Гетьман Данило Апостол
Обрання у 1727 р. новим гетьманом України 73-річного миргородського полковника Данила Апостола. Внутрішня політика нового гетьмана. Характеристика україно-російських відносин. Данило Апостол як культурний діяч, розвиток культури під час його гетьманства.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 13.07.2016 |
| Размер файла | 67,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Міністерство освіти і науки України
ІНДЗ з історії України
на тему:
"Гетьман Данило Апостол"
План
- Вступ
- Данило Апостол - на шляху до гетьманства
- Внутрішня політика Данила Апостола
- Україно-російські відносини за гетьмана Данила Апостола
- Данило Апостол як культурний діяч
- Висновки
- Використана література
Вступ
Після смерті імператора політична ситуація в Росії змінилася. Несподівано дістала престол друга Петрова дружина, "слаба волею, малокультурна Катерина І", проте фактично правив Росією О. Меншиков. Нова самодержиця мусила піти на поступки козацькій старшині, що наполегливо прагнула поновити гетьманську владу. Наближалася велика війна з Туреччиною, тому царський уряд хотів мати серед своїх союзників і українських козаків. До того ж Малоросійська колегія, зокрема С. Вельямінов, попали в немилість до О. Меншикова. Річ у тому, що колегія запровадила нові податки з українських землевласників, серед них і з О. Меншикова, який мав чи не найбільше землі та маєтків. 1727 року, коли померла Катерина І, влада перейшла до Петрового онука, малолітнього Петра II, а фактичним правителем так і залишився О. Меншиков. Відтоді перша Малоросійська колегія припинила своє існування, а 1 жовтня 1727 року в Глухові новим гетьманом України був обраний 73-річний миргородський полковник Данило Апостол.
Данило Апостол - на шляху до гетьманства
Данило Апостол народився в с. Великі Сорочинці на Полтавщині, 14 грудня 1654 р. Походив з козацько-старшинського роду Апостолів. Його батько був хомутецьким сотником, а з 1659 р. - миргородським полковником і наказним гетьманом. У 1682 р. чин миргородського полковника козаки довірили його 28-річному синові Данилу, і той утримував його впродовж 45 років. Як миргородський полковник у 1683-1727 pp. брав участь у походах проти турків і татар, зокрема здобував фортеці Кизи-Кермен та Очаків, під час Північної війни відзначився в боях під Ерестофером у Лівонії в 1701 р. та в битві під Варшавою в 1705 р. Був не просто прихильником незалежницької політики гетьмана І. Мазепи, але й одним з найактивніших учасників вироблення положень українсько-шведського союзу. 1708 р. разом з українськими полками приєднався до шведської армії, але вже в листопаді, проаналізувавши причини перших воєнних невдач шведських військ в Україні, перейшов на бік Петра І. У 1722 році, очоливши 10-тис. козацькі загони, брав участь у поході російської армії проти Персії. Гетьман України (1727-1734 рр).
Миргородського полковника Данила Апостола (1654-1734) вважали чільним полководцем часів гетьмана Івана Скоропадського. Але здобув він таку репутацію, заживши слави хороброго воїна і талановитого воєначальника, набагато раніше - в багатьох боях і походах. Тож коли 1721 року постало питання про те, хто командуватиме українськими військами в Перському поході імператора Петра І, гетьман Скоропадський, не вагаючись, призначив на цю посаду 65-річного, а проте ще досить жвавого і меткого на розум, полковника миргородського Д. Апостола.
Військо його складалося з кількох полків і налічувало понад 12 тисяч шабель. Разом з російськими військами, якими командував сам імператор, воно брало участь у битвах під Астраханню, з боями пройшло до Дербента, тобто майже до кордонів сучасного Азербайджану. Це був виснажливий похід. Воювати доводилося в гірській місцевості. Перські війська та загони місцевих народів чинили серйозний опір російським полкам. До того ж Данило Апостол чудово розумів (як і його козаки), що тут вони воюють за чужу справу, допомагаючи росіянам так само колонізувати поволзькі та кавказькі народи, як вони вже колонізували Україну, де в цей час зростало невдоволення російськими порядками та російським чиновництвом.
Коли Данило Апостол повернувся в Україну, гетьман Скоропадський уже помер, передавши владу Павлові Полуботку. Але російський імператор і Полуботка наказним гетьманом не затверджував, і дозволу на вибори нового гетьмана не давав. Навряд чи 70-річний полководець важив на те, що сам ще колись стане гетьманом.
Він повернувся до свого миргородського адміністративного полку та сяк-так заходивсь утихомирювати населення, яке ось-ось ладне було повстати, невдоволене податками, постоями російських солдатів, нахабством російської та й місцевої адміністрацій.
Коли ж наказного гетьмана Полуботка заарештували, Апостол зі своїм, уже військовим, полком опинився там, де й інші полковники, - в степу, поблизу річки Коломаки. Для нього не було секретом, що росіяни спеціально погнали мало не всю українську військову силу в степи, щоб не допустити збройного виступу на захист Полуботка, захист прав українського народу.
Він був мужньою людиною. Розуміючи, що Петро І спробує засудити Полуботка, звинувачуючи в тому, що він, мовляв, виступає проти указів імператора та домагається виборів гетьмана, Данило Апостол складає велику петицію, під якою підписується чи не все українське офіцерство. Голова Малоросійської колегії бригадир Вельямінов заборонив посилати цього листа імператорові, але Апостол, завдяки старанням своєї канцелярії, зумів зберегти листа і таємно переправив його до Петербурга, вирядивши туди козака-камікадзе Івана Романовича.
Звичайно, Романовичу важко було пробитися до імператора. Та все ж, пам'ятаючи наказ полковника Апостола, якого старшина вже мала за наказного гетьмана, цей сміливець таки зумів прорватися до Петра І, коли той виходив з церкви Святої Трійці, і листа передав. Чи покладав Апостол якісь надії на те, що, дізнавшись правду про порядки в Україні, імператор спробує щось змінити? Не думаю. Полковник добре тямив, що імператорові й так усе відомо. Він був з ним у поході і знав, з якою зверхністю ставиться Петро І до українців. Тому вважаю, що ця петиція, по суті, була попередженням імператорові, своєрідним ультиматумом: або приборкай своїх чиновників та дозволь обрати гетьмана, або матимеш антиросійське повстання в Україні.
Так і "прочитав", між рядками, цю петицію імператор. Бо аж спаленів з люті. І наказав негайно взяти під варту всіх, хто прибув із Полуботком та посадити їх у Петропавловську фортецю. Така сама доля спіткала, мабуть, і Апостолового гінця.
Від подальших репресій козацтво вберегла тільки смерть Петра І - в січні 1725 року. Коронована на імператрицю його вдова Катерина І визволила з Петропавлівки соратників Полуботка. Не став арештантом і полковник Д. Апостол. Наступного року Петербург навіть ухвалив рішення про дозвіл українському козацтву обрати собі гетьмана.
Одначе виконувати цієї ухвали ніхто не квапився. Члени Малоросійської колеги та інше причетне до України чиновництво, мабуть, переконало імператрицю, що це досить небезпечно. А щоб винищити найбоєздатнішу частину українців, їх знову - близько 20 тисяч - кинули у Перську війну, на територію сучасного Азербайджану.
Характерно, що в Петербурзі припильнували, щоб на війну пішло все вище козацьке офіцерство і вся гетьманська гвардія - найбільш національно свідома і здатна до організації козацького війська частина українського воїнства. Цей факт з усією очевидністю підтверджує, що Катерина І розглядала Перський похід, крім усього іншого, ще й як засіб фізичного ослаблення української нації, деморалізації козацтва.
Тим часом події розгорталися за повелінням неба. Навесні 1727 року Катерина І померла, й імператорську корону перейняв онук Петра Великого Петро II. Щоправда, корона для 12-річного імператора ще заважка. В Росії точиться боротьба за престол, та за вплив на імператора. Відчуваючи, що імператорська влада слабка і що в Україні назріває повстання, уряд вдається до косметичного полегшення становища. Передусім, Україну позбавлено Малоросійської колегії. І видано, нарешті, Указ про відродження гетьманату та обрання гетьмана. Ось як лаконічно змальовує цю ситуацію в своїй "Історії України" академік Крип'якевич: "Ці зміни викликали в Україні незвичайну радість, що проявилася в адресах до царя, віршах та панегіриках і урочистих маніфестаціях".
Вибори проходили в Глухові, у вересні 1727 року. З цієї нагоди сюди зволили прибути таємний радник Ф. Наумов. Із "Історії русів" дізнаємося про урочистості і що на честь Ради палила 41 гармата. Під цю канонаду, з великою витратою пороху, гетьманом України проголосили полковника Данила Апостола.
Внутрішня політика Данила Апостола
Новий гетьман Данило Апостол (1654-1734 pp.) був яскравою фігурою. Михайло Грушевський підкреслював, що "Апостол належав до числа старшин, які не забруднили своїх рук кривдою народною". Він належав до гуртка близьких до Івана Мазепи діячів, але швидко зневірився в успіху шведських задумів і повернувся під протекцію Москви, намагаючись, як і Скоропадський, врятувати те, що ще можна було врятувати.
Він відразу енергійно взявся за реставрацію автономних прав Гетьманщини, які за попередні два десятиріччя були серйозно підірвані. Перш за все Апостол замінив майже всю старшину, призначивши на посади тих, хто поділяв його погляди і проводив його політику.
Важливим завданням гетьманського уряду було піднесення економіки краю, зруйнованої війнами, а також боротьба з хаосом, безладдям, що підтримувались царським урядом. Для цього перш за все потрібно було розвґязати проблеми землеволодіння. З цією метою була проведена перевірка документів власників маєтностей та прав на володіння ними. Це спрямовувалося проти тих старшин, які мали рангові маєтності у тимчасовому володінні і, зловживаючи своїм службовим становищем, перетворили їх у власні. У всіх полках було проведено так зване "Генеральне слідство про маєтності". За відсутності документів землі поверталися в державне володіння (до рангу).
Гетьман постійно піклувався про налагодження нормального державного порядку, розвиток господарства та торгівлі. Особисто Апостол був добрий господар, постійно зміцнював і розширював своє приватне господарство, інтенсифікував сільськогосподарське виробництво. Поряд з цим він активно діяв як купець-експортер, вивозячи за кордон волів, зерно, масло і мав великий досвід у цій справі. Свої великі господарські здібності і досвід він переніс у сферу державного господарства.
Змінюється і його соціальна орієнтація у державній політиці. Якщо Мазепа намагався зробити опорою автономної України старшин - великих земельних власників, то Апостол підтримував старшину і купецтво, орієнтуючись на перетворення цих двох соціальних груп в опору вкраїнської державності. Він також навів порядок у фінансовій політиці, визначивши видатки та джерела прибутків Гетьманської держави, що оздоровило економічну ситуацію і сприяло торгівлі. Апостол постійно турбується про те, щоб нейтралізувати заходи царизму по обмеженню і підриву української торгівлі.
Ще в 1728 р. гетьман скликав своєрідну нараду купців Києва, Ніжина, Чернігова та Полтави, на якій було розглянуто стан справ української торгівлі. Тут було висловлене прохання про розширення груп товарів, на які в українських купців було право експорту: воску, шкіри, прядива та ін. Апостол домігся розвґязання цих проблем і поряд з цим потурбувався про інтереси дрібної торгівлі, яку вели чумаки, козаки, селяни, котрі вивозили з Криму сіль. сушену рибу та ін. Він завжди захищав українських торговців від недобросовісної конкуренції іноземних і російських купців, агентів московських поміщиків. Гетьман також видає суворі накази про їх охорону від зловживань місцевої і прикордонної адміністрації. І хоча не всі проекти і пропозиції були прийняті Москвою, зокрема залишилася в силі заборона українцям вивозити багато груп товарів за кордон, все ж його діяльність піднесла рівень української зовнішньої та внутрішньої торгівлі, сприяла розширенню товарно-ринкових відносин.
Апостол також значно удосконалив судочинство в Гетьманській державі, визначивши чітку структуру судових установ, склад і компетенцію полкових, сотенних і сільських судів. Поряд з цим гетьман турбувався і про покращення становища козацтва та селянства, хоча й тут царизм досить часто ігнорував його намагання, пропозиції і права. Продовжувалися фортифікаційні роботи на півдні, куди російськими урядовцями мобілізовувалось населення України. У 1731 р. на будівництво "української лінії" укріплень між Дінцем і Дніпром, що тяглася на 285 км, було вислано 20 тис. козаків і 10 тис. селян, у 1732-му їм на зміну - 30 тис. і т.д. За його клопотанням туди посилалися в основному козаки, а не селяни. Апостол також домігся виведення з України значної частини російського війська. У 1733-1734 pp. він сприяв переговорам між Запорозькою (Олешківською) Січчю і російським урядом, які завершилися примиренням і дозволом Петербурга, що готувався до війни з Кримом та Туреччиною, повернутися запорожцям на старі місця. У 1734 р. запорожці заснували над річкою Підпільною Нову Січ і стали знову підданими російського царя, отримуючи від нього щорічну плату - 20 тис. крб., маючи при цьому ряд своїх вольностей і свою територію. Швидко почала відроджуватися їх торгова посередницька діяльність на півдні, що сприяло пожвавленню і розширенню українських торгових оборотів. Гетьман Апостол помер 12 січня 1734 р. Йому вдалося зміцнити гетьманську владу і авторитет гетьмана. Хоча не всі його заходи, спрямовані на зміцнення економіки краю і добробуту населення, були доведені до кінця, проте Гетьманщина відпочила після страшного терору Петра І, а український народ матеріально і морально відроджувався.
Таким чином, гетьманування Данила Апостола було спрямоване на захист державних прав українського народу та боротьбу з російським впливом на Україну, чим йому вдалося тимчасово стримати процес повної інтеграції Гетьманщини в структуру Російської імперії.
Зважаючи на реальні обставини, Апостол взявся за проведення ряду управлінських і соціально-економічних реформ, які значно упорядкували державне життя Гетьманщини.
1. У 1729-1731 роках було проведено так зване Генеральне слідство про маєтності.
2. Було проведено реорганізацію фінансової системи України, вперше встановивши точний бюджет державних видатків, які складали 144 тисячі карбованців.
3. Продовжував здійснювати судову реформу в 1730 році видав "Інструкцію українським судам", де встановлювався порядок апеляції у судових справах.
4. Вистоювались інтереси української торгівлі у руслі вимаганнь від російського уряду зміни дискримінаційної торговельної системи, запровадженої ще Петром I.
5. Незважаючи на опір московського уряду, було відновлено право гетьмана призначати Генеральну Військову Канцелярію та полковників.
6. Значно було зменшено кількість росіян у гетьманській адміністрації. Їм було заборонено купувати землі в Україні.
7. Київ з-під влади генерал-губернатора було переведено під юрисдикцію гетьмана. Під гетьманську владу були повернути запорожці, які з 1708 року були змушені жити на території Кримського ханства. Вони отримали також право на заснування в 1734 році Нової Січі на річці Підпільній.
Україно-російські відносини за гетьмана Данила Апостола
Маючи значний авторитет серед козаків, Д. Апостол одразу після обрання розпочав активну роботу щодо відродження автономії України. На початку 1728 р Апостол поїхав до Москви на коронацію молодого імператора Петра II, де гетьман подав йому петицію з проханням повернути права, закріплені в Березневих статтях Б. Хмельницького. На гетьманський запит цар дав відповідь у вигляді документа з 28 статей, відомого під назвою "Решительные пункты". в яких зовсім не згадується про договір України з Росією. Вони мали форму указу царського уряду гетьманові. В деяких питаннях становище гетьмана Апостола стало гіршим навіть ніж те, яке займав Скоропадський. У військовому відношенні гетьман підлягав генерал-фельдцехмайстрові князеві М. Голіцину (раніше тільки цареві). Обрання гетьмана могло бути проведене тільки за згодою царя; Генеральний Суд перетворено на колегіальну установу, в якій засідали троє українців та троє росіян, а головним суддею став не гетьман, а цар.
Обрати гетьмана могли тільки за згодою царя; генеральний суд перетворено на колегіальну установу, в якій засідали троє українців і троє росіян, а головним суддею став не гетьман, а цар. Було призначено окреме фінансове управління - "канцелярію зборів", з двома підскарбіями, росіянином і українцем, що також обмежувало фінансові прерогативи гетьмана. Цей документ став законодавчою основою діяльності адміністрації Гетьманщини аж до її ліквідації.
Ось які "статті" були записані гетьману Верховною секретною радою відносно формування та управління скарбом:
Стаття 6. Для зменшення податків, які стягуються з народу, число компанійських полків обмежити трьома, передбачаючи, що в кожному полку тільки по п'ятьсот осіб.
Стаття 7. Скасовуються збори, які були встановлені колишньою Малоросійською колегією, військовий скарб поновлюється, запроваджуються два підскарбії - один великоросіянин, другий малоросіянин.
Зборам бути такими:
а) з винного промислу і дьогтю;
б) з бджолиного і табачного прибутку, без сплати козаками;
в) з товарів і муки, які привозяться на ярмарки і ринки;
г) з містків, паромів і гребель;
д) з різних відкупних статей, а також із сіл. Монастирські володіння не включаються.
Стаття 13. Індукту, або мито, яке стягується з іноземного товару, залишити без змін на відкуп, без будь-якої тяготи для народу, відступні гроші повинні надходити в імператорську казну.
Індуктний збір був закріплений за графом Гаврилом Владиславичем на 20 років із щорічним платежем у казну 18 697 крб. 62 коп.
З початком свого царювання в 1730 р. цариця Анна Іоанівна скасувала мито на тютюн і мед, збори з містків, паромів і гребель, що приносило щорічно 26624 крб.
Згідно з умовами нового документу:
гетьман позбавлявся права на дипломатичні відносини з іноземними державами без згоди Петербурга;
гетьманська столиця залишалася в Глухові;
українське військо обмежувалося трьома полками (крім реєстрових козаків) і підпорядковувалося російським воєначальникам;
генеральну старшину й полководців обирала з-поміж себе козацька верхівка, але затверджував їх імператор тощо.
"Решительные пункты" ще більше обмежували права українців, але царський уряд мусив визнати, хоча й дуже обмежену, автономію України. Статті від 1728 р. підтверджували права і привілеї козаків, але вони зобов'язані були брати участь у так званих командираціях - будівництві та ремонті каналів, фортець для потреб Росії. Необхідність збереження козаків як дарової військової та робочої сили змушувала уряд обмежити скуповування земель у козаків.
Полковників та генеральну старшину призначав царський уряд. За гетьманом стежили, про кожний його крок доносили урядові. Він фактично був позбавлений права вести приватну кореспонденцію з закордоном, поїхати, коли хоче, до своїх маєтків (найбільші були Хомутець та Сорочинці).
Одночасно з утратою гетьманом влади та престижу втрачали їх Військова Генеральна Канцелярія, керманичем якої був гетьман. Петро І намагався відокремити її від гетьмана як окрему установу. Року 1724 стали призначати окремих "правителів" Генеральної Канцелярії, а генеральний писар мав завідувати тільки технічною канцелярією.
Дозвіл обрати гетьмана застав Україну в хаотичному стані. З 1724 р. не було гетьмана, вищого носія влади. Не було й генеральної старшини, яка сиділа під арештом в Петербурзі. Малоросійська Колегія не мала компетенції призначати нову старшину. Тому разом з обранням гетьмана треба було обрати й старшину.
Досі залишається неясним: хто і коли обрав цю старшину - та сама Генеральна Рада, яка обрала гетьмана, чи самі полковники з гетьманом? У всякому разі старшину не обрано, тільки намічено кандидатів, переважно по два на кожну посаду, а Верховна Таємна Рада призначила з цих кандидатів генеральну старшину: генерального обозного - Якова Лизогуба; генеральних суддів - М. Забілу і А. Кандибу; писаря - М. Турковського; 2-ох осаулів - І. Мануйловича та Ф. Лисенка; хорунжого - К. Гречаного та бунчужного - І. Бороздну. Крім того, генеральний підскарбій, А. Маркевич, призначений був проти волі гетьмана.
Гірше стояла справа з полковниками. Стан з полковою адміністрацією був катастрофічний. В 1725 році було так: у 10 полках 4 полковники були чужинці, а решта старшини не була в комплекті. Року 1727 становище змінилося: чужинці командували 5-ма полками: Богданов - Чернігівським, Пашков - Стародубським (замість Кокошина);
1. Хрущов - Ніженським (замість Толстого); Г. Милорадович - Гадяцьким (замість свого брата - Михайла Милорадовича); В. Танський, волох - Переяславським. Тільки до Полтавського полку призначено полковником українця В. Кочубея.
Данило Апостол застав на Україні непорядок також у земельних справах. За старим звичаєм, кожній ранзі належала певна маєтність, з обов'язковою працею посполитих. Цією маєтністю володів старшина, поки посідав певну посаду. Якщо він залишив її, ця земля, яка звалася "рангою", переходила до його наступника, а він з новою посадою діставав іншу рантову землю. Таким чином рангові землі були платнею, нагородою за виконування певних обов'язків і не могли залишатися в посіданні тимчасового володільця, якщо він не мав посади, і в жадному разі не могли бути передані як спадщина.
З бігом часу розгорілася боротьба за перетворення рантових земель на власні. Почалася вона ще за Мазепи і продовжувалась у наступних часах - за Скоропадського та Малоросійської Колегії. Наслідком цього фонди рантових земель вичерпались і люди, мало забезпечені, уникали посад, за які вже не могли діставати компенсації. На цьому ґрунті, було багато зловживань. Вдова гетьмана Скоропадського, Настасія Маркевич, користаючи з протекції російських начальників, затримала за собою володіння величезними маєтками, що їх гетьман мав на ранту. Полковник Гадяцький, Г. Граб'янко, призначений у 1730 р., так і не дістав рангової землі. Сам гетьман Д. Апостол не міг довгий час дістати всіх земель, які раніше діставали гетьмани "на булаву". Багато заколоту вносили російські достойники, які також діставали рантові земзгі, але ставилися до них, як до власних. Наумов, наприклад, продав два великих села. Ці землі росіяни залюднювали кріпаками, внаслідок чого поставили ще більші непорядки.
Виникли пекучі питання про працю посполитих, про терміни зобов'язань і т.п. Це питання порушив російський уряд ще в "Решительных пунктах". На підставі "пунктів" року 1729 Д. Апостол наказав перевести слідство по всіх полках. Канцеляристи об'їхали полки й зібрали від старожитців відомості - коли засновано те чи інше село, хто і на яких правах ним володіє. Полкова старшина мусіла систематизувати відомості і ці книги надіслати до Глухова на остаточну перевірку. "Генеральні слідства о маєтностях", закінчені 1731 року, стали дорогоцінним джерелом історії України, її економічного та соціального становища. Цілі - допомогти поворотові незаконно захоплених рангових земель - вони не досягли, але виявили дуже цікаві явища: зменшення числа вільних посполитих, переважно в північних полках, і перетворення їх на людей залежних від землевласників (на півночі - в Чернігівському полку було вільних щонайменше - 7% усіх посполитих дворів, а в Полтавському - щонайбільше - 81%).
Значною справою гетьмана Данила Апостола було укладення "Зводу" українських законів. Справу розпочато ще за Івана Скоропадського, коли порушено було питання про переклад українських законів на російську мову. Данило Апостол створив комісію, якій доручив перекласти правні книги російською мовою і скомпонувати кодекс; в основу покладено Литовський Статут та Магдебурзьке право.
Дбайливий господар, Данило Апостол особливої уваги надавав налагодженню господарства України, але осяти його в цій ділянці не були великі. Промисловість України опинилася вже переважно в руках росіян: вівчарні заводи, суконну мануфактуру Глушковська та Званого з 1726 року взято в "казну"; великі полотняні підприємства - Стародубське, Шептаківське та Топальське були також в руках росіян. Так само в інших галузях промисловості - тютюновій, шовківництві тощо - виявлялася меркантильна політика Петербургу і прагнення перетворити Україну на колонію. Боротися з цією політикою Росії гетьман не мав сили. Великі мануфактури ставали підприємствами російського уряду чи окремих росіян, в руках української старшини, яка не мала капіталів та відповідних умов, залишались дрібні промислові заклади. Розбудові великих закладів перешкоджала загальна економічна політика Петра та його наступників; господарчі заходи гетьмана були тут безсила. Таке було становище і в залізо обробній, селітряній, скляній, паперовій промисловостях, ґуральництві тощо. Перешкоджали високі експортові мита, обов'язкові маршрути для купецьких транспортів, які збільшували кошти.
Данило Апостол старався принаймні обмежити російських купців (солдатів та ін.), які конкурували з українським купецтвом у внутрішній торгівлі, виплатами податків і мали великі привілеї, порівнюючи з українськими купцями, але в цьому не знайшов підтримки збоку російського уряду.
Данило Апостол добився, щоб Київ був підпорядкований гетьманові, а не російському генерал-губернаторові, як то було до нього.
І все ж, незважаючи на зовнішні і внутрішні труднощі, за гетьманування Апостола була заснована скарбниця, що забезпечила Гетьманщині перший бюджет. У 1724-1731 pp. він провів ретельну ревізію фонду громадських та рангових земель, відновив велику частину втрачених земель. Відстоював інтереси українських купців у нерівноправному суперництві з російськими, скоротив обтяжливе експортне мито, накладене російськими чиновниками. Відстоював право призначати генеральну старшину та полковників, різко зменшив кількість росіян та чужинців у своїй канцелярії, поставив під свою юрисдикцію Київ, що довго перебував під владою російського губернатора. Реорганізував українські фінанси, відокремив державний скарб від приватного скарбу гетьмана, установив окремий військовий скарб (державний бюджет), розмір видатків якого становив 144 тис. крб. щорічно.
За гетьмана Д. Апостола було роздано 10 сіл із 151 подвір'ям і практично було завершено роздачу вільного земельного фонду. Сам Апостол був власником 9103 подвір'їв посполитих. З поданням гетьмана царський уряд указом 1728 р. заборонив духовним землевласникам купувати землю. Монастирі мали монопольне право на винокуріння і торгівлю горілкою у своїх маєтках. Церква домоглася також безоплатного володіння частиною громадських земель у вигляді дарувань. Общини виділяли священикам подвір'я, поля, сіножаті, землі для ведення господарства.
Данилові Апостолу вдалося провести ряд управлінських і соціально-економічних реформ, які значно впорядкували життя Гетьманщини. Серед них:
· на важливі державні посади призначалися висуванці гетьмана;
· укладення "Зводу" українських законів, в основу яких покладено Литовський статут 1588 року та магдебурзьке право;
· проведення так званого "Генерального слідства про маєтності", під час якого на основі документів і повідомлень старших людей визначено та повернуто в державне користування рангові землі - державні землі, безпідставно захоплені в приватне володіння;
· заборона селити російських кріпаків на українських землях;
· реорганізація фінансової системи України, уперше встановлено точний бюджет державних видатків, які становили 144 тис. крб.;
· "Інструкція українським судам" 1730 року, яка встановлювала порядок апеляції в судових справах;
· відновлення права призначати Генеральну військову канцелярію та полковників;
· значне зменшення кількості росіян в адміністрації гетьмана;
· наказ про матеріальне сприяння тим з представників росіян у гетьманському уряді, які бажали виїхати з України;
· заборона російським урядовцям скуповувати землі в Україні;
· обмеження кількості російських полків в Україні до шести; перехід Києва з-під влади генерал-губернатора під юрисдикцію гетьмана;
· повернення під гетьманську владу запорожців, які були змушені жити на території Кримського ханства з 1708 року; отримання дозволу на заснування в 1734 році Нової Січі на р. Підпільній.
Унаслідок цих реформ стала відроджуватися економіка України, зросла торгівля, активно розвивалися ремесла та промисли.
Д. Апостол подавав меморандуми, у яких вимагав від російського уряду змінити дискримінаційну торговельну систему, запроваджену ще Петром І,
На початку 1728 року Д. Апостол зібрав у Глухові представників купецтва й перед російськими урядовцями гостро поставив питання про скасування заборони на експорт традиційних українських товарів - зерна, воску, шкіри, прядива та ін.
Проте російський уряд ігнорував питання, порушені в гетьманських меморандумах. На Україну чекали дуже важкі події.1731 року почали будувати "Українську лінію" - укріплення між Дінцем і Дніпром. За три роки з України на це будівництво вислано 70 тис. осіб (козаків і посполитих). Крім того, 1732 року для підтримки Августа III в його боротьбі зі Станіславом Лещинським за польський престол відряджено український корпус з 11 тис. козаків. Такі події негативно вплинули на стан здоров'я Д. Апостола. У 1733 році він тяжко захворів. Цим скористалося самодержавство, яке при першій-ліпшій нагоді прагнуло знищити українську автономію. Нова російська імператриця Анна Іоанівна, що вороже ставилася до України взагалі й до здобутків гетьмана зокрема, усунула козацьку старшину від влади й скасувала гетьманський уряд, навіть не дочекавшись смерті Д. Апостола. Він помер 1734 року в Сорочинцях на Полтавщині. Так закінчився черговий період автономного управління Лівобережною Україною. Гетьман Д. Апостол тимчасово стримав процес повної інтеграції Гетьманщини в структуру Російської імперії.
Незважаючи на перешкоди з боку російського уряду, за Данила Апостола в Україні встановлений був, хоч і обмежений сваволею окупанта, порядок, життя стало кращим. Це відбилося на двох явищах: зменшився рух селян за Дніпро і - навпаки - збільшилося повернення втікачів на Лівобережжя, зокрема - повернення запорожців у 1734 році вже після смерті Данила Апостола.
Своїми талантами, зокрема дипломатичним хистом, Данило Апостол не міг дорівнювати Мазепі. Але спокійний, розважний, він був глибоко переконаний український патріот, який останні роки свого бурхливого життя присвятив Українській державі, збереженню та охороні її незалежності, того, що мовою XVIII ст. називали "автономією". Про щось більше не мріяли українські патріоти.
Данило Апостол як культурний діяч
Початок і середина ХVІІІ ст. у Гетьманщині ознаменував пожвавлений розвиток культури. Порівняно з Росією освіта в Україні досягла високого рівня. В розвитку освіти України зіграв видатну роль Данило Апостол.
Осередок вищої освіти в другій половині ХVІІ ст. перенісся зі Львова до Києва, де розцвітала Братська школа, зреформована Петром Могилою на зразок єзуїтських колегій, забезпечена ним і матеріально і юридично. Петро Могила запросив до неї видатних професорів, яких відправляв для підготовки за кордон. Після смерті Петра Могили Братська школа стала називатися Києво-Могилянською Колегією. Лише у 1701 році колегія була перейменована на академію, їй дано право володіти маєтками та призначено щорічну субсидію в сумі 1.000 золотих. Велику роль відіграв у відродженні академії гетьман І. Мазепа, якого митрополит Варлаам Ясінський називав "промислінником і благодітелем". За зв'язки з Мазепою академія заплатила тяжку ціну: протягом майже тридцяти років вона не могла цілком отрястися від репресій Петра І. В лютому 1709 року замість 2.000 учнів було тільки 161. Оправлятися від удару академія почала під час гетьманування Данила Апостола.
За Данила Апостола та митрополита Рафаїла Заборовського академія почала знову поволі підноситися зі стану занепаду.
Гетьман затвердив за нею всі маєтки, які залишалися в її володінні. Тобто він намагався зберегти за академією те, що їй належало раніше. Так універсалом від 14 січня 1729 р. він підтвердив за Братським монастирем і академією маєтки, якими вони володіли на той час: шість невеликих сіл з людністю, безлюдне містечко з орною землею, ряд поселень, хуторів, млинів та дворові місця в Києві на Подолі.
Данило Апостол заохочував добродійні внески на відродження і відбудову академії. В "Журналі", що вівся в Генеральній військовій канцелярії зазначено, що в січні 1733 р. від київського архієпископа Рафаїла Заборовського до гетьмана з привітанням із святом Різдва прибули ігумен Києво-Кирилівського монастиря Феодосій Глинський і священик Іосаф Горленко, онук гетьмана, викладач київських шкіл. Вони від імені архієпископа просили гетьмана, щоб він під час зібрання старшини на святкування Різдва заохочував їх на добродійні внески на реставрацію Київської академії. Гетьман не тільки обіцяв виконати їх прохання, але діставши із своєї скриньки значну на той час суму грошей - 100 рублів, просив передати їх архієпископу.
У Колегії, а пізніше в Академії, навчалися син Б. Хмельницького Юрій, племінники Мазепи та діти видатної старшини: Ломиковського, Горленка, Данила Апостола, Ханенка, Лизогуба, Полуботка, Скоропадського. Крім дітей української еліти, вчилися тут і чужинці: син воєводи П. Шереметева, Б.П. Шереметев, син Патрика Гордона. Серед слухачів було багато росіян, українців із Західної та Правобережної України, із Сербії, Болгарії, Румунії, навіть із Греції.
Колегія, а потім Академія, були тісно зв'язані з Церквою. Ректорів Академії, що були завжди архимандритами Братського манастиря, обирали професори і затверджували митрополит і гетьман. З другої половини XVIII ст. входить у життя інший порядок: ректора стали призначати самі митрополити. Професори були переважно духовного звання.
Колегія й Академія жили спільним життям з Києвом, з Україною. Тут з участю професорів і старших учнів відбувались диспути, які притягали багато людей з міста. Деякі з диспутів були великими подіями в житті Києва. Наприклад, диспут 1646 року, на тему про восходження Святого Духа, коли проти єзуїта Циховського виступав ректор Інокентій Гізель, або диспут 1663 року, коли ректор Йоаникій Голятовський виступав проти єзуїта Пекарського на тему вищої влади в Церкві.
Багато людей брало участь в урочистих церковних процесіях, в яких виступали ректор, професори та всі учні. Такі процесії бували в день Богоявления, Воздвижения Хреста, Трьох Святителів, Благовіщеня. Особливо урочистим було "шествіє з вербою" - з церкви св. Юрія, біля св. Софії, на Поділ, до Братського монастиря.
Масу відвідувачів приваблювали театральні вистави, особливо на Різдво, коли студенти Академії виставляли п'єси на біблійні, історичні та моралістичні теми, з інтермедіями побутового характеру. Авторами їх були переважно професори Академії, серед них Йоаникій Голятовський, Теофан Прокопович та інші.
Значення Київської Академії в історії України було велике. За 150 років її існування навчалося в ній коло 25.000 українців. З цієї кількості вийшли тисячі освіченого духовенства та більша частина тієї свідомої інтелігенції, яка протягом XVIII ст. займала урядові місця. Переглядаючи біографії видатних людей XVIII ст., рідко можна зустріти людину, що не вчилася в Академії. З Академії вийшло те "знаменитое сословие войсковых канцеляристов", як назвав їх М. Грушевський, що "подготовляет национальное украинское возрождение XIX ст.", себто та армія урядовців полкових та генеральних канцелярій, серед яких були письменники, вчені, дипломатичні діячі, а головне - українські патріоти-автономісти, як характеризує їх О. Оглоблин.
Про високий культурний рівень української еліти - старшини, вищого духовенства та міщанства - свідчить велика кількість бібліотек в Україні. Крім бібліотек Києво-Печерської Лаври й інших монастирів, а також бібліотеки Київської Академії, існувало багато приватних: Мазепа мав у Батурині велику та цінну бібліотеку. Мали їх Лазар Баранович, Йоаникій Галятовський, Дмитро Туптало, Теофан Прокопович, Стефан Яворський та інші. Видно, що власники бібліотек виписували книжки з-за кордону, передплачували часописи, що виходили різними мовами. Поруч з новими виданнями різних авторів вони збирали давні рукописи.
Данило Апостол підтримав також клопотання Рафаїла Заборовського до Синоду від грудня 1731 р. щодо передачі з Ніжинського Благовіщенського монастиря до Київської академії бібліотеки українського вченого і просвітителя Стефани Яворського.
Але освітній процес в Україні надзвичайно ускладнювався мовною політикою, яку здійснювали уряди Польщі і Росії. Мовна політика становить частину національної політики, спрямованої на розвиток певної мови або на обмеження її прав та можливостей вільного функціонування. У 1721 році з'явився царський указ, яким заборонялося Києво-Печерській і Чернігівській друкарням видавати всі інші книжки, крім церковних, але і їх пристосовували до російських норм. Аналогічні укази видано у 1727 і 1728 роках, а з 1735 року наказано вилучити з церков усі українські друки й замінити їх на московські. У 1720 році заборонено книгодрукування українською мовою у Києво-Могилянській Академії. З другої половини ХУІІІ ст. академія і всі інші школи в Україні поступово перейшли на російську мову.
Данила Апостола, який за гетьмана Івана Мазепи був миргородським полковником і прославився не лише військовою доблестю, а й як поціновувач української культури. У Миргороді він посприяв утворенню золотарського цеху, у якому працювали талановиті майстри.
Золотарі виготовляли оправи до книжок, друкованих у типографії Києво-Печерської лаври, які Данило Апостол дарував гетьманам і монастирям. Одна з його книжок зараз зберігається в музейній експозиції Києво - Печерської лаври. На гравірованому окладі зображено шляхетський герб Данила Апостола та його небесного покровителя - апостола Даниїла з написом: "Радуйся Даниїле, пророки себе проповідного ваші, Даниїл возлюбивший Україну своїм народом".
Останній Гетьман мав значні статки. Данило докупив ще землі, збудував маєток, Спасо-Преображенську церкву. Захоплювався колекціонуванням речей з золота і срібла. Особливо любив масивний посуд з дорогоцінних металів. Навіть до наших часів дійшли унікальні речі з його колекції, які можна побачити в музеях Полтави.
Достеменно відомо, що Апостол залишив велетенський скарб. Кілька тонн золота, срібла, художніх виробів, коштовної зброї. Справа в тому, що у Великих Сорочинцях існує мережа загадкових тунелів, катакомб, дивних підземних ходів. До деяких з них є парадні входи. Інші старанно заховані.
Особливе місце серед пам'яток українського живопису XVIII ст. займає іконостас Преображенської церкви у села Великі Сорочинці. Іконостас і церква були зведені на кошти гетьмана Лівобережжя Данила Апостола. Комплекс іконостаса об'єднує понад сто ікон на різні сюжети. У їх зображенні помітно відчутний вплив рококо.
Данило Апостол прославився внеском в культурний розвиток України. Він сприяв діяльності Києво-Могилянської академії, підтримував розвиток бібліотек. Переймався питаннями українського мистецтва.
гетьман данило апостол україна
Висновки
Данило Апостол був освіченою людиною, великим знавцем військового мистецтва, талановитим дипломатом, будівничим Української держави.
Основні напрямки політики гетьмана:
Зважаючи на реальні обставини, Апостол взявся за проведення ряду управлінських і соціально-економічних реформ, які значно упорядкували державне життя Гетьманщини:
У 1729-31 роках було проведено так зване Генеральне слідство про маєтності. Під час проведення дослідження на основі документів і повідомлень старших людей було визначено і повернуто в державне користування рангові (державні) землі, які були безпідставно захоплені в приватне володіння.
Було проведено реорганізацію фінансової системи України, вперше встановивши точний бюджет державних видатків, які складали 144 тисячі карбованців.
Продовжував здійснювати судову реформу, розпочату Павлом Полуботком; в 1730 році видав "Інструкцію українським судам", де встановлювався порядок апеляції у судових справах.
Розпочав роботу над кодексом законів для українських земель
Відстоювались інтереси української торгівлі у руслі вимагань від російського уряду зміни дискримінаційної торговельної системи, запровадженої ще Петром I. На початку 1728 року Данило Апостол зібрав у Глухові представників купецтва і гостро поставив питання перед російським урядом про скасування заборони (ембарго) на експорт традиційних українських товарів - зерна, воску, шкіри, прядива та інше.
Незважаючи на опір московського уряду, було відновлено право гетьмана призначати Генеральну Військову Канцелярію та полковників.
Значно було зменшено кількість росіян у гетьманській адміністрації. Їм було заборонено купувати землі в Україні. Українські адміністративні органи отримали наказ про матеріальне сприяння тим з хто бажав виїхати з України. Кількість російських полків в Україні було обмежена до шести
Київ з-під влади генерал-губернатора було переведено під юрисдикцію гетьмана. Під гетьманську владу були повернути запорожці, які з 1708 року були змушені жити на території Кримського ханства. Вони отримали також право на заснування в 1734 році Нової (або Підпільненської) Січі на річці Підпільній.
Йому вдалося:
тимчасово стримати процес повної інтеграції Гетьманщини в структуру Російської імперії
зміцнити економічне становище України
послабити тиск царських указів в економічній сфері
Використана література
1) Антонович В. "Про козацькі часи на Україні". - К., 1991р. - 280 с.
2) Батіг С., Історія України. - Тернопіль, 2000 р. - 380 с.
3) Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. - Луцьк: Вежа, 2000. - 360 с.
4) Довідник з історії України. За ред.І. Підкови та Р. Шуста. - К.: Генеза, 1993. - 345с.
5) Котляр М.Ф., Смолій В.А. Історія в життєписах. - К., 1994. - 420 с.
6) Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. - К.: Либідь, 1997. - 440 с.
7) Полонская-Василенко Н. История Украины в 2-х томах. Том 2. - Киев. Лыбидь. 1992г. - 640с.
8) Субтельний О. Історія України - К., 1992. - 620 с.
9) Яворницкий Д.И. История запорожских казаков. - К.: Наук. думка, 1990. - Т.2. - 660 с.
10) Українська культура. Історія і сучасність - Л., 1994. - 384 с.
Стаття
11) Ястребов О. Гетьман України - Данило Апостол. - Газета "День", 2004. - 29 жовтня, №196. (Інтернет-ресурс http://www.day. kiev.ua/uk/article/ukrayina-incognita/ostanniy-kozak-na-getmanskomu-stoli)
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Визначний військовий і політичний діяч, один з організаторів національно-визвольних змагань українського народу. Дії Данила Нечая на початку війни. У політичному плані Данило Нечай очолював радикальну течію в українському керівництві. Смерть Данило Нечая.
реферат [9,7 K], добавлен 08.02.2007Стан справ у князівстві після смерті князя Романа. Початок правління Данило Галицького. Відносини і боротьба з монголо-татарами. Відносини з Папою Римським. Відносини з іноземними державами. Внутрішня політика. Данило - найбільша постать в icтopiї.
реферат [26,4 K], добавлен 08.02.2007Спроба побудови шляхетської України. Перші кроки гетьмана І. Виговського. Гадяцький договір 1658 р. Україно-російська війна 1658-1659 рр. Переяславські статті 1659 р. Розкол та поділ України. Гетьман П. Дорошенко, його внутрішня та зовнішня політика.
презентация [1,6 M], добавлен 22.10.2013Жизнь и творчество Данило Дольчи. Его биография. Участие в антифашистском движении во время II Мировой войны. Начало творческого пути. Данило Дольчи: тишайший бунтарь-пацифист или "итальянский Ганди". Социальная и политическая деятельность поета.
реферат [20,5 K], добавлен 07.11.2007Україна після смерті Б. Хмельницького. Наступники великого гетьмана. Усунення з гетьманства Юрія Хмельницького. Гетьман Іван Остапович Виговський. Внутрішня та зовнішня політика Виговського та вибух соціальної боротьби. Війна з Московською державою.
реферат [33,0 K], добавлен 03.12.2010Основні напрямки зовнішньополітичної діяльності Івана Мазепи. Позиції гетьмана у відносинах з Кримським ханством та Туреччиною. Україна в Північній війні. Криза українсько-московських відносин та переорієнтація Івана Мазепи на Швецію. Внутрішня політика.
дипломная работа [132,5 K], добавлен 29.07.2013С.И. Муравьев-Апостол, как инициатор создания "Союза спасения" и "Союза благоденствия" и один из наиболее деятельных членов Южного общества. Пропаганда среди солдат. Муравьев-Апостол - ключевая фигура восстания Черниговского полка. Восстание декабристов.
презентация [399,3 K], добавлен 24.02.2015Описание родственных связей русского писателя и дипломата И.М. Муравьева-Апостола. Анализ его карьерного роста и участие в дворцовых переворотах. Биографии его сыновей-декабристов. Создание музея в их семейном особняке в стиле московского классицизма.
презентация [2,1 M], добавлен 21.02.2017Занепад української автономії після полтавської перемоги. Походження, освіта Орлика, його обрання гетьманом Запорозького війська. Надбання Конституція вольностей. Укладання союза з Карлом 12, похід та бій над Прутом. Маніфест Пилипа Орлика у еміграції.
реферат [16,5 K], добавлен 29.09.2009Рятувальник людства від чуми Данило Кирилович Заболотний. Біографія вченого, його внесок в мікробіологію і епідеміологію. Роботи, присвячені кишковій групі інфекцій - холері, висипному та поворотному тифам. Мрія про створення полімікробних вакцин.
реферат [63,7 K], добавлен 06.06.2009Події перевороту 29 квітня 1918 р. Військова доктрина уряду Павла Скоропадського. Аграрна політика гетьмана. Українізація загальноосвітньої школи. Розвиток культурних закладів. Відродження національної економіки та фінансів. Боротьба з безробіттям.
реферат [21,3 K], добавлен 30.05.2015Життєвий шлях гетьмана Війська Запорозького Богдана Зиновія Хмельницького. Зростання російської держави в XVII столітті. Повстання білорусів і українців проти Польщі і возз'єднання України з Росією. Битва при Зборові. Зовнішня політика гетьмана.
презентация [10,6 M], добавлен 06.02.2011Становлення Павла Скоропадського як особистості та майбутнього діяча Української держави у дитячі та юнацькі роки. Характеристика життя, діяльності та внеску гетьмана П. Скоропадського у розвиток української державності, науки та культури України.
реферат [36,7 K], добавлен 22.01.2014Царська грамота Єлизавети I про відновлення гетьманства. Останній гетьман України Кирило Розумовський. Посилення позиції козацької старшини. Спрямування на оновлення життя Гетьманщини. Вимога цариці Катерини II до гетьмана - зректися гетьманської булави.
реферат [29,3 K], добавлен 29.04.2009Орлик - сподвижник і продовжувач справи гетьмана Мазепи. Посада генерального писаря, гінця і дипломата у Москві. Обрання гетьманом і смерть на вигнанні. Конституція прав і свобод Запорозького Війська покажчик рівня політичної думки українських діячів.
реферат [32,3 K], добавлен 29.09.2009Іван Мазепа та його державотворча діяльність. Діяльність до гетьманства. Політична діяльність гетьмана І. Мазепи. Доброчинно-меценатська діяльність Івана Мазепи. Зовнішньополітичні зв’язки Мазепи. Відносини гетьмана з Петром І. Стосунки з Карлом ХІІ.
курсовая работа [49,5 K], добавлен 26.12.2007Доурядовий період життя Івана Самойловича та його боротьба за за гетьманську булаву на Лівобережній Україні. Соціально-адміністративна, соціально-економічна та культурно-освітня політика. Причини усунення гетьмана України з посади та його подальша доля.
курсовая работа [104,5 K], добавлен 17.10.2014Оцінка загального образу і діяльністі Пилипа Орлика. Його співробітництво с Мазепой. Конституція 1710 р. "Прав і свобод Запорозького Війська". Воєнні дії на правобережній Україні. Дипломатична діяльність, зовнішньополітичні концепції гетьмана П. Орлика.
курсовая работа [88,5 K], добавлен 21.11.2010Історія нещасливого для України гетьманування молодшого сина великого Богдана Хмельницького - Юрія: його біографія та влада. Зовнішнє політичне становище та внутрішні негаразди у лавах українського гетьманства, його розвиток за життя Ю. Хмельницького.
реферат [28,6 K], добавлен 12.09.2008Народження, дитинство, навчання І. Мазепи. Вагомий внесок, зроблений Іваном Мазепою у розбудову української козацько-гетьманської держави та її культури. Формування національно-політичних переконань. Розвиток України в період гетьманства Мазепи.
реферат [15,9 K], добавлен 07.11.2010
