Зародження індустріального суспільства у країнах Західної Європи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зародження індустріального суспільства у країнах Західної Європи у XVI ст., значення буржуазних революцій XVI - 1 пол. XVII ст.

Для всіх провідних країн Західної Європи, насамперед Англії та Голландії, характерні такі етапи на шляху розвитку капіталістичного виробництва: первісне нагромадження капіталу, проста капіталістична кооперація, мануфактурне виробництво, капіталістична фабрика.

Суттєвим фактором інтенсифікації розкладу феодалізму та становлення індустріального суспільства стали буржуазні революції у Нідерландах, Англії (пізніше у Північній Америці та Франції).

Голандія. Зі зміною торговельних шляхів після ВГВ Нідерланди опинились на перехресті шляхів світової торгівлі та стали торговим посередником між Заходом і Сходом, Півднем і Північчю. Особливістю розвитку Нідерландів:

- географічні умови: бідні грунти, близькість моря, багато островів і зручних гаваней; знаходження на перетині торговельних шляхів;

- ранній розвиток капіталізму: кріпосне право не одержало значного розвитку, більшість селян були вільними; створювалися фермерські господарства, райони "торговельного землеробства", що спеціалізувалися на вирощуванні певних культур; південні провінції крім хліборобства мали розвинуту промисловість мануфактурного типу;

- розвиток рибальства та судобудування;

- сформувався національний ринок;

- розвивалася зовнішня торгівля (з Італією, Францією, Англією й балтійськими країнами);

- реформація церкви. Гніт феодальної католицької Іспанії (жорстока інквізиція, високі податки щодо купців, промисловців, обмеження у торгівлі та підприємництві) - революція мала національно-визвольний характер.

Хід економічного розвитку Нідерландів гальмувала феодальна католицька Іспанія, яка в середині XVI ст. перетворила країну на свою провінцію. Жорстока інквізиція щодо населення протестантських північних провінцій Нідерландів, високі податки щодо купців, промисловців, обмеження в торгівлі та підприємництві призвели до масового невдоволення і врешті-решт до революцій (1566-1579 pp.), які мали національно-визвольний характер. Утворилася нова буржуазна держава - Голландія. Нідерландська буржуазна революція привела до встановлення капіталізму в Голландії, але не вплинула на інші європейські країни. Слід зазначити, що революції в Нідерландах були властиві незавершеність і половинчастий характер економічних і політичних реформ:

- до влади прийшла купецько-патриціанська олігархія, яка конфронтувала з підприємцями;

- були конфісковані та розпродані лише землі церкви і дворян-емігрантів, ленні дарування іспанського короля Філіппа II збереглися;

- основою аграрного ладу залишалися дрібні селянські господарства;

- поступово були відновлені корпоративні привілеї цехів.

Проте звільнення від іспанського феодального панування стало додатковим стимулом для економічного зростання Голландії. Найбільшого розвитку в Голландії, яка вже у XVII ст. стала “зразковою капіталістичною країною”, набули зовнішня і внутрішня торгівля. Головне значення для економіки Голландії XVII ст. мала зовнішня торгівля. Витіснивши португальців, голландці створили величезну імперію, яка простягалася від Мозамбіку до Японії. На відміну від Іспанії, а пізніше Англії і Франції, ця країна не прагнула до територіального захоплення. Голландці закладали торгові факторії, монополізували постачання прянощів та східних товарів, займалися каботажними перевезеннями. Зовнішня торгівля Голландії охоплювала всі країни Європи та їх колонії, що дало їй змогу стати у XVII ст. світовим торговим гегемоном. Сприяла цьому і та особливість розвитку Голландії, шо, на відміну від Англії, де капітал вкладався в основному в промисловість, головними сферами використання голландського капіталу були торгівля і морські перевезення, які давали найбільший прибуток. Розвиток зовнішньої і внутрішньої торгівлі зумовив зростання ролі банківської справи та кредиту. Упродовж XVII ст. Амстердам перетворюється у найбільший міжнародний фінансово-кредитний центр, чому сприяли низькі проценти (5 %) на позичковий капітал.

У XVII ст., крім зовнішньої торгівлі, Голландія надавала великого значення рибальству, що у свою чергу стимулювало розвиток торгівлі, суднобудування, виробництво парусини тощо. Голландія у XVII ст. вирізнялась високим ступенем розвитку суднобудування. Канатні, парусні, паперові, скляні й деревообробні мануфактури, лісопильні були майже в кожному місті. Значного розвитку в Голландії' у XVII ст. набула також текстильна промисловість.

Капіталістичні форми активно впроваджувались і в сільське господарство Голландії, що знайшло своє втілення у передовій для того часу агротехніці, товаризації сільськогосподарської продукції і виробництва, капіталістичній оренді; великих фермах, інтенсивному садівництві.

Таким чином, у XVII ст. Голландія була найбільш розвинутою країною у галузі промисловості та сільського господарства, її столиця Амстердам була торговим і фінансово-кредитним центром не тільки Західної Європи, а й всього світу. буржуазний капіталістичний індустріальний революція

Англія. На початку XVI ст. Англія залишалась невеликою за кількістю населення державою. Переважна частина її мешканців проживала в сільській місцевості; в містах знаходилось 20% жителів країни. Більшість галузей промисловості у своєму розвитку поступалися континентальним країнам Європи. Розвиток океанської торгівлі та перші морські перемоги створили сприятливі умови для господарського розвитку Англії.

Вже у XVI ст. Англія перетворилась у колоніальну імперію, передову державу світу, володіння якої знаходилися на всіх континентах. Цьому сприяло переміщення світових торговельних шляхів у XVI ст. із Середземного моря до Атлантичного океану. Англія опинилась у центрі світових морських торговельних шляхів. Тим самим покладено край відносній ізоляції Англії від економічного життя Європи.

Буржуазна революція в Англії (1640-1660), яка розпочалася в умовах індустріального розвитку країни. Соціально-економічні передумови англійської революції:

- раннє падіння кріпосного права;

- значний прошарок промислової буржуазії, розколоте дворянство. З'явилося економічно сильне середнє і дрібне дворянство - джентрі, яке господарювало на підприємницькій основі;

- сильний абсолютизм, що заохочував розвиток промисловості. Розвиток промисловості відбувався на капіталістичних засадах;

- успіхи англійської торгівлі. У XVI ст. у Англії склався національний ринок. Англійський торговий флот з'явився й на Середземному морі, внаслідок чого утворилися Левантійська, Турецька й Марокканська торгові компанії. Із Середиземних вод англійці перекинулися на океани;

- капіталістичний спосіб виробництва не обмежувався лише промисловістю і торгівлею, а активно укорінювався у сільському господарстві. Розшарування селянства. Аграрний переворот XVI ст. знищив старе феодальне землеволодіння, прискорив процес обезземелення селян, сприяв організації сільського господарства на фермерській основі;

- загострення релігійних суперечностей - реформація церкви;

- первісне нагромадження капіталу. Його основні шляхи: аграрний переворот та Реформація; система державного боргу; протекціоністська політика уряду щодо національної буржуазії; колоніальна система, піратство тощо.

- XVI ст. розпочалася колонізація європейцями Північної Америки. В цьому досягла успіху насамперед Англія, яка створила на Атлантичному узбережжі 13 колоній.

Оцінюючи значення Англійської буржуазної революції слід зазначити, що це була перша революція в Європі, яка поклала початок зміни феодальної формації капіталістичною. Основними рушійними силами виступили: селянство, міські низи, керівництво революцією належало буржуазії та новому дворянству (джентри). Ідеологічним прапором революційної ОПОЗИЦІЇ абсолютизму став пуританізм, її організаційним оформленням став парламент. Соціально-економічні наслідки:

- нові капіталістичні відносини проникли у всі галузі економіки;

- сформувався клас нових власників - дворян-джентрі, підприємців, купців-торговельників, заможних фермерів;

- ліквідовано феодальну власність на землю;

- проголошено свободу промислового й торгового підприємництва, усунено основні перепони для господарського піднесення;

- зростання обсягу багатогалузевого мануфактурного виробництва, яке стало панівним у промисловості Англії. Успішно розвивалися бавовняні, паперові, скляні, металургійні, кораблебудівні мануфакіури. За темпами і масштабами англійська промисловість у кінці XVIII ст. зайняла перше місце в Європі;

- ліквідовані дрібні селянські господарства, утверджувалась велика земельна власність лендлордів і фермерів.

Англія випереджала Нідерланди за масштабами колоніальної і торговельної експансії, відвоювала у Франції її найважливіші володіння, захопила Індію та перетворилася на світову колоніальну імперію. У XVIII ст. англійський фінансовий капітал був панівним у межах світового господарства.

Форми господарств на етапі утвердження мануфактурного виробництва в країнах Західної Європи та українських землях.

Важливе місце у занепаді феодального способу виробництва та формуванні індустріального суспільства належить мануфактурному виробництву. Господарство провідних країн світу у XVI-XVIII ст. можна охарактеризувати як мануфактурне.

Мануфактура - це стадія промисловості, що історично передувала великому машинному виробництву, підприємство, засноване на ремісничій техніці, поділі праці, вільнонайманій робочій силі.

До передумови виникнення мануфактурного господарства можна віднести:

- розвиток товарного господарства;

- посилення майнової та соціальної диференціації;

- формування великих капіталів і розвиток розширеного відтворення;

- перетворення феодальної земельної власності на об'єкт купівлі-продажу;

- використання найманої робочої сили

Слід зазначити, що мануфактури виникали в тих галузях, де рівень спеціалізації та технічного розвитку створював умови для реорганізації виробництва. Такі умови в XVI ст. були в сукняному виробництві, металургії, судно-будуванні, книгодрукуванні. Одночасно зберігалося ремесло і дрібне товарне виробництво. У сільському господарстві зміни відбувалися у трьох напрямах: створення буржуазних форм земельної власності, перетворення феодальної ренти на капіталістичну, зростання товарності.

Зародження мануфактур відбувалося у двох напрямах:

1) торговий капітал підпорядковував виробництво;

2) виробник став і підприємцем, і купцем.

Мануфактури формувалися двома шляхами:

- за допомогою об'єднання у одній майстерні ремісників різноманітних фахів, пов'язаних між собою послідовним виконанням всіх операцій по виготовленню порівняно складного продукту - гетерогенна мануфактура;

- за допомогою об'єднання у одній майстерні ремісників одного фаху і наступного розчленування однорідних робіт на більш детальні операції, закріплені за окремими робітниками - органічна мануфактура.

Існували два типи мануфактур - розсіяна (децентралізована) і централізована.

Розсіяні (децентралізовані) мануфактури розвивалася в основному в XVI - першій половині XVII ст. Грунтувалася вони на сільських промислах і дрібному ремеслі. Робітники при даному типі виробництва, не зважаючи на їхню просторову відособленість, були пов'язані поділом праці. В основному свого розвитку набули у сукняному та полотняному виробництві.

Слід зазначити, що "розсіяна" мануфактура, одержала особливо бурхливий розвиток там, де були слабкі цехові обмеження. А цехові майстри, збільшуючи масштаби свого виробництва і ступінь поділу праці, створювали централізовані мануфактури.

Завершеної форми мануфактури набули пізніше у другій половині XVII ст. у вигляді централізованих мануфактур. Вони характеризувися територіальною єдністю виробництва. Особливо ефективні мануфактури були в галузях із дорогими, складними засобами виробництва і стійкого масового збуту: видобувній, збройній, суднобудівній, друкарській, ткацькій.

Перехідною формою від розсіяної до централізованої мануфактури було існування змішаних мануфактур, яка передбачала поєднання основних рис розсіяної і централізованої, коли початкова обробка здійснювалася надомниками, а основна - у майстернях мануфактурного типу.

В процесі розвитку мануфактурного виробництва просте товарне виробництво переросло в ринкове, поглиблювався міжнародний поділ праці, формувалися національні, європейський та світовий ринки товарів і грошей. Відбілися радикальні зміни в організації світової торгівлі (з'явилися монопольні торгові компанії, вдосконалилися товарні біржі).

Таким чином були створенні умови переходу до машинної стадії розвитку капіталізму у промисловості (спрощення трудових операцій, вдосконалення інструментів, підготовка кадрів робочих різних фахів).

Особливості мануфактурного розвитку у країнах Західної Європи. Головну роль в період мануфактурного розвитку відігравали мануфактури Голландії та Англії. Європейські феодальні країни були вилучені із світового рину і перетворились на країни продавці продукції своїх аграризованих економік. Мануфактурну стадію у розгорнутій формі пройшли Нідерланди, Англія і Франція.

Голландія була батьківщиною мануфактурного виробництва (міжнародного значення набули текстильна промисловість та кораблебудування), переважали централізовані мануфактури.

У Франції кількість мануфактур була незначною, і займалися вони в основному виробленням предметів розкоші: шовку, атласу, оксамиту, меблів, килимів, військових обладунків тощо. Франція займала провідне місце в Європі з виробництва полотна, яке виготовляли сільські жителі, Організаторами і власниками розсіяних текстильних мануфактур були, як правило, купці та лихварі. Політика протекціонізму та меркантилізму захищала вітчизняних товаровиробників від іноземних конкурентів.

Німеччина відставала від Голландії, Англії та Франції (обумовлено політичною роздробленістю та існуванням кріпосничих порядків) співіснували розсіяні, централізовані та вотчинні мануфакіури.

Мануфактурне виробництво в Україні мало свої особливості. Основними видами мануфактур, що існували в українських землях, були кріпосна та капіталістична мануфактури. До кріпосної мануфактури належать:

- вотчинна мануфактура (підприємство, базоване на примусовій праці, що виникає з XVII ст. у великих маєтках-вотчин Російської імперії; в основному займається переробкою сировини, що виробляється в маєтку); в Україні до вотчинної мануфактури відносять суконну та цукрову мануфактури;

- посесійна мануфактура (виникає у XVIII ст., в період правління Петра І; передбачає умовне володіння, використовує примусову працю приписних робітників); найбільшого поширення набула в галузях важкої індустрії.

До капіталістичної мануфактури належали:

- купецька мануфактура (виникає в України в XVII ст., базується на вільнонайманій праці, як правило, належить представникам III стану - купцям);

- селянська мануфактура (підприємство, засноване заможним селянством); виростає, як правило, із селянських кустарних промислів, використовує вільнонайману працю.

Розвиток ремесла, його подальша спеціалізація, поява мануфактур посилювали територіальний поділ праці, що в свою чергу стимулювало розширення внутрішнього ринку. Збільшилася кіл кість торгів та ярмарків. Міцніли й економічні зв'язки України із зовнішнім світом: з Західною Європою, Росією, Сходом. Проте умови для торгівлі були дуже важкими. Економічна політика польського уряду захищала передусім інтереси шляхти і завдавала великої шкоди розвиткові української вітчизняної промисловості, затримувала загальний економічний розвиток

Меркантилізм - перша економічна концепція доринкової економічної теорії.

Починаючи з XIV ст. в економіці передових країн Західної Європи відбувалося витіснення натурального господарства товарно-грошовими відносинами, умовою господарського життя ставав товарний обмін. Багатство - як приватне, так і національне - виражається тепер не сукупністю натуральних благ та послуг, що належали феодалам, а грошима, тобто загальним еквівалентом товарної економіки. Інтенсифікація торговельних відносин посилила роль грошей у житті суспільства та обумовила необхідність наукового обгрунтування проблем нагромадження грошей, збагачення та торгівлі. Головним предметом економічної думки пізнього Середньовіччя стають гроші, а сила держав починає вимірюватися безпосередньо їхніми грошовими ресурсами.

З іншого боку, від стабільності грошового обігу залежить нормальне функціонування і розвиток господарського життя безпосередніх виробників - селян, ремісників, торгівців. Пізнє Середньовіччя характеризується також швидким розвитком лихварського і передусім купецького капіталу, джерелом зростання яких є сфера обігу.

На основі узагальнення цих економічних процесів у країнах Європи на початку XV ст. виникло економічне вчення меркантилізму.

Меркантилізм - перша в історії економічної думки спроба теоретично обгрунтувати необхідний напрям економічної політики.

Поняття “меркантилізм” походить від латинського слова “mercari” - торгувати.

Головні постулати меркантилізму не результат теоретичного аналізу, а опис явищ економічного життя та їх класифікація. Меркантилізм емпірично встановив ряд закономірностей епохи первісного накопичення капіталу, а саме визначив сферу обігу як вирішальну для накопичення багатства. Меркантилізм як економічне вчення становив собою обгрунтування економічної політики держави і спочатку відігравав вторинну роль стосовно до вже існуючих методів збагачення держави. З розвитком своєї економічної доктрини меркантилізм (особливо у XVII ст.) здійснює вирішальний вплив на економічну політику.

В цілому меркантилізм може бути охарактеризований наступними рисами:

1) предметом дослідження є виключно сфера обігу;

2) гроші розглядаються як найвища й абсолютна форма багатства;

3) нагромадження багатства у грошовій формі можливе лише за умови прибутковості зовнішньої торгівлі чи безпосередньо у процесі видобутку дорогоцінних металів;

4) вороже ставлення до конкуренції як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках;

5) ідеологія активного державного втручання в економічне життя.

Виходячи з того, що меркантилізм виник спершу як економічна політика держави (передусім протекціоністська) і лише з часом набрав характеру теоретичних настанов, визначимо основні риси подібної державної політики:

1. Запровадження державної регламентації зовнішньої торгівлі: сприяння імпорту дешевої сировини; встановлення високого ввізного мита на промислові товари; заохочення експорту готової продукції.

2. Державне регулювання внутрішнього виробництва й ринку: надання привілеїв і монопольних прав у виробничій і торговельній діяльності; регламентація чисельності та кваліфікації робітників, а також цін, стандартів якості та умов виробництва продукту.

3. Сприяння збільшенню чисельності населення з метою підтримки низького рівня заробітної плати.

4. Недостатня увага до розвитку сільськогосподарських галузей.

5. Виправдання колоніальної експансії.

6. Абсолютна монополізація сфери зовнішньої торгівлі.

Таким чином, доктрина меркантилізму зводилася до практичних рекомендацій з накопичення приватного і державного багатства. За своїм об'єктивним змістом меркантилізм відображав закономірності встановлення нового, капіталістичного способу виробництва і в цьому розумінні був першим буржуазним економічним вченням.

У своєму еволюційному розвитку меркантилізм пройшов два етапи:

І - ранній меркантилізм (кінець XV - XVI ст.);

Розширення торговельних відносин і товарообігу у XIV-XV ст. призвели до дефіциту золотих і срібних монет у більшості країн світу, що сприяло розповсюдженню уявлення про те, шо золото і срібло є основною формою багатства і головними атрибутами добробуту.

II - пізній меркантилізм (2-а пол. XVI - сер. XVIII ст.).

У середині XVI ст. ранній меркантилізм як суто адміністративна система нагромадження грошей призвів до економічної кризи у більшості європейських країн, що зумовило необхідність перегляду його ключових положень.

Ранній меркантилізм виник ще до Великих географічних відкриттів і тривав до середини XVI ст. Представниками цього напряму були Вільям Стаффорд в Англії та Гаспар Скаруффі в Італії.

Ранній меркантилізм грунтувався на теорії "грошового балансу". Ця теорія мала два завдання:

- залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону;

- зберегти гроші в самій цій країні.

Для досягнення позитивного сальдо у зовнішній торгівлі ранні меркантилісти вважали необхідним:

- встановлювати максимально високі ціни на товари, які експортуються;

- в цілому обмежувати імпорт товарів;

- не допускати вивезення із країни золота і срібла (з якими ототожнювали грошове багатство держави).

Властиві заходи - заборона вивезення грошей, обмеження імпорту, збільшення видобутку золота та срібла там, де це було можливим, встановлення високого імпортного мита не дали очікуваних результатів.

Представники раннього меркантилізму не мали чіткого уявлення про зв'язок торгівлі і грошового обігу. їхня концепція номіналістичного походження грошей, яка бере свій початок ще зі стародавніх часів, зокрема з праць старогрецького філософа Аристотеля (IV ст. до н.е.), була помилковою. Останній, як відомо, вважав, що монета “існує не за природою, а встановлена людьми, і їм під силу змінити її або вилучити із обігу”. Міркуючи так, меркантилісти заперечували не лише товарну природу грошей, але й їхній зв'язок з дорогоцінними металами.

Пізній меркантилізм тривав з другої половини XVI ст. до середини XVII ст., хоч окремі його елементи продовжували проявляти себе і в XVIII ст. На цьому етапі торговельні зв'язки між країнами стають розвиненими і регулярними. Цьому сприяло заохочення розвитку національної промисловості й державної торгівлі. Основними представниками його були Томас Мен у Англії, Антуан Монкретьен у Франції, Антонів Серра в Італії.

Щоб досягти активного торговельного балансу, меркантилісти вважали за необхідне:

- завоювати зовнішній ринок, пропонуючи відносно дешеві товари (держава, на їх думку, мала стимулювати виробництво товарів на експорт), а також перепродувати товари одних країн в інші;

- дозволяти імпорт товарів, крім предметів розкоші, при збереженні в країні активного торговельного балансу;

- вивозити золото і срібло для здійснення вигідних торговельних угод шляхом посередництва, тобто для збільшення їх маси у країні і збереження активного торговельного балансу, який приведе до активного платіжного балансу, а отже, - до припливу золота і срібла із-за кордону.

Пізні меркантилісти змінили акцент у теорії монетаризму, протиставляючи ідеї “грошового балансу” ранніх меркантилістів ідею “торговельного балансу”, згідно з якою держава стає тим багатшою, чим більшою є різниця між вартістю вивезених і ввезених товарів.

Таким чином пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм завданням скасування заборони вивезення грошей, обмеження імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції, передусім промислової; завоювання ринків, у тому числі колоніальних, і забезпечення активного торгового сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, ввезених у країну. З цією метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт, розширювалося мореплавство.

На перший план висувалася політика протекціонізму, що розглядалася як найкращий засіб для забезпечення інтенсивного розвитку експорту. Держава запроваджувала систему митних заходів: ввезення іноземних товарів, що конкурують з вітчизняними, а також вивезення сировини, яку можна було б переробити всередині країни, оподатковуються високим митом. І навпаки, встановлюються заохочувальні премії за експорт деяких вітчизняних товарів. Отже в центрі уваги всіх меркантилістів була проблема збагачення країни.

Визнаючи товарну сутність грошей, їх цінність пізні меркантилісти, як і їхні попередники, вбачали у природних властивостях золота і срібла. Але саме вони зумовлювали перехід від металевої до кількісної теорії грошей і системи монометалізму. Якщо ранні меркантилісти ототожнювали багатство країни із золотом і сріблом та зводили функцію грошей до засобу нагромадження, то представники пізнього меркантилізму під багатством розуміли надлишок продуктів, який можна перетворити на зовнішньому ринку у гроші, що для них були не тільки засобом нагромадження, а й засобом обігу. Виступаючи за посередницьку торгівлю, представники пізнього меркантилізму відстоювали обіг грошей як капіталу.

Найбільш стисло і точно суть меркантилізму викладена в книзі Т. Мена “Багатство Англії у зовнішній торгівлі, або баланс нашої зовнішньої торгівлі як принцип нашого багатства” (1664 р.). Т. Мен бачив багатство переважно в його грошовому виразі - у золоті і сріблі. Як окремий торговець пускає в обіг гроші, щоб вилучити їх з прибутком, так країна має збагачуватися шляхом торгівлі, забезпечуючи перевищення вивезення товарів над їх ввезенням. Розвиток виробництва він розглядав як засіб розширення торгівлі.

Т. Мен був переконаний, що товар потрібно “продавати якомога дешевше, аби лише не втратити збуту...”. Щодо збільшення ввезення у країну товарів за готівку, то вигоду Т. Мен вбачав у тому, що досягнуте збільшення товарів врешті-решт після вивезення цих товарів знову за кордон перетвориться у ввезення значно більшої кількості грошей.

Ідеї, багато в чому схожі з ідеями Т. Мена, висловив Джон Локк, який вважав, що “багатство” потрібно розглядати не просто як велику кількість золота і срібла, а в порівнянні з іншими країнами.

Джона Ло, який у своїй праці “Аналіз грошей і торгівлі” (1705) наполегливо аргументував думку про те, що незначне підвищення ціни приводить до істотного зростання пропозиції, тобто про те, що еластичність пропозиції товарів є досить високою. Звідси цілком логічним є висновок про можливість значною мірою впливати на зростання виробництва шляхом збільшення кількості грошей в обігу.

У Франції найбільш активним провідником політики протекціонізму в XVII ст. вважався суперінтендант (міністр) фінансів Жан-Батіст Кольбер. При ньому у промисловості країни створювалась могутня мережа мануфактур, хоч підкреслимо, не стільки заради розвитку національної промисловості, скільки для забезпечення прибутків королівського двору, який відзначався розбазарюванням коштів. Водночас шляхом заборони ввезення хліба і безперешкодного його вивезення стримувався розвиток фермерства, що в кінцевому підсумку стало фактором “вузькості” внутрішнього ринку порівняно з давньою суперницею Франції - Англією. Пізніше французький меркантилізм стали називати кольбертизмом.

Теоретичні основи меркантилізму у Франції були закладені у “Трактаті політичної економії” (1615), автором якого був відомий Антуан Монкретьен.

Саме він вперше ввів у соціально-економічну літературу термін “політична економія”. Автор “Трактату політичної економії” найбільш корисним станом вважав купців, а торгівлю характеризував як мету ремесла. Активне втручання держави в економіку розглядав як найважливіший фактор нагромадження, зміцнення і розвитку господарства країни. Програма А. Монкретьєна передбачала розширення зовнішньої експансії Франції. Вона частково відображала монетаризм, а також ідею активного торговельного балансу, до якої наближався автор.

Таким чином, меркантилісти першими поставили завдання “раціонального господарювання” як найважливішої проблеми економічної науки; зробили перші кроки в пізнанні законів внутрішнього механізму ринкової економіки.

Меркантилісти вперше почали осмислювати економічні проблеми на рівні національної економіки в цілому; ввели у науковий обіг низку важливих економічних категорій (торговельний баланс, національне багатство тощо); поставили проблему економічної ролі держави; подолали релігійні догми, уявлення про торгівлю як форму паразитизму; започаткували теорію міжнародної торгівлі.

Размещено на Allbest.ru