Життя і наукова діяльність професора Б.А. Паншина в історичному і соціальному вимірі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна наукова сільськогосподарська бібліотека НААН (Україна, Київ)

Життя і наукова діяльність професора Б. А. Паншина в історичному і соціальному вимірі

Тарабрін О. Є.

доктор сільськогосподарських наук, професор

Показано трагічну долю відомого рослинника, селекціонера, професора Б.А. Паншина. Наведено аналіз науково--організаційної діяльності вченого як одного із засновників вітчизняної селекції та насінництва цукрових буряків, автора першої монографії та низки публікацій із сортівництва цієї культури.

Ключові слова: професор Б.А. Паншин, сортівниче--насіннєве управління, сортівництво, селекція, насінництво, цукрові буряки.

В історії розвитку української науки є багато славетних постатей, багатогранна творчість яких сприяла її становленню й розвитку, успішному вирішенню прикладних галузевих і регіональних проблем, підготовці науково-педагогічних і господарських кадрів, розвитку культури в суспільстві. Діяльність деяких з них безпідставно забута або маловідома. У переліку таких імен слід назвати відомого рослинника, одного з фундаторів українського сортоведення цукрових буряків, автора першої монографії та низки публікацій з селекції та насінництва цієї культури професора Бориса Аркадійовича Паншина, трагічна доля якого переплелася з буремними подіями того часу.

Народився Борис Аркадійович у Києві в 1884 році. Рід Паншиних веде свій початок від кріпаків. Його дід, Іван Іванович, ставши вільним, зумів налагодити господарство й навіть розбагатіти. Батько - Аркадій Іванович - захопився наукою й зайнявся селекцією орловських рисаків і навіть листувався з Дарвіним. Аркадій Іванович помер рано, але встиг пробудити інтерес до наукових занять у свого сина. Борис Паншин закінчив гімназію із золотою медаллю і в 1902 р. витримав іспити в Київському університеті імені Святого Володимира на природничому відділенні фізико-математичного факультету. Навчався він дуже успішно, одну із його студентських робіт опублікував німецький зоологічний журнал [1].

Було вже зрозуміло, що після закінчення навчання в університеті Паншина залишать разом із його найближчими товаришами І. І. Шмальгаузеном і Д.Є. Берінгом в аспірантурі вузу. Товариші отримали професорські звання, а Борис, крім науки, захопився ще й політикою та зайнявся революційною діяльністю, став членом київської групи комуністів-анархістів. У 1907 р. Паншин був затриманий за розповсюдження прокламацій і кинутий за грати. Йому загрожувало заслання, але вчасно втрутилися два генерали. Дід Бориса Паншина по материнській лінії був генералом від артилерії, а взагалі математиком, фахівцем із балістики, конструктором. Дід був із німців, що переселилися до Росії ще за часів Петра I, на прізвище Шпіллер Олексій Логіновіч. Другий генерал - батько майбутньої дружини, а поки ще нареченої, Чернов Василь Єгорович, був дійсним статським радником, ректором Київського університету, засновником першого в Росії бактеріологічного інституту, відомим медиком. Він консультував спадкоємця престолу, який страждав на гемофілію, та на знак подяки отримав у подарунок від Миколи II портрет з дарчим підписом. Цікавим є той факт, що серед сімейних реліквій Паншина тривалий час зберігався білий кашкет В. Є. Чернова з плямами крові П.А. Столипіна. Чернов був у Київському оперному театрі, коли стріляли в прем'єр-міністра, й першим надавав медичну допомогу смертельно пораненому міністрові. Шпіллер й Чернов посприяли тому, що через кілька місяців Борис Аркадійович вийшов із в'язниці та йому дозволили закінчити університет, але вже про професорське звання не було й мови [1].

Після одруження Б. А. Паншин, переїхав до маєтку тестя під Уманню, де зайнявся селекцією - головною справою свого життя, а до політичної діяльності більше не повертався. професор паншин селекція цукровий

Батько дружини, генерал Чернов, мав свій маєток площею майже 1000 дес. та був членом акціонерного товариства Верхнячського цукрового заводу. Б. Паншин орендував у свого тестя близько 800 дес. і працював керуючим орендними маєтками Верхнячського цукрового заводу, крім цього завідував, розміщеною на той час при Верхнячській економії селекційною станцією.

Верхнячськая дослідно-селекційна станція (нині знаходиться в Христинівському районі Черкаської області) - одна з перших науково-селекційних установ із вивчення культури цукрових буряків. Її було створено на рубежі двох минулих століть для вивчення сортів цукрових буряків, жита, вівса, проса та інших сільськогосподарських культур.

У той час, коли Б. А. Паншин зайнявся своєю науково-практичною діяльністю, вітчизняна селекція цукрових буряків тільки починала розвиватися. У російському буряківництві переважали сорти зарубіжної селекції. Вітчизняна наука, особливо після Першої світової війни й революційних подій 1917 року, прикладала всіх зусиль, щоб ліквідувати залежність від закордонних селекційно-насінницьких фірм.

На Верхнячській станції Б. А. Паншин працював до 1918 року. У період революції й громадянської війни сім'я переїжджає до Києва, де пережила зміну багатьох режимів. Від більшовиків, як інші, сім'я не тікала, а навпаки, за призовом радянської влади Борис Аркадійович активно включається в процес відновлення зруйнованого сільського господарства.

Із запровадженням нової економічної політики (НЕП) й на хвилі “ленінської уваги” до фахівців, Паншин на початку 20-х років минулого століття переходить на роботу до Сортівничо-насіннєвого управління ГоловЦукру.

Організацією Сортівничо-насіннєвого управління Цукротресту на території України в 20-х роках XX ст. було закладено фундамент розвитку наукових досліджень у селекції та насінництві не тільки цукрових буряків, а й основних сільськогосподарських культур того часу. Така методологічно координована робота із залученням відомих діячів у галузі сільського господарства сприяла розвитку не тільки цукрової промисловості, але й всієї науково-дослідної справи в України після Першої світової та громадянської воєн [2].

У цей період розкрився організаторський талант Паншина. Працюючи на посаді заступника начальника, а потім і начальника управління, разом із керівництвом і фахівцями цього відомства здійснює докорінну перебудову дослідно-селекційної системи, відкриває нові й ліквідує старі неперспективні дослідні установи.

У 1920 р. Вісник цукрової промисловості публікує статтю Б.А. Паншина“Свекловичное семеноводство и политика Главсахара”, в якій автор детально аналізує виробництво насіння буряків в Україні, вплив їхньої якості на продуктивність цукрових буряків і пропонує конкретні зміни у цьому напрямі, зокрема зонування виробництва насіння та його асортименту [3].

У статті “Положение сортоводно-семенного дела на

1921 год” він обгрунтовує необхідність удосконалення організації й агротехніки виробництва власного елітного й маточного насіння буряків для потреб цукрової промисловості [5].

Минають роки, і в одній зі своїх статей він напише: “В даний час все вироблене в СРСР насіння буряків - селекційне (власної селекції), і притому кращі з кращих. Це забезпечено виключно планомірним сортовипробуванням, розробленим Головцукром з

1922 року у багатьох зонах бурякосіяння” [5]. Борис Аркадійович був одним з організаторів і провідних методистів цих випробувань.

У 1923 р. він публікує “Вопросы семеноводства в сахарной промышленности” у Віснику цукрової промисловості, в якій розглядає питання“как поместить наши семенные излишки, чтобы завоевать постепенно мировой семенной рынок...” й окреслює конкретні заходи із вирішення даної проблеми [6].

Незважаючи на складний період у економічному й політичному житті країни цукрова промисловість демонструє позитивні результати зростання.

У 1924 р. Паншин був направлений ГоловЦукром у відрядження до Польщі та Німеччини із завданням ознайомитися з постановкою селекційно-насінницької роботи щодо вивчення культури цукрових буряків науковими установами цих країн (кращими на той час у світі) та закупити лабораторне обладнання, літературу, а головне - з'ясувати питання щодо концесії насіння буряків.

Після жовтневого перевороту країну покинули кращі селекційні кадри, серед них були німці й поляки. Багатьох із них, Б. А. Паншин знав особисто. Під час свого відрядження у Польщі він зустрічався із селекціонерами Зеленським і Костецьким (з якими працював раніше в Україні), а у Німеччині - з організатором і керівником системи дослідних полів Всеросійського товариства цукрозаводчиків С. Л. Франкфуртом. Зустрічі Б. А. Паншина з науковцями - емігрантами у подальшому стануть причиною для звинувачення його в контактах із вороже налаштованими до Радянської держави елементами, які нібито орієнтували його на проведення шкідницької і диверсійної роботи [2].

Повернення вченого із закордонного відрядження збігається зі знаменною подією - відкриттям Третього з' їзду сортівничо-насіннєвої справи, на який з' їхався увесь цвіт селекційної науки. Для Б.А. Паншина відкриваються нові горизонти подальшої плідної праці, але вже у 1925 р. дослідника арештовують разом із групою керівних співробітників Сортівничо- насінневого управління та звинувачують в “економічній контрреволюції". Безглуздість цього звинувачення очевидна, адже ніхто інший, як Паншин із колегами доклав надзвичайно багато зусиль, щоб відновити занепалу селекційно-насіннєву справу.

За спогадами його сина, Ігоря Борисовича причиною арешту виявився донос. “Це був 25-й рік, - розповідає Ігор Борисович - перший арешт батька радянською владою. Цікава історія! Разом із батьком у це відрядження їздив Шнайдер, німець чи німецький підданий. Фірма, досвід якої вони поїхали вивчати дуже була зацікавлена в концесії, я вважаю, саме це стало причиною доносів Шнайдера на батька в ГПУ. Такої ж думки і його “подільники”- висококваліфіковані агрономи Саліков, Грюнер. Їхні листи зберігаються у мене, - ось так розпочиналися справи про шкідництво. А цей Шнайдер з ГПУ не вилазив, а потім він був директором Миронівської сільськогосподарської селекційної станції й зарплату отримував у валюті, а після того, як розвалив всю роботу станції, спокійно собі виїхав до Німеччини. Я потім наводив про нього довідки: процвітав, обласканий фашистами, а батько просидів тоді десять місяців. Тоді була ще хоч якась тінь законності, його справа трапила до рук слідчого Мелешкевича- старому, досвідченому юристу, який і припинив справу. Такої категорії, як реабілітація, тоді не було. Вас просто випускали на волю, і ви йшли влаштовуватися на роботу, наче б нічого й не сталося” [11].

Протягом десяти місяців учений не працює, а після того, як був звільнений, деякий час працював у Наркомземі (Харкові), а потім знову повернувся до Києва, у Сортівничо-насіннєве управління, де керував, по суті, всієї селекційною роботою на Україні, цілою мережею насіннєвих станцій.

У ці роки Паншина починають цікавити питання розширення асортименту цукровмісних рослин у країні. З цією метою він зі своїми аспірантами починає вивчати цукрове сорго, цукрову кукурудзу, цикорій, топінамбур (земляна груша) та інші рослини. Він готує низку праць, що розкривають значення нових цукрових рослин та перспективи їх вирощування. Б. А. Паншин є піонером у питаннях пошуку й вивчення нових цукровмісних рослин та організатором і керівником відділу нових цукроносних рослин. Паралельно з новим напрямом досліджень він продовжував працювати в галузі біології та селекції цукрових буряків.

У цей період у нього визріває намір підготувати монографію, яка висвітлюватиме питання селекції та насінництва цукрових буряків.З цього приводу він, зокрема, писав: “Русские работы почти не использованы ни в одном из больших обзоров..., и это делает тем более важным их сопоставление с работами иностранными, имея в виду, что в целом ряде случаев русская свекловичная селекция пошла своей совершенно самобытной дорогой” [10].

Робота над монографією була в самому розпалі, але в 1930 р. його знову арештовують, звинувачуючи у протидії колективізації. Це був час широкої облави на “шкідників”: процес Промпартії, Кондратьєв, Чаянов, ін. Як це стосувалося біолога-рослинника й селекціонера Паншина- зрозуміти важко. Доводиться тільки дивуватися химерності фантазії натхненників та організаторів подібних репресій.

В окремій камері вчений продовжував працювати над монографією, що викликає неабияку повагу і здивування. Всупереч, здавалося б, будь-якій логіці, ні за що ні про що, система кидала їх до в' язниці, а вони, виконуючи свій обов' язок і призначення, продовжували працювати на суспільство. М. І. Вавилов через десять років після описуваної нами події, на той час в'язень Луб'янської в'язниці, в одиночній камері розпочав роботу над книгою, що підводить підсумки його багаторічних роздумів про глобальну еволюцію землеробства від найдавніших часів.

Монографія Б. А. Паншина“ Сортоводство сахарной свеклы” написана головним чином у в'язниці. Мова йде про монографію в кілька десятків друкованих аркушів із бібліографією, що налічує сотні найменувань вітчизняної та світової літератури, яка вийшла у світ на початку 30-х рр. ХХ ст. Ця праця вченого була першою ґрунтовною вітчизняною монографією з біології та селекції цукрових буряків, де було узагальнено результати багаторічних досліджень як самого автора, так і більшості провідних вітчизняних та іноземних учених, без перебільшення, вона висвітлила всі досягнення на той час світової науки і практики з культури буряків, починаючи з найдавніших цивілізацій [10].

Цього разу Б.А. Паншин відсидів сім місяців і вийшов на свободу після тижневого голодування. Після другого арешту вінусвідомив, що в Києві йому не дадуть далі працювати.

Син Б.А. Паншина згадує: “І ось після ми переїжджаємо в Ленінград. Батько вже давно збирався виїхати з України, вважаючи, що в Росії можна жити, а там - ні. Я ось зараз вважаю, що на Україні цей 37-й рік почався значно раніше, “посадки” почалися значно раніше. І які були гарантії, що через рік-два батька знову не заарештують? Як міркували? ЧК не помиляється, раз посадили - значить, щось було. Тому батько вирішив скористатися давніми зв'язками з Миколою Івановичем Вавиловим і переїхати до Ленінграда, в його інститут ВІР” [11].

Ще з 1925 року між ними налагодилася листування (опубліковано в двотомнику епістолярної спадщини М.І. Вавилова). Микола Іванович жваво цікавився питаннями селекції та насінництва у Сортівничо- насіннєвому управлінніГоловЦукру, а Борис Аркадійович керував практично всією цією роботою на Україні з солідною фінансовою базою. Це давало можливість надавати Вавилову підтримку в деяких його починаннях, зокрема в організації експедицій. Крім того, вони зустрічалися на різних з' їздах, де Б.А. Паншин виступав з науковими доповідями. “І ось він перебрався в Інститут рослинництва під крильце Вавилова, куди, треба сказати, стікалися всі найбільш кваліфіковані агрономічні кадри...” [11].

Творчі зв' язки Б. А. Паншина з М.І. Вавиловим не переривалися протягом багатьох років і були особливо тісними в роки роботи Бориса Аркадійовича у всесвітньо відомому “вавиловскому” Всесоюзному інституті рослинництва (ВІР), де зусиллями Вавилова та його співробітників, у результаті численних експедицій на всі континенти (один тільки Вавилов був у близько 50 експедиціях), було створено унікальну колекцію рослинних зразків, свого роду світовий фонд харчових ресурсів, що налічував понад 250 тис. екземплярів.

Тривожні часи настали в середині 30-х років, з появою в інституті Т.Д. Лисенка та його зближення з І.І. Презентом, найближчим помічником й ідеологом “мічуренців”. До М.І. Вавілова почали вчащати різного роду комісії й ревізії. Ситуація в інституті набувала загрозливого стану й у 1935 р. Б. А. Паншин змушений був залишити ВІР. У цей самий період з інституту йдуть В. Є. Писарєв та інші вчені, для яких залишатися в опальному інституті було небезпечно. До того ж вони своєю присутністю ускладнювали становище М.І. Вавілова, оскільки кампанія проти нього й генетики розгорталася щосили.

Чому вона була розв'язана і в чому крився її сенс? Усе розпочалося значно раніше! У 1926 р. при комуністичної академії було створено товариство біологів-марксистів. Чим воно могло займатися за часів загальної ідеологічної пильності? Відповідь: дотримувати ідейну чистоту наукових досліджень. Відомо, що Енгельс цікавився питаннями діалектики природи, й зауважував, що потрібно обов' язково розробляти цю галузь. Але сам Енгельс тільки-тільки впритул наблизився до них, і це, по суті були, лише його нариси до питань, які він мав намір розробляти. Тому діалектику природи Енгельса публікувати було не можна, як і розглядати її як закінчену працю, а цитати з роботи вихоплювали виходячи з потреб [12, арк. 9].

Перша дискусія з цього питання відбулася в 1936 році. Виступали Вавилов, Меллер, Презент, Кольцов. На той час Презент звинуватив М.І. Вавилова в тому, що величезний інститут, величезні штати працюють, а практичних результатів не дають. А Т. Д. Лисенко обіцяє за дві секунди всі проблеми вирішити. Це імпонувало... [12, арк. 9].

Протистояння справжньої науки і крикливої кон'юнктурщини, яка обіцяла радянській владі швидкі й гігантські успіхи в сільському господарстві, завершилося на користь останньої. Переміг “новатор” у сільськогосподарській біології Т.Д. Лисенко - сталінський ставленик.

Пропрацювавши близько п' яти років у ВІРі, Б. А. Паншин повертається до роботи з вивчення цукрових буряків у Всесоюзному НДІ бурякового рільництва розташованому у Москві.

У березні 1940 р. він захищає докторську дисертацію на тему “Сахароносные растения СССР как источники сырья для получения сахара и спирта”. Члени вченої ради Воронезького сільськогосподарського інституту своїм одноголосним рішенням дали їй найвищу оцінку. В результаті багаторічних досліджень, проведених дисертантом та його учнями в різних ґрунтово- кліматичних районах Радянського Союзу, обґрунтовувалися шляхи вирішення найважливішої народногосподарської проблеми. Величезній державі на випадок війни необхідні були нетрадиційні, розташовані в різних куточках СРСР, джерела сировини для виробництва найважливіших харчових продуктів [10].

Натхнений успішним захистом, Паншин енергійно долучився до практичного втілення наукових рекомендацій і пропозицій. Незважаючи на свої п' ятдесят шість років, він відчував юнацький запал, незвичайний приплив бадьорості й енергії.

Однак, 6 вересня цьогож року вченому пред'явили ордер на арешт, який був третім за рахунком за роки радянської влади та четвертим в житті Бориса Аркадійовича. Арешт М.І. Вавилова у серпні 1940 р., під час його останньої наукової експедиції, був подібний феномену потопаючого океанського лайнера, що затягує в безодню і його пасажирів. У числі тих, хто опинився втягнутим у цій диявольський вир, був видатний вчений та організатор науки в галузі буряківництва професор Борис Аркадійович Паншин.

Слідство із завзяттям взялося за справу Б.А. Паншина. Проте Борис Аркадійович стійко тримався - позначався сумний досвід двох попередніх арештів. Протягом тижня, як слідує з протоколи допиту, професор Б.А. Паншин категорично заперечував проти всіх висунутих звинувачень, але й тактика слідства була вже давно та надійно відпрацьованою. В основному це була тактика тиску. Йому інкримінували звинувачення за сумнозвісними 58-7, 58-10, 58-11 статтями Карного кодексу РРФСР (шкідництво, шпигунство, диверсії). Кожної з них вистачило б, щобБ. А. Паншина розстріляли.

Зберігся й останній документ, написаний рукою Бориса Аркадійовича - це його скарга на ім'я Генерального прокурора СРСР, в якій він писав: “Настоящим категорическиподчеркиваю, что виновным себя перед советским государством не считаю и буду до последнего издыхания поддерживать это. Изменения этого моего заявления может бать вырванотолько путем внешнего принуждения.

Предъявленные мне обвинения совершенно противоречат фактам, общеизвестным широким кругам советских специалистов и советской общественности. Меня обвиняют во вредительской деятельности и шпионаже за невиданно быстрое восстановление сортоводно-семенного дела и за разработку новых видов сырья для производства сахара и спирта, за что, в частности, была присуждена мне степень доктора сельскохозяйственных наук. Свою невиновность я готов доказывать с исчерпывающей убедительностью” [13, арк. 52].

Професор Б.А. Паншин був розстріляний 28 липня 1941 року.

Список використаних джерел

1. Ильевич С. В. Очерки истории свеклосахарного производства в Украине: люди, события, факты / С. В. Ильевич; УААН, Нац. ассоциация сахарников Украины, Ин-т сах. свеклы; под ред. Н. В. Ройка. Нежин: Аспект-полиграф, 2007.

2. Грюнер М. Н. Об организации семеноводства в рамках Главсахара и о роли селекционных состояний в деле производства семенного материала / М. Н. Грюнер // Труды 2-го съезда по сортоводно-семенному делу в сахарной промышленности: 4-11 декабря 1921 года, Киев. К.: Изд. Сахаротреста, 1922. С. 78- 87.

3. Паншин Б. А. Свекловичное семеноводство и политика Главсахара / Б. А. Паншин // Вістник цукрової промисловості. №7-10 (липень-жовтень). С. 23-34.

4. Марцинишин Г. Государственная сахарная промышленность в годы Нэпа / Г. Марцинишин // Вестник ТДТУ. 1996. №1. С. 58-63.

5. Паншин Б. А. Положение сортоводно-семенного дела на 1921 год/ Б. А. Паншин // Вістник цукрової промисловості. Ч.1-3 (січень-березень). С. 138-145.

6. Сортоводные станции Сахаротреста / СортоводноСеменное Управление Сахаротреста. К.: Изд. Сахаротреста, 1923. 360 с.

7. Паншин Б. А. Из впечатлений заграничной поездки / Б. А. Паншин // Вістник цукрової промисловості. 1923. №6 (червень). С. 26-47.

8. Хроника: 3-й Съезд по сортоводно-семенному делу // Бюллетень сортоводно-семенного управления Сахароротреста. К.: Киев Печать, 1922. №11 (ноябрь 1922). С. 63-69.

9. Паншин Б. А. Организация сортоводно-семенного дела в сахарной промышленности / Б. А. Паншин // Бюллетень Сахаротреста. 1926. №12. С. 61-67.

10. Паншин Б. А. Сортоводство сахарной свеклы. М. / Б. А. Паншин. К.: УНИИСП, 1931. С. 315-352.

11. Горяев И. А.Судьбы людские / интервью сИ. Б.Паншиным// Репрессированная наука. Вып.2 / ред. М. Г. Ярошевский; ред.-сост. А. И. Мелуа. СПб.: Наука, 1994. С. 252-267.

12. Центральный государственный архив высших органов власти и управления Украины. Ф.2562. Т.3. Спр. 7. Там же. Ф.2501. Оп. 1. Спр. 1.

Размещено на Allbest.ru