Донбас у системі соціально-демографічних та економічних процесів (XIX — початок XX ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донбас у системі соціально-демографічних та економічних процесів (XIX--початок XX ст.)

Серед яскравої плеяди багатьох земель, що входять до колиски України по особливому помітно постає один з найбільш розвинених у промисловому відношенні районів -- могутній індустріальний Донбас. Історія цього регіону істотно відрізняється від розвитку інших областей України. Річ у тім, що саме на Донбасі у другій половині ХІХ ст. відбулося стрімке зростання важкої індустрії Російської імперії, яке за оцінками видатного мислителя М. Кондратьєва не має аналогів у світовій історії¹. Саме тому соціально-економічний розвиток цього краю у ХІХ -- на початку ХХ ст. знову й знову привертає увагу дослідників. Значне прискорення розвитку промисловості Донбасу зумовило кардинальні зміни у соціальному середовищі цього регіону. Масове відкриття все нових і нових копалень та заводів на Донбасі спричинило колосальний притік робочої сили вчорашніх кріпосних селян як з території України так і з центральних губерній Російської імперії котра була вивільнена в результаті селянської реформи 1861 р.

Відомий американський мислитель У. Ростоу виділяв п'ять стадій розвитку суспільства, дві з яких були проміжними адже забезпечували перехід до нової фази розвитку. Перша -- це традиційне аграрне суспільство з досить примітивною технікою, переважанням сільського господарства в економіці, станово-класовою структурою та владою великих земельних власників. Друга стадія являє собою перехідне суспільство. На цьому етапі створюються передумови для переходу в нову фазу розвитку: зароджується підприємництво, утворюються централізовані держави, зростає національна самосвідомість. Наступною є стадія «зсуву» з промисловими революціями і наступними за ними значними соціально-економічними і політичними перетвореннями. Останньою є стадія «зрілості», пов'язана з розвитком науково-технічної революції та зростанням міст².

Якщо слідувати за запропонованою У. Ростоу теорією, то всі ці стадії розвитку на Донбасі пройшли набагато швидше порівняно з іншими регіонами Російської імперії. Саме тому виявлення особливостей етнічного, соціально-економічного, технічного те демографічного розвитку регіону дозволить зрозуміти які чинники мали рушійний вплив на його стрімке економічне зростання.

Необхідно визнати, що на сьогодні різноманітність ракурсів і просторових масштабів, взаємодоповнювана регіональна фрагментарність і множина поглядів на територіальну конфігурацію і структурованість історичного процесу ввійшли до неодмінних складових загальнонаціональних реконструкцій історії. В українському контексті регіональна проблематика має особливе значення з огляду на цілий комплекс проблем, які вирізняються фундаментальним значенням для відтворення загальної історії України.

Одним з ключових аспектів історії Донбасу є формування національної ідентичності населення. Річ у тім, що специфіка переселенських потоків і територіальні особливості значною мірою вплинули на процес становлення національної свідомості місцевих мешканців. Наступною важливою проблемою, що потребує всебічного дослідження є соціально-економічне освоєння краю яке здійснювалося спочатку переважно за рахунок розвитку сільськогосподарського виробництва.

Представляє науковий інтерес й етнічна структура та міжнаціональні взаємини, які склалися на Донбасі. У цьому контексті варто врахувати самобутню етнічну історію регіону. Справа в тому, що етнонаціональним процесам у швидкозростаючих промислових районах були притаманні інтенсивність і багатовимірність, які зумовлювались високими мобілізаційними можливостями по залученню робочих ресурсів, що репрезентували різні етнічні спільноти, традиції, норми соціальної поведінки тощо. Саме тому необхідно визнати, що з другої половини ХІХ ст. разом з швидким зростанням видобутку вугілля та розвитком металургії Донбас на тривалий час став зоною взаємодії та взаємопроникнення національних культур, тереном для змагання соціо- та етнокультурних впливів.

Історія Донбасу ХІХ -- початку ХХ ст. тісно пов'язана зі становленням важкої індустрії. У зв'язку з цим одним з найголовніших факторів, які вплинули на розвиток промисловості краю був технічний переворот, який знаменував собою масове запровадження у виробництво парових машин, що значною мірою прискорювали виробничий процес і частково заміняли ручну працю.

Значний вплив на розвиток різних соціально-економічних перетворень на Донбасі в минулому мала постійно зростаюча урбанізація, адже саме завдяки реформам імператора Олександра II у 1860-1870-х рр. у регіоні виник цілий ряд робітничих селищ, збільшилася концентрація промислового населення в містах. На межі ХІХ-ХХ ст. на Донбасі утворилась найбільш розгалужена мережа міст і робітничих селищ. Швидкими темпами зростала концентрація робітничого населення з його проблемами й досягненнями та викликами всьому суспільству.

Зважаючи на вищесказане, метою даної студії слід вважати ґрунтовне вивчення таких аспектів зародження індустріального суспільства на Донбасі у ХІХ -- на початку ХХ ст., як заселення території, зміни у етнодемографічній палітрі, розвиток сільськогосподарського виробництва та становище селянства, характер промислового перевороту та зростання урбанізаційних процесів.

Звичайно, всебічний і фундаментальний аналіз цих факторів протягом значного періоду вимагає більш ґрунтовного і всебічного аналізу, який, поза всяким сумнівом, заслуговує на окрему фундаментальну працю. Та все ж, брак джерел й незначний ступінь розробки теми у вітчизняній історіографії наштовхує на думку про здійснення такого роду наукової розвідки лише за певними аспектами.

Необхідно визнати, що історія Донбасу за радянської доби була об'єктом для створення та поширення ідеологічних спекуляцій, догм і міфів, які побутують й дотепер. Зазначені тенденції, що виникли у процесі вивчення історії цього регіону, спричинили до появи надзвичайно заплутаних, суперечливих та ідеологічно заан- гажованих наукових реконструкцій.

Джерельна база дослідження містить матеріали дореволюційної статистики,³ результати першого перепису населення Російської імперії у 1897 р.⁴, рекламні⁵ і довідкові видання⁶ та публікації у періодиці тих часів⁷.

Аналізуючи історіографію роботи слід відзначити, що своєю значимістю для розуміння демографічних змін на території південного сходу України має робота відомого радянського дослідника історії демографії А. Рашина «Население России за 100 лет (1811- 1913 гг.)» (М., 1956). Завдяки наведеним ним даним можемо побачити, як з другої половини ХІХ ст. через швидке зростання промисловості процес збільшення населення на Донбасі істотно прискорився⁸.

Окремим рядком слід згадати монографічну роботу О. Дружи- ніної «Южная Украина 1800-1825 гг.» (М., 1970). Завдяки використанню різних правових джерел, матеріалів дореволюційної статистики та архівних документів дослідниці на високому фаховому рівні вдалося відтворити загальну картину як соціально-економічного так і міжетнічного розвитку південного регіону України (котрий в ті часи називався Новоросією) у першій чверті ХІХ ст.⁹

Значною мірою розкривають усю складність процесу індустріалізації Донбасу у ХІХ ст. праці радянських істориків Л. Мельник¹⁰ та Т. Деревянкіна¹¹. Завдяки їх студіям можемо проаналізувати всі аспекти такого складного явища як промисловий переворот, простежити в яких галузях виробництва в Україні вперше були запроваджені парові машини і як це вплинуло на зростання обсягів виробництва.

Серед сучасних українських студій представляє науковий інтерес дисертаційне дослідження С. Пєткова «Переселенські національні меншини на українських землях у складі Російської імперії в XVIII -- на початку ХХ ст. (Історико-правове дослідження)» (Х., 1999), присвячене вивченню правового оформлення колонізації різних земель України. Дослідник переконливо довів, що іноземні колоністи мали набагато вищий правовий статус порівняно з місцевими українськими селянами¹².

Дисертаційна робота А. Маргулова «Урбанізація Донбасу у 1861-1917 роках» (Донецьк, 2005) присвячена заснуванню і розвитку міст і промислових поселень регіону. Дослідник простежив закономірності формування міського середовища населених пунктів Донбасу, простежив зміни життєвого рівня його мешканців¹³.

Важливе значення для всебічного аналізу досліджуваної проблеми має робота В. Подова та В. Курило «Історія Донбасу» (Луганськ, 2009). Автори завдяки широкому залученню праць попередників та різноманітних дореволюційних джерел з принципово нових позицій відтворили історію краю. Разом з тим, для них не вдалося повністю відійти від радянських підходів в аналізі історичного процесу¹⁴.

Сучасний український дослідник Ю. Ніколаєць у монографічній роботі «Поселенська структура населення Донбасу: (етнологічний аспект динаміки)» (К., 2012) здійснив спробу комплексного аналізу процесу етнічного заселення Донбасу, показав ступінь участі різних етнічних груп в економічному житті краю тощо¹⁵.

Завдяки колективній праці «Нариси етнічної історії Донеччини (XVIII -- початок ХХ ст.)» (Артемівськ, 2010) можна дізнатися про непростий розвиток взаємовідносин різних етнічних груп в процесі становлення промисловості Донбасу. Загалом автори акцентують увагу на тому, що саме українцям належить ключова роль в розвитку економіки краю¹⁶.

Завершуючи огляд історіографії проблеми необхідно згадати і про творчий доробок іноземних дослідників. Так, японський дослідник Г. Куромія у монографії «Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870-- 1990-і роки» (К., 2002) ретельно проаналізував еволюцію як соціальних так і етнічних процесів у регіоні. На яскравому фактологічному тлі автору вдалося по новому побудувати оригінальну розповідь про непрості міжетнічні взаємини в краї, показати всі нюанси протистояння між важкою працею шахтарів і владою та капіталом¹⁷.

Завдяки роботі історика демографії В. Кабузана «Украинцы в мире: динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII века -- 1989 год: формирование этнических и политических границ украинского этноса» (М., 2006) можемо простежити як змінювалося співвідношення різних етносів у загальній соціальній структурі Донбасу та дізнатися якою мірою українці приймали участь в господарському освоєнні краю¹⁸.

Узагальнюючи дані по історіографії проблеми слід зазначити, що на сьогоднішньому етапі праці як вітчизняних, так і зарубіжних авторів по новому розкривають різні аспекти зародження індустріального суспільства на Донбасі. Дослідники намагаються більш об'єктивно, без ідеологічних озирань висвітлювати процес еволюції економічного потенціалу регіону, зміни у його етнодемографічній палітрі та посилення процесів урбанізації.

Аналіз етнодемографічних процесів на Донбасі дозволяє стверджувати, що в першій половині ХІХ ст. тубільне кочове населення, було виселене з регіону частково через витіснення прийшлими селянами-землеробами переважно з українських земель, частково завдяки відповідній політиці російської влади. Імперська адміністрація, виселяючи місцевих кочівників, намагалась забезпечити політичну стабільність у прикордонних областях. Значну роль у господарському освоєнні Донбасу відігравали іноземні колоністи, котрі отримували від влади в користування землю на вигідних умовах. Разом з ними у процесі заселення колишнього Дикого поля активну участь брали росіяни, греки, євреї, німці, поляки та ін. Левову ж частку переселенців становили українці. Через аграрне перенаселення та посилення визиску сільськогосподарських виробників із боку держави та поміщиків українські селяни з підросійських губерній Росії прямували на південь України, де була значна кількість незайнятих земель, а податки й повинності -- значно меншими. На відміну від попередніх категорій переселенців українські селяни в юридичному плані були незахищеними. Разом із початком вуглевидобутку на Донбасі з другої половини ХІХ ст. обсяги переселення найманих робітників у цей регіон істотно зросли. Розвиток важкої індустрії зумовлював значну потребу у вільних робочих руках. Вирішальну роль у забезпеченні підприємств Донбасу робочою силою відіграла селянська реформа 1861 р., завдяки якій селяни отримали особисту свободу та можливість працевлаштовуватися на промислових підприємствах як наймані робітники. Потік бажаючих працювати у важкій індустрії Донбасу істотно збільшився. Причому кількість заробітчан із центральних губерній Росії зростала швидше порівняно з вихідцями з території України. Підвищена щільність населення призводила до напруження у сфері міжетнічних взаємин на Донбасі.

Зростання сільськогосподарського виробництва в регіоні в першій половині ХІХ ст. відбувалося через освоєння нових земель, мало екстенсивний характер. На заваді сільським трударям стояли:

натуральне господарство, непрості кліматичні умови, кріпосницькі пережитки, низький рівень агротехніки та агрокультури, нерозвиненість ринкових відносин. Усі ці фактори не сприяли товаризації господарства. Лише окремі поміщицькі маєтки, де використовувалися передові методи обробітку землі, сівозміна та розвивалося племінне тваринництво, набули товарного характеру. Після реформи 1861 р. через швидкий розвиток товарно-грошових відносин, промисловий переворот та поширення вільнонайманої праці темпи зростання сільськогосподарського виробництва істотно зросли. На початку ХХ ст. значною мірою прискорила перехід сільськогосподарського виробництва на товарну основу столипінська аграрна реформа, завдяки котрій відійшли в минуле общинне землеволодіння, черезсмужжя та патріархальні кріпосницькі пережитки. Поширювалися селянські господарства фермерського типу, орієнтовані на ринок. Зміни у селянському землеволодінні, масове впровадження агрономічних заходів, широке використання сільськогосподарської техніки сприяли товаризації галузі.

Технічний переворот на Донбасі, на відміну від інших регіонів Російської імперії, здійснювався набагато швидше. Головною причиною цього був стрімкий розвиток важкої індустрії який вимагав широкого застосування у промисловому виробництві машин. Це зменшувало необхідність використання найманих робітників, здешевлювало процес виробництва та значною мірою сприяло збільшенню випуску промислової продукції. На теренах Донбасу як головного промислового регіону України вже у середині ХІХ ст. кількість підприємств, заснованих на використанні вільної робочої сили, переважала підприємства, де застосовувалася праця кріпаків. У другій половині ХІХ ст. завдяки індустріальній революції, яка забезпечила широке застосування машин, велике фабрично-заводське виробництво остаточно витісняє дрібні підприємства, котрі базувалися на використанні ручної праці, у переважній більшості галузей промисловості. Із другої половини ХІХ ст. промисловий переворот істотно прискорився завдяки реформі 1861 р. У цей період він вступив у другу стадію, що тривала впродовж 60-80-х рр. ХІХ ст. Домінуюче місце серед галузей промисловості Донбасу зайняла важка індустрія. Однак, у другій половині ХІХ ст. темпи розвитку машинобудування істотно відставали від видобувної промисловості. Промисловий переворот у важкій індустрії Донбасу створив матеріальні та соціальні передумови для подальшого розвитку економіки. Крім того, саме технічний переворот започаткував великі соціальні зрушення. Високими темпами почало зростати робітництво. У суспільстві з'явилася потреба у високоосвічених інженерно-технічних працівниках. Саме завдяки технічному переоснащенню виробництва та масовому застосуванню машин середньорічні темпи зростання головних галузей промисловості Донбасу досягли найвищого рівня. Специфікою цього процесу у краї було те, що важка індустрія порівняно з легкою промисловістю розвивалася майже вдвічі швидше.

Прямим наслідком демографічного зростання, розвитку ринкових процесів у сільськогосподарському виробництві та швидкого впровадження машинного виробництва у всіх галузях промисловості Донбасу стало наростання темпів урбанізації. Якщо в першій половині ХІХ ст. утворення міст зумовлювалося адміністративними, транспортними та військовими потребами Російської імперії, то з другої половини століття на це впливав стрімкий промисловий розвиток регіону. Вирішальними причинами зростання міського населення на Донбасі у другій половині ХІХ ст. стали: розвиток важкої індустрії й видобувної промисловості, технічний переворот, зростання торгівельного обороту, розбудова залізничної мережі та відповідної інфраструктури тощо. У кінці ХІХ -- на початку ХХ ст. міське середовище індустріальних центрів краю характеризувалося виділенням центральних, елітних частин населених пунктів регіону, які вигідно відрізнялися від робітничих окраїн. Для заможних верств населення, котрі проживали у центральних частинах міст, за підтримки підприємців та місцевої влади здійснювалося впровадження таких побутових вигод, як водогін, каналізація, телефонний зв'язок, електричне освітлення. Одночасно з цим проводилося облаштування вулиць та громадських місць, удосконалення міського транспорту. Утім, умови життя переважної більшості робітників та міської бідноти залишалися незадовільними. Працювати їм доводилося за будь-яких кліматичних умов у шахті або просто неба, а жити у землянках, робітничих бараках. За таких умов поширювалися інфекційні хвороби. Забезпечення переважної більшості мешканців міст, котрі представляли нижчі верстви населення регіону, найнеобхіднішими медикаментами, речами, продовольством залишалося недостатнім. Далекими від досконалості були якість і кількість освітніх послуг, а також задоволення культурних потреб

Підсумовуючи огляд історіографії з проблеми зазначимо, що незважаючи на значний обсяг наукових студій які тим чи іншим чином присвячені або торкаються історії Донбасу як важливого промислового регіону України ґрунтовної праці, яка б повною мірою розкривала б умови зародження індустріального суспільства на Донбасі у ХІХ -- на початку ХХ ст. й донині немає.

Література

донбас етнічний соціальний економічний

1.Кондратьев Н.Д., Опарин Д.И. Большие циклы конъюнктуры: Доклады и их обсуждение в Институте экономики. -- 1-е изд. -- М., 1928. -- 287 с.

2.Сборник статистических сведений по Екатеринославской губ. Вып. Ш. Славяносербский уезд. -- Екатеринослав, 1886.; Списки населенных мест Российской Империи, составленные и издаваемые Центральным статистическим комитетом Министерства внутренних дел / Обраб. Н. Штиглиц. -- Т. ХКУГ Харьковская губерния. -- СПб., 1869.

3.Первая всеобщая перепись населения Российской империи: 1897 г. Екатери- нославская губ. -- Т. ХІІІ. -- СПб, 1904.; Первая всеобщая перепись населения Российской империи: 1897 г. Харьковская губ. -- Т. XVII. -- СПб, 1904.

4.Славянские минеральные воды. -- Славянск, 1898.

5.Адрес-календарь Южного горнозаводского и торгово-промышленного района. -- Юзовка, 1908.

6.Горный журнал. -- 1875. -- №1. -- С. 7.

7.Рашин А.Г. Население России за 100 лет (1811-1913 гг.). -- М., 1956.

8.Дружиниа Е.И. Южная Украина 1800-1825 гг. / Е.И.Дружиниа-- М., 1970.

9.Мельник Л.Г.Технічний переворот на Україні у ХІХ ст. -- К., 1972.

Размещено на Allbest.ru