Новий християнський некрополь літописного Пліснеська

Размещено на http://www.allbest.ru/

Новий християнський некрополь літописного Пліснеська

Филипчук Г. В.

аспірантка відділу історичної етнології, Інститут народознавства НАН України (Україна, Львів)

Розглядається відкритий у 2013 році християнський некрополь, розташований неподалік укріплень літописного Пліснеська, Аналізуються матеріали християнських поховань ХИ-ХПІ ст. Усі могили давньоруського часу, відкриті в результаті археологічних робіт, виявилися ґрунтовими безінвентарними інгумаціями. Захоронення характеризувалися західною орієнтацією кістяків і були здійснені у неглибоких ямах. На некрополі були поховані особини різного віку та статі. Це дозволяє говорити, що цвинтар належав до однієї з парафіяльних церков. Найближчою з відомих церков є споруда XV -- початку XV ст. Локалізація давньоруської церкви та поховань постмонгольського часу є справою найближчого майбутнього.

Пліснеський археологічний комплекс являє собою унікальну сукупність пам'яток середньовічного періоду, репрезентовану культовим язичницьким місцем (сер. - кін. УІІ ст. - кін. Х ст.) двома городищами (ІХ-Х ст. і ХІІ-ХІІ ст.), курганним могильником (ХІ - пер. тр. ХІІ ст.), відкритими поселеннями ХІ ст. й др. пол. ХІІІ - поч. ХІУ ст., а також низкою монастирських і парафіяльних церков та некрополів середньовіччя і нового часу. Особливе місце у комплексі займає укріплене поселення слов' янського періоду, площа якого наприкінці Х ст. складала близько 450 га (!), а також літописне давньоруське місто. Між обома городищами існували суттєві розбіжності як у плані укріпленої території (у порівнянні з територією слов' янського Пліснеська, площа давньоруського городища складала лише 2,8 га), так і в структурі: протягом ІХ-Х ст. укріплене поселення характеризувався полісною, а впродовж ХІІ-ХІІІ ст. - бургівською моделями [5].

До складу укріпленої частини городища давньоруського часу входили урочище “Оленин Парк”, де ймовірно розташовувався двір феодала, а також перша з відомих церков, від якої лік своєї історії веде Підгорецький монастир; урочище “Замчиско”, де знаходилися численні житлові та господарські споруди ХІ-ХІІІ ст., могильник і церква ХІІ-ХІІІ ст. тощо [3, с. 82-83].

За межами укріпленої території давньоруського Пліснеська також почасти локалізувалася житлово- господарська забудова. На особливу увагу в цьому плані заслуговує прилегла до зазначеного урочища ділянка, яка знаходиться між слов' янськими лініями захисту № 5 та 4 (вали № 3 і 4). У південній її частині вже давно відомо два могильника ХІІ-ХІІІ ст. Ще один християнський некрополь літописного Пліснеська вдалося зафіксувати у 2013 році [6]. Археологічні дослідження того сезону мали на меті з' ясувати характер забудови між 5 та 6 лініями захисту, ближче підніжжя раніше дослідженого валу №4. Для виконання цих завдань, поруч з розкопом І було закладено розкоп ІІІ*. На площі 48 м2 вдалося відкрити і дослідити рештки наземних і заглиблених будівель слов'яно- руського періоду, а також шести інгумаційних ґрунтових захоронень - частини до сьогодні невідомого християнського могильника давньоруського часу.

Практично в усіх випадках захоронення виявилися безінвентарними. А тому, при визначенні відносної хронології кожної з могил, враховувалися головним чином, їхня стратиграфія, розташування стосовно

Археологічні дослідження проводилися під кер. М. Филипчука, за участю лаборантів Б. Завітія, Б. Гринюки та автора праці. Попередній антропологічний аналіз решток інгумаційних Грунтових захоронень був здійснений керівником експедиції та студентками- антропологами Загребського університету (Хорватія), які улітку 2013 р. проходили стажування на базі Пліснеського археологічного комплексу. Висловлюємо щиру подяку М. Филипчуку за представлені матеріали, а також цінні рекомендації і зауваги, отримані під час написання статті.

асинхронних житлових і господарських споруд слов'янського й давньоруського часів. Мікростратиграфічні підходи до зняття й фіксації культурних напластувань, разом з аналізом рухомого матеріалу, передусім решток керамічних виробів, що потрапили у заповнення могильних ям під час засипання останніх, дозволили попередньо датувати некрополь у рамках др. пол. ХІІ - пер. пол. ХІІІ ст.

Варто відзначити, що збереженість досліджених захоронень була неоднаковою. Доволі добре представленими виявилися інгумаційні поховання № 3, 5 та 6. Натомість, могили № 1, 2, 4 були тією чи іншою мірою поруйнованими в результаті оранки; 4-те захоронення - ще й не до кінця розкопаним. Тому, для поховань № 1 і 2 визначити стать та вік, на жаль, не вдалося. Інші захоронення вказували на різностатевий та різновіковий склад відкритого цвинтаря. Зокрема, могила №3 належала особині чоловічої статі, віком 3035 років; №4 - дівчинці 8-10 років; № 5 і 6 - жінкам 2530 років.

Певної чіткої орієнтації кістяків не простежувалося. Окремі інгумації головою орієнтувалися у сторону заходу (№ 2, 4), північного заходу (№ 1, 6) чи південного заходу (№5). В цілому, як бачимо, проглядався саме західний вектор розташування могил на некрополі. Різними виявилися й положення рук у тілопокладеннях. У могилі №5 вони були складеними на животі, у захороненні №4 - витягнутими вздовж тіла. В похованні №3 права рука виявилася зігнутою в лікті і знаходилася на верхній частині тазу, ліва - лежала вздовж тулуба; а у могилі №6 - ліва рука покладена на грудях, права - на верхньому тазі (животі).

Більшість могил були неглибокими: від 0,12-0,28 м до 0,58 м від рівня виявлення; не поруйновані захоронення мали глибину від 0,30 до 0,58 м від зазначеного репера. В принципі, це відповідає заглибленості найбільш ранніх християнських захоронень Галичини. Як вже було зазначено нижче, усі поховання виявилися практично безінвентарними. Уламки керамічних виробів слов'яно-руського періоду потрапили у заповнення могил випадково, під час їхнього засипання.

Серед усіх інгумацій виділялися захоронення № 5 і 6. У головах і ногах похованих тут жінок (25-30 р.) вдалося зафіксувати камені. Ці могили були датовані кін. ХІІ - пер. пол. ХІІІ ст. Синхронні їм поховання - № 1, 3. Дещо ранішою виявилася могила №2 (др. пол. ХІІ - поч. ХІІІ ст.). А ось поховання №4 датувалося кін. ХІІ - поч. ХІІІ ст.

Таким чином, виявлені матеріали дозволяють говорити, що у північно-західній частині місцевої площадки Пліснеська, обмеженої лініями захисту № 5 і 5 (у давньоруський час не використовувалися), функціонував християнський інгумаційний ґрунтовий могильник. Виходячи з уявлення про те, що ранні християнські поховання завжди локалізувалися навколо церков (такі собі “прицерковні захоронення”) [2, с. 34], логічним постає питання про синхронне функціонування якоїсь церковної споруди, розташованої неподалік нововідкритого некрополя. На жаль, ані дослідженнями 2011 р., ані розкопками 2013 р. не було виявлено решток нерухомих об'єктів християнського культу, або ж рухомого матеріалу, який би вказував на функціонування поблизу одночасової церкви.

Дещо прояснити поставлене питання можуть результати археологічних робіт 2009 р., які проводилися західніше досліджуваних у 2011 і 2013 рр. ділянок урочища “Високе городиско”. В результаті розвідкових пошукувань вдалося відкрити рештки фундаментів наземної споруди, найбільш ймовірно, культового призначення (церква). Контури фундаментів будівлі і сьогодні добре проглядаються на поверхні. Як вказує М.Филипчук, на місці віднівельованої площадки (розм. 28^9 м), вдалося відкрити фундаментний рів, а також кам' яну кладку в останньому. Тут також пощастило віднайти фрагменти битої цегли (пальчатки) та керамічний посуд, що датується ХІУ- поч. XV ст. Приблизно, цим же часом слід датувати й саму споруду [4, с. 58].

Вказана будівля, очевидно, є найбільш близькою відкритою спорудою до виявлених у 2013 р. захоронень (ймовірну церкву та некрополь віддаляють близько ста метрів). Напевне, наразі передчасно говорити про існування певних між ними зв'язків. Проте, не виключено, що пізньосередньовічна культова будівля ХІУ - поч. XV ст. була споруджена на місці, або ж поблизу церкви давньоруського часу, яка мала стосунок до захоронень ХІІ-ХІІІ ст. Не можна відкидати і той факт, що ті шість захоронень, які зафіксовані у 2013 р., можуть датуватися більш пізнім часом. Прояснити ці та інші питання дозволять подальші наукові пошуки на місці культової споруди та могильника.

Якщо все ж допустити, що церковна споруда була не парафіяльною, а монастирською, і репрезентувала один з етапів розвитку місцевого Підгорецького (“здавна іменованого Пліснеським”) монастиря, то цікавим у цьому плані буде розглянути наявність на зазначеному могильнику каменів у захороненнях. Вони, як вже було вказано, зафіксовані у головах та ногах поховань № 5 і 6. Взагалі, т.зв. “кам'яні подушки” були доволі добре розповсюджені на некрополях Галицької землі; відомі вони й на Пліснеську [2, с. 109-111; 3]. Інколи, функцію таких “подушок” виконували керамічні плитки, що ними вистеляли підлоги храмів [2, с. 92-107]. В науковій літературі поховання такого роду, як правило, пов'язують з обрядом чернечих захоронень [1, с. 35]. У випадку із нововідкритим Пліснеським некрополем, “кам' яні подушки” знаходилися не у чоловічих, а в жіночих похованнях (віком 25-30 рр.). Монашок при чоловічому монастирі, звісно ж бути не могло. Зрештою, синхронною могилам № 5 і 6 виявилася могила дорослого чоловіка 30-35 рр.; приблизно одночасовим було й поховання дівчинки 8-10 років. Простіше кажучи, найбільш ймовірно, що некрополь мав відношення до парафіяльної церкви, адже поховані тут різнилися віком і статтю; різностатеві й різновікові могили не могли бути синхронними монашими захороненням. Мабуть, якщо б небіжчики у похованнях із “кам'яними подушками” були чоловічої статі (при чоловічому Підгорецькому монастирі), тоді ще можна було б поділити думку Б.Томенчука, що присутність серед монаших захоронень із “кам'яними подушками” звичайних поховань є свідченням простого використання монастирського цвинтаря світським населенням [2, с. 109].

Проте, нижчевикладений стан справ, не дозволяє стверджувати приналежність захоронень з “кам'яними подушками” на нововідкритому некрополі, монахам. На нашу думку, такі поховання як у Пліснеську, так і взагалі, могли належати не лише останнім, але й людям побожним та богоугодним, тобто, в т.ч. і світським.

Отже, в результаті археологічних робіт 2013 р. на території, що примикає до укріпленої частини літописного міста Пліснеськ (ХП-ХПІ ст.), між п'ятою та шостою лініями захисту слов' янського городища, відкрито новий християнський могильник. Усі захоронения тут представлені інгумаційними, практично безінвентарними неглибокими могилами із прозахідним вектором орієнтації кістяків. Наявність різностатевих та різновікових могил вказує на “парафіяльний статус” некрополя. Подальші археологічні дослідження території цвинтаря, а також культової споруди XIV - поч. XV ст., розташованої неподалік, дозволять стверджувати щось більш конкретне про церкву, яка мала відношення до могил давньоруського часу, а також відповісти на питання, де локалізовувалися захоронення вже постмонгольського періоду.

християнський поховання давньоруський археологічний

1. Моця О.П. Населення Південно-руських земель ІХ-ХІІІ ст. (за матеріалами некрополів) / О.П. Моця. - К., 1993. - 160 с.

2. Томенчук Б. Археологія некрополів Галича і Галицької Землі. Одержавлення. Християнізація / Б.Томенчук. - Івано- Франківськ, 2006. - 327 с.

3. Филипчук М. Могильники Пліснеського археологічного комплексу як джерело до вивчення етнокультурних взаємовпливів на мікрорегіональному рівні / М.Филипчук, Н.Шуй // Вісник Інституту археології ЛНУ ім. І.Франка. - Л., 2006. - Вип.1. - С.71-85.

4. Филипчук М. Звіт про проведення суцільних археологічних

обстежень на території та в південно-західних околицях с. Підгірці Бродівського, а також в сс. Гутище та Грабово Золочівського районів Львівської області згідно програми “Археологічний кадастр України /Львівська область/” / М.Филипчук. - Науковий архів Інституту археології ЛНУ ім. І.Франка. - Л., 2009. - 112 с.

5. Филипчук М.А. Структура Пліснеського археологічного комплексу в слов'янський та давньоруський час / М.А. Филипчук // Вісник Інституту археології ЛНУ ім. І.Франка. - Л., 2009. - Вип.4. - С.3-21.

6. Филипчук М.А. Звіт про дослідження Пліснеського археологічного комплексу у 2013 році / М.А. Филипчук. - Науковий архів Інституту археології ЛНУ ім. І.Франка. - Л., 2014. - 236 с.

Размещено на Allbest.ru