Буржуазна революція у Франції 1789-1804 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

У процесі утвердження капіталістичного суспільства і буржуазної держави особливе місце належить французькій революції 1789-1794 рр. Її недарма називають Великою. Це була буржуазно-демократична революція, керівну роль в якій відіграла буржуазія. Але вона була народною за своїми рушійними силами і тому радикальною за своїми результатами. Революція зруйнувала підвалини феодального ладу, ліквідувала середньовічні економічні і політичні порядки у Франції.

Значення Великої французької революції XVIII ст. не обмежується рамками однієї країни й одного десятиліття. Вона дала могутній імпульс соціальному прогресу в усьому світі, визначила тріумфальний хід капіталізму як передового для свого часу суспільно-політичного устрою.

Революція 1789--1794 рр. була наслідком глибокого протиріччя між капіталістичним способом виробництва і системою феодальних відносин, що перешкоджали його розвитку (виключне право феодалів на землю, станово-корпоративні обмеження тощо). Головною перешкодою на шляху прогресивних соціальних перетворень був абсолютизм, що остаточно перетворився на той час на оплот феодальної реакції. Весь чиновницький і військово-поліцейський апарат королівської влади був спрямований насамперед на придушення селянських повстань, опозиційних політичних сил. До останньої третини XVIII ст. ще більше виявився паразитичний характер абсолютної монархії, який дістав вияв у його фінансовій політиці. Величезні суми з державної казни йшли на «підгодовування» верхівки дворянства і духовенства, на підтримку зовнішнього блиску королівського двору. Незважаючи на постійне зростання податків та інших поборів, стягуваних із третього стану, королівська казна завжди була порожня, а державний борг зріс до нечуваної суми.

Французька революція XVIII ст. визрівала і протікала в умовах, коли конфронтація буржуазії з феодальною монархією, дворянством і панівною церквою була значно гострішою, ніж це було півтора століття тому в Англії. Усвідомлюючи зростання своєї економічної сили, французька буржуазія усе більш болісно сприймала своє політичне безправ'я і свою станову приниженість. Вона не бажала більше миритися з феодально-абсолютистськими порядками, за яких представники третього стану не тільки усувалися від участі в державних справах, а й не були захищені від незаконної конфіскації майна, не мали особистих гарантій від сваволі королівських чиновників тощо.

Готовність до політичних дій і революційна рішучість французької буржуазії наприкінці XVIII ст. мали під собою і певні ідеологічні підстави. Видатні просвітителі XVIII ст. (Вольтер, Монтеск'є, Руссо та ін.) у своїх творах піддали критиці всі сторони феодального суспільного ладу, переконливо показали його «нерозумність». Французькі революціонери XVIII ст. мали у своєму розпорядженні досить чітку програму боротьби за буржуазну демократію, взяли на озброєння політичні гасла («свобода, рівність, братерство»), здатні підняти широкі народні маси на безкомпромісну боротьбу з феодальним ладом.

1. Передумови революції

У 1788-1789 рр.. у Франції наростала суспільно-політична криза. І криза в промисловості, і торгівлі, і неврожай 1788 р., і банкрутство державної скарбниці, розореної марнотратними витратами двору Людовика XVI (1754-1793), не були головними причинами революційної кризи. Головна причина, що викликала широке невдоволення існуючим станом речей, полягала в тому, що панував феодально-абсолютистський лад, який не відповідав завданням економічного, соціального та політичного розвитку країни.

Приблизно 99 відсотків населення Франції становило так званий третій стан і лише один відсоток привілейовані стани - духовенство та дворянство.

Третій стан був у класовому відношенні неоднорідний. До його складу входили і буржуазія, і селянство, і міські робітники, ремісники, біднота. Усіх представників третіх стану об?єднувала повна відсутність політичних прав і прагнення змінити існуючий порядок. Всі вони не хотіли і не могли далі миритися з феодально-абсолютистською монархією.

Революційна ситуація, що виникла у Франції наприкінці 80-х років у зв'язку з торгово-промисловою кризою, неврожайними роками і «голодними бунтами», а також фінансове банкрутство держави підштовхнули королівську владу на політичні маневри, на скликання Генеральних штатів. Сподіваючись знайти за допомогою останніх вихід із скрутного фінансового і політичного становища, король погодився навіть піти на збільшення в Генеральних штатах кількості представників від третього стану (до 600 чоловік), тоді як духовенство і дворянство, як і раніше, посилали по 300 представників. Цю пос-тупку мало нейтралізувати збереження старого порядку голосування по станах. Але вже в травні 1789 р. після відкриття Генеральних штатів депутати третього стану, до яких приєдналася частина депутатів інших станів, виявили непокору королю, зажадавши проведення не станових, а спільних засідань із прийняттям рішень на основі більшості голосів усіх депутатів Генеральних штатів. Розглядаючи себе як представників усієї нації, вони організувалися спочатку в Національні, а потім (9 липня 1789 р.) в Установчі збори, що поставили перед собою революційну мету -- визначити основи нового, конституційного ладу для Франції.

Рішучі дії вождів третього стану мали успіх, тому що вони відображали переважні політичні настрої в країні й у критичний момент були підтримані революційним виступом широких народних мас. У відповідь на спроби короля Людовіка XVI розігнати Установчі збори трудящі Парижа 14 липня 1789 р. піднялися на повстання, яке стало початком революційного підйому, що продовжувався до літа 1794 р.

У Версаль і Париж стягувалися вірні королю війська. Парижани стихійно піднімалися на боротьбу. На ранок 14 липня більша частина столиці була вже в руках повсталого народу. 14 липня 1789 озброєний натовп звільнив в?язнів Бастилії - фортеці-в?язниці. Цей день став початком Великої французької революції. За два тижні старий порядок був знищений по всій країні. Королівська влада змінилася революційно-буржуазною адміністрацією, почала формуватися Національна гвардія.

Не дивлячись на відмінність класових інтересів, у боротьбі проти феодально-абсолютистського ладу об?єднались буржуазія, селянство і міські низи. Очолила рух буржуазія. Загальний порив знайшов відображення у прийнятті Установчими зборами 26 серпня «Декларації прав людини і громадянина». Установчі збори затвердили новий адміністративний поділ королівства на 83 департаменти, знищили старий становий розподіл і скасували всі титули дворянства і духівництва, феодальні повинності, станові привілеї. Проголосили свободу підприємництва. Прийняття цих документів означало, що царству феодально-абсолютистської монархії приходить кінець.

2. Етапи революції

Під час Революції розстановка політичних сил в боротьбі за новий державний устрій змінювалася.

У історії Великої французької революції виділяють три етапи:

· перший - 14 липня 1779 - 10 серпня 1792;

· другий - 10 серпня 1772 - 2 червня 1793;

· третій - 2 червня 1793 - 27/28 липня 1794.

На першому етапі революції владу захопили велика буржуазія і ліберальне дворянство. Вони виступали за конституційну монархію. Серед них керівну роль відігравали М. Лафайет (1757-1834), А. Барнав (1761-1793), А. Ламет.

У вересні 1791 р. Людовик XVI підписав вироблену Установчими зборами конституцію, після чого в країні встановився режим конституційної монархії; Установчі збори розійшлися, і почали працювати Законодавчі збори.

Глибокі суспільні потрясіння, що відбувалися в країні, посилили тертя між революційною Францією і монархічними державами Європи. Англія відкликала з Парижа свого посла. Російська імператриця Катерина II (1729-1796) вигнала французького повіреного Жене. Іспанський посол у Парижі зажадав свої вірчі грамоти назад, а іспанський уряд розпочав військові маневри вздовж Піренеїв. Був відкликаний з Парижа посол Голландії.

Австрія і Пруссія уклали між собою союз і оголосили, що перешкодять поширенню всього того, що загрожує монархії у Франції та безпеки всіх європейських держав. Загроза інтервенції насильницьке втручання однієї чи кількох держав у внутрішні справи іншої держави, спрямоване проти її територіальної цілісності або політичної незалежності змусила Францію першою оголосити війну проти них.

Війна почалася з невдач для французьких військ. У зв?язку з важким становищем на фронті Законодавчі збори проголосили: «Вітчизна в небезпеці». Навесні 1792 молодий саперний капітан, поет і композитор Клод Жозеф Руже де Ліль (1760-1836) в пориві натхнення за одну ніч написав знамениту «Марсельєзу», яка стала згодом французьким національним гімном.

10 серпня 1792 відбулося народне повстання, яке очолила Паризька комуна. Розпочався другий етап революції. Паризька комуна стала в цей період паризьким органом міського самоврядування, а в 1793-1794 рр.. була важливим органом революційної влади. Її очолювали П.Г.Шометт (1763-1794) та Ж.Р.Ебер (1757-1794). Комуна закрила багато монархічних газет. Нею були заарештовані колишні міністри, скасований майновий ценз, усі чоловіки, які досягли 21 року, отримали виборчі права.

Під керівництвом Комуни парижани почали готуватися до штурму палацу Тюїльрі, в якому перебував король. Не чекаючи штурму, король разом з родиною залишив палац і прийшов в Законодавчі збори.

Збройний народ захопив палац Тюїльрі. Законодавчі збори прийняли постанову про відмову короля від влади і скликання нового верховного органу влади - Національного конвенту (зборів). 11 серпня 1792 у Франції була фактично ліквідовано монархія.

Для суду над «злочинцями 10 серпня» (прихильниками короля) Законодавчі збори заснували Надзвичайний трибунал.

20 вересня відбулося два найважливіші події. Французькі війська завдали першої поразки військам противника в битві при Вальмі. Того ж дня в Парижі відкрились нові, революційні Збори - Конвент.

На цьому етапі революції політичне керівництво перейшло до жирондистів, що представляють переважно республіканську торгово-промислову та землеробської буржуазію. Лідерами жирондистів були Ж.П. Бріссо (1754-1793), П.В. Вірно (1753-1793), Ж.А. Кондорсе (1743-1794). Вони становили в Конвенті більшість і були правим крилом в Зборах. Їм протистояли якобінці, що складали ліве крило. Серед них були М. Робеспєр (1758-1794), Ж.Ж. Дантон (1759-1794), Ж. П. Марат (1743-1793). Якобінці виражали інтереси революційно-демократичної буржуазії, яка виступала в союзі з селянством і низи.

Між якобінцями і жирондистами розгорнулася неабияка боротьба. Жирондисти були задоволені результатами революції, виступали проти страти короля і протидіяли подальшому розвитку революції. Якобінці вважали за необхідне поглибити революційний рух. Але два декрету в Конвенті були прийняті одностайно: про недоторканність власності, про скасування монархії і встановлення Республіки.

21 вересня у Франції була проголошена Республіка (Перша Республіка). Девізом Республіки стало гасло «Свобода, рівність і братерство».

Питанням, яке хвилювало всіх, була доля арештованого короля Людовика XVI. Конвент вирішив його судити. 14 січня 1793 року 387 депутатів Конвенту з 749 проголосували за страту короля. Один з депутатів Конвенту так пояснив свою участь у голосуванні: "Цей процес є актом громадського порятунку або заходом громадської безпеки ...». 21 січня Людовик XVI був страчений, а в жовтні 1793 страчена королева Марія-Антуанетта.

Страта Людовіка XVI послужила приводом для розширення антифранцузької коаліції, до якої увійшли Англія та Іспанія. Невдачі на зовнішньому фронті, поглиблення економічної скрути всередині країни, зростання податків все це похитнуло позиції жирондистів. У країні посилилися заворушення, почалися погроми, вбивства, а 31 травня - 2 червня 1793 відбулося народне повстання.

З цієї події бере відлік третій, вищий етап Революції. Влада перейшла до рук радикально налаштованих верств буржуазії, яка спиралася на основну частину міського населення і селянство. В цей момент народні низи мали найбільший вплив на владу. Для порятунку революції якобінці вважали за необхідне введення надзвичайного режиму - у країні оформилася якобінська диктатура.

Неодмінною умовою якобінці визнавали централізацію державної влади. Конвент залишився законодавчим вищим органом. У його підпорядкуванні знаходився уряд з 11 осіб - Комітет громадського порятунку на чолі з Робесп?єром. Був укріплений Комітет громадської безпеки Конвенту для боротьби з контрреволюцією, активізувалися революційні трибунали.

Положення нового уряду було важким. Вирувала війна. У більшості департаментів Франції ішли заколоти.

Влітку 1793 молодою дворянкою Шарлоттою Корде був убитий Марат, що вплинуло на хід подальших політичних подій.

Найважливіші заходи якобінців

У червні 1793 Конвент прийняв нову конституцію, відповідно до якої Франція оголошувалась єдиною і нероздільною Республікою; закріплювалися верховенство народу, рівність людей у правах, широкі демократичні свободи. Скасовувався майновий ценз при участі у виборах до державних органів; усі чоловіки, які досягли 21 року, отримали виборчі права. Засуджувалися за-войовницькі війни. Ця конституція була найдемократичнішою з усіх французьких конституцій, однак її введення було відстрочено через надзвичайний стан у країні.

Комітет громадського порятунку провів ряд важливих заходів з реорганізації і зміцненню армії, завдяки чому в досить короткі терміни Республіці вдалося створити не лише численну, але і добре озброєну армію. І до початку 1794 війну було перенесено на територію ворога. Революційний уряд якобінців, очоливши і мобілізувавши народ, забезпечив перемогу над зовнішнім ворогом - військами європейських монархічних держав - Пруссії, Австрії та ін.

У жовтні 1793 року Конвент запровадив революційний календар. Початком нової ери оголошувалося 22 вересня 1792 - перший день існування Республіки. Місяць поділявся на 3 декади, місяці отримали назву за характерними для них погодою, рослинністю, плодами або сільськогосподарськими роботами. Недільні дні скасовувалися. Замість католицьких свят вводилися свята революційні.

Однак союз якобінців тримався необхідністю спільної боротьби проти іноземних коаліції і контрреволюційних заколотів всередині країни. Коли на фронтах була здобута перемога і пригнічені заколоти, небезпека реставрації монархії зменшилася, почався відкат революційного руху. Серед якобінців загострилися внутрішні розбіжності. Так, Дантон з осені 1793 року вимагав ослаблення революційної диктатури, повернення до конституційного порядку, відмови від політики терору. Він був страчений. Низи вимагали поглиблення реформ. Велика частина буржуазії, незадоволеної політикою якобінців, що проводили обмежувальний режим і диктаторські методи, перейшла на позиції контрреволюції, тягнучи за собою значні маси селян.

Так робили не тільки рядові буржуа. До табору контрреволюції влилися і вожді Лафаєт, Барнав, Ламет, а також жирондисти. Якобінська диктатура все більше втрачала народну підтримку.

Використовуючи терор як єдиний метод вирішення протиріч, Робесп?єр підготував власну загибель і виявився приреченим. Країна і весь народ втомилися від жаху якобінського терору, і всі його супротивники об?єдналися у єдиний блок. У надрах Конвенту дозрівала змова проти Робесп?єра та його прихильників.

9 термідора (27 липня) 1794 року змовникам Ж. Фуше (1759-1820), Ж.Л. Тальену (1767-1820), П. Баррас (1755-1829) вдалося зробити переворот, заарештувати Робесп?єра, скинути революційний уряд. «Республіка загинула, настало царство розбійників», - такими були останні слова Робесп?єра в Конвенті. 10 термідора Робесп?єр, Сен-Жюст, Кутон та їх найближчі сподвижники були страчені.

Змовники, що отримали назву термідоріанців, використовували тепер терор на свій розсуд. Вони звільнили з ув?язнення своїх прихильників і посадили до в?язниці прихильників Робесп?єра. Паризька комуна була тут же скасована.

Директорія

За революційним календарем Директорія діяла з 4 брюмера четвертого року до 18 брюмера восьмого року. Це була друга спроба встановлення стабільного конституційного режиму. Встановлення миру на заході й кінець першої коаліції дозволив запровадити нову конституцію. Уперше в історії Франції законодавча влада складалася з двопалатного парламенту: ради п'ятисот (500 членів) та ради старших (250 членів). Виконавча влада належала директорії із п'яти осіб, яких призначала рада старших із списку, наданому радою п'ятисот. Міністри та п'ять директорів не звітувалися перед зібранням, але могли його розпустити. Як і в 1791 році не було передбачено жодного механізму розв'язання конфліктів.

Термідоріанці наполягли на тому, щоб дві треті обранців були із Зібрання. Впродовж усього існування Директорії політична ситуація залишалася нестабільною. Роялістська «мережа кореспонденції» змішалася з політичною пропагандою. При підтримці братів Людовика XVI роялісти каламутили воду в країні. Прибічники повернення короля перемогли у виборах 1797 року. Помірковані республіканці організували у вересні того ж року державний переворот, прогнавши двох із п'яти директорів і проголосивши вибори 177-ми депутатів неправомірними. У 1798 році вибори здавалося обіцяли перевагу якобінцям. Тоді рада наділила себе правом призначати депутатів від половини виборчих дільниць. Термодоріанці утрималися при владі, але повністю дискредитували себе.

Економічна ситуація теж дала свій внесок у бажання французів повернутися до порядку. Система оподаткування не працювала. Асигнації втратили будь-яку вартість і були замінені на інші паперові гроші -- територіальні мандати, з якими трапилося те ж, що й з асигнаціями. З 1797 року держава зажадала виплати податків готівкою, але через економічну кризу металічні гроші стали рідкістю. Після кількох років інфляції, пов'язаних із асигнаціями, у Франції розпочався період зниження цін, який особливо боляче вдарив по сільському населенню. Неспроможне впоратися з величезним боргом, який накопичився за роки монархії та революції, Збори вирішують оголосити банкрутство на «дві треті». Франція відмовлялася платити дві треті державного боргу, але підтверджувала одну треть. Щоб створити враження кредитоздатності перед кредиторами в 1798 році був накладений новий податок на двері й вікна. Цей податок збирався жандармами.

Завдяки зусиллям уряду громадського порятунку французькі війська перейшли до наступу. Весною 1796 року Франція розпочала великомасштабний наступ через усю Німеччину, щоб вимусити Австрію до укладення миру. Але саме італійська армія під командуванням молодого генерала Наполеона Бонапарта приносила одну несподівану перемогу за іншою й змусила Австрію підписати мирний договір 17 квітня 1797 року. Між 1797 та 1799 роками майже вся Італія перетворилася в республіку-сестру із інституціями за французьким зразком. Перемоги полегшили фінансові проблеми Директорії, але робили її дедалі залежнішою від армії. Бонапарт став суддею у вирішенні внутрішніх проблем. Єгипетський похід мав на меті відрізати шлях до Індії Сполученому Королівству, але Директорія також не заперечувала від того, щоб віддалити від себе незручну підтримку корсіканця, який не приховував свого бажання влади.

Збільшення числа республік-сестер збентежило великі держави на чолі з Росією й Сполученим Королівством, що боялися домінування Франції у Європі. У 1798 році ці дві держави започаткували процес утворення другої коаліції.

Правління Директорії завершилося державним переворотом 18 брюмера восьмого року (9 листопада 1798). Наполеон Бонапарт проголосив: «Громадяни, принципи, започатковані революцією, утвердилися. Вона закінчена». Директорію замінив інститут Консульства. Це був авторитарний режим під управлінням трьох консулів, перший серед яких мав усю повноту влади. Франція вступила в новий історичний період, в якому її доля буде в руках імператора.

3. Підсумки революції

буржуазний революція франція

Головні підсумки Великої французької революції:

· Вона консолідувала і спростила складне різноманіття дореволюційних форм власності.

· Землі дворян були розпродані селянам з розстрочкою на 10 років дрібними ділянками.

· Революція знищила всі станові бар?єри. Відмінила привілеї дворянства і духовенства та ввела рівні соціальні можливості для всіх громадян. Все це сприяло розширенню цивільних прав у всіх європейських країнах, введення конституцій у країнах, що не мали їх раніше.

· Революція проходила під егідою представницьких виборних органів: На-ціональні установчі збори (1789-1791 рр..), Законодавчі збори (1791-1792 рр..), Конвент (1792-1794 рр.). Це сприяло розвитку парламентської демократії.

· Революція породила новий державний устрій - парламентську республіку.

· Гарантом рівних прав для всіх громадян тепер виступала держава.

· Була перетворена фінансова система: відмінено становий характер податків, введений принцип їх загальності і пропорційності доходів або майна. Проголошена гласність бюджету.

Висновок

Французька буржуазна революція стала найвизначнішою битвою європейської буржуазії проти феодально-абсолютистських порядків. Молодий енергійний клас наполегливо відстоював свої політичні інтереси, не зупиняючись перед крайніми радикальними заходами. Революція в своєму розвитку пройшла три етапи, залежно від того, яка група буржуазії очолювала боротьбу. Владу великої буржуазії - фейянів (1789-1792 pp.) перехопили представники середньої буржуазії - жирондисти (1792-1793 pp.), а далі виразники дрібної буржуазії - якобінці (1793-1794 pp.). Розпочавши із скасування феодальної залежності селян і встановлення рівноправ'я громадян, буржуазія продовжувала громити старі інститути монархії. Було відділено церкву від держави, скасовано феодальний адміністративний поділ, проведено рішучу заміну усіх ланок державного апарату новими людьми, носіями нових, буржуазних ідей. Страта короля прискорила цей процес. Перехід влади в руки якобінців означав новий виток революції. Здійснена радикальна земельна реформа, чиїми плодами могло скористатись середнє і навіть дрібне селянство. Розпочалось створення системи соціальної допомоги і соціального законодавства, яке охоплювало представників нижчих верств суспільства. У короткі терміни було споряджено мільйонну революційну армію, яка будувалася за якісно новими, революційними принципами. Навіть поразка якобінського крила революціонерів у боротьбі з їх політичними противниками не означала реставрації феодально-абсолютистських порядків. Режими Директорії, Консульства та Імперії створювали нову буржуазну державу, започатковану на принципово інших засадах.

Карний, Цивільний і Торговельний кодекси Наполеона вибудовували новий державно-правовий механізм. Успіхи французької зброї 1800-1812 pp. у значній мірі пояснювалися тією обставиною, що боротьба Франції з її могутніми європейськими супротивниками означала не стільки протистояння держав і націй, скільки боротьбу нового буржуазного світу проти старого, феодального. Навіть поразка Наполеона і відновлення після 25-річної перерви панування Бурбонів у Франції не означали механічного повернення до попередніх, дореволюційних порядків. Відбулися серйозні зрушення у сфері законодавства, цивільно-правових відносин тощо. Гасла французької революції «Свобода, рівність, братерство» знайшли свій відгук у всьому світі, включаючи Росію й Україну.

Використана література

1. Алексєєв Ю. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Юрій Алексєєв, Андрій Вертегел, Олександр Казаков,; За ред. Юрія Алексєєва,. - К.: Каравела, 2006. - 239 с.

2. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Б.М. Гончар, М. Ю. Козицький, В. М. Мордвінцев, А. Г. Слюсаренко,. - К.: Знання, 2002. - 565 с.

3. Голованов С. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Сергій Голованов,; За ред. Ю. М. Алексєєва. - К.: Каравела, 2005, 2007. - 271 с.

4. Глиняний В.П. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб. / 5-те вид., перероб. і домов. -- К. : Істина, 2005. - 768 с.

5. Кіндер Г. Всесвітня історія: Довідник: Пер. з нім./ Герман Кіндер, Вернер Хільгеман,; Наук. ред. пер. А. Г. Слюсаренко, О. Ф. Іванов, Худ. Гаральд Букор, Рут Букор,. - Пер. з нім. 2-го вид.. - К.: Знання-Прес, 2001. - 631 с.

6. Ладиченко Т. Всесвітня історія: Посібник для старшокласників та абітурієнтів/ Тетяна Ладиченко,. - К.: А.С.К., 2000. - 315 с.

7. Манфред А.3. Великая французская революция. М., 1983

8. Молчанов Н.Н. Монтаньяры. - М., 1989.

9. Ревуненков В.Г. К истории споров о Великой Французской буржуазной революции // Великая Французская революция и Россия. - М., 1989.

10. Ревуненков ВТ. Очерки по истории Великой Французской буржуазной революции. - Л., 1983.

11. Тарле Е.В. Наполеон. - М., 1980.

12. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права, М, 1995. С. 282-305.

Размещено на Allbest.ru