Греко-перські війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Греко-перські війни

перс війна оборонний грецький

Наприкінці VI ст. до н. е. для грецьких полісів виникла смертельна загроза з боку сусідньої могутньої Перської імперії.

Греко-перська війна датується 500-449 рр. до н. е. Зазвичай її називають греко-перськими війнами тому, що воєнні дії здійснювалися як низка більш чи менш тривалих воєнних кампаній, їх було п'ять: 1) 500-494 рр. до н. е.; 2) 492-490 рр. до н. е.; 3) 480-479 рр. до н. е.; 4) 478-459 рр. до н. е.; 5) 459-449 рр. до н. е.

Захопивши грецькі міста Малої Азії та острови східної частини Егейського моря, перська правляча верхівка розробила плани завоювання полісів Балканської Греції. Розвинуті грецькі поліси приваблювали персів не тільки своїм багатством, а й можливістю панування в Середземномор'ї.

Першим проти персів повстало місто Мілет у 500 р. до н. е. на чолі з Аристагом. За ним піднялися всі міста Малої Азії, що створили єдине командування і завдали поразки фінікійському флоту. Проте перси спорядили флот із 600 суден і здобули перемогу. Після майже річної блокади було зруйновано Мілет, а незабаром підкорені й інші міста.

Причиною поразки повстанців стали різні військово-економічні потенціали супротивників.

Після придушення повстання перський імператор Дарій І мобілізував значні суходільні та морські сили і розпочав загарбання північного узбережжя Егейського моря. Проте ця спроба була невдалою.

Дарій І - давньоперський цар (522-486 рр. до н. е.) з династії Ахеменідів. Здобув престол у нелегкій боротьбі з конкурентами, після чого придушив масові антиперські повстання поневолених народів, припинивши можливий розпад імперії Ахеменідів. Здійснив важливі військово-адміністративні й податкові реформи, запровадив у імперії єдину грошову систему на базі золотого дарика, а також приєднав до своїх володінь частину Індії, але 512 р. здійснив украй невдалий похід проти скіфів, а потім розпочав трагічні для Ахеменідів греко-перські війни. Царювання Дарія вважається піком могутності імперії Ахеменідів.

Після тривалої воєнної та дипломатичної підготовки перси розпочали нові воєнні дії проти Балканської Греції. Спочатку вони висадилися на о. Евбеї, а потім у північно-східній частині Аттики - біля м. Марафон.

Талановитий полководець Мільтіад відмовився від тактики оборони Афін, повів грецькі війська до Марафона і дав там персам рішучий бій. На Марафонській рівнині в бою зійшлися грецька фаланга та розсипні ряди персів. Розбивши персів на фланги, греки знищили центр перської армії. Загинуло 6 тис. персів і 195 важкоозброєних грецьких піхотинців. В Афіни було відправлено скороходця з радісною звісткою, який з вигуком «Перемога!» мертвий впав на агорі. У пам'ять про цей епізод на Олімпійських іграх було встановлено марафонську дистанцію в 42 км 195 м (відстань від місця битви до афінської агори).

Фаланга - бойовий стрій у Стародавній Греції і Македонії, за якого воїни були вишикувані щільно плече в плече. Фаланга мала від 8 до 25рядів. Спартанська й афінська фаланги складалися з 8 шерег і нараховували 8 тис. воїнів. Македонська фаланга складалася з 8, 10,12 і 24 шерег і нараховувала від 15 до 18 тис. воїнів. Фаланга мала значну ударну силу, але була малорухливою під час бою, особливо на пересіченій місцевості.

Перемога афінян мала величезне морально-політичне значення. Вона засвідчила перевагу грецької військової організації.

Проте правляча верхівка персів не відмовилася від своїх планів. Наступну, третю воєнну кампанію розпочав син Дарія І Ксеркс, який з усіх кінців імперії стягував війська в Малу Азію, споруджував флот, дбав про зброю і продовольство. Готувалася до війни і Греція: 31 поліс підписав угоду про військовий союз: об'єднувалися збройні сили і флот, будувалися порти, відбувалися постійні військово-морські навчання.

480 р. перси переправилися через протоку Геллеспонт, пройшли все фракійське узбережжя і Македонію. Греки обрали Фермопільську ущелину, якою проходила єдина дорога з Фессалії в Середню Грецію, своїм оборонним рубежем. Оборона Фермопіл мала обмежені цілі: перевірити боєздатність персів, згуртувати в спільній битві союз грецьких міст і викликати ненависть до загарбників. Вони були досягнуті. Підготовлена велика перська армія не змогла перемогти незначний грецький загін - 300 спартанців. Проте завдяки зраднику-фессалійцю Ксеркс зміг зайти до греків у тил, що змусило їх відступити. На місці залишилися лише спартанці, яким закон забороняв відступати. Всі вони героїчно загинули, їх подвиг увійшов у світову історію як символ військової вірності.

Персам вдалося захопити Середню Грецію, зокрема й Афіни, але греки зберегли основні військові сили. У 480 р. грецький флот майже повністю знищив величезний перський флот, після чого Ксеркс відвів свої основні війська і рештки флоту в Азію, залишивши в дружній Беотії добірний корпус. Наступного року війська греків завдали поразки персам, знищивши більшу частину їхнього флоту.

Так було завершено напружену боротьбу греків з великою армією Ксеркса, яка підірвала військову могутність Перської імперії.

Стратегічна ініціатива перейшла до греків, які поставили перед собою нові завдання: звільнити від перського панування грецькі міста західної частини Малої Азії та проток. Проте після блискучих перемог греків над персами серед союзників почалися незгоди. Спарта практично вийшла з союзу. Одночасно Афіни стали центром тяжіння союзних сил і домагалися укладення нового, так званого Делоського, військового союзу з об'єднаними збройними силами і флотом, спільною казною і військовою радою. Делоський союз називають Першим Афінським морським союзом. Афіни розпочали енергійні воєнні дії проти персів, які залишилися в багатьох місцях узбережжя Егейського моря, на островах і протоках.

Одночасно зміцнювалась оборонна система Афін - у разі небезпеки з суходолу, зокрема з боку Спарти. Афіни перетворилися на неприступну фортецю. Греки звільнили низку островів у Егейському морі, закріпилися на фракійському узбережжі, планували навіть завоювання міст у південній частині Малої Азії. Значну роль у зміцненні позицій Афін відіграла перемога над персами у Малій Азії. Після неї посилились могутність Афін та їх перевага в Делоському союзі.

Афіняни надавали підтримку демократичним елементам у багатьох союзних містах. Це не могло не спричинити невдоволення аристократичної Спарти, що підтримувала олігархію у Греції. Проте сильний землетрус і соціальні вибухи змусили Спарту звернутися до Афін по допомогу, яка згодом була відхилена. Скориставшись ситуацією, афінські народні збори позбавили значних прав аристократичний ареопаг, що сприяло подальшій демократизації державного життя. Проте все це призводило до воєнних сутичок між Афінами і Спартою. У 457 р. до н. е. афінські війська після першої поразки від спартанців у повторній битві здобули перемогу.

Одночасно і війна з персами вступила в завершальну стадію. Послаблення могутності Перської імперії та смерть Ксеркса викликали сепаратистські рухи в Єгипті. У цій ситуації Афіни допомогли єгипетським повстанцям військом і суднами. Після кількох перемог афінська армія зазнала поразки, що змінило політичну ситуацію на користь Персії. Володіючи значними силами, Афіни в 450-449 рр. до н. е. відновили бойові дії проти персів, але зрештою відмовилися від своїх претензій на Східне Середземномор'я.

У 449 р. до н. е. між Грецією і Персією було укладено мир, який юридично завершив греко-перські війни, закріпивши перемогу греків. Перський цар визнав незалежність усіх грецьких полісів Малої Азії, зобов'язувався не вести воєнних дій проти греків, не вводити військовий флот в Егейське море і протоки. Греки брали зобов'язання не втручатися у справи Східного Середземномор'я та Єгипту.

Античний світ подарував людству не лише блискучі зразки літератури, мистецтва, архітектури, а й політичні інститути, що стали надбанням наступних поколінь.

Прикладом рабовласницької демократії є державний устрій Афін. Афінська демократія вважається найбільш розвинутою і довершеною формою демократичного устрою античних рабовласницьких держав. Золотим віком античної демократії став проміжок від середини V до середини IV ст. до н. е. Формування системи органів афінської демократії було наслідком тривалого історичного періоду.

Будь-яка політична система, зокрема й афінська демократія, спрямована на врегулювання відносин між класами, соціальними групами, окремими людьми. У грецьких містах основою соціально-економічної та політичної організації був колектив громадян. Досягненням грецької політичної думки була розробка самого поняття «громадянин». У давньосхідних деспотіях такого поняття не існувало.

Повноправним афінським громадянином міг бути житель Аттики, батьки якого мали громадянські права, а його ім'я було занесено до особливих списків. У такі списки заносились імена юнаків та дівчат з 18 років, які впродовж року проходили спеціальне військово-тренувальне навчання і рік були охоронцями державних кордонів. Тільки в 20 років вони ставали повноправними громадянами.

Громадянство передбачало певні права й обов'язки. Серед перших - право на свободу, особисту недоторканність, на землю, на участь у виборних органах тощо, других - обов'язок берегти своє майно, працювати на землі, захищати рідний поліс, дотримуватися законів тощо.

Головним органом влади в Афінах були народні збори, на які збиралися усі громадяни. Жінки не мали права брати участь у політичному і громадському житті. На зборах приймалися закони, оголошувалися війни й укладався мир, затверджувалися посадові особи, ратифікувалися міжнародні договори тощо. Важливою справою зборів було затвердження бюджету, наділення правами громадянина Афін іноземців, тобто їх повноваження охоплювали всі сфери життя Афін.

Діяльність зборів впродовж року була поділена на десять циклів, кожен з яких тривав 36 днів, а збори відбувалися один раз на дев'ять днів. Кожний громадянин мав право на виступ і внесення законопроекту. Збори заслуховували звіти найвищих посадових осіб. Проте не всі громадяни могли засідати цілими днями. Із 30-40 тис. громадян Афін на засіданнях були присутні 3-5 тис. осіб.

Робочим органом народних зборів була Рада п'ятисот, члени якої обирались від кожної із десяти адміністративних одиниць (філ) на один рік (по 50 членів). Головними завданнями Ради були підготовка зборів і виконання їх функцій між засіданнями. Рада засідала щоденно, а її члени одержували плату.

Паралельно з Радою п'ятисот існував і ареопаг - орган влади, що здійснював державний контроль, суд та інші функції (60 - 70 осіб). Його члени із середовища афінських аристократів кооптувалися на довічний термін. Вожді афінської демократії не насмілювалися скасувати ареопаг як орган влади, але зуміли обмежити його компетенцію і фактично звели його функції до повноважень судової інстанції.

Афіни були гегемоном союзу грецьких міст. Тому виникало чимало проблем з управлінням, що здійснювалося виборними магістратами, та організацією адміністративного апарату. Діяльність магістратів контролювала Рада п'ятисот. Вищими магістратами були колегії архонтів і стратегів. 10 архонтів мали великий вплив на військові структури, розглядали порядок слухання судових справ тощо. 10 стратегів очолювали військову організацію держави, проводили набір до війська, були командувачами під час воєнних дій.

Серед органів афінського управління значне місце посідали численні колегії, що наглядали за ринковою торгівлею, дотриманням порядку і чистоти тощо. Існувала колегія з поліцейськими функціями. Ці колегії, до яких обирали лише на один рік, були не бюрократичними, а надзвичайно діловими і працездатними органами.

Одним із важливих органів афінської демократії був громадський суд геліея. Він обирався в кількості 6 тис. громадян (з 30 років). Це був найвищий судовий орган, який розглядав як приватні, так і державні справи, контролював діяльність найвищих посадових осіб, затверджував закони, ухвалені на народних зборах. Судовий процес відбувався за принципом змагання: обвинувач наводив докази вини, відповідач їх спростовував.

Крім судових справ на геліею було покладено відповідальність за охорону всієї системи афінської демократії. Ще одним засобом охорони демократичного устрою було існування системи постійної та суворої звітності практично всіх посадових осіб. Навіть знаменитий Перікл, перший стратег держави, ретельно готувався до звіту перед громадянами.

Демократичний устрій Афін передбачав участь в управлінні державою всіх категорій афінських громадян. Проте, щоб забезпечити реальну участь у суспільному житті середніх і навіть нижчих верств афінського громадянства, було розроблено відповідну соціальну програму, якою передбачалися посадова плата, плата за участь у роботі народних зборів, Раді п'ятисот, геліеї тощо.

Держава стежила за тим, щоб не скорочувалась чисельність землевласників, наглядала за торгівлею, запобігала підвищенню цін і спекуляції.

Афінська держава піклувалася про освіту і виховання громадян, розвиток мистецтва і театру.

Афінська демократія стала великим завоюванням політичної думки і практики Стародавньої Греції. Проте її не варто ідеалізувати. Вона забезпечувала політичну участь лише громадян, а їх в Афінах налічувалося 30-40 тис. із 250-300 тис. афінського населення. Не користувалися громадянськими правами жінки, а також особи неафінського походження. Насамперед, афінська демократія була демократією рабовласницькою. Незважаючи на велике досягнення в організації державної влади, вона, однак, залишилася обмеженою і замкнутою політичною системою.

Размещено на Allbest.ru