Японська цивілізація

Однак усі ці обставини не дуже сприяють поліпшенню демографічної ситуації в країні. Якщо в 1930 р. на одну японську жінку в середньому приход и лося 4,7 дітей, у 1947 - 4,6, у 1985 - 1,8, у 1992 р. - 1,5, то у 2009 р. -1,37. А для збереження чисельності населення на незмінному рівні необхідний показник, як мінімум, у 2,08. Демографічна проблема безпосередньо пов'язана з і економічними показниками країни. Так, скорочення кількості робочої сили на 10 %, що очікується вже до 2025 р., призведе до падіння ВВП на 6,7 %. Дехто з економістів розраховує, що ці втрати можна буде компенсувати новими високопродуктивними технологіями і розвитком електронних видів торгівлі. Однак їх опоненти попереджають, що економіка Японії, і про це свідчить досвід інших країн, не вийде із кризи, поки не буде подоланий синдром зниження народжуваності.

Демографічну ситуацію в країні не зможе компенсувати навіть прогнозоване зростання тривалості життя. У Японії на початок 2006 р. середня тривалість життя для чоловіків становила 88 років, для жінок - 92 роки. Японська преса пише про перетворення суспільства у "країну старих", бо частка людей похилого віку у XXI ст. тут буде набагато більшою, ніж в інших країнах. До 2050 р. японці, які досягли 65-річного віку, будуть складати понад 35,7 % населення країни. З одного боку, частину попиту на робочу силу задовольнять досвідчені руки ветеранів. Проте з віком люди похилого віку починають частіше хворіти, багато хто потребує постійного догляду. Отже, вони відтягують на себе не тільки значні кошти, а й робочі руки лікарів, санітарів, медичних сестер, тобто загострюються проблеми медичного і пенсійного забезпечення, що традиційно вирішуються державою. За прогнозами, протягом наступних п'ятдесяти років частка активного населення у віці від 15 до 64 років зменшиться із 86 млн до 53,38 млн осіб. А це означає, що кожному працюючому доведеться відраховувати у вигляді податків, які спрямовуються на підтримання життя старих членів суспільства, набагато більше. Таким чином, Японія постала перед необхідністю термінової розробки нових систем медичного обслуговування і соціального забезпечення.

Не тільки ці проблеми турбують японських керівників. Потрібно виводити країну із кризи, але реформи просуваються важко, оскільки вони зачіпають колишні сильні групові інтереси і зіштовхуються з опором чиновників, політиків, менеджерів компаній. Багато хто волів би зберегти статус-кво через побоювання ризику. До того ж генерація, яка пережила колосальний успіх національної економічної моделі, ще не пішла із життя.

Імпортовані до Японії західні інститути двічі, наприкінці XIX й у середині XX ст., вступали у своєрідний симбіоз із місцевими умовами. Зараз країна втретє протягом останніх півтора століття намагається повторити цей успіх. Так, великі компанії поступово відмовляються від системи довічного найму працівників. З'являються й інші елементи, що наслідують сучасні американські зразки. Проте справа просувається з великими складнощами. Глобалізація зумовлює конвергенцію національних економічних систем і змушує національні уряди надавати більший рівень свободи для економічної діяльності. У японському варіанті держава завжди відігравала значну роль у керівництві економікою, прямо чи опосередковано через протекціонізм певним економічним структурам.

Упродовж тривалого часу велике значення для піднесення економіки і зміцнення позицій країни у світі мав "японський дух". Одним із проявів його, зокрема, був "економічний патріотизм", коли японці купували і споживали лише продукцію вітчизняного виробництва. Однак зараз спостерігається деяке ослаблення цього духу. Японці, особливо молоді, дедалі частіше ідентифікують себе як "громадян світу", як органічну частину світового співтовариства і не вважають свою культуру незбагненною для іноземців. Старші хвилюються, як би молодь остаточно не позбулася національної самоідентифікації. Проте молоді завжди і всюди притаманні, по-перше, більша відкритість до всього нового, а по-друге, підкреслено критичне ставлення до ідей та ідеалів батьків.

Старі люди завжди і всюди схильні гудити молодь, однак слід визнати, що в нинішніх японців великі проблеми з "японським духом". Адже саме він дозволяв їм виживати у складних умовах попередніх часів, забезпечував успішну адаптацію, що надавала можливість цивілізації зберегти себе. "Японський дух" як основа традиційної цивілізації протилежний сучасному світу та глобалізації. Нинішню кризу і нинішній виток глобалізації Японія зустрічає духовно переможеною, якою вона продовжує залишатися після 1945 р. У матеріальному плані поразка у війні врешті-решт принесла японцям сите і заможне життя, яке привчило їх до абсолютизації матеріальних цінностей і матеріального прогресу. Проте японські інтелектуали зазначають, що Японія вже достатньо американізувалася, час згадати і про саму себе. Але щоб не скотитися до примітивного націоналізму, обмеженого лише власною, багатою, але за сучасних умов недостатньою спадщиною, необхідне включення в ширший і органічніший контекст. Повернення Японії і "японського духу" в азіатський духовний, цивілізаційний і культурний світ є найпродуктивнішою відповіддю на виклик теперішнього витка глобалізації. Останніми роками чимало країн Азії, й особливо Азіатсько-Тихоокеанського регіону, визнаючи сильний західний вплив, здійснюють певний опір його абсолютній гегемонії і докладають зусиль для створення нової Азії, нехай не до кінця вільної від західного диктату, однак такої, що прагне ствердження власної національної ідентичності. Це прагнення до захисту місцевої автономії зумовило появу концепції "глокалізації" - певної дихотомії: глобалізація + локалізація. Розглядаючи глобальні процеси, прибічники цієї концепції підкреслюють найважливіші зміни, що відбуваються в локальних, тобто місцевих співтовариствах, малих культурах, що виявляються у здатності основних тенденцій у сфері виробництва і споживання універсальних товарів перевтілюватися в регіональні форми, тобто підлаштовуватися до специфіки локального ринку.

Особливе місце посідає продукція індустрії масової культури, що набула колосальної ваги не тільки з погляду впливу на людську свідомість, але й з економічного (прибуток від експорту американських фільмів перевищує прибуток від експорту російської нафти). Нині світ заговорив про потужний японський культурний наступ - масове впровадження в інші країни, включаючи США, продукції японської культурної індустрії - коміксів (манга), анімаційних фільмів й іграшок (аніме), моди, кухні тощо. Якщо впродовж останніх десяти років японський промисловий експорт зріс на 20 %, то культурний - у три рази. Причому більша частина культурних потоків іде на азіатський регіон. Культура в наш час стала важливою складовою зовнішньої політики, що зумовило виникнення такого поняття, як "культурна дипломатія", у якій Японія останніми роками стала заявляти про себе. Азія входить до сфери стратегічних планів Японії, яка вважає, що саме тут знаходиться невикористаний потенціал розвитку світового співтовариства, і тому претендує на роль регіонального лідера. Японія може "зберегти обличчя" тільки у природному для себе середовищі. Тим більше, що багато хто давно вже сприймає Азію як єдину у своїх основах цивілізацію, що історично склалася і є дієздатною альтернативою "білому" Заходу.

Размещено на Allbest.ru