Уніфікація світогляду як складова проблеми культурної модернізації українського села наприкінці 20-х та на початку 30-х років ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Здобувши незалежність, вирвавшись із цупких обіймів тоталітаризму, Україна стала на шлях розбудови демократії. Радянська система світосприйняття поволі сходить із історичної арени, однак як свідчить політична і громадянська практика, вона ще тривалий час буде домінантною у свідомості певної частини громадян України, оскільки укорінення комуністичної ідеології стало важливим чинником існування тоталітарної держави. Виходячи з цього, процес демократичного державотворення потребує докладного аналізу як періоду утвердження тоталітарної державної системи, так і процесу формування супутньої їй специфічної радянської ментальності.

Для з'ясування питання уніфікації світогляду в контексті проблеми культурної модернізації українського села в кінці 1920-х - у 1930-ті рр. були вивчені роботи В. Афанасьєва, Н. Кукси, О. Михайлова, Я. Мандрика, О. Полоцького, О. Слуцького та інших. Аналіз профільної літератури дозволив з'ясувати ступінь наукової розробки зазначеної проблеми та встановити можливості практичного застосування результатів даного наукового дослідження, зокрема при проектуванні системи патріотичного виховання, яка б повністю відповідала потребам сучасного суспільства.

Проаналізовано різні за походженням і характером, формою та інформаційними можливостями джерела. За формальними ознаками джерельну базу дослідження становлять архівні документи і матеріали ЦДАГО України.

Провідними серед принципів і методів використаних під час написання відповідної наукової статті є універсальні засади науковості, історизму, системності, об'єктивності, плюралізму та антропологізму.

Зміцнення позицій радянської влади було б неможливим без її утвердження в українському селі, оскільки більшість українського населення становило селянство. Цей фактор, як і величезний економічний потенціал, важливе геополітичне становище та значні людські ресурси - стали причиною пильного контролю центру за всіма сторонами життя українського селянства. Розуміючи, що розраховувати на повне використання багатств України без належної підтримки з боку села неможливо, партійно-радянське керівництво, регіональна та місцева влада приділяли значну увагу й докладали значних організаційних і агітаційно-пропагандистських зусиль, спрямованих на залучення українських селян на бік радянської влади.

Не визнаючи будь-якого конкурента в справі оволодіння думками та серцями людей, більшовики «згорнувши неп» одразу розпочали енергійну всеосяжну роботу по створенню особливої радянської моделі світосприйняття. Процес маніпулювання суспільною свідомістю, всіляка підтримка потрібних та брутальне нищення небажаних чинників, які впливали на формування як кожної окремої особистості, так і селянської спільноти в цілому, здійснювався партійно-радянським апаратом за допомогою цілого комплексу добре продуманих взаємопов'язаних методів, зокрема культпросвітницьких.

Політика радянської держави в культурній сфері українського села була амбівалентною. В цьому загальному руслі тиск на свідомість селян відбувався особливо наполегливо, буквально щоденно, а надто через утворення культпросвітницького характеру. Якщо освіта на селі прямо зачіпала лише дітей, підлітків та частину дорослих, то культпросвітницькі організації мали охопити все населення. Клуби, сільбуди, хати-читальні, червоні кутки, бібліотеки, гуртки різного спрямування мали чітко визначену та ретельно контрольовану партійно-радянським керівництвом програму діяльності. Потрібно при цьому підкреслити, що всі вони виконували подвійну роль як активні провідники партійної політики, агітатори на службі у державі рад та одночасно як контролера всього, що відбувалося в тій чи іншій місцевості, у кожному конкретному селі чи навіть хуторі. Функції, що їх виконували всі ці структури, далеко відійшли від суто просвітницьких. Суцільна ідеологізація та політизація діяльності культосвітніх осередків села в кінці 1920-х - у 1930-ті рр. мала сприяти зміцненню тоталітарної системи. Сільські культосвітні осередки стати генераторами нового світобачення, вони посприяли модифікації традиційної української селянської свідомості.

Характеризуючи діяльність українських сільських культосвітніх осередків періоду радянської модернізації. варто наголосити на тому, що в цілому вони вдосконалили свою роботу в справі штучного насадження нової суспільної свідомості. Зокрема, швидко змінились акценти в їх діяльності у відповідності до планів комуністичної партії. Наприклад, у 1928 р. ЦК КП(б) У вимагало від організаторів культосвітньої роботи забезпечити активну популяризацію ідеї всебічного прискорення темпів соціалістичного будівництва у країні в цілому, і особливо на селі. Так, у чисельних постановах ЦК КП(б)У, датованих 1929 рр. «Про роботу сільбудів та хат-читалень», «Про обслуговування книгами масового читача», «Про поліпшення бібліотечної роботи» та інших, були визначені такі напрямки культосвітньої роботи: розширення мережі культосвітніх установ, посилення їх участі в боротьбі за виконання планів індустріалізації країни та колективізації сільського господарства, перетворення селянських будинків, хат-читалень і бібліотек в осередки масово-політичної і культосвітньої роботи серед українського селянства. Для досягнення цієї мети на початку 1928 р. розгорнули свою діяльність в УСРР вже понад 11 тис. клубів та 7,8 тис. бібліотек, а до кінця 1932 р. кількість клубів зростає навіть до 13,4 тис., і відповідно бібліотек - 10,2 тис.

Важливе місце в системі культосвітніх заходів на селі посіли і сільські бібліотеки, які в планах комуністичної партії мали стати особливо ефективними засобами пропаганди радянського ладу. Бібліотеки часто мали пересувний характер, що було пов'язано з їх відсутністю в багатьох селах. Так, наприклад, за даними на 1929 р. у сільській місцевості УСРР працювало 8319 пересувок. У цілому сільські бібліотеки кінця 1920 - середини 1930-х рр. мали багато гострих проблем: не чисельна мережа; застарілі та бідні книжкові фонди, які до того ж протягом 1930-х рр. практично повністю були замінені новою суспільно-політичною літературою догматичного змісту.

Однак, у роки першої п'ятирічки бібліотечна мережа ще продовжувала залишатися слабкою, про що свідчать наступні факти. За цей період загальна чисельність бібліотек у сільській місцевості УСРР зросла лише вдвічі. Зокрема, в 1929 р. їх кількість складала 4114 із книжковим фондом 4,5 млн. примірників, а в 1932 р. бібліотек було 8044 із книжковим фондом - 7,8 млн.

Визнаючи факт відставання бібліотечної роботи від культурного розвитку народних мас ЦК КП(б)У 30 жовтня 1929 р. видає постанову «Про покращення роботи бібліотек» в якій окреслює заходи щодо перетворення бібліотек у культурні центри, які б «найповніше обслуговували колгоспи і радгоспи». Таким чином влада намагалася запобігти втраті ударних позицій бібліотек на культурно-ідеологічному фронті. Це забезпечувалося тим, що книги так званих «ворогів народу» і репресованих письменників регулярно вилучались. Так, лише за період із 1929 по 1931 рік, із бібліотек УСРР було вилучено 60% книжкового фонду. «Загальна чистка» бібліотек набрала нових обертів після горезвісного 1934 р. Для того, щоб зупинити «фактично ніким не керовану чистку бібліотек» Головліт видав наказ від 21 червня 1935 р., в якому вимагав вилучення літератури контрреволюційного характеру лише «за списком».

Щоправда, протягом першої половини 1930-х рр. сільський бібліотечний фонд почав поповнюватися новою суспільно-політичною літературою. Вже на початку 1930-х рр. її кількість приблизно становила четверту частину фонду середньостатистичної сільської бібліотеки.

Завдяки українізації, питома вага книг українською мовою у складі сільського бібліотечного фонду досягла в 1934 р. - 84%. Проте вже на кінець десятиліття цей показник знову знизився до 43%. Це пояснювалося новою хвилею масштабної русифікації, яка була ще більш енергійною в силу тотальних звинувачень із боку Кремля, як українського керівництва, так і творчої інтелігенції та науковців в тому, що всі вони «одержимі» буржуазним націоналізмом.

Починаючи з другої половини 1930-х рр. можна вже говорити про позитивні результати в масовій роботі сільських бібліотек. Приміром, вже в 1939 р. кількість селян-читачів досягла 5 млн. чол., що було в 3,7 рази більше ніж у 1927 р. радянський селянство культосвітній український

Поширеною формою організації культурного життя на селі в першій половині 1930-х рр. були хати-читальні, червоні кутки та клуби. Виходячи з необхідності стверджувати в масах невідворотність ідеї колективізації селянські будинки в лютому 1933 р. було реорганізовано (а точніше - перейменовано) в будинки колективіста. Фактично, відтепер навіть традиційні сільські культосвітні установи мали неодмінно асоціюватися з колективістом, а не з одноосібником. Це поглиблювало диференціацію селянства, протиставляло їх один одному. Культурним відтепер мав вважатися лише радянізований, тобто колективізований селянин.

Для агітаційного показу переваг нових установ у 1934 р. Народний комісаріат освіти УСРР створив 650 зразкових будинків, які до того ж мали працювати при МТС. На оснащення культурним устаткуванням зразкових будинків було виділено доволі значні кошти, - 1,7 млн. крб. Завдяки цьому до кожного з 650 комплектів устаткування, які розсилалися до зразкових колбудів, входили: «1. Повний склад змішаного струнного оркестру з 18 інструментів із набором запасних струн і медіаторів; 2. Радіопересувка; 3. Проекційний ліхтар із полотняним екраном і 150 діапозитивів; 4. Патефон із 19 пластинками, 3 коробки голок; 5. Портрети в дубових рамах - 6 штук; 6. Художні картини в рамах - 3 штуки; 7. Бюсти; 8. Повне устаткування військового гуртка, а саме: дрібнокаліберна гвинтівка, патронів 100 штук, прицільна рамка, протигаз; 9. Повний набір матеріалів - фото, таблиці, муляжі для таких гуртків; марксистко-ленінський, фізкультурний, військовий; 10. Шашки - 10 комплектів; 11. Шахи - 3 коробки; 12. Доміно - 5 коробок; 13. Макет стінгазети (на картонному коленкорі); 14. Глобус; 15. Карта УСРР; 16. Плакати - 10 штук; 17. Годинник стінний; 18. Волейбольний м'яч; 19. Волейбольна сітка; 20. Футбольний м'яч; 21. Барометр; 22. Зовнішній термометр; 23. Набор - п'єси, ноти та допоміжна література; 24. Коробка гриму; 25. Набор чистого паперу в рулоні на 20 метрів; 26. Фарби 3-х тонів по 1 кг.; 27. Кісті та кісточки».

Наведений вище перелік устаткування для зразкових колбудів дає змогу окреслити головні напрямки діяльності цих нових культосвітніх осередків українського села. Їх приміщення оформлялися в чисто радянському стилі: на стінах висіли портрети вождів і агітаційні плакати. Селяни могли відвідувати чисельні заходи: тематичні вечори, концерти, танці та кіно. Колбуди мали поєднувати політико-освітню роботу з діяльністю різних гуртків - військового, фізкультурного, драматичного, можливо географічного, - та секцій (шашки, шахи, доміно). Одним із важливих напрямків суспільно-громадської діяльності став регулярний випуск стінгазет, які фіксували головні події в житті колективу з неодмінною акцентуацією на досягнутих успіхах у справі розбудови колективізму. Новими захоплюючими формами дозвілля відвідувачів колбуду ставав колективний перегляд кінострічок і прослуховування радіопередач. Такі колбуди отримували значні можливості щодо поєднання й ефективного проведення культосвітньої та спортивно-розважальної роботи на селі, спрямованої на формування внутрішнього сприйняття завдань партії та згуртування населення на їх практичне виконання.

Проте доволі швидко колбуди були передані на утримання колгоспів. Це, у першу чергу, було пов'язане з різким скороченням бюджетних асигнувань на їх утримування. У 1934-1935 рр. грошові надходження на їх утримання зменшилися на 3 млн. крб. Із цього приводу В. Затонський в записці на ім'я секретарів ЦК КП(б)У С. Косіору та П. Постишеву так коментував це рішення: «Бюджет колбудів різко скорочено, народний комісаріат освіти повинен був вирішити, що робити з цією сіткою: я дійсно запропонував місцевим органам наросвіти потурбуватися, щоб колбуди не закривали, а зливали з колгоспами і використовували культфонди колгоспів». Навіть показові колбуди, які повинні були стати свого роду візитівкою нового, колективістського способу життя, не вимагали надто багато затрат, фактично йшлося лише про суми, які витрачалися на утримання завідуючих, що повинні були покриватися за рахунок самих колгоспників. Проте в такий спосіб головний культурний осередок села мав тепер ще більш тісніше пов'язувати населення з колгоспами ставши фактично, його пропагандистським підрозділом.

Слабким місцем в організації культурної роботи на селі були самі культпрацівники, а точніше їх відсутність. Низька заробітна плата змушувала багатьох із них працювати на інших посадах, а роботу в культосвітніх установах розглядати як додаткову. Необхідно при цьому підкреслити і те, що біля 90 % сільських культпрацівників мали лише початкову освіту, до того ж їх стаж на цій роботі не перевищував 3-х років, причому вони часто змінювали місце роботи.

Для поліпшення складу сільських «культармійців», відбулося підвищення фахової підготовки попередньо відібраних кандидатів, збільшення їх чисельності та налагоджено навчання останніх на різних курсах. Однак навіть мобілізація для роботи в селах комуністів і комсомольців, допомога шефських організацій, суттєво ситуацію не покращили. Так, у 1939 р. у сільських клубах працювало 86% «культармійців», які мали початкову освіту, і лише 12% - середню. Але наявністю навіть таких працівників міг похвалитися далеко не кожен населений пункт, наприклад, майже 1000 великих сіл взагалі не мали своїх культосвітніх спеціалістів.

Отже, провідним завданням більшовицької партії періоду радянської модернізації було активне насадження в українському селі комуністичної ідеології та витиснення традиційної духовної культури «соціалістичною», яка базувалася на марксистко-ленінських канонах. Ведучи нещадну боротьбу за побудову нового суспільства партійно-радянський апарат намагався використати для цього всі можливості культосвітньої сфери, розбудовуючи її в потрібному для нього напрямку. Особлива увага приділялася роботі на селі, де більшовики не мали фактично ніякого коріння та належної підтримки. З цією метою партійна пропаганда прагнула створити потужну машину здатну маніпулювати свідомістю селян, впливати на них щоденно через всі можливі форми роботи, а надто через культпросвітницькі. Культосвітні осередки мали виконувати подвійну роль, - як один із головних агітаторів на службі в радянської держави та як пильний контролер щодо всіх явищ культурно-духовного життя, що відбувалися в тій чи іншій місцевості. Функції, що їх виконували ці нові радянські установи далеко виходили за, власне суто, просвітницькі межі, оскільки повна ідеологізація та політизація діяльності культосвітніх осередків під час «культурної революції» суттєво посприяла формуванню соціалістичного світогляду українського селянства.

Размещено на Allbest.ru