Ставши "самовластцем", Ярослав пішов по шляху батька. Він послав у великі міста і землі своїх синів і вимагав від них повної покори. У Новгород відправився старший син Володимир, а після його смерті - наступний по старшинству син Ізяслав. Святославові він віддав під керування Чернігівську землю. Всеволоду - зміцнілий на цей час Переяславль. Інші його сини були послані до Ростова, Смоленська, Володимир-Волинського.

Відтворена єдність Русі, зосередження влади в руках великого князя, підпорядкування Києву окремих російських земель, за допомогою направлення туди великокнязівських синів-намісників стало тією політичною основою, на якій розвинулися нові господарські процеси, розквітли міста, ускладнилося громадське життя, рушила вперед культура країни.

Останній великий напад кочівників-печенігів відбувся в 1036 році (до цього Русь більше десяти років жила у мирі і спокої). У цей час Ярослав залишив Київ і знаходився в Новгороді. Очевидно, цією обставиною, а також тим що не стало великого воїна Мстислава, і вирішили скористатися печеніги.

Великий князь зібрав військо і знову це були варяги, новгородська дружина, ремісники, смерди. Ярослав спочатку пробився в Київ, а потім вийшов у чисте поле для вирішального бою. Весь день тривав бій, і лише в вечері русичі здолати печенігів. Від цієї поразки печеніги так і не змогли оправитись. Після 1036 року їхні набіги на Русь практично припинилися.

У 1037 році Ярослав в ознаменування блискучої перемоги над печенігами і на місці битви заклав храм - собор Святої Софії. Він був названий, так само, як і головний собор Константинополя, і в тім була своя політична символіка.

Територія Києва, яка значно збільшилась, була обнесена високими валами. Довжина цих гігантських земельних стін, висота яких досягала 14 і ширина 16-18 метрів дорівнювала 3.5 км. Територія, оточена новою лінією укріплень у 7 разів перевищувала первісну і сягала 72 га. Перед валом знаходився глибокий рів, а вал доповнювала стіна з дубових колод. Місто Ярослава мало троє воріт. Золоті ворота були головним парадним в?їздом в центральну частину міста.

1037 рік став знаменним ще і тим, що у цей час зароджується літописання. Створюється Найдавніший літописний київський звід. Його зв'язують з будівництвом Софійського собору, який відразу став не тільки релігійним, але й духовним центром країни.

Виникла найдавніша частина збірника норм давньоруського права - "Правда Ярослава" ("Руська Правда"), норми якої діяли на всій території Русі.

Після 1036 року об?єднана Русь нарешті змогла знайти власного митрополита. Ярослав лише утверджувався як Великий князь Русі, він потребував не тільки ідеологічної підтримки всередині країни, але й доброзичливого політичного клімату за рубежем. Тому запрошено було митрополита з Константинополя, що відразу ж нормалізувало русько-візантійські відносини і стабілізувало міжнародні зв'язки Русі.

Усі вказує на те, що об'єднання Русі Ярославом стало поворотним пунктом у багатьох відношеннях. Прийняття першого на Русі зводу законів, упорядкування церковної організації, початок складання нового літописного зводу - були тими рисами державного, релігійного, культурного життя Русі, що як би підкреслили цей знаменний поворот.

З великою наполегливістю Ярослав Володимирович продовжував зовнішню політику свого батька і діда. Але він розширив її масштаби, удосконалював методи її проведення відповідно до зростаючої господарської, військової, політичної міці держави. Він затвердив владу Русі на західному березі Чудського озера і вивів руські кордони до Прибалтики. Тут було засноване місто Юр'єв (нинішній естонський Тарту). Місто одержало свою назву на честь Ярослава (Георгій - Юрій його християнське ім?я). Ярослав неодноразово починав походи на войовниче балтійське плем'я ятвягів; у літописах згадуються і його походи на Литву. Таким чином Ярослав прагнув забезпечити вихід Русі до Балтійського моря, зміцнити безпеку її північно-західних кордонів.

Ярослав Мудрий хотів повернути землі утрачені за часів польського короля Болеславом. Перший похід був на Польщу в 1022 році ще при житті Болеслава, а після смерті - на сина його Мешка. В 1030 і 1031 роках після двох походів повернул Червенські міста, а в 1040-1041 роках він знову ходив в Польщу, на допомогу сину Казиміра - Мешка. Таким образом допоміг відновити Польщу, яка була в усадках. Він видав за Казиміра свою сестру, а сестра Казиміра вийшла заміж за сина Ярослава - Ізяслава. Ярослав Мудрий допоміг справитися з повстанням в Мазовії в 1041 і 1047 роках.

На півночі Русь зв'язували тісні дружні відносини зі Швецією. Ярослав був одружений з дочкою шведського короля Інгігердою (Іриною). Добрими були відносини і з Норвегією, куди була видана заміж за норвезького короля молодша дочка Ярослава Єлизавета.

Після довгого періоду мирних відносин з Візантією Русь при Ярославі почала нову війну з великою імперією. Приводом послужила розправа з руськими купцями в Константинополі.

Велика руська рать на чолі з старшим сином Ярослава Володимировича рушила на турах до Константинополя. Але біля західних берегів Чорного моря флот потрапив у бурю, що розметала і потопила частину руських кораблів. Біля шести тисяч воїнів на чолі з воєводою Вишатою висадилися на сушу, інші морем рушили назад.

Довідавшись про це, імператор Костянтин Мономах наказав переслідувати руський флот і знищити руське військо. Але в морському бою русичі завдали поразки грекам і лише після цього вирушили на батьківщину.

Доля сухопутних військ була трагічною. Греки оточили і взяли в полон загін Вишати, багатьох з них осліпили і відпустили на всі чотири сторони для залякування Русі. Довго ще по руських селах і містах бресли нещасні сліпці, пробираючись до рідних домівок.

Лише в 1046 році Русь уклала новий мирний договір з Візантією. В знак поновлення дружніх зв'язків між двома країнами був улаштований шлюб візантійської принцеси, дочки Костянтина Мономаха, і четвертого сина Ярослава - Всеволода. У 1053 році у молодої пари народився син, якого назвали на честь діда Володимиром, а в християнстві дали йому, як і діду, ім'я Василь. Це був майбутній великий київський князь Володимир Мономах.

Цей шлюб лише підкреслив, як виріс за останнє десятиліття міжнародний авторитет Русі. Русь воістину стала Європейською державою. З її політикою рахувалися Німецька імперія, Візантія, Швеція, Польща, Норвегія, Чехія, Угорщина, та інші європейські країни. На сході аж до низовин Волги в неї тепер практично не було суперників. Її кордони простягалися від Карпат до Ками, від Балтійського моря до Чорного.

Київ мав зв'язки з Німеччиною. Ярослав заключив с німецьким імператором Генріхом 3. В 1040 І 1043 роках ми бачимо руські посольства в Німеччині. Посольство 1043 року мало намір влаштувати брак Генріха с донькою Ярослава. Цей намір не відбувся, зате були другі брачні союзи с Німеччиною. Київ ввів з Німеччиною торгівлю. Путі торгівельні лежали через Краков і Прагу. Торгівельним центром Русі і Німеччини було місто Регенсбург. В місті навіть утворилась особа корпорація купців так називаємих "русарієв"

Налагодив гарні відносини зі Скандинавією. Король Норвегії Олаф знайшов приют в Києві під час зігнання його ії Норвегії. Син його с допомогою Ярослава Мудрого повернув собі владу, а на його доньці женився сам Ярослав. При дворі князя жив вікінг Гаральд, після гучних воєнних подвигів в Сицилії і Італії, що став королем Норвегії і загинувши в Англії. Він одружився за докері Ярослава - Єлизаветі.

Ріст міжнародного престижу Русі підтверджували і династичні шлюби київського князівського дому. Усі сини Ярослава були одружені на можновладних принцесах - Візантії, Польщі, Німеччини. Його дочки були видані заміж за правителів різних країн. Старша Ганна - за французького короля Генріха 1, Анастасія - за угорського короля Андрія, молодша красуня Єлизавета - за норвезького короля Гарольда.

Цікава доля цих жінок. Після смерті чоловіка Ганна Ярославівна під час малолітства сина була регентшею Франції, Єлизавета після загибелі на війні короля Гарольда удруге вийшла заміж за короля Данії і відігравала велику роль у європейській політиці. (Грачов)

Ярослав Мудрий хотів повернути землі утрачені за часів польського короля Болеславом. Перший похід був на Польщу в 1022 році ще при житті Болеслава, а після смерті - на сина його Мешка.

Церква і релігія при Ярославі