Франція та Сполучені Штати Америки в 1918-1939 роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Франція та Сполучені Штати Америки в 1918-1939рр

Перемігши головного ворога - Німеччину, Франція (як і Англія) стала провідною країною Західної Європи. Вона повернула собі високорозвинені індустріальні райони Ельзас і Лотарингію, отримала контроль над німецькими і частково турецькими володіннями (Того, Камерун, Сирія, Ліван тощо). Але війна завдала Франції величезних втрат: загинуло 1,3 млн осіб, з країни-кредитора вона перетворилася на боржника, рівень промислового виробництва в 1921 р. становив 55 % порівняно з 1913 р.

Франція разом з Англією, США, Японією була одним із організаторів інтервенції проти Радянської Росії. Перебування французьких військ у Росії протягом 1918-1919 рр. справило револю-ціонізуючий вплив на солдатів і моряків, які, повернувшись у Францію, сприяли піднесенню на батьківщині революційних настроїв.

На парламентських виборах у листопаді 1919 р. перемогли партії Національного блоку, що виступали з ультрапатріотичних позицій: неухильне дотримання умов Версальського договору, захист соціального миру і республіканського ладу, відбудова зруйнованого війною господарства, захист прав ветеранів та інвалідів війни тощо. Ці гасла відповідали настроям більшості населення країни, наляканого страйковим рухом.

Сподівання Франції ва регулярні репараційні надходження з Німеччини не справджувалися, оскільки через кризу в економіці і суспільстві Німеччина не могла та й не поспішала їх сплачувати. У січні 1923 р. французькі війська спільно з бельгійськими окупували Рурську область Німеччини. Франція сподівалася не лише добитися виплати репарацій, а й встановити свій контроль над німецькою економікою. Проте ця акція була засуджена світовою громадськістю, тому війська були виведені з Рура.

Протягом 1924-1926 рр. при владі перебував Лівий блок на чолі з Е. Еріо, до якого входили радикал-соціалісти і соціалісти. Він безуспішно намагався реформувати фінансову і податкову системи, офіційно визнав СРСР, придушував повстання у колоніях - Марокко і Сирії.

1926 р. після розпаду Лівого блоку до влади прийшла коаліція правих партій, що проголосила політику національної єдності. Уряд очолив Раймон Пуанкаре. За темпами піднесення промислового виробництва Франція випередила Англію і Німеччину. Найбурхливішими темпами розвивалися важка, сталеплавильна, автомобільна галузі промисловості. Проте це було перервано світовою економічною кризою, яка у Франції набрала затяжного характеру. Так, падіння виробництва, що розпочалося наприкінці 1980 р., тривало до середини 1935 р. Темпи стабілізації були настільки повільними, що рівня 1929 р. не було досягнуто і в 1939 р. Різко скоротилася зовнішня торгівля.

Небачена економічна криза, зростання безробіття і злиднів спричинили невдоволення широких верств населення; авторитет традиційних правих партій упав - з 1929 до 1932 р. змінилося 8 урядів. У країні активізувалися екстремістські, фашистські та профашистські організації ("Вогняні хрести", "Патріотична ліга", "Французька дія"). На відміну від німецьких та італійських фашистів французькі екстремісти не користувалися підтримкою середніх прошарків населення - власників дрібних підприємств.

Значна частина робітників орієнтувалася на комуністів. За таких умов спроба реакційних сил організувати путч у лютому 1934 р. для того, щоб ліквідувати республіканський лад, наштовхнулася на опір лівих сил. По всій країні прокотилася хвиля демонстрацій та мітингів.

1934 р. представники комуністичної та соціалістичної партій, до яких згодом приєдналися прогресивні радикали та діячі інших течій ліберального спрямування, домовилися про спільні дії проти фашизму. Під час муніципальних виборів навесні 1935 р. ліві сили досягли значних успіхів. Влітку 1935 р. комуністи, соціалісти, радикали, об'єднані в Народний фронт, провели демонстрацію. 1936 р. французька преса опублікувала програму Народного фронту, що передбачала державний контроль за розвитком економіки з метою стабілізації цін та фінансів країни, а також розширення соціальної допомоги населенню за рахунок бюджету, гарантування демократичних свобод і заборону фашистських угруповань, активну міжнародну діяльність для забезпечення миру у світі.

На парламентських виборах 1936 р. партії Народного фронту перемогли праві партії. Новий уряд сформував лідер соціалістів Леон Блюм. Національні збори прийняли понад 130 законів реалізації програми Народного фронту, проте для її здійснення необхідно було чимало коштів, у той час коли надходження до бюджету скорочувалися. Уряд був змушений робити великі позички. Економіка країни поступово дестабілізувалася. Уряд Блюма вимагав надати йому надзвичайні повноваження, але сенат відмовив.

У зовнішній політиці Франції домінувало прагнення утвердити вплив у післявоєнній Європі та забезпечити виконання Версальського договору. Франція намагалася обмежити реваншистські прагнення Німеччини шляхом створення системи колективної безпеки в Європі. Важливим кроком у цьому напрямі було підписання у Парижі в 1928 р. Паризького договору про заборону війни як засобу національної політики, що засуджував війну і пропонував для врегулювання суперечок лише мирні переговори. Пакт передбачав колективні дії з боку його учасників проти будь-якої країни, що стане на шлях агресії. Французька дипломатія на початку 30-х років зробила спробу зблизитися з Німеччиною, прагнучи зберегти статус-кво в Європі та обмежити німецькі військові витрати, але Німеччина відмовилася від угоди. 1932 р. між Францією та СРСР було підписано договір про ненапад одне на одного.

Французький уряд безуспішно протестував проти англо-німецької морської угоди (1935), за якою Німеччина отримала право на будівництво флоту. Але Франція, як і Англія, нічого не зробили, щоб змусити німецькі війська залишити Рейнську демілітаризовану зону. Франція визнала аншлюс Австрії.

1935 р. у Парижі було підписано договір про взаємну допомогу між Францією і СРСР. Учасники договору зобов'язувалися у разі нападу будь-якої європейської держави негайно надати один одному підтримку. Франція й Англія, проголосивши політику нейтралітету, фактично сприяли агресивній політиці Німеччини та Італії, їх втручанню в громадянську війну в Іспанії. Франція була учасником Мюнхенської угоди 1938 р.

Франція та Англія, стурбовані непередбаченим розвитком подій, звернулися до СРСР з пропозицією про надання гарантій допомоги європейським державам у разі агресії з боку Німеччини. СРСР у відповідь запропонував укласти пакт про взаємодопомогу між Англією, Францією та Радянським Союзом з одночасним наданням гарантій усім прикордонним з СРСР державам. Однак домовленості не було досягнуто через взаємну недовіру і небажання сторін йти на компроміси. У 40-х роках Німеччина вже була готова до реваншу.

США в 1918-1939 рр.

Після завершення Першої світової війни США опинилися у надзвичайно сприятливому становищі. На відміну від європейських держав США не зазнали значних воєнних руйнувань. Монополії отримали величезні прибутки від воєнних поставок. Національне багатство США в роки війни зросло більш як у 2,5 раза. З боржника європейських країн США перетворилися на їх кредитора. Борг європейських держав США на початок 20-х років становив 11 млрд доларів. Америка вступила в епоху процвітання (проспериті). репараційний податковий криза рузвельт

Подолавши проблеми повоєнної структурної перебудови і скоротивши видатки на оборонну промисловість, США стали на шлях створення економіки широкого споживання. Порівняно з довоєнним рівнем на кінець 20-х років промислове виробництво збільшилось на 70 %. США виробляли на 10 % більше світової продукції, ніж Англія, Франція, Німеччина, Італія та Японія. Особливу роль у промисловому піднесенні США відігравала автомобільна промисловість.

Економічна криза 1929-1933 рр. особливо глибоко вразила США: загальний обсяг промислової продукції скоротився до 53 % докризового рівня; розорилися сотні тисяч фермерів; збанкрутували 5 тис. банків. Особливої гостроти фінансова криза набула навесні 1933 р.: мільйони дрібних вкладників втратили свої заощадження і перетворилися на жебраків.

На президентських виборах 1932 р. перемогу здобув представник Демократичної партії Франклін Рузвельт, який для виходу з кризи проголосив "новий курс", теоретичними підвалинами якого було вчення англійського економіста Кейнса, згідно з яким для забезпечення нормального функціонування виробництва необхідні державне регулювання економіки та соціальні реформи.

Стрижнем внутрішньої політики уряду було відновлення промисловості. З цією метою було прийнято закон, відповідно до якого підприємці мають укладати між собою угоди чесної конкуренції, що регулюватимуть рівень виробництва, цін, заробітної плати, ринків збуту. Було ухвалено закон про допомогу фермерам, за яким держава укладала з фермером контракт про скорочення посівних площ, поголів'я худоби, а також закон про відносини між підприємцями і робітниками (закон Ватера), згідно з яким заборонялися втручання підприємців у справи профспілок, переслідування робітників. Того самого року вперше в історії США ухвалено федеральний закон про соціальне страхування, за яким встановлювалася система пенсій за віком і виплат з безробіття.

Активне державне регулювання сприяло поступовому послабленню кризових явищ в економіці.

Однак восени 1937 р. у США розпочалася нова економічна криза, для подолання якої адміністрація Рузвельта (який на виборах у 1936 р. знову переміг) здійснила низку нових реформ: зменшила податковий тягар, встановила мінімальну заробітну плату, запровадила певне регулювання сільського господарства. Але з 1939 р. Рузвельт відмовився від подальших реформ. На початок Другої світової війни адміністрація Рузвельта намагалася закріпити результати "нового курсу".

Загалом економіка США 30-х років перебувала в стані застою, адміністрація Рузвельта не змогла цілком контролювати ринкову економіку.

У зовнішній політиці Рузвельт вважав, що Америка має відігравати активну роль у світовій політиці. Але загалом у країні переважали "ізоляціоністські" настрої, тобто бажання дистанціюватися від перебігу подій у неспокійному світі. 1933 р. США встановили дипломатичні відносини з СРСР. Своєрідним закріпленням ізоляціоністського курсу став закон 1935 р. про нейтралітет, згідно з яким у разі воєнного конфлікту президент повинен був застосувати ембарго (заборону) на експорт зброї воюючим країнам. Закон не розрізняв агресора та жертву і був за своїми наслідками подібним політиці "умиротворення", яку проводили Англія і Франція. Однак з посиленням агресії Німеччини та Італії в Європі, Японії на Далекому Сході позиція Рузвельта стала іншою. 1937 р. він закликав до створення системи "карантину" навколо агресорів, але не виявив особливої наполегливості в її організації. Лише початок війни змусив адміністрацію Рузвельта змінити закон про нейтралітет з тим, щоб мати можливість здійснювати військове постачання Англії та Франції.

Напередодні Другої світової війни у США були закладені підвалини державного регулювання економіки, здійснені важливі соціальні реформи, що свідчило про важливий крок у створенні держави добробуту".

Размещено на Allbest.ru