Сподвижники Богдана Хмельницького періоду національно-визвольної війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Тернопільський Національний Педагогічний Університет

Імені Володимира Гнатюка

Кафедра історії України

Біографічний словник

Сподвижники Богдана Хмельницького періоду національно-визвольної війни

Студентки

Драгущак І.

Науковий консультант

Окаринський В. М.

Тернопіль - 2016

План

Вступ

1. Сподвижники Богдана Хмельницького періоду національно-визвольної війни

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

«Хмельниччина» почалася як одне із козацьких повстань і саме так спершу й сприймалася сучасниками. В ході збройної боротьби, на цей раз воно охопило основну масу українського суспільства, його різні верстви і швидко поширилося майже на всю територію України. Це був шлях переростання козацького станового виступу у народне повстання і релігійно-національну війну українського народу і навіть у громадянську війну. Ця війна змінила національне, соціальне, релігійне співвідношення у суспільстві, державну приналежність українських земель тощо. Тож це один із найнасиченіших подіями та особистостями період в історії України. Щоби розібратися у тих буремних подіях та для кращого запамятовування просто необхідно знати основні пості періоду національно-визвольної війни.

У даній роботі перераховано найвідоміші сподвижники Б. Хмельницького періоду національно-визвольної війни та коротко викладені біографії вище згаданих особистостей.

Метою ІНДЗ є скасти біографічний словник шляхом опрацювання матеріалів та документів доби «Хмельниччини» та виокремлення постатей сподвижників Б.Хмельницького.

При підготовці використано такі методи: історичні(порівняльно-історичний, ретроспективний), теоретичні загальнонаукові(абстрагування, узагальнення, індукція та дедукція), емпірико-теоретичні (аналіз,синтез).

1. Сподвижники Богдана Хмельницького періоду національно-визвольної війни

Федір Лутай (Лютий, Линчай) (роки народження і смерті невідомі) -- український військовий діяч середини XVII століття. В 1637 -- військовий осавул, 1638 -- сотник Переяславського полку. Того ж року обирається кошовим отаманом запорізької Січі. У 1639 році починає зводити Микитинську Січ. Тому іноді її називали линкаківською. В 1647 ще раз обраний кошовим отаманом Запорізької Січі. Багато допомагав Богданові Хмельницькому на початку національно-визвольної війни. Заснував близько 1652 Чортомлицьку Січ.

Іван Ганжа (* ? -- † вересень 1648) -- український військовий діяч, уманський полковник (1648). За деякими даними -- татарин за походженням.

Іван Ганжа учасник козацьких походів на Чорне море. В ніч з 23 на 24 квітня (з 3 на 4 травня) 1648 року напередодні битви під Жовтими Водами, за дорученням Богдана Хмельницького переконав реєстрових козаків (4 тисячі чоловік) у Кам'яному Затоні на Дніпрі приєднатись до української армії. Учасник Корсунської битви 1648. В червні 1648 року в ході боїв з польськими військами козацький загін на чолі з Ганжею визволив Умань і Тульчин. Влітку 1648 року Ганжа був призначений уманським полковником. Загинув у Пилявецькій битві 1648 року (зрадливо вбитий на герці).

Джалалій Филон Прокопович (у різних джерелах Джупай, Джулай, Джелалій, Джеджалій) (?, Вереміївка, Черкащина, Річ Посполита -- бл. 1659) -- український військовий діяч кримськототарського походження, полковник прилуцький, черкаський, кропивнянський, дипломат, один із видатних полководців Визвольної війни. Народився на Черкащині. Служив сотником Переяславського полку.

24 квітня 1648 очолив повстання козаків у Кам'яному Затоні. Згідно з творами Кащенка та Рігельмана він особисто усунув одного з очільників, надісланих Потоцьким, Івана Барабаша, що поклало край сумнівам і остаточно спонукало реєстрових до знищення супроводжуючого рейтарського загону та переходу на бік Хмельницького.

Один із найближчих сподвижників Богдана Хмельницького, учасник багатьох битв, починаючи з 1648 р. В битві під Берестечком -- наказний гетьман. Виконував важливі дипломатичні доручення, очолював перше посольство України в Османській імперії до Стамбула в жовтні -- листопаді 1648, де було укладено союз із Османською імперією.

У вересні 1650 очолював українське посольство до молдовського господаря Василя Лупула. козацький похід повстання полк

У 1654 посварився з гетьманом через відмову присягати Московії після Переяславської ради. З Б. Хмельницьким мав також збройний конфлікт.

Загинув, імовірно, під час Конотопської битви 1659 на посаді полковника Черкаського полку. За іншими даними убитий Мартином Пушкарем після невдалого замаху на І. Виговського.

Самімйло Богдамнович-Зарумдний (? --1648--1664--?) -- військовий і державний діяч доби Гетьманщини, генеральний суддя Війська Запорізького(з 1654.).До визвольної боротьби -- реєстровий козак; був товаришем козацької корогви королівської армії. У 1648 році під Корсунем приєднався до повстанського війська. Виконував важливі дипломатичні доручення від гетьмана. У квітні 1650 вів переговори з урядом Речі Посполитої у Варшаві; у квітні та березні 1654 очолював посольство до Москви, а в червні 1653 -- до Османської імперії. Разом із П.Тетерою працював над виробленням договору між Україною та Московським царством. Підтримував політику І.Виговського (учасник складення Гадяцького пакту 1658). З обранням на гетьмана Ю.Хмельницького перейшов до нього, схилив його до сюзу з Річчю Посполитою і Кримським ханством. За участі Богдановича-Зарудного був створений текст Слободищенської угоди 1660. У 1664 перебував на боці П.Тетері й поляків у виступах проти гетьмана й поляків у виступах проти гетьмана Лівобережної України І.Брюховецького та Московського царства. Після листопаду 1664 р. у джерелах не згадується.

Максимм Кривонімс (нар. бл. 1600 -- пом. 1648) -- український військовий діяч періоду Хмельниччини, лисянський полковник, один з керівників козацько-селянських повстань в Україні під час Хмельниччини. Був учасником Корсунської битви, літньої подільської та осінньої волинсько-галицької кампаній 1648 року. Вся відома діяльність Кривоноса тривала кілька місяців 1648 р. У Корсунський битві Кривоніс керував передовим полком козацької армії. Із сформуванням Лисянського полка став його першим полковником. З червня 1648 р. на Поділлі очолив повсталі козацькі та селянські загони, з яких сформував цілу армію. За свідченнями тогочасних джерел, «якийсь поганець Кривоніс, збунтувавши всю чернь», здобув міста Ладижин, Бершадь, Тульчин, Вінницю та ін. В цей час він титулував себе «полковник його королівської милості Війська Запорізького, без зазначення свого територіального полкового округу, бо сам мав під своєю владою полковників. Також, в 1648 році він був наказним гетьманом над чотирма полками: черкаським, корсунським, білоцерківським та уманським. Після відступу Вишневецького до Волині козацько-селянське військо під керівництвом Кривоноса штурмом взяло (12 липня) Полонне -- один з найбільш укріплених замків тогочасної України. В Полонській фортеці козаки захопили 80 гармат. 16 липня-18 липня під Константиновом тривали бої між повстанцями (яких рахували на 50 тисяч), на чолі з Кривоносом, та польськими військами -- полками Осінського, Корицького, Суходольського, Тишкевича та Вишневецького, під головним командуванням останнього. Поляків було близько 10 тисяч, але то було регулярне, відбірне військо. Повстанці зазнали великих втрат, але поле битви лишилося за ними. Поляки відступили до Збаража, а Кривоніс з військом рушив від Константинова на південь і, проминувши Межибож, 25 липня взяв приступом Бар -- місто, яке було укріплене не гірше за Полонне, і до того ж займало важливе стратегічне положення. Падіння Полонного і Бара зробило у польському суспільстві сенсацію не меншу, ніж жовтоводська та корсунська поразки коронних військ. Значна частина Волині і все Поділля перейшло під контроль Кривоноса. У Пилявецькій битві М. Кривоніс командував лівим крилом козацької армії; причому його військо отаборилося окремо від війська Хмельницького. При облозі Львова козаки Кривоноса захопили Високий Замок -- позицію, яка домінувала над усією місцевістю.

Кривоніс помер під час облоги Замостя. Причина смерті достеменно невідома. Найпоширенішою є версія, що він помер від чуми. Польський історик Тадеуш Кшонстек пропонує іншу версію: ніби Кривоніс був убитий за таємним наказом Б. Хмельницького, який прагнув позбутися небезпечного конкурента. Припускають також, що Кривоніс помер від рани, яку отримав у бою.

Максимм Нестеремнко (роки народження і смерті невідомі) -- військовий і політичний діяч 30 -- 50-х років XVII ст., з 1638 -- сотник корсунський. Разом з Б. Хмельницьким провадив переговори з королемВолодиславом IV у справі війни з Османською імперією. З 1648 -- полковник корсунський. Очолював посольстводо Варшави (1649-1650) у справі Зборівського договору. У 1655 разом з І. Богуном обороняв від татар Брацлавщину.

Про те, що Нестеренко був людиною надзвичайно наближеною до Б. Хмельницького, свідчить вже хоча б той факт, що саме він разом з майбутнім гетьманом провадив у 1646 році переговори з польським королем Владиславом IV щодо можливої війни з Османською імперією, під час якої козаки і військо Речі Посполитої мали битися пліч-о-пліч, як союзники. Ми вже знаємо, що, плануючи цю війну, король навіть виділив козакам певні кошти на закупівлі зброї та підготовку козацької флотилії чайок, проте, замість польсько-османської, запала українсько-польська війна, в якій полковник Максим Нестеренко взяв участь з перших днів. Відзначивши його заслуги перед козацтвом і Україною, гетьман, одразу після Корсунської битви, під час якої поляки були витіснені з рідних країв Нестеренка, призначає його полковником корсунським.

Крім військового, полковник Нестеренко володів і талантом дипломата. Тільки цим можна пояснити той факт, що гетьман Б. Хмельницький доручав йому вести важкі переговори з правителями сусідніх держав. Досить сказати, що саме він очолював посольство української армії, яке в лютому 1649 р. прибуло до Слуцька (Білорусь) на переговори з великим гетьманом литовським Янушем Радзивіллом. 10 серпня 1649 року у м. Зборові було підписано договір між Україною і Річчю Посполитою, який дістав назву «Зборівського». 1 грудня 1649 року до Варшави поважна делегація, яку, знову ж таки, очолив полковник М. Нестеренко. До речі, разом з нею до Варшави прибув і київський митрополит Сильвестр Косів, який мав клопотатися про права православної громади в Україні та її Церкви.

Не можна сказати, що ця делегація зуміла якось полегшити долю України та її народу. Але то вже залежало не від поковника Нестеренка. Тут діяли вищі політичні сили та закони обставин.

Коли в 1653 році Тиміш Хмельницький привів корпус козацьких військ до Молдови, щоб допомогти своєму тестеві, молдавському господареві В. Лупулу в боротьбі проти угорсько-валаських військ та проти його внутрішніх ворогів, то одним з полків цього війська -- корсунським -- командував полковник М. Нестеренко. Як відомо, для Тимоша Хмельницького цей похід виявився останнім, під час облоги міста Сучави він загинув. Що ж стосується М. Нестеренка, то він щасливо повернувся в Україну і, як засвідчують козацькі хроністи, в 1655 році, разом з уславленим полководцем І. Богуном, очолив війська, котрі протистояли татарській орді, що вдерлася в межі Брацлавщини. Відомо, що діяв корпус Нестеренка досить успішно: дії орди вдалося принаймні обмежити.

Данимло Нечамй (1612 (?) -- 10 лютого 1651) -- український військовий діяч, полковник брацлавський. Нечай входив до складу радикально налаштованого старшинського угруповування разом з Кривоносом, Гладким та Мозирею. З новим гетьманом -- Богданом Хмельницьким -- мав часті суперечки. З початком національно-визвольної війни брав участь у здобутті козаками Кодака, у битві під Жовтими Водами, у битві під Корсунем, здобув Бродівський замок. Організував Брацлавський полк. Потім став одним із соратників Максима Кривоноса, відзначився в боях на Вінниччині, під Меджибожем. Як брацлавський полковник брав участь: у битві під Старокостянтиновом: зокрема, перед 10 вересня 1648 його загін взяв місто, 14 вересня відбив штурм війська Речі Посполитої;[1] битві під Пилявцями, в облозі Львова та Замостя. Після повернення до Києва з волі Б. Хмельницького Нечай командував київським гарнізоном, вів переговори з дипломатами Речі Посполитої у Києві та Переяславі (поч. 1649 р.; зокрема, 22 (12) березня 1649 з Шаргорода написав листа до реґіментаря Станіслава Лянцкоронського, в якому застерігав його від виправи в сторону демаркаційної лінії). Його полк облягав Збараж, відіграв значну роль в Зборівській битві 1650 року.

В лютому 1651 р. 40-тисячне коронне військо на чолі з Марціном Калиновським пішло на Поділля. Нечай зі своїм полком (майже 3 тис. чоловік) кинувся йому назустріч. Під Красним на Вінничині він вирішив зупинитися. Дізнавшись, що головний бунтівник перебуває зовсім недалеко і вислав передову сторожу під орудою сотника Шпаченка в містечко Ворошилівка, Марцін Калиновський не встояв перед спокусою одним махом розправитися з ненависним брацлавським полковником. 9 лютого під покровом ночі 4-тисячний загін драгунів (передова сторожа на чолі зі С. Лянцкоронським[2]) підкрався до Ворошилівки, оточив її і вирубав до ноги сторожу й усе населення містечка, щоб хтось, чого доброго, не попередив Нечая. Основні сили в цей час у цілковитій тиші рухались до Красного, куди добрались посеред ночі. Козаки біля брами не очікували нападу, бо вважали, що то повертається сотня Шпаченка, тож драгуни майже безперешкодно увірвались на сонні вулиці -- напередодні козаки святкували масницю і тепер, нетверезі, спали безпробудним сном. Сам Нечай був впевнений, що ворог далеко, і що Шпаченко в разі небезпеки повідомить його. Тому він безпечно гуляв, поки вороги обступили місто і почали штурм. Нечай героїчно бився, отримав безліч поранень.

За даними Вєслава Маєвського, був взятий в полон Казимиром Пісочинським, вбитий під час суперечки щодо полоненого.[2] Врешті ворожа куля полегшила його муки і відправила на той світ.

Мартин Небамба (* кінець 16 століття -- † 6 липня -- за новим стилем 16 липня 1651) -- український політик та військовий діяч доби Богдана Хмельницького. Обирався Отаманом Запорізької Січі. З молодих літ перебував на Запоріжжі, деякий час був отаманом. У травні 1648 очолив повстання проти польської влади у Чернігівському воєводстві Речі Посполитої. Став організатором і першим полковником Борзнянського полку, а з початку 1649 року -- полковник чернігівський.

Влітку 1649 року за дорученням Богдана Хмельницького командував українськими військами у Білорусі. Учасник Пилявської битви 1648 та походу козацьких військ у Галичину. В жовтні 1648 Мартин Небаба очолював авангард української армії під час походу на Замостя. На початку 1649 року -- наказний гетьман лівобережних полків. На чолі свого полку брав участь у Зборівській облозі 1649 та Зборівській битві 1649. Виступав проти укладення Зборівського мирного договору 1649.

Влітку 1651 року полк під командуванням Небаби взяв в облогу Гомель, але внаслідок наступу значних польсько-литовських сил був змушений відступити. Керував обороною Чернігово-Сіверщини від наступу військ князя Януша Радзивілла. Загинув у бою з переважаючими силами ворога під Ріпками поблизу Лоєва (тепер Білорусь). За переказами, Януш Радзивілл, вражений мужністю Небаби, наказав над місцем його захоронения насипати високу могилу.

Висновки

Доба «Хмельниччини» насичена видатними особистостями, життєписи яких подані у цьому біографічному словнику. Хай він послужить джерелом знань та поштовхом до нових праць та досліджень.

Список використаних джерел

1. Грушевський М. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П.С. Сохань (голова) та ін. - К.: Наук. думка, 1993-1999. - Тт. 8-10.

2. Качмарчик Я. Богдан Хмельницький / Пер. з польс. І. Сварник. - Л., 1998.

3. Костомаров М. І. Богдан Хмельницький: Історична монографія. - Дніпропетровськ: Січ, 2004.

4. Крип'якевич І. П. Богдан Хмельницький / Відп. ред. Ф. П. Шевченко, І. Л. Бутич, Я. Д. Ісаєвич. - 2-е вид., виправлене і доповнене. - Львів: Світ, 1990.

Размещено на Allbest.ru