Організована як світський вищий навчальний заклад Києво-Могилянська академія, за задумом П. Могили, мала стати заборолом православ'я та української національності, користуючись зброєю, якою на них нападали вороги - наукою та освітою, створити людину, яка, міцно зберігаючи свою віру і мову, національну гідність, за своїми здібностями і рівнем освіти стояла б поряд з іншими народами, гарантувала допитливій молоді підготовку до подальшого покликання в житті - більш ґрунтовну і всебічну. Створена ним колегія стала вищим навчальним закладом нового типу у Східній Європі, зберігши освітні традиції і гуманістичний дух братських шкіл при досягненні європейського рівня вищої освіти.

Організаційно Києво-Могилянська академія наслідувала структуру європейських вищих навчальних закладів. На чолі її стояв ректор, у руках якого зосереджувалися всі важелі управління. За навчальний процес, додержання програм, успішність, матеріальні витрати відповідав його заступник - префект. З числа вчителів призначався суперінтендант, який стежив за поведінкою студентів поза академією, в чому йому допомагали обрані із студентів директори, візитатори, сеньйори бурс. Викладачам у веденні занять допомагали кращі студенти - магістри, інспектори, цензори. Викладачів молодших класів іменували дидаскалами, магістрами або просто вчителями, старших - професорами. Учнів молодших класів називали спудеями, а старших, починаючи з поетики, - студентами. Проте порівняно з європейськими університетами існували й певні відмінності. Академія не ділилася на факультети, не давала випускникам вчених ступенів, курс наук не завжди був постійним, тут існували власні принципи зарахування студентів, утримання викладачів. Організаційно структура академії впродовж тривалого часу залишалася незмінною, але зміст навчання, кількість предметів постійно мінялися. Змінювався і навчально-виховний процес, регламентуючись відповідними інструкціями, найбільш значними з яких були 1734, 1752, 1763, 1764 рр. Однак і в них основною метою проголошувалося формування світогляду молоді на основі християнської моралі, благородства, ввічливості, скромності, а найважливішим засобом виховного впливу визначався особистий приклад викладачів, які завжди мали служити для учнів високим взірцем віри в Бога, скромності, ввічливості, доброго виховання й освіченості, внутрішньої чистоти й зовнішньої охайності тіла і одягу.

До академії приймалися представники всіх станів. Переважну більшість студентів тут становили діти козацької старшини, міщан, селян, навчалося багато сербів, македонян, валахів, вихідців з "німецьких земель". Кількість студентів в академії також мінялася, доходячи в окремі випуски до 1000-1200 чол. Навчання в академії становило 12 років з поділом на вісім класів. За змістом навчання класи називалися: фара (аналогія), інфіма, граматика, синтаксима, піїтика, риторика, філософія і богослов'я. У фарі (аналогії) вивчали елементарну граматику, слов'янську, польську та почасти латинську мови, правила каліграфії та орфографії. Наступні три класи були присвячені опануванню латинською мовою, якою велося подальше викладання. Після закінчення класів інфіми, граматики і синтаксими належало вільно розмовляти і писати латиною. В класі поетики учні знайомилися із загальними правилами складання поетичних творів, з поетичними жанрами. Предметом вивчення в класі риторики було ораторське мистецтво, а курс філософії завершувався викладом загальних понять діалектики. Перші шість класів вважалися нижчими, термін навчання в них становив один рік. В них також викладали катехізис, арифметику, геометрію. При вивченні піїтики і риторики студенти отримували домашні завдання. До цих класів зараховувалися юнаки, які вже пройшли початковий курс.

Досить змістовним був філософський курс. Наприкінці 30-х років її курс був трирічним, проте пізніше викладання філософії в академії обмежувалось двома роками. Лише протягом 1651-1670 рр. курс філософії окремо не викладався, а найвищим був клас риторики. До курсу філософії входила раціональна (діалектика і логіка), моральна (етика) і натуральна філософія. Остання розділялась на фізику, математику і метафізику. Фізика передбачала вивчення природи, а також космогонії, есхатології, метеорології, уранографії й фізіологічної психології у зв'язку із зоологією. Завершував навчання курс богослов'я. Воно викладалося спочатку протягом чотирьох, а потім трьох років. На цьому релігійному курсі було вільне відвідування, а сам він передбачав оволодіння змістом не лише суто богословських наук - догматики й моралі, а й загальним змістом знань в галузі релігії - історії релігії, церковного красномовства тощо. На філософських і богословських заняттях щотижня або щомісяця проводилися диспути, завершуючи вивчення певного розділу науки. Інструкцією 1752 р. передбачалось, щоб теологи і філософи завжди були на диспутах до закінчення неодмінно.

Велику увагу в академії приділяли вивченню іноземних мов. З 1738 р. це були єврейська, грецька та німецька мови, з 1753 р. їх доповнювали французька та староєврейська, а з 1755 р. - польська. Починаючи з 1751 - 1752 рр. предметом навчання стають російська мова, поезія і риторика. Іноземні мови студенти вивчали протягом трьох останніх років. Про високий рівень їх викладання, глибоке опанування вихованцями академії іноземних мов свідчить той факт, що випускників часто запрошували на службу до державних установ, наукових закладів - Малоросійської колегії, Колегії іноземних справ, посольств, Петербурзької академії наук. Обов'язковим було в академії вивчення математики. Першим добре відомим курсом лекцій з математики XVIII ст. був курс Т. Прокоповича "Дві перші і найголовніші основи математики, арифметика і геометрія, на користь української студентської молоді викладені у Києво-Могилянській академії в роках Божих 1707 і 1708". З другої половини XVIII ст. в академії запроваджується клас "чистої" математики, де вивчали алгебру і геометрію, та клас "змішаної" математики з вивченням цивільної і військової архітектури, механіки, гідростатики, гідравліки, оптики, тригонометрії, астрономії, гідрогеографії, математичної хронології та ін. Давні і глибокі традиції існували в академії в галузі музики, малювання, на основі яких склалися свої художня та музична школи.

У другій половині XVIII ст. за часів царювання Катерини II в Київській академії відбулися значні зміни, пов'язані з імперською політикою та з ревним її апологетом ректором Самуїлом Миславським, який у 1783 р. перевів навчальний процес на російську мову, здійснив уніфікацію навчальних процесів в академії з Московським та Петербурзьким університетами, а 13 лютого 1786 р. за його наказом академії був присвоєний "образ учения, для всех училищ Российской империи узаконенный". Реформою 1798 р. академія урівнювалася з усіма іншими академіями (Петербурзькою, Московською, Казанською), а через рік за нею закріплювався статус головної окружної академії. Суть його полягала в тому, що був створений Київський навчальний округ, до якого увійшли новоросійська, чернігівська, мінська, брацлавська, білгородська, харківська, переяславська і житомирська семінарії, кращих вихованців яких через кожні два роки мали надсилати до Київської академії. З них потім обирали вчителів семінарій. Ця реформа перетворювала Києво-Могилянську академію в один із кількох аналогічних закладів, вела до перетворення академії в суто релігійний навчальний заклад з підготовки кадрів духовенства. За таким статутом Києво-Могилянська академія проіснувала до остаточного оформлення її в Київську духовну академію.

Першими викладачами Києво-Могилянської академії були викладачі з Львівської братської школи, яких запросив П. Могила. Крім того, для підготовки професури для новоствореної колегії він відряджав найбільш здібних юнаків до різних вищих навчальних закладів Західної Європи. В другій половині XVII ст. і на початку XVIII ст. філії Києво-Могилянської академії було засновано у Вінниці, Гощі, Крем'янці, Чернігові, Білгороді, Харкові, Переяславі. В них копіювалися структури і програми, а також курси лекцій, в тому числі й з філософії, які існували в академії. Професори та учні академії використовували критично й курси ряду римсько-католицьких та уніатських колегій і академій. Належний рівень викладання наук, у тому числі й філософії, в Києво-Могилянській академії та її філіях сприяв високій репутації їх серед сучасників, що допомагало успішно боротися з підступом католицьких церковників, які, не гребуючи ніякими засобами, заманювали українську молодь до своїх навчальних закладів. Курси Києво-Могилянської академії у XVIII ст. використовували в школах Росії, частково у Сербії та інших країнах.

Професори Києво-Могилянської академії пов'язували здійснення своїх суспільних ідеалів з поширенням освіти, вбачали в цьому критерій суспільного розвитку, прищеплюючи ці погляди своїм вихованцям, що працювали урядовцями громадських та військових установ, священниками, учителями різних шкіл. Сотні шкіл, десятки семінарій, у тому числі й у найвіддаленіших куточках Російської імперії та інших слов'янських країн, зобов'язані своїм створенням випускникам Києво-Могилянської академії. Про її вплив у східнослов'янському світі може свідчити той факт, що протягом 1703-1774 рр. з 22 ректорів Московської слов'яно-греко-латинської академії 15 були вихованці Києво-Могилянської академії, а з 27 професорів філософії - 20 українців, де крім раніше названих діячів української культури ми бачимо ї. Туробинського, С. Прибиловича, І. Томиловича, І. Кульчицького, П. Малиновського, І. Нероновича, А. Кувичинського, К. Флоринського, І. Козловського, К. Бродського, Г. Щербацького, І. Каліграфа, І. Братановича та ін. Курс лекцій І. Кроковського становив майже всі лекції з філософських дисциплін Московської академії, а введення Д. Нащинським системи Баумайстера послугувало для її розповсюдження в духовних академіях Росії та інших вищих навчальних закладів. Щодо рівня філософського знання в Києво-Могилянській академії, то він знайшов свій відбиток в лекціях її провідних професорів.

Размещено на Allbest.ru