Фінальний палеоліт

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фінальний палеоліт

Фінальний палеоліт (13,5--10 тис. років тому) -- заключна фаза палеоліту, коли південний край льодовика, що відступав, зафіксувався на північному березі Балтійського басейну. Внаслідок різкої зміни холодних періодів (Дріас І, II, III) потепліннями (Рауніс, Белінг, Алеред) вимерли мамонти й основним видом великих травоїдних в Європі став північний олень. Тому фінальний палеоліт нерідко називають добою північного оленя.

Саме з цього часу в прильодовиковій Європі простежується чіткий культурний поділ і з'являються справжні археологічні культури. Порівняно зі згаданими спільнотами ранньої та розвиненої пори верхнього палеоліту культури фінального палеоліту значно компактніші й менш тривалі в часі. Вони дуже нагадують культурні спільноти пізнішого часу, які, на думку більшості археологів, є слідами мешкання окремих стародавніх етносів. Фінальнопалеолітичні та мезолітичні культури Європи різняться насамперед формою наконечників стріл, які нерідко мали обриси геометричних мікролітів -- трапецій, сегментів, трикутників, ромбів.

Територія України у фінальному палеоліті була складовою двох великих культурних провінцій первісної Європи -- північної балтійської та південної середземноморської.

Північ України (Полісся) у культурно-історичному плані тяжіла до Південної Балтії і входила до області культур мисливців на північного оленя, які поширилися в останні тисячоліття льодовикової доби на низовинах від Темзи до Десни та витоків Волги. Маються на увазі культури Гамбург, Лінгбі, Аренсбург, Свідер, Красносілля, яким властиві наконечники стріл різноманітної форми, виготовлені з пластин (рис. 18).

У степовому Надчорномор'ї та Надазов'ї були поширені стоянки похідних від Епігравету шанкобинської та осокорівської культур з архаїчними мікролітами -- сегментами й трапеціями. їх носії полювали на степових стадних копитних (кінь, бізон), а шан-кобинська людність ще й на лісових травоїдних Кримських гір.

Рис. 18 Крем'яні наконечники стріл культур фінального палеоліту Полісся: 1 -- гамбурзька; 2 - лінгбійська; 3 - свідерська; 4 -- красносільська; 5 - пісочнорівська

Осокорівська культура -- група споріднених пам'яток фінального палеоліту з однотипним крем'яним інвентарем, для якого характерні трапеції осокорівського типу з ретушшю по верхній основі (рис. 17), вістря з притупленим краєм, пізньопалеолітична пластинчаста техніка розколювання кременю, скребачки та різці на пластинах. На стоянці Рогалик (Луганщина) знайдені сланцеві плитки зі схематичними зображеннями жінок та геометричним орнаментом (рис. 19).

Стоянки поширені на межі лісостепової і степової зон України: Осокорівка (шар 3 в), Рогалик Акимівський, Прогон, Леонтіївка, Царинка. Датуються 13--12 тис. років тому. Осокорівська людність полювала в умовах лісостепу та степу на стадних травоїдних (коней, бізонів) (рис. 15). Культура постала з місцевих епіграветських традицій пізньопалеолітичних мисливців лісостепу.

Шан-кобинська культура -- споріднені пам'ятки гірського Криму з крем'яним інвентарем, якому властиві грубі сегменти (рис. 17), одно- та двоплощинні нуклеуси для грубих пластин, кінцеві скребачки та різці на пластинах.

Печерні стоянки культури поширені в гірському Криму: Шан-Коба (шари 5, 6), Фатьма-Коба (шари 5, 6), грот Скелястий (шари 1--4), Буран-Кая, Заміль-Коба І, Сюрень II (верх, шар), Алимівський Навіс (шари 3, 4). Аналогічна пам'ятка досліджена на Одещині (Білолісся). Фауна стоянок (благородний олень, косуля, кабан, сайгак, кінь, бізон) свідчить, що основою господарства місцевих мешканців було полювання на копитних гірських лісів, доповнюване промислом степових травоїдних.

Рис. 19 Схематичне зображення жінки на сланцевій плитці з фінальнопалеолітичної стоянки Рогалик на Луганщині

Шан-кобинська культура належала до області романелло-азильських культур (із сегментоподібними мікролітами), які розвивалися в Південній та Центральній Європі, а також у Криму та на Кавказі у фінальному палеоліті (12--9,5 тис. років тому). Це культури Азиль півдня Франції, Романеллі Італії, Федермессер Німеччини, Віту в і Тарново Польщі, тил Борщево II Східної Європи, Білолісся Північно-Західного Надчорномор'я, Сосруко Кавказу.

Красносільська культура -- група споріднених пам'яток фінального палеоліту з крем'яним інвентарем, що характеризується грубими черешковими наконечниками стріл (рис. 18, 4, 5), відщеповою технікою розколювання кременю, одноплощинними нуклеусами, короткими скребачками, ретушними різцями на відщепах.

Була поширена в басейнах Прип'яті, Німану, Верхнього Дніпра у IX тис. до н. е. В Українському Поліссі досліджені стоянки Красносілля Е, Великий Мідськ, Лютка, Самари, Бір, Птиче 3.

Мешкаючи в холодних умовах льодовикової доби, красносільське населення, очевидно, полювало на північних оленів. Походить від культури Лінгбі, населення якої мігрувало 11 тис. років тому в Полісся із заходу, тому на ранніх красносільських стоянках знаходять великі наконечники тилу Лінгбі (рис. 18, 2). Наприкінці IX тис. до н. е. під тиском людності свідерської культури красносільське населення рухалося з Полісся через Верхній Дніпро на Верхню Волгу. Відіграло значну роль у первинному заселенні Верхнього Подніпров'я та Верхньої Волги. Післяльодовикове потепління, близько 10 тис. років тому, призвело до трансформації красносільської культури в мезолітичні пісочнорівську, гренську та єнівську культури басейнів Десни, Верхнього Дніпра та Верхньої Волги.

Свідерська культура -- велика група споріднених пам'яток з однотипним крем'яним інвентарем, поширена на території Польщі, Литви, Західної Білорусі, Північно-Західної України в останнє тисячоліття льодовикової доби. Назва походить від стоянки Свідре Велке під Варшавою. Визначальними для культури є наконечники стріл на пластинах з плоскою підтескою з черевця (рис. 18, 3), а також двоплощинні, "човнуваті" нуклеуси для верболистих пластин, кінцеві скребачки та різці на пластинах, сокири на відщепах. Культура була поширена в басейнах рік Вісла, Німан, Прип'ять, на Верхньому Дніпрі.

В Україні численні свідерські пам'ятки відомі в Поліссі (Нобель, Переволоки, Лютка, Люб'язь, Сенчиці, Тутовичі, Березно, Прибір, Кричельськ). Окремі стоянки відомі в Карпатах (Делятин) та Криму (Сюрень II, Буран-Кая III). Датується IX тис. до н. е.

Свідерці мешкали в холодних лісотундрах, полюючи на стадних північних оленів, що сезонно мігрували (рис. 16). їхнім генетичним пращуром є культура Лінгбі Західної Балтії, людність якої близько 11 тис. років тому мігрувала на схід до Верхнього Дніпра. Людність свідерської культури відіграла провідну роль у первинному заселенні півночі Східної Європи від Східної Балтії до Північного Уралу.

Різке потепління 10 тис. років тому зумовило міграцію свідерського населення слідом за північним оленем на північ Східної Європи, яку вони заселили протягом VIII тис. до н. е. На цьому підґрунті сформувався постсвідерський мезоліт лісової зони від Східної Балтії до Північного Уралу. Ця людність, імовірно, була підґрунтям майбутньої фінно-угорської сім'ї народів півночі Східної Європи.

Кінець палеоліту збігається з кінцем льодовикової доби, коли внаслідок прориву теплих атлантичних вод у Балтійське льодовикове озеро близько 10 тис. років тому відбулося різке потепління, зумовлене стрімким таненням скандинавського льодовика.

Мезоліт

Мезоліт (середньокам'яна доба) -- заключна фаза розвитку мисливського господарства, в надрах якого визрівала Його остаточна криза.

Основою мезолітичної економіки було неспеціалізоване індивідуальне полювання за допомогою лука та стріл на лісових нестадних копитних (рис. 20). Археологічною ознакою мезоліту є повсюдне поширення лука, що фіксується масовими знахідками мікролітичних наконечників стріл мікролітів. Для кожної з археологічних культур мезоліту був характерний власний набір наконечників (рис. 21).

Рис. 20 Полювання на благородних оленів з луком і стрілами. Грот Валторта (Іспанія)

Мезоліт у Європі розпочався з різкої деградації скандинавського льодовика близько 10 тис. років тому і закінчився 6--7 тис. років тому з поширенням неолітичної кераміки та відтворювальних форм господарства (землеробство, скотарство).

Значний внесок у вивчення мезолітичної доби України зробили такі відомі дослідники, як П. П. Єфименко, М. Я. Рудинський, М. В. Воєводський, О. О. Формозов, В. М. Даниленко, Д. Я. Телегін, В. І. Непріна. В наш час у галузі мезолітознавства працюють В. Н. Станко, Л.Г. Мацкевий, Л. Л. Залізняк, Д. Ю. Нужний, О. Ф. Горелик, О. О. Яневич, І. М. Гавриленко, В. О. Манько.

Природне середовище

Криза мисливства та лук зі стрілами, як визначальні особливості мезолітичної доби, поширилися в помірній зоні Євразії насамперед через різку зміну природно-кліматичних умов унаслідок деградації Скандинавського льодовика.

В останнє тисячоліття льодовикової доби (плейстоцену) на півночі Європи існувало Балтійське льодовикове озеро. Внаслідок наступу Скандинавського льодовика один із його язиків перегородив гирло Балтії в районі Данських проток. Утворилася своєрідна крижана гребля, що стримувала талі води з крижаного шита у Балтійському басейні, утворюючи величезне холодне озеро, рівень якого піднявся на ЗО м вище рівня Світового океану. Його північний берег утворювала крижана стіна, від якої відривалися айсберги. Плаваючи по озеру, вони додатково охолоджували водойму.

Холодний басейн на півночі Європи суттєво впливав на клімат континенту, в північній та середній смузі якого встановилися несприятливі кліматичні умови. Величезні обшири були вкриті холодними тундро-степами, на яких паслися численні стада північних оленів -- об'єкт полювання мисливців наприкінці льодовикової доби.

Різке потепління клімату і швидка деградація Скандинавського льодовика пов'язані з так званою Білінгенською катастрофою. Ще у XIX ст. поблизу гори Білінген у Південній Швеції було виявлено величезну промоїну у гірському пасмі. З'ясувалося, що це слід прориву водами Балтії згаданої крижаної греблі. Протягом одного року рівень льодовикового водоймища знизився на 30 м, і тепла, солона вода з Атлантики почала надходити в Балтійське озеро.

Встановлено й час Білінгенської катастрофи -- 8213 р. до н. е. Зроблено це шляхом підрахунку так званих стрічкових глин, які щорічно відкладалися на дні прильодовикових озер Скандинавії. Річ у тім, що біля підніжжя льодовика існувало безліч великих і малих озер, які щоліта наповнювалися талою водою з поверхні крижаного шита. Бурхливі літні потоки несли в озера щебінь та пісок. Узимку ж танення криги припинялося і на дно озер випадали мікроскопічні частинки, утворюючи тонкі прошарки глини на грубих літніх відкладах. Отже, щорічно на дні льодовикових озер утворювалося два прошарки відкладів -- пісково-гравійний літній та глинистий зимовий, які легко порахувати. Вчені визначили перший засолений горизонт відкладів у водоймах Скандинавії, який фіксував момент надходження солоної океанської води після з'єднання Балтії з Атлантикою. Потім вони підрахували кількість річних стрічкових глин над ним, і в такий спосіб визначили дату Білінгенської катастрофи.

Зникнення холодної, крижаної водойми на півночі Європи спричинило різке потепління клімату й зумовило встановлення сучасних кліматичних умов на континенті. Зміни були настільки радикальними, що стали рубежем між льодовиковою добою (плейстоценом) і геологічною сучасністю (голоценом), або між палеолітом і мезолітом за археологічною періодизацією. фінальний палеоліт культура український

Унаслідок потепління Балтії та стрімкої деградації Скандинавського льодовика над Європою встановлюється сучасна циркуляція повітряних потоків. Як уже зазначалося, в льодовикову добу дуже холодний і сухий клімат континенту формували потужні холодні вітри, що дули з крижаного щита на південь. М'який і вологий клімат сьогодення зумовлюють періодичні циклони з Атлантики -- хвилі теплого і вологого повітря, які періодично, з інтервалом близько 10 днів, проходять над Європою у східному напрямку.

Деградація льодовика та поява теплих і вологих циклонів з Атлантики різко пом'якшили клімат Європейського континенту. Безмежні тундро-степи заросли спочатку сосново-березовими, а пізніше й широколистими лісами. Мешканці тундр -- північні олені -- змушені були відходити за тундрою, що швидко відступала далеко на північ Східної Європи. Слідом за ними рухалися у північно-східному напрямі й згадувані у попередньому розділі свідерські мисливці на північного оленя, які протягом останнього тисячоліття льодовикової доби мешкали в Поліссі, басейні Німану, на Польській низовині. Саме вони в період раннього мезоліту у 8--7 тис. до н. е. заселили безкрайню східноєвропейську тайгу від Балтії до Північного Уралу.

Рис. 21 Крем'яні наконечники стріл у формі геометричних мікролітів (трикутників, трапецій, сегментів) та способи їх закріплення на древках стріл (за Д. Ю. Нужним)

Заростання лісами колишніх прильодовикових тундро-степів зумовило поширення лісових травоїдних (лось, тур, благородний олень, кабан, косуля), які стали головним об'єктом промислу мезолітичних мисливців Європи. На відміну від мамонтів, північних оленів та бізонів ці лісові тварини ведуть не-стадний спосіб життя, який диктував форми полювання, шо докорінно різнилися від колективних полювань палеолітичних мисливців. Найефективнішим засобом добування нестадних тварин у лісі виявилося індивідуальне полювання на них з луком і стрілами. Ця мисливська стратегія визначила спосіб життя мезолітичного населення Європи, а лук зі стрілами стали своєрідним символом й археологічним критерієм мезоліту як епохи (рис. 20, 21).

Роль лісової рослинності різко зросла по всій території України. Особливо це стосується північних регіонів, зокрема Поліської низовини, яка входила до смуги суцільних лісових масивів. Далі на південь утворилася лісостепова зона, а в Надчорномор'ї та Північному Криму простягалися степи з перелісками у річкових долинах. Своєрідне природне середовище властиве Карпатам та Кримським горам. Полювання з луком на лісових копитних поширилося в усіх регіонах України, але в кожному з них спосіб життя первісного населення в мезоліті мав певну специфіку.

Размещено на Allbest.ru