Греція в ІІ - на початку І тис. до нашої ери

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Греція в ІІ - на початку І тис. до нашої ери

Історія Стародавньої Греції розпочинається на межі Ш-II тис. до н. е. і завершується II-І ст. до н. е., коли грецькі та елліністичні держави Східного Середземномор'я були загарбані Римом і увійшли до складу Римської держави.

Період ПІ-II тис. дон. е. вважається часом формування грецької народності. Основою цього процесу були взаємодія і поступова асиміляція двох культур: культури прийшлих із півночі ахейських племен і культури догрецького населення.

Процес формування класового суспільства в материковій Греції був складним і суперечливим. Серед ахейських племен виокремилися аристократичні роди, у руках яких сконцентрувалися значні багатства. У різних районах Пелопоннесу, Середньої та Північної Греції виникли перші державні утворення. Починаючи з XVI ст. до н. е. Греція вступила в мікенський2 період своєї історії.

Багато важливих елементів культури (обряди, фресковий живопис, спорудження водогону і каналізації, деякі види зброї) ахейці запозичили з Криту, що був осередком найдавнішої цивілізації в Європі.

Проте це не означає, що мікенська культура була периферійним варіантом культури Криту. У Мікенській цитаделі археологи знайшли масивні золоті персні, діадеми, золотий і срібний посуд, чудово прикрашену зброю.

Основними центрами мікенської культури були палаци, укріплені як цитаделі. Міцні мури з величезних глиб вапняку свідчать про високий рівень інженерної майстерності. Палаци були вишукано розписані, мали ванні кімнати, водогін і каналізацію. Найвизначнішою пам'яткою архітектури цього часу є так звана гробниця Атрея - царський могильник. Грандіозні будівлі свідчать про широке і планомірне застосування підневільної праці. Цікавою знахідкою в одному з палаців Піл оса був архів, у якому налічувалося близько тисячі глиняних табличок. Це був перший архів, знайдений на території Греції.

Лаконічні записи на табличках містять цінну інформацію про економіку, соціальний і державний устрій держав мікенської епохи.

У Греції цього часу праця рабів широко використовувалася в усіх галузях господарства, хоча рабовласницький спосіб виробництва ще не сформувався у всеосяжну економічну систему. Основну масу населення становили напіввільні селяни і ремісники.

Усі землі поділялися на державні та общинні. Державна земля розподілялася на правах умовного (тобто за службу) користування, а общинна - на наділи з приблизно однаковою прибутковістю.

Основні галузі ремісництва перебували у монополії держави, яка здійснювала суворий контроль за використанням сировини і збутом ремісничих виробів.

Одним із квітучих міст мікенського періоду був Піл ос. Уся територія Пілоського царства була поділена на 16 округів, які очолювали намісники. Вони відповідали за надходження до казни податків. Діяльністю двірцевої канцелярії керував цар. Йому допомагали воєвода, жерці, військові та інші посадові особи.

Мікенська цивілізація занепала внаслідок нападу з півночі дорійців.

Афінська держава

Афінська держава була однією з найбільших у Стародавній Греції. УIX-VIII ст. до н. е. під час розкладу родового ладу відбулось об'єднання общин Аттики навколо Афін. Згодом владу в Афінах захопила родова аристократія (евпатриди), яка замінила басилевса і народні збори обраними зі свого середовища архонтами і посилила роль аристократичної ради - ареопагу. У цей період в Афінах сформувалося боргове рабство.

Внаслідок реформ правителя Афін Солона, тиранії Пісістрата і реформ Клісфена (VI ст. до н. е.) владу евпатридів було ліквідовано, експропрійовані ними землі повернуто збіднілим селянам, а боргове рабство скасовано.

Реформи Солона (594 р. до н. е.) стосувалися управління державою та становища демосу. За пропозицією Солона було скасовано борги селян. Афіняни, що потрапили в рабство за борги, отримали свободу. Заборонялось і надалі обертати на рабів вільних афінян. В Аттиці завдяки скасуванню боргів і боргового рабства зміцніли селянські господарства. В соціальній сфері Солон замінив родові привілеї майновими. Всі громадяни були поділені на чотири групи. Права й обов'язки Солон розподілив так, щоб заможні громадяни володіли більшими політичними правами, але були зобов'язані нести більшу відповідальність. До першого розряду належали громадяни, які одержували зі своєї землі прибуток у розмірі не менше ніж 500 медимнів рідинного та сипкого продукту (медимн дорівнював 52,5 л), - п'ятисотмірники. До їхніх обов'язків входило оснащати військові кораблі та утримувати їх у доброму стані. До другого розряду належали громадяни, які одержували прибуток із землі у розмірі 300 медимнів, -вершники, які мали виконувати військову службу в кінноті на своєму коні. До третього розряду належали громадяни з прибутком із земліурозмірі200 медимнів-зевгіти(и зевгос"-"упряж" ), тобто ті, хто мав власну упряж волів. Вони мали служити в ополченні піхоти та мати особисту важку зброю. До четвертого розряду належали громадяни з прибутком менше 200 медимнів - фетама (батраки), котрі на військовій службі виконували допоміжну функцію. Обіймати високі державні посади мали право тільки представники трьох перших груп. Архонтами могли обрати тільки п'ятисотмірників. Для фетів зберігалося право брати участь у народних зборах та суді. Реформи Солона скасували більшість привілеїв родової аристократії та відкрили шлях до подальшого розвитку демократії.

Реформи Клісфена (509 р. до н. е.) спрямовувалися на послаблення влади родової аристократії. Найважливішим їх напрямом був поділ Аттики за територіальною ознакою. На кожну з 10 створених філ припадало по одному округу в міській (Афіни), приморській та внутрішній частині Аттики (тритія), що зумовлювало дроблення родових організацій та змішування населення. Рада п'ятисот (булі) збиралася з представників усіх філ (по 50 від кожної філи), склад ради змінювався кожного року. Найдрібнішими одиницями управління стали деми, яких було 100 (по 10 на кожну філу). Громадянство почало визначатися належністю не до філи, а до дему. Кожний громадянин мав приєднувати до свого імені не родове ім'я батька, як раніше, а назву свого дему, що підривало принципи родової організації.

Афіни стали державою рабовласницької демократії, яку очолювали обрана народними зборами громадян Рада п'ятисот, геліея (громадський суд) і Колегія з 10 стратегів.

Демократія - форма політичної організації суспільства, що ґрунтується на визнанні народу як джерела влади, на його праві брати участь у вирішенні державних проблем і наданні громадянам достатньо широкого кола прав і свобод. Демократія у зв'язку з цим є передусім формою держави. Цей термін вживають також щодо організації і діяльності інших політичних і соціальних інститутів (наприклад, партійна демократія, виробнича демократія), а також для характеристики відповідних суспільств, рухів, політичних курсів, течій соціально-політичної думки.

Права й обов'язки громадян визначалися за майновим цензом. Експлуатація рабів, яких привозили до Афін і чисельність яких зростала, стала основою економіки.

Подальший розвиток Афін тісно пов'язаний зі зростанням морської могутності, з перемогою у греко-перських війнах, організацією Першого Афінського морського союзу (Делоський союз) і створенням Афінської морської держави, до якої належало близько 200 союзних міст-держав.

Найвищий розквіт Афінської держави та піднесення її могутності припадає на час правління Перікла (443-429 рр. до и. е.). Афінська конституція цього періоду не зазнала помітних змін, але з ліквідацією майнового цензу і запровадженням оплати державних посад всі корінні громадяни Аттики чоловічої статі мали право брати участь в управлінні державою. Афіни перетворилися на центр не лише економічного і політичного, а й культурного життя Стародавньої Греції.

За часів Перікла жили такі видатні вчені, письменники і художники, як Геродот, Анаксагор, Софокл, Фідій та ін., було відбудовано Акрополь, споруджено його головний храм Парфенон тощо.

Агресивна зовнішня політика Афінської держави, спрямована на здобуття гегемонії в Греції, на економічне та політичне панування в інших районах Середземномор'я, наштовхнулась на сильного суперника - Спарту, що зрештою призвело до Пелопоннеської війни (431-404 до н. е.) - одного з найбільших збройних конфліктів в історії Стародавньої Греції між союзами грецьких полісів: Делоським (на чолі з Афінами) і Пелопоннеським (на чолі зі Спартою). Поділяється на три періоди: Архідамова війна (431- 421 рр. до н. е.), Сицилійська війна (420-413 рр. до н. е.) і Декелейська війна (413-404 рр. до н. е.). Причиною війни стало протистояння між Афінами і Спартою, які змагалися за гегемонію в Елладі. У 431 р. до н. е. війська Спарти вторглися в Аттику, однак жодної битви не відбулося, оскільки Афіни за планом Перікла вели війну лише на морі, а населення міста сховалося за його стінами. У 421 р. до н. е. було укладено так званий Нікієв мир на умовах довоєнного становища. У 414 р. до н. е. афінський флот зазнав поразки під Сиракузами, що призвело до послаблення союзу і виходу з нього деяких грецьких міст. У 405 р. до н. е. афінський флот знову було розгромлено. Наступного року Афіни, які перебували в облозі, капітулювали. За умовами миру Делоський союз було розпущено, Афіни передали Спарті флот, ліквідували укріплення, визнали гегемонію Спарти в грецькому світі. В Афінах установився олігархічний режим "тридцяти тиранів". Пелопоннеська війна призвела до занепаду економіки, загострила політичну боротьбу, прискоривши кризу полісної системи в Греції. У

IV ст. до н. е. Афінська держава переживала глибоку кризу, її спроби відновити свою могутність шляхом утворення Другого Афінського морського союзу не мали успіху.

У 338 р. до н. е. Афінська держава, разом з іншими державами Греції, була завойована Македонією.

Стародавня Спарта

З другої половини VII ст. до н. е. на перше місце серед держав Пелопоннесу висувається Спарта. Назву державі дало місто Спарта, що виникло в XI-X ст. до н. е. Протягом IX - першої половини VIII ст. до н. е. спартанці вели запеклу боротьбу з сусідніми племенами за панування над усією Лаконією - областю на півдні Пелопоннесу, яку зрештою підпорядкували своїй владі. Значна частина місцевого (ахейського) населення була поневолена. Ті общини, які мешкали на малородючих землях і добровільно визнали гегемонію Спарти, увійшли до складу окремої держави на правах так званих періеків. Вони вважалися особисто вільними і користувалися громадянськими правами в своїх общинах і полісах.

V самій Спарті вони почувалися людьми "другого сорту".

Таким чином, у Спарті було три основні класи: повноправні громадяни - спартіати, поневолені ілоти (населення, навернене у рабство; термін "ілоти" означав - полонені) та вільні, але не повноправні періеки.

У цей період сформувалися основи державного устрою Спарти, що не змінювалися протягом століть. Тут правили дві царські династії, представники яких користувалися загальною повагою, хоча влада їх була дуже обмеженою.

Особливе місце в ранній історії Спарти посідав період так званих Мессенських війн. Причиною їх був "земельний голод". Спарта вирішувала цю проблему за рахунок своїх сусідів. Головним об'єктом спартанської експансії стала заможна і велика область у південно-західній частині Пелопоннесу - Мессенія.

Перша Мессенська війна тривала близько двадцяти років і завершилася перемогою спартанців, які поневолили її населення, зібравши велику данину. Проте поневолені мессенці повстали проти панування Спарти. Розпочалася друга війна і, незважаючи на героїзм мессенців, Спарта знову здобула перемогу.

Найродючіші землі Лаконії та Мессенії розподілялися і роздавалися спартіатам разом із закріпленими за ними і лотами, які були зобов'язані працювати на володаря землі, сплачувати податок. Спартіати не мали права продати чи вбити ілота, оскільки раби і земля вважалися власністю держави.

Праця і лотів давала спартіатам можливість не працювати, вивільняючи час для занять державними справами, вдосконалення військового мистецтва.

Разом з тим існувала постійна загроза заколоту ілотів. Утримати їх у покорі можна було з допомогою систематичного терору. Законодавцем Лікургом було проведено серію реформ, завдяки яким у короткий термін Спарта перетворилася на військовий табір, усі мешканці якого повинні були дотримуватися суворої дисципліни. Закони Лікурга регламентували найменші подробиці поведінки, форми одягу, навіть бороди і вусів кожного громадянина.

Закони передбачали, що кожний спартіат мав віддавати своїх семирічних дітей у спеціальні табори, де у них розвивалися навички воїна, терплячість, уміння наказувати і підкорятися, переносити різні труднощі.

Основою законів був принцип рівності. Запроваджувалася система заходів, спрямованих проти особистого збагачення: вилучено з обігу золоті та срібні монети, заборонено купівлю-продаж землі, всі спартіати мали носити простий і грубий одяг, було накладено заборону на виробництво і користування предметами розкоші тощо. За виконанням законів і правил поведінки стежили спеціальні наглядачі, які вживали адміністративних заходів до порушників.

Перетворення сприяли консолідації вільних громадян перед постійною готовністю ілотів до повстання. Завдяки цьому Спарта вийшла переможницею у третій Мессенській і в Пелопоннеській війнах. Вона підкорила собі практично всі держави Пелопоннесу, намагаючись розширити свій вплив на Афіни. Проте великодержавні претензії базувалися лише на військовій могутності, а в економічному, політичному і культурному аспектах Спарта відставала від грецьких держав, особливо від Афін.

Поступово Спарта ставала головним оплотом політичної реакції на території Греції. греція спарта устрій рабовласницький

Державний устрій Спарти мав яскраво виражений характер рабовласницької олігархії. Найвищим органом державної влади були Народні збори (апелла) за участю всіх спартіатів. Проте порівняно з афінськими зборами вони маля значно менше прав: могли приймати або відхиляти закони, але не обговорювати їх. Не обговорювалися також фінансові питання, не контролювалася діяльність магістратів, не розглядалися судові справи. Фактично це був орган спартанської олігархії.

Олігархія (грец. oligarchia, від oligos - нечисленний і arche - влада) - одна з форм режиму, за якого влада (політична, економічна та ін.) належить обмеженому колу осіб (військових, фінансистів та ін.). Вперше термін трапляється у стародавніх грецьких письменників (наприклад, у Арістотеля, Полібія) для характеристики форми державного устрою, яка виникає в результаті виродження аристократії.

Вирішальну роль у державному управлінні відігравала Рада геронтів (герусія) з 30 чоловіків віком старше 60 років. 28 із них обиралися довічно, до складу геронтів входило і два царі. Рада ніким не контролювалася і мала право скасовувати рішення народних зборів. Вона фактично вирішувала усі справи держави. Не менш авторитетним органом була колегія з п'яти наглядачів. Вони наглядали за виконанням законів, контролювали посадових осіб, навіть діяльність царів, щоб не допустити посилення царської влади, мали право притягати царів до суду.

У Спарті владарювали два царі, які належали до двох династій. Кожний з них користувався однаковою владою і був підконтрольний апеллі, герусії та колегії наглядачів. Прерогативою царів було верховне військове керівництво і керівництво релігійним культом. Царі були великими землевласниками.

Значна роль у державному управлінні належала військовим. Спартанська апелла як верховний орган була практично зборами воїнів-спартіатів. В армії існував численний командний корпус.

Загалом спартанський державний устрій був поєднанням громадянської та військової влади, в якому влада вузької спартанської олігархії урівноважувалась авторитетом військових командирів на чолі з царями, з якими змушені були рахуватися спартанські виборні органи.

Спарті належала провідна роль у Пелопоннеському союзі, який був однією з найсильніших військово-політичних коаліцій Греції. Вищим його органом були збори всіх союзників, що відбувалися в Спарті. Кожний союзний поліс мав на них один голос. Рішення зборів затверджувалися спартанською Капеллою, а союзне військо очолювали спартанські царі.

Використовуючи значний військово-політичний потенціал Пелопоннеського союзу, Спарта стала однією з наймогутніших держав Греції та відігравала вирішальну роль у грецькому світі в V-ІV cт. до н. е., виступаючи оплотом грецької олігархії.

Размещено на Allbest.ru