Діяльність Старої Київської громади. Історіографічний огляд проблеми у працях сучасних дослідників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діяльність Старої Київської громади. Історіографічний огляд проблеми у працях сучасних дослідників

Клєр І.Г.

Стара громада в 70-ті рр. ХІХ ст. продовжувала діяльність Київської громади початку 60-х рр., яка була вимушена припинити свою роботу через репресії царської влади. Робота Старої громади була предметом дослідженням певної кількості сучасних істориків. Хронологічні межі сучасного історіографічного періоду охоплюють кінець ХХ ст. - початок ХХІ ст. Протягом 1990х рр. означену тему вивчали: А. Катренко, М. Палієнко, С. Світленко, В. Сарбей та інші. Історіографія початку ХХІ ст. представлена працями М. Андрійчука, С. Світленка, П. Магочія, Н. Шип та іншими. Аналізуючи тему, необхідно звернути увагу на історіографічну дискусію щодо визначення хронологічних рамок, напрямків діяльності, складу Старої громади. В цьому аспекті полягає науковий інтерес до теми.

Історіографічний аналіз питань діяльності Київської Старої громади зробила М. Палієнко. Серед сучасних дослідників вона відмітила роботи А. Катренка, О. Козирєва, В. Ульяновського. Авторка зазначила, що А. Катренко приділив значну увагу найповажнішому члену Київської громади М. Лисенку [15, с. 57]. У О. Козирєва, за словами дослідниці, спостерігається розмежування ідейних поглядів та концепцій майбутнього устрою України серед членів громади [15, с. 70]. М. Палієнко, розглядаючи діяльність Старої громади зазначила, що В. Ульяновський звернув увагу на відсутність її програми і вказав на велике значення виступів громадівців у пресі [15, с. 54].

Відомий дослідник українського громадівського руху С. Світленко звернув увагу на дослідження Я. Грицака, який відмітив кількісний склад учасників Київської громади, але він не уточнює саме в який час до її складу входили громадівці [20, с. 10]. Загалом, можна зробити висновок про недостатність висвітлення історіографічних аспектів зазначеної теми. Мета статті: дослідити сучасну історіографію діяльності Старої Київської громади.

Стара громада була осередком національно-культурної роботи в Україні 70-90-х рр. ХІХ ст. Час утворення громади є одним серед дискусійних питань цієї теми. М. Палієнко зазначала, що після тимчасового занепаду діяльність Київської громади вона відродилася у 1869 р. [15, с. 56]. Цю думку підтримав В. Литвин, який зазначає час утворення громади у 1869 р., відмічаючи що у 1870-х рр. Київ становиться центром громадівського руху [11, с. 393]. Дещо іншої точки зору дотримуються В. Сарбей, Н. Шип, відносять початок 70-х рр. ХІХ ст. відродженням Київської громади після запровадження Валуєвського циркуляру [16, с. 12; 21, с. 211].

Стара громада не мала усталеної програми й визначених організаційних форм. Чисельність якої мала свої не точності. До неї входили визначні наукові і культурні діячі: В. Антонович, який був від початку провідником Київської громади, В. Беренштам, Ф. Вовк, В. Вовк-Карачевський, М. Драгоманов, П. Житецький, М. Зібер, Л. Ільницький, М. Ковалевський, О. Кониський, П. Косач, І. Левицька, С. Левицький, М. Левченко, М. Лисенко, О. Лоначевський, К. Михальчук, В. Науменко, Ф. Панченко, С. Подолинський, Т. Рильський, В. Рубінштейн, І. Рудченко (Білик), О. Русов, М. Старицький, Є. Трегубов, П. Чубинський, Я. Щульгін, та інші. За словами М.

Глобенко протягом 1872-1873 рр. членами громади були близько 70 чоловік [4, с. 443]. М. Палієнко відокремлювала членів громади за їх фахом виділяючи, що у 1870-ті роки були професори і доценти університету (В. Антонович, М. Драгоманов, М. Зібер), викладачі гімназії та училищ (Ф. Вовк, В. Беренштам, П. Житецький), письменник і драматург М. Старицький, видатний композитор М. Лисенко, лікар О. Михалевич, статистик О. Русов та інші [15, с. 57]. На відміну від М. Палієнко, М. Андрійчук зазначив кількість членів Старої громади, які складали до прийняття Емського указу майже 100 осіб [1, с. 34]. В свою чергу В. Литвин відмітив, що основу громади становили приблизно 10-20 осіб всі інші не відігравали особливу роль у діяльності її [11, с. 394].

Стара громада значно розширилась із заснуванням у 1873 р. в Києві відділення Російського географічного Товариства. Під його прикриттям громадівці почали видавати архівні матеріали, заснували музей та бібліотеку, збирали документи з вітчизняної історії. У 1875 р. Стара громада придбала російську газету "Киевский телеграф", перетворивши її на рупор провідних громадівських ідей. Громада звертала значну увагу на розвиток земств та міського самоврядування. Ціла низка її членів брала активну участь у цих установах і тим самим захищали, власне, інтереси українців. Але найбільше значення надавала Стара громада розвиткові науки та освіти. Основним центром науки став Південно-Західний відділ Російського Географічного Товариства, в якому було опубліковано "Історичні пісні українського народу" В. Антоновича і М. Драгоманова, великий збірник етнографічних матеріалів П. Чубинського, збірки казок і чумацьких пісень, статистичні досліди на основі перепису населення Києва [10, с. 313].

В 1874 р. у Києві відбувся 3-й Всеросійський археологічний з'їзд. Він дав можливість переглянути здобутки українознавства і підніс авторитет української науки [6, с. 133]. Російська влада ввесь час тримала під наглядом діяльність Старої громади. Під впливом обставин у травні 1876 р. Олександр ІІ підписав указ, яким було заборонено друкувати українською мовою всі оригінальні твори і переклади, заборонено сценічні вистави і читання лекцій, наказано не допускати з-за кордону українських видань. Разом з цим був розігнаний київський відділ Географічного товариства і припинено видання "Киевского телеграфа". Все це не зламало планів діяльності Старої громади, в результаті чого було заплановано перенести деякі ділянки своєї роботи за кордон [10, с. 316].

Сучасна історіографія проблеми представлена працями істориків, дослідження яких були безпосередньо присвячені діяльності Старої громади або тема розглядалася в контексті історії України. Висвітлюючи цю тему, звертаємо увагу на дискусії в історіографії щодо хронологічних меж діяльності Старої громади. Серед представників історіографії 90-х рр. ХХ ст. звертаємо увагу на роботи А. Катренка, М. Палієнко, В. Сарбея, С. Світленка та інших.

М. Палієнко - єдина з українських дослідників, хто комплексно вивчав діяльність Старої громади. Дослідниця українського громадівського руху зазначила, що після тимчасового занепаду діяльність Київської громади вона відродилася у 1869 р. [15, с. 56]. З 1869 р. починаються регулярні зібрання громадян по суботах для обговорення чергових справ та організації спільної роботи. Вони відбувалися по черзі то у М. Лисенка, то у П. Житецького, а згодом і у інших членів громади. Марина Геннадіївна відмітила новий сплеск активності Київської громади, який був пов'язаний з тимчасовою лібералізацією політики царського уряду стосовно культурницької діяльності української інтелігенції, за її словами "у цей період Київська громада з багаточисельної студентської організації перетворилася на тісно спаяну корпорацію українців-патріотів" [15, с. 56].

Дослідниця звернула увагу на відомих представників Старої громади, підкресливши, що відбір до їх числа був дуже ретельним. Серед членів громади у 1870-ті роки були професори і доценти університету (В. Антонович, М. Драгоманов, М. Зібер), викладачі гімназії та училищ (Ф. Вовк, В. Беренштам, П. Житецький), письменник і драматург М. Старицький, видатний композитор М. Лисенко, лікар О. Михалевич, статистик О. Русов та інші [15, с. 57]. Авторка вказала, що у 1875 р. громадівці почали вдало редагувати газету "Киевский телеграф", яка "на недовгий час стала своєрідним рупором українського руху" [15, с. 63]. Вона зазначила, що у 1880-1890-х рр. Стара громада сконцентрувала свої зусилля на легальній науковій діяльності. У 1882 р. в Києві за безпосередньою участі її членів було засновано науковий журнал "Киевская старина", присвячений проблемам української історії, етнографії та літератури [15, с. 72-73].

С. Світленко, розглядаючи роботу Старої громади відзначив, що в ній брали участь історики В. Антонович і М. Драгоманов, філологи П. Житецький і К. Михальчук, етнографи й фольклористи Ф. Вовк, І. Рудченко, О. Русов і П. Чубинський, правознавець О. Кістяківський, економіст Т. Рильський, письменники І. Нечуй-Левицький, О. Кониський, М. Старицький, композитор М. Лисенко та інші [20, с. 19-20]. Автор вказав, що "у 1870-х рр. провідні діячі народолюбців надавали все більшого значення соціальному питанню, розглядаючи його крізь призму демократичної та ліберальної ідей" [20, с. 12]. Дослідник звернув увагу на неофіційний орган громади газету "Київський телеграф", яка діяла протягом 18741876 рр. [18, с. 42].

Одним з відомих дослідників українського громадівського руху є український історик А. Катренко. Він зробив значний внесок у дослідження діяльності Старої громади. Розглянувши діяльність її членів, дослідник відзначив В. Антоновича, М. Драгоманова, П. Житецького. Окрім того Андрій Миколайович приділив увагу дослідженню питання про заснування членами Старої громади журналу "Киевская старина". Дослідник проаналізував етапи розвитку журналу та основних напрямків його роботи. На думку автора, простежується значний вплив на "Киевскую старину" громадівців, які відстоювали за його допомогою національно-культурні права українського народу [8, с. 111-112].

М. Глобенко розглянув причини репресій 18751876 рр., втрату газети "Київський телеграф", закриття Південно-Західного відділу, усунення з Київського університету М. Драгоманова й М. Зібера, виїзд їх, а також Ф. Вовка й С. Подолинського за кордон. Важливим здобутком Старої громади була наукова українознавча діяльність, очолена В. Антоновичем і зосереджена переважно навколо журналу "Київська старовина" (1882- 1906 рр.), матеріально підтримуваного В. Симиренком, В. Тарнавським, і Є. Чикаленком [4, с. 444].

В. Сарбей зазначав, що в 70-х рр. ХІХ ст. відбулося відродження громадівського руху в Україні, що свідчило про нове піднесення національно-визвольної боротьби. Історик, вивчаючи діяльність членів громади, назвав активних його учасників серед яких були такі діячі української культури, як композитор М. Лисенко, драматург М. Старицький, письменник І. Рудченко, вчений М. Драгоманов та ін. [16, с. 12]. Дослідник звернув увагу на те, що "спільною для всіх громад України була національна українська ідея на демократичному ґрунті. Їхня практична діяльність зводилася переважно до культурно-освітніх заходів. Чимало учасників громад брали участь у роботі недільних шкіл, вдавали українські підручники, збирали і друкували твори усної народної творчості" [17, с. 193-194].

Діаспорний історик В. Верига, розглядаючи діяльність Старої громади, зазначив її участь у відкритті в лютому 1873 р. В. Антоновичем, В. Беренштамом, Ф. Вовком, П. Житецьким та іншими у Києві Південно-Західного відділу Імператорського Російського Географічного Товариства, яке насправді було самостійним товариством [3, с. 267268]. Історик наголошував на тому, що громада складалася з людей різних політичних переконань, переважно правих, але були й соціалісти та революціонери.

Австрійський історик української тематики А. Каппелер, проаналізувавши роботу Старої громади, назвав основні напрямки її діяльності, які полягали у відкритті Південо-Західного відділу Російського Географічного товариства, редагуванні газети "Киевский телеграф". З усіх провідних діячів Старої громади автор звернув увагу лише на діяльність у ній В. Антоновича та М. Драгоманова [7, с. 116].

На початку ХХІ ст. розширилось коло досліджень з приводу вивчення Старої громади. Деякі представники історіографії 1990-х рр. продовжили висвітлення її діяльності. Історію цієї громади вивчають наступні дослідники: М. Андрійчук, Я. Грицак, А. Катренко, В. Литвин, В. Любченко, В. Матях та інші.

М. Андрійчук, розглядаючи громадівський рух, звернув увагу на чисельний склад Старої громади, яка нараховувала перед запровадженням Емского указу майже 100 осіб, після набуття ним чинності - лише 14 осіб, а до 1900 р. кількість її членів становила в близько 20-25 осіб. Автор відзначив, що до запровадження Емского указу "в їхньому середовищі побутувала ідея видання свого друкованого періодичного органу. Вона належала таким діячам, як М. Старицький та О. Русов. Подібну ідею виношував і С. Подолинський, котрий ще у 1872 р. висунув пропозицію щодо організації всеслов'янського соціально-демократичного центру, що мав би видавати власний друкований періодичний орган. М. Драгоманов обрав емігрантську долю, ставши представником інтересів старої громади в Європі" [1, с. 34].

Дослідник українського громадівського руху А. Катренко, досліджуючи роботу Старої громади зазначив, що її діяльність була спрямована на розвиток національно- культурного напрямку. Автор вказав, що за участю членів громади виникло декілька гуртків української молоді, які займалися просвітницькою діяльністю, видавили та розповсюджували українські книжки і таке інше [9, с. 10].

Значний внесок у висвітлення теми було зроблено в енциклопедичних виданнях, в яких дослідники розкривали питання щодо діяльності громади. В. Матях охарактеризувала перший в Україні, багатопрофільний історичний журнал - "Киевская старина", який виходив у Києві з 1882 до 1906 р. Авторка звернула увагу на те, що він був заснований "з ініціативи Київської громади для оперативного висвітлення здобутків історичної науки, визначення напрямків дослідницьких пошуків, поширення історичних знань" [14, с. 319]. В. Матях розглянула ряд питань пов'язаних з діяльністю журналу: авторський склад, напрямки публікацій серед яких у часопису широко представлена економічна, політична та соціальна проблематика, історія визвольної боротьби українського народу [14, с. 319].

Любченко відзначила, що газета "Киевский телеграф" почала виходити з 1859 р. З 1874 р. власницею та видавцем її була А. Гогоцька. Нею були запрошені для співробітництва члени громади В. Антонович, В. Беренштам, Ф. Вовк, М. Драгоманов, П. Житецький, О. Русов, П. Чубинський, Я. Шульгін та інші. Авторка звернула увагу на програму газети, яку розробляв М. Драгоманов разом з Ю. Цвітковським будучи її фактичними редакторами. За словами В. Любченко останнім редактором якої був М. Ясинський, коли у 1876 р. відповідно до Емського указу була закрита робота газети "Киевский телеграф" [12, с. 322].

Н. Шип розглядає діяльність українських громад, робота яких була відновлена після Валуєвського циркуляру у 70-х рр. ХІХ ст. в різних містах України та за її межами. Авторка виділяє активних діячів громади в Києві, серед яких були В. Антонович, Ф. Вовк, П. Житецький, М. Драгоманов, М. Лисенко та інші. Вона зазначала, що "деякі члени громади почали пов'язувати свою діяльність із політичними партіями" [21, с. 211].

Світленко, розглядаючи роботу Старої громади, аналізував газету "Киевский телеграф" як її друкований орган. За словами дослідника протягом 1874-1876 рр. вона була неофіційним органом Старої Київської громади, метою якої було розповсюдження боротьби за українське національне відродження [19, с. 65].

За словами В. Литвина, в результаті певної лібералізації суспільно-політичного життя Україні на початку 70-х рр. ХІХ ст. центр українського руху перемістився з Петербурга до Києва [11, с. 392]. Вже з 1869 р. починається відродження діяльності товариства. Київська громада зразка 70-х рр. на відміну від студентської відкритої організації 60-х рр., перетворилася на таємну організацію, вступ до якої був досить жорстоко регламентований, зазначав історик [11, с. 393]. Володимир Михайлович відмітив, що членами громади були: М. Драгоманов, К. Михальчук, П. Чубинський, О. Кістяківський, Т. Рильський; визнаним лідером київських громадівців вважався В. Антонович. Основу громади становили 10-20 осіб, які виявляли непересічну продуктивність та таланти в своїх праці. Період розквіту діяльності Старої громади припадає на першу половину 1870-х рр., саме тоді вона стала на чолі українського руху [11, с. 394].

Я. Грицак відзначає, що Київська громада активізувала свою діяльність, відкривши з ініціативи київського генерал-губернатора князя О. Дондукова-Корсакова у 1873 р. Південно-Західну філію Імператорського Російського географічного товариства. Історик зазначав, що форми діяльності товариства ідеально підходили громадівцям для легалізації їхньої діяльності. Я. Грицак відзначив, що за допомогою товариства були видані "Історичні пісні українського народу" В. Антоновича та М. Драгоманова, збірки казок М. Драгоманова, чумацьких пісень Рудченка, декілька томів матеріалів етнографічно- статистичної експедиції, що була проведена у 1869-1871 рр. у Південно-Західному краї під керівництвом П. Чубинського [5, с. 70].

Представник української діаспори в Канаді П. Магочій, розглядаючи діяльність Київської громади, зазначив, що вона відновила свою активну діяльність на початку 1870-х рр. Історик звернув увагу на те, що робота Старої громади змінила свій напрямок. За словами автора, "наукова діяльність, що полягала, здебільшого, в дискусіях усередині київської громади і в роботі, пов'язаній з південно-західним відділом Імперського російського географічного товариства" [13, с. 358].

Таким чином, в результаті висвітлення діяльності питань історіографії Старої Київської громади 70-90-х рр. ХІХ ст., приходимо до висновку, що наукова проблема певною мірою розглядалася в період 1990-х рр. і до початку ХХІ ст. Історики 90-х рр. ХХ ст. в першу чергу звертали увагу на напрямки діяльності громади. М. Палієнко виділила дату заснування старої громади 1869 р.

С. Світленко звернув увагу на різноманітну професійну роботу громадівців, яких об'єднувала одна спільна ідея українського національного відродження. В. Сарбей розглядав роботу Старої громади, яка відродилася у 70-х рр. ХІХ ст., виділяючи основні напрямки її роботи. А. Катренко виділив роботу журналу "Киевськая старовина", який редагували громадівці.

Розглядаючи історіографію проблеми поч. ХХІ ст., необхідно відзначити, що дослідники звертали увагу на окремі аспекти проблеми М. Андрійчук досліджував діяльність окремих членів громади. В. Матях проаналізувала внесок громадівців у видання журналу "Киевская старина". В. Любченко висвітлював роль газети "Київський телеграф" у діяльності Старої громади. Н. Шип зазначила, що діяльність Старої громади у 90-х ХІХ ст. дала грунт утворенню національно-політичних партій.

Історіографічний інтерес до питань діяльності Київської Старої громади не згасає. На сьогоднішній день немає жодної узагальнюючої теми монографії, яка б була присвячена Старій громаді. Отже, потрібно ще більше дослідити зазначену проблему, використовуючи різні матеріали: спогади громадівських діячів, мемуари, щоденники, статті, узагальнюючі роботи та інші матеріали для того, щоб заповнити прогалини в досліджуваній темі. Надалі потрібно дослідити історіографію ХХ ст., присвячену діяльності Старої громади 70-90-х рр. ХІХ ст.

просвітницький історичний географічний імператорський

Список використаних джерел

1. Андрійчук М. Видавнича діяльність Громад (70-80 роки ХІХ ст.) / М. Андрійчук // Вісник книжкової палати. - 2008. - №10. - С.34-37.

2. Беззубець О., Чирикало Н. Спогади діячів у визвольного руху 60-90-х років ХІХ ст. / О. Беззубець, Н. Чирикало // Етнічна історія народів Європи. - 2001. - Вип.9. - С.90-94.

3. Верига В. Нариси з історії України (к. XVIII - поч. ХХ ст.) / В. Верига. - Львів: Світ, 1996. - 447 с.

4. Глобенко М. Громади / М. Глобенко // Енциклопедія українознавства в 3-х т. - К.: Молоде життя, 1994. - Т.2. - С.443-444.

5. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ - ХХ ст.: навч. посібник 2-ге видання / Я. Грицак. - К.: Генеза, 2000. - 360 с.

6. Заремба С. З. Археологічні з'їзди / С. З.Заремба // Енциклопедія історії України Т.1. - К.: Наукова думка, 2003. - С.133-134.

7. Каппелер А. Мала історія України / А. Каппелер. - К.: К.І.С., 2007. - 264с.

8. Катренко А. Український національний рух ХІХ століття у двох частинах Ч.2. 60-80-ті роки ХІХ століття / А. Катренко. - К.: Київський університет ім. Шевченка, 1999. - 189 с.

9. Катренко А. Українські молодіжні гуртки і організації 8090-х рр. ХІХ ст. / А. Катренко // Історія України. - 2000. - №24 (червень). - С.10-18.

10. Кормич Л., Багацький В. Історія України від найдавніших часів і до ХХІ ст.: навч. посіб. / Л. Кормич, В. Багацький, Видання четверте. - Х.: ООО "Одіссей", 2004. - 480 с.

11. Литвин В. Історія України у 3-х томах Т.2. Кінець XVIII - початок ХХ ст. / В. Литвин. - К.: Альтернатива, 2005. - 760 с.

12. Любченко В. Киевский телеграф / В. Любченко // Енциклопедія історії України: в 5 т. - К.: Наукова думка, 2004. - Т.2: Г-Д. - С.322.

13. Магочій П.-Р Україна: історія її земель та народів / П.-Р Магочій. - Ужгород: В. Подяка, 2012. - 794 с.

14. Матях В. Киевская старина / В. Матях // Енциклопедія історії України: в 5 т. - К.: Наукова думка, 2004. - Т.2: Г-Д. - С.319-320.

15. Палієнко М. Київська Стара Громада у суспільному та науковому житті України (Друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) / М. Палієнко. - Київська старовина. - 1998. - №2. - С.49-83.

16. Сарбей В. Становлення і консолідація української нації та піднесення національного руху в другій половині ХІХ ст. / В. Сарбей // УІЖ. - 1991. - №5. - С.3-16.

17. Сарбей В. Національне відродження України Серія: Україна крізь віки. У 15 т. Т.9 / В. Сарбей. - К.: Альтернативи, 1999. - 336 с.

18. Світленко С. Народництво в Україні: сучасний погляд на проблему / С. Світленко // УІЖ. - 1997. - №3. - С.41-49.

19. Світленко С. Світ модерної України к. XVIII - п. ХХ ст.: збірник наукових праць Дніпропетровська / С. Світленко. - Дніпропетровськ: Герда, 2007. - 457 с.

20. Світленко С. Українські громади др. пол. ХІХ ст. - поч. ХХ ст. [Особливості ідеології та діяльності] / С. Світленко // Київська старовина. - 1998. - №2. - С.9-28.

21. Шип Н. Громади, друга половина 19 ст. - початок 20 ст. / Н. Шип // Енциклопедія історії України: в 5 т. - К.: Наукова думка, 2004. - Т.2: Г-Д. - С.210-211.

Размещено на Allbest.ru