Тризуб і тамга: взаємини підпілля організації українських націоналістів (ОУН) і кримських татар

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТРИЗУБ І ТАМГА: ВЗАЄМИНИ ПІДПІЛЛЯ ОУН(б) І КРИМСЬКИХ ТАТАР

Антонюк Ярослав

Кандидат історичних наук,

науковий співробітник

Українського інституту національної пам'яті

Анотація

У статті проаналізовано співпрацю між українськими націоналістами та кримськими татарами. Доведено, що вона базувалася на усвідомлені спільної радянської загрози. Слабкі позиції ОУН в Криму не сприяли налагодженню більш тісної взаємодії.

Ключові слова: кримські татари, українські націоналісти, німецькі окупанти, червоні партизани, депортація.

Впродовж усього періоду формування української нації, вона перебувала у тісному контакті зі своїми південними степовими сусідами - татарами. Століттями ці корінні народи України впливали один на одного, взаємодіючи економічно, культурно та політично. Складні перипетії історії знали як війни, так і союзи між українцями та кримськими татарами. Врешті обидва народи зблизило їх поневолення Російською імперією та прагнення до звільнення від національного гніту.

Двадцяте століття пробудило національно-визвольні рухи Європи, сформувало нові політичні сили. Однією з таких стала Організація Українських Націоналістів (далі - ОУН), яка ставила собі за мету побудову Соборної Самостійної України з Кримом у її складі. Ще у брошурі ОУН «За Українське море!», виданій 1936 р. у Львові зазначалося, що Крим беззастережно є частиною України, південну гірську частину якого заселяють переважно татари. За звітами ОУН відсоток татар у Криму змінювався таким чином: 1926 р. - 25%, початок 1942 р. - 30%, кінець 1942 р. - 37%1943 р. - 31%. Як і українці, за звітами ОУН, вони були переважно сільськими мешканцями та відносилися до поневолених народів Криму. Саме на основі спільної боротьби з радянським режимом ОУН вбачала в кримських татарах «природніх союзників».

Українські націоналісти високо цінували згуртованість та національну свідомість татар, яка сформувалася у протистоянні з Росією. Так, у статті УПА «Національно-політичне обличчя Криму» (весна 1943 р.) зазначалося, що, незважаючи на малу чисельність, татари представляють потужну силу. Причиною цього є їх любов до Батьківщини, «солідарність» та «зразкова національна єдність». Водночас оунівці вважали, що татари політично не були однорідні. За часів Російської імперії татарський народ зазнав кількох депортацій, а тому «страшно ненавидить» росіян. Цей народ асоціювався у нього з московським імперіалізмом . У радянський період, незважаючи на утиски, татарам вдалося сформувати власну інтелігенцію, що надалі дозволило розвивати політичне життя народу.

Згідно документів ОУН та УПА, «більшовицький режим» небезпідставно сприймався татарами як продовження російського імперіалізму. Кримські татари відкидали московський «колоніалізм любої барви, білої, чи червоної». Це спричинило до винищення радянською владою багатьох керівників кримськотатарського народу та домінування серед його очільників германофільських настроїв.

Коли вибухнула Друга світова війна, кримські татари дуже розраховували на німців. Ненависть до радянської влади була такою, що в запалі боротьби татари хотіли вирізати в Бахчисараї всіх росіян, але їх спинили німці.

Використовуючи ситуацію, татари із запалом кинулись до розбудови свого національно-політичного життя. Центром їхнього руху стала давня столиця Кримського ханства Бахчисарай. З дозволу німців у складі «Мусульманського комітету» виник «Татарський комітет», який мав великий авторитет серед населення, видавав газету «Азат Крим» («Вільний Крим»). Створювалися татарські центри допомоги, школи й мечеті. Чимало кримських татар вступило до складу поліції .

Повіривши в обіцянку німців сприяти «свободі національного й політичного життя» татар включно до створення їхньої «Республіки», розпочався набір добровольців до 15-тисячного татарського легіону. Надалі він брав участь в боях за Керч. Проте, головним завданням татарських легіонерів була боротьба з радянськими партизанами у важких умовах гірського Криму. Як зазначалося в оунівському звіті, їм видали німецькі мундири з білою позначкою. Однією з багатьох причин запису в легіон була платня у дві марки щоденно, яка дозволяла врятувати родини від голоду.

У відповідь, з листопада 1941 р., червоні партизани розпочали вирізувати «за ізмєну родінє» цивільне татарське населення . Цей терор лише посилив ненависть кримських татар до радянської влади. Оунівець І. Мор'як згадував, що частина татарських інтелігентів пояснювала свою співпрацю з німцями необхідністю протистояти терору радянських партизан, а також можливістю рятувати своїх полонених.

Через деякий час «буйна лютість і нахабність німецького окупанта» у національній політиці швидко відвернула від них симпатії кримських татар. Влада опинилася в руках керівника німецького господарського командування, а татарські національні комітети залишилися без жодного впливу. Німці перешкоджали членам комітету контактувати з татарськими емігрантами в Німеччині та навіть проводили арешти серед осіб, які намагалися налагодити такі контакти. При цьому німці роздмухували національні антагонізми. Надаючи преференції на посади в Криму росіянам, вони налаштовували їх проти татар та українців.

Щораз наполегливіше німецька окупаційна адміністрація говорила про те, що Крим з цілою Таврією буде приєднаний безпосередньо до Третього Рейху і заселений німцями. Усі інші народи будуть змушені покинути півострів. Гестапо розпочало арешти татарських націоналістів. Татари були «дуже розчаровані і огірчені», що частина молоді народу гине у складі легіону в боротьбі з червоними партизанами, а інших арештовують німці.

Врешті татари зрозуміли справжні наміри німців у відношенні Криму, «пізнали їх єхидну натуру», і почали ненавидіти їх не менше, ніж росіян. З огляду на це, татарські добровольці не хотіли надалі боротися проти червоних партизан, хоча не підтримували радянську владу.

Натомість серед татар зросли давні, традиційні симпатії щодо Туреччини. Їхньому зближенню допоміг візит влітку 1942 р. до Криму турецьких журналістів. Під час урочистостей на честь гостей, як зазначалося в документі ОУН, татари мали змогу поговорити «з турецькими побратимами, очевидно не про шашлик». Надалі турецькі таємні емісари налагодили тісний зв'язок з кримськими татарами, а останні почали себе називати «кримськими турками» .

Численні звіти ОУН свідчили про прихильне ставлення кримських татар до українців, яких сприймали як гостей. Щоправда, для частини татар, важко було відрізнити російськомовного українця від росіянина. Як зазначалося в документі підпілля ОУН, лише у таких випадках на українців вони «дивилися вовком».

Оунівці пам'ятали, що під час Української революції 1917-1920 рр. частина татар на чолі з Геспрінським орієнтувалася на автономію у складі України. На думку українських націоналістів, татари шукали сильного союзника проти росіян. Тому, вони вважали, коли вдасться створити сильну українську державу, «татарський нарід стане вірно і лояльно на нашому боці». До цього слід ще додати, що багато татарських інтелігентів, які вчилися в українських університетах, вільно володіли українською мовою та любили українську культуру.

Один з керівників ОУН в Криму І. Мор'як згадував, що не зустрічав жодного татарина, який би заперечував тісний економічний зв'язок півострова з Україною та перспективу політичного союзу з нею. На цій платформі розпочалося створення українсько-татарського «фронту поневолених народів проти німецького і московського імперіялізмів». Проте, через незначний вплив ОУН на ситуацію в Криму, татари у цей період не робили вагомої «ставки» на українців. На багатонаціональному півострові ідеї самостійності України майже не сприймалися. Сформована наприкінці 1941 р. Степаном Теслею в Сімферополі малочисельна націоналістична підпільна група не мала зв'язку з Південним Крайовим проводом ОУН та не впливала на ситуацію в Криму. Лише з прибуттям у січні 1942 р. перших шести похідних груп ОУН, ситуація почала змінюватися. Дещо пожвавилася націоналістична робота на півострові у лютому 1943 р., коли кримський провід перебрала Катерина Мешко («Озерська»).

Активізації українсько-татарській співпраці сприяли не лише дружні стосунки між народами, а й розчарування німецькою національною полі- тикою. Зближенню між «поневоленими народами» також сприяла пропаганда росіянами в Криму ідеї «єдинства і нєдєлімства». Вона поєднувалася з антирадянською позицією українців та татар.

Наприкінці 1943 р. українські підпільники почали обережно зв'язуватись з татарами і поширювати серед них свої ідеї і гасла. Пропагандисти ОУН вивчали татарську мову, часто відвідували татарські аули, де їх частували «бузою» та «чебуреками», дарували на пам'ять «тібітейки». Навіть з тими татарами, які орієнтувалися на Туреччину, вони підтримували дружні відносини. Зокрема, як свідчать документи ОУН, під впливом українців татари розпочали боротьбу проти русифікації.

Одними з перших до співпраці з ОУН у 1942 р. вдалося залучити двох кримських татар, які працювали в Українському музично-драматичному театрі ім. Т. Шевченка в Сімферополі. Адміністратор театру І. Мор'як використовував гастролі театру до Джанкоя, Ялти та Севастополя для налагодження співпраці та організації підпільної мережі.

Згодом українсько-татарська співпраця перейшла на вищій рівень. Так, у протоколах допиту референта пропаганди Південного крайового проводу ОУН Володимира Шарафана згадувалося про переговори у серпні 1943 р. з членом «Міллі-Фірки» - Озенбашли, якого він «пробував залучити на бік ОУН для боротьби з радянською владою», включно до організації спільних з оунівцями партизанських загонів.

Іншим чином розгорталася ситуація на території Волині та Західного Полісся, де весною 1943 р. оунівці сформували УПА. До цієї військової формації вступило чимало колишніх червоноармійців та вояків німецьких допоміжних поліційних формувань зі східних народів Радянського Союзу. Траплялися серед них й кримські татари.

Начальник оперативного штабу УПА-Північ полковник Микола Омелю- сик («Поліщук») писав про татарські національні підрозділи: «Це був прекрасний бойовий матеріял, військово вишколений та набулий практичного знання у війні. Бійці ті з німецького полону, були призначені німцями для зформованих різних національних частин для боротьби з УПА. Але піддавшись обробці наших людей з УПА, вони переходили досить чисельно на наш бік і обертали свою зброю проти наших загальних ворогів». Сподіваючись на активніше поповнення татарами національних підрозділів УПА, референтурою пропаганди видавалися численні листівки-заклики. Утім, агітації УПА, адресованої безпосередньо кримським татарам, поки що дослідниками не було виявлено.

21-22 листопада 1943 р. в с. Будераж, Здолбунівського району Рівненської області, з ініціативи ОУН, на таємній 1-й Конференції поневолених народів Східної Європи і Азії розпочалося створення Антибільшовицького блоку народів. Татарську делегацію з чотирьох осіб на ній представляв «Тукай».

Коли воєнні фронти наблизилися до Західної України, командування УПА дозволило національним повстанським підрозділам зі зброєю пробиватися до своєї батьківщини. На думку Петра Мірчука, серед рейдуючих на схід груп були й підрозділи кримських татар.

У цей час на півострові розгорнулись трагічні для кримських татар події. Протягом 18-20 травня 1944 р. військами НКВС було виселено до Узбекистану, Казахстану, Таджикистану, на Урал і в Костромську область Росії цілий народ. Підпілля УПА отримувало уривчасті дані про депортацію кримських татар, які нерідко ґрунтувалися на чутках. Так, у звіті за листопад 1944 р. повідомлялося, що через опір татарського народу «большевикам», їх частково «вистріляли, а решту вивезли на Сибір». Опираючись на опитування населення, повстанці фіксували інформацію, що до Криму на місце татар заселяють росіян та українців. Жителі Хмельниччини «з ненавистю й обуренням» віднеслися до таких «вивозів».

Своє обурення підпілля ОУН висловлювало й щодо скасування указом Президії Верховної Ради СРСР від 30 червня 1945 р. Кримської АРСР та утворення на її базі області в складі РРФСР. Таким чином радянська влада юридично закріплювала позбавлення цілого народу Батьківщини.

Надалі підпілля ОУН постійно підкреслювало злочинність депортації кримських татар. Так, головнокомандувач УПА Роман Шухевич в інтерв'ю Бюро інформації УГВР за липень 1948 р., звинувачував у «безприкладному цинізмі» представників СРСР у Комісії з питань прав людини при ООН, які «сплямовані кров'ю мільйонів невинно замучених жертв», мають за мету знищення всього народу кримських татар, виступають, нібито, противниками геноциду. У інформаційному звіті ОУН за літо 1950 р. зазначалося, що давню столицю кримських татар - Бахчисарай, навмисне позбавляють традиційного вигляду, щоб назавжди стерти пам'ять про народ, який його збудував.

Таким чином, аналізуючи взаємини між українським націоналістичним підпіллям та кримськими татарами, можна стверджувати, що обидві сторони об'єднувало прагнення звільнитися від російського панування. Вони були зацікавлені у співпраці та як могли підтримували один одного. Утім, об'єктивно, ситуація склалася таким чином, що оунівці суттєво не впливали на ситуацію в Криму, а отже, на той час, не були для татар сильним союзником. Подальше злочинне виселення сталінським режимом цього народу відобразилося співчуттям у документах підпілля. Більш дієву допомогу, оточені з усіх сторін ворогом, оунівці надати не могли. Лише зі здобуттям Україною незалежності, українсько-татарська співпраця отримала нове дихання.

Література

націоналіст кримський татарин співпраця

1. Галузевий Державний архів Служби безпеки України (далі - ГДА СБУ). - Ф. 13. - Спр. 376. - Т. 70. - Арк. 53-54.

2. ОУН в 1942 році: Документи / Упоряд. О. Веселова, О. Лисенко, І. Патриляк, В. Сергійчук. - К., 2006. - С. 234.

3. ГДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 376. - Т. 30. - Арк. 25.

4. Літопис УПА. - Т. 1: Волинь і Полісся. Німецька окупація. Початки УПА: Документи й матеріяли. - Кн. 1. - Торонто, 1989. - С. 100.

5. ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 376. - Т. 32. - Арк. 70-73.

6. Шанковський Л. Похідні групи ОУН (причинок до історії похідних груп ОУН на центральних і східних землях України в 1941-1943 рр.). - Мюнхен, 1958. - С. 180.

7. ГДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 376. - Т. 41. - Арк. 63-64.

8. Шанковський Л. Назв. праця. - С. 188.

9. ОУН в 1942 році: Документи. - С. 234-235.

10. ГДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 376. - Т. 32. - Арк. 70.

11. Галичанець М. Наш Український Крим. Життя українців на півострові. - Тернопіль, 2007. - С. 376.

12. ГДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 376. - Т. 32. - Арк. 73.

13. ОУН в 1942 році: Документи. - С. 234-235.

14. ГДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 376. - Т. 32. - Арк. 73.

15. Літопис УПА. - Т. 1: Волинь і Полісся... - С. 100-101.

16. ГДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 376. - Т. 32. - Арк. 72.

17. ОУН в 1942 році: Документи. - С. 234-235.

18. ГДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 376. - Т. 21. - Арк. 21.

19. ОУН в 1942 році: Документи. - С. 234-235.

20. ГДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 376. - Т. 32. - Арк. 70.

21. ГДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 376. - Т. 21. - Арк. 21.

22. Літопис УПА. - Т. 1: Волинь і Полісся. - С. 100-101.

23. Шанковський Л. Назв. праця. - С. 188-189.

24. Літопис УПА. - Т. 1: Волинь і Полісся. - С. 89, 100-101.

25. Шанковський Л. Назв. праця. - С. 188-189.

26. ГДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 376. - Т. 32. - Арк. 72.

27. ГДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 376. - Т. 32. - Арк. 72-73.

28. Сергійчук В. Український здвиг: Наддніпрянщина. 1941-1955. - К., 2005. - С. 8788.

29. ГДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 376. - Т. 32. - Арк. 72-73.

30. Щур Ю. Нарис історії діяльності Організації Українських Націоналістів на Східноукраїнських землях. - Запоріжжя, 2006. - С. 29.

31. Музичко О. Південний фронт війни ОУН за Україну: 1941-1944 роки // [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ukmationalism.org.ua/publications/?n=2565

32. Щур Ю. Назв. праця. - С. 29.

33. Омелюсик М. УПА на Волині 1943 р. // Літопис УПА. Волинь і Полісся... - Т. 1. - Кн. 1. - С. 234-235.

34. Сергійчук В. Назв. праця. - С. 87-88.

35. Архів Центру досліджень визвольного руху. - Ф. 9. - Т. 52. - Арк. 8.

36. ОмелюсикМ. Назв. праця. - С. 234-235.

37. Іванець А. Він боровся в Криму за Самостійну Україну // Кримська Світлиця. - 2003. - 24 січня.

38. Проценко В. Підрозділи УПА Криму були дієвими // Кримська світлиця. - 2009. - 11 вересня.

39. ОмелюсикМ. Назв. праця. - С. 36.

40. ГДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 376. - Т. 42. - Арк. 168.

41. Деревінський В. Кримські татари в національних підрозділах УПА // [Електронний ресурс]. Режим доступу:Шр://оип-ира.о.иа/атїіс1е8/кг_1а1агу.Ьїт1

42. Мірчук П. Українська Повстанська Армія. 1942-1952: Документи і матеріали. - Львів, 1991. - С. 109-110.

43. ГДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 376. - Т. 32. - Арк. 166-167.

44. Літопис УПА. Нова серія. - Т. 8: Волинь, Полісся, Поділля: УПА та Запілля 19441946: Документи і матеріали / Упоряд. О. Вовк, С. Кокін - К.; Торонто, 2006. - С. 477, 1055.

45. ГДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 376. - Т. 45. - Арк. 51; Т. 74. - Арк. 256.

46. Літопис УПА. Нова серія. - Т. 10: Життя і боротьба Генерала «Тараса Чупринки» (1907-1950): Документи і матеріали / Упоряд. С. Богунов, В. Даниленко, А. Кентій, С. Кокін, В. Лозинський, М. Потічний. - К.; Торонто, 2007. - С. 321.

47. ГДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 376. - Т. 32. - Арк. 367.

Размещено на Allbest.ru