Спогади німецьких військових про воєнні події на території України (1941-1944): ступінь залучення джерел до наукового обігу

Размещено на http://www.allbest.ru/

спогади німецьких військових про воєнні події на території україни (1941-1944): ступінь залучення джерел до наукового обігу

Марина Дубик, к.і.н., ст.н.с. Інституту історії України НАНУ (Київ) Україна

У статті поставлено мету охарактеризувати спогади німецьких вояків як один з основних джерел з історії повсякденності з боку ворога та окреслити перспективи подальшого залучення до наукового обігу спогадів різного часу походження. Досить значний масив вже опублікованих джерел дозволив зробити якісний стрибок у трактуванні ставлення військових до війни, їхніх сподівань та щоденних практик взаємодії з місцевим населенням. Автором виокремлено три групи спогадів за часовою дистанцією від подій, показано переваги цього виду джерел та визначено перспективи їх подальшого опрацювання та введення до наукового обігу.

Ключові слова: Друга світова війна, німецька окупація, вермахт, спогади.

Залучення останнім часом до наукового обігу великого обсягу джерел особистого походження, таких, як листи, щоденники, спогади, дозволило зробити якісний стрибок в наших уявленнях про війну, створити психологічний портрет тих, хто брав участь у воєнних подіях, здійснював окупаційну політику на місцях, дізнатися про щоденні турботи та мрії про майбутнє тих, хто воював з іншого боку фронту.

Не можна казати, що раніше такий вид джерел зовсім не залучався до аналізу, але не можна не помітити, що лише останнім часом ми спостерігаємо вал публікацій таких джерел. Це викликано кількома причинами: по-перше, розширення джерел історії повсякденності призвело до посиленого інтересу до долі «маленької людини» на війні -- про що він думав, турбувався, про що мріяв та що його хвилювало, яким був щоденний побут, як сприймалися ним щоденні убивства людей, які психологічні перетворення відбувалися протягом війни. Якщо листи з фронту та щоденники, які велися протягом війни, можна виокремити у групу джерел безпосереднього відображення щоденних турбот у часі, то спогади, на відміну від інших джерел особистого походження, мають часову дистанцію від подій, які згадуються автором спогадів. У залежності від довжини цієї дистанції можна визначити кілька видів спогадів -- спогади, що були зафіксовані до завершення війни, як такі, що не мають на собі відбитку знання про кінець війни та поразку Вермахту; другу групу складають спогади, що були написані через деякий час після війни, вже з дистанцією до подій, але з самоцензурою через офіційну політику памёят -- здебільшого це спогади визначних людей того часу, особливо опубліковані, з самоцензурою, замовчуванням незручних важких подробиць, ідеалізацією подій. З виникненням історії повсякденності виникає інтерес і до спогадів звичайних людей, поступове накопичення таких спогадів призвело до якісного стрибку у переосмисленні ролі вермахту у подіях на окупованих територіях, олюдненні офіційної історії, наповненні її виключеннями зі звичайних практик, психологічної роботи над почуттям провини та дистанціювання від того, що відбувалося багато років тому.

До першої групи можна віднести частково опубліковані спогади німецьких військовополонених, які були зафіксовані шляхом прослухо- вування розмов полонених між собою. Записи таких розмов довгий час були засекречені та залишалися невідомими широкому загалу, але зі спливанням часу заборони їх побачили дослідники. На сьогодні такі спогади опрацьовано лише у загальних рисах, тому дуже перспективним виглядає їх вивчення само з метою виокремлення спогадів про події на українській території не лише для створення психологічного портрету ворога, але й у якості додаткового джерела про тогочасні події, які, на жаль, у багатьох випадках знайшли відображення лише у матеріалах Надзвичайної державної комісії з розслідування злочинів німецьких загарбників, що несе на собі відбиток вибіркового судження про злочини, але дуже рідко надає змогу уявити щоденне життя під окупацією та на фронті з іншого боку.

Дослідження історика С. Найтцеля та соціального психолога Г. Вельцера «Солдати» побудовано на аналізі унікального джерела -- протоколів прослуховувань полонених німецьких вояків у спеціальних центрах в американському та англійському полоні.

Ці протоколи зберігаються у Національних архівах Великобританії та США. Цікаво, що протоколи у Лондоні стали доступними для дослідників з 1996 року, але ще 5 років вони чекали свого читача, яким став С. Найтцель, який згодом відшукав і американський аналог, який до того ж був вдвічі більший за обсягом. Оскільки аналіз такого спеціфічного джерела передбачав використання методів історії ментальності, історії повсякденності та іншого дослідницького інструментарію, до співпраці був запрошений соціальний психолог Г. Вельцер, який вже був відомий своїми працями щодо колективної пам'яті та інтерпретацій спогадів про часи націонал-соціалізму. Підготовлена ними книга стала можливою завдяки здійсненню трирічного дослідницького проекту з опрацювання джерел та їхнього аналізу на рубіжжі історії та психології.

Загалом було проаналізовано понад 100 тис. аркушів протоколів прослуховувань близько 15 тис. німецьких військовополонених, переважно взятих до полону в Африці, Італії та Західній Європі. Зрозуміло, що це джерело має свої обмеження щодо репрезентативності, передусім щодо подій на східному фронті. Разом з тим, оскільки полонені брали участь у військових операціях на багатьох фронтах, ці два архівних комплекси здаються унікальними з огляду на їхню безпосередню близькість до подій, таємність прослуховувань, спонтанність висловлювань та тематичну спрямованість розмов.

Автори дослідження проаналізували документи за тематичними блоками, які стали підрозділами книги: збивання (літаками), влада заради влади, пригоди, естетика руйнування, насолода, полювання, затоплення (ворожих суден), вбивство з погляду окупанта, злочини щодо військовополонених, уявлення про знищення, участь у розстрілах, чутки, почуття, секс, техніка, віра в перемогу, віра в фюрера, ідеологія, військові цінності. Окремі підрозділи присвячені порівняльному аналізу основного масиву документів з протоколами прослуховування італійських та японських військовополонених, а також службовців Ваффен-СС.

Підсумком у книзі стали розмірковування щодо уявлень про війну загалом та особливостей дій у війні вермахту як армії націонал-соціалізму. Автори дійшли висновку, що злочин був нормою для солдат вермахту, із перспективи солдата його злочинні дії не були злочинами, на відміну від аналогічних дій ворога. Повсякденність злочину спричинила несприйняття його як чогось неординарного, навпаки, рутінність злочинних практик призвела до того, що військовослужбовці отримували задоволення від них, як від гарного виконання своєї «роботи». Тобто війна сама по собі має таку особливість, за короткий строк перетворювати нормальних людей на вбивць, але Друга світова війна все ж таки мала відмінності у цьому від інших. Хоча в інших війнах було також розповсюджене вбивство військовополонених та інші злочини, расово мотивоване знищення мільйонів військовополонених через голод випадає з уявлень про «нормальну війну» та разом з вбивствами євреїв характеризує ці злочини, у розумінні авторів, як типово націонал-соціалістичну політику знищення.

Особливий інтерес для нас мають протоколи, у яких містяться згадування подій в Україні. У книзі наведено кілька таких цитат: про жахливі умови транспортування військовополонених з Коростеня у напрямку Львова, витягування трупів з вагонів на кожній станції та бійки за їжу; про процедури здійснення масових розстрілів у Миколаєві та Львові; про спалення заживо євреїв під Одесою; про згвалтування щойно вбитої дівчини у Києві; про задавлення танками великої кількості солдат в Уманському котлі через їх небажання здаватися. Зрозуміло, що у книзі процитований не весь матеріал, який стосується України, а наведені тільки ті цитати, що вкладалися у концепцію авторів. Тим важливіше було б опрацювати ці два комплекси джерел щодо подій в Україні. Подібний проект був би дуже вагомим внеском до джерельної бази досліджень про окупаційний режим.

На жаль, дотепер не вдалося опрацювати ці документи спеціально щодо України, але у книзі «Солдати» надано досить великих цитувань з таких документів, щоб зрозуміти, наскільки це джерело є вагомим для аналізу сприйняття подій на українській території. Цей ресурс, який ще не задіяний у повній мірі, може допомогти також у реконструкції подій того часу.

Цікавим став також резонанс, викликаний книгою серед істориків. Загалом рецензії були схвальними, особливо щодо критичного ставлення авторів до джерела, інтердисциплінарного аналізу, осмислення авторами поняття норми у війні. Суттєві критичні зауваження стосувалися лише обмеженого кола відмінностей політики знищення націонал-соціалізму у порівнянні з іншими війнами та необхідності більшого обгрунтування деяких узагальнень.

До другої групи спогадів слід віднести такі, що були написані після завершення війни. Насправді, було опубліковано не так багато мемуарів, здебільшого, це стосувалося відомих людей.

У першу чергу, слід назвати найбільш відомі мемуари Гайнца Вільгельма Гудеріана «Спогади солдата», які були перевидані з 1951 року багато разів, кількома мовами, у тому числі російською вже у 1954 році, а також книгу Еріха фон Манштайна (Манштейна) «Втрачені перемоги», також перевидану з 1955 року багато разів. Зрозуміло, що ці видання повністю залучені до наукового обігу -- самі спогади стали об'єктом багатьох досліджень, але все одно вони дотепер залишаються вартими ознайомлення - через особливості джерела вони надають новим поколінням читачів відчуття атмосфери, у якій приймалися рішення, через призму особистісного сприйняття.

До третьої групи виділяємо спогади, записані наприкінці минулого та упродовж теперішнього століття, як такі, що мають значну часову дистанцію до подій, що накладає свій відбиток значного переосмислення, відсутності або зміни деталей - люди згадують більш свої відчуття, ніж можуть надати свідчення про події. Тут впливають дуже багато факторів, що зумовлюють висловлювання, яких ми ніколи не почули б раніше -- і близкість смерті, і зміна ставлення суспільства до тих подій, що сприяє більшому одкровенню.

Великий резонанс у Німеччині отримала публікація спогадів Люїса Раффайнера «Ми були вже нелюдьми», автор яких брав участь в операціях вермахту на Східному фронті та бачив війну такою, якою вона була насправді -- брутальною та жорстокою, за його власним висловом. Цікаво, що це видання з'явилося завдяки виставці про злочини вермахту 1995 року, яка експонувалася у багатьох містах Німеччини у 90-х роках та викликала жваву дискусію у суспільстві. Автор спогадів наважився на їхню публікацію саме після відвідання виставки та знайомства з її керівником гамбургським істориком Ганнесом Геером, який допоміг реалізувати цей проект.

Звичайність злочинів для військовослужбовців вермахту призвела до того, що після війни свідки подій довгий час замовчували незручні подробиці їхніх дій на фронті, що можна спостерігати як з німецького, так і з радянського боку. Саме тому й існувала у суспільній свідомості легенда про «чистий» вермахт, що ті, хто належав до нього, підтримували цю легенду, як елемент виправдання себе перед нащадками та перед собою. Саме тому і був таким болючим шок суспільства, яке не хотіло вірити у причетність частини себе до злочинів.

Безумовним позитивним результатом дискусії про злочини вермахту стало введення до наукового обігу джерел, які раніше не були затребувані професійними істориками. Впровадження нових методів дослідження з історії повсякденності та інших історичних напрямів спричинило опрацювання таких комплексів джерел, які раніше вважалися другорядними, передусім его-документів. Ці дослідження збагатили німецьку історіографію Другої світової війни, надали поштовх розробкам інших дотичних тем з нових ракурсів, з використанням нових підходів та нетрадиційних інтерпретацій джерел.

Через велику кількість подібних видань та відсутність доступу до багатьох з них на даному етапі поки що немає змоги надати повну характеристику наявності у спогадах німецьких військових -- учасників Другої світової війни -- свідчень про окремі події на території України. Але, зважаючи на великий масив таких джерел, як опублікованих, так і досі існуючих лише у рукописах чи розпорошених по багатьох онлайн- ресурсах, є пропозиція здійнити окремий проект з прив'язки окремих деталей таких спогадів до канви історичних подій.

На цю думку автора наштовхнуло знайомство з концепцією «прив'язки» спогадів до місця подій та часового проміжку, яка створювалася для роботи зі спогадами в'язнів концентраційного табору в Маутгаузені. До кожного об'єкту на території табору на інтерактивній карті «прив'язувалися» усі фрагменти зі спогадів, у яких йшлося про цей об'єкт, що забезпечувало зовсім інше сприйняття як джерела, так і місця, де відбувалися події, з ним пов'язані.

Залучення нових інтернет-технологій до дослідження минулого, використання повною мірою інформаційного потенціалу джерельної бази, забезпечення доступу до результатів подібного проекту всім зацікавленим дозволило б забезпечити підвищення якості досліджень та переосмислення багатьох стереотипів щодо історії людини в обставинах війни.

На превеликий жаль, мемуари та спогади досі залишаються в силу свого суб'єктивизму лише ілюстраціями до окремих сторінок історичних досліджень. Співставлення багатьох свідчень різного походження дозволило б, на нашу думку, вийти на зовсім інший рівень опрацювання джерел та осмислення минулого.

німецький війна історія спогад

REFERENCES

Neitzel, Sцnke/ Welzer, Harald. (2011). Soldaten. Protokolle von Kдmpfen, Tцten und Sterben. Bonn: Bundeszentrale fьr politische Bildung. [in German].

Welzer, H., Montau, R., PlaЯ, Ch. (1997). “Was wir fьr bцse Menschen sind!” Der Nationalsozialismus im Gesprдch zwischen den Generationen. Tьbingen [in German].

Welzer, H., Moller, S., Tschuggnall, K. (2002). “Opa war kein Nazi“. Nationalsozialismus und Holocaust im Familiengedдchnis. Frankfurt am Main [in German].

Raffeiner, Luis. (2013). Wir waren keine Menschen mehr: Erinnerungen eines Wehrmachtssoldaten an die Ostfront (Memoria - Erinnerungen an das 20. Jahrhundert). [in German].

Welzer, Harald. (2005). Tдter. Wie aus ganz normalen Menschen Massenmцrder werden. Frankfurt am Main. [in German].

Размещено на Allbest.ru