Голодомор 1921-1923 років. Причини та наслідки

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

на тему: «Голодомор 1921-1923 років. Причини та наслідки»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I ПРИЧИНИ ГОЛОДУ 1921-1923 РОКІВ

1.1 Причини

1.2 Повоєнна руїна

1.3 Продрозкладка

1.4 Посуха 1921 р.

РОЗДІЛ II ЕТАПИ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОЛОДУ 1921-1923

2.1 Перший рік лихоліття

2.2 Друга хвиля голодного лиха

РОЗДІЛ III НАСЛІДКИ ГОЛОДУ 1921-1923

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

продовольчий голод більшовицький селянство

Актуальність: Голодомор 1921-1923 рр. в Україні - одна з найжахливіших трагедій за всю історію людства, феномен тривалого приховування від громадськості соціального лиха, трагедії гігантських масштабів. Про ситуацію з голодуючими українськими селянами більшовики старалися замовчувати. Статистичні дані по зібраному за 1921 рік зерну навмисно завищувались. Центральне статистичне управління РСФРР подає інформацію по врожаю - 633 мнл. пудів, в той час як на VII Всеукраїнському з'їзді земельних справ України нарком земельних справ І.Клименко назвав - 200 млн. пудів. Не дивлячись на такі суперечливі цифри керівництвом Московщини було заборонено місцевому більшовицькому керівництву для перевірки даних по врожаю посилати перевірочні комісії. Москві було вигідно завищувати врожай.

Число жертв голоду зростало з кожним днем. Епіцентрами голодного лиха в Україні стали Херсонський повіт Одеської і Гуляй-Пільський повіт Запорізької губернії, де на початку 1922 року почалося масове вимирання людей. Скоро аналогічна ситуація розпочалася у всіх інших неврожайних районах. 18 лютого 1922 р. канадська газета "Українські робітничі вісті" повідомляла, що в Мелітопольському повіті, де голодувало більше 250 тис. чоловік.

Об'єктом є голодомор 1921-1923.

Предметом є причини та наслідки голоду 1921-1923 років в Україні, аналіз політичної та економічної ситуації в країні у той період. З'ясована продовольча політика більшовицького керівництва та її зміна через незадоволення основної маси селянства.

Мета: на основі дослідження матеріалів розкрити узагальнюючу картину причин, суті та наслідків голодомору 1932 - 1933 рр.

Завдання реферативної роботи:

проаналізувати стан висвітлення геноциду 1921-1923 років.

Висвітлити причини голоду 1921-1923 років.

Охарактеризувати наслідки голоду

Практичне значення полягає у можливості використання його основних положень та зібраного фактичного матеріалу при подальшому вивченні питань, а також використання його на уроках історії України в 10-х класах.

голод політичний економічний україна

РОЗДІЛ I. ПРИЧИНИ ГОЛОДУ 1921-1923 РОКІВ

Коли в Україні з'явилися публікації про голод 1932-1933 pp., у них нерідко висувалася така думка: ця трагічна подія десятиріччями замовчувалася, на відміну від голоду 1921 p., причини і наслідки якого достатньо висвітлені істориками, але залишаються мало з'ясованими деякі його політичні та соціально-національні аспекти. Історія голоду на півдні України була грубо спотворена радянською історіографією задля приховування антиукраїнської продовольчої політики ленінського керівництва. По-перше, замовчувалися причини лихоліття, пов'язані з колоніальним статусом Української СРР, її політичною залежністю від московського центру. По-друге, навмисно применшувалися тривалість й інтенсивність українського голоду, який не поступався поволзькій трагедії. По-третє, викачування продовольчих ресурсів України для забезпечення армії і промислових центрів Російської Федерації трактувалося як "братерська допомога трудящих УСРР голодуючому Поволжю". Крім того, добро чин на діяльність іноземних благодійницьких і релігійних організацій трактувалася як підривна, спрямована проти радянської влади. Проте архівні документи, відкриті для істориків після падіння комуністичного режиму і проголошення незалежності України,відтворюють справжню картину першого радянського голодомору в Україні [2].

1.1 Причини

Голод 1921-1923 pp. не був локальним явищем. Він вразив основні хлібовиробні регіони колишньої Російської імперії - Поволжя, Північний Кавказ та південні губернії УСРР і був спричинений післявоєнною господарською розрухою, жорстокою посухою 1921 р. та згубною для народного господарства економічною політикою більшовиків. Однак в УСРР, яка порівняно з РСФРР мала кращий продовольчий стан, катастрофічне загострення продовольчої кризи зумовило підлегле становище формально незалежної республіки щодо московського центру.

1.2 Повоєнна руїна

Воєнні дії Першої світової та громадянської воєн, що точилися на території України майже сім років (з літа 1914 p.), завдали величезної шкоди її народному господарству, воно становило жахливу картину спустошення: висаджені в повітря домни, затоплені ґрунтовими водами шахти, зруйновані залізничні мости, понівечені пожежами стіни заводських будівель. Промислове виробництво республіки скоротилося в 10 разів. Залишаючи чорноморські порти, французькі інтервенти й білогвардійці захопили чимало пароплавів. Було виведено з ладу третину залізниць. Провідна металургійна промисловість мала лише одну невелику діючу доменну піч на Петровському заводі в Єнакієвому. Війна підірвала продуктивні сили сільського господарства. Продукція тваринництва і рільництва зменшилася майже на третину. 1920 р. в Україні було зібрано лише 768,5 млн пудів зерна - менше половини середньорічного валового збору 1909-1913 pp., який складав 1,7 млрд пудів. Кількість великої рогатої худоби (порівняно з 1916 р.) скоротилася на 15,5%. Тваринництво й рільництво постраждали від військових дій та загальної мілітаризації економіки. До війська мобілізували найбільш працездатну частину села - близько третини дорослого чоловічого населення. З них було вбито, поранено і потрапило у полон 1 млн 338 тис. чоловік. Широке використання кінноти у бойових діях спричинило загибель робочої худоби. За 1916-1920 pp. кількість коней в сільському господарстві скоротилася на 15%. Внаслідок перебудови економіки на воєнний лад і зруйнування підприємств сільськогосподарського будівництва, погіршилося постачання селянських господарств знаряддями виробництва. Продукція сільськогосподарського машинобудування становила лише 4,2% довоєнного рівня. Імпорт сільськогосподарської техніки, що забезпечував у передвоєнні роки половину потреб сільського господарства в реманенті і машинах, було припинено, а відтак лише чверть селянських господарств України мала

Інвентар [6]. Занепад продуктивних сил негативно позначився на врожайності сільськогосподарських культур. Поряд з негативними соціально-економічними наслідками війни негативно позначалася на розвитку рільництва земле-невпорядкованість. Земельні переділи, які безперервно продовжувалися до 1923 p., також призводили до скорочення засівних площ й погіршення їх обробітку. Крім того, в ході аграрної революції, що мала на меті "осереднячування" села, зменшилася кількість великих заможних селянських господарств і відповідно впала товарність сільськогосподарського виробництва. Криза сільського господарства позначилася на погіршенні харчування населення. Карткова система, що існувала у містах з 1920 до жовтня 1921 pp., не забезпечувала прожиткового мінімуму. Робітники і службовці отримували за картками лише четверту частину продуктів, котрі споживали, а решту - купували на ринку. Але товари за вільними цінами були для них малодоступні. Міське населення недоїдало. Насамперед, скоротилося споживання м'яса, молока, проте й хліба не було досить. Порівняно з довоєнним часом взимку 1920 р. добова калорійність харчування городянина в Україні скоротилася з 3 тис. 458 калорій до 2 тис. 582 калорій. Особливо знизився рівень харчування робітників у великих промислових центрах. їх добовий раціон становив 2 тис. 281 калорію, або 75% прожиткового мінімуму, хоч пересічно калорійність харчування міського населення була дещо вищою 2тис.731 калорія. Навесні 1921 р. вона впала до 2 тис. 391 калорії, оскільки пайок у містах було скорочено до чверті фунта хліба, тобто до 100 г, але і його видавали не щодня. "Ніколи такого недоїдання, такого голоду, як протягом перших років своєї диктатури, робітничий клас не зазнавав", - відзначав В. Ленін у доповіді про продподаток на зборах секретарів та відповідальних представників осередків РКП(б) м. Москви і Московської губернії 9 квітня 1921 р.

1.3 Продрозкладка

Щоб постачати продовольством армію, партійно-державний апарат, робітників заводів за умов скорочення продуктивності і товарності сільськогосподарського виробництва, радянська влада заборонила торгівлю і вилучала продукти харчування у селян шляхом реквізицій, розміри, яких визначалися потребами держави в продовольстві. Оскільки державне завдання на заготівлю хліба та іншої сільськогосподарської продукції "розверстувалося" по губерніях, повітах і волостях залежно від того, що і де можна було взяти, така хлібозаготовча політика отримала назву продрозкладки. Здійснювалася розкладка репресивними методами. За виконання завдання з хлібоздачі у кожному конкретному селі відповідала, як і під час кріпацтва, сільська громада, тобто діяла кругова порука селян. Стягували розкладку озброєні загони, подібно до збирання данини (полюддя) в Київській Русі [7]. В обмін на вилучене у селян продовольство держава зобов'язувалася безплатно надавати промислову продукцію. Однак та невелика кількість продукції, що вироблялася, спрямовувалася насамперед на воєнні потреби та забезпечення міст. До села вона практично не доходила. В епіцентр такої політика Україна потрапила у 1919-1920 pp. VIII конференція РКП(б) (грудень 1919 p.), розглядаючи питання про радянську владу в Україні, дійшла висновку, що в республіці мають бути збережені основні принципи радянської розкладкової політики хлібозаготівель. Розкладка діяла на сільське виробництво, як кислота на метал. Воно скорочувалося до обсягу, що задовольняв тільки внутрішні потреби селянина. Коли виявилося, що продавати продукцію забороняють, селянам не залишалося сенсу освоювати всю одержану землю. Посівні площі катастрофічно скорочувалися. Руйнівні наслідки продрозкладки навіть перевищували збитки, спричинені війною. Так, найбільший дефіцит селянських засівів виник не на території, де відбувалися основні воєнні дії (Одеська, Київська, Донецька, Катеринославська, Волинська і Подільська), а саме там, де активно виконувався план хлібозаготівель (Чернігівська, Полтавська, Харківська) губернії.

1.4 Посуха 1921 р.

Влітку 1921 р. радянські республіки вразила жорстока посуха, що своїми розмірами за попередні сто років поступалася лише лихоліттям 1869, 1885 і 1891 pp. Від неї повністю чи частково постраждала половина засівних площ радянських республік, зокрема, в УСРР степові й частково лівобережні губернії. Повністю посуха спалила 20% засівних площ в РСФРР і 26% в УСРР, в тому числі в Миколаївській губернії - 65%, Катеринославській - 64, Запорізькій - 63, Одеській - 45, Донецькій - 40, Кременчуцькій - 19%. Постраждав від посухи й південь Полтавської губернії. Крім того, 1921 р. був часом масового поширення шкідників сільськогосподарських культур. Найбільше постраждали від шкідників Катеринославська й Донецька губернії. Під впливом цих факторів врожайність сільськогосподарських культур катастрофічно падала. Тільки на Чернігівщині врожай перевищував довоєнний рівень. Досить високий врожай було зібрано на Правобережжі [4].

Інші місцевості вразив недорід. Статистичні дані про валовий збір хлібів в Україні мають суперечливий характер. Найвищий показник дає Центральне статистичне управління (ЦСУ - Авт.) по РСФРР - 633 млн пудів (середній врожай до продрозкладки становив близько 1 млрд пудів.) Дані Центрального статистичного управління УСРР становили 276,6 млн пудів. На VII Всеукраїнському з'їзді рад нарком земельних справ України І.

Клименко назвав ще меншу цифру - 200 млн пудів. Наркомпрод України у листопаді 1921 р. зупинився на 430 млн пудів, тобто на середньоарифметичній величині між даними московських і харківських статистиків.

Х.Р аковський силою своєї влади визнав пізніше цю цифру офіційною. Але неважко визначити, що це - лише політичний компроміс. Якщо наркомземівці мали відношення до вирощування врожаю, то нарком продівці тільки до його вилучення. Звичайно, міжвідомча суперечка легко розв'язувалася елементарною перевіркою статистики. Але не випадково Раковському заборонили надсилати на місця перевірочні комісії. Москві вигідніше було завищувати врожай в Україні. В.Ленін так і робив, посилаючись при цьому на X. Раковського. На початку липня 1921 р. він написав записку такого змісту: "...Урожай на Україні приблизно визначають (Раковський) в 550-650 мільйонів пудів. Віднімаючи 150 мільйонів пудів на засів і 300 (15x20=300) на годівлю сім'ї і худоби, маємо остачу (550-450=100; 650-450=200) в середньому близько 150 мільйонів пудів. Якщо поставити на Україну армію з голодних губерній, цю остачу можна було б зібрати (податком + товарообміном + окремими реквізиціями з багатих на допомогу голодним) повністю" [1].

1.5 Хлібний експорт 1923 р.

Розорений південь вимагав допомоги, але тиск на Україну не послаблювався. Тільки з серпня 1922 по січень 1923 р. у східні регіони республіки було надіслано 9 млн пудів хліба. Крім того, центральний уряд зобов'язав українських керівників розпочати перерваний війною експорт хліба, щоб дістати валюту для відбудови господарства і зміцнення більшовицького режиму[3] .

Намір радянського уряду щодо поновлення хлібного експорту був оприлюднений перед світовою громадськістю на міжнародній економічній конференції в Гаазі у червні - липні 1922 p., де більшовики намагалися отримати позику західних держав. Позиція радянської делегації викликала обурення західних урядових і громадських представників, оскільки напередодні на міжнародному з'їзді комісій і комітетів допомоги голодуючим Росії у Берліні член російської делегації М. Крестинський заявив про повторний голод в Росії і необхідність продовження іноземної допомоги голодуючим. Протестуючи проти поновлення хлібного експорту в умовах голоду, секретар Міжнародної комісії Червоного Хреста Ф. Нансен звернувся до наркома іноземних справ Росії Литвинова із пропозицією відкликати заяву про вивіз збіжжя з радянських республік, або в іншому випадку - взяти на себе особисту відповідальність за допомогу голодуючим. Заборони хлібного експорту вимагали навіть окремі радянські працівники. Так, газета канадських українців "Канадійський фармер" друкувала засекречений ВЦВК текст виступу делегата з Миколаївщини, робітника, комуніста Романчука на пленумі цього комітету із засудженням проекту Наркомпроду РСФРР щодо поновлення зернового експорту. "Коли я і мої товариші по партії уперше ознайомилися з сим проектом, він лише викликав у нас веселий настрій... Я не знаю, може бути, в ситій Москві можна писати проект про вивіз [збіжжя - Авт.], але в нас, на колись багатій, а тепер голодній Херсонщині не тільки не можна серйозно говорити про се, але, я би казав, навіть небезпечно питати про се думки селян, а особливо міських робітників. За державною роботою, за партійними засіданнями автори проекту забули про число голодних на нашому колись багатому полудні... Проект про хлібний вивіз, що був одержаний нами перед виборами в совіти, дуже й дуже причинився до провалу нашої партії на виборах по цілому полудню Росії і на Україні... Робітники і матроси Миколаєва формували сей проект як крадіж останнього шматка хліба у голодного робітника й тут же постановили не випускати ані одного зерна з елеваторів. Наркомпроду замість того, щоб брати готовий хліб з елеваторів, треба було подбати про збереження того продподатку, який тепер лежить на станціях прямо під дощем і якого зберегти комісаріат харчових справ, очевидно, не вмів. А коли накажуть вивозити, буде недобре. І без того працівник озлоблений. І без того селянин притаївся й так само нагромаджує злобу. Не треба доводити до крайності", - попереджував ВЦВК Романчук. Однак виступ делегата голодуючої Миколаївщини не був взятий до відома радянськими керівниками. Здійснення постанови уряду щодо поновлення хлібного експорту спробували блокувати залізничники південно-західних шляхів. За повідомленням канадської газети "Український голос" від 18 березня 1923 p., вони намагалися припинити рух трьох поїздів, що направлялися до Одеси для вивозу збіжжя за кордон. Для придушення опору залізничників були надіслані спеціалізовані військові формуванні - залізничні батальйони, однак червоноармійці підтримали страйкуючих. Коли ж Народний комісаріат шляхів сполучення вирішив змінити напрям пересування потягів і спрямувати їх в обхід, через Феодосію, солідарність із страйкуючими проголосили залізничники південних доріг. Однак, ані страйки залізничників, ані протест представників голодуючих губерній у радянських органах не змогли запобігти хлібному експорту. Україна була змушена відрахувати з урожаю 1922 р. понад 13,5 млн пудів зерна на експортні ресурси. Це - невелика кількість, але й вона могла б полегшити становище голодуючих. Таким чином, як і у попередньому році, вивіз хліба за межі УСРР перевищив реальні можливості республіки [8].

Отже причини голоду 1921-1923 років були спричинені урядом, а також кліматичними умовами на той період. Заходів щодо запобігання жорстокої політики проти власного народу в країні не запроваджувалося.

РОЗДІЛ II. ЕТАПИ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОЛОДУ 1921-1923

2.1 Перший рік лихоліття

Руйнівні наслідки продовольчої політики більшовиків виявилися вже восени 1921 р. Так, у довідці Донецького продкомгубу (продовольчого губернського комітету - Авт.) в Наркомпроді йшлося про те, що навіть в кращому за врожайністю Старобільському повіті "стягнення продподатку призвело до того, що повіт доведеться оголошувати голодуючим. Населення починає вже голодувати. Немає насіннєвого матеріалу." Тривожні звістки надходили і з інших місць. Зокрема, з Миколаївської губернії повідомлялося: "Вся узбережна смуга Миколаївського та Херсонського повітів, що складає половину цих повітів, настільки вражена неврожаєм, що загрожує великим незасівом озимих. За відсутністю насіння Дніпровський пов. також надто послаблений. Із Очаківського р-ну багато селян знялося, виїжджають на північ. Насіння, відпущене на засів озимини, часто вживається селянами на продовольство через крайній голод. Повернення насіннєвої позички можливе тільки в Єлисаветградському повіті. Селяни беруть в облоги волвиконком (волосний виконавчий комітет - Авт.), волпродком (волосний продовольчий комітет - Авт.), вимагаючи хліба. Обмежена кількість рухомого складу, що подається, не дає можливості перекинути [продовольство] навіть для забезпечення військових частин, робітників. Попри сильний потяг селян до оранки, спостерігається таке явище: цілі райони зовсім не засіяні". Катеринославський губвиконком попереджав ЦКНС (Центральний комітет незаможних селян), що неврожайність в Катеринославському повіті у повному сенсі цього слова, а якщо і вродилося, то це у куркуля, тому, що він засіяв ЗО - 40 десятин, дещо вродило. У врожайні губернії населення везе букери, брички, коней і взагалі марно тратить все господарство і віддає його за безцінь . У найбільш неврожайному Гуляй-Пільському повіті на початку жовтня 1921 р. було зареєстровано перші випадки голодних смертей. Щ о б якось дожити до нового врожаю, мешканці неврожайних місцевостей заготовляли різні харчові сурогати, м'ясо кішок і собак. Але й ці, здебільшого шкідливі для людського організму "припаси", швидко вичерпувалися. Виникли такі жахливі явища, як канібалізм і торгівля людським м'ясом, що не спостерігалися в Україні протягом трьох століть [5]. Лікар Л.И. Айхендавльд у доповіді "До казуїстики людожерства" в Одеський комісії з боротьби з наслідками голоду описує 26 випадків людоїдства і 7 - торгівлі людським м'ясом, що трапилися у 1921 - 1922 pp. на берегах нижнього Дніпра і в Запорізькій губернії. Знецінення людського життя за війни і революції неминуче призводило до падіння моральності суспільства. Зростаюча хвиля жорстокості й проституції охоплювала, насамперед, дитяче населення. Діти були й першими жертвами злочинності. Матері, які втрачали надію на врятування дітей, залишали їх у дитячих будинках, або просто на вулиці, тому що переповнені дитячі притулки та лікарні не мали необхідного матеріального забезпечення і перетворювалися на осередки інфекційних захворювань. Так, в ізоляційному пункті (ізопункті) на Балашовському вокзалі у Харкові, який було утворено для виявлення серед біженців заражених інфекційними хворобами, безпритульні діти знаходилися без догляду і в антисанітарних умовах: "Бруд, мільйони паразитів, і через скупченість духота і сморід. Грудні діти знаходяться в ізопункті по декілька днів і нічого не отримують, крім води, та й то в обмеженій кількості,... окріп дається тільки раз на добу; діти залишені самі собі і без всілякого догляду, валяються у бруді по декілька днів замість того, щоб бути відправленими до евакоприймальників". (Приймальники евакуйованих, зокрема, займалися розподілом безпритульних дітей в спеціальні дитячі заклади. - Авт.). Число жертв голоду зростало з кожним днем. У найбільш скрутному становищі опинилося населення Запорізької губернії. Вже в лютому 1922 р. середньостатистичний добовий раціон харчування населення цієї губернії складав не більше 500 калорій, у той час, як у Катеринославській - 1,1 тис , у Донецькій - 1,3 тис. (при нормі 2,5-3 тис.) калорій. Епіцентрами голодного лиха в Україні стали Херсонський повіт Одеської і Гуляй-Пільський повіт Запорізької губернії, де на початку 1922 р. почалося масове вимирання людей. Скоро аналогічна ситуація склалася і в інших неврожайних місцевостях. 18 лютого 1922 р. канадська газета "Українські робітничі вісті" повідомляла, що в Мелітопольському повіті, де голодувало більше 250 тис. чоловік,".. .хліб весь з'їдений, з'їдені всі сурогати і майже всі коні. Сотні сімей лежать нерухомо, опухлі від голоду, селяни розпродають остатки інвентарю і жадають відсилання їх в урожайні губернії. Безробіття зростає неймовірно". На початку березня Геничеський повітовий комітет інформував Запорізьку губкомісію допомоги голодуючим: "..Зараз, коли цей голод виріс до жахів, ми не маємо нічого в теперішній момент; в кожній волості нашого повіту спостерігається щоденна голодна смерть... В деяких волостях, як Юзівська, Павлівська, Петровська... голод став виявлятися в масових вимираннях. Вимирають щоденно 10-15 чоловік, але з кожним днем це число збільшується; вже деякі голволвиконкоми (голови волосних виконавчих комітетів - Авт.) з гвинтівками виганяють рити ями для померлих, але потрібно сказати правду, що голодна людина [рити] не може, їй потрібна підтримка, їй потрібна їжа..." [8].

2.2 Друга хвиля голодного лиха

В 1922/23 р. в їдальнях громадського харчування Українського Червоного Хреста харчувалося лише 150 тис. дітей, а, враховуючи їдальні АРА (Американської Адміністрації Допомоги, англ. - American Relief Administration) - 350 тис. Однак, як зазначав завідуючий Запорізьким губернським відділом народної освіти Чичиринський, висока смертність через невідповідність їжі дитячому віку, була навіть серед дітей, які отримували харчову допомогу. Внаслідок нерегулярного забезпечення дитячих закладів, їх вихованці систематично недоїдали і перебували у стані глибокого виснаження. Хворі діти й немовлята не могли протистояти жахливим умовам існування й гинули. Не кращою була ситуація у шкільних колективах, де діти забезпечувалися батьками. Навіть на врожайній Полтавщині половина школярів виявилася при обстеженні хворою на туберкульоз, а решта була недокрівною і виснаженою. Перші свідчення про зростання голоду після жнив 1922 р. почали надходити до урядових органів восени того ж року. Так, з Миколаївського повіту повідомлялося, що у кількох волостях у жовтні 1922 р. від недоїдання захворіло і померло 199 селян. Випадки голодних смертей у Херсонському повіті Миколаївської губернії і Мелітопольському - Запорізької губернії були засвідчені на VII Всеукраїнському з'їзді рад (грудень 1922 р.) Узимку ситуація на півдні України різко погіршилася. Про це свідчать численні кореспонденції у пресі із неврожайних місцевостей. Так, київська газета "Більшовик" за 4 січня повідомляла: "У Єлисаветградському повіті голод збільшується. Голодує понад 200 тис. чоловік, з них 10 тис. дітей. Північна частина Миколаївського повіту, що вважалася благополучною, поступово переходить на голодну пайку, всі почали вживати сурогати"; за 11 січня: "В січні поточного року зареєстровано 15 випадків голодної смерті"; за 12 січня: "Кількість голодуючих у Донбасі приблизно 400 тис. чоловік. В грудні Червоний Хрест годував 75 тис. дітей"; за 27 січня: "За доповіддю губвиконкому на Катеринославщині ... голодує 560 тис. чоловік. Допомогу одержує 150 тис" ; за 10 лютого: "На Єлисаветградщині можливий голод. Як повідомляють з Плетено-Ташлицької волості, там вже деякі сім'ї починають пухнути з голоду. Уже нараховується 10 % тих, у котрих хватить хліба до лютого; 50% уже примішують у їжу сурогати: кукель, березку та інші; всього по вол. 80% нужденних. На допомогу з місцевих средств (так у тексті - Авт.) немає чого сподіватись"; за 13 лютого: "В Херсонському та Дніпровському повітах продовжується голод. У Херсонському повіті голодує 150 тис , з яких половина дітей"; за 3 березня: "До Миколаївського губвиконкому знову почали надходити відомості про жахливі картини голоду. В Калинівському повіті голод набув жахливих розмірів, нараховується 14 випадків смерті від голоду. Голодує 70% людності. В с Пересадівці людність голодує цілком вся. Допомога АРА та Українського Червоного Хреста незначна, задовольняє лише 10%. Потрібна негайна допомога"; за 6 березня: "Голод на Миколаївщині посилюється. Крім Калинівської вол. голодує ще Кисляківська. Трапляються вже випадки смерті від голоду. Голодує також і Єлисаветградський повіт. Кількість голодуючих за лютий збільшилася порівняно з груднем на 60%"; за 7 березня: "Із Запоріжжя повідомляють про важке становище сільського учительства. В голодному Оріхівському районі шкільні робітники голодують. Шкільна справа в занепаді. Функціонує 7% довоєнної шкільної сітки. Голод на Запоріжжі охоплює весь район. Продовольче становище порівняно з попереднім місяцем значно погіршилося. В Григорївській волості зареєстровано кілька голодних смертей. Худоба продається за безцінь, іноді за кілька фунтів муки"; за 17 березня: "На засіданні Миколаївського повітвиконкому (повітового виконкому - Авт.) разом з наркомюстом Скрипником стверджено величезний голод, що охопив весь повіт. Ухвалено збільшити На цьому повідомленні голодна хроніка переривається. Але не тому, що всіх потребуючих було забезпечено. З початком експортної кампанії інформація про український голод стала небезпечною, і газети почали повідомляти лише про допомогу голодуючим. Проте й тема експорту була небажаною. 17 березня 1923 р. організаційне бюро ЦК КП(б)У постановило "заборонити у пресі довідки ... по експорту, що існує (цифри, факти і т.п.), допускаючи теоретичну дискусію..." Як же уряд допомагав голодуючим? Етапи голоду були надзвичайно масштабними. Статистика загиблих під час голоду жахлива, голод охопив і територію Миколоївщини.

РОЗДІЛ III. НАСЛІДКИ ГОЛОДУ 1921-1923

Насправді Україна 1920 р. не нагадувала нічим місцевостей з молочними ріками і киселевими берегами. Дійсність виглядала інакше: нескінченні війни, особливо найбільш руйнівна громадянська, підірвали відносний добробут південних губерній імперії, що існував до революції (на відносність цього добробуту не раз вказував й сам Ленін до 1917 p.). Залишається зробити такий висновок: поведінку центрального уряду, який робив все можливе для порятування Поволжя і викачував зерно з голодуючого півдня України, не можна назвати ірраціональною. Цей уряд знав, що робив. Українське село було охоплене антибільшовицьким повстанським рухом, який називали "куркульським" або "політичним" бандитизмом. Після завершення війни з Польщею й ліквідації військ Врангеля повстанський рух в Україні став першорядною проблемою для влади. Голова Реввійськради Федерації Л.Троцький 1 грудня 1920 р. запропонував Південному фронту, яким командував М. Фрунзе, цілком зосередитися на розгромі повстанців. "Очищення України від бандитизму, - вказувалося у директиві Реввійськради, - і тим самим забезпечення в ній сталого режиму - є питанням життя і смерті для Радянської Федерації та її міжнародного становища". У 1921 р. внутрішні війська разом з найбільш боєздатними частинами Червоної армії діяльно викорчовували повстанських рух, який широким потоком розливався в багатьох українських губерніях. Як констатувалося у звіті уряду УСРР VI Всеукраїнському з'їзду рад, за цей рік було зроблено у справі замирення села більше, ніж за весь попередній час. Всеукраїнська ЧК подала відповідну статистику: за 10 місяців було виведено з боротьби різними засобами 444 отамани, в тому числі: вбито у боях - 189, розстріляно - 9, заарештовано - 84, добровільно з'явилося з повинною і було амністовано -162. Більша частина тих, хто з'явився з повинною, припадає на друг половину року. Чому? У радянській історіографії стверджується, що повстанський рух почав спадати, коли селяни відчули благотворний вплив нової економічної політики. Але ж методи хлібозаготівель не змінилися у розпачливій ситуації голодного року. Переконливіше звучить версія, що випливає з досвіду боротьби найбільш свідомого отамана - "батька" Нестора Махна. Переслідувані кавалерійськими і броньованими частинами Червоної армії, махновці зібралися на останню нараду 21 липня 1921 р. в с. Ісаївка Таганрогського повіту, де обговорювалося одне питання: у якому регіоні продовжити боротьбу? "Батько" спробував перемістити базу бойових операцій на схід і зробив рейд по донецьких і поволзьких степах. Але в умовах голоду, що наближався, бойова активність селян зменшилася до нуля. Не підтриманий ніким, Махно змушений був повернути тачанки на захід і перетнув спочатку Дніпро, а потім Дністер, опинившись у вигнанні в Румунії. Голод виявився фактором, що ефективніше, ніж каральні експедиції, втихомирював повстанців. Збагнувши це, центральний уряд допомагав природі справитися з повстанцями, конфіскуючи злиденні продовольчі запаси навіть у селян південних губерній України [1]. Нещадна хлібозаготівельна політика уряду мала в своїй основі терористичний характер. Тоталітарний режим для придушення опору повною мірою використовує терор голодом (подібно інституту закладництва, або концтаборів, що також вперше були використані як інструмент державної політики). Перший масовий голод, що розпочався відразу ж після закінчення революційних подій 1917-1921 рр. охопив значну частину України: Запорізьку, Донецьку, Катеринославську, Миколаївську, Одеську губернії. Причини його частково мали об'єктивний характер - посуха 1921 року, економічні наслідки Першої світової та громадянської воєн. Але найголовнішими чинниками стали: крах сільськогосподарської практики тодішнього режиму, скорочення посівних площ у колишніх хлібородних районах внаслідок політики “воєнного комунізму”, директивні методи компартійного керівництва, яке розподіляло наявні продресурси на користь промислових центрів, передусім тих, що знаходилися поза межами України[7].

ВИСНОВКИ

Таким чином, голод 1921-1923 рр. на Півдні України був результатом цілеспрямованої політики більшовиків, метою якої було придушення антикомуністичних повстанських рухів. Радянська верхівка була добре обізнана щодо ситуації на українському селі, однак до певного моменту не робила жодних кроків, аби подолати проблему. Також ми не можемо ставити в один ряд голод в Україні та в інших регіонах СРСР: позиція влади в цих випадках була абсолютно різною. Шляхом використання подібних нелюдських методів більшовики досягли своєї мети: масовий спротив на українських землях було подолано. Тим не менше, радянська влада ще бачила потенційну загрозу для себе в українському селянському середовищі, тому у наступному десятилітті вдалася до ще більш жорстоких дій.

У висновках узагальнено основні поставлені завдання реферативної роботи . Перший масовий голодомор за радянських часів 1921-1923 років в Україні став результатом акції більшовицького режиму, спрямованої на упокорення багатомільйонних мас українського селянства, усього українського народу. В результаті правляча партія досягла лише конфронтації маси селянства до антинародного режиму.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Історія селянства Української РСР.- У 2-х т.- К.- 1967.- Т.2.- С.166, 167, 177, 178; История Украинской ССР. В 10-и т.- К.- 1984.- Т.7.- С.277-280, 286, 287/

2. Кульчицький С.В., Шаталіна Є.П. Джерела про колективізацію і голод на Україні (за матеріалами ЦДЖАР УРСР 1929-1933 рр.) // Архіви України.- 1990.- №6.- С.39.

3. Голод 1921-1923 років на Україні: очима істориків, мовою документів.-К., 1991.-С. 190

4. Колективізація і голод на Україні.-С. 548-549. Постанова ЦК КП(б)У та РНК УРСР 6.ХІІ 1932 легалізувала ці заходи // Там же.-С. 278-.279.

5. Голод 1921-1923 років на Україні.-С. 295-297.

6. Чирко Б. В. Шкідництво різних націй / Національні меншини на Україні У 1920- 30-х роках за документами ЦДАГО України//Архіви України.1992 - № 4.- С. 33

7. Веселова О.М., Марочко В.І., Мовчан О.М. Голодомори в Україні 1921-1923, 1932-933, 1946-1947: Злочини проти народу. - 2-е вид., допов. - К., 2000. - С.86.

8. Веселова О. Голодомори в Україні, 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947: Злочини проти народу / О.М. Веселова, В.І. Марочко, О.М. Мовчан. - К.; Нью-Йорк : Вид-во М.П. Коць, 2000. - С. 73-74.

Размещено на Allbest.ru