Мексиканська та китайська революції

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Сіньхайська революція в Китаї

Наприкінці XIX - на початку XX ст. Китай залишався напівфеодальною країною з імператорською формою правління (Маньчжурська династія). Жодна з капіталістичних країн світу не змогла перетворити цю величезну азіатську країну на свою колонію. Проте під виглядом оренди різних морських портів і територій, значних фінансових інвестицій Англія, Німеччина, Франція, Японія, Росія одержували дедалі більше привілеїв. Країна перетворювалася в напівколонію. Разом з тим китайська молода буржуазія була зацікавлена в розширенні внутрішнього ринку, ліквідації іноземної конкуренції та феодальних порядків, демократизації державного і суспільного життя.

У першому десятиріччі XX ст. швидко зростали антимань-чжурські та національно-визвольні настрої. Влітку 1905 р. під керівництвом Сунь Ятсена - відомого китайського революціонера-демократа - відбулося об'єднання різних китайських революційно-демократичних груп і організацій, що ставили своїм завданням ліквідацію монархії та встановлення республіки, в Об'єднаний союз.

В основу програми Об'єднаного союзу були закладені "три народні принципи", які розробив Сунь Ятсен: націоналізм, народовладдя і народний добробут. Принцип націоналізму означав необхідність повалення чужоземної маньчжурської династії та встановлення суто китайського правління. Принцип народовладдя трактувався як ліквідація монархічного ладу і встановлення республіки, а принцип народного добробуту вимагав зрівняти права на землю.

Чисельність прихильників Сунь Ятсена швидко зростала.

В умовах посилення незадоволення політикою пінського уряду значно активізували свою діяльність революційні організації у головному центрі Середнього Китаю - Іхані. Саме тут у 1911 р. повстали солдати саперного батальйону, до яких приєдналися інші війська. Повстання охопило сусідні міста і вся провінція Ху-бей була проголошена республікою. Уряд провінції організував ефективну оборону провінції та закликав усі верстви населення Китаю підтримати революцію. Він просив іноземні держави дотримуватися нейтралітету, обіцяючи за це повагу до всіх договорів, які вони уклали з династією Цін. На кінець 1911 р. лише З провінції з 18 визнавали владу пінського уряду.

У грудні 1911 р. в Нанкіні делегати від провінцій обрали президентом Китайської республіки Сунь Ятсена, який щойно повернувся з еміграції. Він сформував революційний уряд. Уперше в історії Китаю були проголошені демократичні свободи і права народуі розроблені заходи з поліпшення добробуту народу, розвитку освіти тощо.

Проте політика революційного уряду натрапила на шалений опір з боку внутрішніх монархічних сил, яким значну допомогу надавали імперіалістичні держави. В Об'єднаному союзі також не було єдності дій у реалізації політики революційного уряду. Сам президент під тиском лібералів змушений був відмовитися від принципу зрівняння прав на землю. У законодавчих зборах провінцій прихильники конституційно-монархічного напряму поступово витісняли революційних демократів.

Пекінський уряд покликав на допомогу генерала Юань Ши-кая, який підтримував стосунки з окремими угрупованнями революційних сил країни і якому іноземні фінансисти обіцяли фінансову допомогу. Пекінський уряд сподівався, що він врятує монархію, але зрозумівши, що це неможливо, Юань Шикай домігся зречення династії від престолу, одержавши обіцянку від лібералів обрати його президентом республіки. Іноземні держави поступово спрямували до Китаю значні армійські та військово-морські сили, які висадилися у портах Китаю, надаючи допомогу лібералам. Нанкінський уряд, якого не визнавали іноземні держави, не мав фінансових коштів і організованого війська для реалізації своєї програми. Сунь Ятсен був змушений відмовитися від посади тимчасового президента республіки на користь Юань Шикая. Революційні демократи розраховували, що зможуть забезпечити собі більшість у майбутньому парламенті й обмежити владу Шикая, але їм цього не вдалося досягти.

Влітку 1912 р. Об'єднаний союз і ліберали, які приєдналися до союзу, створили Національну партію - Гоміндан. На виборах до парламенту Гоміндан одержав більшість голосів, але створити свого уряду не зміг. Юань Шикай домігся визнання республіки США й одержав від іноземних держав велику позику. Він придушив розрізнені революційні виступи в країні (червень - вересень 1913 р.), що увійшли в історію Китаю під назвою "другої революції". Було встановлено диктатуру: видані укази про розпуск парламенту, всіх провінційних зборів і органів місцевого самоврядування. Нанкінська конституція була замінена новою, за якою вся виконавча, законодавча і судова влада зосереджувалася в руках президента республіки.

Таким чином, з усіх завдань, що стояли перед китайською революцією, вона вирішила лише одну - ліквідувала монархію. Разом з тим вона була важливою складовою революційно-демократичного піднесення, яке охопило значну частину країн згодом.

2. Мексиканська революція 1910-1917 років

Наприкінці XIX - на початку XX ст. Мексика була слабо-розвиненою аграрною країною, у торгово-економічному і фінансовому плані залежною від США та Англії. Диктатура генерала Порфіріо Діаса (1876-1911) користувалася підтримкою іноземного капіталу, який одночасно захопив у свої руки природні багатства Мексики і підпорядкував під власний контроль її промисловість і торгівлю.

Під приводом того, що для прогресу Мексики необхідно освоєння всіх земель, 70 % їх опинилося в руках 2 % латифундистів та іноземців. У індіанців було забрано 60 млн га землі.

Розвиток капіталізму швидкими темпами формував буржуазію і пролетаріат. Наявність значних мас безземельних селян сприяла дешевизні робочої сили.

Економічна криза 1907 р. у США значно скоротила зовнішньоторговельний оборот з Мексикою. 1909 р. внаслідок неврожаю розпочався голод. Посилилися селянські виступи, виникли комітети захисту селян і війська самооборони.

Одним із визнаних керівників повсталих селян півдня став Еміліано Соната - син бідного селянина. На півночі країни збройну боротьбу селян очолив Франсіско Вілья.

Одночасно зростав страйковий робітничий рух. Невдоволення диктатурою наростало і з боку буржуазії, яка вимагала обмеження прав латифундистів в інтересах вільного розвитку капіталізму.

1910 р. розпочалися збройні виступи, що поклали початок буржуазно-демократичної революції. Значну роль у ній відіграв і лідер ліберальної буржуазії- поміщик і капіталіст Франсіско Мадеро. Коли у 1911 р. його прихильники штурмом взяли прикордонне зі США місто Хуарес, Мадеро повернувся з еміграції та із загоном вступив на територію Мексики. У Мехіко відбулася грандіозна демонстрація, учасники якої поставили вимогу відставки Діаса, який через два дні утік з Мексики і Мадеро став президентом. сіньхайський революція мексиканський

Проте новий уряд став на шлях компромісу з верхівкою церкви і поміщиків, розпочав боротьбу із селянськими збройними загонами, пообіцявши землю селянам за викуп.

Сапата висунув програму наділення селян землею за рахунок поміщиків, а його армія не лише не виконувала наказ Мадеро про розпуск революційних загонів, а й вступила в бій з урядовими військами. Друга селянська армія продовжувала діяти на півночі країни на чолі з Вільєю.

Північного сусіда Мексики - США, які розпочали експлуатацію мексиканської нафти, не влаштовували і політика Мадеро, і революційні дії селян. До влади в країні в 1913 р. США привели нового диктатора - генерала Уерту, який фактично продовжив політику Діаса.

До боротьби проти нової диктатури долучилися селяни, робітники, інтелігенція, національна буржуазія і навіть частина поміщиків, лідером яких став губернатор одного зі штатів Карранса. Втручання США у справи Мексики посилило громадянську війну. Розрізнені сили мексиканської революції об'єдналися і звалили контрреволюційну диктатуру, проте єднання не було постійним: Сапата і Вілья не розуміли серйозності небезпеки втручання США у внутрішні справи Мексики і дали згоду на їх посередницьку місію. Карранса засудив втручання США, завдяки чому значно зріс його авторитет. Його уряд виражав інтереси національної буржуазії Мексики, видав декрети про повернення земель селянам, заборону боргового рабства, поліпшив становище робітників.

Карранса зміг здобути вплив на робітничі організації, сформувати спеціальні робітничі загони для боротьби з ворогами "революційного" уряду і з селянами. Проте робітництво незабаром зрозуміло помилковість своїх дій. Наростання робітничого страйкового руху в умовах селянської війни ускладнювало становище уряду антифеодальними й антикапіталістичними виступами. Атмосферу напруженості можна було розрядити подальшими виступами народних мас.

1916 р. відбулися вибори до Установчих зборів, що прийняли Конституцію, яка декларувала право нації на багатства її надр, на землю, ліси і води, обмежувала іноземців у правах придбання земельної власності. Проголошувалося право держави на експропріацію великої земельної власності і наділення селян землею, засуджувалися феодальні й рабські форми експлуатації. Проте фактично статті Конституції, які стосувалися аграрного питання, трудового законодавства й обмеження іноземного капіталу, або не виконувалися, або виконувалися під тиском народних мас.

Прийняттям Конституції 1917р. завершився революційний період у країні. Антифеодальна, антиімперіалістична революція передала владу з рук поміщиків у руки буржуазії та відкрила значні можливості для прогресивного розвитку Мексики, запобіг' ла процесу перетворення країни в напівколонію США і покінчила з феодальними і расовими пережитками та диктаторським свавіллям.

Размещено на Allbest.ru