Промислові перевороти
Наслідки промислових переворотів у різних регіонах світу. Перетворення Британії в "майстерню світу". Промисловий розвиток Франції. Економічне вчення фізіократів. А. Сміт як фундатор класичної школи. Внесок Д. Рікардо в розробку теорії класичної школи.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 16.07.2017 |
| Размер файла | 46,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
9
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Хід, етапи, особливості та наслідки промислових переворотів у різних регіонах світу
- Перетворення Британії в "майстерню світу"
- Особливості промислового розвитку Франції
- Робітниче питання
- Криза системи вільної конкуренції
- Запізніле досягнення державності: Німеччина
- Економічне вчення фізіократів
- Класична школа політичної економії
- А. Сміт як фундатор класичної школи
- Внесок Д. Рікардо в розробку теоретичних засад класичної школи
- Т.Р. Мальтус та його теорія народонаселення
Хід, етапи, особливості та наслідки промислових переворотів у різних регіонах світу
Перетворення Британії в "майстерню світу"
З 1780 по 1795 роки кількість прядильних фабрик в Англії зросла в 10 разів і досягла 200. У Франції в цей час їх було всього 15.
Важливе значення мало вирішення транспортної проблеми. За 50 років, із 1785 по 1835 рік, країна покрилася рясною мережею доріг із твердим покриттям, каналів (більш 100) і залізниць. Завдяки цьому видобуток вугілля зріс із 1800 по 1865 рік у 10 разів і досяг 100 мільйонів тон на рік - 50% світового виробництва (аналогічно по чавуну).
Лідерство британської технічної думки, водночас із раннім розвитком сировинної бази, забезпечило Англії домінуючі позиції в машинобудуванні. Залізничне будівництво, що розгорнулося в Європі, та й самий Промисловий переворот спочатку змушений був орієнтуватися на британську техніку. Британські ж колонії і залежні території типу Китаю цілком залежали від постачань англійських товарів і устаткування.
Досягнувши серйозної технологічної переваги, Британія більше не була зацікавлена в зберіганні політики протекціонізму (захисту внутрішнього ринку від конкуренції), що господарювали в Європі з епохи Відродження. Вона добровільно скасувала "хлібні" закони, "Навігаційний акт", знизила або зовсім скасувала мита на імпортовані з більшості європейських країн товари (адже їх продукція була набагато дешевшою) і їх закликала піти за своїм прикладом. Хоча більшість європейських країн обмежилася лише зниженням мит на англійські товари, останні все одно виявилися у виграші, завдяки винятковій якості і високій ефективності англійського виробництва. Між 1850 і 1870 роками на частку Англії припадало біля 35-40% світової торгівлі.
Якщо в Європі Англія домагалася своїх цілей мирними, дипломатичними засобами, то із слаборозвиненими країнами вона цілком не церемонилася. Так, проти Китаю в ході так званої "опіумної" війни двічі було застосовано військовий флот. У результаті Британія не тільки анексувала Гонконг (пізніше анексія була замінена орендою на 99 років, термін якої минув у 1997 році), але і нав'язала Китаю умови "вільної торгівлі" англійськими товарами, і насамперед індійським опіумом, за допомогою якого значна частина населення Китаю була піддана наркотизації.
Особливості промислового розвитку Франції
Промисловість у Франції розвивалася дещо в іншому напрямку і дещо більш низькими темпами, ніж в Англії. Але і тут технічна думка не залишалась на місці.
У 1805 році Л. Жаккар винайшов верстат з виробництва візерункових шовкових тканин. У 1810 році Ф. Жирар винайшов льонопрядильну машину й одержав за це премію в мільйон франків. У тому ж 1810 році саме у Франції винайдена технологія промислового консервування продуктів, завдяки чому голод у Європі йде в минуле, принаймні в мирний час. Наполеон не вважав за потрібне засекретити цей винахід, у чому деякі експерти з військової економіки бачать його фатальну стратегічну помилку.
Проте промисловий розвиток країни звичайно поступався її фінансовому розвитку. На початку XIX століття організується ряд значних банків із державною участю: Французький банк. Поземельний кредит. Спонукальний кредит, а в 1818 році перша ощадна каса. У 1865 році заснований банк "Ліонський кредит", що спеціалізується на розміщенні у Франції закордонних позик. Паризька біржа, вартість цінних паперів якої зросла з 10 млрд, франків у 1850 році до 35 млрд, у 1870-м, стала світовим центром облігаційної торгівлі.
Країною зразкової індустріалізації багато економістів-історіографів вважають Англію, в порівнянні з якою Франція виглядає країною незавершеної, майже невдалої індустріалізації. Це підтверджує і більш низький темп її економічного росту, і менше поширення машинної техніки, і більш архаїчна структура економіки з переважанням сільського господарства і ручного сектора промислового виробництва.
Але є й інша думка. Різниця в ступені і темпах індустріалізація обумовлена відмінністю у її формах і методах.
Англійські промисловці в силу об'єктивних умов (мале населення, дорога робоча сила) були змушені збільшувати капіталовитрати і спеціалізуватися на випуску тієї продукції, у виробництві якої найбільший ефект дає застосування машин. Це із самого початку призвело в Англії до бурхливого піднесення базових виробництв і галузей, що постачають сировину і напівфабрикати - кам'яне вугілля, метал, пряжу. Тут вони були "відправною точкою і рушійною силою промислової революції".
Навпаки, французькі промисловці, що керували, внаслідок аграрного перенаселення, дешевою робочою силою, були зацікавлені в найбільш повному використанні витрат праці й орієнтувалися на виробництво товарів, що потребують ручного опрацювання. Тому у Франції піднесення базових виробництв було відстрочено на користь обробної промисловості, що випускає готову до споживання продукцію.
Якщо взяти до уваги різницю в прирості населення, то промисловий ріст Франції виявиться (в багато разів) більш швидким, оскільки відбувався в умовах уповільненого росту населення.
Населення Франції на початку століття складало 25 мільйонів чоловік, Англії - менше 10, наприкінці століття - 50 і більш 40 мільйонів відповідно.
Особливості індустріалізації в США
За 300 років з моменту відкриття Північної Америки колонізаторами було по-господарському опановано її Східне узбережжя і Південь - від Флориди до Техаса (який входив до складу іспанської Мексики). На Півдні США склався плантаторський тип господарства, аналогічний південноамериканському, заснований на використанні праці чорношкірих рабів. Економічна ефективність рабовласницького господарства на Півдні США, всупереч поширеній думці, була досить висока. На Північному Сході фермерське сільське господарство мирно співіснувало разом з мануфактурною промисловістю, суднобудуванням і виробництвом алкоголю. Британія всіляко намагалась не дозволити бурхливого економічного розвитку своєї колонії, оскільки це могло б призвести до її конкуренції з метрополією. Розумна в цілому економічна політика супроводжувалася всілякими дріб'язковими обмеженнями і непоступливістю в галузі самоврядування і податкової політики. Як це часто буває в історії, саме незначний, на перший погляд, привід призвів до війни, що мала наслідки для всього світу.
Війна за незалежність (1775-83 pp.) носила по суті антифеодальний, антиколоніальний, буржуазний характер. До числа її найважливіших наслідків можна віднести:
1) ліквідацію феодальних порядків, що встановлювалися Англією в сільському господарстві, що відкрило колоніально-фермерський шлях розвитку господарства;
2) великі можливості для підприємницької діяльності в різноманітних галузях відчинив дорогу до побудови підприємницької економіки;
3) звільнення від обмежень у міжнародних відношеннях: торгівлі, переливу капіталу, припливі трудових ресурсів різноманітного ступеня кваліфікації, але високооплачуваних в силу множинності альтернатив;
4) очищення поля для промислового розвитку на базі передової техніки й організації виробництва, не лімітованого застарілими традиціями й обмеженнями;
5) формування єдиного і місткого внутрішнього ринку, транспортної і грошової систем;
6) просування кордону Штатів на Захід, аж до Тихого океану, що сприяло формуванню величезної територіальної держави, багатої різноманітними природними ресурсами.
До особливостей американського первісного нагромадження капіталу можна віднести:
1) інтенсивний форсований темп - декілька десятиліть, а не сторіч, як у Європі;
2) міжнародний американо-англо-європейський характер;
3) експропріацію земель місцевого (індіанського) населення; імпортоване походження робочої сили.
До особливостей промислового перевороту в США можна віднести:
1) більш широке застосування водяного колеса;
2) більш тривале паралельне існування мануфактури і фабрики;
3) більш швидкі темпи стандартизації виробництва;
4) швидке застосування винаходів, у тому числі запозичених.
Робітниче питання
Плоди економічного добробуту розподілялися вкрай нерівномірно. Соціальна нерівність періоду пізнього Середньовіччя, проти якого в першу чергу були спрямовані Французька революція 1789-1815 pp. і революційні події 1832 р. у Франції, 1848 р. - у Франції, Німеччині, Угорщині, Австрії, не тільки не послабилася, але навіть ще й посилилася.
Наймані робітники в промисловості, а в аналізований період вони вже перетворилися на чисельно переважний (прошарок) суспільства, піддавалися надексплуатації. Робочий день продовжувався по 12-16 годин 6-7 днів на тиждень без лікарняних і відпусток, у тому числі у дітей і жінок. Заробітної плати вистачало тільки на убоге харчування, основу якого, як і раніше, складав хліб, картопля, риба і каші, що одержуються, як правило, у фабричній лавці, і житло барачного типу, що найчастіше належить фабриканту. Умови праці інакше як жахливими назвати було неможливо: бруд, задуха, шум, шкідливі пари і речовини. Будь-який соціальний захист або компенсація по старості або каліцтву були відсутні. Але гірш за все, напевно, була повна безперспективність життя робітника і членів його сім'ї. Важкодолані станові бар'єри замінилися невидимими, неформальними, але не менше жорсткими економічними бар'єрами.
Шансів піднятися вгору по соціальним східцям у середині XIX століття практично не було. Робітнику дійсно нічого було втрачати, крім "ланцюгів".
Не дивовижно, що серйозні виступи робітників, аж до прямих спроб захопити владу в суспільстві, тривали протягом усього періоду. Серед самих значних можна зазначити подп 1848-52 pp. у Франції, що призвели до остаточного краху Бурбонів і приходу до влади Наполеона III, правління якого закінчилося ганебною поразкою від Німеччини, і чергової спроби захоплення влади революціонерами в 1871 р., що організували "Паризьку комуну", розігнану за допомогою німецьких військ.
Кращі справи були в Англії, де в 1840-60 pp. вдалося домогтися істотних поступок: десятигодинного робочого дня, 5-6 денного робочого тижня, страхування на випадок каліцтва.
Соціальна структура суспільства "вільної конкуренції"
Соціальна структура більшості європейських держав після 1790 р. зазнала істотних змін. Досягнувши політичної перемоги, що дісталася їй (за винятком Франції) мирним шляхом, крупна буржуазія, об'єднавшись зі старою земельною аристократією, сформувала вищий прошарок суспільства капіталістів - "власників заводів, газет, пароплавів", банків, земельних угідь і основних засобів виробництва. Зазвичай, частка вищих прошарків не перевищувала 2,5% населення. Розорюється і розпадається селянство, поповнюється прошарок найманих робітників - пролетарів - позбавлених засобів виробництва й існування, змушених продавати свою не дуже кваліфіковану працю на вкрай невигідних для себе умовах, які не забезпечують прийнятного життєвого рівня ні самому робітнику, ні тим більше членам його сім'ї. Пролетаріат формувався не тільки в місті, але й у сільській місцевості: найбідніші селяни, батраки. Частка пролетаріату протягом усього століття швидко зростала і досягла 50 - 70%, у тому числі міського пролетаріату - 35-45%.
Проміжне положення між капіталістами і пролетарями, але явно ближче до останнього, займали селяни і ремісники. Проте їхня частка в населенні стрімко падала (кожний із них у будь-який момент міг поповнити ряди пролетаріату) і до кінця епохи вільної конкуренції складала близько 15-20%.
Проміжне положення займали кваліфіковані робітники (їх було дуже мало), дрібні торговці (крамарі), конторські службовці. Частка цих категорій досягала 10%.
Ближче до верхніх прошарків розташовувалися інженери, особи вільних професій (юристи, лікарі, журналісти), державні службовці, рантьє. їхня частка не перевищувала 5%.
Напевно, ніколи в історії розрив в економічному положенні між верхніми і нижніми суспільними прошарками не був таким високим і трудноздоланим, як в епоху, політичним гаслом якої стало "Свобода. Рівність. Братерство".
Особливо тривожним був той факт, що розрив цей практично не заповнювався середнім прошарком, який поступово зменшувався через гостру поляризацію суспільства. Така ситуація була наслідком виникнення гострих соціальних конфліктів, що не чекали вийти назовні. Але відбудеться це вже в іншому історичному періоді.
Криза системи вільної конкуренції
Саме в епоху вільної конкуренції, коли товарне виробництво стає домінуючим, а національне господарство все тісніше інтегрується у світовий ринок, виникають, із періодичністю в 9-13 років, кризи збуту або надвиробництва, пов'язані з нерівномірністю відтворення основного капіталу в промисловості.
Вони полягають в тому, що маса вироблених товарів не знаходить платоспроможного покупця, складські запаси зростають, замовлення скорочуються, ціни падають, фабрики закриваються, а робітники стають безробітними. Реальна заробітна плата скорочується, знижуються споживання й інвестиції. Все це продовжується від декількох кварталів до 2-3 років, поки нова хвиля підвищення не виведе економічну систему зі смуги труднощів.
Перша велика криза надвиробництва відбулася в 1825 році. Потім історія повторювалася в 1836 р., у 1847-49 р., у 1861 р.
Запізніле досягнення державності: Німеччина
До початку XIX століття на німецьких землях існувало більше 300 дрібних держав. Продовжували існувати феодальні звичаї, цехи, гільдії. Зберігалися внутрішні кордони і мита. Лише в 1807 році в Пруссії було ліквідовано кріпосне право. У 1818 році Пруссія ліквідувала на своїй території митні застави, а до 1833 року домоглася створення митної спілки з 18 держав із населенням 23 млн. чоловік. У ході земельної реформи 1816-1821 років 60% орних земель виявилося в руках юнкерів (поміщиків), 30% - у гросбауєрів (заможних селян, куркулів) і лише 10% у дрібних селянських господарств. Об'єднання країни завершилося тільки в 1871 році. Формою правління залишилася необмежена монархія, що спиралася на юнкерів - фахових військових і землевласників в одній особі.
Благодійно позначилося на розвитку промисловості багатство Пруссії рогом і рудою. Але населення Пруссії й інших німецьких держав було винятково бідним, малограмотним і затиснутим у тиски традицій. Німеччина зіткнулися з необхідністю великих капіталовкладень для організації виробництва. Успішна індустріалізація була можлива лише за умови, що держава:
забезпечувала захисні тарифи;
заохочувала збільшення банками інвестицій;
санкціонували картельні угоди;
стимулювала експорт;
використовувала власні фінансові ресурси, підписуючись на акціях підприємств;
виступала в ролі замовника продукції важкої індустрії;
звільнила кріпаків:
здійснила широку програму народного творення.
З середини XIX століття почався великий промисловий підйом, і до моменту об'єднання німецьких земель в імперію в 1871 році промислова відсталість була ліквідована.
Якщо розвиток промисловості Німеччини йшов по уторованому Британією шляху індустріалізації, правда, з особливим акцентом на військову промисловість, то в сільському господарстві був "відкритий" інший, відмінний від фермерського, шлях інтенсифікації, що одержав назву пруського або юнкерського. Суть його полягала в тому, що значні маєтки перетворювали в "агрофабрики", на яких централізовано впроваджуються новітні досягнення сільськогосподарської науки, у першу чергу агрохімії. Особливе завзяття також робиться на механізацію праці - застосування парових плугів, культиваторів, молотарок і т.п. Селяни при цьому переходять на положення фактично найманих сільгоспробітників.
До кінця епохи вільної конкуренції Німеччина вийшла на перше місце в Європі по збору картоплі і буряків, виробництву цукру, крохмалю і спирту. Пануючі позиції юнкерства в державному апараті й армії не тільки не були економічно підірвані, але навпаки - навіть зміцнилися, що ще більш підсилило небезпеку виникнення війни в Європі.
Економічне вчення фізіократів
Розглядаючи економічну думку даного періоду, варто зазначити, що першу економічну школу створили меркантилісти, проте дослідники стверджують, що фізіократи заснували першу в історії наукову школу, тому її нерідко включають до складу класичної школи політичної економії. Школа фізіократизму впродовж 22 років (1756 - 1778) об'єднувала Ф. Кене, А. Тюрго, В Месьє де Ла Рів'єра та деяких інших французьких вчених та політичних діячів. Назва школи пішла від двох грецьких слів: phisis - природа і kratos - влада, тобто означала “влада природи”. Таку назву можна пояснити тим, що в середині XVIII ст. сільське господарство у Франції було центром економічних протиріч, тому аграрне питання стало для фізіократів найважливішим, а землеробство трактувалось ними як найважливіша сфера виробництва. Ця сфера була проголошена фізіократами єдино продуктивною. Лідер фізіократів Кене та його послідовники стверджували, що нове багатство створюється виключно у землеробстві, а найбільша продуктивність праці на землі зумовлена самою природою. Лише витрати у сільському господарстві фізіократи визнавали продуктивними. Навпаки - непродуктивними, безплідними вони вважали витрати в промисловості та інших сферах господарської діяльності. На противагу меркантилістам (яких вони критикували), фізіократи відстоювали ідею еквівалентності обміну, відкидали меркантилістькс уявлення про те, ніби багатство створюється в сфері обміну, стверджуючи, що багатство нації виникає і зростає у сфері матеріального виробництва, зокрема у галузі землеробства.
На основі цих переконань фізіократи розробляють вчення про “чистий продукт" (додатковий продукт). Під ним фізіократи розуміли надлишок продукції землеробства над витратами виробництва. Кене трактував “чистий продукт”, з одного боку, як дар землі, природи, а з іншого - як результат додаткової праці найманого працівника. Продуктивною працею він вважав лише ту працю, яка створює додаткову вартість “чистий продукт”, тобто виключно працю в землеробській галузі. Тому додаткову вартість фізіократи ототожнювали з рентою, не помічаючи наявність прибутку не тільки в промисловості, а й в сільському господарстві і торгівлі.
Суттєвий внесок у розвиток економічної теорії фізіократи зробили, досліджуючи природу і структуру капіталу. Проаналізувавши витрати виробництва, Кене поділяє складові капіталу на дві частини - (1) щорічні аванси (витрати на насіння, добрива і працю) і (2) початкові аванси на інвентар, робочу худобу, будівлі - тобто на фактори виробництва, що функціонують декілька років. Даний поділ фактично відповідає таким сучасним категоріям, як оборотний і основний капітал. Різниця між цими структурними елементами капіталу фізіократи пояснювали різними способами входження їх у вартість готового товару. Кене застосовував цей поділ лише відносно продуктивного капіталу, тобто того, що задіяний у землеробстві і має натуральну форму запасів факторів сільськогосподарського виробництва. Грошова форма капіталу та капітал, що функціонував в промисловості, просто ігнорувалися главою фізіократичної школи. Це зумовило обмеженість економічного світогляду Кене.
Проте, дослідження вченим структури капіталу дозволило Кене здійснити аналіз процесу відтворення і обігу всього суспільного капіталу. В своїй знаменитій “Економічній таблиці" (1758) Кене вперше в історії політичної економії запровадив таку категорію економічного інструментарію, як “відтворення”, тобто постійне повторення процесу виробництва і реалізації щорічного національного продукту. За допомогою математичних розрахунків Кене доводив, що створений у землеробстві валовий і чистий продукт країни (в даному випадку - Франції) обертається у натуральний і грошовій формі. Кене намагався виявити основні народногосподарські пропорції, що забезпечують функціонування і розвиток економіки держави. В схематичній формі Кене показав, як відбувається реалізація щорічного продукту країни, як забезпечуються передумови відтворення. Безсумнівно, “Економічна таблиця" Кене була геніальним для свого часу теоретичним проривом, першою в історії спробою показати головні пропорції і напрями реалізації суспільного продукту на основі поєднання в єдині агрегати численні акти купівлі - продажу, рух грошей та товарів. Концептуальний підхід Кене отримав в подальшому розвиток у таблиці “витрати-випуск" В. Леонтьєва та в працях представників економетрики.
А Тюрго (1727 - 1781) був не тільки пропагандистом ідей Кене, але й самостійним самобутнім вченим і державним діячем. Свою економічну теорії він сформулював в праці “Роздуми про створення і розподіл багатства" (1766). В ній узагальнюється фізіократична система, розглядаються питання ціноутворення, вартості грошей, капіталу і доходів. Тюрго відмовляється від трудової теорії вартості й закладає основи теорії корисності. Він розрізняв суб'єктивну й об'єктивну цінність товарів: під першою Тюрго розумів оцінку блага її власником, а друга встановлюється ринком - в залежності від співвідношення попиту і пропозиції. Цінність товару визначається споживчою вартістю, тобто його корисністю, яка суб'єктивно оцінюється покупцями. Ці суб'єктивні оцінки за умов конкуренції втілюється в ринкові ціни, що визнаються покупцями і продавцями. Така концепція Тюрго дає підстави вважати його одним з найближчих попередників маржиналізму, який посідає чільне місце в інструментарії сучасної економічної науки.
Не менш значним внеском в економічну теорію слід вважати розробку ним “закону зменшення землеробського продукту”. Це по суті був закон спадної родючості землі, який пізніше у працях неокласиків сформувався у більш універсальний закон спадної віддачі ресурсів.
Практично всі фізіократи розділяли ідею свого вчителя Ф. Кене про “природний порядок”. Суспільні закони визнавалися законами такого Богом встановленого і вигідного людству порядку, в основі якого лежить право власності. Всі представники школи фізіократів були прибічниками економічної політики laissez faire, тобто невтручання держави в економіку. Все це дає підстави стверджувати про величезний внесок фізіократів у формування теоретичних засад класичної школи політичної економії.
промисловий переворот фізіократ сміт рікардо
Класична школа політичної економії
Класична школа політекономії охоплює період з середини XVIIIct. до 70-х років ХІХ ст. При розширеному трактуванні складу класичної школи до неї відносять А. Сміта, Д. Рікардо, Т.Р. Мальтуса, Ж.Б. Сея, Н.У. Сеніора, Дж.С. Мілля та деяких інших економістів XIX ст.
Класична економічна теорія найбільше зосереджувалась на питаннях економічного зростання та розвитку; природі та причинах багатства народів; розподілу національного продукту між власниками виробництва в контексті зростання чисельності населення та можливості вичерпаності ресурсів; вільної конкуренції в умовах приватнопідприємницької економіки. Акцент робився на накопиченні капіталу, розширенні ринків і розподілі праці. Класична економічна теорія була також суттєво орієнтована на розробку рекомендацій з економічної політики, хоча державне втручання передбачалось як виняткові прагматичні заходи, як правило, тоді, коли ринки давали збій.
Класична політекономія - це переважно макроекономічна теорія, яка розглядала зростаючу динамічну економіку. Її послідовниця - неокласична економіка - аналізувала статичну економіку, так як концентрувала свою увагу на дослідженні принципів, які визначали ефективне розміщення ресурсів.
Класична політекономія вивчала також мікроекономічні проблеми. Класична теорія вартості зводилась до витрат виробництва і трудової теорії вартості, в той час як неокласична економіка наголошувала на суб'єктивних аспектах вартості. В той час як в неокласичній економіці всі ціни визначались в основному попитом і пропозицією, класики стверджували, що ціни товарів витікають з “природних” ставок винагороди факторів, використаних в процесі виробництва: винагорода за землю (рента) визначається її рідкістю та різною родючістю, винагорода за працю (зарплата) - вартістю засобів існування робітників в довготривалому періоді, а прибуток - це те, що зосталось після врахування вартості двох вищезазначених факторів виробництва. На відміну від інших шкіл економічної думки (за винятком марксизму), класична відрізняється тим, що у цієї школи була своя теорія народонаселення, так як мальтузіанська концепція поділялась більшістю її членів. Найслабкішими ланками класичної політекономії були недооцінка нею важливості врахування сукупного попиту (що найбільш явно проявилось в законі Сея) та відсутність ясності стосовно того, що визначає пропозицію капіталу по відшкодуванню витрат на заробітну плату (теорія фонду заробітної плати) та матеріальних інвестицій.
Що стосується методології аналізу, то представники класичної школи розділились на два табори. Представники першого стали прибічниками індуктивного методу, наприклад, А. Сміт, який формулював висновки на базі емпіризму, виводив емпірично закони, на які потім спирався і перевіряв результати, порівнюючи з іншою емпіричною інформацією. Класики другого табору, найяскравішим представником якого вважається Д. Рікардо, виявляли схильність до дедуктивного методу. Вони Висували гіпотези, виводячи з них висновки і не роблячи спроб перевірити результати. Таку методу Й. Шумпетер в своїй книзі “Історія економічного аналізу “ (1954) назвав “вадою Рікардо”.
Повнішим і зрозумілішим зміст класичної школи стає при аналізі основних положень, висунутих кожним з вищеназваних вчених.
А. Сміт як фундатор класичної школи
Адам Сміт (1723-1790), видатний шотландський філософ і економіст небезпідставно вважається одним з фундаторів політичної економії, тому що першим зібрав воєдино і систематизував наукові елементи попередніх доктрин. Сміт використовував дуже широкий підхід, в якому економіка була тільки однією з складових частин його аналізу суспільства й людини. Його відношення до економічної організації суспільства у великій мірі визначалось його вірою в “природній закон”, тобто у те, що за умов “природного порядку" (вільної конкуренції) складними взаємовідносинами людей в процесі їх господарської діяльності керує “невидима рука”, маючи на увазі, що економічне життя людей підпорядковується законам, що соціальна організація і правова інфраструктура мають відповідати цим законам, а не вступати з ними у протиріччя.
Книга Сміта “Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776) була першою повномасштабною працею з політичної економії, яка містила теорії виробництва і розподілу, і крізь призму цих теорій розглядала попередню економічну теорію і практику. Сміт зосередився на економічному зростанні, роблячи висновок, що його мотором є поділ праці, який веде до збільшення обсягів виробництва, технічного прогресу і навіть нагромадження капіталу. За Смітом, розподіл праці вимагає необхідність обміну, а також має свої межі, які зумовлені розміром ринку. Обмін відбувається тому, що його кожній людині підказує особистий інтерес в бажанні мати товари, вироблені іншими. Ще одним фактором економічного зростання Сміт вважає нагромадження капіталу, і в основі цього, на його думку, є заощадливість. Для того щоб зростання успішно відбулось, в суспільстві має бути відповідне соціальне, інституціональне і правове середовище, тому Сміт виступає за “очевидну і просту систему природної свободи”, за якої кожну людину в її прагненні реалізувати свій особистий інтерес “невидима рука” веде до задоволення інтересів всього суспільства, хоча це і не входило у плани окремої особи. Таким чином встановлюється гармонія інтересів індивіда і суспільства в цілому. Сміт повністю покладався на систему вільної конкуренції, яка, на його думку, мала здібність до саморегуляції, а також до найоптимальнішого розміщення економічних ресурсів. Певна річ, Сміт відстоював економічну політику laissez faire, але він також визнавав необхідність втручання держави, наприклад, у випадку встановлення захисних мит для новонароджених галузей, а також для виконання державою таких функцій, як безпека, правопорядок та деякі суспільні роботи.
Окремо від своєї моделі економічного зростання Сміт також розглянув мікроекономічні питання. Для примітивного суспільстві застосовував трудову теорію вартості, а для капіталістичного - теорію витрат виробництва, визначаючи ними ціни товарів. Ренту визначав ціною, а не навпаки. Сміт висунув ряд концепцій для пояснення заробітної плати, включаючи теорію прожиткового мінімуму. Прибутки, стверджував він, будуть з часом падати завдяки конкуренції і зростаючим труднощам у знаходженні прибуткових сфер інвестування капіталу.
Сміт також аналізував різні системи політичної економії, піддав критиці меркантилістів і фізіократів, зробив суттєвий внесок у розвиток теорії міжнародної торгівлі. Більше чверті своєї праці “Багатство народів" Сміт присвятив дослідженню державних фінансів, в рамках якого він висунув свої знамениті принципи, на яких має засновуватись система оподаткування.
Не зважаючи на те, що в своїй “Історії економічного аналізу" И. Шумпетер стверджував, що книга “Багатство народів" не містить жодної аналітичної ідеї, принципу чи методу, які б були абсолютно новими в 1776 році (тобто на час першої публікації книги), праця Сміта, тим не менш, була великим досягненням завдяки здібності автора зібрати воєдино і об'єднати в струнку і логічну систему основні політекономічні ідеї, розрізнено висунуті багатьма його попередниками. Головною науковою заслугою Сміта було те, що він зробив перші кроки на шляху до створення теорії оптимального ефективного розміщення ресурсів за умов вільної конкуренції. Крилатим став вислів: “До Сміта була економічна дискусія, а після Сміта почали дискутувати з питань політичної економії”.
Внесок Д. Рікардо в розробку теоретичних засад класичної школи
Давид Рікардо (1772-1823) - видатний англійський економіст, представник класичної школи. Його ім'я найбільше пов'язують з теорією ренти та теорією порівняльних витрат, хоча його науковий доробок включає багато інших цінних ідей.
Його інтерес до економічної теорії з'явився після того, як у 1799 він прочитав працю А. Сміта “Багатство народів”. Першою друкованою роботою Рікардо була газетна стаття 1809 року, яка стала основою його трактату “Висока ціна злитків - доказ знецінення банкнот" (1810). В ньому він доводив, що тодішня поточна інфляція була результатом того, що Банк Англії не міг обмежити пропозицію грошей. До аналогічного висновку дійшов офіційний комітету 1811 році.
Головною працею Рікардо стала книга “Основи політичної економії та оподаткування (1817). В ній автор стверджував, що політична економія має представляти собою “дослідження щодо законів, які визначають розподіл продукту виробництва між класами, які сприяли його створенню”. В процесі пояснення цього розподілу він конструював модель, яка демонструвала, що раніше чи пізніше зростання закінчиться через рідкість природних ресурсів. Серцевиною цього процесу був закон спадної віддачі і різна родючість земель сільськогосподарського призначення. Рікардо погоджувався з теорією народонаселення Мальтуса, згідно якої пропозиція трудових ресурсів буде необмеженою за умов зарплати, достатньої для життєзабезпечення робітників та їх утриманців. Для зростаючого населення буде потрібно більше продуктів харчування. Це потягне за собою розширення культивації менш родючих земель, на яких граничний продукт праці і капіталу буде меншим у порівнянні з землями, що оброблялись раніше, а також більш інтенсивної обробки земель, що були у поточному використанні. Додаткова земля, яка залучається в обробіток, є безплатним даром природи і не повинна мати рентної винагороди. Кращі землі завдяки своїй родючості дають будь-якому фермеру-орендатору перевагу, тому конкуренція за ці землі призводить до сплати ренти землевласникам. Прибуток - це залишок вартості продукту після сплати ренти, яка буде різнитись відповідно до родючості землі, і фіксованої (на рівні життєзабезпечення) зарплати. Зі зростанням народонаселення використання навіть додаткових менш родючих земель призведе до нульового надлишку після сплати фермерами-орендаторами зарплатні найманим робітникам та ренти землевласникам. За умов відсутності прибутків накопичення капіталу припиниться. Аналогічна аргументація (за певних припущень) використовувалась для пояснення нульових прибутків в обробній промисловості.
Короткотермінове розв'язання даної проблеми полягало, на думку Рікардо, в зовнішній торгівлі і в імпорті дешевого закордонного зерна. Це привело Рікардо до аргументації стосовно скасування тодішніх чинних зернових законів, а також до розробки своєї теорії порівняльних витрат, щоб фритредерство (вільна торгівля) є вигідним для всіх країн, які її запроваджують. Хоча його аргументація була на рівні товарів, Рікардо вбачав можливість застосування цієї теорії відносно рівнів зарплати і цін. Так, зокрема, якщо міжнародні платежі були в контексті довготермінового балансу, то більш ефективна країна буде мати вищий рівень грошей і реальних зарплат.
Багато часу і енергії Рікардо присвятив невдалому пошуку постійної вірної міри вартості, яку він сподівався знайти у трудовій теорії вартості. В кінці кінців, Рікардо, як вважають сучасні дослідники його творчості, запропонував не що інше, як емпіричну теорію трудової вартості тому, що бачив логічні труднощі в поясненні вартості на засадах внесків праці, але він, тим не менш, застосовував їх, щоб пояснити вартість на основі того, що витрати праці у кількісному відношенні були головною складовою витрат і цін.
Намагаючись пізнати економічну сутність суспільства, Рікардо широко і послідовно використовував методи дедукції і абстракції. На думку англійського історика економічної думки М. Блауга, значний внесок Рікардо полягає в тому, що цей вчений “ винайшов техніку економічної науки”, заклав фундамент модельного підходу до побудови економічної теорії.
Т.Р. Мальтус та його теорія народонаселення
Томас Роберт Мальтус (1766-1834) був священиком і професором сучасної історії та політичної економії (вперше так названого предмету в Британії) в Ост-Індійському коледжі. Хоч він і зробив вагомі внески у аналіз грошей і “теорію надвиробництва” (в розробці якої Кейнс вважав його засновником), а також став знаним через наукову дискусію зі своїм другом Рікардо, тим не менш Мальтус увійшов в історію економічної думки як автор знаменитої праці “Нарис про закон народонаселення" (1798). В ній Мальтус кинув виклик загальноприйнятій тодішніми економістами точці зору про те, що численне і зростаюче населення було синонімом багатства. Мальтус стверджував, що чисельність народонаселення буде збільшуватись до тих пір, поки не наштовхнеться на вимушене стримування з боку обмеженості пропозиції харчових продуктів. Він стверджував, що населення має тенденцію до зростання в геометричній прогресії, а збільшення виробництва харчових продуктів - тільки в арифметичній прогресії. Зростання народонаселення може бути контрольоване і обмежене або позитивно: через зростання смертності, наприклад, через війни, чумовий мор тощо, або негативно (тобто завдяки меншій народжуваності), наприклад, через моральне стримування, більш пізні шлюби тощо. Ця мальтузіанська теорія виходила з того, що рівень зарплат буде весь час незмінним - а саме на рівні межі забезпеченості. Проте, незважаючи на пророкування Мальтуса, в розвинутих країнах спостерігається тенденція до зростання і кількості народонаселення, і реальних зарплат. Це відбувалось завдяки технічному прогресу, роль якого Мальтус недооцінював, завдяки зниженню темпів народжуваності по мірі зростання доходів, а також завдяки відкриттю нових земель. Варто зазначити, що й понині теорія народонаселення Мальтуса знаходить своїх прибічників і інтерпретаторів, особливо серед екологів, які знов і знов попереджають, що через зростання населення та промислового виробництва наша планета невдовзі вичерпає свої природні ресурси.
Усі подальші праці Мальтуса, в яких він торкався економічних питань, слід розглядати своєрідним продовженням його трактату про народонаселення. Завдяки своїй концепції народонаселення., Мальтус суттєво наблизився до відкриття таких політекономічних законів, як законів, як закон граничної корисності, земельної ренти, фонду заробітної плати, ефективного сукупного попиту. Мальтус висловив багато плідних і оригінальних думок у галузі теорії ренти, заробітної плати, прибутку, економічного зростання, циклічності економічного розвитку, розподілу, міжнародної торгівлі тощо.
Жан Батист Сей (1767 - 1832), французький бізнесмен, який став економістом. В 1831 році він посів на посаду професора “колеж де Франс”, в якому працював до кінця свого життя. Важливість його творчості полягає у відмові від панувавшої у Великій Британії класичної теорії вартості, яка базувалась на концепції трудової вартості. Сей був першим економістом, який зробив спробу замінити трудову теорію вартості суб'єктивною теорією вартості, яка базувалась на корисності. Ідея про те, що вартість залежить просто від корисності, а не від продуктивності праці, зняло в політичній економії необхідність пошуку розподілу, який грунтувався на розподілі фізичного надлишку продукту. Сей вказав на три фактори виробництва, ціна яких визначала їх відносні частки в сукупному продукті. Ціна фактора визначалась ціною товару, виробленого за участі цього фактора і, таким чином, повністю залежала від попиту на цей товар. Антагоністична теорія розподілу замінялась соціально нейтральним розподілом продукту на основі корисності і рідкості.
Сей був попередником неокласичної школи з її аналізом ринкової рівноваги. Економічна теорія для Сея була чистою наукою, абстрактні категорії якої були поза часом та історичним контекстом; його теорія не передбачала якихось рекомендацій з економічної політики для державних діячів.
Сей став широко відомим завдяки своїй теорії ринків, яку він розвинув в своїй головній праці 'Трактат політичної економії” (1803). Теорія базується на простій концепції про те, що обмін між двома контрагентами включає і купівлю, і продаж. Цю взаємозалежність пропозиції і попиту, що існувала в бартерній економіці, де кожний продаж включає попит на рівнозначну вартість, і де немає надлишкового попиту чи пропозиції, де жодного товару не буде вироблено без відповідного рівня попиту для його споживання, Сей поширив на загальну теорію ринків.
Сей заперечував, що десь і колись буде загальне надвиробництво товарів. Закон ринків Сея (у вітчизняній літературі він також дістав назву “теорія ринків”, або “закон Сея”) було сприйнято й розвинуто Д. Рікардо та Дж.С. Міллєм. Сутність закону Сея, який набув поширення і популярності, полягав у тому, що пропозиція створює свій власний попит. Припускалось, що ціни будуть такими, що вартості вироблених товарів будуть в цілому дорівнювати вартості витрат на придбання цих товарів. Цей аргумент, і зокрема його використання для аналізу ринку капіталу, отримав жорстку критику з боку Кейнса як помилка, яка пронизливо заповнила всю економічну теорію і політику з класичного періоду до середини XX століття. Ідеї Сея заклали фундамент для майбутніх політекономічних досліджень, зокрема питань циклічного розвитку, теорій граничної корисності, факторів виробництва, підприємництва тощо.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Вчення про право в Західній Європі в XVIII—XIX століттях. Правові вчення Франції: ідеологія Ж. де Местра. Обґрунтування середньовічних ідеалів в Швейцарії. Англійська ідеологія. Погляди Гуго, Савіньї та Пухта. Наслідки виникнення історичної школи права.
курсовая работа [42,6 K], добавлен 25.01.2011Точки зору на час, місце зародження й етногенез різних гілок слов'ян й їх належності до праслов'янського світу найдавнішого населення Європи: концепції Київської школи археології, теорія походження українського народу археолога й мовознавця В. Петрова.
реферат [25,2 K], добавлен 25.03.2010Більшовицька стратегія і плани індустріалізації. Передумови запровадження курсу на індустріалізацію. Промисловий розвиток України у довоєнних п’ятирічках. Успіхи та труднощі індустріального розвитку України та його наслідки для українського народу.
курсовая работа [35,1 K], добавлен 29.04.2008Городок до Штейнгеля і його розвиток під час перебування у володінні барона. Процес утворення ним школи, лікарні і музею. Політична діяльність барона та його внесок у самостійність України. Виявлення ролі та значення його діяльності для сьогодення.
курсовая работа [34,3 K], добавлен 21.11.2010Геродот як представник грецької науки, боротьба між Сходом і Заходом, з найдавніших часів до греко-перських війн як тема його праці. Науковий внесок найвидатнішого історика стародавнього світу Фукідіда. Великий філософ стародавнього світу - Демокріт.
реферат [46,3 K], добавлен 07.11.2011Аналіз зародження, тенденцій розвитку та значення Школи Анналів в історіографії Франції. Особливості періоду домінування анналівської традиції історіописання. Вивчення причин зміни парадигми історіописання: від історії тотальної до "історії в скалках".
курсовая работа [69,8 K], добавлен 05.06.2010Особливість школи "Анналів" як явища феноменального і багатовимірного. Труди багатьох представників цієї школи як дослідження людини. Характерна особливість істориків-анналістів - це прагнення до нового в історіософських поглядах і в методології.
реферат [18,5 K], добавлен 23.05.2010Головні напрямки розвитку України в умовах глобалізації світу. Місце країни у сучасних геополітичних та економічних процесах. Етапи, динаміка та загальні тенденції розвитку історії сучасного світу. Оцінка антитерористичних зусиль світової спільноти.
методичка [53,9 K], добавлен 03.12.2012Економічний розвиток держав Межиріччя у ІІІ-ІІ тис. до н.е. Подальші тенденції розвитку провідних країн світу в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. Становлення міжнародних монополій, їх роль у світовій економіці. Монополізації промисловості України.
контрольная работа [46,2 K], добавлен 17.11.2010Розвиток капіталізму у Франції і внутрішня політика наполеонівської імперії. Соціальні і політичні зміни в імперії. Розвиток сільського господарства і промислова революція у Франції. Зовнішня політика Наполеона, його нові територіальні захоплення.
реферат [30,2 K], добавлен 29.09.2009Вивчення передумов та історичних подій великих географічних відкриттів, які мали значні економічні наслідки для більшості країн Старого світу. Основні наслідки експедицій Бартоломео Діаса, Васко да Гами, Фернана Магеллана. Відкриття Америки та Австралії.
реферат [21,0 K], добавлен 19.06.2010Тенденції економічного та політичного розвиту Великої Британії. Розпад колоніальної системи. Реформи лейбористів. Обмеження державного втручання в економіку. Денаціоналізація державних підприємств. Зовнішня політика Франції. Ставка на збереження колоній.
реферат [23,4 K], добавлен 17.10.2008Дослідження радянської і пострадянської історіографії школи "Анналів", яка у перший період свого існування була модерним явищем в історіографії, акумулювала новаторський досвід історичного дослідження, який повною мірою був визнаний науковими колами.
курсовая работа [63,9 K], добавлен 10.06.2010Промисловий переворот і капіталістична індустріалізація в Україні. Кам'яновугільна промисловість і металургія. Розвиток машинобудівної промисловості. Збільшення податків та купівельна спроможність трудящих. Рівень сільськогосподарського машинобудування.
контрольная работа [20,5 K], добавлен 12.06.2011Сербська та чорногорська історіографія. Просвітницький та романтичний напрямки в історичній науці. Розвиток критичного та позитивістського напрямків. Наукові школи в історіографії першої половини ХХ ст. Розвиток історіографії в другій половині ХХ ст.
реферат [26,4 K], добавлен 24.05.2010Статуя Зевса в Олімпії. Будівництво єгипетських пірамід, сади Семіраміди. Піраміда та човен Хеопса. Храм грецької богині Артеміди в місті Ефес. Александрійський Маяк. Статуя грецького бога Сонця Геліоса - Колос Родоський. Карта розташування чудес світу.
презентация [106,8 M], добавлен 26.04.2014Дослідження пам'яток духовного світу носіїв трипільської культури, як форпосту Балкано-дунайського ранньоземлеробського світу. Світогляд енеолітичного населення України, їх космологічні та міфологічні уявлення. Пантеон божеств трипільського населення.
дипломная работа [1,5 M], добавлен 03.09.2014Основні особливості історії Радянської України у сфері культурного життя. Сутність хронологічної послідовності розвитку освіти. Значення освіти у суспільно-політичному житті країни. Становище загальноосвітньої школи, розвиток середньої і вищої освіти.
реферат [52,5 K], добавлен 26.12.2011Державна політика у сфері становлення та розвитку загальноосвітньої школи. Політика більшовицького режиму стосовно формування педагогічних кадрів та забезпечення загальноосвітньої школи вчителями, їх залежність від тогочасного суспільно-політичного життя.
автореферат [42,1 K], добавлен 17.04.2009Внесок греків у розвиток торгового судноплавства в Азовському морі у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття. Діяльність грецьких торгових фірм і їх роль у становленні та економічному розквіті Таганрога і Маріуполя.
статья [13,8 K], добавлен 15.07.2007
