Економіка Криму в першій половині ХІХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Економіка Криму в першій половині ХІХ ст.

Кримський півострів увійшов до складу Російської імперії, в якій перебували й українські землі, 9 квітня 1783 р. Майже рік управління півостровом здійснювалося військовою владою через створену з цією метою мусульманську нараду. Це приєднання призвело до корінних змін в економіці, культурі та соціальній сфері Кримського півострова. У 1784 р. була утворена Таврійська область, до складу якої увійшли Крим, Тамань, землі на північ від Перекопа. У 1802 р. Таврійську область перетворили в губернію, до якої входили сім повітів, з яких п'ять (Сімферопольський, Левкопольский, а з 1787 р. - Феодосійський, Євпаторійський і Перекопський) повітів розташовувалися в межах самого півострова.

У 1837 р. із Сімферопольського повіту виділився новий - Ялтинський повіт, після чого адміністративний поділ краю майже не змінювався аж до 20 -х рр. XX ст. Наприкінці XVШ ст. у Криму налічувалося більше 100 тис. жителів. Враховуючи важливе військово-стратегічне значення Криму і великий вплив Туреччини на татарське населення півострова, царський уряд прагнув розташувати до себе нових підданих. 22 лютого 1784 р. кримськотатарська знать була прирівняна до російського дворянства. 18 вересня 1796 р. кримські татари звільнялися від рекрутської повинності та військового постою, їм надавалося право розбирати взаємні претензії в улемів (авторитетні мусульманські богослови, правники). Мусульманське духовенство назавжди звільнялося від сплати податей. На початку XIX ст. була підтверджена особиста свобода кримськотатарського селянства. Згідно з постановою 1827 р., кримськотатарське населення мало за законом право власності на рухоме і нерухоме майно.

Разом з тим необхідно визнати, що важливою складовою царської політики стосовно татар була й відверта національна дискримінація. Коли господарство входило у зону військових дій, то з подушної податі (яка приблизно дорівнювала 10 руб) робилася деяка знижка. Для росіян вона дорівнювала 7 руб., а для татар - тільки 1,1-1,7 руб. Тобто, тягарі татарського господарства залишалися такими ж, якими вони й були. Загалом можна сміливо казати, що збитки та розорення татарських господарств були кінцевою метою російських політиків. Існували й інші побори. Так, якщо при обшуку татарських господарств у господарів знаходили будь-яку зброю (у тому числі й холодну - кинджал), то винного "кували в залізо", а потім за звільнення вимагали викуп.

Всі ці заходи спричиняли до зростання еміграції частини татарського населення до Туреччини. Крім того, російська адміністрація вдавалася до масових конфіскацій земельних угідь у кримськотатарського населення. Землі, відібрані у татар, розподілялися серед російських поміщиків та переселенців, а також серед численних спекулянтів землею та нерухомістю.

Вони передавалися новим власникам майже безкоштовно, або за символічну платню: 1 рубль за 6 десятин землі. У результаті еміграції різко скоротилося сільське і міське населення півострова, що негативно відобразилося на економіці. Загалом освоєння Кримського півострова Російською імперією на межі ХVШ та ХІХ ст. викликало масову еміграцію кримських татар. Слідом за ними з півострова потягнулися греки та вірмени. Переселення було призупинено лише у 1804 р. герцогом де Рішельє. Вважається, що під час цієї першої хвилі з Росії до Туреччини виїхало від 80 до 300 тис. осіб. кримськотатарський населення конфіскація земельний

У зв'язку з цим царський уряд приймає низку заходів з метою заселити Крим. Сюди направляються відставні солдати, російські та українські селяни, вихідці з Молдавії та жителі Польщі, переселенці з Естонії, болгари, німецькі колоністи та ін. Значну роль у зміні етнічного складу населення Криму зіграло поселення тут державних селян із внутрішніх губерній Росії. З 92 242 переселенців, які прибули в Таврійську губернію з 1783 по 1854 рік, 45 702 (50,55 %) становили державні селяни. За національної приналежності це були, як правило, росіяни та українці.

Проведені реформи російського уряду, еміграція кримськотатарського населення, заселення Криму переселенцями наклали великий відбиток на соціально-економічний та культурний розвиток краю протягом усього XIX ст. Розвиток сільського господарства Криму багато в чому відрізнявся від центральних губерній Росії. Це проявилося в цілому ряді факторів. У сільському господарстві в першій половині XIX ст. спостерігалося помітне зростання продуктивних сил. Цьому сприяло посилене заселення та освоєння Криму, яке відбувалося протягом усього XIX ст. На розвиток сільського господарства Криму величезний вплив мали кліматичні, географічні та історичні умови. З початку XIX ст. у сільському господарстві Криму почався процес спеціалізації. Райони півострова спеціалізуються в тій чи іншій галузі, на тому чи іншому виді продукції.

Великий попит на вовну на внутрішньому і світовому ринках зумовив розвиток у степовій частині півострова великих вівчарських господарств промислового типу. Цьому сприяла зовсім незначна щільність населення степової частини. Одним з основоположників вівчарських господарств стають великі підприємці французи. Використовуючи "сприятливі" умови, вони за досить низькими цінами скупили значні земельні ділянки, на яких і заснували свої вівчарські господарства. У таких господарствах у першій половині XIX ст. отари тонкорунних овець налічували кілька десятків тисяч голів. Розвитку вівчарства сприяла і політика російського уряду, який надавав ряд пільг особам, котрі займалися вівчарством у південних губерніях. Для них на пільгових умовах і за дешевою ціною надавалися великі земельні наділи, грошові кредити, знижувалися податки. Великі вівчарські господарства об'єднувалися в акціонерні товариства. Загалом у першій половині XIX ст. тонкорунне вівчарство в Таврійській губернії розвивалося досить успішно. За півстоліття кількість овець у губернії збільшилася більш ніж у 21 раз. Однак розширення посівних площ із середини XIX ст. та вдосконалення системи землеробства супроводжувалося поступовим витісненням вівчарства.

З давніх часів у гірському Криму вирощували виноград, на початку XIX ст. цей район в основному спеціалізується на виноградарстві. Успішному розвитку виноградництва і виноробства у Криму сприяло відкриття в 1804 р. у Судаку казенного училища виноробства і виноградництва та заснування в 1812 р. Магарачського училища виноробства. Ці навчальні заклади готували кадри вітчизняних фахівців - виноградарів, виноробів, садівників, які займалися виведенням прекрасних сортів винограду та інших спеціальних культур. Про успішний розвиток виноградарства у Криму в першій половині XIX ст. свідчать наступні дані: в кінці 20-х років тут налічувалося близько 5 800 000 кущів винограду, в кінці 30-х - близько 12 000 000, у кінці 40-х - близько 35 000 000 кущів. Загалом за два десятиліття кількість виноградних кущів на півострові збільшилася більше ніж у шість разів. Цей показник був би значно вищим, але більш інтенсивному розвитку виноградництва перешкоджала відсутність задовільних шляхів сполучення Криму з українськими землями та центральними губерніями Росії. Це призводило до того, що по суті весь урожай винограду залишався в Криму і перероблявся на вино.

Російський уряд надавав пільгові умови не лише особам, котрі займалися виноградництвом і вівчарством, а також і тим, хто займався садівництвом. Зокрема, 7 липня 1803 р. було видано спеціальний урядовий указ про пільги для осіб, котрі займалися розведенням садів. Подібні укази видавалися в 1828 і 1830 рр. Особам, які займалися садівництвом і виноградництвом, віддавалися казенні землі в безкоштовне користування і навіть в особисте "спадкове" володіння. У 1830 р. губернатор Новоросії Воронцов роздав близько 200 дес. землі на Південному березі в безкоштовне користування приватним особам, які дали зобов'язання займатися на цих ділянках садівництвом.

Надані пільги сприяли розвитку садівництва. Основними районами садівництва були долини: Салгирська, Качинська, Альмінська, Бельбекська, Булганакська. Площа, яку займали фруктові сади, постійно збільшувалася. До середини XIX ст. у Качинській долині було 959 десятин, в Альмінській - 700, в Бельбекській - 580, Салгирській - близько 330, в Булганакській - близько 170, зайнятих під сади. Поміщики охоче займалися садівництвом, адже воно давало значний прибуток. Колишній генерал-губернатор Новоросії Рішельє у своєму гурзуфському маєтку на значних площах посадив фруктові дерева. Таврійський губернатор Бороздін займався розведенням садів і виноградників у своїх маєтках від Артека до Кучук-Ламбата.

У приміських районах успішно розвивалося городництво товарного типу. Так, у районі Євпаторії в першій половині XIX ст. на великих площах вирощували цибулю, яку продавали не лише у Криму, а й вивозили до Одеси і навіть до Константинополя. У першій половині XIX ст. у Криму починає розвиватися тютюнництво. У передвоєнні роки площа тютюнових плантацій становила 336 десятин. Городництвом і тютюнництвом займалися переважно орендарі.

Недостатньо розвиненим у сільському господарстві Криму було рільництво. Це призводило до того, що край навіть не міг забезпечити себе достатньою кількістю хліба та іншої сільськогосподарської продукції. Всі ці продукти доводилося ввозити. Так, лише через Євпаторійський порт у 1801 р. було ввезено 20 000 чвертей пшениці. Низький рівень рільництва був зумовлений тим, що переселенці ще не встигли освоїти край, не мали необхідного сучасного інвентарю. Через це обробка землі здійснювалася примітивним способом, в результаті чого врожайність була дуже низькою. Крім того, на півострові часто відбувалися стихійні лиха: у долинах річок бували повені, степові райони страждали від посухи, часто траплялися неврожайні роки, а внаслідок цього - голод. Великий збиток наносили сільськогосподарські шкідники, особливо сарана, яка нищила урожай на значних площах. "Сарана стала вже тубільною комахою", - з гіркотою зазначалося в Пам'ятній книжці Таврійської губернії в 1821 р.

Найважчі наслідки супроводжували неврожайні 1833 і 1837 рр. З цього приводу повідомлялося таке: "Це особливо пам'ятний голодний рік. Всі місцеві запаси губернії були абсолютно виснажені, уряд не встигав доставляти хліб з інших губерній. Загинули десятки тисяч народу. Робоча худоба, коні, вівці частково гинули від нестачі корму, частково від нестачі в людях для необхідного нагляду. Одні села спорожніли абсолютно, населення інших зменшилося на половину і більше. До кінця першої половини XIX ст. становище в рільництві поступово стабілізується. Зростає площа посівів, поліпшується культура обробки ґрунту, завозиться сучасна сільськогосподарська техніка. Все це призвело до підвищення врожайності, і поступово рільництво Криму почало забезпечувати населення всією необхідною сільськогосподарською продукцією і навіть з'являються надлишки товарного хліба для вивезення на зовнішні ринки. До кінця першої половини XIX ст. рільництво стало однією з провідних галузей сільського господарства.

Досить вузько спеціалізовані господарства не могли існувати без ринку, адже вони мали яскраво виражений товарний характер. Продукція цих господарств - виноград, яблука та інші фрукти, овочі, тютюн, вовна - повністю призначалася для продажу. Водночас ці господарства потребували тієї продукції, яку самі не виробляли. Розвитку товарно-грошових відносин сприяла й та обставина, що в сільському господарстві краю широко використовувалася наймана праця. Всі ці особливості приводили до того, що сільське господарство Криму ставало на ринковий шлях розвитку, значно випереджаючи в цьому центральні губернії держави.

У першій половині XIX ст. у Криму порівняно швидко розвивалася мануфактурна промисловість, насамперед обробна. До приєднання Криму до Росії на півострові існували кустарні ремесла. Існували цехові об'єднання ремісників, які випускали різну продукцію. У Бахчисараї розвивалися сап'янові і шкіряні кустарні промисли, в Карасубазарі - шорні, в Євпаторії - повстяні. Хоча це були і невеликі майстерні, але вони вже працювали на ринок. Їх продукція в основному знаходила збут на внутрішньому ринку. У кінці ХVШ ст. більша частина цих промислів занепала через війни та еміграцію. Після того як становище в Криму стабілізувалося, розпочався підйом ремесел. У першій половині XIX ст. промисловий розвиток краю здійснив значний крок уперед. Великий вплив на розвиток промислового виробництва зробило переселення до Криму значної кількості людей із центральних губерній Росії, у тому числі й з України та інших місць. На розвиток промисловості впливали такі фактори, як розвиток внутрішньої і зовнішньої торгівлі, встановлення зв'язків з українськими землями та центральними губерніями Росії.

Зростаючі темпи будівництва в Криму вимагали великої кількості будівельних матеріалів. Саме тому в багатьох місцях виникають невеликі підприємства з виготовлення будматеріалів - цегли, черепиці, вапна і т. д. У 40-х роках ХІХ ст. на півострові працювали близько 15 невеликих цегляно-черепичних заводів. Важливе значення у розвитку переробної промисловості відігравав успішний розвиток сільського господарства. Переробна промисловість була тісно пов'язана з землеробством і розвитком тієї або іншої її галузі в певному районі півострова. Розвиток рільництва сприяв зростанню борошномельної промисловості. Підприємства, що виникали, в своїй масі були невеликими і багато в чому нагадували кустарні майстерні. Відсутність задовільних шляхів сполучення з українськими землями та центральними губерніями Росії призводила до того, що всі підприємства працювали зазвичай на місцевій сировині. Спроби окремих підприємців будувати фабрики і заводи, які мали б працювати на привізній сировині, в основному зазнавали невдачі.

Найбільш великими галузями в Криму у першій половині ХІХ ст. були сольові і рибні промисли, а також виноробство. Відома з найдавніших часів кримська сіль у другій половині XVШ ст. була головним предметом торгівлі. До 1803 р. всі соляні озера у краї віддавалися казною на відкуп. Наскільки прибутковими були соляні промисли, можна судити по звіту таврійського губернатора за 1803 р. Із звіту видно, що взяв на відкуп перекопські соляні озера купець Перець, за період з 1 квітня по 1 листопада він продав 382 288 пудів солі на суму 516 087 руб. Сіль добувалася на перекопських, євпаторійських, керченських, феодосійських, севастопольських озерах. Вона вивозилася з Криму як сухопутним шляхом, так і через морські порти. Про розміри видобутку солі у Криму можна судити за наступними даними: в 1825 р. було вивезено морем 437 142 пуди, а в 1861 р. вивіз морським шляхом становив 3 257 909 пудів. Основна ж маса вивозилася сухопутним шляхом. Кримську сіль вивозили на материк. Соляна промисловість приносила значні доходи державі. Так, у 1815 р. доход склав 1 200 000 руб; в 1840 р. - 2 108 831 руб, а в 1846 р. - 2 221 647 руб.

Успішно розвивалося виноробство. На початку XIX ст. у Криму вироблялося виноградного вина до 360 тис. відер на рік. З року в рік розміри цього виробництва збільшувалися. Так, приміром, у 1849 р. у Таврійській губернії було вироблено 680 тис. цебрів вина. Виноробством займалися переважно поміщики, маєтки яких знаходилися на Південному березі. Головним виноробним районом була Судакська долина, на частку якої припадала половина всієї продукції. Кримські вина були конкурентоспроможними й успішно завойовували ринки збуту, незважаючи на високу конкуренцію з боку імпортних вин.

Рибні промисли також розвивалися успішно, незважаючи на те, що їм було завдано серйозного удару, коли з Криму, за указом російського уряду, виселили всіх християн і в їх числі греків, які в основному займалися цим промислом. Довелося виписувати з інших земель фахівців-рибалок. Почали створюватися риболовецькі артілі, переробні підприємства. Центром цього промислу стала Керч, в якій в 1841 р. уже нараховувалося 53 риболовецькі артілі. Керченський оселедець мав відмінні смакові якості і незабаром набув значної популярності.

У першій половині XIX ст. почала розвиватися розробка залізних руд на Керченському півострові. У 1846 р. у Керчі був побудований невеликий чавуноливарний завод.

Таким чином, у першій половині XIX ст. промисловість Криму зробила значний крок уперед у своєму розвитку. Це проявлялося як у виникненні нових галузей промисловості, так і в технічному вдосконаленні ряду підприємств, поступове перетворення їх у фабрично-заводські. При цьому абсолютна більшість підприємств застосовувала найману працю.

Поряд з новими підприємствами і новими галузями промисловості, існувала й значна кількість ремісничих майстерень, які постачали місцевий ринок традиційними товарами. У 1825 р. російський чиновник повідомляв у Санкт-Петербург: "Є ремісничі заклади, якось: шкіряні, сідельні та інші, на яких виконують роботу самі господарі за допомогою своїх дітей і невеликого числа працівників". Особливе місце в господарському житті Криму займала продукція шкіряного та сап'янового виробництва. Незважаючи на саму примітивну середньовічну техніку, де всі операції проводилися вручну, якість виробів була високою. Особливо цінувався сап'ян, який відрізнявся м'якістю й еластичністю при порівняльній міцності. На початку століття в Бахчисараї налічувалося тринадцять шкіряних заводів. Напередодні Кримської війни в Бахчисараї були заводи, на яких татари виготовляли "хороші, різних кольорів з овечих та козячих шкір речі, що відправлялися у внутрішні губернії. Таких у рік випускалося на суму до 20 тис. рублів сріблом. Крім цього, в губернії існували заводи, на яких вироблялися шкіри лише для місцевого вживання: на сідла, упряж і постоли. Стародавнім промислом було виготовлення повсті з малюнками (використовувалася замість килимів). У середині століття промисли випускали продукції на суму понад 30 тис. рублів сріблом на рік. Трудилося в цей час у бахчисарайських майстернях до 220 осіб, у Карасубазарі - 276 майстрів, 185 робітників і 53 учні. Сап'янові шкіряні вироби, повсть і бурки в значній кількості вивозилися в центральні губернії і на Північний Кавказ.

Значним і стійким попитом користувалися вироби кримських майстрів мідно-посудного і філігранного промислів. Великим центром ремісничого виробництва була Євпаторія, де в 1845 р. кустарними промислами і ремеслом займалося близько півтисячі людей. У Сімферополі в 1847 р. у дванадцять цехів були об'єднані ювеліри, каретники, столяри, шевці, ковалі та ін. Цехи управлялися ремісничою управою, для якої обирався ремісничий голова. Болгарське населення Старого Криму та навколишніх сіл займалося вовноткацьким промислом. Воно виробляло грубе, надзвичайно міцне і тепле сукно, що користувалося великим попитом, займалося килимарством. Але поступово значення кустарних промислів падало, не витримуючи конкуренції з промисловим виробництвом.

Розвиток продуктивних сил, товаризація сільського господарства і промисловості зумовили подальше поглиблення суспільного розподілу праці, господарську спеціалізацію окремих районів краю. Все це, своєю чергою, сприяло розширенню внутрішнього ринку, розвитку зовнішньої і внутрішньої торгівлі. У першій половині ХІХ ст. значна частина населення вже була пов'язана з ринком. Підприємці були зацікавлені в збуті своєї продукції і разом з тим потребували придбання сировини. З ринком були пов'язані й городяни і селяни. У першій половині ХІХ ст. міцніють і розширюються зв'язки краю з Росією. Різко зростає вивіз із Криму солі, риби, вина, сушених фруктів та інших товарів. У свою чергу, з материка на півострів ввозяться полотно, металеві вироби, обладнання. Так, у 1801 р. через один лише Євпаторійський порт було ввезено до Криму товарів на 244 000 руб. Розміри внутрішньої торгівлі постійно зростали. Так, у 1839 р. з кримських портів було вивезено товарів на 1 110 539 руб. Значна кількість товарів вивозилася сухопутним шляхом. У першій половині XIX ст. відбулися великі зміни у зовнішній торгівлі. Почало скорочуватися ввезення тих товарів, які у зв'язку з господарським розвитком краю стали виготовлятися на місці або ввозитися з сусідніх чи центральних губерній. Обороти кримських портів у зовнішній торгівлі з кожним десятиліттям збільшувалися. З Криму вивозилися за кордон вовна, повсть, сіль, а в другій чверті століття, з розвитком рільництва, - у значній кількості пшениця. Важливу роль у господарському житті грали кредитні установи. З 1806 р. у Феодосії функціонував філіал Петербурзької дисконтної контори. Основними стримуючими факторами у розвитку торгівлі були відсутність якісних сухопутних шляхів сполучення і важке становище з транспортом.

Размещено на Allbest.ru