Адміністративно-територіальні зміни в місцях компактного розселення болгар Радянської України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Адміністративно-територіальні зміни в місцях компактного розселення болгар Радянської України у 30-х рр. ХХ ст.

Юлія Грищенко

У 30-і рр. ХХ ст. болгарська етнічна меншина вступала з соціаль ним, політичним та духовним багажем, напрацьованим у попередні десятиліття. Звіт німецького консульства в Харкові від 6 листопада 1931 р., яке важко запідозрити в упередженості, містить такий запис щодо становища етнічних меншин: “в Україні становище національ них меншин трохи краще, ніж в інших республіках Радянського Союзу. Тут існує 25 національних районів, з яких ... три болгарських. У цих районах працюють національні адміністративні та судові ор гани, що певним чином сприяє розвитку меншин, їх культури, а саме створення нових національних форм, які за змістом свого загального розвитку сформували “національні підрозділи пролетарсько-біль шовицького спрямування”¹.

Проте курс радянської влади на суцільну колективізацію сіль ського господарства визначив нові кроки в напрямі централізації управління та перебудови управлінського апарату на місцях. Це за свідчували підсумкові документи XVI всесоюзної партійної конфе ренції (квітень 1929 р.) . У процесі колективізації саме сільськийрайон став центральною ланкою адміністративного управління, яка, в першу чергу, потребувала кадрового зміцнення. Й. Сталін тор кнувся цієї проблеми у політичному звіті ЦК ВКП(б) XVI партійному з'їзду (червень-липень 1930 р.). Зокрема, він наголошував на необхід ності скасування системи округ, які “перетворилися на зайву бюрок ратичну ланку між областю та районами, і переведенні окружних пра цівників для їх підсилення у районні організації” . 2 вересня 1930 р. на виконання постанови Президії ЦВК та РНК СРСР “Про ліквідацію округ та перехід на двоступеневу систему управління” ВУЦВК разом з РНК УСРР ліквідував округи, зафіксувавши, таким чином, перехід на двоступеневу систему центр-район . Від вересня 1930 р. в УСРР існу вало 503 адміністративні одиниці Молдавська АСРР, 18 міст цен трального підпорядкування та 484 райони. 119 з них було визнано еко номічно маломіцними й ліквідовано протягом 1931 р.

Досить показовою щодо результатів адміністративної реформи для болгарських районів є думка А. Дівіджієва “про різке погіршення становища апарату до і після ліквідації округ, наприклад, до ліквіда ції загальна кількість працівників становила 107 осіб, з яких 85% були болгарами, після ж ліквідації цей показник знизився на тре тину”. На його думку, розпочалася “денаціоналізація” . Оцінюючи на ціональну політику більшовицької партії початку 30-х рр., О. Майбо рода підкреслив, що “загальносоюзні та союзно-республіканські міністерства діяли фактично як транснаціональні корпорації, не зважаючи на місцеві потреби” .

1930-1931 рр. перетворилися на час хаотичних, малоефектив них змін, що поволі засвідчили свою неспроможність. Невдовзі ра дянські управлінці різко повернули кермо в протилежному напрямі. У лютому 1932 р. сесія ВУЦВК постановила утворити на території УСРР п'ять областей Харківську, Київську, Вінницьку, Одеську та Дніпропетровську. До складу областей увійшли 16 міст, безпосеред ньо підпорядкованих областям, та 431 район . Область стала вищоюланкою адміністративно-територіального поділу. Дещо згодом (цього ж року) було утворено Донецьку та Чернігівську області. Однак, у липні 1932 р. керівництво УСРР визнало поспішність, з якою було проведено адміністративно-територіальні зміни. Вони утруднили ди наміку проходження адміністративних рішень у районах.

Протягом наступних років відбулося поступове укрупнення райо нів. У 1937-1939 рр. були утворені нові області Полтавська, Жито мирська, Кам'янець-Подільська, Миколаївська, Ворошиловградська, Сумська, Кіровоградська та Запорізька .

Впродовж 1930-1935 рр. неодноразово зазнавали змін межі та розукрупнювалися національні райони. Нескінченні зміни кордо нів районів, приєднання чи від'єднання населених пунктів стало дезорганізуючим фактором у функціонуванні національних тери торіальних одиниць. Так, Ботевський район був приєднаний до Коларівського . У доповідній записці Коларівського районного ко мітету КП(б)У зазначалося: “Наш район існує як самостійна адмі ністративна одиниця з 1925 р. В 1930 р. був приєднаний Ботев ський район і, таким чином, з цього часу постав один Коларівський болгарський район з 30 сільрадами, з територією 143 700 га та на селенням на 1 січня 1933 р. 48 580 осіб, з них 35 046 болгар”¹¹. По основних кількісних показниках він наближався до районів зви чайного типу. Тим часом у процесі об'єднання районів не були вра ховані пропозиції Коларівського районного комітету КП(б)У щодо включення кількох сіл Бердянського району до майбутнього району. Внаслідок цього ссела Богородицьке та Ново-Олексіївка лишилися територіально оточеними болгарськими селами. Неодноразово по рушувалося питання про перенесення районного центру з Коларівки до Ногайська (останній знаходився на відстані 18 км від Коларівки на узбережжі Азовського моря). Голова Коларівської сіль ради М. Стойнов аргументував доцільність перенесення адмініс тративного центру тим, що “Коларівка для об'єднаного району абсолютно не пристосована, там всього 260 дворів, вона не спро можна розмістити усі адміністративні, кооперативні та господар ські приміщення, також існує проблема з якісним водопостачан ням. На вирішення цих питань необхідні величезні кошти у сумі 800 тис. руб., які навряд чи будуть виділені” . На жаль, вирішення таких проблем було не на часі. національний адміністративний коренізація

У лютому 1932 р. в УСРР існувало 23 національні райони, у тому числі 3 болгарські. У складі Одеської області перебували Благоєвський та Вільшанський, Дніпропетровської області Коларівський райони, який у січні 1939 р. був переданий до новоутвореної Запо різької області .

Адміністративні зміни початку 1930-х рр. позначилися на харак тері виборчих кампаній. Чергові вибори до болгарських сільрад (їх на той час було 47) у 1930-1931 рр. продемонстрували зростання явки виборців у порівнянні з минулими роками до 82,4% . Найпо ширенішими недоліками виборчої кампанії 1930 р. до болгарських сільрад були названі відсутність виборчих карток болгарською мовою .

Позитивна динаміка спостерігалася у справі поновлення вибор чих прав. Нові норми були закладені в інструкції ЦВК СРСР про вибори до рад у 1934-1935 рр. На виконання цього нормативного акту сільські ради ухвалювали рішення про поновлення виборчих прав своїх мешканців. Питання “позбавленців” регулярно розгля далося під час засідань секретаріату та Президії ВУЦВК. Після “виховання” Голодомором явка виборців на пункти голосування залишалася незмінно високою. 1934 р. у Благоєвському районі вона досягла 91,1%, Вільшанському 93,2% та Коларівському 92% .

Станом на 15 грудня 1935 р. площа Благоєвського району стано вила 509,1 км . У восьми сільрадах району мешкали 14 988 осіб (за відомостями на 1 січня 1933 р.), з них 97,1% селян. Письменними були 72,4% чоловіків та 49,8% жінок. Болгарами за походженням було 66,7% людності району .

Коларівський район був найбільшим серед болгарських районів за територією та кількістю населення. Площа району дорівнювала 1 454 км . У 1931 р. до його складу входили 30 з 45-ти болгарських національних сільрад УСРР. Найбільш густонаселеними були (за ві домостями на 1931 р.) Ботевська (3 507 осіб), Преславська (3 078 осіб), Інзівська (2 965 осіб), В'ячеславівська (2 264 особи), Коларівська (2 129 осіб) та Петрівська (2 081 особа) сільради .

В радянських статистичних довідниках не лишилося відомостей про чисельність населення болгарських районів зовсім не випадково. Разом із рештою селян Одещини болгари подолали найстрашніший в історії України голод із величезними втратами. Перші після голоду роки були також доволі важкими. Це, однак, не заважало владі ци нічно використовувати кожен більш-менш придатний інформацій ний привід для уславлення радянської національної політики. Не стало винятком і святкування десятиріччя від дня заснування Коларівського національного болгарського району, яке відбувалося у ве ресні 1935 р. У процесі підготовки урочистостей була розгорнута ши рока масово-агітаційна робота . У Дніпропетровській області та безпосередньо у районі діяли спеціально створені комітети з прове дення святкування. Згідно рішень республіканських органів влади до ювілею було вирішено побудувати районну лікарню (на неї виді лили 88 тис. руб.), відкриття якої багато років домагалося місцеве на селення. Амбітні плани стосувалися модернізації водолікарень у с. Ботево (загальна сума вартості робіт з відкриття нових свердловин і будівництва газового заводу становила 120 тис. руб.) . За рік до юві лею розпочалося будівництво електростанції вартістю 160 тис. руб. (вона вступила до ладу у вересні 1936 р. ). Облвиконком виділив кошти на святкування в сумі 10 тис. руб. та на будівництво кіноте атру на території району .

Урочисті заходи відбувалися з 9 по 11 вересня 1935 р. В них узяло участь понад 600 представників сільрад району, колгоспів та МТС . На запрошення секретаря райпарткому С. Цвяткова на святкування прибув В. Коларов. 9 вересня у селах району відбулися урочисті пле нуми сільрад, на яких заслуховувалася доповідь “10 років господар ського, культурного та радянського будівництва Коларівського району”. 10 та 11 вересня були оголошені вихідними днями, під час яких відбувалися масові гуляння (“ігри, пісні, танці та інші розваги для народу” ).

Окремий план святкування стосувався “столиці” радянської Коларівщини. Тут 10 вересня о 12-й годині відбулися святкова де монстрація, мітинг та урочисте вручення премій передовикам праці. Зі святковою промовою виступив представник районного виконав чого комітету І. Богдан. О 14-й годині розпочалася районна олім піада. Ввечері відбулося урочисте засідання президії обласного та районного виконавчих комітетів . 11 вересня відкрилася сіль ськогосподарська виставка. Урядовими відзнаками з нагоди ювілею були нагороджені перший секретар райкому партії С. Цвятков, другий секретар А. Атачкін, начальник райвідділу НКВС А. Верхос та ін.

Влада доклала чималих зусиль, аби створити ілюзію стабіль ності й необмежених перспектив розвою національних адміністра тивно-територіальних одиниць, проводячи, з одного боку, масові радянські святкові заходи, з іншого, затискаючи чим далі більше українське суспільство в лещата боротьби з “буржуазним націона лізмом”.

Згортання коренізації загалом, болгаризації, зокрема, відбулося не менш стрімко, аніж її проголошення в 1923 р. За нормами Кон ституції СРСР 1936 р. національні райони та сільради втратили юридичні підстави для існування. Фінал болгаризації в УСРР відме жований постановами Одеського обласного комітету КП(б)У від 5 лютого 1938 р. “Про реорганізацію національних районів Одеської області в райони звичайного типу” та політбюро ЦК КП(б)У від 16 лю того 1938 р. “Про реорганізацію національних районів та сільрад УРСР в звичайні райони та сільради”. 5 березня 1939 р. ЦК КП(б)У прийняв постанову “Про ліквідацію та перетворення штучно створе них національних районів і сільрад України”. Згідно цього документа національні райони ліквідовувалися, а сільські ради, які входили до їх складу, перерозподілялися по інших територіальних одиницях. На магання стерти з мапи України саму згадку про експеримент під на звою “коренізація” втілилося в протокольній постанові ЦК КП(б)У “Про порядок розподілу сільрад ліквідованих районів по інших тери торіальних одиницях” від 7 квітня 1939 р. Згідно постанови ЦК КП(б)У від 5 березня 1939 р. на виконання рішення ЦК ВКП(б) (16 лю того 1939 р.) були ліквідовані “як штучно створені Коларівський район Запорізької області та Благоєвський район Одеської області” .

Невдовзі переважна частка їх втратять свої історичні назви на ко ристь уніфікованих радянських. Втім не лише перейменування та зміна адміністративного підпорядкування обумовлювали негативні зміни в житті мешканців колишніх болгарських національних райо нів. Під вивіскою чергової адміністративно-територіальної реформи маскувався тотальний погром, болгарська спецоперація задовго до формальної ліквідації національних районів поставила крапку в історії болгаризації.

Під час ліквідації системи національного районування простежу валися певні особливості, а саме прагнення розпорошити етнічні меншини серед українського або російського населення. Звертає насебе увагу той факт, що формування нових районів відбувалося таким чином, щоб у складі їх населення певна національна група становила якщо не меншість, то принаймні не становила помітної демографіч ної групи. За таким принципом, наприклад, розформовувався Благоєвський район.

За дещо іншим сценарієм відбувалися трансформації Вільшанського болгарського національного району. 17 лютого 1935 р., відпо відно до постанови ВУЦВК “Про склад нових адміністративних райо нів Одеської області” до нього були приєднані сс. Добрянка, Осички, Куца Балка, Катеринка, Сухий Ташлик, Юзефпіль, Березова Балка, Дорожинка, Овсяники, Казимирівка та Юзефпільська залізнична станція Первомайського району, с. Тарасівка Добровеличківського району та с. Бузниковате Голованіського району . Внаслідок укруп нення питома вага болгарського населення у загальній масі меш канців району зменшилася з 64,6% до 27% . Вільшанський район втратив статус національного і став звичайною адміністративно-те риторіальною одиницею Одеської області. У її складі район перебував до 17 лютого 1954 р. Згідно указу Президії Верховної Ради УРСР Вільшанський район тоді був підпорядкований Кіровоградській області, де перебуває й донині .

Хронічні зміни адміністративно-територіальної карти України стали органічною складовою докорінного переформатування засад існування селянства України загалом, його етнічних когорт, зокрема. Розпочавшись в часи здійснення суцільної колективізації, коли національні райони були не безпроблемними, але в цілому цілком життєздатними адміністративно-територіальними організмами, ре формування завершилося наприкінці 1930-х рр. ліквідацією націо нальних адміністративно-територіальних одиниць як таких. На той час Україна була вже геть іншою, аніж упродовж 1920-х рр. Коренізація була знищена не лише організаційно та ідейно. Вона була дис кредитована і піддана негласному табу. Безперервні “перекроювання” територій і спричинене ними розмивання адміністративного апарату призвели до дезорганізації й тотального безладу у системі місцевого управління, негативно вплинули на національну та регіональну са мосвідомість населення. Фактичне згортання національного адмі ністративно-територіального будівництва стало завершальним акор дом в утвердженні централізаторського курсу Кремля.

Размещено на Allbest.ru