Китайські імперії Цінь І Хань

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Китайські імперії Цінь І Хань

державність імператор царство

Китай - країна давньої цивілізації. Початок китайської державності пов'язаний із племенем шан, яке після переселення в долину річки Хуанхе стало називатися інь (шан-інь). Держава Шан-Інь існувала з 1766 до 1122 р. до н. е., коли потрапила під владу племені чжоу, правителі якої називали себе ванами - царями. Держава Чжоу була феодальною, де головним принципом вважалася відданість царю, за що васали отримували великі земельні наділи - лени. До 403 р. до н. е. послідовно змінювалися Західна і Східна династії Чжоу, спільною ознакою яких було послаблення центральної влади і зміцнення володарів ленів. Це призвело до розпаду держави на сім самостійних царств (Цінь, Хань, Чжао, Вей, Чу, Янь, Ці), які протягом 403-221 рр. до н. е. постійно ворогували (період «воюючих царств»).

Перемогу в кровопролитній боротьбі здобуло царство Цінь (наприклад, після битви під Чанпином у 260 р. до н. е. воїни Цінь закопали живцем 400 тис. полонених воїнів царства Чжао), а його 13-річний правитель Ін Чжен, став «першим імператором Цінь» (Цінь Шіхуанді). Ця імперія існувала з 221 до 206 р. до н. е.

Імператор поділив свої землі на округи, повіти, волості та тіні. Цими адміністративно-територіальними одиницями управляли спеціальні чиновники, які мали широкі повноваження, общинне самоврядування суттєво обмежувалося. Були уніфіковані державна валюта, система мір і ваги, письмо тощо, землеробство проголошено основним заняттям, а на вільні прикордонні землі переселено десятки тисяч людей. Було узаконено приватну власність на землю.

Імператор став верховним власником, розподіляв воду, монополізував виробництво та видобуток заліза і солі, контролював ціни на зерно.

Імператорське військо здійснило успішний похід проти північних кочівників. Для захисту північно-західних кордонів було споруджено Великий китайський мур (6450 км завдовжки і 6,5-10 м заввишки), а від столиці до нього прокладено шлях.

Проте розширення кордонів імперії не зменшило рівня аграрного переселення. До того ж у 20-30 разів були збільшені податки. Десятки тисяч селян, тікаючи світ за очі від свавілля чиновників, потрапляли в рабство.

Побоюючись за своє життя, імператор побудував 270 палаців, з'єднаних окремими переходами, щоб зробити таємним місце свого перебування.

Після смерті Цінь Шіхуанді імператором став його молодший син Хуа Хаї, який був ще більшим тираном, ніж його батько. Проти нього повстав народ. Наляканий цим, імператор покінчив життя самогубством. У країні розпочалася жахлива кровопролитна боротьба за владу. Перемогу здобув керівник повстанців селянин Лю Бон, який проголосив себе імператором Західної Ханьської імперії (назва походить від території, на якій була розташована повстанська база). Усвідомлення катастрофічного становища в країні змусило імператора змінити політичний курс. Він проголосив амністію, повернув волю тим, хто продав себе в рабство, зменшив земельний податок, скасував жорстоке цінське законодавство. Після смерті Лю Бана могутність Китайської держави зміцнив енергійний У-Ді, який проголосив державною релігією конфуціанство, відкрив перший китайський «університет», запровадив проведення конкурсів для відбору чиновників.

Конфуцій (Кун Цзи, бл. 551-479 рр. до н.е.) - давньокитайський мислитель, філософ, засновник конфуціанства. Спочатку займався викладацькою діяльністю, прославившись як один з найзнаменитіших педагогів Китаю. У50 років почав політичну діяльність, ставши високим сановником. Залишивши службу, впродовж 18років подорожував країною. Конфуцій жив в епоху «воюючих царств», що спонукало його до створення вчення, здатного протистояти наявному хаосу. Головним джерелом свідчень про вчення Конфуція е «Лунь юй» («Бесіди і судження») - записи бесід і висловлювань філософа, зроблені його учнями і послідовниками. Спираючись на давні традиції та прагнучи вплинути на сучасників, Конфуцій розробив концепцію ідеальної людини, якій притаманні гуманність, відчуття обов'язку, повага до старших, любов до людей, скромність, справедливість, стриманість тощо. Проповідуючи ідеальні відносини між людьми в сім'ї та державі, Конфуцій виступав за чіткий ієрархічний розподіл обов'язків між членами суспільства. Ідеї Конфуція відіграли величезну роль в історії Китаю. В новітній період історії вплив конфуціанства дещо послабився під тиском європейських філософських ідей, однак конфуціанство залишалося панівною ідеологією аж до утворення Китайської Народної Республіки у 1949 р.

Новому імператору довелося вести боротьбу проти північних кочівників, від яких Китай не рятував навіть Великий китайський мур. Війська У-Ді проклали шлях через території, заселені кочівниками, аж до Фергани. Цей коридор пізніше назвали Великим шовковим шляхом, який зв'язав Китай з Середньою і Передньою Азією та східними провінціями Римської імперії. Він став важливим торговельним шляхом для Китаю і відіграв значну роль у розвитку культурних зв'язків зі світом.

У Китаї знову встановився жорстокий політичний режим, посилилися каральні функції державних органів, сформувалися чиновницькі клани, поширилися рабство і работоргівля, відбувалася подальша поляризація суспільства. Це спричинило соціальні негаразди і стихійні бунти.

Новий імператор прагнув реформи для відродження «щасливих порядків давнини». Проте його наміри не здійснилися. Зростали масштаби спекуляції і ціни на товари, знахабнілі чиновники зловживали владою, а народ зубожів.

Нові повстання були неминучими. Могутні селянські рухи підірвали владу імперії Хань. У 9 р. н. е. владу в імперії перебрав сановник Ван Ман, котрий для зміцнення свого становища намагався провести політичні реформи, відповіддю на які стало повстання «червонобрових» (вони фарбували брови у червоний колір, щоб відрізнятися від солдатів Ван Мана).

Наступна боротьба за трон збіглася з проголошенням на Сході Китаю чергового імператора Ханьського дому, який потопив у крові народне повстання. З цього часу розпочалося правління нової династії (Східна Хань, 25-220 рр. н. е.).

Як і його попередники, імператор Гуан У-ді проголосив загальну амністію, зменшив податки, обмежив велике землеволодіння тощо. Але його політика не мала надійної соціальної бази. Розшарування суспільства набувало загрозливих масштабів. Основна маса селян часто була на межі вимирання, втрачала землю, потрапляла у феодальну залежність.

У країні руйнувалося господарство, спустошувалася державна скарбниця, скорочувалася армія. У державному апараті процвітала корупція. У другій половині П ст. у країні відбулося близько сотні народних виступів. Найбільшим серед них було повстання «Жовтих пов'язок» 184 р., назване так, оскільки його учасники носили жовті пов'язки на знак боротьби з гнобителями. 300-ти-сячна армія повстанців на чолі з Чжан-Цзюе здобувала міста, руйнувала маєтки знаті, звільняла рабів, перерозподіляла землі. Проти них уряд кинув військо з найманих кочівників, яке впродовж десяти місяців нищило основні сили повстанців. Проте перемога над повстанцями не зміцнила імперії.

У подальшому боротьба за трон призвела до падіння Ханьської імперії. На півночі кочівники утворили кілька власних держав. УIII ст. відбувся поділ імперії на три незалежні держави. Таким Китай і увійшов у добу Середньовіччя.

Релігія і культура стародавнього Китаю

У Китаї у XII-VIII ст. до н. е. було винайдене примітивне ідеографічне письмо, що вдосконалювалося і згодом перетворилося на завершену за формою ієрогліфічну каліграфію, а також в основному було складено місячний календар.

Особливого розквіту своєрідна китайська культура досягла з часу перетворення Китаю наприкінці III ст. до н. е. в єдину могутню імперію спочатку династії Цінь, а у подальшому - династії Хань.

Протягом ранньої історії імператорської епохи Стародавній Китай збагатив світову культуру такими важливими винаходами, як компас та спідометр, сейсмограф, порцеляна, книгодрукування та порох. Саме у Китаї вперше у світі винайшли морехідні пристрої - румпель і багатоярусні вітрила, у галузі писемності та книгодрукування - папір і рухомий шрифт, у військовій техніці - гармати й стремена. У VІІ-X ст. було винайдено механічний годинник, а у шовкоткацтві - приводний пас та ланцюгову передачу.

У математиці видатними китайськими досягненнями було використання десяткових дробів та пустої позиції для позначення нуля, обчислення відношення довжини кола до його діаметра (число те), відкриття методу розв'язання рівнянь з двома і трьома невідомими. Ще до початку XTV ст. так званий «трикутник Паскаля» у Китаї вважався старовинним способом розв'язання рівнянь.

Давні китайці були досвідченими астрономами, вміли обчислювати дати затемнення Сонця, вели спостереження за плямами на ньому, склали один з перших у світі каталог зірок. Пристрій, відомий сьогодні як підвіс Кардано (у Європі винайдено у XVI ст.), насправді повинен називатися підвісом Дін Хуаня (II ст.).

При створенні повітродувних машин для металургії китайці першими застосували метод перетворення колового руху на поступальний, який пізніше використовували в Європі для роботи парових машин. У Китаї зародилася давня традиція біологічного захисту рослин - до IV ст. належать описи методів використання одних комах для боротьби з іншими.

Високого рівня у Стародавньому Китаї досягли астрономія, знання календарних розрахунків та астрологічних передбачень, математика, фізика і гідротехніка. Важливою справою залишалося фортечне будівництво для охорони зовнішніх кордонів імперії від вторгнень войовничих кочівників. Китайські будівельники зажили слави грандіозними спорудами - Великим китайським муром та Великим каналом, що з'єднав Пекін з Ханчжоу. Зокрема спорудження каналу, що розпочалося ще у VI ст. до н. е., тривало впродовж двох тисяч років і було завершене лише у ХШ ст. н. е.

Ця складна гідротехнічна споруда довжиною понад 1800 км і шириною від 15 до 350 м з численними пристроями для перекачування та очищення води стала справжнім шедевром світового іригаційного мистецтва.

У Стародавньому Китаї вперше було написано посібник з фармакології, проводилися хірургічні операції із застосуванням наркотичних засобів, використовувалися методи лікування голковколюванням, припеченням та масажем. Давній метод лікування з допомогою «кореня безсмертя» - женьшеню - надзвичайно популярний у світі донині.

Давньокитайські мислителі та лікарі розробили оригінальне вчення про «життєву енергію» («енергію Всесвіту»), що, нібито циркулюючи в організмі, є основою всієї його діяльності. На основі цього вчення було створено складну філософсько-оздоровчу систему «упгу», що дала початок однойменній лікувальній гімнастиці, а також мистецтву самооборони «кунг-фу».

Своєрідність духовної культури Стародавнього Китаю значною мірою зумовлена феноменом, відомим як «китайські церемонії»: суворо фіксованими стереотипами етико-ритуальних норм поведінки та мислення, що склалися з дотриманням правил та приписів старовини. Специфіка духовного життя стародавніх китайців полягала саме у тому, що перебільшення в їх свідомості етико-ритуальних цінностей зрештою і привело до заміни ними релігійно-міфологічного сприйняття світу. Ця деміфологізація та певною мірою десакралізація етики і ритуалу сформували унікальність китайської культури. Місце культу богів посів культ реальних кланових та сімейних предків.

Проте ті боги, культ вшанування яких зберігся, стали абстрактними божествами-символами без людських рис: Небо, Піднебесся, Дао. Небо - це вища безособово-натуралістична загальність, абсолютно байдужа до людини. Великий Дао, всемогутній творець світу, - всеосяжний і всезагальний, безформний та безіменний Закон і Абсолют життя, недоступний органам чуття людини, небачений і нечуваний. Пізнати Дао як вищу істину, зрозуміти його своїм розумом, з'єднавшись з ним, - ось ключові світоглядні принципи та кінцева життєва мета стародавнього китайця. Найповніше ця концепція пояснення світу втілена у філософсько-релігійній системі даосизму.

Даосизм - давньокитайська філософська система (дао - китайською означає «шлях»), засновником якої вважається напівлегендарний Лао-цзи (VI-Уст. до н. е.). В основу вчення покладено заклик до людей відкинути «кайдани» цивілізації та повернутися до природних основ, не творити свої закони, а пізнати закони природи та якомога плавкіше влитися в неї, не виокремлюючи себе з інших складових (тварин, рослин, мінералів тощо). Даосизм сформувався на фоні безперервних внутрішніх воєн й екологічної катастрофи, що вразила Китай у середині І тис. до н. е. унаслідок хижацької господарської активності озброєних залізними знаряддями праці китайських землеробів, тому даосизм закликав до знищення будь-якої державності та пропагував «увей» («недіяння»), максимальне обмеження будь-якої людської активності, апріорі шкідливої для природи, а отже, для самої людини. З часом даосизм набув рис справжньої релігії, яка пропагувала «злиття людини з природою» і неодноразово була ідейним прапором антидержавних селянських рухів у Китаї.

Особливо важливе місце у китайській духовній культурі посідає конфуціанство - етико-політичне вчення філософа-ідеаліста Конфуція.

Під впливом характерних для стародавнього китайського суспільства релігійних, етико-філософських та соціально-політичних поглядів розвивалася і класична література. Ще у першій поетичній збірці Стародавнього Китаю, знаменитій «Книзі пісень», на основі народних пісень, старовинних гімнів оспівуються подвиги обожнених предків.

«Книга історичних переказів», до якої входять промови та настанови, що, за переказом, належали стародавнім царям та їх радникам, під впливом конфуціанства перетворилася на збірку повчань та порад з моралізуючо-виховною тенденцією. Навіть для «Історичних записок» одного з найвідоміших давніх китайських істориків Сима Цяня, який жив у II-І ст. до н. е., ці мотиви є визначальними у висвітленні політичної та культурної історії Стародавнього Китаю. Самому Конфуцію приписується авторство книги «Весна і осінь», де найбільш яскраво відобразилася його концепція норм та правил суспільного устрою.

У II-III ст. у Китай проник буддизм, що вплинув на традиційну китайську культуру. Це, зокрема, виявилося в літературі, образотворчому мистецтві та особливо в архітектурі.

Буддизм, проіснувавши в Китаї майже два тисячоліття, помітно змінився під час пристосування до специфічної китайської цивілізації. Зокрема, на основі синтезу його ідей про полегшення страждань у цьому житті та спасіння, вічне блаженство у потойбічному житті з конфуціанським прагматизмом у Китаї в VI ст. виникла одна з найцікавіших інтелектуальних течій світової релігійної думки - чань-буддизм, яка, поширившись згодом також в Японії, набула завершеного вигляду дзен-буддизму, що й досі користується неабиякою популярністю у багатьох країнах. Найсуттєвіше трансформація буддизму виявилась у своєрідному китайському мистецтві, що ґрунтувалося на оригінальних традиціях. Китайці так і не перейняли індійського зображення Будди, створивши свій образ цього божества. Так само китайські пагоди дуже відрізняються від індійських.

Китайському мистецтву властиві каліграфія, поезія та живопис, що утворюють нерозривну триєдину систему. Саме ця ієрогліфічна кодова система з її лінгвістичними та живописними можливостями дає змогу, з погляду китайської естетики, за допомогою одного інструмента - пензля - об'єднати три різних види мистецтва і в сукупності досягти найбільш повного і точного передання їх художніми засобами навколишньої життєвої гармонії - «мистецтва життя».

Размещено на Allbest.ru