Поняття історичного джерела

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття історичного джерела

Вступ

Центральне місце серед теоретичних проблем джерелознавства займає теорія самого історичного джерела. Вона включає визначення поняття джерела, з'ясування його природи, сутності, специфіки відображення у ньому історичної дійсності, наукове осмислення змісту та структури джерельної інформації, пізнавальної функції джерела в історичному дослідженні.

Питанням теорії джерела займалися видатні історики минулого і сучасності. В історичному /джерелознавстві склалося кілька основних напрямів у трактуванні поняття історичного джерела. Серед них - позитивістський, що розглядає джерела як «речі», які містять «готові» або «напівготові» факти, котрі необхідно збирати та вивчати.

Позитивісти вважали, що немає історії без документів. Вони зробили значний внесок у документалізацію історії, в розробку теорії і методики дослідження джерел, у розвиток джерелознавчої критики. Другий напрям - марксистський - базується на так званому історичному матеріалізмі і трактує історичне джерело виключно як продукт певних суспільних відносин, насамперед класових, побудованих на формаційному розумінні історії. Попри всю обмеженість такого тлумачення природи джерела, історики-марксисти зробили помітний внесок у розробку принципів та методів вивчення історичних джерел. Третій напрям - неокантіанський - розглядає джерело як продукт індивідуальної людської психіки. Його прихильники, не заперечуючи в цілому значення джерела в історичному дослідженні, на перше місце висувають інтуїцію історика У тлумаченні фактів, зафіксованих у джерелі.

За останні десятиріччя XX ст. визначився четвертий, постмодерністський підхід до джерел, глобалізації історії. Його прихильники - спадкоємці відомої «Школи Анналів», представники інтелектуальної історії, обстоюючи цивілізаційне тлумачення історичного процесу, розглядають джерело як явище культури, як єдину, доступну для історика, реальність минулого. Методологія постмодернізму на пріоритетне місце висуває співвідношення творів історика, історичного наративу з об'єктивною реальністю. Йдеться про перехід від звичайного аналізу джерел до інтелектуального, тобто до розгляду його філософських, літературно-художніх, психологічних аспектів, а значить і про залучення лінгвістичних, літературознавчих, соціологічних та інших методів опрацювання джерел.

1. Визначення історичного джерела

Сучасне українське джерелознавство спираючись на здобутки світової науки і національні джерелознавчі традиції¹ подає таке визначення історичного джерела:

Історичне джерело - це носій історичної інформації, що виник як продукт розвитку природи і людини й відбиває той чи інший бік людської діяльності.

З огляду на специфіку історичної науки, яка не має змоги досліджувати свій об'єкт безпосередньо, оскільки минуле неможливо повторити або відтворити лабораторним шляхом, джерело виступає по суті єдиним носієм відомостей про минуле людства, про різні аспекти людської діяльності в усіх сферах суспільного та приватного життя.

Традиційне визначення історичного джерела зводилося до трактування його як будь-якої пам'ятки минулого, що виникла у процесі людської діяльності. Але таке трактування поняття обмежувало джерельну базу історичної науки, залишаючи поза увагою історика такі важливі джерела, як органічні рештки (тобто залишки самої людини, тварин, рослин тощо), природні об'єкти, що зазнали впливу людини (скажімо, печери, водоймища, кургани, ландшафти) та інші історично цінні об'єкти дослідження, які не були створені безпосередньо людиною, проте впливали на неї й зазнали видозмін у зв'язку з її діяльністю.

Водночас слід пам'ятати, що джерельна інформація - невід'ємна ознака джерела, яка фіксується на певному носії: камені, глині, кістці, папері, дискеті, кіноплівці, магнітній стрічці тощо або передається усно. Історик у науковому дослідженні не може використати ніким і ніде не зафіксовану інформацію. Навіть усні джерела, що функціонують у народній традиції, до того як їх використати, мають бути зафіксовані з допомогою звукозапису або письма. Незафіксована інформація, наприклад, творіння людської думки, розмови, ідеї, спогади, навіть плітки та всілякі вигадки, може бути назавжди втраченою для майбутніх поколінь. Тому кожна освічена людина, не кажучи вже про професійних істориків, має сприяти збереженню і збагаченню джерельної бази, залученню нової інформації до наукового та суспільного вжитку, вести щоденники, фіксувати унікальні події, цікаві природні, архітектурні та художні пам'ятки, щоб зберегти важливі відомості про сьогодення для нащадків.

2. Основні етапи існування історичного джерела

У сучасному джерелознавстві сформувалося поняття про два етапи існування історичного джерела - доджерельний і власне джерельний.

На першому етапі існування всі джерела виконують свої природні, або службові функції: культові споруди використовуються для поклоніння богам, повчальні твори - для виховання, закони - для утвердження певних суспільних взаємин, картини - для задоволення естетичних потреб тощо. Крім того, на цьому етапі існування пам'ятки минулого можуть не лише виконувати свої безпосередні функції, а й зазнавати значних зовнішніх впливів: переписувань, перебудов, реконструкції, руйнувань, реставрацій, фальсифікацій тощо. Все, що відбувається з пам'ятками на першому етапі, має надзвичайно важливе значення для їхнього подальшого існування і функціонування як власне джерела, тобто на другому етапі, коли вони потрапляють у поле зору істориків і вводяться до наукового обігу, стають частиною джерельної бази історичної науки. Чітке розуміння цього має значення у декількох аспектах.

По-перше, те, що джерело свого часу було доджерелом, дає змогу розглядати його як реальне явище, як феномен історичного процесу, як продукт культури. По-друге, в залежності від ролі, яку воно відігравало в минулому, значною мірою визначається його місце в джерельній базі. Чим суттєвішою була первинна соціальна функція джерела (вплив на подальші історичні події, процеси, явища, широта сфери дії тощо), тим вагомішим буде значення джерела як носія певних відомостей.

Надзвичайно важливим є розуміння того, що між до-джерельним і джерельним етапами існування джерела може проходити чимало часу. Наприклад, знаряддя праці первісної людини втратили своє первинне функціональне призначення із закінченням періоду кам'яного чи бронзового віку, а функцію історичного джерела почали виконувати лише у XVIII-XIX ст., коли почався інтенсивний розвиток історичної науки в цілому й археології зокрема, коли посилився суспільний інтерес до найдавніших періодів історії людства. Така категорія історичних решток, що вже втратили свою первинну функцію, але з різних причин не виявлені або не використовуються істориками в наукових дослідженнях, складає великий пласт потенційної джерельної інформації. її значення важко переоцінити, оскільки саме завдяки залученню ще не досліджених пам'яток минулого відбувається постійне поповнення джерельної бази історичної науки, а вона, своєю чергою, збагачується новими знаннями. Водночас існує значне коло пам'яток, які не втратили свого первинного призначення, але вже вивчаються і використовуються істориками з науковою метою. Наприклад, храми, монастирі, мистецькі та літературні твори за невеликим винятком продовжують виконувати своє первісне призначення. Чи, скажімо, Конституція України 1996 p., яка є діючим Основним законом незалежної Української держави, стала вже об'єктом дослідження істориків права, політологів, джерелознавців, тобто використовується як історичне джерело. Джерельна база поповнюється й за рахунок тих пам'яток, які народжуються сьогодні, на наших очах, у створенні яких наші сучасники беруть безпосередню участь.

На другому етапі існування пам'яток минулого, - як суто історичних джерел, поєднання об'єктивних і суб'єктивних факторів значною мірою впливає на рівень вивченості їх певних груп, окремих документів, на тлумачення змісту джерел тощо. Оскільки історія - суспільна наука, на її розвиток справляють неабиякий вплив пануюча у той чи інший історичний період суспільна ідеологія, рівень розвитку політичної системи, її демократизму або реакційності. В історії України відомо чимало періодів, коли історики були змушені вивчати різні групи джерел лише у межах великодержавної або комуністичної ідеології, що призводило до однобокого, спотвореного тлумачення відомостей, які містилися в джерелах, обмеження джерельної бази тощо. В періоди демократизації на істориків також можуть впливати різноманітні суспільно-політичні фактори. Цікаве спостереження про методику інтерпретації історичних джерел зробив відомий англійський історик початку XX ст. Т. Маколій, який справедливо зауважував, що кожен історик-віг намагався довести, начебто давнє англійське правління було майже республіканським, а кожен торі - що воно було майже деспотичним. При цьому вони доходили таких висновків, спираючись на одні й ті ж самі середньовічні хроніки. Це, так би мовити, суспільні (об'єктивні) обставини вивчення та використання історичних джерел.

історичний пізнавальний науковий джерело

Протиставлення «об'єктивного» і «суб'єктивного» є однією із найбільш складних і суперечливих проблем сучасної історичної науки. Досить часто побутує дум ка п ро те, що «об'єктивність» - неодмінно позитивна ознака будь-якого дослідження, а значить й історичного джерела, а «суб'єктивність» - якість негативна, оскільки виражає погляди й уявлення окремої особи - автора або дослідника історичного джерела. Насправді ж історичне джерело є носієм різнопланової інформації, що органічно поєднує у собі обидві якості. Вміння розрізняти їх, встановлювати взаємодії між ними, є однією з важливих складових процесу вивчення та використання джерел.

Об'єктивно-суб'єктивна природа історичного джерела є важливою не лише для джерелознавства, а й для історичної науки в цілому. Це зумовлено своєрідністю історичного пізнання, яке полягає в тому, що між об'єктом дослідження (історичною дійсністю) і суб'єктом дослідження (істориком) міститься історичне джерело - своєрідний банк даних про минуле.

Основною сутнісною ознакою історичного джерела є його здатність відображати реальні історичні події, явища і процеси. При цьому надзвичайно важливо з'ясувати взаємодію об'єктивного і суб'єктивного чинників формування історичних джерел. Кожне джерело суб'єктивне, оскільки воно є продуктом діяльності людини. З іншого боку, історичне джерело об'єктивне, оскільки воно здатне об'єктивно відображати історичну дійсність. Водночас джерело не тільки відображає факти минулого, а й само по собі є історичним фактом, частиною історичної дійсності.

Таке трактування природи історичного джерела дає можливість зрозуміти декілька важливих аспектів його сутності. Зміст джерела нерозривно пов'язаний з історичною дійсністю, діями людей. Джерело виникає у процесі реальної людської діяльності, яка формує певні уявлення, ідеї, судження, цінності тощо. Людська свідомість, культура, психіка є обов'язковими елементами творення джерела. Тому сучасне джерелознавство приділяє значну увагу виявленню й вивченню процесів взаємодії та взаємовпливу об'єктивних і суб'єктивних чинників, суспільних та особистих потреб, що проявляються у створенні й функціонуванні окремих джерел та їх комплексів у реальному історичному процесі.

Здатність історичного джерела відображати минуле не означає, що це відображення завжди достовірне, адекватне реальним подіям. Адже на авторів джерел значною мірою впливають різноманітні чинники суспільного й приватного життя, певна ідеологія та власний світогляд, особисте розуміння того, що відбувається. Крім того, окрема людина неспроможна охопити всі аспекти сучасних їй історичних реалій. Тому джерела можуть відображати ті чи інші події неповно, недостовірно, неправдиво. Проте це не зменшує значення джерел, оскільки для істориків важливим є встановлення причин саме такого відображення історичних подій, адже дійсність у джерелах відбивається через призму індивідуальної свідомості, людських почуттів. У цьому розумінні історичне джерело є втіленням реально існуючої єдності об'єктивного і суб'єктивного, суспільного і особистого.

Органічне поєднання об'єктивно-суб'єктивних чинників у історичному джерелі проявляється на всіх етапах його існування - у процесі створення та подальшого функціонування. Важливим для історика є з'ясування об'єктивних і суб'єктивних спонукальних мотивів створення будь-якої пам'ятки минулого. Які б сфери людської діяльності ми не розглядали, завжди існують певні суспільні потреби (об'єктивні чинники), що вимагають створення тих чи інших продуктів людської діяльності. Водночас кожен продукт створюється конкретною людиною або групою людей, які втілюють відповідну суспільну потребу, соціальне замовлення в ту чи іншу форму, відповідно до завдань або власних уявлень, бажань, рівня обдарованості, освіти, соціального статусу тощо (суб'єктивні чинники). Поєднання суспільних і особистих мотивів у процесі створення джерел характерне для кожного з них, незалежно від їхньої типологічно-видової приналежності. Як приклад можна згадати декілька видатних пам'яток минулого, що належать до різних груп джерел.

Відомо, що в процесі творення давньоукраїнської держави виникла суспільна потреба в оформленні писемного кодексу законів, які вже існували на той час у вигляді звичаєвого (неписаного) права. Однак утілення в життя цієї потреби у вигляді «Руської Правди» стало можливим лише з появою такого видатного політичного діяча й високоосвіченої людини, як Ярослав Мудрий, який вважається автором однієї з найдавніших її редакцій - «Правди Ярослава».

З розвитком держави виникала потреба у фіксуванні важливих історичних подій політичного, економічного й культурного життя суспільства. Однією з найперших форм фіксування минулого є запис подій за роками - літописання, хроніки. Однак, виконуючи певною мірою соціальне замовлення, дотримуючись загальноприйнятих норм літописного жанру, кожен літописець творив їх по-своєму. Це дало змогу історикам у величезних літописних зведеннях розрізнити твори кількох авторів - Нестора, Никона, Сильвестра, Мойсея та інших літописців.

У період міжусобиць і наростання зовнішньої загрози стала актуальною ідея цілісності Київської держави, спільних дій князів у боротьбі із завойовниками. Ця ідея знайшла втілення у видатному літературно-публіцистичному творі «Слово о полку Ігоревім». Хоча питання авторства цієї пам'ятки й досі залишається відкритим, загальновизнаним є те, що її автор був патріотом своєї землі, обізнаною з історією, високоосвіченою і талановитою людиною. «Слово» - це органічний вияв творчої наснаги автора та суспільної потреби держави.

Суспільні потреби можуть виражати не тільки загальні інтереси, а й інтереси окремих груп, осіб, що також об'єктивно впливають на створення джерел. Як приклад згадаємо законодавчі акти, що видавалися великими князями литовськими, польськими королями, російськими імператорами. Ці акти часто обмежували права українського народу, але об'єктивно виражали інтереси правлячих кіл цих країн, їхні уявлення про потреби власної держави. Існують значні масиви документів, що регламентують соціальний стан окремих прошарків, верств населення, суспільних інститутів, зокрема таких, як церква, освіта, різних сфер діяльності, професійних і виробничих об'єднань тощо. Безперечно, у процесі створення законів об'єктивні фактори мають надзвичайно велике значення, але те, яким чином будуть урегульовані ті чи інші взаємини, хто здобуде більше прав, привілеїв, коштів, пільг, тобто яким, власне, буде зміст документів, залежить значною мірою від особистих якостей осіб, причетних до їх укладання.

Таке ж саме поєднання суспільних і особистих потреб властиве Й для процесу створення речових, зображальних та інших видів джерел. Наприклад, будівництво храму, оздоблення його вишуканими фресками, мозаїкою можливе лише тоді, коли для цього існують певні об'єктивні та суб'єктивні умови - належний рівень економічного розвитку держави, культури, мистецької майстерності архітекторів, будівничих, художників тощо. Українські гетьмани, представники генеральної і полкової старшини, кошові отамани, інші заможні козаки своїм коштом будували церкви, школи, жертвували гроші на ремонтні роботи у храмах і монастирях. Цим вони задовольняли власні духовні потреби, підтримували християнську мораль, українську церкву, сприяли збереженню національної культури і самосвідомості українського народу. Пам'ятки такої подвижницької діяльності є цінним історичним джерелом.

Важливим для дослідження є розуміння того, що в процесі свого первинного функціонування історичні джерела зазнають різноманітних впливів, змін, утручань, які мають як об'єктивний, так і суб'єктивний характер. Саме від них залежить, наскільки повною була функціональна віддача того чи іншого продукту людської діяльності, як саме він був використаний окремою людиною або суспільством. Нерідко траплялося так, що пам'ятки минулого зазнавали значних ушкоджень, нищення внаслідок суто природних явищ, узагалі не пов'язаних з людською діяльністю, - повеней, пожеж, землетрусів, інших стихійних лих. Величезна кількість джерел з історії України була втрачена внаслідок ворожих навал, воєн, революцій та інших руйнівних проявів історичного минулого. Джерела гинуть повністю або частково й унаслідок недбалого ставлення до них, неосвіченості, байдужості до історії власного народу.

У результаті цілковитої або значної руйнації пам'ятки перестають функціонувати в історичному минулому. Саме історикам досить часто вдається повернути їх до життя, але на новому етапі існування і функціонування - власне джерельному. Це стає можливим завдяки тому, що найбільш суспільно значимі джерела навіть після знищення оригіналів продовжують існувати у вигляді копій (списків), описів, замальовок, споминів про них, уривків у інших джерелах тощо. Окрім згаданих, існують й інші причини цілковитої або часткової руйнації джерел. Це, зокрема, цілеспрямовані дії людей, що можуть викликатися як об'єктивними, так і суб'єктивними факторами: впливом певної ідеології, політичними мотивами, бажанням приховати якісь факти або показати їх у іншому світлі, особистими, сімейними інтересами тощо. Можна згадати безліч прикладів знищення унікальних пам'яток минулого як у світовій історії, так і в історії України. Йдеться про руйнації храмів, спалення ікон, книг, архівних документів та ін. Іноді автори власноруч спалювали свої щоденники, спогади, листи, політичні, публіцистичні та художні твори з огляду на можливе переслідування з боку каральних органів або через власне небажання залишити їх нащадкам.

Об'єктивно-суб'єктивні причини зумовлюють і фальсифікації пам'яток минулого, повні або часткові. До повних фальсифікацій належать найрізноманітніші підробки, а до часткових - інтерполяції, тобто фальсифіковані вставки до оригінальних документів, або вилучення їх частин. Суспільні інтереси, як правило, призводять до підробок офіційних документів, що регламентують взаємини держав, земель, суспільних станів, окремих осіб тощо. Особисті інтереси нерідко спонукають до фальсифікації не лише документальних джерел, що також є поширеним явищем, а й інших різновидів пам'яток - творів прикладного та образотворчого мистецтва, оповідних, історіографічних джерел тощо.

Як приклад можна згадати підробки документів, що стали поширеним явищем у період утвердження самодержавства та імперської ідеї в Московській державі. Цар, князі, бояри створювали фантастичні генеалогії та родоводи, що виводилися від Юлія Цезаря, Августа Й навіть від античних богів та героїв. З цією метою підроблялися розрядні книги, статейні списки, грамоти тощо. Чимало підробок пов'язані з рішеннями органів влади та умовами панування на захоплених землях. Наприклад, «Переяславським статтям» 1659 p., з метою їх підробки і фальсифікації, було дано назву «Статті Богдана Хмельницького з додатками». Насправді ж статті Богдана зникли, а залишилися лише «додатки» Юрія Хмельницького. Підроблялися документи і в інтересах представників окремих станів, зокрема православної церкви. Це підробні грамоти Андрія Боголюбського (1159 р.) про визнання незалежності Києво-Печерського монастиря від влади Київського митрополита, Льва Галицького про затвердження виключного права єпископського суду за монастирем Святого Миколая тощо. Підробки приватних актових документів про спадщину, розподіл майна, володіння становими привілеями - родоводами, гербами мали масовий характер. Не випадково однією з причин виникнення прикладної, а згодом історичної дипломатики (актового джерелознавства) стала потреба у розробці наукових методів встановлення і виявлення фальсифікацій документальних джерел. Великого поширення набула фальсифікація документів у період радянського тоталітаризму та масових репресій.

Таким чином, для істориків-джерелознавців надзвичайно важливим є вивчення всіх обставин функціонування історичних пам'яток на першому, доджерельному етапі, встановлення тих об'єктивно-суб'єктивних факторів, що впливали на них саме в цей період, коли в джерелах закладався масив інформації, який згодом може бути використаний істориками з науковою метою.

Водночас кожен історик, обираючи певну тему дослідження, завжди базується на власних наукових інтересах, уявленнях, поглядах, спостереженнях тощо. У процесі пошуку та вивчення історичних джерел історики використовують досвід своїх попередників, а також розробляють власні методики, класифікаційні схеми, визначення джерелознавчих понять, збагачують історичну науку в цілому й джерелознавство зокрема своїм індивідуальним баченням ролі та місця певних груп або окремих джерел у складі джерельної бази історичної науки. Надзвичайно важливим є з'ясування того, які саме об'єктивно-суб'єктивні фактори впливають на дослідника у процесі вивчення джерел та формулювання на їх основі певних наукових висновків, що можуть бути обґрунтованими або поверховими, такими, що наближають нас до правдивого трактування джерела або віддаляють від істини.

Размещено на Allbest.ru