Пакт Молотова-Ріббентропа

Размещено на http://www.allbest.ru/

Пакт Молотова-Ріббентропа

Tetiana Tylczak

Зміст

Вступ

1. Сутність договору та його підписання

2. Підписання договору

3. Юридична характеристика договору

3.1 Версія про прагнення СРСР уникнути війни з Німеччиною

3.2 Версія про експансіоністських мотиви Сталіна

3.3 Версія про імперських мотиви Сталіна

4. Укладання

Бібліографія

Вступ

23 серпня 2009 року виповнилося 70 років після підписання пакту Молотова-Ріббентропа. Історики та політики досі сперечаються у тому, сприяв цей документ безпосередньо початку війни чи навіть полегшив Гітлеру ухвалення рішення неї.

Договір ненапад між СРСР і Німеччиною, більш відомого як пакт Молотова-Ріббентропа, було покладено у Москві 23 серпня 1939 року. Документ цей, на думку одних істориків, багато в чому сприяв початку Другої Першої світової, на думку інших - дозволив відстрочити її початок. З іншого боку, пакт значною мірою визначив долю латишів, естонців, литовців, і навіть західних українців, білорусів, і молдаван: внаслідок пакту ці народи, чимало з яких уперше у своїй історії об'єдналися у складі однієї держави, майже зовсім влилися до Радянського Союзу. Попри корективи, внесені до долі цих народів розвалом СРСР 1991 року, пакт Молотова-Ріббентропа досі визначає багато геополітичні реальності у Європі.

Актуальність теми в тому, що у сьогодні немає однозначних політичні й моральні оцінок пакту.

Варто сказати, що відразу після свого підписання пакт зустрів відсіч із боку багатьох учасників міжнародного комуністичного руху, і від представники інших лівих сил. Навіть знаючи існуванні секретних протоколів, цих людей побачили в пакті немислимий для прихильників лівої ідеології змову з самої похмурої імперіалістичної реакцією - нацизмом. Чимало дослідників навіть вважають пакт початком кризи міжнародного комуністичного руху, оскільки вона поглибив недовіру Сталіна до іноземним компартіям і сприяв розпуску Комуністичного Інтернаціоналу Сталіним 1943 року.

Вже після війни, розуміючи, що пакт подмочує репутацію головного антифашиста планети, Сталін доклав всіх зусиль до того що, щоб виправдати пакт у радянській і світова історіографії. Завдання ускладнювалося тим, що у руки американців, посіли західну частина Німеччини, потрапили німецькі документи, дозволяли зробити припущення щодо існуванні секретних протоколів до пакту. Тож у 1948 року під час участі Сталіна (як вважає багато хто дослідники, їм особисто) було підготовлено "історична довідка" під назвою "Фальсифікатори історії". Положення цієї довідки стали основою офіційної радянської інтерпретації подій 1939-1941 років, залишалася незмінною остаточно 1980-х років.

Інша ж частина політологів свідчить, що обпльовувати історію ліберальні публіцисти прагнуть за будь-яку ціну уявити Радянський Союз перед організатором 2-ї Першої світової. Однією з улюблених аргументів, що використовуються цього, є горезвісний договору про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом від 23 серпня 1939 року, більш відомого як "пакт Молотова-Ріббентропа". При усякому зручному і незручної нагоди російським ЗМІ піднімають ритуальний виття щодо цієї страшної злочину проти прогресивного людства. договір ненапад секретний протокол

Дискусії про історичну роль договору ненапад і секретних протоколів актуальні і з сьогодні.

1. Сутність договору та його підписання

Договір ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом (ньому. Deutsch-sowjetischer Nichtangriffspakt; відомий як пакт Молотова -- Ріббентропа) -- міжурядову угоду, підписаний 23 серпня 1939 року главами відомств по закордонних справ Німеччині, й Радянського Союзу. З боку СРСР договір було підписано наркомом по закордонних справ У. М. Молотовим, із боку Німеччини -- міністром закордонних справ І. фон Ріббентропом.

Сторони угоди зобов'язувалися утриматися від нападу друг на одного й дотримуватися нейтралітету у разі, якщо одне з них ставала об'єктом бойових дій третю сторону. Учасники угоди також відмовлялися від можливості участі у угрупованню держав, "безпосередньо чи опосередковано спрямованої проти другої боку". Предусматривался взаємний обміну інформацією про питання, які зачіпають інтереси сторін.

До договору додавався секретний додатковий протокол про розмежування сфер обопільних інтересів, у Східної Європи у разі "территориально-политического перебудови". Протокол передбачав включення Латвії, Естонії, Фінляндії, Східної Польщі й Бессарабії до сфери інтересів СРСР.

Договору було підписано після періоду охолодження політичні й економічні радянсько-німецьких відносин, викликаного приходом А. Гітлера до тієї влади, і збройних конфліктів, у яких СРСР протистояв гітлерівської коаліції: Німеччині та Італії хто в Іспанії, Японії Далекому Сході. Договір став політичної несподіванкою для третіх країн. Чутки про існування додаткових секретних домовленостей з'явилися невдовзі після підписання договору. Текст протоколу опублікований 1948 р. за фотокопіями, й у 1993 р. - по знову знайденим подлинникам[1].

1 вересня 1939 року Німеччина початку вторгнення з Польщею, а 17 вересня 1939 року в територію Польщі ввійшли радянські війська. Територіальний розділ Польщі між СРСР і Німеччиною був завершений 28 вересня 1939 року підписанням договору дружбу і кордон. Пізніше до СРСР було приєднано країни Балтії, Бессарабія і Північну Буковину, і навіть частина Фінляндії.

Після нападу Німеччини на Радянський Союз перед 22 червня 1941 року договір, як і й інші радянсько-німецькі договори, втратив свою чинність. У 1989 року З'їзд народних депутатів СРСР засудив секретний додатковий протокол договори та визнав його недійсним з подписания[2].

2. Підписання договору

Ріббентроп прилетів до Москву чи в полудень 23 серпня і хочуть негайно з'явився на Кремль. Зустріч, що тривала 3 години, закінчилася сприятливо для німців. За словами присутнього зустрічі особистого перекладача Сталіна, Володимир Павлова, коли почалося обговорення проекту договору, Сталін заявив: "До цього договору необхідні додаткові угоди, ми нічого ніде публікувати думати", після чого виклав вміст майбутнього секретного протоколу про поділ сфер обопільних интересов[3]. У відправленої Гітлеру на того самого дня телеграмі, Ріббентроп повідомив про успішному просуванні переговорів. Єдиним перешкодою до підписання він їх назвав вимога радянської сторони включити два латвійських порту - Лієпаї і Вентспілсі до сфери впливу СРСР. Гітлер дав цього свою згоду. Того ж вечір обидва закони було підписано. Переговори продовжилися до ранку. Зустріч увінчалася банкетом, що відкрився тостом Сталіна: "Мені відомі, як німецький народ любить фюрера. Тому мені хочу випити над його здоровье"[4].

Пізніше, в 1946 року, згадуючи про катастрофу на Нюрнберзький процес, Ріббентроп сказав: "Коли приїхав до Москви в 1939 році інтерес до маршалу Сталіну, він обговорював зі мною не можливість мирного врегулювання германо-польского конфлікту рамках пакту Бриана-Келлога, а дав, що коли не отримає половини Польщі й Прибалтійські країни, ще без Литви з портом Лібава, то можу відразу ж потрапити вилітати назад"[5].

Згідно з секретним протоколом, чий оригінал знайшли у архівах Політбюро цк кпрс лише у середині 90-х років, німецькі військ у 1939 року не заходили в населені переважно білорусами і українцями східні регіони Польщі, і навіть завезеними на територію Латвії, Литви та Естонії. На всі ці території згодом ввійшли радянські війська. 17 вересня 1939 року радянські війська ввійшли завезеними на територію східних регіонів Польщі. У 1939-1940 роках, спираючись на ліві політичні сили у цих країнах, сталінське керівництво встановило контроль над Латвією, Литвою і Естонією, а результаті військового конфлікту Фінляндією, теж віднесеної секретним протоколом до сфери інтересів СРСР, відкинуло від цього країни частина Карелії і що прилягають до Ленінграда (нині місто Санкт-Петербург) території.

Як писав у своїх мемуарах прем'єр-міністр Великобританії (1940-1945) Вінстон Черчілль, те що, що така угода між Берліном і Москва стало можливим, означав провал англійської та французької дипломатії: зірвалася ні направити нацистську агресію проти СРСР, ні зробити Радянський Союз перед своїм союзником на початок Другої світової війни. Проте, та СРСР можна назвати однозначно виграв від пакту, хоча країна одержала додаткові двох років мирного часу й значні додаткові території своїх кордонів.

Через війну пакту Німеччина на 1939-1944 роках уникнула війни на два фронту, послідовно розгромивши Польщу, Франції і малі країни Європи - й отримавши для напади проти СРСР 1941 року армію, мала двох років бойового досвіду. Отже, головною яка виграла від пакту стороною, на думку багатьох істориків, вважатимуться нацистську Германию[6]. (").

3. Юридична характеристика договору

Оцінки юридичного боку договору суперечливі. Відповідно до одних думок, Договір ненапад сам собою (без протоколу) зовсім позбавлений нічого дивного і становить типовий договору про ненапад, приклади яких часті у тогочасній європейській історії (наприклад аналогічний пакт між Німеччиною й Польшей)[7].[8] А.А. Пронин[9] дотримується іншої думки, зазначаючи, що у договорі був відсутній пункт, який скасовує його у разі, якщо жодна зі сторін зробить агресію (такий пункт існував у більшості договорів про ненапад, ув'язнених СРСР). У вихідному радянському проекті договору дотримання нейтралітету мало передумовою ситуацію, коли він інший бік виявиться "об'єктом насильства або нападу із боку третьої держави", але остаточну редакцію статті II договору передбачала дотримання нейтралітету у разі, якщо жодна зі сторін стане об'єктом нападу, але "об'єктом бойових дій із боку третьої держави". Такі формулювання були типові для дипломатії Третього рейху, наприклад договору про ненапад між Німеччиною й Латвією та установчий договір про ненапад між Німеччиною й Естонією декларували дотримання нейтралітету "за будь-яких обставин"; проте СРСР досі їх використовував. Через війну договір широко відкривав двері нічого для будь-якого нападу Німеччини, "спровокованого" нібито актом насильства із боку третьої державы[10]. А.А. Пронін також, що договір тісно пов'язані з секретним протоколом не може оцінюватися окремо від цього, як і поза конкретної передвоєнної ситуації тих днів. Таємний протокол договору відносив до сфери інтересів СРСР Прибалтиці Латвію, Естонію і Фінляндію, Німеччини -- Литву; у Польщі розділ проходив лінії Нарев-Висла-Сан, Вільнюс переходив ще від Польщі Литві. У цьому, саме питання у тому, чи бажано з погляду інтересів договірних сторін збереження польської держави, надавали "ходу подальшого політичного розвитку", але у будь-якому разі мав вирішуватися "гаразд дружнього обопільного згоди". З іншого боку, СРСР підкреслив свій інтерес до Бессарабії, а Німеччина заперечувала проти інтересів СРСР у цьому регіоні Румунії. Додатковий протокол оцінюється А. А. Проніним як юридично неправомірний, оскільки стосувався третіх країн.

3.1 Версія про прагнення СРСР уникнути війни з Німеччиною

Цією версії дотримуються радянська і сучасна російська історіографії.

Договору було підписано після провалу московських переговорів, проведені навесні-влітку 1939 року, між представниками СРСР, Англії та Франції з метою укладання потрійного договору про взаємодопомогу (проект договору було представлено Радянським урядом 2 червня) та військовою конвенції, яка передбачає конкретні військові заходи колективної безпеки все у Європі.

У результаті переговорів виявилося небажання Англії та Франції дати конкретні військові зобов'язання розробити і реальні військові плани для протидії можливої німецької агресії. Понад те, паралельно із московськими переговорами англійське уряд проводило переговори Лондоні з німецькими представниками про розмежування сфер впливу. І це ще більше посилило побоювання радянського уряду у тому, що його західні партнери прагнуть направити гітлерівську агресію Схід, ту агресію, що вже призвела до "Мюнхенскому змови" і поділу Чехословаччини. Через війну провалу московських переговорів СРСР втратив сподіватися створення військової коаліції, із західними державами і опинявся за умов ворожого оточення, коли у країнах його потенційними противниками були як країни "санітарного кордону", і Німеччина, але в Сході у ролі агресора виступала мілітаристська Японія. У умовах СРСР змушений погодитися на пропозиції Німеччини початок переговорів про взяття договору ненапад. Позиція західних держав визначила зрив московських переговорів поставила Радянський Союз перед перед альтернативою: приєднатися до ізоляції перед прямий загрозою нападу фашистської Німеччині чи у, вичерпавши можливості укладання союзу з і Францією, підписати запропонований Німеччиною договору про ненапад і тим самим відсунути загрозу війни. Обстановка зробила неминучим другий вибір. Заключённый 23 серпня 1939 советско-германский договір сприяв з того що, всупереч розрахунками західних політиків, світова війна почалася з зіткнення всередині капіталістичного світу.

Отже, радянська історіографія вважала підписання договору про ненапад із Німеччиною єдина можливість уникнути війни з Німеччиною й іншими Антикоминтерновского пакту в 1939, коли СРСР, на її думку, був у ізоляції, які мають союзників. Проте, немає жодних документальних підтверджень намірів Німеччини напасти на СРСР до 1940 року, і навіть підготовки СРСР до оборонної війні після 1940 року.

3.2 Версія про експансіоністських мотиви Сталіна

Як думає ряд дослідників, договір став проявом експансіоністських устремлінь Сталіна, який прагнув зіштовхнути Німеччину з "західними демократіями" і зайняти позицію "третього радісної", а після їх взаємного ослаблення -- радянізувати Західну Европу.[11] З. З. Случ, який вважає, що бачив у Німеччини, передусім, "природного союзника" боротьби з капіталістичним світом, так характеризує договір: "Фактично, континентальна Європа до початку Другої світової війни було поділено між двома диктаторами, представляли на міжнародній арені моделі багато в чому схожого поведінки -- політичний гангстеризм нових типів, различавшиеся успіхів хіба що масштабами мірою лицемірства"

3.3 Версія про імперських мотиви Сталіна

Ця думка пояснює дії Сталіна виключно прагматически-имперскими міркуваннями. Відповідно до неї, Сталін кілька днів вибирав між Німеччиною, з одного боку, і з Великобританією і Францією, з іншого, але, у зв'язку недобросовісністю останніх, предпочёл залишатися осторонь від війни та скористатися вигодами від "дружби" з Німеччиною, передусім затвердивши політичних інтересів СРСР Східної Європи. Таку думку висловив Вінстон Черчілль одразу після підписання договору.

Як думає професор історії Ірландського університету Джеффрі Робертс, політика СРСР в тому, щоб у основі угоди між з Німеччиною домогтися обмеженою сфери впливу, яка б гарантувати першочергові потреби безпеки країни, переважно, утримати країну від втягування під час війни і обмежити експансію Німеччини на восток.[12]

У цілому нині, кожен автор по-своєму вирішує про співвідношенні у діях Сталіна моментів "вимушеності", "прагматизму" й ідеологічно мотивованого експансіонізму.

4. Укладання

Як і більшості подій, стали об'єктом пропаганди, про пакті Молотова-Ріббентропа, якому виповнилися 70 років, більше чули, ніж знають. А у тому, що, засуджуючи пакт, зазвичай, насильно виривають те що з історичним контекстом. І це однаково, що, як кажуть ще давнини, "повітря вудити, у морі полювати". Тобто, очевидна нісенітниця.

Пакт було підписано 23.08.1939 року міністрами закордонних справ СРСР та Німеччині: В'ячеславом Молотовим і Иоахимом Ріббентропом за вказівкою своїх вождів Сталіна і Гітлера. В'язень формально терміном десять років, пакт включав у собі лише 2 пункту: відмови від взаємного насильства (це повторення становища договору з 1936 року) й дотримання нейтралітету у разі участі однієї зі сторін у війні. Нічого надприродного у тих пунктах договору був. Ці угоди в передвоєнний період укладали багато.

Інша річ - секретне додаток до пакту, яке разграничивало сфери інтересів двох країн у Східної Європи у разі "территориально-политического перебудови". У радянську сфери впливу потрапляли: Фінляндія, Латвія, Бессарабія та Польща Схід від річок Вісла, Нарва та Сян. Територія на захід від цього лінії оголошувалася сферою інтересів Німеччини.

Сказати, що секретні додатку до офіційним договорами придумали Гітлер і згадав Сталін, не можна. І на часи, й задовго доти секретні докладання існували. Припускаю можливість, що є у випадках і досі пір. Чистоплотностью політика не відрізнялася ніколи, а подвійні стандарти благополучно панують у ній і сьогодні. Нарешті, самі переможці в Другий світовий щонайменше цинічно наприкінці війни ділили між собою зони впливовості проекту та, невідь що цікавлячись думкою малих країн, проводили у Європі нові межі. Отож односторонні покаянні істерики, що закочували деякі наші публіцисти щодо пакту Молотова-Ріббентропа у перші роки після розпаду СРСР, м'яко висловлюючись, виглядали безглуздими.

Наслідки цього "змови" відчуваються по сьогодні, отруюючи відносини між Росією і порушеними сталинско-гитлеровским протоколом народами. У прибалтійських державах ці події проголошуються прелюдією до "анексії" Латвії, Литви та Естонії. З цього робляться далекосяжні висновки щодо відносин із сьогоднішньої Росією і про статус етнічних російських письменників у цих країнах, які надаються "окупантами" чи "колоністами". У Польщі згадки секретних протоколах до пакту стають виправданням для урівнювання нацистської Німеччини) і сталінського СРСР моральному плані, яке витікає звідси обмовляння пам'яті радянських солдатів і навіть для жалю про відсутність коаліції між Польщею й нацистської Німеччиною задля об'єднаного напади проти СРСР. Моральна неприйнятність як і трактування подій минулих років, на думку російських істориків, випливає хоча із той факт, що ніхто десь із 600 тисяч радянських солдатів, загиблих, звільняючи Польщу від нацистів, щось знав про таємному протоколі до пакту Молотова-Ріббентропа.

Слід зазначити, що питання пакті і особливо протоколах було порушено СРСР під час перебудови, передусім, через тиск із боку Польщі. Для вивчення питання було створена особлива комісія на чолі з секретарем цк кпрс Олександром Яковлєвим. 24 грудня 1989 року З'їзд народних депутатів СРСР, заслухавши докладені Яковлєвим висновки комісії, прийняв резолюцію, у якій засудив протокол (зазначаючи відсутність оригіналів, але визнавши його справжність, виходячи з графологічної, фототехнической і лексичній експертизі копій, та відповідності їм наступних подій). Тоді ж, вперше у СРСР, було опубліковано текст секретних протоколів (з німецької микрофильму -- "Питання Історії", № 6, 1989).

За словами історика Льва Безыменского, оригінал протоколу зберігався в Президентском архіві (нині Архів Президента РФ, Особлива папка, пакет № 34, але переховувався Михайлом Горбачёвым (хто знав про існуванні ще з 1987 року), причому Горбачёв, за словами його керсправами У. Болдина, натякав Болдіну на бажаність знищення Основних напрямів. Після розсекречення архіву документ був "знайдено" 30 жовтня 1992 року заступником начальника Головного політичного управління генерал-полковником Д.А. Волкогоновым і М.Ходаковський опублікували в газетах. Наукова публікація відбулася журналі "Нова і новітня історія", № 1 за 1993 год[13].

Бібліографія

1. Бережков У.. Як я зрозумів став перекладачем Сталіна. Глава перша. Початок. М.: ДЭМ, 1993.

2. Дж. Робертс Сфери впливовості проекту та радянська зовнішня політика в 1939-1945 рр. ідеологія, розрахунок і імпровізація // Новітня історія. 2001. № 5.

3. Карпов У. У.. Маршал Жуков: Його соратників і супротивників у дні війни і миру. М., 1994.

4. Мюллерсон Р. А. Советско-германские домовленості 1939 р. в аспекті міжнародного права // Рад. держава й право. 1989. № 9. З. 106.

5. Наджафов Д.Г. Советско-германский пакт 1939 року й його історичні наслідки.// Питання історії. 2006. № 12.

6. Пронін А.А. Советско-германские угоди 1939 року: джерела та наслідки (монографія)// Міжнародний історичний журнал. 2000. № 11. Сентябрь-октябрь.

7. Семиряга М. І. Советско-германские на домовленості у 1939 - червні 1941 р.: погляд історика // Рад. держава й право. 1989. № 9.

8. Радянська історіографія. М.: Вид-во РДГУ, 1992.

9. Хавкін Б. Історії публікації радянських текстів радянсько-німецьких секретних документів 1939-1941 рр. / Форум новітньої східноєвропейської відчуття історії і культури // Російське видання. 2007. № 1.

Размещено на http://www.allbest.ru/

[1] Хавкін Б. Історії публікації радянських текстів радянсько-німецьких секретних документів 1939-1941 рр. / Форум новітньої східноєвропейської минуле й культури // Російське видання. 2007. № 1. З. 32

[2] Відомості З'їзду народних депутатів СРСР і Верховної ради СРСР. 1989. № 29. У розділі ст. 579.

[3] Карпов У. У.. Маршал Жуков: Його соратників і супротивників у дні війни і миру. М., 1994. З. 129-130.

[4] Бережков У.. Як я зрозумів став перекладачем Сталіна. Глава перша. Початок. М.: ДЭМ, 1993. С..174.

[5] Цитата по Зоря Ю. М., Лебедєва М. З. 1939 рік у нюрнберзьких досьє. З. 137.

[6] Радянська історіографія. М., Вид-во РДГУ, 1992.

[7] Семиряга М. І. Советско-германские на домовленості у 1939 - червні 1941 р.: погляд історика // Рад. держава й право. 1989. № 9. З. 93.

[8] Мюллерсон Р. А. Советско-германские домовленості 1939 р. в аспекті міжнародного права // Саме там. З. 106

[9] Пронін А.А. Советско-германские угоди 1939 року: джерела та наслідки (монографія)// Міжнародний історичний журнал. 2000. № 11. Сентябрь-октябрь.

[10] Пронін А.А. Советско-германские угоди 1939 року: джерела та наслідки (монографія)// Міжнародний історичний журнал. 2000. № 11. Сентябрь-октябрь. З 36.

[11] Наджафов Д.Г. Советско-германский пакт 1939 року й його історичні наслідки.// Питання історії. 2006. № 12. С.7

[12] Дж. Робертс Сфери впливовості проекту та радянська зовнішня політика в 1939-1945 рр. ідеологія, розрахунок і імпровізація // Новітня історія. 2001. № 5. З. 79.

[13] Павлова І.В. Пошуки правди про передодні Другої світової війни // Новітня історія. 1993. № 1.

Размещено на Allbest.ru