Реформація і контрреформація. Їх прояви в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний лінгвістичний університет

Самостійна робота

З дисципліни «Історія»

На тему: «Реформація і контрреформація. Їх прояви в Україні»

Автор: студентка групи ПА 33-14

Берегова Надія Василівна

Викладач: Лебедєва І.М.

Київ 2015

План

1. Реформаційні течії і рухи в Західній Європі

2. Передумови Реформації

3. Перші кроки Реформації в Польщі і на Україні

4. Контрреформація. Наступ католицизму у Східній Європі

5. Берестейська унія в контексті "європеїзації" українського суспільства

Висновки

1. Реформаційні течії і рухи в Західній Європі

Реформація (від лат. Reformatio- перетворення) - це боротьба за реформування римсько-католицької церкви, що переживала в XIV-XVI ст. найвищу кризу. Це широкий релігійний і соціально-політичний рух, що почався на початку 16 століття в Німеччині і спрямований на перетворення християнської релігії. Почавшись в Німеччині, Реформація охопила ряд європейських країн і призвела до відпадання від католицької церкви Англії,Франції, Шотландії, Данії, Швеції, Норвегії, Нідерландів, Фінляндії, Швейцарії, Чехії і Угорщини.

У широкому змісті реформація являла собою першу значну битву народжуваної буржуазії проти феодалізму і його ідеологічної основи - віровчення церкви, що не відповідала більше заповзятливому духу Нового часу. У відмінності від гуманістичного руху, що орієнтував на найбільш утворену частину суспільства, діячі Реформації зверталися за підтримкою до різних шарів населення. У вир реформаційного руху були затягнуті городяни, селяни, учені-богослови, студенти, збідніле дворянство і навіть короновані особи.

Причина появи: моральний і політичний спад папства, моральне розкладання духівництва, намагання богословів і священиків зсередини встановити авторитет і чистоту католицької церкви.

Папство боролось з будь-яким проявом єресі. Чоловіків спалювали як єретиків, а жінок - за обвинуваченням у чаклунстві. Перекірливих монархів відлучали від церкви. Але інквізиція так і не змогла придушити дух обурювання проти римсько-католицької церкви. Усе більше і більше росла ворожість селян до церкви як найбільшому землевласнику. Європейські монархи, чиї жадібні погляди були спрямовані на величезне церковне майно, заохочували цей дух невдоволення. Головним вогнищем європейської Реформації була Німеччина.

2. Передумови Реформації

Економічний тиск, помножений на утиск національних інтересів, викликав ще в XIV столітті протест проти авіньонських пап в Англії. Виразником незадоволеності мас тоді став Джон Вікліф, професор Оксфордського університету, що проголосив необхідність знищення всієї папської системи і секуляризації монастирсько-церковної землі. Після 1379 року почав виступати проти догматизму римської церкви з революційними ідеями, стверджуючи в своїх вигадуваннях ідею про те, що Христос, а не папа римський, є главою церкви. До 1382 року Вікліф закінчив перший повний переклад Нового Заповіту англійською мовою. Його вчення про рівність в церкві було застосоване до економічного життя селянами і сприяло селянському повстанню 1381 року. Студенти з Чехії, що вчилися в Англії, принесли його учення до себе на батьківщину, де воно стало грунтом для ідей Яна Гуса, який потім був проголошений єретиком і спалений на вогнищі.

Лютеранство - найбільший напрям протестантизму. Засноване М. Лютером в XVI ст У лютеранстві вперше сформульовані головні положення протестантизму, але лютеранство втілило їх в життя (особливо в церковній організації) менш послідовно, нiж кальвінізм. Поширено в скандінавських країнах, Германії, США, країнах Прибалтики. Суть ідей Лютера полягає в тому, що він відкинув верховенство папської влади над всією церквою і визнав джерелом християнського віровчення лише Священне Писання. Це спричинило відкидання авторитету Священного Віддання, відмову від культу святих, від шанування ікон і інших священних зображень. Суть доктрини Лютера: спроби людини знайти порятунок самостійно, шляхом дотримання заповідей - безглузді; більш того, вони гріховні, бо людина ціною власних зусиль намагається наблизитися до мети, досяжної лише з Божою допомогою, і таким чином відкидає Божественну милість і претендує на роль Бога. Заповіді, на думку Лютера, здатні лише спонукати до добродійних вчинків, але у людини немає сил для їх здійснення. Коли людина усвідомлює це, на допомогу приходить милість Бога. Закон нездійсненний, отже, людина врятується лише через віру. Радикально змінився погляд на церкву - це вже не містичний організм, поза яким немає порятунку (а саме так трактує себе церква і в католицизмі, і в православ'ї), а просто співтовариство віруючих. Священики перестали бути вищими істотами, що стоять над мирянами, людьми наділеними особливою благодаттю і винятковим правом здійснювати таїнства і відпускати гріхи. Їх роль звелася до виголошення проповіді і здійснення богослужіння. Кожен віруючий, минувши духівництво, отримував право безпосередньо звернутися до Бога.

Кальвiнiзм, напрям протестантизму, заснований Ж. Кальвіном. З Женеви поширився на Францію (гугеноти), Нідерланди, Шотландію і Англію (пуритани).

Для кальвінізму особливо характерні: визнання лише Священного Писання, виняткове значення доктрини визначення (витікаюча від Божої волі предустановленность життя людини, його порятунку або засудження; успіх в професійній діяльності служить підтвердженням його вибраної), заперечення необхідності допомоги духівництва в порятунку людей, спрощення церковної обрядовості (під час богослужіння не звучить протяжна духовна музика, не запалюються свічки, в церквах відсутні настiннi зображення) Сучасні прибічники кальвінізму -- кальвіністи, реформати, пресвітеріани, конгрегаціоналісти.

Переконання реформатора Жана Кальвіна (1509--1564) були ще радикальнішими, ніж лютеранин. Він повалив інститут духівництва і затверджував повну незалежність кожної релігійної общини. Кальвін ввів демократичне управління церквою: незалежні общини віруючих (конгрегації) управлялися консисторіями (пастор, диякон і обирані віруючими старійшини -- пресвітери з числа мирян). Делегати від провінційних консисторій складають провінційний синод, що скликається щорік.

Кальвін розробив вчення про абсолютне визначення, по якому всі люди згідно з непізнаваною Божественною волею діляться на вибраних і засуджених;

нові етично-етичні принципи мирського аскетизму: віруючий в земному житті він звільняв від необхідності здійснення спеціальних, визначених духівництвом «добрих справ», які були умовою його порятунку. Замість цього він сакралізував, тобто освятив трудову повсякденну діяльність віруючих. Праця оголошувалася формою служіння Богові, релігійним покликанням людини, і його успіхи в праці вважалися непрямим свідоцтвом вибрання.

Церква кальвінізму повинна була стежити за релігійною і етичною поведінкою людей, а світська влада повинна була виконувати всі розпорядження церкви, що набували сили законів. Це привело до догматизму і крайньої нетерпимості відносно ідейних і політичних противників церкви.

Англіканство як течія протестантизму було законодавчо оформлене в офіційну церкву 7 постановами англійського парламенту 1532--1534 pp., за якими розривалися офіційні стосунки християнської церкви Англії з Римом. Причиною появи стала відмова Папи Римського дозволити розлучення англійського короля Генріха VIII з Катериною Арагонською, щоб вступити в повторний шлюб з фавориткою А. Болейн. Король звинуватив католицьке священство Англії у державній зраді та підкоренні владі Риму.

В англіканській (єпископальній) церкві збережені ієрархія, єпископат, урочистість богослужінь. Англіканцями визнаються лише два християнських таїнства -- хрещення та причащання.

Святе Письмо в англіканстві визнається єдиним джерелом віровчення, декларується принцип спасіння однією лише вірою, але зберігаються характерні для католицизму ідеї про рятівну силу церкви та ієрархію. Єпископи церкви Англії призначаються короною, а в інших англіканських церквах обираються синодами. Життя церков в цілому підпорядковується синодам, які утворюються єпископатом і священиками. Священнослужителі можуть брати шлюб, а останнім часом до священства допущені й жінки.

3. Перші кроки Реформації в Польщі і на Україні

На Україну Реформація проникла спочатку в незначній мірі у 15 ст. з Чехії, через студентів з України, на яких впливали наука Яна Гуса , через гуситських емігрантів у Польщі й Литві, де в 16 ст. реформаційні течії дуже поширилися серед маґнатів і шляхти. Реформаційні рухи особливо сильно почали проникати на Україну після Люблінської унії 1569р., проте вони не охопили усього обширу українських земель і всіх прошарків населення. Головною рушійною силою протестантизму в Україні як складової частини польсько-литовської держави стає економічний і політичний інтерес шляхетського стану. На відміну від Західної Європи, протестантизм тут взагалі не поширюється серед народних мас.

Реформація відбулася, насамперед, у тих реґіонах, де назрівали національно-визвольні процеси. Україна у XVI-XVII ст. не зазнала такого розвитку протестантизму, який відбувся в інших країнах, де роль національної церкви всупереч абсолютистсько-універсалістським прагненням католицизму виконує протестантизм. В Україні цю функцію поряд з православ'ям бере на себе уніатство. З самого початку воно виникає як національна церква, також спрямована на збереження українських духовних традицій. Виникає всупереч полонізаторській місії римсько-католицької церкви, а з другої половини XVII ст. -- промосковської та врешті русифікаторської політики православної церкви. Саме завдяки ідеї національної церкви на зламі XVI-XVII ст. Україна посіла своє місце у загальноєвропейському реформаційному процесі.

На відміну від Західної Європи, протестантизм в Україні був позбавлений підтримки «знизу» (причому, населення не просто індиферентно, а здебільшого вороже ставилося до нововірства як чужого народній традиції, як «віри панів» та ще й значною мірою іноземців, і як такої, що запроваджувалася часто насильницьким шляхом). Нові протестантські церкви в Україні часто містилися у культових спорудах, що належали католицьким чи православним церквам та монастирям, і які здебільшого шляхта просто конфісковувала. І у селах, і в містах -- протестантський культ вводили насильницьким шляхом.

Протестантизм в Україні не став виразником національних інтересів і не взяв на себе функцію національної церкви. Потрапивши, натомість, у ситуацію протиборства між католицизмом і православ'ям, протестантизм опинився у складніших умовах, ніж у Західній Європі або сусідній Польщі.

Діяльність протестантів на українських землях була різноспрямованою - вони здійснили значний внесок у розвиток освіти, перекладацької діяльності, книгодрукування, полемічної літературної традиції. З'явилися перекладені на тогочасну літературну українсько-білоруську мову такі твори, як «Новий Заповіт» В. Негалевського (1581), Пересопницьке Євангеліє (1556--61), базовані переважно на протестантських текстах. Ширилася проповідь живою мовою, а у релігійній полеміці тією ж мовою брали участь не тільки католики й православні, але й протестанти. Таким чином, під впливом Реформації, поряд з традиційною в Україні церковно-слов'янською та з новопоширюваною серед вищих верств польською, почала вживатися книжна українсько-білоруська мова, як мова письменства. Засновувалися братства: у Львові (1586р.), Галичі, Вінниці, Лубнах, Києві (1615р.) та інших містах. Наприкінці 16 - у першій половині 17 століття в Україні діяло близько 30 братських шкіл, які, на відміну від початкових парафіяльних, давали середню освіту. Вони виступали проти матеріального збагачення церкви, зловживань вищого духівництва, шукали шляхів розв'язання проблеми ставлення до тих священиків, які нехтували обов'язками. Братства намагалися очистити релігійне життя від пишної зовнішньої обрядовості, хотіли бачити церкву загальнодоступною. Кожне братство мало свій статут, який виводив організацію з - під влади єпископів.

4. Контрреформація. Наступ католицизму у Східній Європі

Реформація викликала у відповідь реакційну політику з боку Католицької Церкви, яка отримало назву Контрреформації. У результаті католицькими залишилися Італія, Іспанія, південь Німеччини, частина кантон Швейцарії, Ірландія. В кінці XVI століття католицизм переміг на півдні Нідерландів (сучасній Бельгії) і в Мові Посполитої. Франція виявилася державою, де державною релігією був католицизм, проте протестанти довгий час користувалися правом вільного віросповідання. Необхідно відмітити, що контрреформація мала як зовнішню, так і внутрішню сторони. Якщо зовні це виявлялося в насильницькому придушенні реформаторського руху шляхом переслідування протестантів, поширення інквізиції і створення Індексу заборонених книг, то внутрішньо це були процеси, які можна назвати реформацією в самій католицькій Церкві.

У 1536 році папа Павло III створив спеціальну комісію, до складу якої запросив членів суспільства «Каплиця Божественної любові», які склали звіт, що в багатьох зловживаннях в Католицькій Церкві були винні папи і кардинали, що ставили меркантильні інтереси вище духовних. У 1545 році за ініціативою Павла III був скликаний Трідентський собор, який повинен був дати відповідь багато важливих духовних питань сучасності. На соборі, який продовжувався в перебігу понтіфіката декількох пап, були прийняті не лише рішення по догматичних питаннях, але і сформульовані декрети у зв'язку з церковним зловживаннями.

Перед смертю Павло III покаявся в непотизмі(роздача папами близьким родичам влади, земель, церковних титулів). Папи вели боротьбу за відновлення морального обличчя кліра католицької церкви. Так, Павло IV (учасник комісії Павла III) вигнав з Риму 113 єпископи, що незаконно залишили свої єпархії, при нім сотні ченців були відправлені знову до своїх монастирів. Переслідуванню піддавалися навіть кардинали, запідозрені в аморальності. Окрім цього, були засновані чернечі ордени нового типа -- театінци, капуцини, урсулінки і єзуїти. Останні зайнялися активною пропагандою католицизму як в протестантських країнах, так і на територіях, де до цього взагалі не було християнських місіонерів. При вступі до ордена єзуїт давав присягу не лише генералові, але і самому папі.

Окремо треба сказати саме про єзуїтів. Орден було створено в 40-х років XVI ст. Він спирався на ті кола в католицьких країнах, яких не зачепила ні Реформація, ні гуманістичні течії - на ортодоксальних католиків, відданих інтересам церкви. У 1540 р. папа Павло III після деяких вагань затвердив орден під назвою «Societas Jesu» («Товариство Ісуса»), члени якого повністю віддавали себе у розпорядження папи як намісника Бога на землі. Після смерті засновника ордена, Ігнатія Лойоли, єзуїти були звільнені від монастирського життя і перестали бути звичайним чернечим орденом, набувши характеру розгалуженої міжнародної духовно-політичної корпорації зі своєрідною організацією і дисципліною, метою і засобами діяльності, моральними настановами і політичними вченнями. Усіма можливими засобами єзуїти сприяли відродженню у католицизмі його середньовічних засад, організації боротьби з єрессю, повертали у лоно католицької церкви тих, хто відпав від неї, поширювали свою діяльність і на позаєвропейський світ. Їхній політичний вплив був надзвичайно сильним, оскільки вони обіймали ключові посади в церкві та державі. Єзуїти виступали в ролях духовників і радників монархів, політичних і дипломатичних агентів, світських проповідників, вихователів юнацтва, організаторів шкільництва, вчених і письменників, християнських місіонерів. Головними засобами, що ними користувалися єзуїти, були педагогічна діяльність і дипломатія. Ними була заснована величезна кількість шкіл, з якими не могли суперничати протестантські. Вся шкільна система єзуїтів сприяла засвоєнню найрізноманітніших знань, які слугували, однак, утилітарним завданням ордену. Розроблена єзуїтами система моралі давала широкі можливості залежно від ситуації довільно трактувати основні релігійно-етичні вимоги, нехтувати клятвою, здійснювати будь-які злочини в ім'я «вищої мети» - «вящої слави Божої». Єзуїти та їхня система були спрямовані на відновлення пануючого становища церкви стосовно особистості і суспільства.

В Україні також були створені єзуїтські колегії. Люблінська унія 1569 р. створила умови для їх активної діяльності. 1571 р. було відкрито єзуїтську колегію в Ярославі (Галичина), а незабаром єзуїтські школи з'явилися у Львові, Кам'янці, Луцьку, Перемишлі, Острозі, Новгороді-Сіверському і в Києві. З одного боку, єзуїти сприяли поширенню освіти, прилучали українців до досягнень європейської науки. Єзуїтські колегіуми -- найкращі на той час навчальні заклади в Україні -- приваблювали дітей православної заможної верхівки українства. Платою ж за навчання в єзуїтських навчальних закладах нерідко ставало зречення батьківської віри, а відтак і національності. Тим паче, що після Берестейської унії діяльність єзуїтів була спрямована проти православної церкви.

Також варто відмітити заснування Острозької академії у 1576 році князем Василем-Костянтином Острозьким. Першою фундаторкою Академії була племінниця К.-В.Острозького Гальшка Іллівна княжна Острозька. В своєму тестаменті (заповіті), написаному у березні 1579 р. в м. Турові і внесеному до Луцьких урядових (земських) книг у січні 1583 р., вона записала „на шпиталь і академію Острозьку" 6000 кіп грошів (копа - 60 грошів) литовських на Луцькому монастирі Св. Спаса і селі Доросинь.

Через відсутність офіційно визначеного статусу Острозька Академія називалась сучасниками по-різному. Одночасно вона фігурувала і як школа, і як училище, і як ліцей, і як гімназія, і як академія. Хронологічно першою назвою, яка була зафіксована в „Букварі" 1578 р. була „дітищне училище" (передмова І.Федорова).

В тестаменті Гальшки Острозької(1579 р.) заклад вперше названо Острозькою академією. Цю ж назву повторено в книзі Г.Смотрицького, виданій (чи лише написаній) у 1587 р. У 1599 р. Іпатій Потій також вжив термін „академія" („славна академія Острозька"). В основу діяльності Острозької академії було покладено традиційне для середньовічної Європи вивчення семи вільних наук (граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики, астрономії), а також вищих наук: філософії, богослів'я, медицини. Студенти Острозької академії опановували п'ять мов: слов'янську, польську, давньоєврейську, грецьку, латинську. Першим ректором академії був письменник Г.Смотрицький, викладачами -- видатні тогочасні українські та зарубіжні педагоги-вчені, такі як Дем'ян Наливайко, Х.Філалет, І.Лятос, Кирило Лукаріс та ін. Острозька академія мала великий вплив на розвиток педагогічної думки та організацію шкільництва в Україні: за її зразком діяли пізніші братські школи у Львові, Луцьку, Володимирі-Волинському. Вихованцями школи були: відомий учений і письменник М.Смотрицький, гетьман П.Сагайдачний та ін, пізніші видатні церковні і культурні діячі.

5. Берестейська унія в контексті "європеїзації" українського суспільства

Реформація і Контррформація позначилися на суспільно-культурному та релігійному житті України. Кожна з цих суспільно-релігійних течій по-своєму вирішувала назрілу потребу оновлення релігійного життя, а разом з ним і всього соціально-культурного буття європейських народів.

В цьому контексті слід розглядати і Берестейську церковну унію між католиками і православними. Вже в концепції Флорентійської унії, що передбачала об'єднання обох віровчень при збереженні православними внутріцерковних традицій і звичаїв під егідою папського Риму, була істотна відмінність від чисто середньовічного католицького універсалізму з його вимогою абсолютної інкорпорації православних в католицьку церкву. на новій католицькій програмі об'єднання християнського світу позначилися гуманістичні концепції трансформації релігійних уявлень, зокрема, прагнення до «загальної релігії», яке базувалось на тому, що всім народам природно властива звернена до одного Бога єдина релігія. Певна відкритість українського православ'я, його інтерес до нових явищ, пов'язаних як з протестантським рухом, так і Контрреформацією, робили цілком реальними ті чи інші унійні проекти. До їх здійснення прихильники унії намагаються залучити впливових магнатів, які трималися православ'я, але відчували гостру потребу його реформування. Це стосувалося, зокрема, і князя Костянтина Острозького, який підтримував тісні контакти як з протестантами, так і з контрреформаторами. У його оточенні бачимо і єзуїта Петра Скаргу - духовника дружини князя католички Софії Тарновської, і його ідеологічного супротивника протестанта Мотовила.

Саме в контексті звичайної для єзуїтів практики - привертати на свій бік насамперед елітарні прошарки суспільства - слід розглядати спробу їхнього чільного представника Петра Скарги зробити князя Острозького ініціатором унії православних і католиків. Слід зауважити, що програма Скарги, яка передбачала релігійно-культурну і церковну уніфікацію, відмову православних від церковнослов'янської мови та своїх обрядових традицій, не могла бути сприйнята князем. Спроба Риму ввести новий - григоріанський - календар на всій території Речі Посполитої викликала різке міжконфесійне загострення в державі, сильний опозиційний рух як православних, так і протестантів. реформаційний польща католицизм європеїзація

На цьому Груні виникли конфлікти між львівськими православними міщанами і католицьким архієпископом Д. Саліковським. Введення нового календаря об'єктивно вело до заборони православних богослужінь за старим - юліанським - календарем; це викликало повсюдне обурення православних усіх станів. В цій ситуації князь Острозький рішуче виступив на захист православної віри. На якийсь час спроби здійснення унії були призупинені. Ідея об'єднання конфесій по-різному трактувалась у тогочасному суспільстві. Так, для Острозького та інших представників української еліти, пройнятих гуманістичними впливами, унія була засобом оновлення православної церкви, піднесення її до рівня потреб часу, тіснішого зближення із західноєвропейською культурою. У зв'язку з цим плекалися також надії зрівняти у правах православних ієрархів з католицькими (дістати місця в сенаті) і посилити позиції православних у Польській державі. Підтримуючи ідею реформування православної церкви, останній відстоював гарантію збереження православного обряду забороною переходу з унії до католицтва. Острозький був проти регіональної концепції унії, бо був в курсі загальноукраїнських настроїв проти католицтва. Але його думка була проігнорована, і він вдався до активних дій. На Берестейському соборі утворилося 2 табори - прихильники уніатства та првослав'я. Унійний собор публічно проголосив унію і викляв владик Балабана та Копистенського - учасників православного собору, які не прийняли унії. Православні, очолювані Острозьким та екзархом патріарха Никифором, на своєму соборі прийняли ухвалу про усунення митрополита та єпископів, що перейшли до унії, і ухвалили звернутися до короля з проханням затвердити їхнє рішення. Але Сигізмунд III став цілком на бік уніатів, схвалив декларацію унії і скасував постанову православного собору. Сейм 1597 р. також підтвердив унійні рішення Берестейського собору.

В результаті замість очікуваної реформи православної церкви відбулося утворення двох церков. Одна з них продовжувала визнавати зверхність Константинополя, інша, визнавши владу Риму, стала складовою частиною католицької церкви, зберігаючи, однак, східні обряди та традиції. Не справдилися розрахунки польських асиміляторів щодо перетворення унійного акту 1596 р. на засіб дальшого покатоличення і полонізації українського населення. Греко-католицьке духовенство чинило опір спробам частини католицької ієрархії перетворити унію на своєрідний місток до покатоличення українців. У складній ситуації, незважаючи на перехід значної частини уніатської шляхти до католицтва, греко-католицька церква активно відстоювала свою національну ідентичність і довела, що вона залишилась українською церквою.

Висновки

У країнах, де перемогла Реформація церква опинилася у великій залежності від держави, користувалася меншою владою, чим в католицьких державах, унаслідок проведеної секуляризації втратила свою економічну потужність. Все це полегшувало розвиток науки і світської культури. В результаті Реформації вся Європа стала розколотою на дві частини. Католицька церква перестала бути церквою всієї Західної Європи. З неї виділився самостійний потужний релігійний напрям - протестантизм - третій напрям в християнстві. Протестантизм виробив ту, що функціонує сьогодні в свідомості мільйонів людей особливу етику - етику праці, економічної діяльності, договірних стосунків, акуратності, дбайливості, педантизму, тобто бюргерських чеснот, що увійшли до плоті, крові і повсякденного побуту країн Західної Європи і Нового Світу. Буржуазія, що ставала все більш впливовою, отримала «дешеву», просту і зручну релігію, що відповідала інтересам цього класу. Така релігія не вимагає великих грошей на будівництво дорогих храмів і обслуговування пишного культу, що має місце в католицизмі. Вона не віднімає багато часу для молитов, паломництва до святих місць, інших обрядів і ритуалів. Вона не утрудняє життя і поведінку людини дотриманням постів, вибором їжі і т.п. Вона не вимагає яких-небудь зовнішніх проявів своєї віри. Така релігія цілком влаштовує сучасну ділову людину.

Реформація спростила, удешевила і демократизувала церкву, поставила внутрішню особисту віру вище зовнішніх проявів релігійності, додала нормам буржуазної моралі божественну санкцію. Стаючи усе більш впливовою буржуазія одержала «дешеву», просту і зручну релігію, що відповідала інтересам цього класу. Така релігія не вимагає великих грошей на будівництво дорогих храмів і обслуговування пишного культу, що має місце в католицизмі. Вона не віднімає багато часу для молитв, паломничества святим місцям, інших обрядів і ритуалів.

Вона не стискує життя і поводження людини дотриманням посад, вибором їжі і т.д. Вона не вимагає яких-небудь зовнішніх проявів своєї віри. Така релігія цілком улаштовує сучасну ділову людину.

Отже, очевидна та виняткова роль епохи Реформації в становленні світової цивілізації і культури. Не проголошуючи ніякого соціально - політичного ідеалу, не вимагаючи переробки суспільства в ту чи іншу сторону, не роблячи ніяких наукових відкриттів і досягнень у художній творчості, Реформація змінила свідомість людини, відкрила перед нею нові духовні обрії. Людина одержала волю самостійно мислити, звільнився від авторитарної опіки папства і церкви, одержала вищу для неї санкцію - релігійну - на те, що тільки власний розум і совість можуть підказати їй, як варто жити.

Размещено на Allbest.ru