Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Уманський державний педагогічний університет

імені Павла Тичини

Історичний факультет

Кафедра історії України

Військове мистецтво запорізького козацтва

Виконала:

Драч Марина

Перевірив:

к.і.м. доц.,кафедри історії України

Лісовська О.В.

Умань - 2015

Зміст

Вступ

1. Військове мистецтво козацької піхоти

1.1 Артилерія

2. Воєнно-морське мистецтво козаків

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки

Вступ

З появою козаків починається нова доба в історії українського війська. Всі наші давні військові формації організувались з початку держави, однак мали характер державного війська. Козаччина повстала таким способом - вона вийшла з суспільних низів, була від початку народним військом. Відомо, що козаків часто наймали на службу монархи різних країн (Польща, Австрія, Італія, Франція тощо). Воюючи в складі різних іноземних армій, козаки брали активну участь у багатьох європейських воєнних конфліктах, зокрема П'ятнадцятилітній (1591-1606) і Тридцятилітній (1618-1648) війнах.

Військова служба запорозького козацтва є важливою складовою воєнної історії України. Сучасний етап розвитку історичної науки передбачає дослідження цього явища для подальшого відтворення історичної дійсності. Відтак постає нагальна потреба реконструкції усіх складових воєнної справи - від стратегії, оперативного мистецтва і тактики до комплектування, озброєння, забезпечення та бойової підготовки війська.

В умовах незалежності України та зростання інтересу до козацьких традицій актуальність обраної для дослідження теми визначається місцем, яке займало запорозьке козацтво у воєнній історії України, необхідністю з'ясування специфіку його бойової діяльності, а також визначення відповідності бойового досвіду та воєнного мистецтва воєнній теорії і практиці сусідніх народів. Таким чином, для української державності дане дослідження є важливим, оскільки воно дозволяє усвідомити чинники воєнного мистецтва і особливості воєнної справи запорозького козацтва періоду Нової Січі, як складової воєнної історії України.

1. Військове мистецтво козацької піхоти

Атаку запорожці проводили «лавою», тобто не вирівняною шеренгою з загнутими краями для обхвату ворога з флангів. Піхота до бою «батовалася», тобто ставала в три шеренги. Цим забезпечувалося безперервне ведення мушкетного вогню за рахунок того, що вогонь вела тільки перша шеренга, а дві інші готували набої. Бій окремими загонами козаки називали «розгаріяшем», а при змішуванні з ворогом - «галасом». В умовах оточення ворогом козаки ставали до бою «триангулою», тобто трикутником. Значної уваги приділялось психологічному впливу на ворога. З цією метою широко застосовувався обхват ворога з флангів, вихід йому в тил, раптове введення в бій резерву, обладнання засідки. Управління козацькими підрозділами на полі бою здійснювалося «гаслами».

Вирішну роль в козацькому війську мала піхота. З початком битви піхотне військо пробувало в таборі, під охороною таборових возів. Коли кіннота почала вже герці й увага ворога звернулася на неї, виходила піхота, стараючись непомітно підійти до ворожих позицій. Під Хотином 1621. р. наперед вибігла кіннота, а потім піхотинці «лізуть по землі під турецький табір». Так само в бою з поляками під Куруковом у 1625 р. козаки зробили вилаз із табору: спершу пустилася кіннота, а піші «на черевах лізли по землі». На догідному місці піхота насипала шанці. В тому козаків уважали за незвичайних майстрів. «Про них кажуть, що нема на світі війська зручнішого закладати шанці, як козаки», свідчить семигородець Кравс. Козаки вміли чудово використовувати характер терену, особливо горбки, яри, річки, болота, багна. «Для козака, що живе над Дніпром, вся надія, й відвага в воді, ріці, болоті», пише учасник козацької війни 1637-38. р. «Коли козак не має води, болота або яру, то пропав. З цим багато може, багато вміє, багато доказує, - без цього «глухий німець», нічого не вміє й як та муха гине. Тим то зима, коли вже копати не можна, коли ніяк водою не втечеш - для нього суворий неприятель; але весна, літо, а почасти й осінь, це його хліб, скарб, достатки і всяка фортуна»... До шанців козаки вживали лопат і мотик. «Козак має ці обидва прилади на одному держаку, завсіди прив'язані до пояса, ними він сипле землю й робить укріплення проти кінноти серед безмежних рівнин своєї країни», оповідає папський нунцій. У німецькому описі битви під Лоєвам 1651. р. є згадка про те, що й кожний кінний козак мав лопатку при сідлі. Козацькі шанці складалися з окопів, ровів і ям, де ховалися козаки від обстрілу. «Кожний має свій захист, яму в землі. Ставши на ноги, вони стріляють із рушниць, а коли стріляє ворог, ховаються по ямах, і жадна куля їх не влучить»,описує Павло Алепський.

Копаючи шанці, піхота підступала все ближче до ворога. До ворожих позицій заходили не тільки з фронту, а й з боків; не раз і близько свого табору влаштовували засідки і старалися приманити туди ворога. Не раз і кіннота під напором ворога наслідувала піхоту: злазила з коней або «спішувалася», обкопувалася шанцями й так боронилася. З шанців козаки обстрілювали безнастанно ворога. Козацька стрільба бувала незвичайно густа та сильна. Очевидець поляк запевняє, що в бою під Кумейками козаки вистріляли 50.000 тис. куль. Сильний вогонь піхоти звичайно вирішував битву, - так було в боях під Корсунем, Пилявцями, Зборовом, Конотопом. Під обстрілом із мушкетів ворожа кіннота не могла довго витримати й утікала з утратами, - тоді й козацька кіннота могла провадити нову атаку. Деколи й сама піхота робила наступ на ворога. Під Гомлем 1651. р. козаки-піхотинці, під охороною шанців, підійшли аж під міський, паркан, «пішли на приступ по четверо, підійшли так щільно під паркан, що обухами вибивали з рук мушкети, що виставали зі стрільниць». Добра піхота була силою козацького війська, але водночас вона була й його слабою стороною. Тактики піхоти можна було вжити тільки тоді, коли ворог спинився на місці, й коли була догідна позиція, щоб звести бій. Але до боротьби на широких просторах, до погоні й до вирішної атаки необхідна була кіннота.

Отже, однією зі складових успіхів українських військ була тісна взаємодія між всіма родами військ. На марші козацькі війська рухались із максимально можливою швидкістю. Для завчасного виявлення противника вперед висилався кінний розвідувальний загін, який висилав роз'їзди. По боках табору теж висилались дозори, які контролювали місцевість, по якій просувались війська. Коли виникала потреба затримати противника, то висилався сильний передовий загін, який зв'язував противника боєм до підходу головних сил. При оточенні противника навколо його позицій козаки копали шанці, будували редути і насипали вали. Під Збаражем були насипані "високі на два коні" вали, з яких проглядався весь польський табір. Піхота під захистом шанців зближувалась із противником і сковувала його. Артилерія обстрілювала ворожий табір та підтримувала атаки піхоти й кінноти. Коли противник виходив із табору і шикувався до бою, то в центрі козацького бойового порядку розміщувалась кіннота, на флангах в батовому строю ставала піхота, а у проміжках між піхотними підрозділами займала позиції легка артилерія. Така побудова була основою для проведення комбінованих атак. При цьому кіннота наступала по фронту противника при підтримці вогню артилерії та піхоти, які обстрілювали ворога з флангів. Вміло використовував Хмельницький резерви, які вводив у бій лише в найбільш вирішальні моменти, що викликало розгубленість і паніку у противника. Застосовувались і охвати противника, засідки, блокування комунікацій.

1.1 Артилерія

Запорожці також були великими майстрами артилерійської справи. Вони віддавали перевагу легким гарматам, які дозволяли вільне маневрування під час

бою. Гармата була незамінною за навального козацького наступу. Для штурму козаки використовували різноманітні укриття, зокрема гуляй-городи спеціальні пристрої з дерев'яних щитів на колесах або полозах з отворами (амбразурами для рушниць і гармат). На озброєнні у козаків були фальконети та гармати (див. додаток Б). Фальконети - це малокаліберні гармати, снаряди - свинцеві ядра. За деякими даними, запорожці заряджали фальконети замість ядер дробовим зарядом, що на ближніх дистанціях та в морських боях, призводило до значної дробової осипі, вражаючи велику кількість живої сили супротивника.

Гармати були трофейними, захоплені в турецьких та татарських містах. Інші потрапили до козаків після захоплення фортець, а деякі надавалися правителями таких держав, які бажали залучити запорожців на свою службу. Кількість гармат, які перебували в козацькому війську, не перевищувала 20-30 штук.

Перші пушки (див. додаток А) в козацькому війську стрічаємо в 1580. роках; вони походили зі здобичі, завезеної з турецьких замків. В 1590. рр. запорожці дістали кілька пушок із Австрії, коли були на цісарській службі проти турків. Як почалася боротьба з поляками, козаки позабирали немало гармат із пограничних замків. Косинський 1593. р. мав їх уже 23, але утратив їх усі в бою під Пяткою.. Наливайко, сам «чудовий пушкар», мав ізнову 20 пушок й дуже пильно ними опікувався. У боях під Лубнями 1596. р. козаки втратили до 30 пушок. Реєстрове військо 1601 р. мало знову 12 пушок. Під Хотином у козацькому таборі було 22 пушки; в 1628. р. в поході на Крим запорожці добули 20 пушок. Головне пристановище козацької гармати, тобто артилерії, було на Запорожжі. . В Січі було постійно 50 гармат. Артилерією кермував генеральний обозний, а при ньому були гарматний осавул, писар і хорунжий. В 1659 р. на послузі при гарматі було 80 пушкарів, 80 гармашів, 4 шипошників, 12 ремісників, 6 стадників, 2 довбиші, 1 цилюрик, 2 коновали. Бував теж відділ козаків для оборони артилерії, 200-300 людей..

Артилерія, яка використовувалась у козацькому війську, в переважній більшості була малокаліберною. Це пов'язано з тим, що козацьке військо відзначалось великою мобільністю. У використанні гармат козаки теж виявляли високу майстерність. Так, в 1648 у битві під Жовтими Водами ефективність вогню козацької артилерії виявилась такою, що татари, які були тоді союзниками козаків, побоюючись того, що залишиться мало полонених, просили припинити вогонь.

Козаки вперше у світі поставили артилерію на колеса. Сталося так, що під Корсунем, на Черкащині, їхні вози з артилерією застрягли у балці. Зненацька згори посунули жовніри. Тоді один з пушкарів запалив гніт і вистрелив прямо з воза, ядро упало в середину нападників -- від несподіванки вони зупинились, а потім почали тікати. Гармати доправили, куди було треба, а Хмельницькому доповіли про цю пригоду. Він одразу збагнув, які переваги матиме пересувна артилерія. У своєму війську Богдан Хмельницький ввів кінну артилерію на 100 років раніше Західної Європи.

2. Воєнно-морське мистецтво козаків

З кінця XVI ст. українські козаки робили фактично щорічні морські походи, нерідко й по кілька разів. Через це Османська (Оттоманська) імперія поступово втрачала абсолютний контроль над Чорноморським басейном. Уже на початку XVII ст. турки нерідко змушені були переходити до оборонної стратегії, з великими труднощами захищаючи на побережжі міста, фортеці, а на воді торгові кораблі. А в окремі періоди багатовікової жорстокої боротьби запорожцям вдавалося контролювати басейни Дніпра та Бугу, побережжя Чорного й Азовського морів.

Ще до утворення української козацької держави в середині XVII ст. запорожці здійснили успішні морські походи, а козацький флот зміцнів організаційно і збільшився чисельно. Так, у 1606 р. вони вдало штурмували Кілію над Дунаєм, Акерман (Білгород) над гирлом Дністра і болгарську Варну. Це був перший набіг запорожців, що звернув на себе загальну увагу. Пізніше, на протязі наступних 15 років, запорожці вдало ходили на Азов, Кафу, Трапезунд, Трабзон, Кодрід, Карамуссал і Сіноп тощо, завдаючи суттєвих втрат цим та іншим містам і твердиням, які знаходилися вздовж побережжя. запорізький козацтво бойовий військо

Через активні наступальні дії козацького флоту турки неодноразово були змушені відбудовувати укріплення і фортеці в пониззі Дніпра - Очаків, Тулчу, Каракермен та інші. Проте козаків це не зупиняло. Вже в березні 1624 р. вони організували черговий похід. Десант із 80 "чайок" висадився поблизу Кафи і здобув її.

У серпні, як повідомляв київський митрополит Іов Борецький, запорожці на 102 "чайках" зіткнулися з турецьким флотом із 25 галер і 300 ушкалів біля виходу з Дніпровського лиману. Битва тривала кілька днів. Козаки все ж прорвалися у Чорне море, а потім спалили маяк Форос, укріплення Бююкдере, Єнікьой та Істіньє.

У 1625 р. козацький флот у кількості 300-380 "чайок" також тричі виходив у море. Запорожці знищили безліч міст на малоазійському побережжі, ходили під Царгород і, вертаючись, під Очаковом пробилися крізь турецьку ескадру, що мала у своєму складі 20 галер і багато човнів. У 1626 р. були чутки, що на море вибирається вже тисяча човнів. Але насправді ходило тільки - 60. Козацькі "чайки" загналися аж до устя р. Ріон на Закавказзі, але турки половину з них захопили в полон. У 1627 р. були знову малі набіги, по 60-80 чайок. У 1630 р. коло Монастирського острова випищики підготовили 300 човнів. Тоді козаки пограбували сильно ціле болгарське побережжя, аж до передмість Царгороду.

Виходило так, що перед походом (за чотири - п'ять тижнів до попередньо призначеної дати), січове керівництво по паланках розсилало універсали, а по містечках і селах розходились знані "в народі" козаки, кобзарі, які в базарні та ярмаркові дні агітували люд за свою справу.

І вже протягом тижня-двох Січ поповнювалася як досвідченими у військовій справі козаками, так і новобранцями - добровольцями рекрутами (молодиками). Їх готували певний час похідні отамани та інші старшини. Новоприбулі самостійно мали забезпечити себе усім необхідним для походу - амуніцією, зброєю, припасами.

Перед виступом їм надавалася можливість попрощатися з рідними та близькими. Збір на Січі переважно відбувався своєчасно, бо ніхто не хотів "зганьбити себе довіку".

Їхня тактика ведення бою була досить різноманітною: від блискавично коротких, до тривалих каботажних і транзитних рейдів.

Якщо туркам вдавалося галерами своєчасно блокувати запорозький флот, що зосереджувався біля Таваня або в гирлі Дніпра, низовики, використовуючи ширину лиману та швидкісні якості "чайок" (див.додаток В), погодні умови, найчастіше "відривались" від противника.

Втративши фактор раптовості, козаки змінювали тактику. Вони причалювали до пустельних берегів, "відсижувалися" там певний час, а вже потім, з суходолу, брали "на шаблю" якесь турецьке місто, громили його берегові гарнізони, які очікували напад з моря. У здобутих містах запорожці довго не затримувалися, швидко вантажили трофеї і виходили в море. Іноді в поході вони розділялися на дві частини. Тоді одна йшла суходолом, друга на "чайках". Проте згодом вони знову об'єднувалися в заздалегідь домовленому місці і спільно атакували турків.

Як свідчать джерела, турки ретельно вивчали стратегію і тактику запорожців, вживали контрзаходів. Однак їм не часто вдавалося розгадати задум останніх. Наприклад, коли розвідка сповіщала про турецьку засідку на Дніпрі, то козаки притоплювали свої "чайки", залишали біля них кількох джур і досвідчених "товаришів", а самі вирушали в обхід. При потребі вже через кілька днів їх флот знову поставав у повній силі.

Вміло використовували запорожці і морехідні якості своїх човнів. Борти "чайки" піднімалися над водою лише на два фути (див. додаток Г). При невеликій хвилі (до 0,5 фута) вони ставали малопомітними для супротивника. Це давало змогу козакам першими виявляти ворожі патрульні кораблі та флотилії. Дотримуючись дистанції, вони могли йти за галерами цілий день і тільки в надвечір'я починали готуватися до нападу. Їхні човни заходили, як правило, з боку сонця, що сприяло непомітному скороченню відстані. Йшли на абордаж опівночі чи вже перед самісіньким ранком, використовуючи тим самим фактори раптовості, маневру та швидкості дій.

Отже, з вищесказаного можна зробити висновки, що основними рисами козацького воєнно-морського мистецтва на той час були:

Ш по-перше - рішучість і активність дій, завдавання превентивних ударів з метою перехоплення ініціативи;

Ш по-друге - висока маневреність та мобільність;

Ш по-третє - швидка і більш-менш точна оцінка та урахування реальних обставин;

Ш по-четверте - ретельна підготовка удару;

Ш по-п'яте жорстка військова дисципліна, тверде і безперервне управління особовим складом під час морських походів;

Ш по-шосте - раптовість;

Ш по-сьоме - постійна висока підготовка до ведення бойових дій за будь-яких умов;

Ш по-восьме - вміння проводити бій незалежно від кількості супротивника;

Ш по-дев'яте - стійкий морально-психологічний стан запорожців.

Висновки

Однією зі складових успіхів українських військ була тісна взаємодія між всіма родами військ. На марші козацькі війська рухались із максимально можливою швидкістю. Для завчасного виявлення противника вперед висилався кінний розвідувальний загін, який висилав роз'їзди. По боках табору теж висилались дозори, які контролювали місцевість, по якій просувались війська. Коли виникала потреба затримати противника, то висилався сильний передовий загін, який зв'язував противника боєм до підходу головних сил. При оточенні противника навколо його позицій козаки копали шанці, будували редути і насипали вали. Під Збаражем були насипані "високі на два коні" вали, з яких проглядався весь польський табір. Піхота під захистом шанців зближувалась із противником і сковувала його. Артилерія обстрілювала ворожий табір та підтримувала атаки піхоти й кінноти. Коли противник виходив із табору і шикувався до бою, то в центрі козацького бойового порядку розміщувалась кіннота, на флангах в батовому строю ставала піхота, а у проміжках між піхотними підрозділами займала позиції легка артилерія. Така побудова була основою для проведення комбінованих атак. При цьому кіннота наступала по фронту противника при підтримці вогню артилерії та піхоти, які обстрілювали ворога з флангів. Вміло використовував Хмельницький резерви, які вводив у бій лише в найбільш вирішальні моменти, що викликало розгубленість і паніку у противника. Застосовувались і охвати противника, засідки, блокування комунікацій.

З вищесказаного можна зробити висновки, що основними рисами козацького воєнно-морського мистецтва на той час були:

Ш по-перше - рішучість і активність дій, завдавання превентивних ударів з метою перехоплення ініціативи;

Ш по-друге - висока маневреність та мобільність;

по-третє - швидка і більш-менш точна оцінка та урахування реальних обставин;

Ш по-четверте - ретельна підготовка удару;

Ш по-п'яте жорстка військова дисципліна, тверде і безперервне управління особовим складом під час морських походів;

Ш по-шосте - раптовість;

Ш по-сьоме - постійна висока підготовка до ведення бойових дій за будь-яких умов;

Ш по-восьме - вміння проводити бій незалежно від кількості супротивника;

Ш по-дев'яте - стійкий морально-психологічний стан запорожців.

Список використаних джерел та літератури

1. Історія Українського Війська, (Крипякевич Н., Богдан Гнятевич) - Видання Івана Тиктора, м.Львів 1936р. Часть 2. - 568 с.

2. Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. - Т.1. - Львів, 1990. - 450 с.

3. Іванченко Р.П.

Історія без міфів : Бесіди з історії укр. Державності : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. Р.П. Іванченко. - 3-є вид., переробл. і допов. - Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2014. - 624с.

4. Сокульський А. Л. Флот Запорозької Січі в XVI-XVIII ст.: структурна організація, технологія та військове мистецтво. Дис. к. і. н. - К., 1999. - 325с.

5. Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків: У 3-х т. - Львів, 1991. - Т. 1. - С. 392, 393. Тушин Ю. П. Русское мореплавание на Каспийском, Азовском и Черном морях. - М., 1978. - 445с.

Додатки

Размещено на Allbest.ru