Господарський розвиток України у період між І та ІІ світовими війнами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут бізнесу, економіки та інформаційних технологій

Кафедра економічних систем і управління інноваційним розвитком

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Історія економіки та економічної думки»

на тему: «Господарський розвиток України у період між І та ІІ світовими війнами»

Виконавець:

Група: ОР - 152 курс 1

Викладач: Черепанова Н.О.

м. Одеса - 2015 рік

Зміст

Вступ

1. Основні напрямки розвитку України (1928-1938)

2. Соціально-економічні наслідки індустріалізації

3. Основні етапи колективізації

4. Освіта та наука в 1930-і роки

Вступ

В першу чергу можна сказати , що весь господарський розвиток України у 20-30 ті роки , розпочався з так званої «Модернізації» усіх суспільних сфер життя. Так як у той час Україна була підвладна радянській владі , то саме вона розпочала модернізацію.

Поняття "модернізація" означає оновлення, зміну у відповідності з новітніми, сучасними вимогами. Радянський уряд і більшовицька партія вважали, що необхідно модернізувати СРСР (і Україну). Засади, напрями, принципи та засади здійснення політики модернізації країни були визначені і розроблені партійними з'їздами, конференцій і пленумів ЦК ВКП (б) (назва партії більшовиків з 1925 р - всесоюзна комуністична партія (більшовиків)).

Радянська модернізація складалася з трьох реформ:

- Індустріалізація (створення передової промисловості);

- Колективізація (створення колгоспів, радгоспів);

- Культурна революція (підвищення культурного рівня, освіченості населення, поширення соціалістичної ідеології).

модернізація індустріалізація колективізація революція

1. Основні напрямки розвитку України (1928 - 1938)

Україна визначалась як основний плацдарм здійснення індустріалізації в СРСР, адже її успіх залежав в основному від кількості та якості українського вугілля і металу. Тому Україна отримала 20 % усіх капіталовкладень СРСР, 400 із 1500 промислових підприємств планувалось спорудити у нас в першій п'ятирічці.

Щоб добитися цього, правляча партія і уряд закликали народ напружити усі сили задля великої мети. Український народ не лише відгукнувся на цей заклик, не лише мирився з труднощами і негараздами, але й проявляв величезний ентузіазм, самовідданість і самопожертву у розбудові народного господарства. Основою цього ентузіазму було те, що люди втомились від важкого життя і, вбачали результати своєї праці (зростали нові заводи і фабрики, електростанції, прокладалися дороги, збільшувався випуск різноманітних товарів) вірили у світле майбутнє, хоча б для своїх дітей.

Ставилося за мету забезпечити переважаючий і першочерговий розвиток галузей групи А (паливної, енергетичної, хімічної, машинобудівної та ін.). Це дало б змогу перетворити СРСР на могутню індустріальну державу з великим військово-промисловим потенціалом.

Поряд з цим „пролетарська" держава експлуатувала робітничий клас не лише методами примусу та залякування. Експлуатувалися й щирий ентузіазм трудящих, їхня довіра до влади, віра у „світле майбутнє". Матеріальні стимули, які наочно продемонстрували свої переваги в період НЕП, часто замінювались моральними, політико-ідеологічними.

У ніч з 30 на 31 серпня 1935 р. вибійник шахти „Центральна-Ірміне" О. Стаханов за допомогою двох помічників-кріпильників видобув 102 тонни вугілля при нормі 7 тон, розрахованої тільки на вибійника, у 14,5 раза перекривши норму виробітку. Приклад Стаханова стали наслідувати інші виробничники, він активно використовувався для розгортання соціалістичного змагання в усіх галузях народного господарства, підвищення продуктивності праці. У досягненні високої продуктивності праці використовувались й інші методи, залежно від специфіки галузі: вдосконалення поділу праці (вуглевидобувна промисловість, машинобудування), поліпшення організації робочих місць (легка промисловість, машинобудування), інтенсифікація роботи машин і агрегатів (машинобудування, залізничний транспорт, текстильна промисловість), інтенсифікація технологічних процесів (чорна металургія) і т. п.

У роки індустріалізації було запроваджено величезну кількість машин, агрегатів, механізмів, що викликало необхідність істотного підвищення освіти і перш за все технічної грамотності кадрів, масового оволодіння новою технікою, різноманітними професіями, технологічними процесами. Усе це також мало прогресивне значення. Разом з тим держава використала це для того, щоб переглянути норми виробітку в бік їх збільшення на 35-45%. Учасниками сталінської програми соціалістичної індустріалізації стали й мільйони репресованих „ворогів народу". Нещадно експлуатувалося і село.

Що стосується технічної політики, то вона полягала у створенні підприємств-монополістів, продукція яких призначалася для потреб великих регіонів, зокрема Центральної Росії. Були збудовані „Запоріжсталь", „Азовсталь", Дніпрогес, Краматорський машинобудівний, Харківський тракторний заводи тощо. Наприкінці першої п'ятирічки в Україні підприємства союзного підпорядкування виробляли 69,8 % продукції, республіканського - 20,3 %, місцевого - 9,9 %. З середини 30-х років дедалі чіткіше виявлявся курс на мілітаризацію народного господарства, створення могутнього військово-промислового комплексу. Змінилося співвідношення між промисловістю та сільським господарством у загальній структурі економіки. Різко скоротилися усі види приватного підприємництва. Ліквідувалися іноземні концесії. Утверджувалася планова адміністративно-командна система, котра через кілька десятків років вичерпає себе і зазнає краху.

2. Соціально-економічні наслідки індустріалізації

Планування здійснення індустріалізації по п'ятирічкам (п'ятирічним планам). Перша п'ятирічка розпочалася в 1928 р.

* Зосередження керування економікою в вищих органах влади -- ЦК ВКП(б) і ВРНГ (Вищій Раді Народного Господарства).

* Обов'язковість виконання рішень ВКП(б) і ВРНГ

* Збільшення податків з селянських господарств, випуск облігацій на Індустріалізацію (розповсюджувались серед населення примусово). Економія на всіх соціальних сферах (охорона здоров'я, освіта, житлове будівництво) з метою накопичення грошових ресурсів для індустріалізації.

* Розвиток патріотичного ставлення до індустріалізації (соціалістичне змагання, перевиконання планів, суботники тощо).

* Використання праці в'язнів на будівництві об'єктів індустріалі-зації.

* Створена сучасна промисловість, що забезпечувала незалежність країни від імпорту верстатів, устаткування, чавуну, заліза, сталі та ін.

* Будівництво на території України заводів - гігантів: "Запоріз-сталь"; "Криворізсталь"; "Азовсталь", Дніпроалюмінієвий, Краммашстрой; Харківський тракторний завод та інші.

* Докорінна реконструкція старих заводів: (Луганський паровозобудівний; Макіївський, Дніпропетровський, Дніпродзержинський металургійні та ін.).

* Будівництво Дніпрогесу -- найкрупнішої в Європі електростанції.

* Будівництво потужних електростанцій (Зуєвська, Штерівська, Харківська, Київська, Дніпродзержинська та ін.).

Вже наприкінці 30-х років, внаслідок індустріалізації, Україна посіла друге місце в Європі (після Германії) по виплавці чавуну, четверте місці в світі по видобутку вугілля. По виробництву металу і машин Україна випередила Францію, Італію.

В той же час блискучі успіхи індустріалізації не могли приховати негативні і навіть трагічні наслідки здійснення цієї складової частини модернізації.

Негативні соціально-економічні наслідки індустріалізації

· Формування директивно-планової економіки (без урахування законів ринку). Зростання ролі партії в державі (бо саме партія реально керувала економікою).

· Відставання легкої і харчової промисловості, тому що цим галузям приділялося значно менше уваги, аніж важкій індустрії.

· Будівництво об'єктів важкої індустрії йшло нерівномірно на теренах України (і інших республік), що викликало відставання частини регіонів в економічному розвитку.

3. Основні етапи колективізації

Колективізація сільського господарства почалася ще в 1918-1919 pp. Як правило, у колгоспи, радгоспи, комуни селяни вступали добровільно, примусові заходи не набули ще масового характеру. Значна частина селян зоставалася самостійними господарями.

В 1928 р. Й.Сталін став ініціатором проведення суцільної колективізації. На його думку, що була підтримана більшістю ЦК ВКП(б), колективізація мала створити умови для прискореного завершення індустріалізації. Вважалося, що колгоспи зможуть забезпечити країну великою кількістю дешевого хліба. Крім того, в ході колективізації передбачалося вирішити ще одну, вже суто політичну проблему, -- ліквідувати прошарок заможного селянства, що не підтримувало радянську владу.

1928р. - Уряд СРСР ухвалив рішення в стислі строки провести суцільну колективізацію.

1929р. - Пленум ЦК ВКП(б), який відбувся у листопаді, визначив, що колективізацію в Україні слід завершити восени 1931 -- навесні 1932 pp.

1930р. (січень -- березень) - Партійно-державний апарат України почав застосовувати примусові заходи колективізації. В колгоспи було зараховано 75% селянських господарств з реманентом, худобою, кіньми та ін.

1930р. (березень) - Прийнята постанова ЦК ВКП(б) "Про заходи по ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації" (куркулями називали тоді заможних селян). Й.Сталін виступив в газеті "Правда" з критикою примусових методів колективізації (вони були названі "перегинами"), переклав відповідальність за них на місцеве керівництво.

1930р. (квітень) - Селянам повернули присадибні ділянки, корів (одну), дрібну худобу, реманент. До кінця 1930 р. всім бажаючим не заважали виходити з колгоспів.

1931 р. - Відновилися примусові методи колективізації. 200 000 селянських господарств було знищено як куркульські, майно було передане колгоспам (це набуло назву "розкуркулювання").

1932 -- 1933 рр. - Колективізацію було завершено. Індивідуальних селянських господарств залишилося не більше 1%.

Аби забезпечити високі темпи колективізації, більшовики направили до українського села 62 тис. робітників. Сюди прибули також так звані 25-тисячники, - як правило, російські робітники, які мали здійснювати аграрну політику партії. На 1 червня 1930 р. у республіці було насильницьки колективізовано 90 тис. господарств, а всього за роки колективізації - 200 тис. Разом з усіма членами сімей „куркулів" це становило 1,2-1,4 млн. осіб. Більше половини з них було депортовано на Північ і до Сибіру. В 1932 р., запровадивши паспортну систему в містах, влада фактично прикріпила селян до колгоспної землі, зробила їх державними кріпаками.

Отже, в результаті „соціалістичної колективізації" радянська влада досягла багатьох цілей. Заможне і здатне до продуктивної праці селянство (куркулі, значна частина середняків) було винищено. Інша частина селян, насамперед найбідніших, була загнана до колгоспів, унаслідок чого сталося розселянювання українських хліборобів. Через масові репресії значною мірою був підірваний генофонд українського народу в цілому і українського селянства зокрема. Усе це негативно вплинуло на створення високопродуктивного сільського господарства і піднесення життєвого рівня населення.

У 1932-1933 рр. український народ, особливо селянство, відчули на собі, мабуть, один з найтрагічніших результатів колективізації - голодомор. Його витоки, як уже зазначалося, слід шукати в аграрній політиці радянської влади. Плани хлібозаготівель, зокрема, ніколи не були економічно обгрунтованими, вони по суті означали продовольчу диктатуру. В українських хліборобів вилучали майже дві третини валового збору зерна, переважну більшість тваринницької продукції. Крім того, колгоспи власними силами утримували машинно-тракторні станції і продукції для достатньої оплати праці хліборобів у них уже не залишалося.

У 1931 р. майже третина урожаю була втрачена під час жнив. Плани хлібозаготівель, однак, залишилися без змін. У 1932 р. площа посівів в Україні зменшилась на одну п'яту. План же хлібозаготівель був піднятий на 44 %. В 1932 р. була прийнята постанова „Про охорону соціалістичної власності", згідно з якою за „присвоєння" навіть жмені зерна з колгоспного поля селяни каралися розстрілом або концтабором. У засіки держави тоді забирали навіть насіннєвий фонд, не видаючи колгоспникам ані зернини.

У республіці почався голод. У березні 1933 р. ним було охоплено 103 з 400 районів. Однак навіть за цих умов значна кількість зерна йшла на експорт. Центральна влада спромоглася виділити Україні лише 3 млн. пудів хліба. Яка його частина потрапила голодуючим, і сьогодні залишається невідомим. Відоме інше: втрати України становили 3,5-5 млн. чоловік.

4. Освіта та наука в Україні в 1930-і роки

Освіта

Остаточно подолано неписьменність (в 1939 р. тільки 1,5% дорослого населення лишилося неписьменним). Введена загальна обов'язкова початкова освіта в сільській місцевості і семирічна -- в містах (1939р.). Розширилась мережа середніх спеціальних закладів (576). В 1933 р. відновилась діяльність університетів (Харківського, Київського, Дніпропетровського). Не було ліквідовано дефіцит вчителів з вищою освітою; не вистачало шкільних приміщень. Учбові програми і весь процес навчання було ідеологізовано в дусі більшовизму. У школах діяли комсомольські і піонерські організації, які здійснювали не тільки суто виховні функції, але й ідеологічний контроль за школярами.

Наука

* Плідно працювала Академія наук -- низка науково-дослідних інститутів, окремі вчені (І Курчатов, Л Ландау, Є Патон, М Крилов, М.Боголюбов, Ю.Кондратюк, О Палладій, Д.Воронцов, О.Богомолець та ін.).

* Були зроблені відкриття, що мали світове значення: кінетична теорія плазми (Л.Ландау); метод електрозварювання металів (Є.Патон і колектив Інституту електрозварювання ); дослідження в галузі ракетної техніки, теорія космічних польотів (Ю. Кондратюк); штучне розщеплення атомного ядра літія ( вчені Харківського фізико-технічного інституту); теорія нелінійної математики ( М.Крилов, М.Боголюбов).

Список використаної літератури

1. http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=25197&pg=5

2. http://www.history.vn.ua/article/86.html

3. Історія економіки та економічної думки: Навч.-метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / С.В. Степа-ненко, В.М. Фещенко, Н.О. Тимочко та ін. - К.: КНЕУ, 2008.

4. http://www.refine.org.ua/pageid-1994-1.html

Размещено на Allbest.ru