Переселення єврейського населення на Південь УСРР

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розовик О. Д.

Земельне перенаселення лісостепової та поліської зон України розпочало формуватися вже у першій половині XIX ст. Особливо цей процес посилився після скасування кріпосного права у Російській імперії (лютий 1861 р.). Причиною цьому стала та обставина, що селянство України, як й імперії в цілому, отримало особисту свободу, але економічно залишалися фактично залежними від поміщика. Це тому, що селяни повинні були викуповувати у поміщиків землю, право на придбання якої надавала їм реформа. Однак ціни на ці землі були втричі вище ринкової вартості ґрунтів і становили 40-45 крб. за десятину. Селяни не мали таких грошей. Не рятувало становище й можливість взяти кредити на покупку землі в Селянському банку. Суми кредиту були великі, був і високий відсоток за його користування. Отже, внаслідок такої реформи, великі маси українського селянства і навіть зв'язаних із землеробством ремісників, дрібних торгівців та інших наближених до селянства соціальних груп населення, залишилися безземельними або безробітними. Наприклад, у Київській губернії на середину 1860-х років 1,9 млн. селян 20% стали безземельними [1, арк. 48-49]. аграрний перенаселення переселення єврейський

На Поділлі на початку 1880-х років з 1,8 млн. сільського населення 200 тис. було безземельним [2, арк. 19-20]. Таке становище склалося у всіх лісостепових і поліських губерніях України.

Не вирішила проблему безземелля й Столипінська аграрна реформа (1907-1910 рр.), мета якої полягала в переселенні безземельних селян з України, Білорусії і, частково, з нечорноземної зони європейської частини Російської імперії, у Сибір, Казахстан, Далекий Схід.

Питання «аграрного перенаселення» залишилося актуальним для українського селянства, у тому числі й національних меншин України (з березня 1919 р. - Українська Соціалістична Радянська Республіка - УСРР) у 1920-х роках. Незважаючи на те, що в ході національно- визвольної революції українського народу 1917-1921 рр. було ліквідоване поміщицьке, купецьке, церковне і фабрично-заводське землеволодіння, а угіддя передані селянам, вже на початку 1920-х років у селах з'явилося «аграрне перенаселення». Це, насамперед, стосувалося сіл зон лісостепу і Полісся України. Перенаселення почало формуватися внаслідок декількох причин. По-перше, це були традиційні аграрні райони України і тут завжди була досить висока густота населення на 1 км . По-друге, закінчення військових дій в республіці, встановлення тут робітничо-селянської влади та проголошення нової економічної політики, призвело до еміграції з Польщі, Німеччини, Румунії, Болгарії, Чехословаччини та інших зарубіжних країн в СРСР і УСРР робітників і селян. Мігрувало в Україну й населення з республік СРСР. Природно, що селяни осідали у сільській місцевості. Тут їм під ведення власного господарства наділялися землі. Переселенці створювали власні колонії або комуни. По- третє, перехід республіки до мирного життя сприяв появі багатьох молодих сімей. Щорічно кількість становила в середньому 80-90 тис. одружень. Молодим сім'ям також потрібно було наділяти землі для ведення власного господарства. Але практично всі орні ґрунти лісостепової і поліської зон України були розподілені серед селян ще у 1919-1920 рр. і вільних угідь не залишалося. До того ж, був і помітний приріст населення в уже існуючих сім'ях. Це все разом призвело до того, що у першій половині 1920-х років багато селянських родин республіки при нормі 1,5-2 дес. землі на душу населення мали фактично 0,1-0,3 дес. Це не відповідало прожитковому мінімуму земельного забезпечення сім'ї [3, арк. 23-24]. З'явилася також маса переважно молодих сімей, які майже зовсім не мали землі у власному користуванні й існували за рахунок випадкових заробітків. У 1922-1923 рр. в УСРР було зареєстровано 2,5 млн. безземельних або малоземельних селян. На 1925 р. їх чисельність зросла до 5 млн. осіб, а наприкінці 1920-х років досягла майже 11 млн. осіб. (2 млн. господарств - близько 35% селянських дворів республіки). Серед безземельних були представники національних меншин, у тому числі й єврейське селянство [4, арк. 16-17].

Для вирішення проблеми забезпечення безземельних селян угіддями, за рішенням Ради Народних Комісарів (РНК) УСРР, в березні 1921 р. у структурі Наркомату Земельних Справ УСРР було створено Надзвичайну переселенську комісію з філіями в губерніях. Ця структура займалася переселенням селянства на вільні землі півдня республіки та у Всесоюзний колонізаційний земельний фонд [5, арк. 36].

За розпорядженням Всесоюзного Центрального Виконавчого Комітету, переселенські комісії були створені у східних регіонах СРСР У їх обов'язки входило визначення територій і надання матеріально-технічної допомоги для переселення на ці землі безземельного або малоземельного селянства з УСРР, БСРР і європейської частини РСФРР.

На початку 1920-х років в УСРР мешкало 1,554 млн. осіб єврейської національності [6, арк. 89]. Переважна більшість з них - 1,2 млн. осіб проживала у великих, середніх і малих містечках республіки, а решта - 352 тис. - у сільській місцевості Чернігівської, Київської, Волинської і Подільської губерній [7, арк. 34]. Впродовж 1921-1924 рр. губернські переселенські комісії провели реєстрацію безземельного і малоземельного єврейського населення республіки і виявили, що таких жителів є майже 50 тис. сімей або 260 тис. осіб. Було також з'ясовано, що майже все це населення має бажання переселитися на вільні землі півдня республіки або у Всесоюзний колонізаційний фонд [6, арк. 73-74]. Зокрема, у 1924 р. виявили бажання переїхати на південь України, тобто у степову зону республіки, 15,6 тис. сімей (74 тис. осіб). Серед них робітників - 2167, службовців - 1604, кустарів - 3339, дрібних торгівців - 2462, селян-землеробів - 1196, безробітних - 773 осіб, решта - інші соціальні групи населення [6, арк. 68].

Зазначимо, що стихійне переселення єврейського населення в південні округи УСРР розпочалося вже у 1921 р. і щорічний самовільний переїзд євреїв у ці райони становив до 1,5 тис. сімей. Наприклад, лише в Одеську округу щорічно прибувало 1-1,2 тис. таких родин [8, арк. 21-22]. Зростала й площа заселених ними земель. Одні сім'ї приїздили сюди щоб поселитися на постійне проживання і вести власне господарство, інші - прибували в край з метою наживи. Останні вимагали у місцевих органів влади виділити їм родючі землі під створення власного господарства і отримували такі угіддя площею у 10-15 дес. Але такі «євреї-переселенці» не засновували господарства, а продавали свої ділянки новоприбулим переселенцям й переїжджали у міста на постійне місце проживання. Щоб призупинити таке «переселення» євреїв на південь України і захоплення ними кращих орних земель з їх подальшим фактично перепродажем й надати цьому руху організованого порядку, у листопаді 1925 р. Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) і ЦК Нацменшин УСРР ухвалили постанову «Про можливість переходу єврейського населення до землеробства». Основна ідея цього документу полягала у широкому залученню бажаючого єврейського як сільського, так і міського населення до землеробства та сприяння переїзду безземельних селян-євреїв з лісостепових і поліських округ на південь республіки.

На реалізацію цієї постанови, єврейській громаді УСРР під поселення в південних районах республіки було виділено 144,8 тис. дес. орних земель, без врахування площ під випаси худоби, створення в селах ставків, посадок на полях захисних лісосмуг, будівництво доріг тощо [9, арк. 6]. Ці території були виділені в Одеській, Херсонській, Миколаївській, Криворізькій, Катеринославській округах. Тут кожна переселенська сім'я отримала по 10-12 дес. орних земель та 900 крб. державної допомоги на побудову житла, господарських приміщень, закупівлю сільгоспреманенту. (На середину 1920-х рр. 1 крб. рівнявся 5 доларам США або 2,5 фунтів стерлінгів. Була висока й купівельна спроможність карбованця: новий житловий будинок 12 ^х 9 м² коштував 420-450 крб., племінна корова - 60-80 крб., кінь - 90-100 крб., 100 кг. пшеничного борошна - 10 крб.). На пільгових умовах переселенцям виділялися будівельні матеріали [10, арк. 50]. Крім державної допомоги, переселення євреїв фінансували ОЗЕТ (Общество землеустройства еврейских трудящихся), ЕКО (Jewish Colonization Association) та Агро-Джойнт (American Jewish Joint Distribution Committee). Зокрема, у 1926 р. ЕКО виділила 300 єврейським сім'ям на облаштування своїх господарств у Запорізькій окрузі 527 тис. крб., 1927 р. 600 сімей Запорізької і Маріупольської округ отримали понад 1 млн. крб., 1928 р. 1900 сімей Запорізької округи - 500 тис. крб.. Всього впродовж 1927-1930 рр. ЕКО надала допомогу єврейським переселенцям на суму 2842100 крб. [11, арк. 20]. Ці кошти були спрямовані на будівництво нових господарств, організацію соціально-побутової і культурної сфер у новостворених єврейських селах та хуторах [11, арк. 4; 12, арк. 241].

Підтримували матеріально євреїв-переселенців різні місцеві кооперативні, профспілкові та інші громадські організації. Наприклад, Херсонський союз сільськогосподарських кооперативів надав прибулим у свою округу єврейським переселенцям допомогу в сумі 34 тис. крб. [11, арк. 21].

У 1926 р. ВУЦВК і РНК УСРР ухвалили десятирічну програму переселення малоземельного і безземельного селянства України у республіканський і Всесоюзний колонізаційні фонди. У ній намічалося переселити впродовж 1926-1929 рр. на південь республіки 13700 єврейських сімей. Визначався і термін їх переїзду: у 1927 р. - 4,2 тис., 1928 р. - 4,5 тис., 1929 р. - 5 тис. сімей. До початку 1928 р. в південні округи республіки планово переселилося 9,8 тис. єврейських сімей та 1,5 тис. родин самовільно переїхали до своїх родичів та знайомих [9, арк. 6].

Таким чином, ухвалений у 1926 р. план переселення єврейського населення на південь республіки був фактично виконаний. Але в переселенських комісіях лісостепових

1 поліських округ УСРР залишалося ще 10 тис. заяв від єврейських сімей з проханням надати їм землю під поселення на півдні України. Тому у 1929 р. РНК УСРР прийняв новий план їх переселення у республіканський колонізаційний фонд на 1929-1930 рр. Оскільки земельні ресурси півдня республіки були вже вичерпані на той час, то сюди у 1929-1930 рр. було переселено лише

2 тис. сімей [13, арк. 55], Крим - 5 тис., Сибір, Казахстан і Біробіджан - 3 тис. родин [14, арк. 18, 27].

Розгортання суцільної колективізації у європейській частині СРСР на початку 1930-х років само по собі вирішило питання усунення безземелля селянства. Віднині всі орні землі переходили у кооперативну або колгоспно- радгоспну власність. Селянам, які жили в селах або переселялися з хуторів у село, виділялося 0,75-1 га. землі під будівництво житла та ведення підсобного господарства.

Але колективізація не зупинила міграційно- переселенський рух єврейського населення на південь республіки, який тривав включно до Голодомору 19321933 рр. в ці роки переїзд євреїв в край не був таким масовим як у другій половині 1920-х років. Сюди щорічно до цих трагічних років і після них на постійне поселення переїздило як на роботу в колгоспи і радгоспи, так і в міста краю до 1 тис. родин [15, арк. 39]. Однак це було вже не аграрне переселення, а добровільна трудова

міграція в пошуках високооплатної роботи, комфортних місць мешкання на побережжі Чорного моря, навчання молоді у технікумах та вузах цього краю тощо.

В цілому, за період 1920 - першої половини 1930-х років, з лісостепових і поліських губерній - округ - областей на південь України планово, без врахування самовільної міграції, у сільську місцевість переселилося 15,9 тис. єврейських сімей (95,4 тис. осіб). Ними було засновано 162 нових великих і малих національних сіл [16, арк. 339]. Їх загальна чисельність у регіоні зросла до 186 одиниць. Крім цього, євреї-переселенці побудували десятки невеликих хуторів на 15-20 родин. Доселилося багато єврейських сімей в існуючі хутори, села та невеликі містечка. У 1920-х рр. проходив також процес переселення євреїв на землі Всесоюзного колонізаційного фонду: Урал - 13,2 тис. сімей (66,4 тис. осіб), Казахстан - 1180 сімей (55,4 тис. осіб), Далекий Схід - 2,5 тис. (10,9 тис. осіб), Біробіджан - 21,8 тис. сімей (109 тис. осіб) [17, арк. 130]. Це населення внесло помітний вклад у розвиток сільського господарства і промисловості даних регіонів.

Список використаних джерел

1. ЦДІАК України. - Ф.442. Оп.633. - Спр.496.

2. Там само. - Ф.443. - Оп.533. - Спр.183.

3. Державний архів Житомирської області. - Ф.Р1111. - Оп.1. - Спр.1157.

4. ЦДАВО України. - Ф.413. - Оп.1. - Спр.349.

5. Там само. - Ф.27. - Оп.2. - Спр.279.

6. Там само. - Ф.413. - Оп.1. - Спр.10.

7. Там само. - Ф.413. - Оп.1. - Спр.53.

8. Там само. - Ф.27. - Оп.5. - Спр.1137.

9. Там само. - Ф.413. - Оп.1. - Спр.167.

10. Там само. - Ф.27. - Оп.6. - Спр.652.

11. Там само. - Ф.571. - Оп.1. - Спр.194.

12. Там само. - Ф.571. - Оп.1. - Спр.217.

13. Там само. - Ф.27. - Оп.10. - Спр.783.

14. Там само. - Ф.27. - Оп.10. - Спр.799.

15. Там само. - Ф.84. - Оп.9. - Спр.128.

16. Там само. - Ф.1. - Оп.4. - Спр.18.

17. Там само. - Ф.1. - Оп.6. - Спр.1081.

Размещено на Allbest.ru