крайню Північ, Сибір, Урал, Казахстан. Литвин В.М. .Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки. - К., 2003. -С.739-740 Також Кульчицький у своїй роботі «Голодомор 1932-1933 рр. Як геноцид: труднощі усвідомлення» зазначав: «кoлективiзaцiя тa poзкypкyлення були двома сторонами одного процесу» Кульчицький С.В. Голод 1932-1933 рр. як геноцид. - К., 2005.-С.109

Науковці В.Ю. Васильєв та Л. Віола у книзі «Колективізація і селянський опір на Україні (листопад 1929 - березень 1930 рр.)» одні з перших науковців, які детально проаналізували перебіг селянського опору політиці розкуркулення одноосібних господарств в Україні, констатували його масштабність та різноманітність за формами, вказали на механізми руйнації українського села в 1929-1930 рр. Васильєв Валерій, Лінн Віола. Колективізація і селянський опір на Україні (листопад 1929 - березень 1930 pp.). - Вінниця, 1997.-С . 54-67.

Висильєв Ю.В., наголошував, що насильницька колективізація та розкуркулення викликали запеклий опір селянства, який проявився у різноманітних формах. Автор розглядає масштабність опору, утиски влади та їхні наслідки. Васильєв В.Ю. Селянський опір колективізації в Україні (1930-ті рр.)- Вінниця, 1999. -С.7-9

Слід згадати, збірник документів та матеріалів серії «Архіви Кремля» - «Политбюро и крестьянство: высылка, спецпоселение», який дає змогу більш повно дослідити аспекти проблематики розкуркулення, проаналізувати технології нищення українського селянства. Наприклад, з 1930 року більшовики піддали розкуркуленню і колгоспників, остаточно руйнуючи українські села. Покровский Н.Н .Политбюро и крестьянство: высылка, спецпоселение. 1930-1940. - М., 2005.-С.611-613

Розглядаючи зарубіжну історіографію, треба зазначити, що вже у 90-х рр. ХХ ст. з'являється низка праць західних та російських істориків, присвячених з'ясуванню концептуальних підвалин теорії тоталітаризму. Такі історики як Ш. Фіцпатрика, Л. Віолу, Дж. Гетті, Г. Ріттешпорна, Р. Маннінг, Р. Терстона висвітлювали переважно соціально-політичну та соціокультурну ситуацію в радянському суспільстві, зосереджуючись на репресіях, їхніх наслідках, відносинах влади і суспільства.

Монографія німецького дослідника Штефана Мерля про аграрний ринок в роки непу, яка з'явилася у 1981 р., залишається сучасною і єдиною в німецькій історіографії з соціально-економічних проблем розвитку радянського суспільства 20-х рр., у якій також з'ясовуються так звані організаційно-господарські передумови масової колективізації. Він посилаючись на відомості офіційні статистики, відтворює руйнівні наслідки насильницької колективізації, політики розкуркулення, хлібозаготівель. На таких засадах написана його стаття про колективізацію та ставлення до неї селян. Німецький історик визнав той факт, що колективізація, політика розкуркулення та надмірні хлібозаготівлі є основними причинами голоду 1932- 1933 рр., але він заперечує його національну причетність, тобто факт навмисного винищення саме українців.

На початку 90-х рр. колективізації торкалися німецькі історики А. Каппелєр, Р. Майєр та Ш. Плаггенборг котрий розглядає колективізацію і розкуркулення, з їх наслідками і насильницькими методами. Висвітлює організаційно-правові основи функціонування карально-репресивної системи в СРСР 30-х рр. Ш. Плаггенборг виокремлює аспект триразового покарання куркулів: позбавлення власності і депортування, економічна руйнація (ліквідація як класу), персональна ліквідація Така інтерпретація репресій проти куркулів є оригінальною і справді системною. Г. М. Васильчук. Колективізіція та політика розкуркулення в Україні:концепції сучасної Західної історіографії. // Наук. пр. іст. ф-ту Запоріз. нац. ун-ту. - 2007. - Вип. 20. -С.438

Колективізації та з'ясуванню політики розкуркулення присвячено розвідки Лінн Віоли, яка брала безпосередню участь в упорядкуванні архівних документів про трагедію радянського селянства. Американська дослідниця висвітлює проблему в контексті теорії тоталітаризму, тобто причин та наслідків сталінського політичного терору.

Отже, значна частина праць має ознаки політологічних, а не суто історичних досліджень, але є ґрунтовні розвідки, які базуються на архівних джерелах. Актуальність проблеми залишається, а її з'ясування продовжується.

Розділ ІІ. Передумови політики «Ліквідації куркульства як класу»

Політика «ліквідації куркульства як класу» - це справжня політична репресія, направлена знищення класу заможних господарів. Головною метою Сталіна в рамках цієї політики, стала передача державі селянських земель та вилучення різних запасів виробленої продукції.

Політика комуністичного режиму щодо українського селянства була різною. Спочатку, більшовики, намагаючись закріпитися на українських землях, проводили аграрну акцію «Землю-селянам», здійснюючи зрівняльний поділ колишніх поміщицьких земель між селянами. Однак, вже після 1928 р., в СРСР була реалізована аграрна програма ВКП(б), яка полягала у створенні цілком керованого державою сільського виробництва. Жителі сіл піддавалися жорстоким каральний акціям, загальному процесу колективізації та «розкуркуленню».

Говорячи про передумови політики розкуркулення, треба запинитися на хлібозаготівельній кризі. У 1927-1928 рр. в основних хлібовиробних регіонах України стався недорід. Це призвело до небезпечного загострення продовольчого стану. У 1927 році, на X з'їзді КП(б)У О.Рижков проголошує про те, що є неприпустиме примусове вилучення хліба. Це завдасть сильної шкоди по сільському господарству. Гимпельсон Е.Г. Нэп и советская политическая система. 20-е годы. -М.,2000. - С.225.

У 1927 році селяни відмовляються продавати хліб державі за невигідними для них цінами. В країні спалахнула хлібозаготівельна криза. Радянська влада знаходила вихід з кризи у підвищенні закупівельних цін на хліб, а тим самим - попиту селянства. Це один вихід полягав у примушенні селян продавати хліб державі за невигідними для них цінами.

У 1927 році на черговому з'їзді ВКП(б) розглядалася директива, в який пропонувалася силовими методами розв'язати економічну проблему. Директива стверджувала, що хлібозаготівлі скорочувались і це призводить до порушення експортного плану. Найголовніше є те, що документі писалось, про застосування організаційних заходів, спрямованих на посилення завезення хлібу з боку селянства. У п'ятитомнику документів «Трагедія советской деревні», що був підготовлений під керівництвом В.Данилова , містив цю директиву від 14 грудня 1927 року. Данилов В.П.Трагедія радянського села. Колективізація та розкуркулення. Документи та матеріали. -М.,1999.-114.

Як наслідок, партійні працівники починають їхати в сільські райони змушувати селян здавати хліб державі. Для того, щоб селяни не приховували або просто не бажали віддавати хліб, у 1927 р до Кримінального кодексу РСФРР було внесено статтю, за якою передбачалося позбавлення волі людей, конфіскацію майна, тим, хто не бажав продавати державі продукцію за встановленими державою цінами. Кульчицький С.В. Голод 1932-1933 рр. як геноцид. - К., 2005.-С.110

Встановивши контроль над народним господарством, криза була подолана. Але, криза почала сприйматися так, що селяни більше не бажають рахуватися з державою. Ця обставина надихнула керівників партії актуалізувати проблему «куркульської небезпеки».

Того ж року, було видано директиву, за якою вимагався арешт куркулів, негайно віддавати їх під суд та не обтяжувати судові процеси зайвими формальностями.

З того часу Сталін вирішує кардинально розв'язати аграрну проблему. Селянина потрібно було позбавити самотужки вирішувати, скільки йому сіяти для власних потреб і на продаж.

Сталін у своїх промовах починає говорити про те, щоб мобілізувати бідні маси населення проти куркульства. Така політика, що здійснювалась як надзвичайний захід у 1928 році, вже в наступних роках перетворювалась на звичайну практику.

У січні 1928 р. Сталін виклав таку програму дій:

Зажадати від куркулів негайної здачі всіх лишків хліба за державними цінами, а в разі відмови - застосувати надзвичайні заходи і конфіскувати залишки;

У найближчі три - чотири роки провести часткову колективізацію сільського господарства;

Услід за частковою провести суцільну колективізацію.

Отже, Сталін у провалі хлібозаготівель звинувачував «куркулів».

Слід згадати, що з 1927 році ЦСУ УСРР проводить обстеження селянських господарст. Використовуючи цю методику ЦСУ зменшує кількість господарств експлуататорського типу. Експертні комісії знаходили в селах потрібну кількість куркулів, на яких покладалася частина хлібозаготівельного плану. Вже на XI з'їзді КП(б)У С. Косіор говорить про результати атаки на куркулів під виглядом хлібозаготівель. Восени 1929 р. було розкуркулено 15 тис. селянських дворів. Теж саме.-С.1121

Отже, можна сказати, що партійне керівництво організовує постійні мобілізації бідних селян проти «куркулів» з метою створення «потужної політичної армії на селі».

Існувала велика проблема, сталінська держава просто не знала, скільки продукції можна вилучати з села, і тому вилучала по максимуму. Саме така практика спричинила масове голодування селянства.

Розділ III. Масові репресії

Сталінська колективізація на селі передбачала не тільки об'єднання селян у колгоспи, а й ліквідацію цілого класу заможних господарів.

Як вже згадувалось, в державі відбувається силове насадження колгоспів. Примусити селянина вступити до колгоспу вдавалося тільки здійсненням терору. Таким методом і було розкуркулення.

27 грудня 1929 р. Сталін оголосив завдання «Ліквідації куркульства як класу». 21 січня 1930 р. Сталін виступає у газеті « Червона зірка» зі статтею « До питання про політику ліквідації куркульства як класу». Він заявив, що політика обмеження і витіснення капіталістичних елементів села вже застаріла, тож слід переходити до нової політики ліквідації куркульства як класу . Данилов В.П.Трагедія радянського села. Колективізація та розкуркулення. Документи та матеріали. -М.,1999.-С.126-127

Офіційне рішення про колективізацію було прийняте 30 січня 1930 р., коли ЦК ВКП (б) ухвалив постанову «Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації» і надіслав її місцевим парторганізаціям. Сталінська вказівка була остаточно узаконена указом від 4 лютого. Отже, Сталін особисто проголосив політику «ліквідації куркульства як класу». Кульчицький С.В. Ціна «великого перелому» - К., Наукова думка, 1991.-С.80

Говорячи про мету даної політики, слід наголосити на тому, що Сталін цією боротьбою хотів вилучити продукцію, яка зберігалась в куркульських господарствах, хотів передати колгоспам та комунам найрентабельніше селянські господарства разом із землею та головною метою була ліквідація заможного прошарку селян, бо влада вважала їх загрозою для диктатури.

Говорячи про причини «ліквідації куркульства як класу» більшовиками визначені такі: економічна - експропріація селянських коштів у державну скарбницю, а також на колгоспне будівництво (будівлі, майно та реманент); соціальна - ізоляція «куркулів» від основної частини селянства; політична - ліквідація «дрібного сільського буржуа» на селі, була необхідна у зв'язку з неможливістю його використання для побудови комуністичного суспільства, а також прискорювання перспективи більш широкого втягнення частини колгоспного селянства в майбутні більшовицькі акції; психологічна - формування у свідомості населення образу «ворога народу» в особі «куркулів» та «підкуркульників». Покровский Н.Н. Политбюро и крестьянство: высылка, спецпоселение. 1930-1940.- М., 2005. - С.363

24 січня 1930 р. секретар ЦК КПУ С. Косіор надіслав у всі округи України телеграми-директиви з категоричною вимогою негайно розпочати заходи проти куркулів з таким розрахунком, щоб до 15 березня їх в основному завершити; піддати розкуркуленню біля 150 тисяч господарств по всій Україні, з них біля 60 тисяч підлягають виселенню за межі України, інші, після конфіскації майна, розселені у районах свого проживання.

С. Косіор вимагав щоб проведення заходів у районах суцільної колективізації відбувались у такий спосіб: а) представники районних трійок, за участю сільських працівників, складають особові списки куркулів, яких необхідно розкуркулити, а також - до виселення; б) у селах питання про заходи проти куркульства і персональні питання виносять спочатку на обговорення організованої і неорганізованої бідноти, потім проводиться робота серед середняків, поетапно й тільки після підготовки питання виноситься на загальні збори колгоспу; в) рішення колгоспів затверджуються сільськими радами і райвиконкомами, у тих місцевостях, де сільські ради не сприяють проведенню заходів проти куркульства, такі сільські ради переобираються; г) у селах, де ще немає колгоспів, робота проводиться у такий же спосіб для того, щоб у процесі цієї роботи створити колгосп; по-шосте, в округи і райони суцільної колективізації негайно відправляються витримані, надійні люди, спроможні забезпечити через бідняцько-середняцькі маси розкуркулення; по-сьоме, розпочати негайно в центральній і місцевій пресі політичну підготовчу кампанію проти куркуля за проведення розкуркулення.

Аналізуючи дану вимогу Косіора, можна дійти до висновку, що розкуркуленню в Україні підлягали 150 тис. селянських господарств, тобто скласти від 3 до 5 відсотків від загальної кількості; депортації - 60 тис. селянських родин і це тільки на початку 1930 р. Кампанія ліквідації була розрахована на чотири місяці - з лютого по травень 1930 року. За першої категорією в Україні планувалося репресувати 15 тис. осіб, за другою - від 30 тис. Данилов В.П.Трагедія радянського села. Колективізація та розкуркулення. Документи та матеріали. -М.,1999.-С .127

На кожне розкуркулене господарство членами комісії із розкуркулення складався акт, у якому фіксувалися будівлі, майно та реманент господарства з підрахуванням загальної грошової суми. Даний акт завірявся підписами членів комісії та підписом розкуркуленого господаря власності (як правило, розкуркулені селяни відмовлялися ставити свій підпис).

Контури політики біло визначено постановою ЦК ВКП (б) від 30 січня 1930 року. «Про заходи з ліквідації куркульських господарств». Розкуркулення відбувалося без чіткого визначення, хто є куркулем. Ті, що належали до класу куркулів, поділяли на три категорії:

«Контреволюційний актив», , тобто учасники антирадянських виступів. Цей «актив» підлягав негайної ліквідації шляхом розстрілу або відправкою в концтабори. Друга категорія означала депортацію у віддалені місцевості СРСР, їх ще називали пасивними ворогами, тобто ті, хто намагався боронити свою власність.

Ті, хто потравляв до третьої категорії, заливалися на місці, але повинні були розласитися за межами колгоспних масивів. Це були особи лояльні до політики , які не чинили опору радянській владі.

Так, з 1930 року більшовицька держава перейшла від політики обмеження куркуля до політики його фізичного знищення. Треба сказати, що процес розкуркулювання вийшов із-під контролю і став поширюватися на селян всіх категорій. Вислів «куркуль» почали вживати в значно ширшому значенні, ніж це першопочатково було запропоновано партією . Радянські партійники могли оголосити куркулем кожного заможного селянина і репресувати його своїми методами. Навіть незаможність не гарантувало того, що селянин не може не попасти в руки партійникам. Керівники вислідували всіх протестуючих проти колективізації, та називали їх підкуркульниками. Якщо говорити про заможних селян, котрі хотіли працювати в колгоспі, то і їм закривали двері. Влада це аргументувала як те, що куркуль буде розкладати комуни, тому пускати його в колгосп не можна.

Від 2 лютого 1930 року військові підрозділи розпочинають акцію проти селянства. Заходи органів були жахливими, стали виконуватися розстріли , ув'язнення у концтабори та виселення сотень тисяч українських селян. Усі розкуркулені змушені були звільнити своє помешкання разом з сім'єю. На розкуркулені сім'ї очікував концтабір або виселення за межі України. Чоловіків, як правило, заарештовували. Смолій В.А. Політичний терор і тероризм в Україні. ХІХ-ХХ ст. - К.: Наукова думка, 2002.-С. 362

Ізольовані один від одного, селяни-власник не могли противостояти державному апарату і своїм односельцям з числа бідняків та наймитів, яких апаратники нацьковували на них. Теж саме. - С.365

Отже, з 1930 р. влада цілою низкою партійних постанов та наказів організувала державний терор проти селян України. В наслідок такої політики в селі запанував голод та змінилася ментальність українства.

Розкуркулення у 1930 роках охопило в Україні 309 районів, у яких налічувалося 2524тис. селянських дворів. За станом на 10 березня 1930 року було розкуркулено 61887 господарств, тобто 2.5 відсотка. Теж саме. - С.368

Протягом 1930-1933 рр. влада розкуркулила в Україні близько 200 тисяч селянських родин та 150 тис. селянських господарств.

Стосовно депортованих, то за межі України було вивезено близько 60 000 тис. українців.

Науковці Інституту історії НАН України в праці «Голод 1932-1933 років в Україні» подають дані про 70 тисяч депортованих українських сімей у 1930р. Литвин В.М. Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки. - К., 2003- С .364; та інформацію про те, що протягом 1930-1931 рр. в Україні «зникло 282 тис. селянських дворів».

Постанова ЦК ВКП(б) «Про припинення масових селянських виселень» Данилов В.П.Трагедія радянського села. Колективізація та розкуркулення. Документи та матеріали. -М.,1999.-С.130, хоч і була прийнята в травні 1933 р. проте не скасовувала локального розкуркулення й виселення противників більшовизму.

Також, безперечно, варто пам'ятати про той жахливий наслідок, зумовлений політикою колективізації та розкуркулення. А саме про голодомор 1932-1933 рр.

Загалом, можна сказати, що кількість розкуркулених селян в той чи інший період цілковито залежала від масштабів опору селянства та активності антирадянських виступів про які буде сказано в наступному розділі.

Розділ IV. Опір українського селянства

За останній час історична наука збагатилась багатьма працями, які висвітлюють соціальні настрої, поведінку та опір селянства комуністичному режиму в 1920-1930-х рр. Увага вчених зосереджувалась переважно на процесах колективізації та розкуркулювання. Саме вони змінювали багатовіковий устрій життя більшості суспільства, його соціальну структуру, а разом з нею і політичну систему.

Держава намагалася радикально трансформувати уклад селянського життя.

Недивно, що дії влади наштовхнулися на запеклий опір селянства.

В.Вавильєв характеризуючи масштаби селянських виступів наводить такі цифри: « в СРСР протягом 1929 р. у 1307 масових виступах (в основному проти хлібозаготівель) брали участь 244 тис. селян. В 1930 р. проти насильницької колективізації та створення колгоспів виступили 2468 тис. селян. Загальна чисельність масових виступів у цьому році склала 13754. Було зафіксовано 55 збройних повстань. Ще 176 масових виступів, за оцінками ОДПУ СРСР, мали повстанський характер, тобто це були збройні виступи під гаслами повалення радянської влади. Вони супроводжувались розгоном сільських рад, взяттям заручників, спробами розширення територій, охоплених виступами, активним опором владі». Васильєв В.Ю. Селянський опір колективізації в Україні (1930-ті рр.)- Вінниця, 1999. -С.6-7

Вже з січня до початку квітня 1930 р. відмічалось зростання кількості масових виступів. Поступово почалось зниження застосування селянами цієї форми опору.

Слід зазначити, що після рішень пленуму ЦК ВКП(б), заможні селяни почали продавати свої господарства, частина передавала майно до колгоспів з надією уникнути розкуркулення. В січні-лютому 1930 р. розпочалась масова втеча селян зі своїх сіл до міст, новобудов, на шахти Донбасу. В Україні почастішали випадки переходу селянами кордону з Польщею та Румунією. Литвин В.М. Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки. - К., 2003.- С. 366-384.

Україна була серед регіонів СРСР, де опір селянства набув масового характеру та нерідко набирав форм фізичної, збройної боротьби з діями влади.

Як у всьому СРСР, в Україні поширеною формою опору колективізації та розкуркулюванню були теракти. В1930 р. чекісти зареєстрували в Україні 2 779 терактів, тобто 20,1 % загальносоюзної кількості

Ще однією формою селянського опору були листівки та анонімки, яких ДПУ в 1930 р. зареєструвало в Україні 1211. Серед них 282 були повстанського характеру, антиколективізаційного -- 880, проти хлібозаготівель -- 41,проти податку та само обкладення -- 14, релігійних за змістом -- 31, монархічних -- 17,антисемітських-- 23, проти розкуркулення -- 2, троцькістських та інших “ухильницьких” -- 2, антирадянських -- 52. Мовчан О.В. Спротив хлібозаготівлям та пошуки порятунку від голодної смерті.- K., 2003. - С. 538-541;

Таким чином, насильницька колективізація та розкуркулення викликали запеклий опір селянства, який проявився у різноманітних формах. Влада використовувала селянський опір, щоб надати своїм жорстким репресивним діям легітимності та покласти вину за насильство на “ворожі класові елементи”. В свою чергу, це вело до посилення централізації влади та репресивної природи держави, котра з новою силою спрямовувала репресії проти селянства.

Висновки

В результаті виконаної роботи можна зробити такі висновки:

- Політика «ліквідації куркульства як класу» в Україні розкрита в історичних працях істориків, але, треба враховувати, що величезний масив монографій по даній проблемі має ідеологічний характер. Також, певну проблему в дослідженні обраної тему становить недостатня повнота джерельної бази. Актуальність проблеми залишається, а її з'ясування продовжується.

- Більшовицька влада направлено винищувала заможне селянство як клас, через те, що селянство у своїй переважній більшості не підтримувало колективні форми ведення сільського господарства. Ця політика призвела до зупинення економічного та культурного розвитку на українських землях.

- Під час політики розкуркулення було здійснено депортацію селян у віддалені північні райони СРСР, жертви розкуркулення використовувалися на найбільш важких роботах, насамперед на будівництві Біломорканалу. Розкуркулення здійснювалося винятково з метою залякування та розколу селянства.

- Селянство чинило опір колективізації та розкуркуленню, який проявлявся в різних формах. Відбувались стихійні заворушення селян, які були придушені силовими методами. Відбувався масовий вихід селян із колгоспів, крадіжки колгоспної власності. Саме для припинення цього опору, влада використала голодовий терор.

Список використаних джерел та літератури

1. Васильєв В.Ю, Віола Л. Колективізація і селянський опір на Україні (листопад 1929 - березень 1930 pp.). - Вінниця, 1997.-С.536

2. Васильєв В.Ю. Селянський опір колективізації в Україні (1930-ті рр.)- Вінниця, 1999. -С.11

3. Васильчук Г. М. Колективізація та політика розкуркулення в СРСР (кінець 20- х - перша половина 30-х рр.) : концепції сучасної західної історіографії . // Наук. пр. іст. ф-ту Запоріз. нац. ун-ту. - 2007. - Вип. 20. -С.442

4. Гімпельсон Е.Г. Нэп и советская политическая система.20-е годы. -М.,2000. - 400 с.

5. Данилов В.П.Трагедія радянського села. Колективізація та розкуркулення. Документи та матеріали. -М.,1999.- С.347

6. Кульчицький С.В. Голод 1932-1933 рр. як геноцид. - К., 2005.-С.239

7. Кульчицький С.В. Ціна «великого перелому» - К., Наукова думка, 1991.-С.431

8. Литвин В.М. Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки. - К., 2003.- С.888

9. Мовчан О.В. Спротив хлібозаготівлям та пошуки порятунку від голодної смерті.- K., 2003. - С.789

10. Покровський Н.Н. Политбюро и крестьянство: высылка, спецпоселение. 1930-1940: В 2 кн. Кн.1. - М., 2005.- С.912

11. Смолій В.А. Політичний терор і тероризм в Україні. ХІХ-ХХ ст. - К.: Наукова думка, 2002.- С.952

Размещено на Allbest.ru