Скіфська культура

Размещено на http://www.allbest.ru/

Скіфська культура була тим новоутворенням, яке виникло завдяки складним етносоціальним процесам у євразійських степах. За культурно-господарським типом скіфська культура належала до кочової (точніше - напівкочової) скотарської. На формування синкретичного характеру скіфської культури вплинули контакти племен з грецькими містами-державами, що з'являються в VII ст. до н.е. в Північному Причорномор'ї, а також з Китаєм і Персією. скіф сармат напівкочовий скотарський

Третя чверть V - кінець IV ст. до н.е. - період розквіту скіфської держави, що тривав майже століття і закінчився наприкінці IV ст. до н.е. глибокою кризою. Основним заняттям царських скіфів - провідного племені в скіфській державі було кочове скотарство. Розводили коней, велику та дрібну рогату худобу. Внаслідок цього, стаціонарних будівель у скіфів не було. Геродот писав, що житла у них на візках. Інші античні автори повідомляють, що найменші візки бувають чотириколісними, а інші - шестиколісними. Вже на початку IV ст. до н.е., на поселеннях степового Подніпров'я фіксуються постійні житла. Це двокамерні напівземлянки з округлими приміщеннями, де розміщувалося відкрите вогнище та земляні лави по периметру. Іноді трапляються наземні однокімнатні споруди, округлі в плані. У деяких поселеннях Подніпров'я зафіксовані прямокутні в плані землянки (поселення біля с. Первомаївка на Херсонщині та Лиса Гора біля м. Василівка Запорізької обл.). Основним матеріалом для виготовлення цих будівель були глина і дерево. До наших днів дійшли відомості про одяг скіфів. Чоловіки носили куртку з поясом та штани на взірець шаровар, м'які чобітки, шапки з гострим верхом. Жінки - широку довгу сорочку, яка доповнювалася різними деталями. Прикраси - браслети, перстні, гривни, оздоблені пояси носили не тільки жінки, але й чоловіки. Вірування скіфів відносились до політеїзму, тобто існувала віра в багатьох богів. Геродот називає сімох скіфських богів, яких він ототожнював із грецькими богами. На чолі пантеону стояла богиня Табіті (Гестія) - охороняла вогнище та житло (саме ім'я Табіті означає "та, що зігріває"). Далі Папай (Зевс) та його дружина Алі (Гея) - божества неба і землі, союз двох стихій - джерело життя. Далі Гойтосір (Аполлон), Аргімпаса (Афродіта), Галімасад (Посейдон). Арей - молодший з богів, але в житті Скіфії його культу належала провідна роль. Геродот пише, що на честь Арея проводилися щорічні жертвоприношення. По всій Скіфії споруджувалися велетенські чотирикутні жертовники з хмизу, на верхівці яких був укріплений старовинний залізний меч (символ Арея). Цьому мечу скіфи приносили в жертву овець та коней. Високого рівня у скіфів досягло ювелірне мистецтво. На парадному посуді, кінському спорядженні, головних уборах та одязі бачимо характерні зображення тварин - ведмедя, рисі, бика, коня чи кози. Часто це символ-мітка: ратиця хижака, пильне око або потужне крило птаха, гостре ікло або пазур хижака. Основним матеріалом для виготовлення творів скіфського мистецтва були кістка, ріг, бронза, срібло, золото, залізо тощо. До шедеврів світового мистецтва належить золотий гребінь із кургану Солоха (Запорізька область). Верхня частина гребня прикрашена динамічною батальною сценою за участю трьох воїнів ймовірно скіфських воєначальників. Дослідники припускають, що автор цього твору був вихідцем із грецького місцевого середовища і, прекрасно оволодівши художніми засобами античного мистецтва, знав і степову атмосферу життя кочівників. До відомих у світі шедеврів скіфського золотарського мистецтва належить кубок із кургану Куль-Оба - виготовлена із сплава золота з сріблом ваза. На верхній частині вази зображені сцени з життя скіфів, нижня частина заповнена вертикальними жолобками у вигляді вузьких пелюстків. Сьогодні чи не найвідомішим у світі зразком мистецтва скіфів є золота пектораль із кургану Товста Могила - нагрудна прикраса ритуального характеру. Розділена на три смуги - зооморфну, рослинну і антропоморфну пектораль є яскравим прикладом греко-скіфського ювелірного мистецтва. Особливо майстерно виконана композиція із зображенням двох напівроздягнутих скіфів, котрі стоять на колінах і тримають сорочку з овечого хутра - золоте руно. Вражає досконалістю прикрашений фігуркою вепра кинджал з експозиції Національного музею історії України. До наших днів дійшли взірці скіфської скульптури - виконані з граніту, пісковику чи вапняку, воїни у бойовому обладунку. Цей образ володаря причорноморських степів у ІП-ІІ ст., до н.е. ставили на могилах у Степовій Скіфії. Знайдені в Неаполі Скіфському (столиця скіфської держави) терракотові статуетки і бронзові фігурки грецьких богів (Деметра, Кора, Афродіта, Гермес, Зевс) належать до предметів імпорту, але деякі з них, імовірно, виготовлялися на місці за античними зразками. Відомі й примітивні зооморфні та антропоморфні фігурки, ритуальні "хлібці", які свідчать про поширення місцевих земле

Основними пам'ятниками, що дають інформацію про сарматської культури, є поховання, оскільки власне сарматські стаціонарні поселення поки не виявлені; разом з тим на Кубані відомі ймовірні меото-сарматські городища. Поховання ж досить численні. Це трупоположення під курганами (висота 1 м, рідко до 3 м, діаметр 8-20 м) або зрідка в природних пагорбах (на Волзі). Покійні лежать витягнуто на спині, рідше на боці, їх руки і ноги частіше паралельні, іноді руки поміщаються на тазових кістках або під ними, а ноги лежать ромбом або ж одна нога зігнута в коліні. Орієнтовані поховані в ранній період в основному головою на південь (з невеликими відхиленнями на захід або на схід), пізніше -- більшою частиною на північ. Частіше ховали у вузьких прямокутних могилах, перекритих дошками і хмизом. Стіни могил могли мати опори для перекриття -- «заплічка». Також типові могили з великими подбоями. Відомі і катакомби. У подбойных і катакомбних могилах вхід у саму похоронну камеру закривали дошками чи завалювали камінням. Похованих клали на підстилку з органіки, рідше -- на дерев'яні ноші або в дерев'яні ґратчасті труни, деталі яких скріплювали за допомогою шипів. Іноді поховані лежали на ложі, що залишився від поховальної колісниці, на якій доставляли покійного; сама колісниця в процесі поховання розламувалася, а її деталі клали в поховання. В могили клали символи вогню -- угольки (або їх замінники -- крейда, гіпс, реальгар, червону охру). В якості основного поховального інвентаря слід виділити зброю, що зустрічається як у чоловічих, так і жіночих могилах. Дуже часто у поховання клали передню ногу барана, рідше виявляються кістки коня. Найважливіші елементи матеріальної культури сарматів реконструюються головним чином за матеріалами поховань. Озброєння сарматів спочатку було схоже зі скіфським і савроматским, але з часом модифицировалось, відбиваючи насамперед удосконалення кінного бою. При цьому збільшувалася масивність наступального озброєння. Саме в сарматський період бронзові втульчатиє наконечники стріл поступово замінюються залізними черешкові. Списи також мають залізні наконечники, які поступово стають все більш масивними і довгими; подовжуються і держаки копій, в результаті чого списи досягають трьох і більше метрів, що підвищує їх ефективність в кінному бою. Кинджали і мечі були залізними, спочатку з вузьким серповидним або ламаною, рідше прямим верхівкою і прямим перехрестям. З'явилися всаднические мечі: довгі, з прямим перехрестям у вигляді вузького бруска. Потім поширилися мечі з кільцеподібним навершием, а ще пізніше -- з руків'ям-штирем без металевого навершя і металевого перехрестя. Деякі мечі були сформовані зварюванням внапуск; ширше практикувалося цементація. Раніше використовувалися залізні лускаті панцирі. В кінському спорядженні спочатку панували залізні вудила скіфського типу і залізні псалії. З III ст. до н.е. до I ст. н. е. були популярні багаті набори збруї з срібними круглими або полушарнимі бляхами -- фаларами, прикрашеними рослинними, зооморфними або міфологічними сюжетами.

Побут. Сармати розводили велику рогату худобу, овець і дрібну породу коней». Додатковим промислом було полювання на диких звірів, в якій разом із чоловіками брали участь і жінки, тренуючись у стрільбі з лука та верховій їзді. Житлом для кочівників служили кибитки, зроблені з повсті та поставлені на вози. Основною їжею їх були м'ясо, сир і молоко. Сармати харчувалися також просяної каші. Чоловічий одяг сарматів мало чим відрізнялася від скіфської. Найпоширенішим був плащ грецького типу, скріплений на плечі фібулою. Головним убором служив гострокінцевий башлик. Жінки носили довгий одяг, часто стягнутий поясом і скріплений на грудях і плечах фібулами, а також довгі шаровари. Комір, рукави і поділ одягу обшивали дрібними намистом. Сукня знатних жінок прикрашалося вишивкою золотом. Взуття з гострими носами також розшивався намистом. Весь убір доповнювався діадемами, намистом, сережками, підвісками, браслетами, перснями і перснями. Ознаками знатності були золоті гривні і вінці. Різноманітний асортимент предметів побуту, зброї і прикрас, виявлений при розкопках, говорить про існування у сарматів різних домашніх ремесел: ковальський, бронзолітейного, шкіряного, деревоотделочного та інших. Сарматські жінки займалися ткацтвом, вишиванням, виготовленням повстяних виробів, простий глиняного посуду. Велике значення в житті сарматів мали війни, які велися через пасовищ або з метою захоплення видобутку. Особливо зросла роль війни в ході просування сарматів на захід. У цей час удосконалюються організація війська, військова тактика, озброєння. Налагоджується масове виготовлення залізних наконечників стріл, які змінили бронзові. Сармати вели жваву торгівлю, особливо з греками. Вони продавали рабів, шкури та інші товари кочівників, а греки натомість привозили одяг, вино, прикраси та інші вироби. Постійні війни посилили у сарматів владу вождя -- «царя», навколо якого групувалася військова дружина. Родовий лад у сарматів тримався стійко, і вони в своєму політичному розвитку не перейшли до створення єдиної держави. Відмінною особливістю сарматського суспільного ладу, особливо на ранньому етапі його розвитку, була наявність пережитків матріархату. Ряд античних авторів називає сарматів женоуправляемыми. В історичних джерелах згадуються сарматські цариці Амага, Тамірис та інші. Сарматські жінки відрізнялися сміливим войовничим характером. Вони ходили на війну разом зі своїми чоловіками. У сарматів існували релігійні уявлення. Головним предметом культу, як і у скіфів, був меч, що втілює бога війни. За словами історика, сармати «встромляють у землю меч і з побожністю поклоняються йому, як Марсу». Вони вшановували велику богиню родючості, яка була покровителькою коней. У сарматів також існував культ сонця і вогню, хранительками якого були спеціальні жриці. Було розвинене і сарматське мистецтво. Велике місце в художньому оформленні речей у сарматів займало прикрашання їх різнокольоровими скельцями, напівкоштовними каменями і емаллю, вкрапленими в гнізда і, як правило, обрамленими філігранним візерунком. Кочовий спосіб життя сарматів і широкі торговельні зв'язки сприяли залученню їх у сферу різноманітних культурних впливів Сходу, античного Півдня і Заходу, що наклали особливий відбиток на сарматську культуру. Сармати справили великий вплив на економіку і суспільне життя, сприяли зміні загального вигляду костюма, поширення нового типу озброєння і застосування нових прийомів ведення війни.

Размещено на Allbest.ru