Науково-дослідна діяльність М.І. Сікорського: історіографічний аспект (1970-ті рр. - поч. ХХІ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав»

Науково-дослідна діяльність М.І. Сікорського: історіографічний аспект (1970-ті рр. - поч. ХХІ ст.)

Більченко І. В.,

старший науковий співробітник

Мета дослідження -- аналіз праць українських дослідників стосовно становлення та розвитку Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», а також значення діяльності Михайла Сікорського. Під час дослідження використано системний та загальнонаукові методи (аналіз, синтез).

Історіографія заявленої теми охоплює період від 1970-х рр. до поч. ХХІ ст. Це публікації дослідників, у яких розкривається наукова і життєва діяльність М. Сікорського, його участь у створенні та розбудові Заповідника, а також праці загального характеру з історії створення й розвитку музейних інституцій на території України.

Значна частина розвідок підкреслює, що М. Сікорський позитивно вплинув на розвиток національно-культурного простору. Історіографічний аналіз засвідчує наявність стійкого інтересу науковців до життя й культурологічних здобутків Михайла Івановича. Водночас очевидним є факт відсутності спеціального розгорнутого й ґрунтовного аналізу його культурної та організаторської діяльності.

Ключові слова: музей, публікації, науково-дослідна діяльність, культура, експозиція.

Музеї - це осередки духовності, що мають особливу вагу в культурному житті України. Вони є скарбницею «колективної пам'яті» людства, зберігають унікальну інформацію культурного значення, яка міститься в матеріальних пам'ятках [22, с. 1]. Багатогранна краєзнавча й музейна діяльність М. І. Сікорського була спрямована саме на збереження національних традицій нашого народу, формування культурологічного діалогу між минулим і сучасним. В умовах національного піднесення в Україні здійснюються активні розвідки в напрямі вивчення спадщини видатних діячів культури, які зорієнтовані на оцінку їхнього внеску, критичне осмислення й усвідомлення як здобутків, так і помилок.

Результати діяльності Михайла Івановича Сікорського особливо почали цінуватися після його смерті (25 вересня 2011 р.). Зазначена подія спричинила появу значного масиву літератури, де фахівці із культурології, музеєзнавства, краєзнавства, археології та етнографії аналізують описи, розповіді, міркування, докази М. Сікорського.

Метою статті є аналіз праць українських дослідників, які допомагають розкрити питання становлення та розвитку Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», а також значення науково- культурної спадщини Михайла Сікорського. Джерельною базою слугуватимуть довідково-енциклопедичні видання, експозиції НІЕЗ «Переяслав», статті українських дослідників, присвячені об'єктам Заповідника, життю та діяльності фундатора музейної справи на Переяславщині.

На сьогодні історія створення музейних інституцій в м. Переяславі-Хмельницькому як комплексний аспект наукових пошуків залишається в колі малодосліджених проблем. Тому автор не може вказати на жодне з комплексних досліджень, яке б вичерпно висвітлювало становлення та розвиток Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» і характеризувало в повній мірі культурну діяльність Михайла Сікорського в Україні. Проте слід зазначити, що існує значна кількість історико-культурологічних досліджень, що розкривають окремі аспекти розвитку переяславського Заповідника та діяльність колишнього його керівника.

Історіографія заявленої теми охоплює період від 1970-х рр. і до наших днів. Характеризуючи зазначений період, варто виділити дві групи, що розкривають культурний спектр діяльності Михайла Івановича на теренах України в 1950-х рр. - поч. ХХІ ст.:

публікації дослідників, у яких розкривається творча, наукова і життєва діяльність Сікорського, його участь у створенні і розбудові Заповідника;

праці загального характеру з історії створення й розвитку музейних інституцій на території України.

Перша група є найбільш численною. У ній значну кількість публікацій становлять розвідки наукових співробітників переяславських музеїв, які займались історією створення окремих об'єктів або колекцій Заповідника, а не всього комплексу. В основу наукових публікацій покладено фактичний матеріал фондів НІЕЗ «Переяслав».

Характеризуючи історіографічний доробок 1970-х рр. - кін. ХХ ст., варто відзначити, що в ньому простежується фрагментарність та епізодичність, адже цими роками не датуються жодні ґрунтовні наукові праці, що висвітлювали внесок М. Сікорського в розвиток національної культури. У 1969 р. в журналі «Наука і суспільство» І. Розум опублікував статтю про творчу діяльність М. Сікорського, створений ним перший на території України етнографічний музей-скансен, описав його основні моменти життя. У 1970-х роках про музей під відкритим небом у м. Переяславі-Хмельницькому писали Г Кебкал, В. Война, С. Колесник, Л. Сіробаба на сторінках таких науково-популярних журналів: «Пам'ятники

України», «Соціалістична культура», «Наука і релігія». Кожен із зазначених авторів по-своєму робить опис об'єктів, що знаходяться на території Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини [16, с. 227]. Але кожен із них відзначає особливу роль М. Сікорського - організатора у створенні першого скансену на території Української РСР.

У ХХІ столітті про переяславський Заповідник писали знані науковці, діячі у сфері охорони культурної спадщини України: В. В. Вечерський [4], О. М. Корнієнко [23], О. М. Титова [27]. Останній автор звертає увагу на особливості збереження археологічних пам'яток НІЕЗ «Переяслав» завдяки їх музеєфікації, тобто перетворення відповідних пам'яток у об'єкти музейного показу шляхом консервації, у деяких випадках - реконструкції відкритих об'єктів, інженерного благоустрою території та створення експозиції з нерухомих і рухомих пам'яток [26, с. 107].

Низка оригінальних праць належить В. Федоруку, Я. Голець, М. Кравець, М. Кравченко, які попри відмінності, пов'язанні із суб'єктивними інтерпретаціями описуваних подій, політичними, особистими симпатіями й антипатіями авторів, стали фактологічним матеріалом для першооснов джерелознавчо-історіографічних досліджень культурної діяльності Михайла Сікорського. Слід зауважити, що вказані автори розкривають постать фундатора музейної справи на Переяславщині з краєзнавчих позицій, характеризують духовну велич та історико-культурну значимість створених у м. Переяславі-Хмельницькому музеїв [18, с. 5].

Широкий пласт у сучасній літературі займають дослідження колекцій, об'єктів НІЕЗ «Переяслав» та їх окремих аспектів науковими співробітниками Заповідника. Основна частина робіт міститься в збірнику «Переяславіка», який із 2007 р. періодично видає НІЕЗ «Переяслав». Перший випуск став результатом роботи, започаткованої науково-практичною конференцією «Релігійне життя Переяславської землі (ІХ-ХХІ ст.), яка присвячена святому Єфрему Переяславському. Наступні збірники (на даний час налічується 7) також сформовано на основі матеріалів науково-практичних конференцій Заповідника, де вміщено статті за такими напрямками: археологічні, історико-краєзнавчі, культурологічні, етнографічні, джерелознавчі дослідження. Будучи членом редакційної колегії, у підготовці перших 4-х випусків брав участь Михайло Сікорський.

Упродовж останніх п'яти років на основі архівних матеріалів та спогадів сучасників М. Сікорського з'явилися окремі публікації, присвячені створенню майже всіх музеїв, що входять до складу Заповідника. Н. А. Бойко висвітлила окремі факти про створення музею-діорами, звернувши особливу увагу на те, що завдяки «фанатично налаштованому М. Сікорському» вдалося знайти кошти на створення картини, яка відтворює події осені 1943 р. в районі м. Переяслава [3, с. 69-75].

Еклектичний підхід М. Сікорського при інтерпретації подій минулого розкрито в статтях С. М. Вовкодава, присвячених історії створення Музею космосу, що знаходиться в пам'ятці народної архітектури 1891 р. - церкві Св. Параскеви [5, с. 35-38]. Серед багатьох досліджень, що висвітлюють історію створення Музею просто неба - першого скансену на території України, слід відмітити праці Г. І. Козій, О. М. Жам, Н. Г Ткаченко [13]. О. Тонконог та В. Шакула у своїй розвідці відзначають краєзнавчу діяльність Михайла Івановича. Саме завдяки його наполегливій діяльності до наукового обігу було введено маловідомі факти з історії Переяславщини. Дослідниці показують деякі аспекти його науково- пошукової роботи та особисте ставлення до збереження історичних артефактів [29, с. 171-176]. На разі стоїть питання про узагальнення напрацювань усіх наукових співробітників Заповідника з метою цілеспрямованого висвітлення діяльності М. І. Сікорського із врятування культурно-історичної спадщини Придніпров'я.

В. Ткаченко оглядово описує історію становлення першого музею в м. Переяславі-Хмельницькому (1919 р.) і період до відкриття Музею історії українських обрядів (2007 р.). Науковець зазначає, що завдяки саме організації широкомасштабних етнографічних експедицій, ініціатором та керівником яких зазвичай був М. Сікорський, переяславський музей став осередком культурно-просвітницької, наукової та виховної роботи серед населення [28, с. 384].

Активно діяльність М. Сікорського студіюють в ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди». О. Колибенко та О. Юрченко називають М. Сікорського засновником Переяславської археологічної школи, яка сформувалася завдяки його науковому та організаторському таланту в кінці 80-х - на початку 90-х років ХХ ст. [31, с. 122128]. О. Горбовий досліджує діяльність М. Сікорського із врятування історико-культурної спадщини затопленого Придніпров'я [7, с. 111-117]. У 2014 р. Л. Сога захистила дисертацію «М. І. Сікорський: інтелектуальний портрет краєзнавця, організатора музейної справи в Україні (1950-і рр. - поч. ХХІ ст.)», де зробила спробу простежити формування громадянських позицій М. І. Сікорського в процесі зародження і впровадження музейних практик на Переяславщині, горизонтальних і вертикальних наукових зв'язків з ученими, науковими установами, громадськими організаціями [18].

Бібліографуванням публікацій, що торкаються сторінок діяльності М. І. Сікорського, займається Н. П. Обертій, яка на даний час уклала опис, що перевищує 500 позицій. Бібліографія авторських публікацій та праць про М. І. Сікорського увійде до науково-методичного видання із серії «Наукова еліта Переяславщини».

Скласти загальну уяву про культурну діяльність М. Сікорського можна за допомогою публікацій М. Г. Махінчука - заслуженого журналіста, який протягом 19851988 рр. присвятив життю й діяльності М. Сікорського серію статей у журналі «Соціалістична культура», а в 1989 р. здійснив перше видання художньо-документальної повісті «Переяславський скарб». Більшість історій про директора переяславських музеїв, які увійшли до згаданої повісті, ґрунтуються на враженнях автора від почутих розповідей М. Сікорського про пошуки «унікальних експонатів» [10]. Усього було чотири видання вказаної книги. Остання версія повісті «Музейний подвижник Михайло Сікорський» вийшла з певними фактологічними доповненнями після смерті М. Сікорського у 2012 р.

Варто згадати професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка А. Мінгазутдінова, який написав ряд оглядових статей про створення музеїв, що входять до структури НІЕЗ «Переяслав» [11]. Його публікації є цінними з огляду на залучення до наукового обігу документів, що містять інформацію про студентські роки М. Сікорського.

Цікавими є газетні повідомлення про створення нових музейних експозицій, нагородження і ювілеї директора переяславських музеїв. У місцевій газеті «Вісник Переяславщини» за 2003 р. детально описано 80-річний ювілей М. Сікорського, а директора НІЕЗ «Переяслав» названо «живою легендою нашого краю» [1, с. 9]. У зазначеному ж виданні опубліковано цікаві спогади людей з найближчого оточення М. Сікорського. Наприклад, колишній головний зберігач фондів НІЕЗ «Переяслав» Л. Годліна зазначає, що саме завдяки авантюризму Михайла Івановича вдалося реалізувати «величний проект» створення Національного історико- етнографічного заповідника «Переяслав», а колишній заступник з наукової роботи В. Мельник вказує на той значний пласт культурно-краєзнавчих тем, які вдалося відтворити і показати в численних музейних експозиціях [30, с. 9].

Одним із останніх видань є колективна монографія «Михайло Іванович Сікорський: творець історії й хранитель часу», яка присвячена 90-річчю з дня народження М. І. Сікорського. У книзі представлено значний дослідницький матеріал колективу Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». На сторінках монографії подано спогади колег, друзів, громадських діячів про фундатора музейної справи Переяславщини. Видання ілюстроване, містить унікальні матеріали: світлини, документи, листи, вітальні телеграми з особистого архіву М. І. Сікорського, фондів НІЕЗ «Переяслав», архівних установ м. Переяслава- Хмельницького [13].

Цікава публікація Ю. Легенького про «людину-проект», де дослідник робить гіпотетичні розвідки, аналітичну реконструкцію подій, пов'язаних із культурною діяльністю Михайла Сікорського. Автор описує етнореконструювання, етнографічні інсталяції, які несуть у собі образи культури, створені під чітким керівництвом директора переяславських музеїв. [13, с. 281-285].

Як бачимо, значна частина розвідок, присвячених музейній діяльності Михайла Сікорського, підкреслює, що останній позитивно вплинув на розвиток національно- культурного простору. На думку дослідників, фундатор музейної справи на Переяславщині, створюючи нові експозиції, свідомо чи несвідомо прищепив певні модуси сприйняття та переживання певних етапів розвитку української культури. У часи радянської влади Михайло Іванович виразно актуалізував ідеї самобутності нашої культури, що були абсолютно протилежні ідеології тоталітарної системи.

Окремо слід виділити групу досліджень, що охоплює низку загальних праць, присвячених музейній діяльності на території України. У них висвітлено найважливіші проблеми, загальні закономірності та специфічні особливості створення й діяльності українських музейних інституцій.

У науково-популярній формі український етнограф, музеолог А. Данилюк подає інформацію про архітектурно- побутову спадщину українського народу, описуючи скансени, історію їх зародження й принципи побудови експозиції. Розділ «На Татарській горі зустрілися віки» присвячений Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини. Крім опису експозицій, автор розмістив графічні зображення об'єктів, що розташовані на території скансену. А. Данилюк зазначив, що незважаючи на те, що в 60-х роках ХХ ст. бракувало потрібного досвіду для створення відповідних експозицій та існувало безліч перешкод, саме завдяки ентузіазму, організаторським здібностям та наполегливості М. І. Сі- корського вдалося створити перший скансен на території України [8].

У працях В. Войни [6], К. Петренка [25] розкрито досвід створення етнографічних експозицій під відкритим небом, у тому числі переяславського скансену. Автори основну увагу приділили архітектурно-планувальним особливостям зазначеного музейного комплексу.

Великий за обсягом матеріал щодо становлення та розвитку етнографічного музейництва узагальнено в монографії Г. Скрипник «Етнографічні музеї України» [19]. У своїх публікаціях вона розглядає історію формування етнографічних колекцій України, зокрема й фондової колекції НІЕЗ «Переяслав». Говорячи про внесок наукових співробітників музеїв, дослідниця стисло окреслює основні аспекти діяльності М. Сікорського в розвитку етнографічної науки, поширенні етнокультурної інформації. Т. Миронова зупиняється у своїй розвідці на труднощах, які були під час створення музейних інституцій на території України в радянську добу. Особливо авторку турбує інерційність державного менеджменту в галузі охорони й збереження культурних об'єктів [12, с. 75-78]. У м. Переяславі-Хмельницькому є значна кількість пам'яток та об'єктів культурної спадщини, що впродовж другої пол. ХХ ст. завдяки активній діяльності М. Сікорського були пристосовані під музейні експозиції та включені до меж та зон охорони Заповідника.

У 2013 р. вийшла стаття Л. М. Набок «Музейна справа в Київській області», де авторка робить огляд історії музейних інституцій Київської області та їхніх експозицій, у тому числі й переяславських музеїв [15]. Ю. Ю. Башкалов і Р. В. Терпиловський, описуючи історію створення скансенів на території Європи, зазначають про особливу значимість створення державного історико- культурного заповідника в м. Переяславі-Хмельницькому для збереження та популяризації культурних цінностей саме українського народу [2].

О. Крук присвятив своє дослідження процесу створення, функціонування в Україні етнографічних комплексів та експозицій протягом 1960-х - 1980-х років, участь у ньому наукових установ, краєзнавців, окремих громадських діячів. Дослідник до кращих здобутків вітчизняного музейництва відносить діяльність М. І. Сікорського, який «одним із перших зрушив кригу» у створені етнографічного скансену [24, с. 122].

Об'єктивній оцінці культурної діяльності М. І. Сікор- ського сприяють праці О. Корнієнка [23], Г. Сагач [17], Р. Маньковської [9].

Таким чином, історіографічний аналіз засвідчує про неординарність особистості Михайла Сікорського, наявність стійкого інтересу науковців, громадськості до його життя й культурологічних здобутків. Водночас очевидним є факт недостатнього заглиблення дослідників у творчу лабораторію музейника, відсутність спеціального розгорнутого й ґрунтовного аналізу його культурної та організаторської діяльності.

Для всіх публікацій, що стосуються вивчення наукової спадщини М. Сікорського, характерною є загальна позитивна оцінка її з боку дослідників. У більшості з розвідок зроблено наголос на новаторському підході, особливій сумлінності, самопожертві фундатора музейної справи Переяславщини. Саме під керівництвом Михайла Івановича на основі ґрунтовних наукових досліджень про культурно-історичний розвиток українського народу створено Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав».

Незважаючи на значний масив літератури, що присвячена діяльності М. І. Сікорського, об'єктам, експозиціям, окремим музейним предметам, життя і культурний внесок директора НІЕЗ «Переяслав» потребує подальшого вивчення. Перспективним є виявлення додаткових фактів про особливості створення першого скансену на території України, об'єкти культурної спадщини, які вціліли й були збережені завдяки пам'яткоохоронній діяльності Михайла Івановича. Внесок М. І. Сікорського у збереження та вивчення пам'яток минулого являє собою професійний подвиг, завдяки якому забезпечується виховання сучасних та наступних поколінь українців.

сікорський заповідник пам'яткоохоронний

Список використаних джерел

Батрак В. Велика планета - Сікорський / Батрак В. // Вісник Переяславщини. - п'ятниця, 17 жовтня, 2003. - С.9.

Башкалов Ю. Ю. До історії скансенів у Європі / Башкалов Ю. Ю., Терпиловський // Археологія і давня історія України. Вип.5. Археологія: від джерел до реконструкцій. - К.: ІА НАНУ 2011. -

С.716.

Бойко Н. А. Музей-діорама «Битва за Дніпро в районі Переяслава-Хмельницького і створення Букринського плацдарму восени 1943 р.» НІЕЗ «Переяслав» (До 35-річчя заснування та діяльності) / Бойко Н. А. // Краєзнавство. - К., 2010. - №4. - С.69-75.

Вечерський В. Проблеми українських заповідників / Вечерський В. // Пам'ятки України. - 199б. - №3-4. - С.16-20.

Вовкодав С. До питання про історію створення Музею космосу в м. Переяслав-Хмельницький / С. Вовкодав // Матеріали І Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції «Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії», 29-30 квітня 2014 року: Збірник наукових праць. - Переяслав-Хмельницький, 2014. - С.35-38. (Джерело: conferences.neasmo.org.ua).

Война В. Музей под открытым небом / Война В. // Наука и религия. - 1977. - №6. - С.29-35.

Горбовий О. М. І. Сікорський як рятівник історико- культурної спадщини затопленого Придніпров'я / Горбовий О. // Краєзнавство - 2013. - №4. - С.111-П7.

Данилюк А. Українські скансени. Історія виникнення, експозиції, проблеми розвитку / А. Данилюк. - Тернопіль, 2006. - 104 с.

Маньковська Р Краєзнавчі музеї в Україні: історія і сьогодення / Маньковська Р. // Краєзнавство. - 2000. - №1-2. - С.153-160.

Махінчук М. Г. Переяславський скарб Михайла Сікорського: Художньо-документальна повість / М. Г. Махінчук, вступ. ст. Л. І. Андрієвського. - К.: Криниця, 2005. - 302 с.: іл.

Мінгазутдінов А. Великий подвижник музейної справи (До 90-річчя від дня народження М. І. Сікорського) / Мінгазутдінов А., Латиш Ю. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. - 2013. - №4 (117). - С.40-44.

Миронова Т. Досвід створення музейної інституції в Україні / Т. Миронова // Сучасне мистецтво. - 2013. - Вип.9. - С.75-78.

Михайло Іванович Сікорський: творець історії й хранитель

часу: колективна монографія, присвячена 90-річчю з дня

народження М. І. Сікорського. - НІЕЗ «Переяслав», 2013. - 504 с.

Михняк М. Нагорода знайшла героя / Михняк М. // Переяславська Рада. - №21 (226). - 20 травня 2005. - С.1.

[Набок Л. М.] Музейна справа у Київській області // Вища педагогічна освіта і наука України: історія, сьогодення та перспективи розвитку. Київська область [ред. рада вид.: В. Г. Кремень (гол.) та ін.]. - К.: Знання України, 2013. - С.362-394.

Науменко Л. В. Михайло Іванович Сікорський (1950-1991 рр.) в сучасних історичних студіях / Науменко Л. В. // Краєзнавство: науковий журнал (нац. Спілка краєзнавців України). - К., 2014. - №1 (86). - С.227-233.

Сагач Г. М. Високе небо вічності, або феномен України у серці Михайла Сікорського / Сагач Г М. // Вибрані твори: в 5 т. Т.4: Храм Слова: «Небо на Землі». - Рівне: ПП ДМ, 2006. - С.233-245.

Сога Л. В. М. І. Сікорський: інтелектуальний портрет краєзнавця, організатора музейної справи в Україні (1950-і рр. - поч. ХХІ ст.): автореф. ... канд. іст. наук: 07.00.01 // ДВНЗ «Переяслав- Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди». - Переяслав-Хмельницький, 2014. - 21 с.

Скрипник Г. А. Етнографічні музеї України / Г. А. Скрипник. - К.: Наукова думка, 1989. - 304 с.

Калакура Я. Класифікація джерел інтелектуальної історії України / Я. С. Калакура // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. - Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2012. - Вип.8. - С.106-113.

Козій Г. Першому в Україні музею - 45 / Г. Козій // Краєзнавство. - 2009. - №1-2. - С.128-134.

Кепін Д. В. Музеєзнавчі концепції створення експозицій з історії первісного суспільства: Автореф. ... канд. іст. наук: 26.00.05. // Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК. - К., 2008. - С.2.

Корнієнко О. М. Сікорський М. І.: він пам'ятник собі спорудив із тридцяти музеїв / Корнієнко О. М. // Питання історії науки і техніки. - №4-2011. - С.72-78.

Крук О. Створення етнографічних комплексів та експозицій як один з напрямків розвитку українського музейництва 1960-х - 1980-х років / Крук О. // Краєзнавство. - 2009. - №1-2. - С.120-127.

Петренко К. Село на нашій Україні / Петренко К. // Соціалістична культура. - 1979. - №9. - С.16.

Титова О. М. Збереження нерухомих пам'яток археології в заповідниках та музеях // Праці центру пам'яткознавств. - К., 2004. - Вип.6. - С.106-110.

Титова О. М. Музеї просто неба на Київщині / Титова О. М., Кепін Д. В. // Відпочивайте в селах Київщини: Путівник-довідник. - К., 2003. - С.145-155.

Ткаченко В. М. Музеї Переяславщини / Ткаченко В. М. // Переяслав у віках. -- К.: Світ Успіху, 2007. -- С.384--387.

Тонконог О. І. Внесок Михайла Івановича Сікорського у розвиток вітчизняного краєзнавства / Тонконог О. І., Шакула В.// Краєзнавство. - 2011. - №4. - С.171-175.

Чого ви навчились у Михайла Сікорського? // Вісник Переяславщини. - п'ятниця, 10 жовтня, 2003. - С.9.

Юрченко О. Михайло Сікорський - засновник Переяславської археологічної школи / Юрченко О., Колибенко О. // Краєзнавство. - 2013. - №4. - С.122-128.

Размещено на Allbest.ru