Українське оперне мистецтво в роки Другої світової війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українське оперне мистецтво в роки Другої світової війни (1939-1945рр.)

Срібна М. А.

Українське оперне мистецтво в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.)

Срібна М. А.

кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник відділу "Україна 1990-х рр. - початок ХХІ ст.", Національний музеї історії України (Україна, Київ)

Здійснено першу спробу соціокультурного аналізу театрально- мистецького життя України періоду Другої світової війни 1939-1945 рр.Розкрито діяльність провідних оперних театрів країни та показана політика радянського та нацистського керівництва стосовно репертуару театру та їх кадрів.

Ключові слова: Друга світова війна, оперний театр, евакуація, балетна трупа, концертна діяльність.

Період Другої світової війни визначається як надзвичайно складний і суперечливий в розвитку культури України. Театральне мистецтво, попри військові дії та соціально-економічні негаразди, не припиняло свого існування та розвитку. В сучасний період, коли йде на сході країни війна, корисно знати досвід діяльності театральних колективів під час військових дій. Це робить досвід Другої світової війни співзвучним сучасності. Таким чином, актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю всебічного об'єктивного вивчення театрального мистецтва - важливої складової культурного процесу в Україні у 1939-1945 рр., в усіх його проявах. Аналіз як позитивного, так і негативного досвіду перетворень у галузі оперного театру дає можливість використати його в розбудові культури сучасної України.

У плині часу і подій розпорошилися матеріали про життя і творчість багатьох митців. Чимало документів загинуло в буревії Другої світової війни. У якійсь мірі цю прогалину вдалося заповнити використовуючи періодичні видання, афіші, програми, буклети, які зберігаються в різних театрах та музеях країни [1, с. 2].

Перші зміни в діяльності театрального мистецтва розпочались на Західній Україні. У 1939-1940 рр. запланований сезон міського театру у Львові не відкрився. 19 грудня 1939 р. Рада народних комісарів УРСР приймає постанову №1545 "Про організацію театрів, музичних колективів, будинків народної творчості, театрально-музичних закладів у Львівській, Дрогобицькій, Волинській, Ровенській, Станіславській і Тернопільські областях" [2]. Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 грудня 1939 р. Львів перетворено в адміністративно-політичний центр і на нього, відповідно, спрямовано основну увагу Уряду і місцевої влади. Тому першим пунктом постанови передбачено організувати у Львові Державний український театр опери та балету, надавши йому приміщення колишнього Міського театру. Також у постанові йшлосяпро відокремлення опери від драми.

Львівські митці добре сприйняли постанову. Взагалі частина української інтелігенції у перші дні встановлення на Західній Україні радянської влади вірили, що зі сходу прийшла свобода. Не маючи дотепер власних театральних приміщень і фактично перебувши у статусі мандрівних, українські колективи об' єднались у Львові.

Склад театру формувався протягом декількох місяців. Передбачалось створити творчий колектив із 550 чоловік. На початку 1940 р. колектив театру налічував 350 осіб. Формально митців підбирали на конкурсній основі. А фактично всі провідні місця займали запрошувальні спеціалісти зі східних областей УРСР та Росії [3].

У 1940 р. до сім'ї балетних театрів України приєднався і Львівський, який довгий час був одним з найбільш активних творців національних вистав, де класичний і народний танці органічно поєднувалися в самобутніх хореографічних візерунках, даючи прекрасні зразки української балетної лексики й якісно нових пластичних форм [4].

За роки війни розвиток культури мав два напрями. З одного боку, театр показував високу професійність. Мав гарну дотацію і ставив професійні вистави. Репертуарна політика була різножанрова. А з іншого боку, в регіоні проводились насильницькі депортації сотень тисяч місцевого населення, в першу чергу інтелігенції [5, с. 11].

21 вересня 1940 р. відкриття першого українського радянського сезону приурочено до річниці возз'єднання. Для цієї урочистості було запропоновано оперу російського композитора Івана Дзержинського "Тихий Дон".

У 1941 р. з нападом Німеччини на Радянський Союз припинилась творча праця мистецького колективу. Театр перестав існувати, бо головні його спеціалісти В. Манзій, М. Покровський, П. Гончаров та провідні солісти були евакуйовані у глиб Радянського Союзу. Проте кілька фахівців уникнули виїзду зі Львова. Трагічна доля спіткала диригента Якова Мунда, режисера Олександра Лейна, професора Йосипа Коффелера, багатьох артистів оркестру, працівників адміністрації театру. У перші дні вони були заарештовані і загинули у концентраційних таборах.

В Києві велику групу артистів театру опери та балету восени 1941 р. евакуювали спочатку до Уфи, а восени 1942 р. - до Іркутська, де попри неймовірні труднощі, колектив не тільки показував вистави зі свого репертуару, а й ставив нові, зокрема, написану М. Вериківським на замовлення театру оперу

"Наймичка" за мотивами творів Т. Шевченка. Треба казати, що окупаційна німецька влада теж не обминула увагою Київський оперний театр. Під назвою Велика Київська опера він уже на початку 1942 р. систематично показував вистави, котрі відвідували не тільки представники окупаційної влади, але й мешканці міста, яких, однак, у партер не допускали. На київській сцені в роки окупації йшло майже 20 опер і балетів, серед яких "Аїда", "Травіата" Дж. Верді, "Лоенгрін" Р. Вагнера, "Кармен" Ж. Бізе, "Тоска", "Мадам Баттерфляй", "Богема" Дж. Пуччіні, "Ніч перед Різдвом"

М. Римського-Корсакова, "Пікова дама"

П. Чайковського; балети "Коппелія" Л. Деліба, "Дон Кіхот" Л. Мінкуса, "Горбоконик" Ц. Пуньї. З українського репертуару головний диригент Вольфгант Брюкнер допустив на сцену тільки "Наталку Полтавку" М. Лисенка[6].

В Одеському оперному театрі опери та балету частина творчих працівників була евакуйована в Алма- Ату. Більшість же артистів оперного переїхала в Красноярськ, де об'єдналася з колективом Дніпропетровського театру опери і балету. Трупи артистів неодноразово виїжджали на фронт, де дали близько 150 концертів [7].

Колектив Донецького театру був евакуйований в Киргизію (с.Сазановку), а в червні 1942 р. він переїхав в м. Пржевальськ, де продовжував працювати над створенням нових вистав та проводив концертну діяльність у військових частинах та госпіталях.

25 грудня 1941 р. в будівлі Донецького театру відновлюється робота в окупації. Вже 1 січня 1942 р. театр відкрив свій сезон оперою С. Гулака-

Артемовського "Запорожець за Дунаєм". А з червня 1942 р. театр перейменовується на Міський театр опери і балету, де директором став режисер Мюнхенської опери Тоні Грашбергер.

Нова німецька окупація, хоч і в перших початках могла викликати у декого надію на якесь, нехай обмежене, самоврядування, не могла бути багато кращою за попередню з двох причин: це був воєнний час, і панували воєнні закони. Друге: Німеччина мала далекосяжні плани стосовно Сходу Європи, а головно щодо України і тому не можна було сподіватись ніяких особливих благ. Та існувала одна засаднича різниця між цими двома окупаціями. Під німецькою - незважаючи на воєнний терор - могла розвиватись певного роду ініціатива, якої в радянській дійсності не допускалось [8, с. 68-69].

З приходом німців до Львова встановлювався новий порядок. Однак, ставлення до культурно-освітньої роботи було дещо лояльнішим, особливо у порівнянні з тим, що діялось в інших містах України, окупованих нацистами. Відновилась робота деяких громадських організацій, з'явилась газета українською мовою, почало оживати музичне життя. Без жодної матеріальної підтримки з боку влади відбувалось безліч науково-мистецьких вечорів, виставок.

Актори українського драматичного театру разом зі співаками та музикантами у свою чергу постановили заснувати у Львові український театр. Вибране артистами керівництво затвердила міська управа і віддала новоствореному колективові приміщення Міського оперного театру. Театр очолив Андрій Петренко.

З перших днів прилучення Західної України до Генерал-Губернаторства, з наказу німців театр отримав назву Львівський оперний театр. Вистави для німців відбувались в суботу, неділю та понеділок о 19 год., а для українців були у вівторок, середу та четвер о 18 год. та у неділю о 15 год. [9].

На перші музичні прем'єри зал театру заповнювали німці. Афіші й програмки були двомовними.Проте, згодом вистави онімечувались. Зокрема, "Травіата" йшла двома мовами, а вистава "Трубадур" під кінець 1944 р. була тільки німецькою мовою.

Не довелось В. Блавацькому поставити оперу "Тарас Бульба", бо окупаційна цензура її заборонила, навіть всупереч рішення ювілейного комітету, створеного для відзначення 100-річчя від дня народження Миколи Лисенка [10, с. 191-192].

Зі звільненням українських земель в планах окупантів було підірвати деякі будівлі театрів. Зокрема, у 1944 р.нацисти при відступі хотіли підірвати Одеський оперний театр. Проте, їхні плани були зірвані. Вже 10 квітня, в день визволення Південної Пальміри від гітлерівських окупантів, на балконі будівлі замайорів радянський прапор. Саме звідси, від оперного театру, пройшли переможним маршем через місто солдати-визволителі [7].

В квітні 1944 р. акторська трупа Донецького театру, режисерОлександр Здиховський, художник Едуард Ляхович повернулась із евакуації. І вже у вересні 1944 р. в театрі відбулась прем'єра опери А. Бородіна "Князь Ігор" [11].

27 липня 1944 р. на Львівській ратуші знову засяяв червоний прапор, який засвідчив, що місто знову стало радянським. Більшість митців, які працювали при німцях в оперному театрі виїхали за кордон. Радянська влада докладала максимум зусиль, щоб повернути евакуйованих на Схід артистів. 22 серпня 1944 р. була видана постанова уряду № 1079, яка зобов'язувала місцеве керівництво поновити роботу трьох державних театрів і насамперед театру опери та балету [12, с. 69].

Постанова передбачала відновлення роботи польського драматичного та переведення до Львова Запорізького театру імені Марії Заньковецької, який у роки війни працював у Тобольську. До виконавців з місцевого населення тепер ставилися ще з більшою пересторогою, та й було їх дуже мало. Так, за статистикою солістів опери - 27, у тому числі з місцевого населення - 5 осіб; художньої адміністрації - 21, а з місцевого населення - 3; в оркестрі місцевих - 5, у балеті - 2 особи. А ось щодо обслуговуючого персоналу: всього 158 осіб, з місцевих - 155 [13].

Балетна трупа формувалась поступово і повільніше, ніж оперна. Щоб забезпечити її кадрами, при театрі створюється балетна студія під керуванням відомих солістів Олександра Ярославцева, Миколи Дельсона, педагога Клавдії Васіної. соціокультурний мистецький оперний нацистський

Значну допомогу львівському театрові надали солісти Київської опери. На запрошення директора театру Костянтина Алексєєвадеякі солісти погодились працювати у Львівському оперному театрі. У Києві оперно-балетний колектив розпочав свою діяльність на рідній сцені 28 жовтня 1944р. прем'єрою опери "Наймичка" М. Вериківського.

Таким чином, під час війни до контролю над репертуаром театрів залучалися військові політпрацівники, співробітники радянської

контррозвідки. Організаційно-художня структура театрів підпорядковувалася вимогам воєнного часу. Працівники театрів були організаторами спеціальних бригад, завдяки яким здійснювалося культурне обслуговування солдатів та командирів Червоної армії. Після завершення Другої світової війни український театр почав своє нове організаційно-художнє буття. 12 жовтня 1946 р. вийшла постанова ЦК КП(б)У "Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР і заходи по його поліпшенню". Нею відновлювався жорсткий ідеологічний прес, дещо послаблений в роки війни. Перед митцями сцени було поставлене чергове завдання - висвітлювати керівну роль партії у битві з нацизмом, всіма художніми засобами сприяти подальшому розвитку патріотизму радянських людей. У постанові різко засуджувалися майже всі історичні п'єси (за винятком "Ярослава Мудрого" І. Кочерги), твори античних авторів, які ставилися на театральних сценах УРСР. Було піддано критиці постановки всієї української класики. Зрештою, Управлінню мистецтв при РНК УРСР було категорично заборонено ставити цілу низку п' єс українських письменників. Водночас було знято дотації з усіх театрів, значно зменшено кількість акторів у колективах навіть столичних театрів. Театр, з огляду на його поширення та вплив на широкі верстви населення, одразу опинився під контролем держави. Підпорядкувавши театральну справу як галузь культури, радянська влада обмежила свободу творчості у театральному мистецтві. Останнє мало функціонувати лише в тих межах, які відповідали ідеологічним засадам комуністичної партії. Новим мистецьким явищем у період радянської влади став радянський самодіяльний театр, який виконував функції театралізованої агітації і пропаганди. Цей театр був повністю підпорядкований ідеологічним потребам влади, в ньому політика завжди домінувала над мистецтвом.

Список використаних джерел

1. Національний музей історії України. Колекційний опис №838. "Українське театральне мистецтво др. пол. ХХ - поч. ХХІ ст. (Донецький національний академічний театр опери та балету ім. А. Б. Солов'яненко).

2. Львівський державний обласний центр народної творчості і культурно-освітньої роботи. Історія створення [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.cnt.lviv.ua/main/42.

3. Вільна Україна. - 1940. - 30 січня.

4. Туркевич В. Хореографічне мистецтво України у персоналіях (бібліографічний довідник) / Туркевич В. - К.: "Інтеграл", 1999. - 224 с.

5. Культурне життя в Україні: Західні землі - 1939-1953: Т.1: Документи і матеріали // Упоряд.: Т.Галайчак, О. Луцький, Б. Микитів та інші. - Київ: Наукова думка, 1995. - 749 с.

6. Туркевич В. Національна опера України імені Тараса Шевченка / Туркевич В. - К.: вид. Національної опери України імені Тараса Шевченка, 2001. - 128 с.

7. Друге життя Одеського театру. Нова будівля -

Історія[Електронний ресурс]. - Режим доступу :

http://opera.odessa.ua/ua/pro-teatr/istoriya/druge-jittya-odeskogo- teatru-nova-budivlya/.

8. Тарнавський О. Літературний Львів 1939-1944: Спомини / Тарновський О. - К.: Піраміда, 2013. - 136 с.

9. Львівські вісті. - 1941. - 28 листопада.

10. Ревуцький В. В орбіті світового театру / Ревуцький В. - К.; Харків; Нью-Йорк: вид-во М.П.Коць, 1995. - 244 с.

11. Создание театра / Донецкий национальный академический театр оперы и балета [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://donbassopera.com/ru/sozdanie-teatra.html.

12. Максименко С. Театральне життя Львова 1941-1944 рр. // Науковий вісникКиївського національного університетутеатру, кіно і телебаченняімені І. К. Карпенка Карого. - К., 2013. - Вип.13. - С.67-84.

13. Паламарчук О. Музичні вистави Львівських театрів: (17762001) / Паламарчук О. - Львів, 2007. - 448с.

Размещено на Allbest.ru