Давньоримські подорожі

Загальна характеристика розвитку подорожей в стародавньому античному світі. Розвиток інфраструктури для подорожуючих та традиції гостинності. Значення мандрівництва у формуванні тогочасного світогляду. Особливості подорожей в стародавньому Римі.

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 02.04.2017
Размер файла 29,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Загальна характеристика розвитку подорожей в стародавньому світі

Спочатку охарактеризуємо стародавній світ з соціально-економічної точки зору, тому що будь-яке суспільне явище Пов'язане з соціально-економічним розвитком суспільства. Розвитку подорожей в стародавньому світі сприяли: подорож мандрівництво світогляд античний

- суспільне розшарування населення;

- поява товарно-грошових відносин (розвиток торгівлі);

- розвиток культури та мистецтв (в античних цивілізаціях було створено видатні пам'ятки скульптури, архітектури, що, в свою чергу, стали об'єктами подорожей пізнавального характеру);

- розвиток різних релігій (саме в цей час починається бурхливий розвиток різних релігій, і однією з цілей подорожей стають знайомство зі святинями, відвідання храмів, виконання релігійних призначень, організація релігійних свят та участь в них, виникнення прочанства, яке вважається одним із найдавніших видів туризму);

- розвиток науки та дослідження оточуючого світу (в античні часи було відкрито цілющі джерела та місцевості з унікальним кліматом, відвідання яких стає метою рекреаційних подорожей, тобто відпочинку, лікування, відтворення фізичних сил та втраченої душевної рівноваги); наприклад: відомі Етруські мінеральні джерела на Півночі Апеннінського півострова були місцем відпочинку та лікування римської знаті;

- розвиток фізичної культури та спорту (в античні часи почали організовуватися спортивні заходи та будуватися споруди для їх проведення, що задовольняло потребу споруди для їх проведення, що задовольняло потребу народних мас мати не тільки хліб, але й видовища); наприклад: Олімпійські ігри в стародавній Греції, гладіаторські бої у Римі;

- удосконалення транспортних засобів та будівництво доріг;

- створення інфраструктури гостинності для подорожуючих.

Незважаючи на розширення географічного простору, збільшення спектру цілей подорожей та будівництво спеціальних об'єктів для відпочинку, лікування, розваг та прочанства, туризм хоча й існує, але не має спеціальної організації та комерційної спрямованості.

В стародавньому світі основними мотивами подорожей були:

- торгівля;

- загарбання нових територій;

- прочанство;

- пізнавальні потреби;

- лікування;

- розваги.

Поширеними засобами пересування були водний транспорт та використання тварин, але більшість подорожуючих пересувалася пішки.

Водний транспорт досяг високого рівня розвитку в античні часи. Морські кораблі в ту епоху вже були достатньо досконалі, щоб плавати на великі відстані. Тому поблизу морів швидко розвивалися держави. Жодному морю не призначалось такої славетної долі, як Середземному. Чимало цивілізацій розвинулись на його берегах, досягли вершин могутності, слави та величі, залишивши нащадкам свої надбання в культурі, архітектурі, науці тощо.

2. Розвиток інфраструктури для подорожуючих і традиції гостинності в стародавньому світі

Подорож -- це подолання простору. Образ «шляху-дороги» недарма є метафоричним виразом життєвого шляху, труднощів та випробувань, які долає людина. Тільки пройшовши випробування, певний шлях, людина може досягти мети. І завжди людина намагалась полегшити свій шлях, свої тягарі. Для цього почали будувати перші дороги, що використовувались для перевезення людей та вантажів тваринами. Історики вважають, що перші дрожки з'явились у древній Месопотамії у IV тис. до н. е.

Однією з важливих причин будівництва доріг та прокладення морських та сухопутних шляхів була торгівля. Середземне море було перехрестям багатьох торгових шляхів, і міста, які знаходились на його узбережжі, процвітали. У залежності від виду основного товару, або країн - кінцевих пунктів шляху, з'явились такі назви доріг: «Дорога пахощів» (перетинала з півдня на північ весь Аравійський півострів, відкритий у II ст. до н. е.); «Великий шовковий шлях» (мав не тільки важливе торгове значення, а й політичне; вздовж цього шляху були облаштовані караван-сараї, в яких подорожуючі могли відпочити.) Пізніше, у ІІІ-VІ ст. частина Великого шовкового шляху використовувалась і як «Дорога пілігримів», по якій йшли будистські монахи із Китаю до Індії і назад.

Але найбільший захват викликають римські дороги, їх будівництво почалося в 312 р. під час правління імператора Костянтина, який заснував нову столицю імперії -- Новий Рим, який в подальшому перейменували на Константинополь (зараз Стамбул). Римські дороги будувались за всіма правилами інженерного мистецтва. Для доріг обиралися найбільш короткі відстані, незважаючи на різні перешкоди. В усіх населених пунктах вздовж доріг будувалися тротуари. Вони були завширшки 4 - 5 м, по узбіччях доріг встановлювалися дорожні стовпи - герми, на яких було вказано рік встановлення, ім'я правлячого імператора і відстань до найближчого міста. В Римській імперії була побудована мережа доріг, що покривала Піренейський, Апеннінський, Балканський півострови, Малу Азію, Близький Схід, Британію та Францію, Африканське узбережжя Середземного моря. В центрі цієї мережі доріг знаходився Рим. Саме з цієї обставини в античному світі з'явилось прислів'я: „Всі дороги ведуть до Риму”. Однією з найвідоміших доріг, яка збереглась до нашого часу, є Аппієва дорога. Це була перша кам'яна дорога, яка з'єднала Рим з Капуєю і Брундізі, її будували протягом 100 років.

Дуже важливим фактором розвитку подорожей був високий рівень безпеки комунікацій. У Давній Римській імперії хоча й існували розбійники, як на суші, так і на морі, проте досить ефективно діяло кримінальне законодавство, активно велася боротьба з розбійництвом. Рим підкорив собі величезні території, усі береги Середземного моря, половину Європи і Близького Сходу, і тому громадяни імперії могли пересуватися в межах цієї території, не боячись, що їм заподіють шкоду як чужоземцям.

Одним із найдавніших закладів, призначених для харчування подорожуючих, були таверни. Історичні джерела свідчать, що вони існували ще у вавилонському царстві II тис. до н. е. Тодішні таверни користувалися дурною славою через низьку якість харчування, розведене вино, а також утримання «гнізд гріха».

Більш досконалими закладами для притулку подорожуючих можна вважати караван-сараї. На той час вони були справжніми готельними комплексами, які включали загін для верблюдів, приміщення для ночівлі людей і були обнесені кріпосною стіною. Зручності, які пропонувались подорожуючим в Азії, значно перевищували ті, на які можна було чекати в Європі. Навіть у часи розквіту Римської імперії небагаті мандрівники могли розраховувати тільки на зв'язку соломи і теплий бік свого коня на постоялому дворі або в таверні.

Ще в І ст. до н. е. у Римській імперії виникли постійні державні подвір'я, які знаходились одне від одного на відстані дня їзди на коні. Вони, як правило, розташовувалися в містах і на головних шляхах, по яких пересувалися кур'єри та державні службовці з Риму аж до Малої Азії та Галії. Деякі багаті землевласники Римської імперії будували на кордонах своїх володінь власні постоялі двори. В провінціях і у Римі з'явились перші готелі, які складали цілий комплекс з садом, басейном у внутрішньому дворі, залом для зустрічі високих гостей і окремими кімнатами. У римлян існувала певна класифікація готелів: для плебеїв -- стабулярії, для патриціїв -- мансіонеси. Цікаво, що власники давньоримських постоялих дворів, на відміну від подальших часів, були обмежені в таких громадянських правах, як право служити в армії, порушувати справу в суді, приносити присягу і виступати у якості опікунів чужих дітей. Коротше кажучи, моральні засади будь-якої особи, що займалась цим бізнесом, автоматично ставились під сумнів. Римляни будували готелі, щоб відшкодувати витрати на будівництво доріг. Якщо дозволяли клімат і рівень достатку, подорожуючі возили з собою власні шатра, де ночували і харчувались.

Особливо славились римські банкети, які влаштовувала знать. Для заможних римських громадян організовувались своєрідні «ресторани» у трактирах; дуже популярними був, наприклад, заклад римського трактирника Секвіля Локарта. Римські кухарі вважалися міською елітою і нагороджувались гучними титулами. За часів правління імператора Адріана (117-138 р. н. е.) римські кулінари заснували на Палатинському пагорбі свою власну Академію кулінарного мистецтва.

Ще з IV-V ст. н. е. в давньогрецьких містах з'явилися приватні та державні публічні лазні й купальні, де за певну плату клієнти могли користуватися приміщеннями для переодягання, приймати холодні та гарячі ванни, а також відвідувати кімнати з паром у чоловічих та жіночих відділеннях. Мешканцям Риму крім звичайних ванн з холодною і гарячою водою у термах надавались морські та цілющі ванни. За додаткову плату клієнту пропонувались послуги банного служителя, який крім миття натирав клієнта особливими есенціями, подавав йому різні ласощі та напої. Пізніше терми перетворилися у своєрідні клуби, в яких збиралась велика кількість людей, тому їх будували великими за розмірами.

Найбільшими у Римі були терми Каракали, побудовані у III ст. н. е. Крім традиційних складових ці терми мали зали для спортивних занять. Головне приміщення було оточене великим двором з численними додатковими приміщеннями.

Відвідання терм у стародавньому Римі перетворилося із звичайної процедури очищення тіла в одну з форм дозвілля. Тобто публічні терми Рима виконували функції спортивних, громадська-культурних і розважальних закладів. За часів правління Калігули (IV ст. н. е.) римські лазні працювали цілодобово. При термах були розкішні банкетні зали і кімнати для обідів, де влаштовувались інтимні зустрічі, ділові переговори, а також і багатолюдні бенкети, які проходили з таким розмахом, що уряд вимушений був прийняти закони, які обмежували розкіш і витрати римлян на їжу і вино.

В І-ІІ ст. н. е. у Римі були популярними подорожі з метою оздоровлення. Цьому сприяло вивчення цілющих властивостей природних джерел і місцевостей з унікальним кліматом, розвиток медицини і добрі, відносно безпечні дороги. Завдяки цим чинникам з'явилися курорти. Одним із найдавніших курортів вважається Санкт-Моріц, де археологи знайшли залишки капітальних будівель на джерелах вуглекислих вод періоду бронзового віку. На місцях виходу цілющих джерел будувалися храми, а використання цілющої води ставало елементом релігійного культу.

Географія курортів стародавнього світу була досить широкою. В Греції славились курорти в містах Епідавр і Кос, де знаходились найвідоміші святилища Асклепія, грецького бога медицини. Саме там була заснована Гіппократом у У-ІУ ст. до н. е. відома школа лікарів.

Також у стародавньому світі курортним регіоном вважався Єгипет, там лікували туберкульоз. Залишки курортів часів римського панування можна зустріти в районах сучасних курортів Болгарії, Румунії, Югославії, Швейцарії, Австрії, Угорщини, Німеччини, Франції, Туреччини. На північному заході гір Шварцвальд у Німеччині знаходяться термальні радонові джерела, саме тут з 220 р. н. е. розташовувався римський гарнізон і великий курорт під назвою Цивитас Аврелія Аквензіс. У III ст. цей бальнеологічний курорт був зруйнований і знову почав функціонувати лише у XIV ст. під назвою Бадон, а у 1931 р. був перейменований у Баден-Баден.

Також популярними для римлян були курорти в районі Будапешта. З І ст. до н. е. на цій території існувало римське поселення Аквінкум, де функціонувало 5 військових і 6 публічних терм. Курорти також існували на узбережжі озера Балатон і Неаполітанської затоки. Найвідомішим кліматично-бальнеологічним курортом була Іск'я, описана у творах Стратона і Плінія Старшого. В курортних місцевостях будували свої вілли багаті римляни та імператори.

Удосконаленню інфраструктури для подорожуючих сприяли свята і видовища античності. У IV ст. до н. е. в давньогрецькому місті Олімпія зародились Олімпійські ігри, які Поступово з культових перетворилися на великий унікальний захід спортивного і культурного життя не тільки Греції. Під час олімпійських ігор припинялись війни, і священний мир охороняв усіх учасників та гостей змагань.

В містах, де організовувались Ігри, розвивалась мережа різних послуг для гостей. Відновлювались публічні лазні, виникали тимчасові, або будувались постійні заклади харчування, розміщення та розваг.

Олімпійські ігри сприяли розвиткові культури, мистецтва і архітектури, бо супроводжувалися виставами артистів, співаків та музикантів. У 394 р. римський імператор Феодосій І заборонив Олімпійські ігри, у зв'язку з прийняттям римською імперією християнства.

Величезного розквіту за часів Римської імперії набули різноманітні свята та шоу, адже народ потребував «хліба та видовищ», а імператори не шкодували на це грошей. Театри, або, як їх називали, «місця для видовищ» у V-ІV ст. до н. е. існували майже у всіх грецьких містах, але найбільшої грандіозності театральне будівництво набуло за часів Риму. Афінський театр вміщував 17 тис. глядачів, натомість римський Колізей -- 50 тисяч.

Вже в епоху античності стали з'являтися перші путівники та карти, які були орієнтовані по сторонам світу, розраховані на подорожуючих, що бажали ознайомитись з культурою, пам'ятками історії та архітектури інших країн.

Одним із перших путівників можна вважати опис семи чудес світу (Храм Артеміди в Ефесі; Колос Родоський; статуя Зевса в Олімпії, зроблена Фідієм із золота та слонової кістки; мавзолей у Галікарнасі; висячі сади Семіраміди у Вавилоні; Фароський маяк біля Олександрії та єгипетські піраміди). Цей опис склав грек Антіпатр із Сідону у II ст. до н. е.

В стародавньому Римі існували путівники, в яких не просто вказувався маршрут, але й описувались визначні місця, відмічались готелі та вказувались ціни. А карти були настільки звичайним явищем, що їх як сувенірні малюнки зображували на різних предметах, наприклад, келихах (на одному з таких келихів був зображений маршрут з Кадікса в Рим з відміченими постоялими дворами та відстанню між ними).

Мандрівники стародавнього світу могли користуватись картами та описами різних країн, складеними їх попередниками. Ці описи можна розділити на країнознавчі та природно-географічні. Серед них найвідоміші:

- «Описи подорожі по Понту Евксінському» Аріана (І ст. н. е.);

- «Географія Клавдія Птолемея (II ст. н. е.), де узагальнені та систематизовані географічні та наукові дані його попередників;

- «Опис Елади» Павсанія (II ст. н. е.), який складався із 10 книг; в цьому описі мандрівники могли знайти докладні описи всіх міст і провінцій Греції, з назвами всіх доріг, міських площ та вулиць, там перераховувались всі храми та знамениті споруди; праця Павсанія мала велике значення, саме по ній історики вивчали стародавню Елладу, Пелопоннес, взнали про втрачені твори античного мистецтва.

3. Загальні риси подорожей в античному світі. Значення мандрівництва у формуванні тогочасного світогляду

Подорожі в античні часи здійснювались завдяки тому, що люди навчились складати карти, вимірювати морські глибини, визначати координати міст, островів, чітко визначати по зорям пройдену відстань, використовувати силу вітру, морських течій, будувати та вдосконалювати транспортні засоби (особливо кораблі), будувати дороги, створювати та залишати нащадкам наукові праці про оточуючий світ.

За своїм характером подорожі стародавніх фінікійців були дослідницькі та торгівельні. Подорожі стародавніх греків були дослідницькими, торгівельними і з метою закріплення свого політичного панування. Подорожі римлян були загарбницькими, рекреаційними і, в останню чергу, пізнавальними.

Історичне значення подорожей в античні часи полягає у тому, що:

- розвивались науки про оточуючий світ, культура та мистецтво;

- здійснювались географічні відкриття та освоювались нові землі;

- встановлювались економічні та культурні відносини між народами.

Однією зі складових історії культури, які надають інформацію про подорожі та пов'язані з ними традиції, є міфологія. У міфах і легендах різних народів діє чимало богів, які допомагають мандрівникам, охороняють шляхи-дороги та героїв, що здійснюють подорожі. В античній міфології найпопулярнішим героєм-мандрівником вважається Одіссей, а одним з найбільш активних та впливових божественних покровителів подорожуючих -- Гермес (син верховного бога Зевса, у римській міфології Гермеса називали Меркурієм). У християнстві місце Гермеса заступив святий Миколай Чудотворець, який вважається покровителем мандрівників, мореплавців, школярів, а в наш час, відповідно, студентів і туристів. Святий Миколай -- це реальна особа, він жив у IV ст. н. е. і здійснив декілька подорожей, в яких ним було здійснено багато чудес по спасінню кораблів і мандрівників. Мощі святого Миколая зараз знаходяться в італійському місті Барі, яке стало одним з важливих центрів прочанства.

В давнину вважалось, що людина, яка подорожує, знаходиться під особливим заступництвом богів. Людина, як вірили багато віків тому, звільнюється від багатьох гріхів, завдяки труднощам подорожі, тобто ці труднощі розглядалися як такі, що мають «очищаючий» ефект.

Якщо проаналізувати життя більшості засновників релігій (Лао-цзи, Конфуція, Будду, Ісуса Христа і т.д.), а також відомих філософів і вчених, то ми побачимо, що вони багато подорожували, і це не тільки загартовувало їх тіло і волю, але давало їм знання про оточуючий світ, знання мов, людей, допомагало набувати мудрості.

4. Подорожі в стародавньому Римі

На початку нашої ери римляни досягли значних успіхів у суднобудуванні. В 64 р. н. е. іудейський історик Йосип Флавій відплив із Олександрії в Рим на кораблі, що вміщував 600 пасажирів. Римляни будували свої кораблі з сосни або кедра, а вітрила виготовляли з льону або шкіри. Але, як не дивно, незважаючи на те, що римляни стали господарями Середземного моря, у дослідженні океанських просторів настав застій. Відомий фахівець з історії географії Хенінг писав: «Цікавість римлян до географії, якщо її не можна було використати в політичних цілях, була завжди помірною». Отже, римляни здійснювали свої морські подорожі, насамперед, з метою затвердження своєї політичної влади, і робили це, здебільшого, в межах Середземного моря. Але вони все ж виходили за його межі, досягли північної частини Британії -- знову ж таки, з метою встановлення свого панування.

Взагалі для жителів Римської імперії була характерною велика рухливість. Найчастіше багаті римляни відвідували Єгипет і Грецію, з метою доповнити свою освіту, ознайомитися з відомими пам'ятками мистецтва, з метою розваг та оздоровлення. Особливою популярністю користувалися подорожі до місць з теплими мінеральними джерелами на півночі Апеннінського півострова.

Інфраструктура та управління дорогами. Щоб підримувати розгалуджену систему давньоримських доріг у належному стані, був створений спеціальний адміністративний штат при кожній дорозі. З одного боку, він виконував політичні та військові завдання, з іншого - відповідав за зручності подорожуючих і з цієї метою включав різні інстанції. Загальне керівництво цим потужним бюрократичним механізмом здійснював ще з часів його фундатора Августа особисто імператор. Важливі дороги знаходилися під опікою сенаторів в ранзі претора. Претор - це вищий магістрат, який відповідав за судочинство, мав право командувати військами та керувати провінціями в повному обсязі цивільної та військової влади. Це була друга особа в ієрархії римських чиновників після консулів. Сенатор-опікувач дороги мав у своїх обов'язках: слідкувати за станом дороги; здійснювати керівництво ремонтними працями; надавати дозволи щодо будівництва споруд на прилеглих до дороги землях;наказувати руйнувати всі споруди, зведені на цих землях без його дозволу; вирішувати всі спірні справи, пов'язані з данною дорогою. Сенатори - опікувачі доріг, як і коменданти з їх охорони, підкорялисябезпосередньо імператору і ним призначалися. В свою чергу, сенатору-опікувачу дороги підлягали : префект преторію (відповідальний за загальний рівень обслуговування подорожуючих), префект возів(відповідальний за транспортні засоби), префект табеларіїв (гінців), префект куріозів (інспекторів).

На всіх дорогах Римської імперії діяв т. зв. "курсус публікус" (державна пошта), що відповідав за обслуговування осіб, які подорожували в державних справах. Це були різноманітні чиновники і гінці, що здійснювали зв'язок між Римом та провінціями. Їхній спеціальний статус засвідчував т. зв. "диплом" (евекціо), який надавав пріоритетне право використовувати як приватні, так і державні(публічні) засоби пересування та зупинятися в заїжджих дворах, що були розміщені вздовж дороги. Такий "диплом" являв собою диптих - дві навощені таблички, складені разом. У них вказувався рік, ім'яімператора, була відповідна печатка. Термін такої "подорожньої грамоти" закінчувався за рік, або разом зі смертю імператора,ім'я якого було вказане в диптиху.

Державне управління дорожньою мережею віддавало перевагу Італії за рахунок провінцій. В Італії кожна велика дорога мала власного куратора (уповноваженого сенатора), що був зобов'язанийпроводити ремонт та утримувати дорогу в належному стані. В провінціях відповідальність за дороги, як і за все інше, ніс намісник. Відповідно він видавав розпорядження місцевій владі, яка повинна буларемонтувати споруджені воїнами дороги та будувати на підставі відповідних креслень додаткові дороги. Як виконувалися ці накази, то вже інша справа. Населення провінцій було і так перевантажене податями та необхідністю утримання інших служб, щоб додатково ретельно займатися ще й дорогами.

Останнім етапом облаштування давньоримської дороги було встановлення милліаріїв - милевих стовпів на кожній римській милі (тисяча п'ятистопних кроків, біля 1480 м). Плутарх писав про Гая Гракха: «Крім того Гай розмірив кожну дорогу, від початку і до кінця по одній милі (вісім стадіїв) та відзначив відстані кам' яними стовпами» . В Італії на кожному з них була вибита цифра,щопозначала відстань від Риму, або від міста, з якого дорога починалася в тій або іншій провінції. Часом на стовпах вказувалася відстань між містами, а іноді - від початку дороги. Так, у Галлії на дорогах, що відходили від Лугдуну (нині Ліон), позначали відстань від цього міста. В окремих випадках на стовпах могло міститися більше інформації, у т. ч. відстань до кінця дороги, або до трьох - чотирьох пунктів на дорозі. В самому Римі на одному з рогів Форуму стояв "золотий" милевий камінь, на якому позолочені цифри вказували відстань від Риму до найважливіших місцевостей держави. Центри провінцій мали свої милеві знаки, подібні римському. Для подорожуючого, який рухався пішки, на коні або у візку та роздумував над тим, скільки йому залишилося шляху, щоб знайти харчування та ночівлю або змінити коней, милеві стовпи були дуже важливим джерелом інформації. Недарма, деякі місцевості дістали свої назви від цифри, вибитої на стовпі або від самого стовпа.

Наприклад, на дорозі з Марселю до Екс -ан-Прованс існує поселення Кар ( від латинського "квартум", за римських часів це означало "ад квартум ляпідем" - при четвертому камені). За три милі звідси, тобто на відстані семи миль від Марселю розташоване село Сетем (від "ceптімум" - сьомий). За дев'ять миль від Марселю в середні віки існувала "Вілла де Ноно" (тобто "вілла на дев'ятій милі"), а зачотирнадцять миль нині знаходиться місто Миль, яке дуже вірогідно, отримало свою назву від поставленого там римлянами милевого стовпа - милліарія. Населений пункт Альбіум Інтімиліум (Італія) наАврелійовій дорозі між містами Саво (нині Савона в Італії) та Нікея (нині Ніцца у Франції) сьогодні має назву Вентімилья (дослівно - "двадцята миля").

Окрім милевих стовпів при дорогах ставилися пам'ятники богам, зокрема на честь Меркурія або його грецького аналога Гермеса, священного заступника подорожуючих. Вони мали різноманітнийхарактер, починаючи від повністю завершених придорожніх храмів та окремо стоячих фігур богів, часто простих та суворих на вигляд, та закінчуючи звичайними купами каміння, що називалися "горби Меркурія". Ці горби символізували давньоримське божество і подорожні не гребували старовинним звичаєм покладання жертви у вигляді додавання до купи ще однієї каменюки.

У середньовічній Європі всюди,де це було можливе, використовувалися римські дороги. Оскільки там на коней почали одягати хомути, на візках стали перевозити більш важкі вантажі. Римські дороги не були розраховані на таку вагу і поступово почали руйнуватися. Єдине, в чому середньовіччя випередило римлян, це було будівництво мостів, можливо, під впливом досвіду, набутого при спорудженні готичних соборів, але в'їзди на ці мости робилися неймовірно стрімкими. Відродження принесло європейцям досконаліші землевимірювальні прилади. Тільки у ХVIII ст. стали застосовувати земляні насипи (а не кам'яні брили з земляною зв'язуючою речовиною, як у римлян). Але остаточно рівень давньоримського дорожнього будівництва був перевищений тільки в кінці ХІХ ст. , коли французький інженер Дж. Л. Мак-Адам провів "революцію" в цій сфері, зменшивши товщину шару дорожнього полотна та розмістивши на поверхні дрібно роздроблене каміння майже однакового розміру - щебень. Далі був розроблений метод облаштування профільованих доріг з складною системою дренування полотна. Нарешті, в першій половині ХХ ст. винайшли міцне асфальтове та асфальто-бетонне покриття, яке на сучасних вулицях та автомагістралях досягає товщини 20 см та більше.

Римляни не були єдиними досвідченими будівельниками доріг у давнину. На іншому кінці світу могутні імператори династії Цінь (220 р. до н.р. - 200 р. н.р.) у Китаї випередили римлян щодо зведення мостів, які прорубувалися у високих горах або будувалися на мостових биках на запаморочливій височині. Давньокитайські дороги були ширші за давньоримські і досягали 15 м на головних трасах. Такими дорогами могли їхати бік-о-бік дев'ять колісниць. Однак перевірити ці писемні повідомлення неможливо, оскільки китайці не будували мощених доріг з бруківкою. Вони просто посипали дороги шлаком, тому жодні рештки їхніх доріг не знайдені, що не дозволяє вважати відомості про давньокитайські дороги абсолютно достовірними [1,129]. Нині автомобільні дороги складають "обличчя" будь-якої розвинутої країни, в т.ч. України. В спорудження, реконструкцію та експлуатацію доріг вкладаються величезні кошти. Автомобіль для людей в багатьох країнах світу давно перестав бути розкішшю, натомість перетворився в повсякденний засіб зручного, швидкого та безпечного пересування, що забезпечує комфорт та задоволення. Дороги надають країнам та їхнім мешканцям робочі місця, можливості та імпульси щодо розвитку виробництва та логістики, а також туризму.

Висновки. Досвід створення та функціонування трансконтинентальної високорозвиненої системи доріг Давньго Риму, зокрема розбудови мультимодального транспортного маршруту "Аппієва Траянова дорога - Віа Ігнатіа" дозволяє застосувати досягнення стародавніх будівельників та проектувальників у сучасній практиці створення єдиної транспорто-логістичної системи Європи та з'єднання її з транспортними системами інших частин світу та континентів. Як зазначено в статті, вже тоді територія сучасної України враховувалася в давньоєвропейських транспортних проектах тамережах, було навіть виконане давньоримське дорожнє будівництво, рештки якого залишилися у Криму та Закарпатті. Тим більше нині Україні слід активніше інтегруватися в Пан'європейськутранспортно-логістичну систему, сповна використати свій величезний транзитний потенціал, стали повноправною складовою європейського та світового транпортно-логістичного комплексу.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Зародження морських подорожей. Ірландські ченці як засновники мореплавства. Морські подорожі вікінгів. Ганза – союз купців у північних морях. Полінезійці та їхні плавання. Відкриття Христофора Колумба. Плавання Васко да Гама. Значення морських подорожей.

    курсовая работа [40,3 K], добавлен 10.04.2011

  • Виховання дітей в архаїчній Греції IX-VII ст. до н.е. Спартанська і афінська системи освіти. Зародження елементів педагогічної теорії в Давній Греції. Виховання, освіта і педагогічна думка в Стародавньому Римі. Особливості християнської системи виховання.

    презентация [101,2 K], добавлен 25.02.2012

  • Загальна характеристика суспільного ладу та права в Стародавньому Римі, структура на умови набуття повної правоздатності, статус раба та особливості формування рабовласницької системи. Опис найбільших повстань рабів, початок демократичного руху.

    курсовая работа [60,0 K], добавлен 16.03.2010

  • Історична рефлексія та верифікація Геродота, їх особливості та значення в історії. "Прагматична" історія Фукідіда. Універсально-історична концепція Полібія, етапи та обставини її формування. Історіософська концепція Сими Цяня, сутність та особливості.

    реферат [18,7 K], добавлен 19.11.2010

  • Ідеологічні уявлення та їх значення в житті населення Стародавнього Єгипту, методи дослідження та сучасні відомості. Фараон як персоніфіковане втілення бога Гора. Сутність культу живого царя та етапи його розвитку. Особливості та значення пірамід.

    реферат [27,4 K], добавлен 22.09.2010

  • Афінський державний устрій V ст. до н. е. Рабовласницьке суспільство та його розвиток у Стародавній Греції і Стародавньому Римі. Найважливіші органи державної влади Афін. Голосування в народних зборах. Архонти і ареопаг. Соціальні гарантії для бідних.

    реферат [28,2 K], добавлен 08.12.2010

  • Дослідження соціальної структури населення архаїчного Риму. Характеристика його основних станів та класів. Вивчення причин, ходу та наслідків боротьби патриціїв з плебеями. Аналіз реформ Сервія Тулія. Огляд законів Канулея, Ліцинія-Секстія та Гортензія.

    курсовая работа [48,6 K], добавлен 23.08.2014

  • Самобутня культура Древнього Єгипту з незапам'ятних часів залучала до себе увагу всього людства. Дослідження Єгипетської цивілізації до Греко-Римського періоду. Які науки природничого циклу були характерні для Єгипту та набули найбільшого розвитку.

    курсовая работа [3,3 M], добавлен 07.02.2011

  • Герб - умовне зображення, що є символом і відмінним знаком держави. Особливості розвитку української геральдики у різні історичні періоди. Роль герольдів, основні правила геральдики при зображенні гербового щита. Головні герботворчі традиції в Україні.

    реферат [27,4 K], добавлен 25.12.2010

  • Основні особливості історії Радянської України у сфері культурного життя. Сутність хронологічної послідовності розвитку освіти. Значення освіти у суспільно-політичному житті країни. Становище загальноосвітньої школи, розвиток середньої і вищої освіти.

    реферат [52,5 K], добавлен 26.12.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.