Земське природничо-наукове музеєзнавство: соціально-економічні передумови створення

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗЕМСЬКЕ ПРИРОДНИЧО-НАУКОВЕ МУЗЕЄЗНАВСТВО: СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ СТВОРЕННЯ

Гілязетдінов Р.Н.

У статі розкрито соціально-економічні чинники появи природничо-історичних музеїв на теренах сучасної України. Основну увагу зосереджено на діяльності новостворених установ для потреб сільськогосподарської дослідної справи та науки. Висвітлено роль земств у започаткуванні природничо-наукового музеєзнавства.

Поширення капіталістичних відносин у Російській імперії на всі сфери господарського життя у другій половині ХІХ ст. спровокувало земські реформи і бурхливий розвиток соціально-культурного життя. Внаслідок чого виникло місцеве самоврядування, яке залишило глибокий слід в історії Російської імперії кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Земське представництво в Російській імперії мало давню історію. Земські установи, за історичним вивченням, утворювалися для задоволення місцевих потреби губерній та повітів. Думка про необхідність заснування таких особливих органів місцевого господарсько-розпорядчого правління виникла одночасно з появою положення про звільнення селян від кріпосного права. Вперше вона пролунала відповідно до царського указу від 25 березня 1859 р. Обговорювалася необхідність надання господарському управлінню певної самостійності й більшої довіри та визначною мірою участі кожної верстви населення у господарському управлінні.

Земство як орган місцевого самоврядування було створено 1 січня 1864 р. Олександром ІІ з метою розділення виконавчої влади з губернатором і Міністерством внутрішніх справ. Цей Указ закликав до найтіснішої участі у віданні справами, що відносяться до господарських зисків і потреб кожної губернії і кожного повіту, місцевого населення. З-поміж зазначеного були освіта, охорона здоров'я, пошта, дороги, накопичення статистичних зведень тощо. Принагідно зауважимо, що місцевим або земським установами для фінансування всіх служб дозволялося оподатковувати населення.

Незважаючи на те, що реформа була обмеженою, самоврядування відіграло значну роль у справі розвитку регіонів, ефективного використання місцевих багатств. У цей час відбувався швидкий процес освоєння півдня України в сільськогосподарському відношенні. Регіональні питання сільського господарства були прерогативою земства, тому відразу ж виникла необхідність у науково обґрунтованому підході до використання природних багатств. Потреби сільського господарства могло задовольнити лише природознавство, тому необхідність всебічного дослідження визнавалася як вітчизняними вченими, так і місцевим самоврядуванням та інтелігенцією.

Слід зазначити, що земська реформа була проведена без обмеження влади імператора та державних установ. Від звичайних царських інституцій, до яких чиновники призначалися “зверху”, земства докорінно відрізнялися тим, що були виборними. Організація земського представництва мала наступний вигляд. Земські збори обиралися трьома так званими “колегіями”: від з'їздів повітових землевласників, міських виборців та виборців від сільських громад терміном на три роки за умови щорічних зібрань і звітувань. У свою чергу, вони обирали виконавчі органи: повітові та губернські управи та їхніх очільників і членів. Крім того, можливість проводити надзвичайні збори зберігалася. Головував на губернських земських зборах губернський предводитель дворянства. Земства мали право клопотати перед урядом з питань, що торкалися місцевого господарства, потреб губерній чи повітів. Їх діяльність призвела до широкого розвитку всіх галузей місцевого господарства і сприяла економічному піднесенню краю. Територія сучасної України у ХІХ - на початку ХХ ст. входила до єдиної адміністративної системи Російської імперії і була поділена на 9 губерній, які прийнято розділяти на три великі регіони:

1) Правобережна Україна - Київська, Подільська, Волинська губернії;

2) Слобожанська Україна - Чернігівська, Полтавська і Харківська губернії;

3) Південна Україна - Катеринославська, Таврійська і Херсонська губернії.

Варто зауважити, що мережа наукових установ, сформована у пореформену добу в Україні для проведення природознавчих досліджень, у цілому відповідала структурі наукових закладів Російської імперії. Вона складалася з Петербурзької академії наук, вищих навчальних закладів, бібліотек і музеїв, наукових товариств, лабораторій та майстерень на промислових підприємствах. Тобто музеї входили до складу “наукових установ” пореформеної Російської імперії.

Перші музеї мали природничо-історичний ухил і тільки пізніше почали створюватися історичні установи. Ідея всебічного вивчення краю у природничо-науковому відношенні поступово сформувалася у другій половині ХІХ ст., поставивши на порядок денний питання про організацію відповідних музеїв. Після створення земств у різних регіонах України кращі її представники дійшли думки про необхідність вивчення природних, історичних і побутових умов губернії для більш повного використання ресурсів краю. Можна виділити три групи місцевих музеїв, організація яких переслідувала різні цілі:

1) музеї при наукових товариствах, архівних комісіях, статистичних комітетах та інших інституціях із вивчення краю. Комплектування музейних колекцій було природним результатом будь-якого дослідження;

2) музеї при губернських земствах, колекції яких повинні були служити наочним приладдям для популяризування передових методів ведення господарства, головним чином сільського;

3) публічні музеї, засновані місцевою прогресивною громадськістю, з просвітницькими цілями.

Слід відмітити, що земства намагалися раціонально й ефективно використовувати місцеві природничі багатства, що призвело до підтримки природних досліджень регіону, створення різноманітних комісій та організацій, які займалися вивченням місцевого краю. Однак, необхідно було систематизувати той практичний досвід, що поступово накопичувався у галузі сільського господарства. Результатом цього стало започаткування земських природничо-історичних музеїв. Як правило, їх діяльність спиралася на матеріали, що зберігалися у земських управах,у результаті проведених робіт із вивчення краю. На відміну від наукових товариств, музеї займалися вивченням регіону з практичної точки зору. Тому заснування земських музеїв відбувалося за заздалегідь розробленою програмою. Ідея створення природничо-історичних музеїв, які б поєднували місцеву наукову працю з дослідженнями рідного краю і практичним служінням її населенню у співтоваристві із земськими установами, наприкінці ХІХ ст. здобула багатьох прихильників. Варто відмітити, що у витоків створення природничо-історичних музеїв стояли вчені-природознавці.

Активними пропагандистами улаштування зазначених установ була група науковців із Санкт-Петербургу, серед яких були В. Каховський - директор Петербурзького педагогічного музею військово-інженерних закладів, професор В. Докучаєв - вчений-натураліст, ґрунтознавець, секретар Петербурзького товариства дослідників природи та ін.

У 1886 р. світ побачила праця В. Докучаєва “Земський губернський музей”, яку можна вважати першим в Російській імперії науковим обґрунтуванням краєзнавчого напряму природничо-наукового музеєзнавства. Це був перший типовий “Зразковий статут земського природничо-історичного губернського музею” - документ, у якому з усією ясністю викладені цілі, завдання та суспільне значення провінційних природничо-історичних музеїв:

а) У музеї, як у фокусі, будуть сходитися найрізноманітніші природно-історичні та економічні відомості про край, а тому музей може слугувати для земства, так би мовити, довідковою конторою, де воно може знайти вказівки і поради у багатьох складних випадках практики;

б) Музей можливим широким розповсюдженням здобутих результатів не може не сприяти підвищенню природничо-історичної освіти народу, а така освіта є основою покращення економічного устрою країни;

в) Музей за необхідності налагодить взаємозв'язки з різними товариствами та окремими фахівцями, він за необхідності буде слідкувати за дослідженнями сусідніх губерній, музей може, зрештою, слугувати природничо-історичною станцією для інших дослідників як місцевих, так іногородніх, а все це, вірогідно, не може не додати місцевому населенню деякого світла і життя.

Як наслідок, була створена особлива комісія під керівництвом К. Меркліна, якій було доручено скласти проект статуту губернських земських природничо-історичних музеїв. Такий документ був розроблений разом із пояснювальною запискою і розісланий керівникам всіх губерній, до земських управ і місцевих статистичних комітетів. Згодом він став керівництвом до дій у новій започаткованій справі. Зазначимо, що це питання було винесено з вузької сфери обговорення у наукових товариствах на широкі кола зацікавлених осіб й одержало статус першочергового завдання культурно-суспільної діяльності новостворених земств.

За результатами проведеного дослідження з'ясовано, що багато губернських земств заснували місцеві природничо-історичні та сільськогосподарські музеї. Перший за часом устрою є Нижегородський, організований професором В. Докучаєвим у 1885 р.

Через чотири роки, у 1889 р., був створений природничо-історичний музей Полтавського губернського земства за ініціативою групи полтавської інтелігенції під керівництвом В. Докучаєва, який протягом 1888-1892 рр. проводив дослідження ґрунтів Полтавської губернії.

Того ж року засновано сільськогосподарський музей Бессарабського повітового земства, для якого було споруджено спеціальний будинок. Згодом він славився своїми зоологічними колекціями і препаратами, пізніше його було перейменовано на “Кустарний, зоологічний і сільськогосподарський музей Бессарабського земства”.

Формування матеріальної бази природничо-історичних музеїв залежало від багатьох факторів - об'єктивних та суб'єктивних. Насамперед, це було пов'язано з тим, що ентузіасти-науковці, які взялися за справу, мали різні уявлення про кінцеву мету щодо створення музею і тематики формування колекцій, збереження пам'яток природничої і загальної історії тощо. Принагідно зауважимо, що це був час становлення організаційних форм природничо-наукових установ, пошук оптимальних методів дослідження невивчених регіонів, систематизації величезного масиву матеріалу, одержаного внаслідок колосальних напрацювань дослідників. Ініціатива створення наукових центрів різних рівнів йшла від повітів та губерній, тому що саме регіони були найменше вивченими у науковому і практичному плані. Крім того, вони страждали від нестачі інформації, оскільки не були сформовані місцеві наукові центри, не вистачало бібліотек тощо.

Фінансове забезпечення музеїв цілком залежало від земств. Там, де вони вбачали реальну допомогу сільському господарству, природничо-історичні заклади регулярно отримували відповідні субсидії. Асигнування мало тенденцію до постійного зростання. Однак слід відмітити, що склад працівників земських природничо-історичних музеїв завжди був невеликим, хоча й висококваліфікованим. Як свідчать проведені історико-наукові пошуки, земські установи в Російській імперії діяли понад сорок років та зробили вагомий внесок у розвиток вітчизняного сільського господарства і продуктивність галузевого дослідництва шляхом навчання населення раціональним агрикультурним засобам, заснуванням допоміжних наукових сільськогосподарських установ, до яких було віднесено природничо-історичні музеї, впровадженням широких організаційних заходів у сільському господарстві як меліорація, раціональні сівозміни тощо, покращенням економічної ситуації, зокрема наданням сільськогосподарських кредитів, запровадженням сільськогосподарської кооперації, поширенням природознавчих знань за допомогою галузевих шкіл, спеціальних курсів, лекцій тощо. капіталістичний реформа музей

Список використаних джерел

1. Земство // Энциклопедический словарь. - СПб.: Изд. Ф.А. Брокгауз, И.Е. Ефрон, 1894. - Т. ХІІ (А-С). - С. 533-542.

2. Веселовский Б. История земства за сорок лет. В 4-х т. / Б. Веселовский. - СПб.: Изд-во О.Н. Поповой, 1909-1911. - Т. 1. - 420 с.

3. Земский начальник // Полная энциклопедия русского сельского хозяйства и соприкасающихся с ним наук. - СПб., 1900. - Т. III. - С. 702-704.

4. Равикович Д.А. Музейные деятели и коллекционеры в России (XVIII нач. ХХ вв.) / Д.А. Равикович // Музееведение: концептуальные проблемы музейной энциклопедии. - М., 1990. - С. 13-29.

5. Докучаев В.В. Земский губернский музей (Проект Устава, 1882) / В.В. Докучаев // Сочинения. - М., 1953. - Т. VII. - С. 115-119.

6. Отчет секретаря В.В. Докучаева о деятельности СПб. Общества естествоиспытателей. - СПб., 1888. - Т. XIX. - 196 с.

7. Полтавский земский естественно-исторический музей. - Полтава, 1891.

Размещено на Allbest.ru