Політика Великої Британії щодо об’єднання Німеччини (із лютого - 5 травня 1990 р.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політика Великої Британії щодо об'єднання Німеччини (із лютого - 5 травня 1990 р.)

Коваленко Л.В.,

кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин, Запорізький національний університет (Україна, Запоріжжя)

Досліджено офіційну політику Великої Британії щодо німецького об'єднання у період з Оттавської зустрічі у лютому 1990 р. до реалізації курсу під час дипломатичних переговорів у форматі «2+4» в травні-вересні 1990 р. Автор статті на основі аналізу розсекречених документів Форін Офісу, застосування компаративного, проблемно-хронологічного методу доходить до висновку, що розроблений протягом першої половини 1990 р. британський курс щодо об'єднання ФРН та НДР полягав у підтримці членства об'єднаної Німеччини в НАТО з добровільним зреченням альянсу розміщувати на території колишньої НДР ненімецькі збройні сили; вимогах гарантування з боку об'єднаної Німеччини існуючих кордонів та підтримки входження Східної Німеччини до складу ЄЕС. Не дивлячись на наявну скептичну позицію М. Тетчер щодо проблемних питань німецького об'єднання, спостерігався перехід прем'єр-- міністра від уповільнюючої тактики щодо німецького об'єднання до допомоги у вирішенні проблемних питань з СРСР та Польщею.

Ключові слова: об'єднання, переговори «2+4», кордони, прем'єр-міністр, Форін офіс.

Демократичні революції в країнах Центральної і Південно-Східної Європи, крах СРСР і ліквідація «соціалістичного табору» були одними з переломних моментів у розвитку міжнародних відносин XX ст. За умов того, що німецька територія була одним з головних плацдармів прямого протистояння Сходу та Заходу з моменту завершення Другої світової війни, вивчення процесу створення єдиної Німеччини досі привертає увагу багатьох істориків. Святкування 25 річниці об'єднання Німеччини в 2015 р. ставить перед дослідниками завдання в черговий раз звернути увагу на проблему врегулювання зовнішніх аспектів об'єднання країни, позбутися «лакун» в досліджуваній сфері. Виходячи з того, що Велика Британія була однією з країн, що приймала участь у міжнародному врегулюванні об'єднання ФРН та НДР, вважаємо актуальним звернути увагу на розробку її політики щодо досягнення німецької єдності.

Констатуючи відчутну активізацію інтересу українських істориків до європейської політики Великої Британії другої половини ХХ ст. (роботи Т О. Гогунської [1], В. Ю. Крушинського [7], О. А. Неприцького [8], Н. Л. Яковенко [9; 10] та ін.), зазначимо, що дослідження політики цієї країни щодо об'єднання Німеччини у вітчизняній історіографії тільки починаються. В рамках дисертаційного дослідження А. М. Каракуца, присвяченого проблемі формування політичного курсу чотирьох великих держав щодо об'єднання Німеччини, визнавалося розходження в офіційному курсі Великої Британії між прем'єр-міністром та Форін офісом, однак в роботі не була простежена еволюція їх позиції. Помилково дослідник констатував, що на початку 1990 р. для Великої Британії перспектива появи німецької держави була неприйнятною, «до літа 1990 р. прем'єр-міністр Великої Британії змінила свою непримиренну позицію» щодо об'єднання Німеччини, а механізм переговорів у форматі «2+4» був розроблений виключно з ініціативи Вашингтону та Бонну [2, с. 11, 15]. Опрацювання розсекречених документів Форін офісу дозволяє внести корективи у концепцію А. М. Каракуци з даних питань.

Виходячи з недостатньої наукової розробки проблеми формування зовнішньополітичного курсу Великої Британії стосовно об'єднання ФРН та НДР, в даній статті автор спробує визначити основні складові офіційного курсу країни до німецького об'єднання з Оттавської зустрічі у лютому1990 р. до реалізації курсу в ході дипломатичних переговорів у форматі «2+4» в травні- вересні 1990 р. (еволюції політики Великої Британії щодо німецького об'єднання у 1989 р. присвячені попередні статті автора [3; 4]).

Розвиток подій у НДР на початку 1990 р., винесення Г Колем пропозиції щодо створення німецького економічного і валютного союзу, обговорення німецькими офіційними колами можливості використання статті 23 Основного Закону задля приєднання НДР до ФРН свідчили про значне прискорення німецького об'єднання. Необхідність вчасного реагування на хід подій і потреба врегулювання зовнішніх аспектів німецького об'єднання вимагали розробки певного формату дипломатичних зустрічей, під час яких були б вирішені проблемні питання. Дослідження автора статті показує, що за наявності поширеної в історіографії тези про авторство формули «2+4» американською стороною, на початок лютого 1990 р. як в американських, так і в британських політичних колах паралельно розглядалася можливість зібрання в форматі «2+4» [5].

Досліджуючи позицію британського керівництва щодо проблемних питань німецького об'єднання, перш за все слід звернути увагу на позицію прем'єр-міністра Великої Британії М. Тетчер щодо системи безпеки в Європі. Під час чергової зустрічі міністрів закордонних справ країн НАТО в м. Торнбері 7 червня 1990 р. британський прем'єр-міністр виступила з промовою, в якій зазначила, що «здатність запобігти війні, призупинити комунізм і надавати надію людям за Залізним занавісом були досягненнями, що робили НАТО безсумнівно «найбільш успішним альянсом в історії...; НАТО стало фундаментом для всього, що ми любимо: нашої свободи, нашого правління закону, нашого процвітання» [25, с. 199].

Виходячи з підтримки сильного альянсу, М. Тетчер вбачала основою цього продовження перебування об'єднаної Німеччини в складі НАТО. На запитання, яке прозвучало в палаті общин щодо ставлення прем'єр-міністра до демілітаризованої об'єднаної Німеччини, М. Тетчер відповіла: «Я не думаю, що повна демілітаризація Німеччини. може сприяти безпеці» [26, сої. 143]. На її погляд, така політика могла призвести до створення вакууму в центрі Європи, що наражало б на небезпеку Західну Європу з можливим колапсом альянсу, оскільки «Британія, Німеччина і Сполучені Штати представляли реальну силу НАТО» [30, с. 785]. До того ж за таким сценарієм США могли бути відсунуті від європейських справ, і, на думку британського лідера, це негативно вплинуло б на стан європейської безпеки.

Відомо, що СРСР на переговорах «2+4», щоб запобігти перебуванню об'єднаної Німеччини в НАТО, представляв різні варіанти, серед яких окрім нейтралітету, було і перебування об'єднаної Німеччини в двох альянсах - НАТО і ОВД. На запитання «Чи може об'єднана Німеччина залишатися в обох союзах?» М. Тетчер 12 червня 1990 р. в палаті общин зазначала: «Я дуже сумніваюся, чи може одна держава бути членом двох різних пактів. Федеральна Республіка Німеччина є вірним членом НАТО. Східна Німеччина приєднується. до Західної Німеччини за статтею 23. З цього слідує, що вся Німеччина продовжуватиме бути вірним членом НАТО» [26, сої. 139/140]. Як бачимо, жоден з радянських варіантів не був прийнятним для британського прем'єр- міністра.

М. Тетчер під час зустрічі з Г-Д. Геншером 14 лютого 1990 р., у телефонній розмові з Дж. Бушем-ст. 24 лютого 1990 р., на самміті з американським президентом 12 квітня 1990 р. на Бермудах акцентувала увагу на важливості продовження перебування об'єднаної Німеччини в НАТО. Виступаючи під час Кьонігсвінтерської конференції в Кембриджі 29 березня 1990 р. за участю Г. Коля, британський прем'єр-міністр серед основних факторів забезпечення безпеки на Заході зазначала: «Об'єднана Німеччина залишиться частиною НАТО; американські та інші війська, розташовані в Німеччині, залишаться на її території, хоча ми сподіваємося на зменшення їх кількості; НАТО продовжуватиме мати ядерну зброю, що знаходитиметься в Німеччині» [16, с. 130-131].

Відсутність принципових розбіжностей у поглядах М. Тетчер із західними союзниками в питанні членства об'єднаної Німеччини в НАТО направило увагу британського прем'єр-міністра на незговірливий СРСР. Оскільки призупинити об'єднання Німеччини М. Тетчер вбачалося вже неможливим (спроби нею робилися до кінця березня 1990 р.), необхідно було забезпечити такий розвиток подій, щоб об'єднання не відбулося за радянськими вимогами. Маючи добрі стосунки з М. С. Горбачовим, М. Тетчер намагалася переконати його прийняти можливість членства об'єднаної Німеччини в НАТО.

З іншого боку, М. Тетчер підтримала пропозиції США щодо зміни НАТО, що могло підштовхнути СРСР прийняти членство об'єднаної Німеччини в альянсі. Під час зустрічі на Бермудах у квітні 1990 р. М. Тетчер погодилася з пропозицією Дж. Буша-ст. провести спеціальний саміт НАТО для обговорення майбутньої стратегії НАТО. Розглядаючи позицію британського прем'єр-міністра відносно членства об'єднаної Німеччини в НАТО слід зазначити, що вона знаходилась в одній площині з поглядами розробників зовнішньополітичного курсу в Форін офісі. У розробленому на початку лютого 1990 р. проекті «Німеччина і НАТО» Форін офіс розглянув 3 варіанти для продовження німецького членства в НАТО.

Перший варіант передбачав те, що об'єднана Німеччина в НАТО мала залишитися повним членом інтегрованої військової структури. Американські, британські та інші збройні сили могли розгортатися на території колишньої НДР. На думку експертів перевагою цього варіанту було те, що в разі прийняття всіма провідними країнами в Європі, міг би призвести до остаточного розв'язання німецької проблеми, посилив би НАТО з включенням додаткової території і населення. Однак відзначалося, що це був найбільш принизливий і загрозливий варіант для Радянського Союзу, оскільки лінія фронту в будь-якому майбутньому конфлікті пересувалася б ближче до радянської території. До того ж варіант був достатньо дорогим, оскільки НАТО мав би інвестувати нову інфраструктуру, щоб втілити нову стратегію щодо захисту колишньої території НДР [14, с. 282-283].

Другий варіант проекту передбачав, що Німеччина залишатиметься членом НАТО, однак НАТО добровільно зречеться розміщувати ненімецькі збройні сили на території колишньої НДР. Північноатлантичний договір покриватиме всю німецьку землю. Інтегрована військова структура, включаючи американські та британські війська продовжуватимуть діяти в Західній частині Німеччини. Однак у відношенні до території колишньої НДР НАТО (чи сама Німеччина) мають зобов'язатися, що західні збройні сили не розгортатимуться і не проводитимуть навчання в мирний час, кількість німецьких сил на цій території буде чисельно визначена і не буде частиною інтегрованої військової структури, існуватиме перехідний період, під час якого радянські війська будуть виведені.

Серед переваг другого варіанту визначалося: непросування НАТО на схід, що було б більш прийнятним для М. С. Горбачова; можливість американським, британським та іншим військам залишитися в Західній Німеччині (у зменшеній кількості); закріплення Німеччини в альянсі шляхом, який міг би (на відміну від першого варіанту) бути прийнятним для Радянського Союзу. Основним недоліком вказаного варіанту визнавалася необхідність спеціального механізму для захисту території колишньої НДР. «Триваючий рудиментарний поділ німецької території, навіть якщо ці механізми будуть прийняті Німеччиною та іншими союзниками по НАТО» [14, с. 283-284].

Третій варіант передбачав, що Німеччина залишатиметься членом НАТО, однак вийде з інтегрованої військової структури альянсу. Всі розміщені військові сили повинні були б покинути територію Німеччини, заборонялося б проводити спільні навчання НАТО та розміщувати ядерну зброю альянсу. Перевагою варіанту вважалося те, що радянські війська мали б бути виведені з території НДР. Однак, на думку експертів Форін офісу, цей варіант був «настільки поганий, як і німецький нейтралітет. Ми досі будемо мати зобов'язання захищати Німеччину». Збройні сили США мали б бути виведені з Німеччини. Деякі змогли б залишитися десь в Європі (Велика Британія чи Італія), однак більшість повинні були б повернутися до США. Німеччина не буде повністю укорінена на Заході [14, с. 284].

За рахунок того, що другий варіант найкраще враховував інтереси німців, Радянського Союзу і відповідав стратегічним цілям Великої Британії, Форін офіс вирішив проводити обговорення з союзниками щодо підтримки саме цього варіанту - членства об'єднаної Німеччини в НАТО з добровільним зреченням альянсу розміщувати на території колишньої НДР ненімецькі збройні сили. Ознайомившись з проектом «Німеччина і НАТО», М. Тетчер підтримала запропонований другий варіант «як єдиний можливий з трьох» і погодилася, щоб міністр закордонних справ підтримував цей варіант при обговореннях з колегами в Оттаві [20, с. 285].

Розглядаючи ставлення британського прем'єр- міністра до питання зміни польсько-німецьких кордонів, слід зазначити її безкомпромісну позицію з даного приводу в наданні підтримки польському уряду. Показовим є той факт, що серед колишніх військових союзників, прем'єр- міністр Польщі Т. Мазовецький в серії своїх візитів першим обрав саме Лондон. Під час зустрічі М. Тетчер погодилася з необхідністю підписання мирного договору і зазначила, що польський кордон має бути підтверджений по Одер-Нейсе [27, с. 196].

У численних виступах у лютому - березні 1990 р. М. Тетчер доводила, що запорукою стабільності в Європі та заспокоєння польського уряду є затвердження кордонів польсько-німецьким договором. Намагаючись вплинути на німецьку владу, під час зустрічі з Г.-Д. Геншером 14 лютого 1990 р., М. Тетчер передавала занепокоєння Т. Мазовецького та переконувала в необхідності прийняти відповідні заходи [21, с. 295]. Вітаючи декларацію бундестагу ФРН про відсутність вимог до Польщі, в листі Г. Колю від 7 березня 1990 р. М. Тетчер підкреслювала свою згоду, що кордон має бути повністю захищеним і гарантований договором. Прем'єр-міністр вітала намір двох урядів і парламентів видати офіційні заяви про гарантування кордонів зразу ж після виборів в НДР і підкреслювала важливість підписання договору після об'єднання [23, с. 327].

В інтерв'ю журналу «Шпігель» від 26 березня 1990 р. знаходимо твердження М. Тетчер, що в разі неготовності Німеччини надати гарантії Польщі, Велика Британія надасть їх сама [11, с. 183]. Така політика розходилася з поглядами Форін Офісу, де доводили, що Британія не повинна знову брати такого роду зобов'язання, які втягнули країну у війну в 1939 році.

Маючи за мету уповільнити процес німецького об'єднання, максимально розширивши склад учасників переговорів «2+4» в обговореннях німецького об'єднання за рахунок Польщі, М. Тетчер надавала підтримку польській ініціативі [18, с. 101]. Не дивлячись на те, що спроби ввести Польщу в якості повноправного члена в переговори «2+4» не мали успіху, М. Тетчер допомогла забезпечити участь Польщі в цьому переговорному процесі принаймні тоді, коли торкалися її інтересів.

Порівнюючи позицію прем'єр-міністра з поглядами фахівців Форін офісу, слід відзначити єдність у вимогах гарантування об'єднаною Німеччиною існуючих кордонів. Оскільки потсдамська угода не закрила питання польських кордонів до мирного врегулювання, а всі угоди, що визнавали кордон після того, мали тимчасовий характер, у Форін офісі сформувалося переконання про необхідність заключення договору між Польщею та об'єднаною Німеччиною.

З приводу розширення учасників переговорів «2+4» за рахунок Польщі фахівці зовнішньополітичного відомства Великої Британії навпаки займали критичну позицію. Так, заступник голови відділу політичного планування Форін офісу Дж. Пауелл зазначав: «Ми не хотіли, щоб Польща ставала повним членом «2+4», однак ми хотіли звертатися до них, щоб вони не почували себе покинутими» [18, с. 176].

Загалом, розглядаючи позицію британських офіційних кіл щодо проблеми німецького об'єднання протягом 1990 р., слід акцентувати зміну загального підходу М. Тетчер до цієї проблеми. Якщо ще 12 лютого 1990 р. під час зустрічі з Т. Мазовецьким М. Тетчер висловлювалася за те, щоб існував перехідний період до завершення німецького об'єднання, який «мав бути якнайменше 7 років» [27, с. 196], то визначення формату міжнародних обговорень німецького об'єднання «2+4» в Оттаві, вибори в березні 1990 р. в НДР сприяли зміні застарілої концепції несприйняття та намагання уповільнити німецьке об'єднання до неохочого його прийняття.

З березня 1990 р. М. Тетчер стала проявляти більш м'яку позицію щодо німецького об'єднання. Ці зміни знайшли відображення і під час зустрічі 30 березня 1990 р. М. Тетчер з Г Колем. Британський прем'єр- міністр виступила з підтримкою німецького об'єднання, погодившись з канцлером, що «об'єднана Німеччина має бути членом НАТО,... що мають бути розроблені механізми, за якими радянські війська залишатимуться в НДР на перехідний період» [24, с. 367]. Канцлер ФРН був дуже здивований дружнім налаштуванням М. Тетчер, і це знайшло відповідне відображення на сторінках мемуарів політика [19, с. 340-343]. Шукаючи причини такої зміни в ставленні М. Тетчер до об'єднання ФРН та НДР, окрім згаданих факторів, слід зазначити і можливість дотримання прем'єр-міністром порад експертів секретного Чекверського семінару 25 березня 1990 р. (питання більш детально висвітлено в публікації автора) [6].

Однак повне зняття розбіжностей між Г. Колем і М. Тетчер не спо стерігається в цей час, що можна пояснити різним ставленням до проблеми подальшого розвитку європейської інтеграції. На противагу Г. Колю, М. Тетчер не виступала прибічницею федеральної Європи, вважаючи рух до неї підривом суверенітету Великої Британії як національної держави. Введення єдиної валюти, на думку британського прем'єр-міністра, вражало в саме серце національного суверенітету. Додатковою загрозою суверенітету була спроба заохочувати політичний союз, який, за розмірковуваннями М. Тетчер, мав призвести до появи єдиного європейського уряду [30, с. 760; 13, с. 164]. До того ж М. Тетчер не підтримувала ідею, яку доводили прибічники інтеграції, що європейське співтовариство зможе стримати «німецького гіганта». На думку М. Тетчер, в Європі в кращому випадку буде домінувати франко-німецький союз, в гіршому - об'єднана Німеччина [30, с. 748, 791].

Позиція М. Тетчер з приводу членства колишньої НДР в ЄЕС полягала у відкиданні можливості Східної Німеччини невідкладно увійти до складу ЄЕС, що було додатковим проявом чинення перепон прем'єр-міністром стосовно німецького об'єднання. Наголошуючи на необхідності «перехідного періоду», під час якого будуть вирішенні всі проблемні питання, прем'єр-міністр називала дві причини: проблему доведення економіки НДР до стандартів ЄЕС та питання, хто за це буде платити [18, с. 114].

В інтерв'ю газеті «Санді Телеграф» М. Тетчер зазначала, що країна, яка знаходилася понад 60 років під правлінням націонал-соціалістів і комуністів, мала економічні структури, які не відповідали стандартам ЄЕС і, отже, просто не могла бути інтегрована одразу [29]. З приводу іншого аспекту, британський прем'єр- міністр акцентувала, що вона буде чинити опір збиранню додаткових коштів з Великої Британії до бюджету ЄЕС для фінансування німецького об'єднання [12].

Слід зазначати, що позиція прем'єр-міністра на початку 1990 р. відповідала концепції Форін Офісу з цього питання. Виступаючи проти швидкого вступу НДР до ЄЕС, фахівці зовнішньополітичного відомства виходили з переконання, що такий рух вимагатиме довгих та складних переговорів подібно тим, які були при вступі до ЄЕС інших країн. Ця точка зору підкріплювалася рішенням Європейської Ради, прийнятим в лютому 1988 р.: до завершення формування єдиного ринку в 1992 р. не будуть прийматися нові члени [31, с. 66].

Міністр закордонних справ Д. Хьорд під час промови в Фундації Конрада Аденауера в Бонні 6 лютого 1990 р. зазначав, що відносно європейського співтовариства «очевидно, що не може бути місця для командної економіки. Стан, в якому перебуває НДР, а це повна залежність від субсидій і державних дотацій, потребує бути радикально зміненим і для цього потрібний перехідний період» [28, с. 266].

Однак з середини лютого 1990 р. стало очевидним, що збільшення ЄЕС за рахунок Східної Німеччини є особливим випадком. За переконаннями представників Європейської Комісії і особливо голови Ж. Делора, стало зрозумілим, оскільки Східна Німеччина мала об'єднатися із Західною Німеччиною на основі статті 23 Основного Закону, яка передбачала збільшення ФРН, а не створення нової держави, зміни до договорів ЄЕС не були потрібні [15, с. 177].

З середини лютого 1990 р. Форін Офіс приєднався до позиції Європейської Комісії, що Східна Німеччина мала увійти до ЄЕС якомога раніше і перехідні періоди мали бути зведені до мінімуму [22]. Проявом цього стали виступи Д. Хьорда, наприклад, у британській консервативній асоціації в березні 1990 р., у відповідях КЗС палати общин у квітні 1990 р. [17, с. 17]. Така позиція Форін офісу відповідала поглядам уряду Бонну та Європейської Комісії і була підтверджена на саміті Європейської Ради в Дубліні в квітні 1990 р.

Як бачимо, розроблений протягом першої половини 1990 р. британський курс щодо об'єднання Німеччини полягав у підтримці членства об'єднаної Німеччини в НАТО з добровільним зреченням альянсу розміщувати на території колишньої НДР ненімецькі збройні сили; вимогах гарантування об'єднаною Німеччиною існуючих кордонів та підтримки входження Східної Німеччини до складу ЄЕС. Не дивлячи на наявну скептичну позицію М. Тетчер щодо проблемних питань німецького об'єднання, спостерігався перехід прем'єр- міністра від уповільнюючої тактики щодо німецького об'єднання до допомоги у вирішенні проблемних питань з представниками СРСР, Польщі.

політика британія об'єднання німеччина

Список використаних джерел

1. ГогунськаТ. О. Формуваннятареалізаціязовнішньополітичних принципів кабінетів М. Тетчер на європейському та американському напрямках (1979-1990 рр.): автореф. дис. ... канд. іст. наук: спец. «Всесвітня історія» / Т.О. Гогунська. - О., 2003. - 20 с.

2. Каракуц А. М. Політика великих держав щодо об'єднання Німеччини (1989-1994 рр.): автореф. дис. ... канд. іст. наук: спец. 02 «Всесвітня історія» / А. М. Каракуц. - Донецьк, 2011. - 20 с.

3. Коваленко Л. В. «Німецьке питання» в зовнішній політиці Великобританії (28 січня - 9 листопада 1989 р.) / Л. В. Коваленко // Слов'янський вісник: збірник наукових праць. Серія «Історичні та політичні науки» / Рівненський інститут слов'янознавства Київського славістичного університету. - Рівне: РІС КСУ 2010. - Вип.9. - С.22-29.

4. Коваленко Л. В. «Німецьке питання» в зовнішній політиці Великобританії (9 листопада 1989 р. - 6 лютого 1990 р.) / Л. В. Коваленко // Слов'янський вісник: збірник наукових праць. Серія «Історичні та політичні науки» / Рівненський інститут слов'янознавства Київського славістичного університету. - Рівне: РІС КСУ, 2011. - Вип.12. - С.88-94.

5. Коваленко Л. В. Визначення формули обговорення німецького об'єднання 1990р.: «4+0», «2+0», «33+2» чи «2+4» / Коваленко Л. В. // Всесвітня історія та актуальні проблеми міжнародних відносин: статті та матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої пам'яті професора Г. Л. Бондаревського, 7-8 квітня 2010 р. / Під ред. М. С. Буряна. - Луганськ, 2010. - С.209-215.

6. Коваленко Л. В. Чекверський семінар М. Тетчер 1990 р. у німецькому векторі зовнішньої політики Великобританії / Коваленко Л. В. // Берлінський мур: історія та сучасність (до 20-ї річниці падіння Залізної завіси): матеріали науково-практичної конференції, 9 листопада 2009 р. - Запоріжжя, 2009. - С.11-15.

7. Крушинський В. Ю. Британська Європа чи європейська Британія: Великобританія в європейських інтеграційних процесах / В. Ю. Крушинський; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2003. - 214 с.

8. Неприцький О. А. Велика Британія та європейська інтеграція (90-ті рр. ХХ ст.): автореф. дис. ... канд. іст. наук: спец. 07.00.02 «Всесвітня історія» / О. А. Неприцький. - Х., 2003. - 20 с.

9. Яковенко Н. Л. Велика Британія в сучасній системі

міжнародних відносин: заявка на європейське лідерство /

Н. Л. Яковенко. - К.: Науковий світ, 2003. - 227 с.

10. Яковенко Н. Л. Європейська інтеграційна політика Великої Британії та міжнародні чинники її формування (друга половина ХХ - початок ХХІ ст.): автореф. дис. . докт. іст. наук: спец. 07.00.02 «Всесвітня історія» / Н. Л. Яковенко. - Донецьк, 2005. - 38 с.

11. Alle gegen Deutschland - nein!» Interview mit der britischen Premierministerin Margaret Thatcher // Der Spiegel, 26 March 1990. - P.183.

12. Anderson Br. «There is so much more to do» / Bruce Anderson // Sunday Telegraph. - 1990, March 25. - P.5.

13. European Community // Survey of Current Affairs. - 1990. - Vol.20. - №5. - P.164-166.

14. FCO Paper. Germany and NATO [PREM: Internal Situation in East Germany]. 9 February 1990 // Documents on British Policy Overseas. - L.: Routledge, 1984. - Series III, Vol. VII: German Unification, 1989-1990 / Ed. by Patrick Salmon, Keith Hamilton, Stephen Robert Twigge. - 2010. - P.282-285.

15. German unification: process & outcomes / ed. by M. Donald Hancock and Helga A. Welsh. - Boulder; Oxford: Westview Press, 1994. - 393 р.

16. German Unification and East-West Relations // Survey of Current Affairs. - 1990. - Vol.20. - №4. - P.130-131.

17. House of Commons. Session 1989-1990. Foreign Affairs Committee. The Status of the German states. Minutes of Evidence. - 4 April, 1990. - Foreign and Commonwealth Office (RtHon Douglas Hurd, CBE, MP, Mr. John Weston, CMG and Mr. John Kerr, CMG). Ordered by the House of Commons to be printed 4 April 1990. - Published on microfiche by Chadwyck-HealeyLtd, Cambridge, 1990. - HC335-i. - 18 p.

18. Jackisch K. Britain and the German Question: the decisionmaking process within the British Government on German Unification in 1989/90: Ph.D. Thesis / Klaus Rainer Jackisch. - L., 1996. - 476 p.

19. Kohl H. Erinnerungen (1982-1990) / Helmut Kohl. - Mьnchen: Droumer, 2005. - 1134 s.

20. Letter from Mr Powell (No.10) to Mr Wall. 10 February 1990 [WRL 020/1] // Documents on British Policy Overseas. - Series III, Vol. VII. - 2010. - P.285-286.

21. Letter from Mr Powell (No.10) to Mr Wall. 14 February 1990 [WRL 020/1]// Documents on British Policy Overseas. - Series III, Vol. VII. - 2010. - P.294-297.

22. Mr Hurd to HM Representatives Overseas. 28 February 1990 [WRL 020/1] // Documents on British Policy Overseas. - Series III, Vol. VII. - 2010. - P.319.

23. Mr Hurd to Sir C. Mallaby (Bonn). Prime Minister's Message to Chancellor Kohl: Telecon Budd/ Keefe. 7 March 1990 [WRL 020/1] // Documents on British Policy Overseas... - Series III, Vol. VII. - 2010. - P.327.

24. Mr Hurd to Sir R. Braithwaite (Moscow). 4 April 1990 [WRG 020/1] // Documents on British Policy Overseas. - Series III, Vol. VII. - 2010. - P.367-368.

25. North Atlantic Treaty Organisation // Survey of Current Affairs. - 1990. - Vol. 20. - №6. - P.199-204.

26. Oral Answers to Questions. Prime Minister. Engagements (12 June 1990) // Parliamentary Debates (Hansard). Sixth Series. Vol.174. House of Commons. Official report. Third session of the fiftieth parliament of the United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland thirty-eight year of the reign of Her Majesty Queen Elizabeth II. Session 1989-1990. - Comprising Period 11 June - 11 June 1990. - L.: Her Majesty's Stationery Office, 1990. - Col. 131-153.

27. Roboczy zapis rozmowy Prezesa Rady Ministrow Tadeusza Mazowieckiego z premierem Wielkiej Brytanii pani^ Margaret Thatcher w Londynie 12 lutego 1990 r. // Polska wobec zjednoczenia Niemiec 1989-1991: dokumenty dyplomatyczne / Dominik Pick. - Warszawa: Wydawn. Nauk. «Scholar», 2006. - S.193-197.

28. Speech by Mr Hurd to the Konrad Adenauer Foundation. 6 February 1990 // Documents on British Policy Overseas. - Series III, Vol. VII. - 2010. - P.264-267.

29. Thatcher interview / Michael Jones // Sunday Times. - 1990, 25 February. - P.3.

30. Thatcher M. The Downing Street Years, 1979-1990 / Margaret Thatcher. - L.: Harper Collins Publishers, 1993. - 914 p.

31. Tsoukalis L. The New European Economy / Loukas Tsoukalis. - [2nd ed.]. - Oxford: Oxford University Press, 1993. - 380 p.

Размещено на Allbest.ru