Укладення договорів із фашистською Німеччиною

Размещено на http://www.allbest.ru/

Укладення договорів із фашистською Німеччиною

Влітку 1939 р. Друга світова війна стала реальністю. Переговори СРСР з Англією і Францією про взаємодопомогу закінчилися безрезультатно. У радянської сторони не вистачило витримки, вона виявила незвичайну поспішність, недооцінила можливості західних країн укласти угоду з фашистською Німеччиною і ступінь ворожості їх до СРСР. Західні держави недооцінювали економічний і воєнний потенціал СРСР.

Берлін запропонував Москві відкриття кредиту в 200 млн марок для закупівлі німецьких товарів в обмін на постачання сировини на ту саму суму. Цей демонстративний жест повинен був довести Заходу, що він не має права на монополію у відносинах з СРСР. Для Гітлера надто важливим було не допустити воєнного співробітництва між західними державами і Москвою.

У серпні 1939 р. Москва повідомила Берлін про згоду прийняти його пропозицію про економічні та інші питання. 20 серпня Гітлер безпосередньо звернувся до Сталіна з особистим посланням про підписання німецько-радянського пакту. На переговорах у Москві міністру закордонних справ Німеччини Ріббентропу були поставлені вимоги про відмову від планів на зразок "Великої України", про визнання інтересів СРСР на Балтиці, у Південно-Східній Європі. Задоволення цих вимог німецькою стороною відкрило шлях до підписання угоди. Головним у змісті договору стало те, що сторони утримуються від нападу одна на одну і не будуть підтримувати треті держави в нападі на одну зі сторін.

У принципі договір не суперечив нормам міжнародного права. Проте ні при його підписанні, ні при ратифікації не розкривався той факт, що одночасно з угодою було підписано секретний додатковий протокол, яким розмежовувалися сфери інтересів сторін від Балтійського до Чорного морів, від Фінляндії до Бессарабії. Протокол був відступом від норм міжнародного права, нехтував суверенітетом і незалежністю Латвії, Литви, Естонії, Фінляндії, Польщі. Його підписали таємно від громадськості, а наступний раптовий поворот від боротьби з фашизмом до співробітництва з нацистською Німеччиною значно дезорієнтував сили, які виступали проти агресії війни і фашизму. Вступ радянських військ на територію Західної України і Західної Білорусі викликав ворожу реакцію в польському суспільстві, не кажучи вже про наступну депортацію з цих територій поляків, а потім і репресії проти них.

Другий договір з Німеччиною Москва підписала 28 вересня 1939 р., за ним частково змінювалися сфери інтересів двох держав. До нього додавалися три протоколи, з яких два - таємні. Вони стосувалися переселення німців, які проживали у сфері радянських інтересів, уточнювали кордони цих інтересів на окремій малі, проголошували заборону польської агітації проти сторін договору. Договір 28 вересня називався не тільки договором про кордони, а й про дружбу, що давало підґрунтя говорити про дружні відносини СРСР з Німеччиною, деформувало установки на боротьбу з фашизмом, мало тяжкі наслідки для Польщі і СРСР.

Елементарним нормам міжнародного права суперечила заява більшовицького режиму про ліквідацію польської держави, яка була оприлюднена на засіданні Верховної Ради СРСР. Тим більше Польща як суб'єкт міжнародного права визнавалася її союзниками і третіми нейтральними державами. Міністр закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов зневажливо заявляв, що, мовляв, ще недавно правлячі кола Польщі пишалися силою своєї держави й армії, проте достатньо було одного удару з боку німецької, а потім Червоної армій, щоб нічого не залишилося від цього "потворного дітища Версальського договору". Це була протиправна й образлива заява щодо суверенної держави, яка до того ж ставила в одну площину гітлерівську і радянську агресії.

Радянсько-німецькі договори і протоколи до них на порушення мирних договорів 1920 р. і договорів про ненапад 1926- 1933 рр. дали можливість сталінському режиму насильно включити до СРСР Латвію, Литву, Естонію, розпочати війну проти Фінляндії, окупувати Бессарабію. Ставши на шлях поділу здобичі з Німеччиною, Сталін почав розмовляти з сусідами мовою ультиматумів і погроз, особливо, з невеликими країнами.

Напередодні війни СРСР мав право шукати спосіб виграти час для зміцнення економіки й оборони. Проте головним мотивом була не сама угода з Німеччиною, а саме те, що стало предметом секретних протоколів, тобто окупація сусідніх держав. Центральним мотивом договору були імперські амбіції. Негативні наслідки для СРСР домовленості з Німеччиною з економічних питань полягали в тому, що в 1939-1941 рр. СРСР забезпечував німецьку економіку власною сировиною, зокрема і стратегічного значення. Вже падали бомби на радянські міста і села в червні 1941 р.,ав німецьких портах ще розвантажувалися радянські су-хогрузи, а деякі перебували на шляху до них.

Восени 1939 р. Польща вела справедливу війну проти Німеччини. Вона відхилила німецькі пропозиції про спільний "хрестовий" похід на Схід і першою чинила опір гітлерівським агресорам. Вона зазнала поразки, не одержавши допомоги Заходу і СРСР. Радянський Союз став у свою чергу жертвою фашистського нападу в червні 1941 р. і головною силою антифашистської коаліції.

Країни Азії та Африки в 20-30-ті роки

Китай

1919 р. на Паризькій мирній конференції великі держави визнали право Японії на німецькі володіння в китайській провінції Шаньдун, що викликало вибух патріотичних антияпонських виступів пекінських студентів і різних верств населення Китаю ("Рух 4 травня"). Цей рух ознаменував новий етап революційної боротьби проти напівколоніального ладу в країні.

"Рух 4 травня" - масові антияпонські виступи в Китаї впродовж травня - червня 1919 р. Звістка про санкціонування Паризькою мирною конференцією права Японії на німецькі володіння в провінції Шаньдун викликала стихійний вибух обурення в країні. Ініціаторами виступів стали пекінські студенти, які 4 травня 1919 р. організували мітинг і демонстрацію під гаслами невизнання Бер-сальського договору, анулювання поступок Японії (її "21 вимоги"), відставки уряду тощо. Ці вимоги здобули масову підтримку: з 4 травня до 28 червня 1919 р. Китай був охоплений патріотичними антияпонськими виступами різних верств міського населення. Китайський уряд змусив заявити про відмову підписати Версальський мирний договір і зняти з посад прояпонськи налаштованих чиновників. "Рух 4 травня" знаменував початок нового етапу в революційному процесі в Китаї.

Провідну роль у боротьбі за ствердження республіканського ладу відігравала Національна народна партія - Гоміндан, яку очолював Сунь Ятсен. На півдні Китаю в Гуанчжоу був створений республіканський уряд на чолі з Сунь Ятсеном. Пекінський уряд та іноземні держави його не визнали і неодноразово намагалися повалити. Але Гуанчжоу залишався центром революційної боротьби. Республіканський уряд, очолюваний Сунь Ятсеном до його смерті в 1925 р., став оплотом визвольної боротьби китайського народу. Для створення Національно-революційної армії (НРА) Сунь Ятсен запросив на допомогу радянських військових спеціалістів.

Гоміндан (Національна народна партія) - політична партія в Китаї, створена Сунь Ятсеном у серпні 1912 р. на основі Об'єднаного союзу (Тунменхуей). На початку 1913 р. Гоміндан отримав більшість місць у постійному парламенті, що призвело до збройного протистояння з урядом президента Юань Шикая і заборони діяльності Гоміндану. На початку 20-х років Гоміндан продовжив боротьбу, прагнучи відновлення суверенітету Китаю, повалення мілітаристської влади, політичного об'єднання країни під владою демократичного національного уряду. На І конгресі Гоміндану в січні 1924р" в якому взяли участь китайські комуністи, була проголошена політика єдиного фронту. Після смерті Сунь Я тс єна (1926) почалося перегрупування сил у партії, внаслідок чого влада зосередилася в руках Чан Кайші. 31927 р. Гоміндан став правлячою партією в Китаї, а наприкінці 1928 р. прийняв рішення про завершення воєнного етапу революції та початок соціально-економічних перетворень у країні. Процес перетворень відбувався в умовах збройного протистояння з Компартією Китаю, котра прагнула встановлення революційної диктатури. Внаслідок перемоги китайських комуністів у 1949р. гомін-данівці на чолі з Чан Кайші емігрували на Тайвань. Здійснювана Гомінданом упродовж наступних десятиліть соціально-економічна політика перетворила Тайвань на одну з найрозвинутіших країн Азії.

Комуністична партія Китаю (КПК), створена в 1921 р., вступила в Гоміндан (зберігши організаційну й політичну самостійність). На І з'їзді Гоміндану в 1924 р. було проголошено політику єдиного фронту національно-революційних сил. Протягом 1924- 1927 рр. Гоміндан разом з КПК вели національно-визвольну боротьбу проти продажних урядів Пекіна та північних провінцій, де численні китайські генерали, спираючись на підтримку іноземних держав, воювали між собою.

Загальнонаціональний характер революція в Китаї набула 1925 р. у зв'язку з "Рухом 30 травня" - масовими виступами і страйками в Шанхаї, де англійська поліція розстріляла демонстрацію. Основним завданням національної революції були відновлення суверенітету Китаю, повалення мілітаристської влади і політичне об'єднання країни.

Гомінданівський уряд у Гуанчжоу, який очолив Ван Цзінвей, оголосив себе Національним урядом Китайської республіки і почав боротьбу за об'єднання країни. НРА здійснила похід у провінцію Гуандун і вигнала війська мілітаристів за її межі.

Після II з'їзду Гоміндану в 1926 р. гомінданівський уряд очолив генерал Чан Кайші; він став і головнокомандувачем НРА. 1926 р. гомінданівські війська, що налічували до 100 тис. бійців, вирушили в знаменитий Північний похід проти мілітаристських режимів. До кінця року під контролем Національного уряду перебувало 7 провінцій з населенням понад 150 млн осіб. Національний уряд переїхав в Ухань.

1927 р. у національно-революційному таборі відбувся розкол; Чан Кайші розірвав союз з комуністами і розпочав проти них репресії. Він переніс столицю в Нанкін і сформував новий Національний уряд. Поступово владу Національного уряду Чан Кайші визнали всі політичні сили країни крім комуністів. КПК почала власну революційну боротьбу й організувала кілька повстань, але всі вони були придушені урядовими військами.

Протистояння Гоміндану і КПК, що переросло в громадянську війну, стало наслідком протиборства двох тенденцій у розвитку китайської революції. Чан Кайші та більшість лідерів Гоміндану вважали, що революція скінчилася і настав час для реформ, які модернізували б Китай. Компартія націлювала китайський народ на продовження революції, встановлення диктатури пролетаріату і селянства у формі рад, здійснення аграрної революції, націоналізацію підприємств, банків. У збройній боротьбі з Гомінданом Компартія Китаю спиралася на опорні революційні бази (радянські райони) в сільських районах на півдні і півночі країни. КПК організувала напівпартизанську Червону армію, яка в 1933 р. налічувала 300 тис. бійців. Після тривалих боїв у 1930-1933 рр. Червона армія зазнала поразки і змушена була залишити майже всі свої південні бази і відійти в північно-західні провінції до кордонів з СРСР. З початку 1935 р. Компартію Китаю очолив Мао Цзедун.

Мао Цзедун (1893-1976) - китайський партійний, політичний і державний діяч. Один із засновників Компартії Китаю, член ПолітбюроЦККПК (з 1933 р.), голова ЦККПК(з 1943р.). У1949- 1964рр, голова Центральної народної урядової ради КНР, у 1964- 1969рр. голова КНР. Спираючись на досвід і допомогу СРСР (до кінця 50-хроків), сприяв встановленню в Китаї жорсткого марксистсько-соціалістичного режиму. Будучи невдоволеним процесом десталіні-заціївСРСР і прагнучи випередити СРСР у побудові комуністичного суспільства, ініціював авантюристичний так званий курс "трьох червоних знамен" ("генеральна лінія" (до комунізму), "великий стрибок" і "народні комуни"), який завдав значної шкоди розвиткові Китаю. Виступав за прискорення світової революції, стверджуючи, що заради знищення капіталістичної системи і перемоги комунізму можна пожертвувати мільйонами людей у ракетно-ядерній війні. Зосередивши у своїх руках безмежну владу, організував "культурну революцію" (1966-1976), суть якої зводилася до розправи з опозицією. Помер 9 вересня 1976р. більшовицький радянський договір гомінданівський

У внутрішній політиці уряд Чан Кайші зробив ставку на зміцнення державного сектору економіки: було взято під контроль систему фінансів країни, запроваджено планування економічного розвитку. Було прийнято низку прогресивних законів про працю, створено систему профспілок, встановлено мінімальний рівень заробітної плати.

Зовнішньополітичне становище Китаю значно погіршилося з початком японської збройної агресії. 1931 р. Японія встановила контроль у Маньчжурії, створивши державу Маньчжоу-го, в якій перебували японські війська.

1935 р. Чан Кайші почав переговори з СРСР про надання військової та фінансової допомоги в боротьбі з японськими агресорами. Радянський уряд погодився, але за умови, що війська Чан Кайші припинять бойові дії проти китайських комуністів. Перед лицем воєнної загрози з боку Японії, яка розпочала в липні 1937 р. війну проти Китаю, Гоміндан і КПК створили єдиний антияпонсь-кий фронт. Червона армія була перетворена у 8-му армію Національно-революційної армії Китаю.

Размещено на Allbest.ru