Чехословаччина та Болгарія у 1918-1939 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чехословаччина у 1918-1939 рр.

Восени 1918 р. у результаті поразки в Першій світовій війні та національно-визвольного руху слов'янських народів Австро-Угорська імперія розвалилася. У жовтні 1918 р. празький Національний комітет, що представляв чеські політичні партії, проголосив утворення незалежної Чехословацької держави. Було заявлено, що державний лад визначатимуть Національні збори, а в перехідний період верховна влада здійснюватиметься празьким Національним комітетом. Восени 1918 р. Словацька національна рада прийняла декларацію, що проголошувала словацьку націю частиною єдиної чехословацької нації в культурному та мовному аспектах. Національний комітет у Празі опублікував тимчасову конституцію, відповідно до якої верховним законодавчим органом Чехословаччини стали Національні збори. Вони були утворені шляхом не виборів, а розширення складу Національного комітету. На першому засіданні Національних зборів у листопаді 1918 р. урочисто проголосили про повалення влади Габсбургів у чеських землях і встановлення демократичної республіки. Першим президентом одноголосно було проголошено професора філософії, видного політичного діяча Томата Мас арика, який на той час перебував у еміграції в Парижі.

Формування та розвиток Чехословацької держави у перші місяці її існування відбувалися в складній міжнародній обстановці. Словаччину, Підкарпатську Русь окупувала Угорщина. Проголошення в березні 1919 р. Угорської радянської республіки, а в червні - Словацької радянської республіки привело до втручання Червоної армії, що намагалася допомогти їм у боротьбі проти румунських і чехословацьких військ. Проте наприкінці літа 1919 р. успішний наступ військ Румунії та Чехословаччини змусив Червону армію залишити територію Словаччини. Поваливши Словацьку радянську республіку після трьох тижнів існування, Чехословаччина встановила свій контроль над Словаччиною і Підкарпатською Руссю.

Спроби німецького населення чеських земель, де воно переважало (Судети та ін.), відокремитися від Чехословаччини були придушені.

Чехословаччина та її кордони були визнані на Паризькій мирній конференції.

1920 р. тимчасові Національні збори затвердили Конституцію Чехословаччини, яка визначала республіканську форму правління. Територія країни проголошувалась єдиною і неподільною, а автономна Підкарпатська Русь - її невід'ємною частиною.

Державна влада в країні поділялася на законодавчу (Національні збори), виконавчу, здійснювану президентом і урядом, і судову. Президент мав широкі повноваження: призначати міністрів, скликати чи розпускати Національні збори, накладати вето на закони, оголошувати війну та укладати мир. Конституція проголошувала рівність усіх громадян незалежно від походження, мови, раси чи віросповідання, недоторканність особистості, житла, свободу друку, зборів.

1921 р. у країні було сформовано коаліційний уряд на чолі з Едуардом Бенешем. У внутрішній політиці цього уряду головні зусилля спрямовувались на подолання економічної кризи початку 20-х років. Промислове виробництво країни пожвавилося, що тривало до кінця 20-х років.

Світова економічна криза виявилася для Чехословаччини тривалою та руйнівною. 1930 р. вона охопила більшість галузей економіки, найбільшої гостроти досягла у 1937 р.: промислове виробництво становило 60 % рівня 1929 р., у країні налічувався понад 1 млн безробітних.

Характерною рисою суспільного життя Чехословаччини в роки кризи стала подальша поляризація політичних сил. Чисельність Комуністичної партії Чехословаччини (КПЧ) протягом 1929-1932 рр. збільшилася втричі. Широкого розмаху набув фашистський рух у районах Північної та Південно-Західної Чехії, де виникла фашистська Судетсько-німецька партія на чолі з Конрадом Генлейном. Посилилися сепаратистські тенденції, була загроза втрати цілісності республіки.

У країні були прийняті закони, що забороняли діяльність КПЧ, фашистських і радикально-націоналістичних організацій.

1934 р. між Чехословаччиною і СРСР були встановлені дипломатичні відносини, а 1935 р. Чехословаччина підписала договір про взаємодопомогу з СРСР.

Після приєднання Австрії до Німеччини гітлерівська Німеччина стала на шлях анексії Чехословаччини. Щоб запобігти цьому, керівництво Чехословаччини було готове на компроміс із Судетсько-німецькою партією. Англія та Франція наполягали на максимальних поступках Генлейну "заради миру в Європі". Під тиском західних країн уряд Чехословаччини прийняв майже всі вимоги генлейнівців. Але вони припинили переговори й у вересні розпочали збройний путч, проте його швидко було придушено, а Судетсько-німецьку партію заборонено.

У вересні англійський та французький посланники на зустрічі з Бенешем заявили, що у разі неприйняття пропозицій їхніх урядів Чехословаччина відповідатиме за розв'язання війни. У цих умовах чехи були змушені підкоритися і покладатися на західні гарантії.

У вересні 1938 р. у Мюнхені відбулася міжнародна конференція за участю Адольфа Гітлера, Едуарда Даладье, Беніто Мус-соліні, Невілла Чемберлена. Відповідно до угоди Чехословаччина мала до 10 жовтня передати Німеччині Судети, але гарантії нових кордонів надавалися їй лише після задоволення територіальних претензій Польщі та Угорщини.

Восени 1938 р. Німеччина окупувала прикордонні райони Чехословаччини, водночас польські війська зайняли Тешинську область, а Угорщина - південні та південно-західні райони Словаччини, а також південну частину Підкарпатської Русі. Чехословаччина втратила близько третини населення, понад 40 % промисловості.

1939 р. Словаччина була змушена погодитися на проголошення самостійної держави під егідою Німеччини.

14 березня 1939 р. президента Чехословаччини запросили до Берліна. У цей час деякі німецькі частини вже переходили чехословацький кордон. Гітлер поставив жорсткий ультиматум: або негайна згода на окупацію решти країни німецькими військами, створення протекторату Богемії та Моравії та включення його до складу Німеччини, або швидке збройне подолання опору, масове кровопролиття, бомбардування та знищення Праги.

Чехословацький президент капітулював. Країна опинилася у стані глибокої політичної та морально-психологічної кризи.

Чеські землі були окуповані і в березні 1939 р. включені до складу Німеччини. чехословаччина болгарія незалежність

Болгарія в 1918-1939 рр.

У вересні 1918 р. болгарська армія капітулювала. Війська Антанти у 1918 р. окупували Болгарію. Монархічний режим тримався значною мірою на багнетах окупаційних французьких та італійських військ. Гостра криза правлячих верхів виявлялася в постійних реорганізаціях болгарського уряду. Були прийняті закони про амністію учасників антивоєнних дій, податки на прибутки воєнного часу, конфіскацію майна, незаконно придбаного в часи війни.

У політичному житті країни зросла роль Болгарського землеробського народного союзу (БЗНС) та Болгарської робітничої комуністичної партії.

На парламентських виборах 1919 р. БЗНС здобув 27 % голосів, його лідер Олександр Стамболійський сформував коаліційний уряд.

Підсумки війни для Болгарії були підбиті в листопаді 1919 р. у Нейї (передмістя Парижа). Болгарія втратила Південну Добруджу та інші території (10% усієї болгарської території), зобов'язувалася сплатити протягом 37 років 2,25 млрд франків репарацій. Крім цього, вона мала поставити Греції, Румунії, Королівству сербів, хорватів, словенців значну кількість худоби, кам'яного вугілля та ін. Істотно обмежувалися збройні сили.

Після парламентських виборів 1920 р. БЗНС зібрав близько 39 % голосів і отримав тільки половину мандатів, було створено однопартійний уряд Стамболійського, що вирішив провести демократичні реформи. Найважливішою з них була аграрна, яка передбачала вилучення всіх залишків земельних володінь, що перевищували 30 га орної землі. Тільки за перший рік діяльності уряд БЗНС прийняв понад 100 законів стосовно різних сторін життя болгарського суспільства. За характером вони були демократичними, але втілення в життя багатьох із них наштовхнулося на протидію зовнішніх і внутрішніх сил. Так, на адресу уряду Болгарії надійшли ноти протесту Міжсоюзницької контрольної комісії (країн Антанти), яка вимагала припинити деякі реформи, пролунала навіть погроза окупувати Болгарію. Це змусило уряд піти на деякі поступки.

Протягом 1921-1922 рр. у країні сформувалася організація Народна злагода - опозиційний політичний центр буржуазних елементів, що почав боротьбу проти політики уряду Стамболійського. Загострилася боротьба комуністів з БЗНС. А у керівництві Землеробського союзу перемогли прихильники "третього шляху" ("середньої лінії"), що передбачав протидію як комуністам, так і буржуазним партіям.

У червні 1923 р. у Софію вступили військові підрозділи заколотників з Народної злагоди та Військової ліги (офіцерська організація). Всі міністри та багато парламентарів були заарештовані. Главою нового уряду цар призначив лідера Народної злагоди, професора Софійського університету Олександра Цанкова. Так праві сили здійснили державний переворот. Червневий переворот 1923 р. поклав початок установленню антидемократичного, поліцейсько-монархічного режиму.

Звістка про повалення уряду Стамболійського викликала опір змовникам, але збройні виступи селян були придушені, а комуністи зайняли пасивну позицію. Після критики з боку Комінтерну БКП усе-таки організувала повстання (1923), але воно було розгромлене, а діяльність БКП заборонена.

Більшість населення Болгарії залишилася різко ворожою до режиму, встановленого насильним шляхом. Найвойовничішою була позиція БКП. Ультраліві, які здобули перевагу в керівництві БКП, стали на шлях індивідуального терору, а уряд розпочав терор проти лівих сил. Міжнародне засудження каральних акцій уряду Цанкова привело до його заміни в 1926 р. урядом Ляпчева, що амністував частину політичних в'язнів, дозволив діяльність політичних і профспілкових організацій.

Економічне життя Болгарії середини 20-х років дещо пожвавилося. Протягом 1923-1929 рр. промислове виробництво підвищилося майже на 90 %, а сільське виробництво досягло довоєнного рівня.

Під час економічної кризи 1929-1932 рр. різко скоротилося виробництво, 30 % працюючих втратили робочі місця, ціни на сільськогосподарську продукцію зменшилися, що спричинило масове розорення селян. Криза викликала соціальні заворушення і політичну нестабільність. 1934 р. офіцери і профашистські елементи вчинили державний переворот. Парламент, усі партії, профспілки та інші організації були розпущені. Військово-авторитарний режим, що запанував у Болгарії, спирався на армію. Проте відсутність широкої соціальної бази цього режиму визначала його нестабільність, що призводило до частої зміни урядів.

У другій половині 1935 р. у Болгарії склалися умови для виходу з економічної кризи: держава контролювала залізницю, пошту, телеграф, вугільну промисловість, електростанції.

У зовнішній політиці Болгарія лавірувала між двома блоками, поступово віддаючи перевагу гітлерівській Німеччині. 1936 р. цар Борис здійснив поїздку до Берліна, де провів переговори з Гітлером. 1937 р. Болгарія уклала пакт "Про вічну дружбу" з Югославією, а 1938 р. знехтувала рішенням Нейського мирного договору про обмеження болгарської регулярної армії. Відразу після початку Другої світової війни, у вересні 1939 р., Болгарія офіційно проголосила про свій нейтралітет.

Размещено на Allbest.ru