Розпад габсбурзької імперії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розпад габсбурзької імперії

З початком Першої світової війни австро-угорський уряд поступово перейшов до встановлення абсолютистського режиму. Були закриті рейхсрат (парламент), ландтаги окремих земель, призупинені конституційні гарантії, розпущені слов'янські політичні партії, заборонено користування чеською мовою в державних закладах, закрито більшість національних газет. Масово інсценувалися політичні процеси у звинуваченні в "русофільстві".

Терор і посилення національного гноблення викликав опір. Чеські та південнослов'янські солдати здавалися в полон російським і сербським військам.

У 1916 р. група опозиційних угорських парламентарів почала пропагувати примирення і зближення Угорщини і Франції. Під впливом революції 1917 р. в Росії посилився революційний і національно-визвольний рух. В Австрії кількість страйкуючих у 1917 р. досягла майже 2 млн осіб.

Намагаючись заспокоїти країну, уряд скликав парламент, який не збирався три роки. Проте це не внесло спокою. Мешканці Праги вийшли на масову демонстрацію і направили до австрійського намісника депутацію з вимогою надання Чехії національного самовизначення. Українські депутати у віденському парламенті заявили, що галицькі землі становили частину Київської держави (XI-ХІІ ст.), тому Східна Галичина має бути окремим коронним краєм у складі Австрії або прилучитися до Української Народної Республіки.

Українське питання знову постало після підписання УНР у 1918 р. Берестейського мирного договору з Центральними державами. Спроба України змусити Австро-Угорщину і Німеччину приєднати до УНР Галичину, Буковину, Холмщину, Бессарабію і Закарпаття, де переважало українське населення, натрапила на рішучий опір Габсбурзької монархії.

Між Австро-Угорщиною і Німеччиною велись гострі дебати щодо майбутнього поділу польських губерній. Водночас польські організовані політичні сили дбали про завоювання незалежної держави. Австро-угорські правлячі кола намагалися не лише зберегти імперію, а й значно розширити її після війни за рахунок анексії значних територій Росії, Італії, Румунії, Сербії, Албанії.

Це були авантюристичні плани. Національно-визвольний і революційний рух в умовах поразок Центральних держав на фронтах зростав. У1918 р. під час загального страйку 250 тис. робітників зажадали від уряду припинення війни, вирішення продовольчого питання, укладення миру з Росією. Антивоєнний характер мало і повстання моряків у бухті Котор, яке було придушене, а його учасники передані воєнно-польовому суду.

Восени 1918 р. австро-угорська монархія в результаті революційної та національної боротьби, внаслідок поразок на фронтах почала розпадатися.

У жовтні розпочався політичний страйк у Празі, який охопив практично всю Чехію. Чеська національна рада проголосила незалежність Чехословаччини. У Словаччині селяни захоплювали поміщицькі землі. Восени Національна рада сербів, хорватів і словенців у Загребі взяла у свої руки владу в південнословенських землях і висловилася за об'єднання з Сербією. У Львові було створено Українську національну раду, яка пізніше проголосила створення Західноукраїнської Народної Республіки. Закарпатські українці висловилися за входження до Чехословаччини. Повсталі мешканці Будапешта захопили всі центральні урядові установи і стратегічні пункти угорської столиці та оголосили загальний страйк. Влада перейшла до місцевих органів. Від Австрії відокремились польські землі, частина земель відійшла до Румунії і Югославії, відповідно перестав існувати імперський флот, який був переданий Національній раді в Загребі, а Дунайська флотилія - Угорщині.

Так Габсбурзька імперія розпалася. В Австрії були скликані тимчасові національні збори. Австро-угорський монарх Карл І зрікся престолу і 12 листопада Національні збори проголосили Австрію республікою.

Версальська система

В історичній науці терміном "Версальська система" прийнято називати міжнародні угоди, ініційовані державами - переможницями у Першій світовій війні. Вони були укладені 28 червня 1919 р. на Паризькій мирній конференції між США, Великою Британією, Францією, Італією, Японією, Бельгією, Болівією,

11 серпня 1921 р. президент США Дж. Гардінг запросив до Вашингтона представників Великої Британії, Франції" Італії, Нідерландів, Бельгії, Португалії, Японії та Китаю для участі у конференції, яка розглянула б питання про роззброєння військово-морських сил, вирішила проблеми Далекого Сходу й Тихоокеанського регіону. Лідери погодилися на проведення такої конференції у столиці США, хоча кожен із них мав свої цілі.

На початку 1920-х років чітко визначились як територіальні, так і військово-політичні суперечності між групами країн. Японія, що не брала участі у Паризькій конференції, прагнула домогтися певних переваг на Далекому Сході та в Тихоокеанському регіоні; США, які відмовилися від участі у роботі в Лізі Націй, мали на меті політично закріпити своє лідерство у світі й ще раз нагадати країнам Антанти про їхні борги (Велика Британія - 4,7 млрд дол., Франція - 3,8 млрд, Італія - 1,9 млрд, Бельгія - близько 0,5 млрд дол. тощо). США також намагалися змусити Велику Британію скоротити свій флот; Велика Британія і США мали претензії до Франції щодо її планів розбудови морського флоту і відмови скоротити свої сухопутні сили; домагалася реваншу за поразку в Парижі й Італія. Росію на конференцію знову не запросили. Натомість до Вашингтона відбула делегація маріонеткової Далекосхідної республіки, яку, щоправда, неофіційно, очолював представник Наркомату закордонних справ РСФРР Язиков. Німеччину також не було запрошено до Вашингтона.

У рамках Вашингтонської конференції (12 листопада 1921 р. - 6 лютого 1922 р.) було підписано три великомасштабні договори і досягнуто кілька двосторонніх угод. Першим був договір чотирьох держав про Тихий океан (13 грудня 1921р.), термін дії якого було визначено на 10 років. Відповідно до його умов втрачав силу англо-японський союз (1902-1921) про поділ сфер впливу в Тихому океані між цими двома країнами. США, Велика Британія, Японія та Франція брали взаємні зобов'язання поважати права сторін стосовно їхніх острівних володінь у зоні Тихого океану і вжити спільні дії у разі виникнення загрози цим володінням з боку третьої держави. Додатковими протоколами до договору подібні гарантії було надано Нідерландам і Португалії щодо їхніх володінь у цьому регіоні.

Договір дев'яти держав (США, Велика Британія, Франція, Японія, Італія, Бельгія, Нідерланди, Португалія та Китай), укладений 6 лютого 1922 р., проголошував принцип поважання суверенітету, територіальної цілісності та адміністративної недоторканності Китаю, надавав рівні можливості країнам-учасницям у торгівлі й участі в промисловому розвитку на всій території Китаю до Франції щодо її планів розбудови морського флоту і відмови скоротити свої сухопутні сили; домагалася реваншу за поразку в Парижі й Італія. Росію на конференцію знову не запросили. Натомість до Вашингтона відбула делегація маріонеткової Далекосхідної республіки, яку, щоправда, неофіційно, очолював представник Наркомату закордонних справ РСФРР Язиков. Німеччину також не було запрошено до Вашингтона.

У рамках Вашингтонської конференції (12 листопада 1921 р. - 6 лютого 1922 р.) було підписано три великомасштабні договори і досягнуто кілька двосторонніх угод. Першим був договір чотирьох держав про Тихий океан (13 грудня 1921 р.), термін дії якого було визначено на 10 років. Відповідно до його умов втрачав силу англо-японський союз (1902-1921) про поділ сфер впливу в Тихому океані між цими двома країнами. США, Велика Британія, Японія та Франція брали взаємні зобов'язання поважати права сторін стосовно їхніх острівних володінь у зоні Тихого океану і вжити спільні дії у разі виникнення загрози цим володінням з боку третьої держави. Додатковими протоколами до договору подібні гарантії було надано Нідерландам і Португалії щодо їхніх володінь у цьому регіоні.

Договір дев'яти держав (США, Велика Британія, Франція, Японія, Італія, Бельгія, Нідерланди, Португалія та Китай), укладений 6 лютого 1922 р., проголошував принцип поважання суверенітету, територіальної цілісності та адміністративної недоторканності Китаю. Щоправда, японська делегація довгий час не погоджувалася на ці умови, наполягаючи на "особливих інтересах" Японії у Китаї і відмовляючись вивести японські війська з провінції Шань-дунь, Південної Маньчжурії та деяких інших китайських територій. габсбурзький імперія світовий війна

6 лютого 1922 р. було підписано договір п'яти держав (США, Велика Британія, Японія, Франція й Італія) про обмеження морських збройних сил, зокрема про встановлення граничного тоннажу лінійного флоту й кількості лінкорів за такою схемою: 5:5:3: 1,75:1,75. Державам, що підписали договір, заборонялося будувати й купувати кораблі такого типу в інших країнах водотоннажністю понад 35 тис. т і встановлювати на них гармати калібром понад 16 дюймів. У кінцевому підсумку Великій Британії дозволялося мати 20 таких кораблів, США - 18, Японії, Франції й Італії -10 лінкорів. Щодо кораблів іншого класу (крейсерів, міноносців, фрегатів тощо) договір не визначав жодних обмежень, але їхня кількість мала відповідати потребам охорони лінкорів.

Цей договір скасовував принцип розбудови британського флоту (2 : 1), тобто право Великої Британії мати флот, що кількісно та якісно дорівнював флотам двох держав разом узятих. Отже, з гегемонією Великої Британії на океанах було покінчено назавжди.

Отже, Вашингтонська конференція закріпила панівну роль у світі США і мала надати світові, як і її попередниця - Паризька конференція, додаткові гарантії відвернення нового глобального конфлікту. На думку авторів Версальсько-Вашингтонської системи договорів, що утворилася у підсумку цих двох конференцій, вона мала стати ефективним інструментом у боротьбі за мир і процвітання народів. Але так не трапилося.

Размещено на Allbest.ru