Перші роки існування СССР

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Втручання іноземних держав у громадянську війну

Встановлення більшовицького режиму в Росії, початок громадянської війни, союзні зобов'язання країн Антанти у війні проти країн німецького блоку спонукали Англію, Францію, США, Японію на втручання у громадянську війну. Вони підтримували озброєнням, військовою технікою, коштами та дипломатично всі антибільшовицькі сили. Німецькі та австро-угорські війська перебували на території від Ризької затоки до Дунаю згідно з мирним договором Радянської Росії та Української Центральної Ради з Центральними державами.

Англійські вояки чисельністю 200 тис. осіб десантувалися у березні 1918 р. у Мурманську згідно з домовленістю місцевої Ради, в якій більшість становили меншовики й есери. Згодом там десантувалися французькі та американські військові частини.

У Владивостоці за згодою французів і американців висадився японський десант, а потім десанти інших країн.

У липні 1918 р. голосами представників антирадянських партій Бакинська рада прийняла постанову про запрошення англійців для захисту міста від німецько-турецьких військ. Ашхабадсь-кий уряд на чолі з есерами, який контролював майже весь Закас-пій, домовився з англійцями про прихід їхніх військ у Туркестан. На початку серпня англійські війська висадилися в Архангельську.

Різною була участь іноземних військ у громадянській війні. Так, у Мурманську англійські офіцери почали формувати сло-в'яно-британський легіон. В Архангельську англійські інструктори готували армію із місцевих антирадянських елементів. На сході Росії Англія, США і Франція не вступали в бойові дії з частинами Червоної армії. Тут до антирадянської діяльності підбурювався 40-тисячний корпус чехословаків, який прямував на Далекий Схід, а потім до Франції.

Об'єднання всіх антирадянських сил за підтримки іноземних військ і чехословацького корпусу привело до падіння радянської влади. До осені 1918 р. більшовицька влада втратила величезні території та перебувала в повному оточенні.

Проте змінилася і ситуація у світі. Центральні держави зазнали поразки. У Франції, Англії і США зросли можливості для втручання в справи Росії. Центр боротьби проти більшовизму переносився на південь.

Восени 1918 р. англо-французькі війська висадилися в Севастополі та Одесі, а взимку 1919 р. - у Херсоні та Миколаєві. Разом з білогвардійцями вони увійшли на територію України. Проте навесні Червона армія перейшла в наступ, зайняла Херсон, Миколаїв, Одесу, Севастополь. Під впливом руху в Англії та Франції, що вимагав повернути війська на батьківщину, "Руки геть від Радянської Росії!" і більшовицької пропаганди іноземні війська революціонізувалися. За цих умов Антанта дещо змінила свою тактику. З врахуванням громадської думки щодо інтервенції реальним було постачання антирадянських сил зброєю тощо.

Основні надії іноземні держави покладали на армію Колчака. Тільки зі США він одержав 393 тис. гвинтівок і 15 618 тис. патронів.

Навесні 1919 р. країни Антанти допомогли антирадянським силам сформувати значні військові сили.

Колчак навесні 1919 р. захопив значні райони Сибіру, дійшов майже до Волги. Проте в червні був вимушений залишити всі території, які він захопив.

Білі війська захопили Харків, Орел і вийшли на Тулу - останнє перед Москвою місто. Тут відбулися кровопролитні бої, але перемогу здобула Червона армія. Юденич з півночі намагався допомогти Денікіну, проте без успіху. У січні 1920 р. було остаточно розгромлено колчаківську армію, а залишки денікінської армії відступили до Криму.

Внаслідок загострення відносин між Польщею і більшовицькою Росією у квітні 1920 р. розпочалася радянсько-польська війна. Підписання в жовтні 1920 р. перемир'я між двома країнами дало можливість більшовикам зосередити сили на боротьбі проти Врангеля в Криму, результатом чого було здобуття Червоною армією Севастополя.

На Далекому Сході до квітня 1920 р. були евакуйовані чехословацькі, американські, англійські та інші іноземні війська. Японські військові частини залишалися на Далекому Сході.

У квітні 1920 р. за рішенням ЦК РКП(б) і уряду РСФРР створили буферну Далекосхідну республіку, а в 1922 р. Далекий Схід був звільнений від японських військ.

Втручання іноземних держав у громадянську війну, значна військова, матеріальна і фінансова допомога антибільшовицьким силам не сприяли завершенню війни, а лише збільшили людські жертви і матеріальні втрати. Гасло "єдиної і неподільної" Росії, яке сповідував білий рух, суперечило сподіванням народів колишньої Російської імперії здобути державну незалежність.

2. Радянська держава в період НЕПу

іноземний війна економічний політика

1921 р. партія більшовиків відмовилася від основних принципів "воєнного комунізму" і перейшла до нової економічної політики (непу).

Причини її запровадження такі.

Повна руйнація економіки внаслідок громадянської війни та запровадження "воєнного комунізму". Наприкінці 1920 р. продукція металообробних підприємств становила лише 7 % від рівня 1913 р., а виробництво чавуну - трохи більше 2 %. Унаслідок браку палива і сировини більшість підприємств припинили роботу; залізниці виконували не більше 12 % обсягу перевезень 1913 р. Практично не працювали пошта і телеграф. Особливо важкими були людські втрати. Впродовж 1917-1920 рр. вони, за різними оцінками, становили від 10 до 15 млн осіб. Особливо багато загинуло чоловіків - їх чисельність зменшилася на третину. Понад 4 млн осіб стали інвалідами.

Велика хвиля антибільшовицьких повстань у країні. Головними вимогами повсталих стало усунення більшовиків від влади. Справді, на межі 1920-1921 рр. загрозливі розміри економічної кризи викликали в Західному Сибіру, на Північному Кавказі, в Україні, на Дону і Поволжі нову хвилю селянських повстань. Селянські повстання, які були останньою спробою опору більшовицькій владі і які остання розглядала як політичний або куркульський бандитизм, за характером були не стільки антирадянські, скільки антибільшовицькі. В їх основі лежало незадоволення ставленням правлячої партії до селянства і важкими наслідками політики "воєнного комунізму". Насамперед селяни протестували проти примусового вилучення продовольства (продрозкладки) і пов'язаної з ним заборони торгівлі.

Найбільш масовим селянським виступом, який спалахнув ще влітку 1920 р., було повстання селян Тамбовської і кількох сусідніх губерній. Його очолив О. Антонов, який з 1906 р. належав до есерівської партії, поділяючи і підтримуючи її основні програмні положення. Повстанці висунули низку демократичних, економічних і політичних вимог, у тому числі скликання Установчих зборів, дозвіл на участь російського й іноземного капіталу у відбудові господарства, проведення часткової денаціоналізації, розвиток кооперації тощо. Повстанська армія, чисельність якої сягнула 50 тис. осіб, змогла захопити кілька повітів, на території яких була створена своєрідна "селянська республіка". Повсталі селяни стратили близько 2 тис. партійних і радянських працівників.

Придушення селянського виступу на Тамбовщині здійснювалося з винятковою жорстокістю. Командувачу військ у губернії

М. Тухачевському у квітні 1921 р. було поставлено завдання впродовж місяця повністю ліквідувати повстання. Для цього задіяли 100 тис. червоноармійців, яких підтримувала артилерія, броньовики та літаки. Бойові дії частин РСЧА проти повстанців супроводжувалися масовими розстрілами, знищенням селянських господарств, використанням хімічної зброї (отруйних газів "для викурювання бандитів із лісів"), створенням мережі концтаборів. Лише на початку літа повсталі селяни припинили опір. Тамбовське повстання, яке тривало з літа 1920 до літа 1921 р. і забрало близько 50 тис. життів селян і червоноармійців, найяскравіше продемонструвало банкрутство політики "воєнного комунізму".

Крім повстання на Тамбовщині, спалахнуло повстання в Західному Сибіру, яке охопило всю Тюменську і частину Омської, Челябінської та Єкатеринбурзької губерній. Воно також перетворилося на справжню війну селян-партизанів з військовими з'єднаннями РСЧА. Загальна чисельність повсталих досягала 60 тис. осіб. їм удалося проголосити Тобольську федерацію, створити Тимчасову міську раду на чолі з есером О. Коряковим. Повстанці анулювали всі радянські закони, у Тобольському та інших повітах здійснили денаціоналізацію торгівлі та промисловості, повернули селянам конфісковані радянською владою землі. Лише у червні 1921 р. ціною великих зусиль і жертв західносибірське повстання вдалося придушити.

Спільним для селянських повстань кінця 1920 - початку 1921 р. було те, що гасло свободи ринку, яке в роки громадянської війни висувала заможна частина села, тепер об'єднувало все селянство. Водночас насильство і свавілля, що приховувалися за революційною фразою, докорінно змінили ставлення населення в усіх радянських республіках до більшовицької партії, зумовили появу спільного для всіх незадоволених гасла "Ради без комуністів".

Навесні 1921 р, вибухонебезпечною стає ситуація і в містах. Голод, який охопив країну, став безпосередньою причиною масових страйків у багатьох промислових центрах Росії, зокрема у Петрограді, де було оголошено про закриття з 1 березня 93 підприємств, Москві, Тулі. 25 лютого у Петрограді було оголошено військовий стан і створено Комітет оборони міста, натовпи незадоволених більшовицькою політикою жителів розганялися червоними курсантами.

Кульмінацією всеосяжної кризи більшовиків стало повстання моряків у Кронштадті (28 лютого -18 березня 1921 р.). Початок йому поклало прийняття 28 лютого екіпажами лінкорів "Петропавловська і "Севастополь" відозви із закликом до уряду дотримуватися прав і свобод, проголошених у жовтні 1917 р. Заклику до повалення влади рад ця резолюція не містила, але була спрямована проти всевладдя більшовицької партії.

Учасники повстання ухвалили резолюцію з вимогами негайних перевиборів рад як таких, що не відповідають волевиявленню робітників і селян, свободи слова і друку для трудящих, свободи зборів, звільнення всіх політв'язнів, дозволу на вільне кустарне виробництво власною працею. Було створено Тимчасовий революційний комітет (ТРК), який очолив старший писар лінкора "Петропавловськ" С. Петриченко. На його бік перейшла частина більшовицької організації фортеці на чолі з Ф. Первушиним. Влада у місті без жодного пострілу перейшла до ревкому. У дні повстання близько 300 комуністів було взято під варту. Гаслами повсталих моряків стали "Влада Радам, а не партіям", "Геть контрреволюцію справа і зліва" тощо. Повсталі сподівалися на мирну "перебудову радянського ладу".

Для безпосереднього керівництва придушенням повстання РНК направила до Петрограда Л. Троцького, С. Каменева, М. Тухачевського, П. Дибенка та інших більшовицьких лідерів.

Проти 28-тисячного гарнізону Кронштадта було кинуто близько 50 тис. солдатів. 18 березня Кронштадт захопили частини РСЧА. Близько 8 тис. оборонців міста знайшли порятунок у сусідній Фінляндії. До літа 1921 р. за участь у Кронштадтському повстанні, за неповними даними, до розстрілу було присуджено понад 2,1 тис. осіб, а близько 6,5 тис. отримали різні терміни ув'язнення.

Масові селянські повстання весни 1921 р. та кронштадтські події, значно прискорили прийняття радянським керівництвом рішення про кардинальну зміну економічної політики.

15 березня 1921 р. X з'їзд РКП(б) ухвалив постанову "Про заміну розкладки натуральним податком", що стала початком переходу до НЕПу.

Суть НЕПу становили:

заміна на селі продрозкладки продподатком: селяни продавали б державі за низькими цінами частину продукції, а решту мали право продати на ринку;

денаціоналізація (приватизація) середніх і дрібних підприємств; впровадження госпрозрахунку; "командні висоти" в економіці - важка промисловість, банки, транспорт, зовнішня торгівля - залишалися в руках держави; визнавалися такі форми власності, як приватна, орендна, кооперативна;

введення у промисловості продажу надпланової продукції за ринковими цінами;

відновлення під контролем держави товарно-грошових відносин;

запровадження стійкої грошової одиниці - червінця замість знецінених радянських грошових знаків.

Нова економічна політика, на відміну від попередньої - "воєнного комунізму", включала елементи ринку. Це був єдиний шлях відродити зруйновану економіку.

Декретом Раднаркому від 28 березня 1921 р. встановлювався хлібний податок у розмірі 240 млн пудів замість 423 млн пудів, що планувалися за розкладкою на 1920 р. За рахунок торгівлі й обміну передбачалося додатково отримати ще 160 млн пудів. Тим самим запланований мінімум, що його держава планувала отримати для споживання, мав досягти 400 млн пудів.

З метою як найшвидшого відновлення сільського господарства селяни у 1922 р. одержали право здавати землю в оренду, використовувати найману працю, об'єднуватися в кооперативи. За короткий час на селі виникли різноманітні форми кооперації: об'єднання селян для збуту продукції своїх господарств, купівлі сільськогосподарського реманенту, одержання кредитів, обробки землі тощо. Цими формами в роки непу було охоплено близько 25 % селянських господарств.

Суттєві перспективи відкривав НЕП і перед міськими жителями. Урядові постанови від 17 травня і 10 грудня 1921 р. поклали початок частковій денаціоналізації промисловості. Декретом РНК РСФРР від 24 травня того ж року була дозволена приватна торгівля. Повсюди почали відкриватися приватні крамниці, магазини, їдальні, кафе.

НЕП зумовив суттєві зміни в промисловості. Контролюючи важку промисловість, держава передала в оренду організаціям (кооперативам, артілям та ін.), а також приватним особам дрібні підприємства.

До 1923 р. була децентралізована система управління промисловістю. Ліквідовано главки і створено 78 трестів: 3 союзні, 21 республіканський, 54 губернські. Кількість головних комітетів і центрів Всесоюзної ради народного господарства (ВРНГ) скоротилася втричі, майже так само і чисельність управлінських кадрів. Підприємства одержали більшу самостійність. Об'єднані в трести, вони стали працювати на принципах госпрозрахунку, самофінансування і самоокупності. Нерентабельні підприємства закривалися або здавалися в оренду. Лише за 1921-1922 рр. виникло понад 10 тис. приватних підприємств. Як правило, вони здавалися в оренду колишнім власникам на строк від 2 до 5 років в обмін на 10-15 % виробленої продукції. Усього в середині 20-х років приватний сектор давав від 20 до 25 % продукції, що вироблялася промисловістю Радянського Союзу. Незважаючи на часткову денаціоналізацію, держава зберігала за собою "командні висоти" економіки: енергетику, металургію, нафтодобування і нафтопереробку, транспорт, зовнішню торгівлю.

Приватним особам дозволялося брати в оренду і відкривати дрібні підприємства (спочатку з кількістю робітників до 20 осіб, а пізніше дещо більше), започатковувати кооперативи, окремі фабрики і заводи передавалися в концесію (оренду) іноземцям.

Усього у 1921-1929 рр. Радянська Росія отримала від західних підприємців близько 2670 пропозицій щодо створення концесій, однак не всі вони були реалізовані. У середині 20-х років концесійні підприємства давали майже 85 % марганцевої руди, понад 60 добутого свинцю і срібла, 30 золота, 26 цинку, 19 міді, 22 % виготовленого одягу і галантереї. Нерідко створювалися змішані акціонерні підприємства за участю державного, кооперативного, приватного та іноземного капіталу.

Майже відразу стали виникати синдикати - організації для закупівлі сировини, планування торговельних операцій і збуту однорідної продукції. Діяльність синдикатів, влаштування оптових ярмарків і заснування товарних бірж формували ринок засобів виробництва.

За роки НЕПу замість загальної трудової повинності та трудових мобілізацій, характерних для "воєнного комунізму", утвердилося вільне наймання робочої сили. Була ліквідована зрівняльна система оплати праці. Більш кваліфікована праця оплачувалася краще малокваліфікованої. Підприємства стали позбавлятися від зайвих і непридатних робітників. Зросло безробіття. Для допомоги безробітним створювалися біржі праці, які проводили їх реєстрацію, навчання, допомагали матеріально, направляли на роботу тощо.

Було нормалізовано фінансову систему. Відновлено банки, кредитні установи, нормалізовано податкову політику. Невдовзі платними стали транспортні, комунальні та поштово-телеграфні послуги. У 1922-1924 рр. була проведена фінансово-економічна реформа: наприкінці 1922 р. з'явилися червінці - тверда радянська валюта, яка забезпечувалася золотом, обслуговувала господарський оборот та вільно обмінювалася на іноземну валюту. Того самого року були створені перші фондові біржі, де дозволялася вільна кулівля-продаж валюти і золота. Навесні 1924 р. замість так званих радзнаків (знецінені радянські рублі), що вилучалися з обігу, розпочався випуск державних казначейських білетів. Було зупинено шалений темп інфляції.

Докорінно відрізняючись від "воєнного комунізму", НЕП сприяв успішній відбудові народного господарства. Вже з 1921 р. розпочалася реалізація плану ГОЕЛРО. У 1922 р. дала струм Каширська електростанція поблизу Петрограда. У 1924-1926 рр. запрацювали Шатурська, Ярославська, Волховська та деякі інші

ГЕС, що дало змогу в 1,5 раза збільшити випуск електроенергії порівняно з 1913 р. До 1923 р. було в основному подолано і транспортну кризу. Рух поїздів відновився на території всіх радянських республік.

1924 р. Путиловський у Петрограді, а згодом Харківський і Коломенський машинобудівні заводи стали випускати трактори, московський завод AMO - вантажні автомобілі.

У 1925 р. велика промисловість майже досягла рівня 1913 р., а у 1926 р. перевершила його. Відродження промисловості сприяло й збільшенню чисельності робітничого класу: у 1926 р. на фабриках і заводах країни працювало 2,3 млн осіб.

У середині 20-х років приблизно довоєнного рівня досягло сільське господарство СРСР. У 1921-1922 рр. держава отримала 233 млн пудів зерна, у 1922-1923 рр. - 429,6 млн, у 1923- 1924 рр. - 397 млн, у 1925-1926 рр. - 496 млн пудів.

У роки здійснення нової економічної політики на її долю випали серйозні випробування. Ціни на промислові товари було штучно завищено, а на сільськогосподарські - заморожено. Утворилися так звані "ножиці цін", в результаті яких селяни, що становили переважну більшість населення, не могли купувати дорогі для них товари народного споживання. Селяни не бажали добровільно продавати хліб державі за низькими цінами, прагнучи продавати його безпосередньо споживачам за цінами вільного ринку, які були значно вищими, ніж державні. Наприкінці 1923 р. селянське повстання спалахнуло в Амурській області, а влітку наступного року - в Грузії. Виникали хлібозаготівельні труднощі, які особливо дали про себе знати у 1925-1926 та 1927-1928 рр.

Держава змушена була знизити ціни на промислові товари, особливо на продукцію легкої промисловості та сільськогосподарський реманент. Одночасно підвищувалися закупівельні ціни на продукцію сільського господарства і було організовано кредит для селян. Кризу збуту вдалося подолати, але повністю нееквівалентний обмін ліквідувати не вдалося.

Головним наслідком НЕПу було швидке відродження економіки.

НЕП на практиці засвідчив свою життєздатність. Конкуренція між державним (мав 86,4% потужностей), кооперативним (7%) і приватним (5,7%) секторами забезпечила високу ефективність виробництва. Дрібна промисловість майже вся була приватною.

НЕП сприяв зрушенням у суспільно-політичному житті:

o припинилися масові розстріли;

o було оголошено амністію повстанцям;

o політичній еміграції гарантувалося вільне повернення;

o правлячий режим досягнув політичної стабільності в суспільстві.

Однак, незважаючи на цілком реальні позитивні зрушення, НЕП наприкінці 20-х років було згорнуто.

Використавши розвиток ринку для стабілізації радянської влади у першій половині 20-х років, партія завершує відступ і переходить до його поступового згортання.

o встановлення плану хлібозаготівель за кожною губернією, а потім і за округом;

o підвищення ставок податків на приватне підприємництво як у селі, так і у місті;

o вгортання грошового і товарного кредитування приватного сектору господарства;

o введення карткової системи розподілу харчових продуктів і прийняття першого п'ятирічного плану поклали край ринковим відносинам і приватному підприємництву.

НЕП не став шляхом до раціональної й ефективної економіки. Директивна економіка виявилася органічною складовою тоталітарного режиму. Правляча партія повернулася до реалізації комуністичної доктрини. У 1929 р. більшовицьке керівництво вирішило здійснити "великий перелом" і відкинути неп.

Отже, за НЕПу було досягнуто найвищих темпів розвитку країни за всі 70 років радянської влади, у найкоротші терміни відновлено господарство країни, різко зріс життєвий рівень населення. Однак НЕП не міг бути тривалим, оскільки базувався на двох несумісних основах: в економіці панували ринкові відносини, а в політиці - командно-адміністративна система, яка звикла підпорядковувати економіку своїм політичним цілям. Реформи в економіці не доповнювались реформами в політичній сфері, а незалежними власниками було важко управляти.

Размещено на Allbest.ru