Німеччина у 1918-1939 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Німеччина у 1918-1939 рр.

У результаті Листопадової революції Німеччина стала республікою. 1918 р. у Берліні відбувся з'їзд Рад народних уповноважених, який прийняв рішення про скликання Установчих зборів. Першочерговим завданням новоствореної республіки було укладення миру зі своїми переможцями. Німецька делегація прибула на Паризьку мирну конференцію (1919), де вирішувалася доля країни, але до вироблення тексту договору не була залучена. Вручаючи німецькій делегації умови миру, лідери Паризької конференції обмежили їх обговорення в уряді та Рейхстазі коротким терміном (2 тижні). У разі непідписання договору союзники погрожували ввести свої війська на територію Німеччини. 28 червня німецька делегація поставила підпис під Версальським мирним договором. Німеччина була змушена поступитися територіями на користь сусідніх держав, вугільні шахти Саару передавались Франції на 15 років, Східна Пруссія відокремлювалася від Німеччини "польським коридором", втрачала всі заморські колонії, віддавала Ельзас і Лотарингію Франції, повертала всі землі, захоплені на сході в результаті поразки Росії. Західна частина Німеччини вздовж обох берегів Рейну перетворювалася на демілітаризовану зону, де заборонялось тримати німецькі війська, чисельність солдатів і офіцерів не повинна була перевищувати 100 тис. осіб. Німеччині заборонялось мати підводні човни, військово-повітряні сили. На неї покладалася одностороння вина за розв'язання світової війни і накладалися великі репарації для відшкодування воєнних збитків союзникам, головним чином Франції.

Консервативні сили, невдоволені капітулянтською позицією соціал-демократів, з одного боку, і ліворадикальних сил, керованих Карлом Лібкнехтом та Розою Люксембург, з іншого, чинили тиск на уряд соціал-демократів. За таких умов уряд в особі міністра Г. Носке звернувся до вищих чинів армії із закликом навести в країні порядок. У 1919 р. військові частини увійшли в Берлін. Лібкнехт і Люксембург були вбиті, а Листопадова революція придушена. Рішуче були ліквідовані спроби утвердити радянську владу в Баварії навесні 1919 р., а також збройні виступи робітників у Бремені, Дрездені, Гамбурзі.

У серпні 1919 р. набула чинності прийнята Установчими національними зборами у м. Веймар нова конституція. За Вейморською конституцією Німеччина проголошувалася демократичною республікою. Тепер державу мав очолювати президент, якого обирали терміном на 7 років. Президент призначав канцлера і міністрів, діставав повноваження, коли отримував вотум довір'я від парламенту. Рейхстаг обирався терміном на 4 роки і діяв на партійній основі - приймав загальнодержавні закони, контролював політику уряду.

Республіка набувала статусу федеральної держави, оскільки кожна з колишніх союзних монархій стала називатися автономною землею, якою управляв місцевий уряд, призначений земельним парламентом (ландтагом). Федеральний парламент складався з двох палат: Рейхстагу, що обирався шляхом загальних виборів, і Рейхсрату, куди кожна земля делегувала обраних ландтагами депутатів. Новою конституцією було введено загальне, пряме, рівне виборче право для всіх громадян, які досягли 20 років.

Після війни Веймарська республіка опинилася в скрутному економічному становищі. У зв'язку з втратою вугільної та металургійної бази німецькій промисловості гостро бракувало сировини і матеріалів. Заборона виробництва важкого озброєння негативно вплинула на машинобудівну й металургійну промисловість. Скорочення промислового виробництва викликало масове безробіття, зниження заробітної плати. До того ж Німеччина мала виплатити країнам-переможницям репарації в обсязі 132 млрд золотих марок. Усе це посилювало в країні соціальне напруження.

1920 р. після перших виборів до Рейхстагу до влади прийшов уряд з представників буржуазних партій. У1922 р. у Рапалло було підписано договір між Німеччиною і Радянською Росією.

Рапалльський договір 16 квітня 1922р., підписаний під час Генуезької конференції 1922р. наркомом закордонних справ РСФРР Г. Чичеріним і рейхсміністром Німеччини В. Ратенау, в повному обсязі відновлював дипломатичні відносини між Радянською Росією та Німеччиною. Обидві сторони відмовились від претензій на компенсацію військових і невійськових збитків і домовились про порядок врегулювання суперечностей між собою; визнали принцип найбільшої сприятливості як основу їх правових і економічних відносин, зобов'язувалися сприяти розвитку торгово-економічних зв'язків. Договір було укладено без зазначення терміну дії.

Протягом 1919-1929 рр. Німеччина перебувала у стані хронічної кризи та політичної нестабільності.

1923 р. комуністи Гамбурга підняли повстання, а восени 1923 р. нацисти, очолювані Адольфом Гітлером, генералом Б. Людендорфом, Г. Герінгом, спробували вчинити переворот у Баварії, відомий як пивний путч. Повстання комуністів було придушене, а путч штурмовиків розігнаний поліцією. Гітлер потрапив за ґрати.

Незначне економічне піднесення в другій половині 20-х років було наслідком того, що Німеччина отримала фінансову допомогу у розмірі 20 млрд марок згідно з планами Дауесата Юнга. З обранням президентом П. Пінденбурга (1925) стабілізувалася і політична ситуація в країні.

У Німеччині економічна криза 1929-1933 рр. виявилася особливо гостро. Обсяг промислового виробництва скоротився майже на 50 %, реальна заробітна плата становила половину офіційного прожиткового мінімуму. Чисельність безробітних перевищувала 7 млн осіб. Уряди були неспроможні подолати економічні та соціальні наслідки кризи.

1930 р. відбулися вибори до Рейхстагу, на яких Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини (НСДАП) уперше заявила про себе як загальнонімецька політична сила і зібрала 6,5 млн голосів. На виборах у 1932 р. нацисти одержали майже 14 млн голосів.

1932 р. президентом Німеччини вдруге був обраний Пауль Пінденбург. Уряд сформував Ф. фон Папен.

Політична криза в країні загострювалася. Кожна із трьох основних політичних сил (нацисти, комуністи і соціал-демократи) закликала своїх прихильників "на вулиці". У1932 р. відбулися нові вибори до Рейхстагу, на яких комуністи здобули 6 млн голосів, а кількість нацистів і соціал-демократів у парламенті дещо скоротилася. Комуністи спільно з соціал-демократами могли сформувати коаліційний уряд, але вони не довіряли один одному. капітулянтський німеччина демократ

1933 р. президент призначив канцлером Адольфа Гітлера. Прийшовши до влади, нацистська партія розпочала будувати унітарну державу: землі позбавлялися федерального статусу, ландтаги так само, як і Рейхстаг, втрачали право контролювати виконавчі органи. Відповідно до закону про перебудову імперії ліквідовувалися всі земельні виборні органи, а землі підпорядковувалися безпосередньо імперському кабінету. З усіх міністерств і відомств усувалися нечлени нацистської партії. Було прийнято закон "Про забезпечення єдності партії та держави". 1933 р. Гітлер ліквідував багатопартійну систему. Першою була заборонена комуністична партія. Для цього Гітлер організував підпал Рейхстагу і на лейпцизькому судовому процесі звинуватив у ньому комуністів. Після заборони СДПН він змусив "добровільно розпуститися" всі буржуазно-ліберальні та консервативні партії. Така сама доля спіткала й німецькі профспілки. Було створено Німецький трудовий фронт, що об'єднав усі без винятку профспілки під керівництвом НСДАП, молодіжні організації "Гітлерюгенд", Союз німецьких дівчат, "Юнгфольк", що виховували молодь на засадах фашистської ідеології,

У країні були створені таємна поліція (гестапо), концентраційні табори для утримання небажаних режиму осіб, були скасовані основні політичні права громадян - свобода слова, зборів, недоторканність житла, таємниця листування.

У серпні 1934 р. помер президент Гінденбург. Того самого дня, спираючись на підтримку військового міністерства і командування армії, Гітлер проголосив себе фюрером і рейхсканцлером, а також головнокомандувачем збройних сил. Так було завершено формування нацистського режиму.

Протягом 1933-1935 рр. було прийнято ряд законів, що встановили державне регулювання економікою. Створювалися "імперські групи" з управління промисловістю, енергетикою, торгівлею, транспортом, банківською справою. Різко зросла мілітаризація країни. У 1936 р. було прийнято 4-річний план розвитку німецької індустрії, підпорядкованої військовим цілям.

Зовнішньополітична програма нацистів з самого початку спрямовувалась на перегляд Версальського договору. На час приходу нацистів до влади Німеччина вже не платила репарацій, була учасником Локарнських угод, що гарантували стабільність в Європі, членом Ліги Націй. Однак у 1933 р. Німеччина вийшла з Ліги Націй. У країні були наявні всі ознаки мілітаризації: створювалася військова авіація ("люфтваффе"), запроваджено загальну військову повинність, військові частини вступили на територію демілітаризованої Рейнської зони. Все це було порушенням Версальського договору, але не зустріло опору з боку Англії та Франції.

Зміцнивши військовий потенціал, Гітлер поставив за мету домогтися входження до складу Німеччини всіх регіонів, де мешкали німці. Першою жертвою вже відвертої агресії стала Австрія. Навесні 1938 р. відбувся аншлюс - її приєднання до Німеччини. Після цього Гітлер висунув претензії до Чехословаччини, вимагаючи приєднання до Німеччини Судетської області, де переважно жили німці. Проте Чехословаччина мала боєздатну армію і договори про співробітництво з Францією і СРСР. Тому Гітлер вирішив досягти відокремлення Судет за допомогою Англії та Франції, шантажуючи їх загрозою нової війни. Англія й Франція пішли на це.

Підписана в 1938 р. у Мюнхені угода, що зобов'язувала Чехословаччину передати Судети Німеччині, фактично була перемогою Німеччини. Навесні 1939 р. Гітлер окупував Чехію і Моравію. Словаччина проголосила себе незалежною державою. Через тиждень німецькі війська окупували частину литовської території (м. Клайпеда). Англія і Франція, намагаючись спинити експансію Німеччини, надали Польщі гарантії, що у разі нападу на неї Німеччина опиниться у стані війни з ними. Міжнародні відносини різко загострилися.

1936 р. Німеччина і Японія підписали угоду про спільну боротьбу проти Комінтерну (реально - проти СРСР). 1937 р. до них приєдналася Італія. Особливо інтенсивно розвивалися німецько-італійські відносини. Німеччина та Італія домовилися про поділ сфер впливу на Балканах, уклали договір про військовий союз.

Німеччина перетворилась у найпотужнішу європейську державу: за промисловим виробництвом випереджала Англію і Францію, мала найсильнішу армію в Західній Європі, Це стало підвалинами початку нової війни.

Размещено на Allbest.ru