Російська (євразійська) цивілізація

Отже, у споконвічному протистоянні із Заходом Російська імперія зазнала поразки. Свої переваги продемонструвала здатність західної цивілізації до стабільної і плюралістичної самоорганізації. У Росії ж усе споконвіку визначала центральна найвища влада - чи то цар, чи то Генеральний секретар ЦК КПРС. / царська імперія, і радянська були створені як моногенний організм. А це суперечить законам синергетики1, за якими самоорганізація може виникнути лише у відкритій системі, що обмінюється з навколишнім середовищем речовиною, енергією та інформацією. Радянський Союз існував за "залізною завісою", що відділяла його від "непотрібної інформації". Його керівництво не воліло бачити зміни, що відбувалися у світі, зокрема перехід найрозвиненіших країн до постіндустріального суспільства. Зміни не можна ігнорувати. Якщо на них не реагувати адекватно, то система деградує і занепадає. Також важливо те, що задля виживання і прогресивного розвитку системи потрібен не "моноліт", а поєднання багатоманітності. Радянська система насаджувала соціалістичний колективізм, який насправді діяв як прес у ставленні до окремих особистостей. Особливо до тих, хто відрізнявся від "гвинтиків", хто був "надто розумний". Радянська система зруйнувалася через те, що всіляко перешкоджала дійсному вільному розвитку особистості. З переходом на стадію постіндустріального суспільства стало очевидним, що саме вільна особистість з належною освітою, підготовкою і можливістю відкритого доступу до інформації стала головною умовою і перевагою в сучасній конкурентній боротьбі між системами і державами.

Після розвалу СРСР Росія втратила більшість своїх імперських надбань - чверть території (повернулася до кордонів XVII ст.) і половину людських ресурсів, практично всі радянські, тобто традиційно російські, зони геополітичного впливу. Усе XX ст. пройшло під знаком боротьби двох супердержав, у якій перемогли Сполучені Штати Америки. Росія перейшла до розряду "потенційно великих держав". Відкинувши радянський лад, вона знову спробувала модернізуватися. З приходом до влади Б. Єльцина - першого президента нової Росії (обирався президентом у 1991 та 1996 рр.), почався п'ятий період модернізації - ельцинський. Метою проголошувалося створення демократичної правової держави на основі рівноправності всіх народів і гарантування прав особистості, ринкової економіки та парламентаризму. Проте виявилося: усе, що він затівав, реалізувалося навпаки. Вів дійсно розвалив комуністичний лад, проте кинув економіку Росії в кризу, а народ - у бідність. Він хотів зробити багатими всіх, а зробив небагатьох. Ціна модернізації виявилася для багатьох неприйнятною, за даними соціологічних опитувань, понад 80 % росіян вважають, що Б. Єльцин повів країну найгіршим шляхом. Бо за роки його керівництва замість обіцяного народного капіталізму був створений капіталізм чиновницько-олігархічний, на верхівці якого центральне місце належало самому президенту. Загалом, загальний вектор розвитку російського суспільства в останнє десятиріччя минулого століття і в перше десятиріччя нинішнього змінив свій напрям від можливостей переходу до демократії - до формування авторитарного режиму. Країна перебувала на межі анархії, коли 31 грудня 1999 р. її перший президент оголосив про свою відставку.

Другим президентом став В. Путін - колишній полковник Комітету державної безпеки, який потім очолив усю Федеральну службу безпеки, займав посаду прем'єр-міністра, переміг двічі на президентських виборах у 2000 та 2004 рр. за небаченої підтримки електорату. Він не став просто наступником Б. Єльцина, а піддав його спадщину суворій критиці. Визнавши, що "перехід до демократії і ринкової економіки на початку 90-х рр. був одним з найбільших досягнень країни у XX ст.", він назвав неприйнятними ціну і негативні наслідки єльцинської модернізації. Серед них - масове зубожіння, розклад державності, дефолт і фінансовий крах 1998 р., політичні спекуляції на природному прагненні людей до демократизації, серйозні прорахунки при проведенні економічних і соціальних реформ. Проте заходи самого В. Путіна погано суміщаються із класичними принципами сучасної демократії, тому для Росії з'явився термін "керована демократія". Захисники такої моделі наголошують на тому, що попередній демократизм призвів до приватизації влади групками бізнесменів і чиновників, які стали безсоромно користуватися нею заради збагачення і державного свавілля, ігноруючи і зневажаючи інтереси більшості. "Нова" Росія виявилася корумпованою й альтернативою їй могла стати саме така система, у якій глава держави регулює зміст демократії в інтересах суспільства загалом. Суспільство, стомившись від безладу єльцинських часів, радо прийняло путінський режим. Протягом усього перехідного періоду масова свідомість росіян залишалася суперечливою. Переважали настрої розчарування наслідками реформ, проте й бажання піднести сильну державну владу над приватними інтересами, навести порядок у країні, посилити її позиції на міжнародній арені. Усі ці прагнення добре відчув В. Путін, який позиціонував себе як сильного і компетентного керівника. Суспільство його підтримало, оскільки побачило в ньому свого лідера - людину, яка наведе лад і подбає про все.

Наприкінці другої президентської каденції було знайдено спосіб залишили при владі всенародно визнаного лідера. У традиціях російського авторитаризму президент призначив свого наступника - людину, з якою пропрацював 17 років, - Д. Медведєва, підтриманого партією влади "Єдина Росія". Не будучи ще обраним президентом, Д. Медведєв запропонував В. Путіну зайняти посаду прем'єр-міністра. Що і відбулося після виборів 2 березня 2008 р. Аналітики зазначали: за вагою двох посад Росія переходить у стан "канцлерівської республіки". Наступник продовжив курс свого попередника, хоча пізніше Д. Медведєв продемонстрував рішучість на самостійну політику. Показовим у цьому плані є його звернення до народу, оприлюднене 11 вересня 2009 р. під назвою "Росіє, вперед!" У ньому третій президент репрезентував нові стратегічні цілі країни. Суть послання зводиться до вибору: або реалізація нової стратегії модернізації економіки (можливо, це є шостий етап модернізації в історії російської цивілізації - медведєвський), або деградація і смерть. Світова фінансово-економічна криза продемонструвала неефективність російської економіки. її найбільші вади: залежність від експорту сировини, низька продуктивність праці, відсутність інновацій, низька конкурентоспроможність. Президент висловив переконання, що конче необхідно дати новий поштовх розвитку промисловості, модернізувавши її, тим самим забезпечити зростання продуктивності праці. Наголос зроблено на тому, що потрібно викорінювати звичку існувати за рахунок експорту сировини, вимінюючи її на готові вироби, на основі "розумної економіки, що створює унікальні знання, експортує новітні технології та продукти інноваційної діяльності",

Передбачається, що успішний розвиток економіки дозволить значно поліпшити умови розв'язання соціальних питань, зокрема в освіті й охороні здоров'я, тому що однією з найгостріших проблем Росії є демографічна. Населення країни катастрофічно зменшується зі швидкістю 2500 осіб за добу, а на 100 народжень припадає 170 смертей. Скорочується середня тривалість життя. Збільшується алкоголізація населення. У більшості людей -вигляд злиденний і хворобливий. Високий рівень добробуту має частина столичних жителів, проте він низький на периферії. А загальний рівень добробуту населення є важливим показником життєздатності країни. Москва вперто заперечує жахливу правду: російська нація не просто хвора, вона вмирає.

Проте Росія намагається довести світу, що вона є великою державою. Парадокс, але порівняно з іншими пострадянськими новими незалежними державами в елітарній і масовій свідомості росіян набуття державності не одержало самоцінності та повноцінності, оскільки це стійко асоціюється із втратою простору національної самореалізації, з "фантомними болями", пов'язаними із втраченими частинами колишньої союзної держави. Як і В. Путін, Д. Медведєв наполягає на тому, що "нині Росія є глобальним гравцем". Заради цього використовується "дипломатія трубопроводів", коли необхідно здійснити тиск на ту чи іншу державу, яка намагається проводити власний курс. Робляться гучні заяви щодо воєнної доктрини, у якій передбачено можливість превентивного ядерного удару з боку Росії в разі виникнення загрози її інтересам. Час від часу з'являються повідомлення про новітні види озброєнь, що мають посилити її армію, хоча боєздатність останньої викликає великі сумніви. Слабка армія у поєднанні з демографічною катастрофою ставить під сумнів спроможність держави контролювати величезні території, на які зазіхають сусіди, зокрема Китай. До того ж однією з передумов державного розпаду е наявність міжетнічних конфліктів й осередків сепаратизму вздовж кордонів. У Росії нині існує кілька суб'єктів у прикордонній зоні, у яких головним фактором потенційної нестабільності є національний фактор. Це південно-кавказькі республіки Чечня, Інгушетія, Дагестан, Північна Осетія, Кабардино-Балкарія, сусідня Калмикія. У Сибіру, на кордоні з Китаєм, реально претендувати на незалежність може Тува.

З іншого боку, не можна заперечувати консолідації російського суспільства і формування нового соціального порядку. Це відбувається на основі автократії, сакралізації влади, великодержавної ідеології, орієнтованої на євразійство, на підозрі у ставленні до Заходу як потенційній загрозі відродженню Великої Росії. Заради останнього Росія активно намагається використовувати слов'янський фактор і заклики до єднання всіх православних християн. Таким чином, як це було і раніше, Росія в період великих потрясінь обрала звичну стратегію централізації і державного патерналізму, що дедалі більше надає їй східних рис.

Размещено на Allbest.ru