Краєзнавчо-екскурсійна діяльність як засіб поширення радянської ідеології в Україні у 20-х роках ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет “Львівська політехніка”

Краєзнавчо-екскурсійна діяльність ЯК ЗАСІБ ПОШИРЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ІДЕОЛОГІЇ В УКРАЇНІ у 20-х роках ХХ ст.

Нагірняк А. Я. кандидат історичних наук,

доцент кафедри історії України та етнокомунікації

Львів

На основі аналізу літературних джерел розглянуто розвиток краєзнавчо- екскурсійної діяльності в Україні у 20-х роках ХХ ст. Проаналізована роль краєзнавчо--екскурсійної роботи у поширенні радянської ідеології. Показано, що екскурсійна робота була однією з основних у мережі політичної освіти та вихованні трудящих мас і займала важливе місце в культурному будівництві країни. Висвітлено значення Всеукраїнського Товариства пролетарського туризму та екскурсій у поширенні радянської ідеології. Встановлено, що краєзнавчо-екскурсійна справа була засобом ідеологічної роботи серед широких верств населення.

Ключові слова: краєзнавчо--екскурсійна діяльність, екскурсія, ідеологія, радянська пропаганда, Товариство пролетарського туризму та екскурсій, Екскурсійно--виставочно--музейний відділ.

Національно-культурне відродження України позначилось швидким розвитком різних галузей діяльності. Однією з таких є краєзнавчо-екскурсійна діяльність яка наділена просвітницькою, духовною та освітньою функціями.

Невичерпні екскурсійні ресурси нашої країни разом з глибинним національно-духовним корінням і традиціями українського народу дають підстави стверджувати, що саме екскурсії можуть стати активним і змістовним засобом гармонізації особистості, її духовного зростання в новій демократичній Україні.

Питання які стоять перед сучасними науковцями, зумовлюють необхідність вивчення досвіду практичної діяльності краєзнавчо-екскурсійного руху в минулому. Зважаючи на те, що територія України перебувала у складі інших держав, значну зацікавленість викликають проблеми розвитку краєзнавчо-екскурсійної діяльності на її теренах.

Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій дає підстави стверджувати, що історія краєзнавчо- екскурсійної діяльності добре відображена у літературі. Зокрема, можна виділити праці П.І. Духно [1], Л. Миловидова[2], Л.В. Яковлєвої [3], В.О. Савчука[4].

Особливої уваги заслуговують праці дослідниці О.М. Костюкової [5; 6; 7] у яких досліджено організаційні процеси становлення та розвитку краєзнавчо-екскурсійної діяльності в Україні в 1920 роках, значну увагу приділено особливостям запровадження екскурсій у навчально-виховний процес загальноосвітніх шкіл, середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, а також наукову та просвітницьку діяльності наукових товариств.

Незважаючи на наявні публікації та дослідження, малодослідженою залишається проблема поширення радянської ідеології через краєзнавчо-екскурсійну діяльність в Україні в 1920-х роках ХХ ст.

Метою дослідження є спроба показати значення краєзнавчо-екскурсійної діяльності у поширені радянської ідеології в Україні у 20-х роках ХХ ст.

Становлення системи екскурсійних закладів в Україні в 20-х роках XX ст. відбувалося у складний період. На початку 20-х років уряд спрямував свої зусилля на створення розгалуженої мережі централізованого управління та контролю в різних галузях народного господарства. Одержавлення та централізація позначилися і на створені організаційно- правових та господарсько-фінансових основ системи екскурсійних закладів.

Реформаторські нововведення відчутно вплинули на розвиток екскурсійної справи як у політичному, так і в організаційному плані. Екскурсійна робота визначалася однією з основних у мережі політичної освіти та вихованні трудящих мас і займала важливе місце в культурному будівництві країни.

В 20-х роках ХХ ст. в Україні розпочинається розвиток екскурсійної справи, зокрема, процес формування мережі краєзнавчо-екскурсійних закладів, організаційних та методологічних засад їх практичної діяльності які стали підґрунтям її подальшого розвитку в наступні десятиліття [8, с.189]. Значний вплив на розвиток краєзнавчо-екскурсійної діяльності мала політика “українізації”. Екскурсії розглядались як важливий інструмент, метод виховної, культурно- пізнавальної роботи серед широких верств населення.

Розвиток екскурсійної справи підтримували як культурно-наукова громадськість, так і більшовицький уряд України, хоча завдання в них були різні. Відомі вчені, краєзнавці - М. Грушевський, В. Щербина, И. Гермайзе, В. Артоболевський, Д. Щербаківський, М. Біляшівський, С. Русова та багато інших, - які стояли біля витоків краєзнавчо-екскурсійної справи, намагалися за допомогою широкого застосування екскурсій просвітити народ, відродити його історичну пам'ять, поглибити історичні знання, закласти у свідомість численних екскурсантів необхідність зберігати пам'ятки минулого, національно-культурну спадщину, тобто сприяти духовному розвитку народу [9, с.57]. Більшовики ж визначили її, як дієвий засіб перебудови свідомості народних мас у потрібному для них напрямі, оскільки краєзнавчо-екскурсійна справа забезпечувала масовість, яка була необхідною умовою в агітації та пропаганді компартійно-радянських структур, невід'ємною складовою ідеологічної роботи [7, с.24]. Вони прагнули використати туризм і екскурсії як важіль ідеологічного впливу на населення з метою формування соціалістичної свідомості, переконання людей у перевагах соціалістичної системи [9, с.57].

З 1920 року, екскурсійна діяльність почала підпорядковуватися Головному Політосвітньому Комітету республіки, зокрема Екскурсійно-виставочно- музейному відділу (ЕВМ). Політосвітній Комітет, передусім, спрямував свою роботу на організацію єдиної мережі політустанов УСРР. Рішення про її створення було затверджено на пропагандистській нараді політичних установ у 1922 році під головуванням Народного Комісара освіти Г.Ф.Гринька [10, с.41].

Згідно постанови Х з'їзду РКП(б), “Центр ваги Головполітосвіти та її органів повинен знаходитися в агітаційно-пропагандистській роботі серед позапартійних мас” [11, с.242]. Саме тому краєзнавчо- екскурсйну справу було включено у програму підготовки і передпідготовки політпрацівників, які мали поширювати серед місцевого населення радянську ідеологію.

Екскурсії широко застосовувалися у навчальному процесі нової трудової школи так і в позашкільній освіті. Їм надавалося великого значення як дієвому засобу пролетарського навчання та комуністичного виховання населення. краєзнавчий екскурсійний радянський ідеологія

Водночас, екскурсії розглядалися як метод розширення і закріплення знань, як форма дослідницької роботи, як засіб вивчення умов життя. Ставилось завдання - використовувати екскурсії, як постійну форму масової поглибленої роботи, запобігти проведенню випадкових та епізодичних екскусій переходити до циклових, ситематичних [7, с. 30].

Пропаганду шляхом екскурсій у загальній системі ідеологічної роботи 1920-х років в Україні можна зобразити схемою: ідеологічна робота - ідейно-практична агітація - екскурсійна пропаганда [8, с. 189].

У 20-ті роки розвиток екскурсійної справи відбувався під загальним керівництвом Народного Комісаріату освіти, а безпосередньо практично здійснювали і організовували екскурсійну роботу такі керівні органи: Екскурсійно-виставочно-музейний відділ Наркомосу УСРР, Українське мішане пайове екскурсійне товариство, Всеукраїнське товариство пролетарського туризму і екскурсій [10, с.58] які з самого початку створювались як організації ідеологічного спрямування. У квітні 1923 року на VII Всеукраїнській партконференції було прийнято рішення про партійно-пропагандистську роботу, яка вимагала змін у методах партійної пропаганди і запровадження тих, які могли б забезпечити максимальну наочність, а саме - екскурсійний метод [12, с.197-198].

Завдання екскурсії полягало в тому, щоб забезпечити політичне єднання робітничих мас [13, с.18]. Екскурсії визначалися як серйозний профілактичний захід у справі боротьби з західницькими настроями і нездоровими нахилами молоді [14, с.12]. З цією метою екскурсійним закладам пропонувалося організовувати виробничі екскурсії по промислових і сільськогосподарських районах для підвищення виробничої кваліфікації, обміну досвідом соціалістичного будівництва тощо [7, с. 33].

Особливо заполітизованого спрямування краєзнавчо-екскурсійна робота набуває наприкінці 1920-х років, коли створилось Товариство пролетарського туризму та екскурсій. Пролетарський туристський рух з самого початку створення розгорнув боротьбу за чітко класову лінію [15, с. 3]. Проведення громадсько-політичної роботи під час екскурсій розглядалось як виконання спеціальних завдань з агітації та пропаганди. В цьому відношенні краєзнавчо- екскурсійна справа була одним зі знарядь масової роботи комуністичної партії, комсомолу, профспілок, громадських організацій [7, с. 34]. Товариство подавало до НКВС звіт про свою спеціальну та адміністративно- господарчу діяльність і з його дозволу проводило з' їзди та конференції [16, с.147]. В своїй практичній роботі воно керувалось лозунгами, про те, що екскурсійна справа - форма класової боротьби, провідник завдань компартії і радянської влади, яка творить грані нової людини [16, с. 136].

Краєзнавчо-екскурсійна справа ставала дієвим важелем більшовицької ідеології в освіті [7, с. 34]. Значна увага приділялась школі, яка повинна була стати провідником ідейного, організаційного, виховного впливу пролетаріату, з метою виховання нового покоління [17, с.38]. Слід відзначити, що кадри вчителів-екскурсоводів розглядались як носії політичної пропаганди, тому їх підготовка в діяльності екскурсійних закладів займала одне з провідних місць[10, с. 82].

Не залишився поза увагою радянської ідеології і дитячий рух. З метою пропаганди ідей комуністичного дитячого руху, засновується Всеукраїнське товариство сприяння “Юному Спартаку”, відділення якого активно використовували екскурсії як дієвий засіб політичного виховання [7, с. 34]. На ІХ партз'їзді КП(б) У в 1925 році Генеральний секретар ЦК ЛКСМ України підкреслив, що питання дитячого руху для партії і комсомолу є одним з найактуальніших [18, с.1].

На зборах політосвіт порушувалось питання про боротьбу з впливом буржуазної ідеології, особливо серед селян, підкреслювалося, що це ставить перед робітничим класом завдання культурної змички міста і села. Практично це повинно було відбуватися в спільному проведенні краєзнавчих екскурсій [8, с. 190]. У1929р. голова Центральної ради Товариства пролетарського туризму М.В.Криленко висунув тезу про те, що “розвиток екскурсій відбудеться тоді, коли не одні робітники, а й селянство відірветься від свого села, щоб пізнати інші краї”[19, с. 159].

Значну увагу радянське керівництво приділяло національним меншинам. Воно засобами екскурсії залучало національні меншини до пізнання “нової історії”. На честь святкування 10-річчя Жовтневої революції організовувались екскурсії в райони, де проживали національні меншини, які були пов'язані з революційною боротьбою [20, с. 10].

З метою пропаганди на міжнародному рівні розвитку нового способу життя та культурного будівництва радянська влада сприяла поширенню іноземного туризму. В 1926р. на пароплаві “Кап- Полонія” до Ленінграда прибула перша туристична група із США, що складалася з кількох сотень чоловік, і з того часу потік зарубіжних гостей почав зростати з року в рік. Кожний турист-іноземець зараховувався в члени Товариства друзів Радянської Росії. Наприкінці 20-хрр., коли іноземний туризм в СРСР набув вже досить масового характеру, постановою Ради праці і оборони 11квітня 1929р. було утворено Всесоюзне акціонерне товариство з іноземного туризму “Інтурист” [8, с.190].

Підсумовуючи вищесказане, можемо констатувати, що екскурсійна робота визначалась однією з основних у мережі політичної освіти та вихованні населення і займала важливе місце в культурному будівництві країни. Краєзнавчо-екскурсійна справа забезпечувала масовість і була спрямована на перебудову свідомості населення на комуністичних засадах. Державні органи підтримували краєзнавчо-екскурсійну справу, як активну форму масової поглибленої пропагандистської роботи.

Список використаних джерел

1. Духно П.І. Школа на селі та її громадська роль / П.І. Духно.Х.: Держ. вид-во України, 1926.60с.

2. Миловидов Л. Краєзнавство в школі / Л. Миловидов. Х.: Держ.вид-во України, 1929. 146 с.

3. Яковлєва Л.В. Архівні джерела з історії розвитку екскурсійної справи України (1917-1929 рр.) / Яковлєва Л.В. // З історії вітчизняного туризму. К.: Б.в., 1997. С. 211-217.

4. Савчук В.О. Краєзнавчий та туристично-екскурсійний аспекти у діяльності спілки письменників України у 20-80-х рр. ХХ ст./ Савчук В.О. // Туристично-краєзнавчі дослідження. К.: Б.в., 1998. Вип.1. Ч.2. С. 203-207.

5. Костюкова О.М. Основні напрями становлення і розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи в 20-х роках XX ст. / О.М. Костюкова // Краєзнавство. 2008. №1-4. С. 15-21.

6. Костюкова О.М. Краєзнавчі дослідження - важливе джерело розвитку туристсько-екскурсійної справи в Україні: з досвіду 20-х років ХХ ст. / О.М. Костюкова // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. К., 1999. Вип.6. С. 190-195.

7. Костюкова О.М. Краєзнавчо-екскурсійна справа в Україні в 20-х роках ХХ ст.: суспільно-політичний, освітній і культурологічний аспект: монографія / О. М. Костюкова. Черкаси, 2010. 171 с.

8. Берендєєва О. Становлення туристичної діяльності в Радянській державі в 20-х роках ХХ ст./ О. Берендєєва // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія №6. Історичні науки: Зб. наукових праць. К., 2012. Вип.9. С. 187- 192.

9. Федорченко В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні: Навч.посіб./ В.К. Федорченко, Т.А. Дьорова.К.: Вища шк., 2002. 195 с.

10. Федорченко В.К., Костюкова О.М., Дьорова Т.А., Олексійко М.М. Історія екскурсійної діяльності в Україні: Навч.посібник / В.К. Федорченко, О.М. Костюкова, Т.А. Дьорова, Олексійко М. М. К.: Кондор, 2004. 166 с.

11. Десятый създ РКП(б) Москва 8-16 марта 1921г.

12. Резолюции и постановления създа// КПСС в резолюцыях, решениях съездов, конференций и Пленумов ЦК.М.: Издательство политической литературы.Т.2. С. 204-266.

13. Резолюція VII Всеукраїнської партконференції від 10 квітня 1923 р.// Культурне будівництво в Українській РСР. К.:Держ.вид-во політичної літератури, 1959. Т.1. С. 193-201.

14. Копелєв Л. Масова екскурсія Харківських робітників до Києва/ Л. Копелєв // Культробітник. 1928. №15. С. 18-19.

15. Погребецкий Н. В. Помощь туристу/ Н. В. Погребецкий. Х.:Вестник физической культуры, 1928. 126 с.

16. Гурвич Л. Туризм и экскурсии/ Гурвич Л.М.Л.: ОГИЗ, 1931. 28 с.

17. Антонов-Саратовський В. Беседы о туризме/ Антонов- Саратовський В.М.:Госуд. изд-во, 1930. 260 с.

18. Програма Російської Комуністичної партії(більшовиків), ухваленої VIII з'їздом РКП(б))// Культурне будівництво в Українській РСР.К.: Держ.вид-во політичної літератури, 1959. Т.1. С. 37-39.

19. З промови Генерального секретаря ЦК ЛКСМ У тов. Височиненка на ІХ Всеукраїнському партз'їзді // Дитячий рух. 1926.№3. С. 1.

20. На второй туристской конференции // Всемирный турист.1929.№5.С.158-159. Про святкування 10-річчя Жовтневої Революції // Бюлетень НКО. 1927. №39. С. 10.

Размещено на Allbest.ru