Історичне значення Декларації про державний суверенітет України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст Декларації про державний суверенітет України

Декларація складається з Преамбули і десяти розділів.

1) У преамбулі підкреслюється, формально Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і нероздільність влади республіки до межах її території, незалежність" і рівноправність в зовнішніх зносинах».

2) Однією з важливих положень Декларації є положення про громадянство. Україна має громадянство, де всі рівні перед законом, незалежно з походження, соціального і майнового становища, расової і національну приналежність, статі, освіти, політичних поглядів, релігійні переконання, роду й характеру занять. Громадяни всіх національностей становлять народ України.

3) Декларація проголошувала самостійність України. У документі підкреслювалося намір створити банківську, цінову, фінансову, митну і податкову системи, формувати до державного бюджету, а за необхідності запровадити власну грошову одиницю.

4) У Декларації визнана самостійність республіки до розв'язанні тих завдань науки, освіти, культурного та духовної розвитку української нації.

5) Україна проголошувала свій намір стати на майбутньому постійно нейтральним державою, яке братиме участі у військових блоках і зобов'язувалася дотримуючись трьох неядерних принципів не застосовувати, не виготовляти і навіть не набувати ядерну зброю.

6) Декларація проголошувала це право України безпосередньо здійснювати відносини з державами, укладати із нею договори, обмінюватися дипломатичними; консульськими, торговими представництвами.

Історичний значення Декларації

Історичний значення Декларації про державний суверенітет України у цьому, що вона визначила основних напрямів внутрішньої і до зовнішньої політики, економічного розвитку та державного будівництва. Документ є правової фундамент для Конституції, Законів України, визначення позиції республіки під час укладання міжнародних угод. У основі Декларації лежать демократичні традиції українського народу, що розвивалися протягом століть. Спроба державного перевороту серпні 1991 р. і реакція її у України.

Передумови спроби державного перевороту

На початку 1990-х рр. ідея національного суверенітету охопила широкі суспільні верстви, зокрема й України. Намагаючись запобігти розпад радянської імперії, президент СРСР М. Горбачов призначив на 20 серпня 1991 р. процедуру підписання нової угоди. Причому, якщо консерватори у Політбюро цк кпрс відверто заявляли необхідність збереження унітарного за своєю сутністю держави, то М. Горбачов намагався зберегти СРСР вигляді «справжньої федерації". У цій ситуації Естонія, Латвія, Литва, Грузія й Молдова категорично відмовилися від будь-яких переговорів про «відновленні Союзу». Верховна Рада України, очолюваний Л, Кравчуком, відхилив федеративну концепцію договору, висунувши план трансформації Союзу ми в Конфедерацію.

Початок спроби перевороту

19 серпня 1991 р., коли М. Горбачов перебував на Лермонтовському відпочинку на кримському курорті Форос, з Кремля весь світ повідомили про його «хвороби та неможливості виконання обов'язків Президента СРСР». Повноваження для глави держави переходили до віце-президенту Р. Янаеву. Влада брав він так званий Державний Комітет із Надзвичайному Положення у СРСР (ГКЧП). У його склад, крім Р. Янаєва, ввійшли також прем'єр-міністр СРСР У. Павлов, голова КДБ У. Крючков, міністр оборони Д. Язов й інших вищих урядовців. Своїм головним метою заколотники проголосили «порятунок єдиної держави».

Події у Україні 19-21 серпня 1991 р

Україна, що стали каменем спотикання шляху до замаскованому збереженню імперії, була однією з найважливіших об'єктів діяльності «гекачепістів». До Києва терміново поїхав у відрядження представник змовників генерал армії У. Варенников, який, підтриманої першого секретаря України З. Гуренко. намагався схилити Л. Кравчука до визнання легітимності (законності) ГКЧП. Ці зусилля виявилися марними - хоча й зовсім послідовно і зовсім, проте Голова Верховної Ради України засудив переворот і визнав правомочність розпоряджень ГКЧП території України. Військові частини, дислоковані України, і навіть міліцію та інші силові структури не підтримали заколотників. Союз офіцерів України запропонував організувати загони добровольців за захистом українського парламенту, і навіть закликав військовослужбовців - громадян України - не виконувати розпоряджень ГКЧП. Ряд місцевих рад, особливо у західні області України, рішуче і недвозначно виступили проти узурпацію влади купкою заколотників і закликали до населення визнавати їх. Фракція Народної Ради українським парламенті закликала народ до громадянської непокори і до всеукраїнської страйку проти наступу диктатури. У Зверненні Львівської обласної Ради до населення області містився заклик «під час спроби насильницького усунення демократично обраної народом влади відповісти масовими актами громадянської непокори». до харківської міськради кваліфікував діяльність ГКЧП як найтяжчий злочин. З усіх політичних сил є України лише керівництво Компартії стало набік заколотників. Вже 19 серпня Компартії направив низовим організаціям таємні шифротелеграмы, у яких закликав «вжити заходів для участі комуністів сприянні Державному Комітету з Надзвичайному Положення у СРСР». Тим більше що спроба штурму «Білого дому» у Москві ніч із 20 на 21 серпня, розпочата ГКЧП, закінчилася невдачею. Стало ясно, що путч зазнав поразки. 22 серпня Президія Верховної Ради УРСР прийняв постанову по скликанні позачергової сесії Верховної Ради. 24 серпня Верховна Рада зібрався і від історичний документ - Акт України. Компартія України заборонена.

Всеукраїнський референдум і вибори президента України 1 грудня 1991 р.; результати і історичне значення

Події 1 грудня 1991 р. стали найважливішим такому у будівництві Україні, « корені змінила» її внутрішнє і міжнародний становище.

Референдум - форма прийняття законів чи рішення найважливіших питань громадської чи державного життя шляхом всенародного волевиявлення - голосування чи опитування.

Референдум 1991 р. До списків було занесено 37 млн. 886 тис. громадян. У бюлетень по референдуму було включено текст Акта України, ухваленого Верховною Радою 24 серпня 1991 р., і питання: «Чи підтверджуєте ви Акт України?». У голосуванні взяли участь 31 млн. 891,7 тис. громадян, тобто 84,2% від загальної кількості включених до списків. У тому числі стосовно питань бюлетеня відповіли «Так. підтверджую» 28 млн. 804.1 тис. громадян, чи 90,3%. Позитивний відповідь дало населення всіх галузей України, незалежно від національну приналежність. Отже, за незалежність проголосували як українці, а й представники інших народів, які проживають території України.

Вибори президента України. Одного дня з референдумом минулися, і вибори президента України. У голосуванні з виборів президента України взяли участь 31 млн. 892,4 тис. людина. У голосування було включено:

1) Голова Верховної Ради України Л. Кравчук,

2) голова облради У. Чорновіл;

3) голова української Республіканської партії Л. Лук'яненко,

4) заступник голови Ради України У. Гриньов;

5) голова української Народної партії Л. Табурянський;

6) голова Народної Ради у парламенті України І. Юхновський;

Попри вагомі розбіжності у програмах, всі підтримували ідею незалежної України.

Президент України став Леоніде Макаровичу Кравчук, за яку проголосувала 19 млн. 643,6 тис. громадян (61,56% які взяли участь у голосуванні). Отже, Голову Верховної Ради України підтримали понад половина українських виборців. Його виборчою програмою було запропоновано програму п'яти «Д»: Державність, Демократія, Добробут, Духовність, Довіра. 5 грудня 1991 р. на засіданні Верховної Ради України Л. Кравчук прийняв присягу президента України, виклав програмні орієнтири своєї політики у новій ролі. «Президент, - підкреслив суддя, - отримавши владу від народу, повинен служити йому забезпечувати добробут, правничий та свободи кожної людини».

державний суверенітет історичний референдум

Значення референдуму й виборів президента України 1991 р

* Референдум 1 грудня 1991 р. підтвердив Акт України, проголошений Верховною Радою. Якщо рішення Верховної Ради міг скасувати Верховна Рада другого скликання, те решіння референдуму скасувати хто б міг.

* Рішення референдуму дозволили Україні утвердитися на міжнародній арені як незалежній державі. До 1 грудня 1991 р. формально незалежну Україну не визнало жодна європейська держава. Протягом грудня 1991 р. її було визнано понад 40 кримінальних країнами. * Грудневий референдум перекреслив рішення березневого референдуму щодо збереженні Союзу РСР. результати створили правову основу для перетворення декларованою незалежності реальну. І референдум 1991 р., і чи президентські вибори підтвердили бажання основної маси громадян України жити у незалежному демократичній державі, самостійно розв'язувати внутрішні політичні й економічні проблеми. Одвічна мрія українського народу про незалежність знайшла політичне оформлення.

Молоде держава стало будувати міжнародні стосунки основі взаємного поваги суверенітету, незалежності і територіальній цілісності, невтручання у внутрішні справи, розвитку всебічних політичних, економічних пріоритетів і міждержавних культурних зв'язків.

Пріоритети зовнішньої політики України межі ХХ-ХХI ст

Конституцію України про зовнішню політику держави. Майже 10 років Україна є повноправним суб'єктом міжнародних відносин. Конституцією України визначено загальний підхід до зовнішню політику держави (Стаття 18). Передбачено, що зовнішньополітична діяльність України спрямовано забезпечення її національних інтересів та безпеки через підтримку мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного на основі загальновизнаних принципів міжнародного права. Співвідношення між міжнародним і національним законодавство передбачає Статьей'9 в такий спосіб, що наявні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких дала Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Національні інтереси України у сфері міжнародних відносин

«Основні напрями зовнішньої політики України», схвалені Верховною Радою 2 липня 1993 р., зафіксували зміст національних інтересів та завдань зовнішньою політики. Національні інтересів України у сфері міжнародних відносин становлять три основні групи:

стратегічні і геополітичні інтереси, пов'язані із забезпеченням національній безпеці України і її політичної незалежності;

економічних інтересів, пов'язані з інтеграцією України у світового господарства;

регіональні, субрегіональні, локальні інтереси, пов'язані із забезпеченням різноманітних специфічні потреби внутрішнього розвитку України.

Основні завдання зовнішньої політики України

З метою забезпечення національних інтересів України її зовнішня політика постійно іде влади на рішення найважливіших завдань.

1) Утвердження і розвиток України як незалежної держави.

2) Забезпечення стабільності у міжнародному становищі України.

3) Збереження територіальної цілісності держави й недоторканності його меж.

4) Включення національного господарства за світову економічну систему щодо його повноцінного економічного розвитку, забезпечення потреб громадян, і що поліпшення добробуту народу.

5) Захист правий і інтересів громадян України, її юридичних по закордонах, створення умов підтримки контактів із зарубіжними українцями, й вихідцями з "України, надання їм допомоги у відповідність до міжнародним правом.

6) Поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

Принципи зовнішньої політики України

Українську державу реалізує зовнішній політиці за принципами:

1) Україна здійснює відкриту зовнішній політиці і намагається до співпраці з усіма зацікавленими партнерами, уникаючи залежність від окремих держав чи груп держав;

2) Україна розвиває свої двосторонні та багатосторонні відносини з державами і міжнародними організаціями з урахуванням принципів добровільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємної вигоди, невтручання у внутрішні справи:

3) Україна є ворогом однієї держави;

4) Україна засуджує війну як національної політики, дотримується принципу незастосування сили, чи загрози силою і намагається до розв'язання всіх міжнародних суперечок виключно мирними засобами;

5) Україна висуває територіальних претензій до сусіднім державам і визнає територіальних претензій себе;

6) Україна неухильно дотримується міжнародних стандартів правами людини, забезпечує права національних меншин, які проживають її території;

7) Україна розмірковує так, що у сучасних умовах дотримання правами людини перестав бути лише внутрішнім справою окремих держав;

8) Україна керується приматом права в зовнішній політиці, визнаючи пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права;

9) Україна своїй зовнішній політиці спирається на фундаментальні загальнолюдські цінності й засуджує практику подвійних стандартів у відносинах; 10) Україна вважає себе, нарівні з усіма іншими колишніми радянськими республіками, правонаступницею Союзу і не визнає будь-яких переваг і винятків із цього принципу нічого для будь-якого государства-правопреемника без оформлення згоди всіх таких держав.

Стратегія зовнішньої політики України на сучасному етапі

Президент України Л. Кучма у своїй інавгураційної промови 30 листопада 1999

р. так визначив стратегію зовнішньої політики України держави; «Міжнародний

авторитет й імідж України визначатимуть дві основні чинника.

Перший - як ми вирішуємо внутрішніх проблем.

Другий - наскільки активно і осмислено, з урахуванням національних інтересів ми адаптуватися до реалій сучасного світу. Миру, який, інтегруючись, продовжує жити за законами конкуренції.

Ключовими орієнтирами з нашого зовнішню політику є її:

багатовекторність;

стабільність;

збереження позаблокового статусу України».

Размещено на Allbest.ru