Історія Міжнародного дитячого центру "Артек"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія «Артеку»

Як свідчать археологічні відомості, на вершині та у підніжжі гори АюДаг людські поселення з'явилися ще за часів мезоліту та неоліту. У бронзовому віці з IV ст. до н. е. по IV ст. н. е. на Аю-Дагу були зафіксовані поселення таврів. Пізніше ця територія підпала під контроль Боспорського царства. У VШ ст. на горі виник великий укріплений монастир святих Апостолів Петра і Павла, а його фундатором вважали святого Іоанна, єпископа Готського. За переказами та деякими письмовими згадками головний храм обителі (базиліка освячена іменами обох святих) був розташований у нижній частині східного схилу гори, що пізніше було підтверджено результатами археологічних досліджень. Монастир і поселення навколо нього проіснували до кінця XV -- початку XVI ст., поки не занепали наслідок встановлення у 1478 р. турецького протекторату над Кримським ханством. Також є припущення, що люди почали залишати свої поселення на схилах гори ще раніше -- після землетрусу 1423 р.

Західний схил Аю-Дагу спускався в урочище «Артек», де протікала річка з такою ж назвою. Кримські дослідники не дійшли одностайної думки щодо походження цього слова. Найбільш обґрунтовані версії пов'язували його з грецькими словами «аркто9> -- ведмідь (за розташуванням біля «Ведмідь- гори»), або «ортйкіа» -- перепілка.

Історія заселення та використання території урочища за часів існування Кримського ханства залишається мало відомою. Цілком очевидно, що тут проживало християнське населення -- греки, вірмени, грузини, які були власниками цих земель до того часу, поки наприкінці XVШ ст. їх не виселили до Азовської губернії Російської імперії.

У грудні 1824 р. ці землі купив виходець з Коростишева, поляк з походження та римо-католик з віровизнання, волинський губернський маршалок, член «Південного товариства» та кількох інших таємних організацій -- Гус- тав-Генрик-Атаназі Олізар (Густав Пилипович Олізар). Оскільки причиною, яка спонукала Г. Олізара придбати землі у далекому Криму, стало бажання утекти від нещасного кохання, від образи, нанесеної йому Марією Раєв- ською (у пізнішому заміжжі -- Волконською), яка відмовила графові у шлюбі, новий власник назвав свій маєток «Кардіатрикон» -- «ліки серця», а себе -- «усамітненим анахоретом». Деякий час Г. Олізар був зайнятий розбудовою кримського маєтку, розводив виноградники, насаджував оливкові дерева, а також приймав поодиноких гостей, зокрема, А. Мицкевича та О. Грибоєдова. Однак, у 1832 р. Густав Пилипович продав свої «ліки серця» та переїхав до Дрездена. Одну частину маєтку придбала родина Олександра Михайловича та Тетяни Борисівни Потьомкіних, які провели в ньому три роки, приймаючи почесних гостей, зокрема, імператорську родину. У 1872 р. це володіння за заповітом власника перейшла до онука дружини -- князя

Олександра Борисовича Голіцина. Але через неповноліття останнього, у 1875 р. його опікуни уступили ці землі Івану Первушину, який розпочав тут розводити виноградники та виробляти високоякісне вино, яке зберігалося у винних льохах «Артеку». У 1878 р. І. Первушин залишив свою нерухомість та бізнес синам, які й залишалися власниками цієї частини маєтку до початку ХХ ст.

Іншу частину колишніх земель Густава Олізара придбав Микола Ернст Бартоломій Ангорн фон Гартвіс, який був фахівцем у галузі садівництва й акліматизації рослин, а також другим директором Імператорського Нікіт- ського Ботанічного саду. Він і його родина проживали в «Артеку» з 1825 р. по 1860 р. Із 1860 р. по 1920 р. у маєтку мешкали нащадки М. Гратмана: Б. Винер, Є. Винер (Метальникова), С. Метальников. Від часів Гартвісів та Винерів ще й до сьогодні дещо позалишалося на території сучасного «Артеку», а легенди про родинний склеп та «білу жінку» пам'ятають усі покоління «артеківців». Однак, у 1920 р. історія маєтку «Кардіатрикон» закінчилася. Після розгрому більшовиками Добровольчої армії П. Врангеля, протягом 1921-1922 рр. усі землі у Криму були націоналізовані, у тому числі й маєтки в урочищі «Артек».

Що являє собою «Артек» за новітньої доби?

Історія Міжнародного дитячого центру «Артек», названого так за урочищем, в якому він був розташований, веде свій початок від 16 червня 1925 р., коли відкрилася перша зміна у дитячому закладі нового типу -- таборі- санаторії, утвореному з ініціативи Голови Центрального комітету Російського Товариства Червоного Хреста -- З. Соловйова, -- для дітей, хворих на туберкульоз (сухоти). Першим керівником санаторного закладу був призначений головний лікар санаторію в Ай-Данилі -- Ф. Шишмарьов. Вони обидва доклали чимало зусиль, аби територія колишніх маєтків та приватних дач в урочищі «Артек» через свої унікальні мікрокліматичні умови, були передані Наркомату охорони здоров'я під лікувальний заклад для дітей. Першопочат- ково «Артек» складався з 4 брезентових наметів, їдальні, намету-ізолятору, клубу-бібліотеки. Однак, перша зміна показала, що подальше використання наметів невиправдано, бо вдень під час відпочинку в них жарко, а вночі холодно. До того ж вони не витримували різких змін у погоді -- пориви вітру, зливу, грозу. Відтак, у 1928 р. З. Соловйов домігся реорганізації табору на постійно діючий стаціонарний санаторій та будівництва з цією метою перших будинків. Оскільки ця установа довгий час виконувала чи не єдину функцію -- медично-оздоровчу, то до неї направлялися лише ті діти, які мали діагноз «туберкульозна інтоксикація», або ті, хто перебували у групі ризику з цього захворювання. Актуальною ця функція залишалася і у повоєнні роки, проте поступово її місце зайняла функція «організації дитячого відпочинку», яка включала загальну фізкультуру, кліматотерапію, режим дня, але спеціальних медичних програм більше не передбачала. Певне значення мала й організація дитячого дозвілля. Значну його частину займала «суспільно-корисна діяльність». Дітей залучали до прибирання у парках, чистки пляжів, збору винограду та фруктів. Крім того, ще з 1920-х років кожного дня по 2-3 години відводилося на освіту: лекції, бесіди, збирання та оформлення гербаріїв. Для цього, крім медичного працівника, при кожному загоні з 1927 р. запровадили посаду вожатого, тобто педагога-організа- тора. В такий спосіб керівництво держави підкреслювало значення виховної роботи з дітьми, а у перспективі -- перетворення цього закладу «юних піонерів» на «кузню кадрів» для майбутнього комсомольського активу, активістів молодіжних організацій.

У 1930-му році в «Артеку» відбулися певні структурні зміни. Спочатку табір поділили на «Верхній» та «Нижній». Потім, у 1936 р. у розпорядження санаторію було передано будинок відпочинку Всеросійського Центрального виборчого комітету СРСР під назвою «Суук-Су» (Холодна вода), що значно розширило його територію. У 1939 р. до складу санаторію включили ще й так звану «15-у дачу». У цей же час, у будинку, який колись належав родині Гартвісів-Винерів, почав діяти Всесоюзний будинок відпочинку для вожатих. Крім того, у 1932 р. у приміщенні, яке колись належало Б. Винеру, а згодом перейшло до його пасинка С. Метальникова і формально перебувало у маєтку останнього під назвою «Лаутербруннер» (Дзвінке джерело), було відкрито Дитячу технічну станцію (1932-1941). У тому ж році відкрився й перший «Музей «Артеку». 1930-ті роки в історії цього дитячого закладу відзначилися ще й тим, що сюди вперше на відпочинок приїхали діти з Іспанії, де на той час тривала війна (1936), а через кілька років -- діти з приєднаних внаслідок реалізації пакту «Молотова-Ріббентропа» західноукраїнських, західнобілоруських земель та колишніх країн Балтії. У табірному повсякденні передвоєнних років також відбулися зміни: день у кожному таборі починався з лінійки та підняття прапору, було започатковано урочисте відкриття та закриття змін, серед занять, які мали опанувати діти за час перебування на відпочинку, з'явилися гребля, плавання, їзда на велосипеді, вивчення азбуки Морзе.

Роки Другої Світової війни видалися для «Артеку» нелегкими. 20 червня 1941 р. почався черговий табірний заїзд. Прибуло чимало дітей з тогочасних «республік Прибалтики», Західної України, Західної Білорусі, Молдови. Однак напад Німеччини на СРСР частина дітей була евакуйована на місця постійного проживання. Більшості не було куди повертатися, бо їхні села та міста вже були окуповані. Враховуючи це, Наркомат охорони здоров'я та керівництво всесоюзної комсомольської організації, яким підлягав «Артек», прийняли рішення створити спеціальний загін з дітей та вожатих і відправити їх в евакуацію на Алтай. 16 довгих місяців добиралися вони до станції Білокуріхи, де з 11 вересня 1942 р. до 12 січня 1945 р. проіснував «Алтайський Артек». Водночас територія самого дитячого санаторію у Криму 6 листопада 1941 р. була окупована німецькими та румунськими військами. 15 квітня 1944 р. «Артек» було звільнено, але він являв собою суцільні руїни.

Майже негайно після звільнення почалося відновлення інфраструктури табору. Одне з перших пожертвувань «Артеку» надійшло від дружини В. Чер- чиля Клементини, яка передала 15 наметів. Вони стали основою повоєнного санаторію, який вже 6 серпня 1944 р. прийняв перших 500 дітей з Криму. Тоді ж у складі санаторію з'явився новий табір -- «Кипарисний», який було створено на базі колишнього будинку відпочинку «Колгоспна молодь». кримський ханство артек табірний

У 1950-ті роки «Артек» офіційно вважався комплексом кількох таборів. Його дирекція іменувалася «Управління всесоюзних піонерських таборів», а самі табори було прийнято називати за номерами «Табір № 1», «Табір № 4» тощо. Крім звичних занять, тобто так званої «загінної роботи», у цей час піонери, що приїздили на відпочинок, мали обов'язково брати участь в організації загальнотабірних заходів, проводити та брати участь у численних конкурсах, творчих вечорах, спортивних змаганнях. Продовжувалися й «трудові десанти», тобто участь дітей у збиранні врожаю фруктів у кримських колгоспах та радгоспах, ремонти меблів та одягу. Все частіше до табору почали приїздити делегації дітей з Болгарії, Угорщини, Чехосло- ваччини, НДР, Китаю, Кореї, Польщі, Румунії та інших країн «соціалістичного табору».

У 1959 р. почалися роботи з втілення в життя проекту «Великого Артеку». У 1961 р. на його карті безпосередньо у моря з'явився табір «Морський». Він був побудований на місці колишнього «Нижнього». А на місці «Верхнього» табору виник комплекс таборів (дружин) «Гірський». На порожній до цього території в центрі «Артеку» був побудований новий табір «Прибережний». Він став найбільшим табором і об'єднував 4 дружини. Табори «Суук- Су» і «Колгоспна молодь» серйозних зовнішніх змін не зазнали, але отримали нові назви: «Бірюзовий» («Лазурный») та «Кипарисний» відповідно. Таким чином, після реконструкції з 1964 р. стало можливим організовувати відпочинок піонерів протягом усього року, а влітку обов'язково проводити міжнародну зміну.

Структурно на момент розпаду СРСР «Артек» складався з 5 таборів, які об'єднували 10 дружин: «Морський» (дружина «Морська»), «Гірський» (дружини «Алмазна», «Кришталева», «Бурштинова»), «Прибережний» (дружини «Лісова», «Озерна», «Польова», «Річкова»), «Бірюзовий» (дружина «Бірюзова») і «Кипарисний» (дружина «Кипарисна»). Крім вищеназваних таборів у структуру «Артеку» також входили дві гірські турбази «Діброва» та «Криничка», до яких здійснювалися поїздки деяких артеківських загонів.

Після проголошення Україною 1991 р. незалежності, «Артек» було перетворено на Міжнародний дитячий центр «Артек» (МДЦ «Артек»). Протягом 1990-х рр. педагогічний персонал центру активно шукав шляхів перебудови своєї роботи з дітьми. Основою змін стала «педагогіка тимчасового колективу», яка передбачала формування за короткий термін табірної зміни (2124 дні) міцного кола щирих друзів, відкритих для спілкування та творчості. В організації дозвілля школярів, які приїздили на оздоровлення та відпочинок, також відбулися зміни. Велике місце почали відігравати екскурсії, навчально-пізнавальні заходи, дитяча творчість. Саме у ці роки зародилися й існують до нині такі програми, як «Міжнародний дитячий кінофестиваль «Артек» (з 1993), «Міжнародний аерокосмічний фестиваль «Сузір'я Артек» (з 1994), Міжнародний конкурс-фестиваль дитячої та молодіжної творчості «Наша земля -- Україна», Міжнародний дитячий хоровий конкурс-фестиваль ім. Т .Струве «Артеківські зорі» (з 1998). У 1995 р. МДЦ «Артек» став членом Міжнародної співдружності дитячих таборів. У 2006 році «Артек» став єдиним у світі дитячим центром, якому було присвоєно статус «Під егідою ЮНЕСКО». До 2014 р. він був визнаним лідером в організації дитячого відпочинку серед 100 тисяч таборів із 50 країн світу. Як свідчать статистичні відомості, за більш ніж 80-річну історію в «Артеці» відпочило понад 1,5 млн дітей із 130 країн. 60 % українських дітей відпочивали там на субсидованій основі, або безкоштовно, а саме: діти з сімей з низьким рівнем доходів, багатодітних сімей, сироти, інваліди та обдаровані діти.

На початок 2000-х років МДЦ «Артек» вже займав територію в 208 га, включаючи 60 га парків та 42 га пляжів. Після проведених у цей період капітальних ремонтів «Морського» і «Гірського» радикально змінилися зовнішній та внутрішній вигляд корпусів, побутові умови для проживання дітей та педагогів-організаторів. 30 липня 2004 р. в межах президентської програми інвестицій в освіту на території «Гірського» було відкрито новий навчально-виробничий комплекс, будівництво якого було профінансовано державним підприємством «Укрзалізниця» на чолі з Г. Кирпою. Пам'ятна дошка на його честь була відкрита у 2010 р. На жаль, внаслідок реконструкції «Артеку» з різних причин був припинений прийом дітей колишнім табором «Алмазний». У січні 2009 р. внаслідок недофінансування виникла загроза закриття центру. Тоді на знак протесту директор табору оголосив голодування. Колишніми «артеківцями» та небайдужими людьми було організовано неформальний рух на підтримку «Артеку» та проведено кілька протестних мітингів у Києві. Внаслідок активних дій громадськості табір вдалося зберегти.

До березня 2014 р. МДЦ «Артек» належав Україні. До послуг дітей в на його території та поза нею були 36 спальних корпусів, 10 їдалень, автопарк, власний медичний комплекс, дитячий готель у місті Сімферополь на 200 спальних місць; власний порт із можливістю стоянки 30 яхт, дитяча флотилія; яхта на 150 місць; інтернет-клуби, 12 кінотеатрів, 5 готелів для гостей. «Артек» мав власну міліцію і пошту. Для дітей працювали 20 гуртків, 5 бібліотек, власна телестудія і щомісячний журнал. На території дитячого центу діяло 4 музеї і значна кількість постійних та тимчасових виставок. Особливу цінність мав Космічний музей (Музей освоєння космосу) -- один з перших подібних закладів у світі, який заснував особисто Юрій Гагарін. Рівень спортивної бази «Артеку» також був досить високим: діяло 11 обладнаних спортивних майданчиків та кортів, 4 нових відкритих басейни; Палац спорту з гімнастичними та тренажерними залами та закритим басейном, де температура морської води взимку сягала 27 С. Центральний стадіон центру на 7500 місць відповідав усім міжнародним стандартам. На жаль, проблема недофінансування продовжує залишатися актуальною для центру. Серйозною перешкодою для його відвідування дітьми різних соціальних верств стала висока вартість путівок.

Размещено на Allbest.ru