Аристотель – видатний учений давнини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Виноградівська загальноосвітня школа І-ІІІ ст. №4

Реферат

Тема: «Аристотель - видатний учений давнини»

Виконав:

учень 7-А класу

Параска Дмитро Ігорович

Перевірив:

вчитель фізики Коложварі Наталія Олександрівна

Виноградів 2016

Пелопонеська війна 431-404 рр. до н.е. призвела до занепаду Афін і афінської демократії. Відбувалися глибокі зміни в ідеології. Матеріалістична система іонійців і атомістів витіснилась ідеалістичною філософією Сократа і його учня Платона. З'явилися вчителі діалектики - софісти, на яких був великий попит в гострій політичній боротьбі в середині панівного класу. Разом з ним розвивалося мистецтво діалогу, вміння логічно мислити, підвищувався інтерес до твердих математичних доказів. Суспільство відчувало потребу в систематизованому науковому знанні і на долю учня Платона, знаменитого мислителя стародавності, Аристотеля випало завдання скласти систематичний звід знань свого часу.

Низький рівень техніки, презирливе ставлення до праці, зацікавленість у підвищенні його продуктивності з боку панівного класу, представникам якого і була доступна наука, не призвели і не могли призвести до виникнення експериментального дослідження природи. Але з іншого боку умови життя давньогрецьких міст - держав створили можливість і необхідність наукового узагальнення накопиченого людством природно - наукового матеріалу. В цих умовах виникла єдина неподільна антична наука.

Давньогрецькі філософи - мудреці, не вдаючись до систематичного дослідження та експерименту, на основі ще бідного наукового матеріалу, намагалися єдиним поглядом охопити і пояснити всю навколишню дійсність. При цьому вони не ставили перед собою завдання розробити таку науку, яка спрямовувалася б на службу виробництву. Вони розглядали науку лише як засіб для духовного розвитку та морального вдосконалення.

Філософія в древній Греції була певною сходинкою в пізнанні людиною природи, яке полягало в безпосередньому спогляданні навколишнього матеріальної дійсності, як єдиного цілого.

Людина прагнула одним поглядом відразу охопити за допомогою єдиних понять найбільш загальні риси, загальний характер всіх речей і явищ навколишнього світу і створити собі першу загальну картину світу. Таке пізнання призводило до наївного, часто суто фантастичного вченню про явища природи.

Але таке пізнання одночасно сприяло створенню правильного погляду на світ.

Найбільший і самий різносторонній з учених стародавності Аристотель народився в 384 р. до н.е. в Македонії в місті Стагіри на Халкідонському напівострові, недалеко від сучасних Салонік. Батько його, Нікомах, був першим наставником Аристотеля і передав йому свої пізнання в природознавстві і медицині. Ймовірно, саме батько залишив Аристотелю у спадок інтерес до живої природи - пізніше він присвятив їй ряд своїх великих книг. Дитинство Аристотель провів при дворі, спілкуючись із своїм однолітком - сином Амінти Пилипом, майбутнім македонським царем. У 369 р. до н.е. п'ятнадцятирічний Аристотель позбавився батьків, і опіку над ним взяв його опікун, Проксен.

Значне багатство, яке Аристотелю залишив батько, і сприяння могутнього учня, Олександра Македонського, дали йому можливість зібрати бібліотеку, яку надалі купив Птолемей для олександрійського музею. Справжні ж рукописи Арістотеля не потрапили в Олександрійську бібліотеку, а пізніше були перевезені Суллою до Риму.

Аристотель був невеликого зросту, худорлявий і відрізнявся деякою зовнішньою вишуканістю. У розмові він був схильний до сарказму.

Перебуваючи в Македонії, Аристотель чув розповіді про афінських мудреців, про Платона і Сократа. Але з'явиться в Афіни малоосвіченим, непідготовленим; він відкладав свій від'їзд доти, поки Проксен не передав йому усю свою мудрість. У 367 р. до н. е., у вісімнадцятирічному віці Аристотель відправився в Афіни. Туди його залучила знаменита Академія вільного університету, яку очолював Платон. З часом, однак, Аристотель став самостійним діячем Академії, її «розумом», за висловом самого Платона. В Афінах Аристотель залишався 20 років, тобто до смерті Платона, з яким він перебував у постійному спілкуванні.

Потім він пробув деякий час при дворі свого колишнього слухача Атарійського володаря Гермія і одружився на його прийомній доньці Піфії.

Македонський цар Філіп хотів доручити Аристотелю виховання свого 14-річного сина Олександра (майбутнього полководця Олександра Македонського). Якщо судити, за словами Олександра Македонського: «Я шаную Аристотеля нарівні зі своїм батьком, тому що якщо я батькові зобов'язаний життям, то Аристотелеві зобов'язаний усім, що дає йому ціну», то між знаменитим учителем і великим учнем повинні були існувати досить хороші стосунки. Однак тривали вони в такому вигляді не більше чотирьох років, а саме до вступу Олександра на престол. Потім Аристотель залишався в Македонії ще три роки, до першого походу Олександра в Персію.

У 355 р. Аристотель повернувся до Афін і тут, в Лікейоні, заснував свою знамениту філософську школу, де тридцять років викладав він тут своє вчення перед численним натовпом слухачів, полемізуючи з представниками інших філософських шкіл. Згодом антимакедонська партія в Афінах висунула проти нього звинувачення в образі богів, і Аристотель добровільно покинув місто, «бажаючи позбавити співгромадян від вторинного злочину проти філософії» (слова Сократа). Аристотель переселився в Халкіду на острові Евбеї і тут невдовзі помер у 322р. до н.е. від хвороби шлунка. Наклеп переслідував Аристотеля все життя; хоча він помер природною смертю, поширився слух, що вчений убив себе, не бажаючи стати на суд перед Ареопагом. Учинки ж його ніколи не йшли врозріз із переконаннями.

В основі вчення Аристотеля лежить уявлення про чотири стихії. Аристотель учив, що існують чотири первинні стихії: тепло і холод, сухість і вологість, ці стихії є якостями. Парне їх з'єднання і поєднання дає чотири основних елемента: поєднання сухого і жаркого дає вогонь, жарке і вологе повітря, холодне і вологе - воду, холодне і сухе - землю. З цих елементів утвориться все різноманіття матеріального світу. Елементам у природі притаманні властивості тяжкості і легкості; земля за своєю природою важка, а вогонь навпаки абсолютно легкий. Тому в центрі всесвіту міститься земля, над нею вода, потім повітря і, нарешті, вогонь. Крім цих чотирьох елементів Аристотель визнає існування ще п'ятого елемента - ефіру, який є небесним початком. Земля за Арістотелем має сферичну форму, і вона не може рухатися, так як, складається з більш важкого початку. Окружність по Аристотелю дорівнює 400 тис. стадій, або близько 9970 географічних миль, тобто майже вдвічі більше дійсного значення.

Що стосується вільно падаючих тіл, Аристотель вважає, що вони падають з поступово зростаючою швидкістю, але про закон прискорення йому не було відомо. Він припускає, що швидкості різних тіл при падінні відповідають їх тяжкості: тіло, яке вдвічі важче іншого, падає вдвічі швидше. Помилковість цих положенні пізніше довів Галілей.

Аристотеля дивує, наприклад, чому рух кинутого тіла продовжується після того, як воно відокремилося від руки, що його кинула. У підсумку він приходить до висновку, що кинуте тіло залишає після себе порожній простір, в який і спрямовується повітря, передаючи тілу новий поштовх.

З допомогою простих машин Аристотель правильно пояснює дію важеля: «Великим плечем важеля можна підняти великий вантаж, тому що більше плече виробляє більший рух», або «Сила, прикладена на більшій відстані від точки опори, легше рухає вантаж, так як вона описує більше коло». Закон важеля - краща частина механіки Арістотеля. Всі механічні рухи Аристотель поділяє на три види: кругові, природні і примусові. Кругові рухи - це найдосконаліший рух, властивий тільки небесному світу. Це рух вічний і незмінний, і причиною його є першодвигун - бог. Земні ж рухи, де абсолютно все має початок і кінець, бувають природними і примусові. Природний рух - це рух важкого тіла вниз до центра світу, а легкі - вгору. Цей рух тіл відбувається сам по собою, у результаті прагнення тіла зайняти своє природне місце. Всі інші рухи на землі примусові і можуть відбуватися тільки під дією зовнішніх сил. Свій основний принцип динаміки Аристотель формує так: «Все, що знаходиться в русі, рухається завдяки впливу іншого».

Акустичні та оптичні явища розглядаються Аристотелем при описі органів почуттів. Звук відбувається внаслідок того, що звучання тіла певним чином призводить повітря в рух. Повітря при цьому стискується і розтягується і ударами звучного тіла проштовхується все далі і далі, через звук і поширюється у всіх напрямках. «Відлуння виникає, коли повітря зустрічає на шляху свого руху стіну і відкидається назад подібно м'ячу».

При дослідженні зору Аристотель, подібно Демокріту, повстає проти теорії зорових променів, що виходять з ока: «Якби бачення залежало від світла, що виходить з ока, як з ліхтаря, то чому б нам не бачити в темряві? Припускати, що світло гасне, коли на виході з ока потрапляє в темряву, - нісенітниця». Як у природі світ змінювався темрявою, так і в тілах утворюється біле і чорне. Колір, за Аристотелем, не являється абсолютно видимим, він тільки притаманний видимим предметам і відбуваються внаслідок того, що світло спостерігається крізь темне, а світло і темрява змішуються між собою. Так сонячне світло, видиме крізь туман, здається червоним, а веселка з'являється тому, що сонце, відбиваючись у більш темних хмарах, дає всі кольори. філософія аристотель греція

Теплоту Аристотель розглядає, як основну якість, властиву вогню як стихії, але разом з ним і всім тілам. Так як вогонь по своїй природі постійно прагне догори, то цим пояснюється випаровування води, плавання тіл. Наскільки шкідливо позначається відсутність точних вимірювань у фізиці, як мало розумного можна сказати стосовно фізичних явищ, коли різні причини не вивчені з точки зору своєї дії шляхом спостереження, показує наступне місце, а місце відноситься до дії теплоти. Киплячу воду зігріває сильніше полум'я, але полум'я спалює пальне і плавить речовини, вода ж немає. Далі, кипляча вода спекотніша слабкого вогню, але тепла вода охолоджує швидше і сильніше слабкого вогню, так як вогонь не втрачає тепло, вода поступово охолоджується.

Для Арістотеля - матерія не є щось певне. За Аристотелем матерія - це лише можливість, без якої не може існувати ніяка річ, вона сама по собі не володіє ніякими якостями і позбавлена всякої визначеності. Для того, щоб виникла конкретна річ, необхідно з'єднання матерій з якимось іншим активним початком, формою, яка надає матерії визначеність - якості цієї речі, перетворює можливість у дійсність. У кожному визначенні, за Арістотелем, можна бачити вказівку на матерію або форму: «Лев - є тварина, що має певну властивість; статуя є мармур, виліплений в певну форму; і тварина і мармур - матерія, оформлена в лева, в статую. Матерія є відношення, вона змінюється з формою, і іншій формі відповідає інша матерія. Процес з'єднання матерії з формою, за Арістотелем, оформлення матерії, перетворення можливості в дійсність є руху.

Визнаючи об'єктивне існування простору, Аристотель стоїть на матеріалістичній позиції. Він правильно оцінює нерозривний зв'язок руху і простору. Аристотель намацує зв'язок між просторовими і матеріальними відносинами; просторові відношення - це матеріальні відносини, немає матеріальних тіл - нема простору.

Простір і час - неперервні величини: Простір за довжиною - кінцева межа однієї його частини є початковою межею іншого; час по послідовності - «тепер» стикається з минулим і майбутньому.

Аристотель визнавав об'єктивне існування матеріального світу і його пізнаванності. Будучи учнем Платона, він порвав з його ідеалістичними поглядами на світ як відбитками ідей, і на пізнання яке має відвернутися від реального досвіду. Знамениті слова Арістотеля: «Платон мені друг, але істина дорожче» - означали відхід його від поглядів вчителя.

З фізичних творів Аристотеля відомі наступні: «Фізика», «Про небо», «Метеорологіка», «Про народження і руйнування», «Механічні проблеми». З дрібних природньо - наукових статей, для фізики цікаві міркування про органи почуттів.

«Фізика» ділиться на 8 книг. У першій уміщено історичний огляд вчення про початки речей до Аристотеля і погляди самого Аристотеля на це питання. Друга містить визначення природи, вчення про чотири причини речей: сутність, речовина, рух і мета. У третій книзі знаходиться визначення руху «Рух є здійснення існуючого в можливості. Воно є дія рухомого, що належать до його рухливості», а також дослідження простору і часу. У четвертій викладена теорія кинутих тел. Наступні книги присвячені різним видам рухів.

Твір «Про небі» містить у першій книзі виклад поняття про матерію і міркування про важкість та легкість. У другій книзі викладено погляд Аристотеля на небо і зірки. У третьому Аристотель викладає вчення про початки тіл. У четвертій він знову повертається до важкості і легкості.

У творі «Про народження і руйнування» ми знаходимо у першій книзі теорію трьох родів виникнення, а в другій знову теорії чотирьох початків і основних якостей. Книга «Про метеорології» стоїть на більш твердому ґрунті. У перших трьох книгах викладено метеорологічні факти з більш або менш задовільними поясненням. Четверта книга містить хімічні міркування про засади і основні якості.

Творча спадщина Аристотеля величезна за обсягом. До нас дійшла лише частина його творів, але вони характеризуються надзвичайно широким діапазоном порушених у них наукових проблем, своєрідністю і методом викладення Аристотелем своїх фізичних поглядів. В його фізиці немає математичних формул, він зовсім не звертається до досвіду, так як, на його думку «експеримент порушує життя природи і спотворює її пізнання».

Аристотель написав ряд робіт за логікою: «Метафізика», «Риторика», «Поетика», «Історія тварин» і багато інших творів.

«Механічні проблеми» - це збірник питань і спроб їх вирішення. Аристотель, мабуть, склав їх для власного керівництва без наміру оприлюднювати їх. Можливо, також, що вони частиною належать йому, а частиною його приймачів.

Аристотеля називають хресним батьком фізики: адже назва його книги «Фізика» стало назвою усієї фізичної науки. Він дуже вірно визначає завдання фізики, зводячи їх до дослідження першопричин і першим почав вивчати природу її елементів. Говорячи про шляхи пізнання, Аристотель визначає їх: «Від більш явного для нас, до більшого по природі». Дійсно, люди спочатку сприймають речі такими, якими вони представляються їм, а не такими, які вони є насправді.

Крім того, проводячи ретельне емпіричне обґрунтування своїх біологічних поглядів і формуючи деякі загальні поняття, Аристотель, мабуть вважав їх достатніми для побудови фізики. Зневажливе ставлення до фізичного експерименту було пов'язано з тим, що в епоху рабовласництва, «ремісниче мистецтво вважалося долею нижчих».

Ерудиція Аристотеля, дійсно, охопила таке об'ємне коло наук і проблем, який в наш час під силу охопити хіба що цілому університету.

Пам'ять про нього на його батьківщині залишилася жива. Його іменем вже в нашу епоху названо університет в Салоніках - найбільшому центрі культури Північної Греції, неподалік від батьківщини Аристотеля - Стагір.

Размещено на Allbest.ru