Яку державу прагла створити ОУН

Основи соціальної політики. Завданням гарантованої законодавством соціальної політики в Українській державі мало стати: 1) створення умов, за яких були б максимально забезпечені усі духовні і матеріальні потреби громадян України; 2) встановлення такої мінімальної заробітної платні, яка достатньо забезпечувала б життєві і культурні потреби працюючого та його родини; 3) створення умов, за яких громадяни могли б у повній мірі користуватися політичною свободою й можливостями прояву економічної ініціативи (за умови, що межами свободи кожного громадянина є межі свободи інших громадян і всього суспільства та соціальна справедливість); 4) забезпечення фізичного і морального здоров'я нації через запровадження системи охорони народного здоров'я з урахуванням усіх досягнень медичної науки, зокрема охорони працюючих від професійних недуг; 5) забезпечення роботою всіх працездатних громадян з правом вільного вибору та зміни професії й зміни місця праці, а також встановлення горішньої межі кількості робочих годин; 6) забезпечення рівноправності жінок із чоловіками, вільного доступу жінки до усіх шкіл і професій, рівної з чоловіком оплати за однакову працю; 7) заборона найманої праці малолітніх і жінок у важкій промисловості та на виробництві, шкідливому для здоров'я; 8) забезпечення працюючим оплачуваних відпусток, облаштування домів відпочинку, санаторіїв тощо; 9) запровадження системи соціального забезпечення на час хвороби, непрацездатності, старості; встановлення системи пенсій для працюючих у розмірі, який забезпечував би нормальний життєвий рівень пенсіонерів та їхніх родин; забезпечення на випадок безробіття, а також організація суспільної опіки для окремих випадків [17, с.160-161].

Відшкодування для осіб, що втратили здоров'я і майно під час ворожої окупації та боротьби за державність повністю мала узяти на себе держава, як і надати “відповідне матеріальне забезпечення учасникам визвольно-революційної боротьби та їх родинам, політичним в'язням та їх родинам, депортованим поза межі України, усім, переслідуваним ворогом, жертвам терору окупанта” [17, с. 161]. Українська держава зажадала би від окупанта окупаційних і воєнних відшкодувань за народовбивство, культурну екстермінацію, економічний визиск і грабіж, а український уряд, у цих рамках, мав би включити й вимогу надати відшкодування також для усіх потерпілих.

Жінка і родина. ОУН(р) усвідомлювала особливу відповідальну роль жінки в житті нації, а надто те, що жінка - це передусім мати, вихователька молодого покоління і основа родини. Саме тому у майбутній Українській державі становище жінки в суспільстві та її праця мали б бути забезпечені окремим законом. Цей окремий закон, виходячи з позицій, що родина, як основна клітина суспільства, має для нації особливе значення, бо в ній виростає і виховується молоде покоління, охоронятиме шлюб, родину, материнство і дітей. Згідно з ним, мали бути створені умови, аби жінка-мати могла присвятити необхідний час вихованню дітей, а не шукати додаткового заробітку, а родина отримувала б відповідну допомогу (розробляючи цей напрямок державної моделі було використано й кореговано в означених формулюваннях концепцію Салазара [10, с.75]).

Охорона народного здоров' я. В основу системи охорони здоров'я мала бути покладена засада всебічного зміцнення фізичних та духовних сил українського народу в цілому та кожної окремої людини-громадянина зокрема без огляду на її маєтковий стан. З цією метою передбачалося об'єднати зусилля у гармонійному поєднанні державної, громадської та приватної ініціативи, тобто допускалися усі форми власності лікарняними установами або ж їхнє взаємодоповнення.

Загалом, як зазначалося у проекті державної моделі України, виробленого IV Великим збором ОУН, система охорони здоров'я мала охоплювати заходи, спрямовані на: а) загальне оздоровлення населення, зміцнення та покращення його здоров'я; б) зміцнення фізичного та духовного здоров'я нації; в) попередження захворювань, зменшення захворювань, зниження рівня смертності, збільшення народження, продовження життя, підвищення працездатності населення; г) організацію медично-санітарних та профілактичних установ; ґ) організацію оздоровчих і лікувальних пунктів; д) якнайкраще забезпечення української армії усіма видами медичної обслуги.

Ці та інші заходи (як то: вироблення законодавства в галузі охорони здоров'я, заходи санітарно-гігієнічного та профілактично-лікувального характеру, загальне планування їхньої мережі, контроль медичної допомоги тощо) повинні були в основному перебувати у руках державної влади і забезпечуватися державним бюджетом. З метою уникнення бюрократизації медичної допомоги, амбулаторна (тобто позалікарняна) допомога мусила спиратися на мережу приватно- практикуючих лікарів. Медичні заклади, як і фармацевтичну промисловість та мережу аптек, могли б провадити як державні, так і громадські чи кооперативні інституції й приватні особи. Контроль усіх цих установ і підприємств здійснювали би державні органи охорони здоров'я [17, с.161-163].

“IV В[еликий] З[бір] ОУН, - як цілком слушно зауважував згодом у 1975 р. один з його учасників З.Карбович, - зробив виправдану спробу зформулювати ідейно-світоглядові, політично-програмові, політично- стратегічні й міжнародньо-політичні позиції, адекватні - як виявило останнє п' ятиріччя - становищу в Україні, що бореться, в імперії й у міжнародньо-політичній дійсності... IV В[еликий] З [бір] не тільки дав глибинне обґрунтування генеральному напрямкові революційних процесів, але й став в означених відношеннях проекцією систематичної унапрямлюваної дії на майбутнє” [5, с.54-55].Значення IV Великого збору полягає і в тому, що він вніс деякі корективи та доповнення до ідеологічно-політичних засад ІІІ-го Великого збору, що відбувся в Україні в умовах двофронтової війни (1943 р.). Тоді, як зауважував один з учасників Збору,“деколи політично-тактичні прийоми були висувані в цілісній системі (світогляд - ідеологія - політика - стратегія й тактика) на передові місця, тобто навіть часом перед ідеологією й політикою та стратегією, з чого виникала, наприклад, потреба зробити уточнення й доповнення на Конференції Проводу ОУН на українських землях в червні 1946 р., згодом в 1950 р. в політичних, державно-устроєвих і соціальних питаннях” [15, с.3-4].

Такою було бачення державної моделі ОУН(р). Як видно з інших матеріалів цього Великого збору, що природно частково доповнюють ОУНівський проект “Українська Держава і її організація” ця самостійна соборна держава мусила б бути унітарною з обмеженою демократією для т. зв. антидержавницьких кіл громадянства (таку тезу провідники Організації висували не лише як ціль, а й як аксіому, закликаючи запобігати “можливому відродженню шкідливої орієнтації української прилюдної опінії на т. зв. “ліберальні рухи” в Росії” та “поборювати ворожі для УССД ідеї, що їх вороги України підсувають нам як підмінку, пропагуючи ідеї “демократії", “федерації" і т.д.” [17, с.166, 165]. Відкидала ОУН(р) й ліберально- демократичну риторику й “ті течії, що під покришкою фраз про “демократію" чи “лібералізм" морально послаблюють націоналістичний рух на чужині та розкладають громадянство" [17, с.167]. Пропонувалося також повертатися до традицій в їх оновленому викладі, зокрема до 1918-го року, до козацьких і княжих часів тощо. Один з розробників державної моделі й теоретик- правник ОУН(р) Є.Орловський зауважував з цього приводу, що, не відкидаючи досвід інших держав і народів, “треба шукати первнів для нашого державно- політичного устрою. Простудіювати це, простудіювати козацький устрій, Липинського, Липу, очевидно, Донцова, - і на цьому спиратися"[10, с.77].

Слід також додати й деякі аспекти до трактування ОУН(р) державної соборності України, зокрема до принципу боротьби за відновлення незалежної суверенної держави на цілій українській етнографічній території й тривалому збереженні та закріпленні її за українською нацією. В цьому контексті, попри спрямування усіх сил проти Росії, українці муситимуть розв'язати спірні проблеми із своїми безпосередніми сусідами, зокрема й з поляками.Так, наприклад, Організація констатувала розгортання політики національної й релігійної дискримінації, морального терору, денаціоналізації українців у Польщі та загрозу “знищення їх біологічної субстанції, зокрема на Закерзонні" [17, с.215]. Тож було сформульовано завдання домогтися повернення примусово переселених на польські території українців на свої прадідні землі, які є нероздільною частиною української національної території, тимчасово окупованої Польщею, а також домогтися від Ватикану створення у Польщі українського Екзархату, як запобіжної міри проти латинізації українців, уможливлення українських богословських навчань й досліджень та нівелювання антиукраїнської пропаганди у костьолах. ОУН(р) твердо заявила, що постійне поновлення польськими політичними середовищами претензій до етнічних українських земель не створить сприятливої атмосфери для співпраці ані на сучасному етапі, ані в майбутньому. Подібних заходів і пильної уваги передбачалося застосовувати й на правне становище, національне, культурне і релігійне життя українців у Чехо-Словаччині, Румунії, Югославії, на Зеленому Клині (в Східній Азії) та відповідним способом сприяти його розвиткові й вирішенню [17, с.216].

Перш за все беззастережно відкидалися будь-чиї претензії на українські етнографічні землі й, відтак, “передумовою співпраці і приязні України з її сусідами є визнання обома сторонами принципу державної незалежности і етнографічного принципу як основи для територіального розмежування" [17, с.181]. Отже, ОУН(р) бачила Українську Самостійну Соборну Державу як єдиний державний організм усіх українських етнічних земель, що на той час входили до складу не лише УРСР, а й до складу інших республік СРСР (переважно Росії - південні частини Курщини, Бєлгородщини, Вороніжчини, Кубань) та сусідніх держав (переважно Польщі - Лемківщина, Підляшшя, Холмщина, Посяння) тощо (тобто від Сяну до Дону й від Тиси по Кубань).

Щодо міжнародних відносин та зовнішньої політики, ОУН(р) залишалася на позиції, що не лише російсько-радянська імперія має розпастися, а й мусять прийти до занепаду й західні європейські імперії. Проте перебудова їхніх нещодавніх колоній на незалежні суверенні національні держави повинна здійснюватися не за колишнім колоніально-адміністративним принципом, але згідно з національно-етнічних підстав. ОУН(р) також виступала проти двополярності світового укладу, передбачаючи його безперспективність, позаяк число держав, які володіють атомною зброєю дедалі збільшуватиметься. Відтак, кожного часу на розвиток міжнародних подій, зокрема на рівновагу сил у світі, “великий вплив мають і матимуть нові технічні та наукові досягнення, зокрема практичне застосування нуклеарної енергії для мирних і воєнних цілей” [17, с.170].

Тож у цьому висновку ОУН(р) цілком прозоро проглядається перспектива до оволодіння атомними технологіями та атомною зброєю й майбутньою Українською державою. І саме незалежна Україна буде відігравати провідну роль у світовому процесі розгортання національно-визвольних рухів та має стати вагомим світовим гравцем у часи, коли розвиток міжнародних відносин “сприятиме у ще більшій мірі поліцентралізації і фраґментаризації політичних, воєнних і господарських бльоків, що уможливить творення нових силових центрів” [17, с.172].

Чи покладалася ОУН(р) на визволення України з-під комуно-більшовицької окупації внаслідок ядерної війни? Відповідь однозначна - ні. Усвідомлюючи ядерну загрозу, Організація не воліла такого вирішення проблеми державності, позаяк розуміла катастрофічність такого розв'язання питання, адже у цьому разі Україна ставала би ціллю удару у відповідь і, як наслідок, могла би перетворитися на ядерне попелище [2, с.202-204]. І про виразно було сказано вище у постановах IV Великого збору ОУН. Згодом Я.Стецько додавав з цього приводу наступне: “Причина моральної й ідейної кризи, що постала у відхристиянізованому світі з приводу страху перед термоядерною зброєю, ідеологічно й мілітарно- політично на ділі не існує в Україні тому, що розвал московсько-большевицької імперії здійсниться шляхом національно-визвольних революцій, проти яких окупанти не спроможні застосувати термоядерної зброї. З другого ж боку, “термоядерний пат” великих потуг також виключає термоядерну зброю, як засіб практичного застосування, подібно, як у минулому великі потуги зрезигнували з хемичної і бактеріологічної війни” [16, с.31-32].

Так само в ОУН(р) не вважали, що українську державність можливо буде досягнути виключно за допомогою зовнішніх сил чи внаслідок війни західного світу із комуністичних блоком на чолі з СРСР. Так, наприклад, О.Мартович (як і, власне, С.Бандера, Я.Стецько та інші), вважав, що “стороння інтервенція не впливає корисно на розвиток революційної ситуації, навпаки - вона шкодить йому” і що “навіть “палацевий” чи “революційний” переворот у Кремлі, здійснений, напр., для “демократизації” імперії, не означатиме ще завершення української визвольної революції та досягнення революційної мети українського народу.

Еволюційний шлях чи стороння інтервенція можуть принести ідентичні наслідки” [9, с.157, 163].Він був переконаний, що “ні еволюційним шляхом, ні з допомогою сторонньої інтервенції визволення України не можна досягнути” і що “обидва ці шляхи (еволюція і інтервенція) можуть мати для української справи катастрофічні наслідки”, тож здобути Українську державу Організація мала намір через національну і соціальну революцію й національно-визвольну боротьбу українського народу [9, с.161].

Загалом ОУН (р) у своїх державотворчих устремліннях виступала:

- за національну державу, проти колоніального поневолення;

- за повну свободу національної політичної і культурної думки та дії, за вільну творчість, за власний національно-культурний зміст, за світлі національні традиції, за соціальну справедливість і матеріальний добробут;

- проти російського шовінізму та імперіалізму, проти західного неоімперіалізму, неоколоніалізму, лібералізму, проти глобалізації, інтернаціоналізму, комунізму, духових, політичних, соціальних і культурних обмежень;

- за українську правовість, базовану на пошануванні прав людини і ролі держави, за традиціоналізм і єдину соборну Українську Церкву;

- за індивідуальну, кооперативну та громадсько- державну власність на засоби виробництва і торгівлю, проти колективізму в сільському господарстві і державного капіталізму;

- за Україну як унітарну національну соборну державу, парламентську республіку з багатопартійною виборчою системою й обмеженою демократією (заборона антиукраїнських, антидержавницьких організацій та комуністичної партії та її ідеології, заборона так званого націонал-комунізму, заборона РПЦ) тощо. “Український націоналізм гарантує повністю проведення вільних і безпосередніх виборів, - як згодом писав голова ОУН(р) Я.Стецько, - повну свободу для творення політичних організацій (неворожих у принципі українській незалежній державі), профспілок і всяких інших установ та свобідне виявлення поглядів кожної людини... Саме ті елементи кладемо в основу побудови нашого державного і соціяльно-політичного ладу” [16, с.42].

На IV Великому зборі ОУН у 1968 р. програмні настанови 1943р. (разом з поправками від 1950 р.), з яких фактично почався відхід бандерівської ОУН від тоталітарної концепції попередніх років і дрейфу до “народовладної теорії”, було піддано остаточній та кардинальній зміні. Здавалося, що ОУН(р) прагне зближенню до донцовського “інтегрального” чи “чинного” націоналізму. На думку Дж.Армстронга, в українському різновиді “інтегрального націоналізму” можна також знайти “міцні елементи ліберальних, демократичних а також і християнських принципів, навіть якщо учасники руху на словах заперечували їх. У практичній діяльності навіть найрадикальніших груп ніколи не бракувало пошани щодо формальної освіти, установленого авторитету, права на індивідуальний та громадський вибір” [20, с. 14].Проте, як стверджував М.Сосновський, “програмова частина ідеології “чинного націоналізму”, зокрема методи і форми соціальної і політичної організації нації не знайшла практичного застосування. Таким чином, розрив українського націоналістичного руху, репрезентованого всіми фракціями ОУН, з ідеологією “чинного націоналізму”, що стався у роки другої світової війни, треба вважати за остаточний без уваги на менші чи більші перехідні хитання та наявні тенденції серед деяких людей повернутися до цієї ідеології” [13, с.381]. Тож цілком можна погодитися з думкою, що цей висновок, безумовно, заслуговує на увагу як спроба найбільш розважливої частини бандерівської ОУН відмежуватися від Д. Донцова, постать якого в ідеологічному сенсі на початок 1970-х років явно виглядала дещо антикварною [7, с.11-12].

Модель майбутньої Української держави, розроблена ідеологами й провідниками ОУН(р) й прийнята на її IV Великому зборі 1968 р., стала базовою для державницького бачення та ідеологічних засад Організації на довгих майже чверть століття аж до часів початку розвалу СРСР та відновлення Україною своєї незалежності. Усі подальші теоретико-ідеологічні постанови та засади ОУН(р) чи її провідництва були безпосередньо базовані на відповідних Постановах IV Великого збору, як і, зокрема, робота й рішення ^го (осінь 1974 р.) [11, с. VI-VII, 149] та 'УІ-го (осінь 1981 р.) [8, с.15] Великих зборів ОУН.

Її зміст свідчить про тривалий шлях трансформації та модернізації державницької ідеології та бачення майбутньої самостійної України бандерівською ОУН, що розпочалася з часів ІІІ Великого збору у 1943 р. Як видно з моделі майбутньої Української держави, виробленої IV Великим збором у 1968 р. і яка залишалася практично незмінною у програмових засадах ОУН(р) у подальші понад двадцять років, у 6080-х рр. ХХ ст. на її соціально-економічну теорію держави істотно вплинули досвід соціальних реформ К.Етлі в Великій Британії та тривалої політики подальших урядів британських лейбористів (“лейбористський соціалізм”) та наслідки соціал- демократичних реформ у Швеції (“шведський соціалізм”). В світоглядному та політичному ж контексті ідеологія націоналізму ОУН(р) зазнала націонал-консервативних впливів, а її державницька теорія -ознак західних демократій.

Цілком очевидно, що ця державна модель була сконструйована тоді у своїй фундаментальній (основоположній) формі, а натомість термінологія, певні деталі та окремі нюанси мали би ще обговорюватися й очікували своєї конкретизації (вочевидь з огляду на практичні уроки й фактичну дійсність під час та в процесі безпосереднього втілення її в життя вже безпосередньо в Україні). Головним, на той час, було висловити громадянству загальне бачення бандерівської ОУН(р) держави та її соціально- політичного ладу, викинути з неї лібералістичний та соціалістично-комуністичний “баласт” і представити власну модель Української Самостійної Соборної Держави.

Список використаних джерел

1. Берест І. В зударі двох протиставних світів / І.Берест // Четвертий Великий Збір Організації Українських Націоналістів (ОУН). - Другий том. Доповіді й статті. - Б.м.: Видання Організації Українських Націоналістів (ОУН), 1972.

2. Блакитний К. Україна і світ (Проблеми визволення на тлі міжнародної політики) / К.Блакитний // Четвертий Великий Збір Організації Українських Націоналістів (ОУН). - Другий том. Доповіді й статті. - Б.м.: Видання Організації Українських Націоналістів (ОУН), 1972.

3. Гай-Нижник П. “Перед нами знову і знову постає реальна і жива картина майбутньої держави України” (яку державну модель прагла створити ОУН(б) у другій половині 1940-х - 1950- ті рр.) / П.Гай-Нижник // Гілея. - 2015. - Вип.95 (№4).

4. Дніпровий О. Революційні процеси в Україні / О.Дніпровий // Четвертий Великий Збір Організації Українських Націоналістів (ОУН). - Другий том. Доповіді й статті. - Б.м.: Видання Організації Українських Націоналістів (ОУН), 1972.

5. Карбович З. Де місце нашого постою / З.Карбович // П'ятий Великий Збір Організації Українських Націоналістів (ОУН). Матеріяли й постанови. - Б.м.: Видання Організації Українських Націоналістів (ОУН), 1975.

6. Карбович З. Проблеми стратегії національно-визвольної революції / З.Карбович // Четвертий Великий Збір Організації Українських Націоналістів (ОУН). - Другий том. Доповіді й статті. - Б.м.: Видання Організації Українських Націоналістів (ОУН), 1972.

7. Касьянов Г. До питання про ідеологію Організації Українських Націоналістів (ОУН) / Г.Касьянов. - К., 2003.

8. Маніфест Організації Українських Націоналістів. - Лондон, 1981.

9. Мартович О. Думки про визволення / О.Мартович // Четвертий Великий Збір Організації Українських Націоналістів (ОУН). - Другий том. Доповіді й статті. - Б.м.: Видання Організації Українських Націоналістів (ОУН), 1972.

10. Орловський Є. Листи до однодумців про українське правосуддя / Є.Орловський // Четвертий Великий Збір Організації Українських Націоналістів (ОУН). - Другий том. Доповіді й статті. - Б.м.: Видання Організації Українських Націоналістів (ОУН), 1972.

11. П' ятий Великий Збір Організації Українських Націоналістів (ОУН). Матеріяли й постанови. - Б.м.: Видання Організації Українських Націоналістів (ОУН), 1975.

12. Слово Ярослава Стецька на відкритті IV Великого Збору ОУН / Я.Стецько // Четвертий Великий Збір Організації Українських Націоналістів (ОУН). - Перший том. Постанови. - Б.м.: Видання Організації Українських Націоналістів (ОУН), 1969.

13. Сосновський М. Дмитро Донцов: політичний портрет / М.Сосновський. - Нью-Йорк; - Торонто, 1974.

14. Сотн. І.К.Г. До питання української воєнної доктрини

15. (Порядком обговорення) / І.К.Г. // Четвертий Великий Збір Організації Українських Націоналістів (ОУН). - Другий том. Доповіді й статті. - Б.м.: Видання Організації Українських

16. Націоналістів (ОУН), 1972.

17. Петрович С. Вступ / С.Петрович // Четвертий Великий Збір Організації Українських Націоналістів (ОУН). - Другий том. Доповіді й статті. - Б.м.: Видання Організації Українських

18. Націоналістів (ОУН), 1972.

19. Стецько Я. За що і проти чого боремося? (Ідейно-

20. програмові позиції нової України) / Я.Стецько // Четвертий

21. Великий Збір Організації Українських Націоналістів (ОУН). - Другий том. Доповіді й статті. - Б.м.: Видання Організації Українських Націоналістів (ОУН), 1972.

22. Четвертий Великий Збір Організації Українських

23. Націоналістів (ОУН). - Перший том. Постанови. - Б.м.: Видання Організації Українських Націоналістів (ОУН), 1969.

24. Четвертий Великий Збір Організації Українських Націоналістів (ОУН). - Другий том. Доповіді й статті. - Б.м.: Видання Організації Українських Націоналістів (ОУН), 1972.

25. Шоста Конференція Організації Українських

26. Націоналістів (ОУН). - Б.м., 1964.

27. Armstrong John A. Ukrainian Nationalism/J.A.Armstrong.- Englewood, Colorado, 1990.

Размещено на Allbest.ru