Структура та типологія запорозько-донських конфліктів в приазовських землях у 1743-1775 роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

СТРУКТУРА ТА ТИПОЛОГІЯ ЗАПОРОЗЬКО-ДОНСЬКИХ КОНФЛІКТІВ В ПРИАЗОВСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У 1743-1775 рр.

Володимир Полторак

Системний аналіз усієї сукупності конфліктів дозволяє визначити не лише м.еханізми виникнення та ескалації конфліктної ситуації, але й їхні функції. Поряд із деструктивними функціями, які є досить очевидними, кожен міжкозацький конфлікт ніс в собі можливість конструктивного вирішення проблем, що виникали у суспільном.у житті. Так, виділимо наступні позитивні функції запорозько- донських конфліктів: інформ.аційна; охоронна; інтегративна; нормо-утворювальна (внаслідок розв'язання низки конфліктів, зокрема, у 1746-1752 рр. відбулась переоцінка норм і цінностей міжкозацьких взаємин, що призвело до загального їх поліпшення); стимулююча (конфлікти надали стимул розвиткові системи управління всередині козацьких спільнот, стали рушійною силою змін у регіональній політиці та скоригували їх ставлення до центральної імперської влади).

Ключові слова.: Військо Запорозьке, Військо Донське, конфлікти, типологія, структура, приазовські землі, 1743-1775 рр.

Взаємини між народами і державами, релігійними та етнічними спільнотами, соціальними класами та економічними кланами, юридичними та фізичними особами давно стали предметом дослідження істориків. З одного боку такі взаємини є результатом безпосереднього контакту їхніх суб'єктів, з іншого несуть на собі відбиток уявлень та стереотипів, що сформувалися в них один про одного. Взаємини несуть в собі подвійну властивість - інтеграційну та конфліктну. Дана стаття має на меті розглянути структуру конфліктних взаємин запорозькими та донськими козаками у 17431775 рр. та типологію конфліктів.

Вперше до питання міжкозацьких взаємин звернулись їхні сучасники. Так, автор "Історіі русів" яскраво змалював каральну експедицію донських козаків 1768 р., а А. Ріґєльман у своїх історичних дослідженнях чимало уваги приділив взаєминам козаків на початкових етапах існування козацьких спільнот. Пізніше А. Скальковський розглянув територіальний конфлікт 1743-1746 рр. між запорожцями і донцями і зробив висновок щодо прогматичних підстав його виникнення Скальковський А. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького. - Дніпропетровськ, 1994. - С. 296-298.. Д. Яворницький називав міжкозацький конфлікт у своїх роботах "суперечкою", охарактеризував її як довготривалу і перманентну, пов'язав її невирішеність з питанням знищення Нової Січі Эварницкий Д. Материалы для истории запорожских козаков. - СПб., 1888. - С. VI.. Н. Полонська-Василенко вдалася до виділення з проблеми територіального конфлікту 1743-1746 рр. питання ловлі риби запорозькими козаками на кубанському боці Азовського моря Полонська-Василенко Н. До історіії останніх часів Запорожжя // Її ж. Запоріжжя XVIII ст. та його спадщина. - Мюнхен, 1965. - Т. 1. - С. 57.. Згодом В. Голобуцький розглянув цілу низку питань запорозько-донських взаємин означеного періоду, однак з політичних причин відмовився від дослідження конфліктів, що виникали між козаками Голобуцький В. Запорізька Січ в останні роки свого існування (1734-1775). - К., 1961.. По інакшому поставився до цього питання О. Пронштейн. Він докладно описав у своїх роботах територіальні суперечки козаків і пов'язав їх вирішення у 1746 р. із активізацією заселення закріплених за військом Донським земель між Кальміусом та Міусом донською старшиною Пронштейн А. История Дона в ХVШ веке. - М., 1961. - С. 66.. Ю. Мицик та П. Сохань висловили свою думку з цього приводу і відзначили роль етнічної приналежності козаків та політики Російкої імперії у виникненні та розв'язанні міжкозацьких конфліктів Мицик Ю., Сохань П. Передмова //Архів Коша Нової Запорозької Січі. - К., 2000. - Т. 2. - С. 10.. Проте проблема типології та структури конфліктів так і не стала об'єктом спеціального дослідження.

Конфлікт - специфічний різновид соціальних взаємин, що являє собою зіткнення сторін з приводу реальної чи вигаданої розбіжності в інтересах, прагнення досягти своїх цілей за рахунок один одного.

Міжкозацькі конфлікти, що спалахнули з особливою виразністю у 1743 р. в Приазов7, носили характер не лише особистісний чи суспільний, але й політичний. Політичним конфліктом дослідники визначають форми політичних взаємин, для яких характерними є відкрите співставлення політичних інтересів і зіткнення соціально- політичних сил, що протиборствують і дія яких спрямована на досягнення несумісних цілей. Особливу роль у політичних конфліктах відіграє протистояння у сфері влади та власності Степанова Н. Основи конфліктології. - Одеса, 2004. - С. 27..

Для аналізу запорозько-донських конфліктів ми використали таку структуру конфлікту, яка дозволяє визначити об'єкт, предмет, опонентів, базу, етапи конфліктів, а також їхні функції.

Об'єктами міжкозацьких конфліктів у різні часи визначеного періоду були: ескалація конфліктний міжкозацький конструктивний

1. Території ("ліси", "байраки", "річки", "коси", "степи", "землі" та інші "угіддя"): приазовські коси, багаті на рибу (географічно розділені морем на коси "кримської" та "кубанської" сторони); звірині угіддя азовського узбережжя та басейну його допливів Берди, Кальміусу, Міусу, Темерника тощо ("байраки", "болохові місця" за тогочасною термінологією); пасовиська Північного Приазов'я;

2. Власність: викрадене майно;

3. Влада: право "суду та розправи" над населенням приазовських теренів; міграційні потоки з Гетьманщини та Слобідської України (під ними розуміємо і втікачів, які становили левову частку новоприбулого населення);

4. Економічні вольності (привілеї!: торгівельна монополія на

товаропотоки з Гетьманщини, Слобідської України, Османської імперії (сюди слід додати і право на торгівлю такими товарами, як сіль, вино, хліб).

Зазначимо, що конфліктні ситуації, які виникали між донськими козаками та запорожцями під час бойових дій, повстань, каральних акцій слід розглядати окремо, оскільки представники одного, або й обох військ були за різних обставин у цих конфліктах не опонентами, а засобами у руках російської влади.

Предметом міжкозацького конфлікту слід називати конкретне спірне питання, що потребувало розв'язання під час взаємин. Зазвичай предметом конфлікту була конкретна проблема, а люди, які намагались її вирішити спільними зусиллями, реагували один на одного як на перешкоду, що блокувала досягнення їхньої мети.

Опонентами або безпосередніми учасниками конфліктів були конкретні особи, які були представниками певних груп, класів і колективів. Так, з боку війська Запорозького серед учасників конфліктів можна назвати багатьох кошових отаманів, військових писарів, осавулів та судей, курінних отаманів, паланкових та похідних полковників, паланкових писарів, підписарків та осавулів, отаманів валок, промислів, інших гуртів, звичайних козаків,

посполитих і т. д. Військо Донське було також широко представлене у конфліктах - військовими отаманами, дяками, осавулами, похідними полковниками та старшинами, станичними отаманами, калмицькими мурзами, купцями, промисловцями, козаками,

"озимейними", військовими "малоросіянами", бурлаками тощо. Представники обох спільнот доцільно було б у соціальному плані розділяти на три категорії населення - старшину, простих козаків та представників некозацьких верств населення вольностей військ Запорозького та Донського. Усіх учасників конфлікту виокремлюються безпосередні і непрямі, опосередковані учасники конфлікту.

Сукупність предмету та опонентів конфлікту складала його базу. Багато з міжкозацьких конфліктів пройшли латентну фазу - етап, коли вже існувала база ситуації, але ще не відбулося відкритої сутички опонентів. Наявність бази вже дозволяє казати про виникнення конфліктної ситуації, але перехід до наступної фази відбувався лише з виникненням реального приводу для конфлікту, який і призводив до конфліктного інциденту.

Типовим прикладом цього є територіальний конфлікт між військами Запорозьким та Донським, база якого виникла до 1743 р. Власне, суперництво за приазовські території простежується з XVI ст. (і не стихає досі - лінія фронту тепер відображає лінію розмежування між донськими та запорозькими козаками у 1746 р., а сучасний державний кордон між Росією та Україною близький до територіальних меж Війська Запорозького у 1743-1746 та 1772-1775 рр.). Перманентно виникали яскраві конфліктні ситуації у міжкозацьких взаєминах, наприклад спроба запорожців у 1638 р. захопити владу у здобутому спільними козацькими зусиллями Азові. Або винищення донцями у 1717 р. на р. Кальміус запорозької промислової ватаги. Однак своєрідними етапами виникнення конфлікту у 1743 р. стало декілька подій:

• перехід запорожців під захист російської держави 1734 р.;

• завершення російсько-турецької війни і повоєнна стабілізація в регіоні;

• розмежування володінь обох імперій від Південного Бугу до Північного Кавказу, проведене у 1741-1742 рр.;

• сподівання старшини та козаків обох спільнот на отримання цих земель згідно наданих раніше російською владою гарантій.

Отже, предметом цього конфлікту стали території, статус яких не був визначений. Опонентами спочатку стали численні запорозькі та донські підприємці, які розпочали (очевидно, відновили) активну економічну діяльність в регіоні. В результаті виникла база конфлікту, оскільки представники обох сторін претендували на абсолютне володіння зазначеними землями. Не забарився і привід - донські козаки почали масово грабувати запорозьких підприємців на Міусі Материалы для истории Запорожья в XVIII в. // Записки Одесского общества истории и

древностей. - Т. 20. - С. 83.. У відповідь Кіш надіслав туди полковника Василя Максимовича Кишенського з командою для наведення порядку Центральний державний історичний архів в м. Київ (далі - ТТДТАК). - Ф. КМФ-9. - Оп. 2. - Спр. 15. - Арк. 1., а фактично - для силового вирішення конфлікту. Інцидент з проголошенням Кишенським себе "міуським" полковником, а також іншими його діями призвів до подальшого поглиблення конлфікту. Саме після цього інциденту сторони усвідомили наявність конфлікту та почали шукати засоби для його вирішення. Були усвідомлені також і інтереси спільнот (тобто потреби опонентів) та сформована офіційна позиція (тобто, вимоги та побажання) військ.

Початок відкритого конфлікту супроводжувався застосуванням опонентами супротивних конфронтаційних дій. Поведінкова сторона таких взаємин відзначалась багатоманітністю форм - погрози, звинувачення, пряма агресія та насильство тощо. Наведемо декілька прикладів конфліктних дій. Так, у травні 1745 р. ротмістр азовського полку Василь Виногоров був облаяний "скверною бранью" з боку кальміуського полковника Т. Постернякова та паланкового писаря О. Сукура Эварницкий Д. Источники для истории запорожских Козаков. - Т. 2. - Владимир, 1903. - С. 1559.. У квітні 1746 р. на піку протистояння донський отаман Данило Єфремов погрожував запорозькому депутату, присутньому у Черкаську, при особистій зустрічі повісити запорозького кошового отамана Там саме. - С. 1579.. Лайки та погрози перейшли в активну фазу і донські козаки організовано вчинили декілька військових акцій проти запорозьких підприємців, що мешкали в межиріччі Кальміусу та Міусу. У найбільшій взяли участь 1 000 піших донських козака на 16 легких човнах, 600 кінних калмиків "з усіма потрібними для стрільби припасами ніби з неприятелем для баталії", причому була навіть знищена пересувна запорозька церква Там саме. - С. 1580..

Засоби конфліктів характеризують типові ресурси і заходи, які використовували суб'єкти конфліктної взаємодії. В конфліктах обидві сторони використовували найрізноманітніші засоби впливу на опонента, найважливішим з яких стало залучення до вирішення конфлікту російської влади як арбітра. Центральна імперська влада зіштовхнулась з проблемою дестабілізації ситуації в регіоні та неспроможністю зарадити проблемі традиційними раніше засобами. Створювані слідчі комісії переважно працювали неефективно, оскільки обидві конфліктуючі сторони саботували їх діяльність. Розмежування згідно указу від 30 квітня 1746 р. земель військ по Кальміусу влаштувало тільки донську сторону і лише де-юре закріпило за нею правобережжя цієї річки. Натомість запорозька сторона продовжувала претендувати на східне Приазов'я до 1775 р., використовуючи у свої боротьбі за землі такі методи, як пошук історичних аргументів (зокрема, т. зв. універсалу Богдана Хмельницького 1655 р. Голобуцький В. Запорізька Січ в останні роки свого існування (1734-1775). - К., 1961. - С. 35.), самозахоплення землі (восени 1772 р. кальміуський полковник П. Велегура об'їхав терени володінь паланки часів його попередника Кишенського та засвідчив існування старовинних межових знаків запорозьких володінь по р. Міусу ЦДІАК. - Ф. 229. - Оп. 1. - Спр. 319. - Арк. 5.) і т. д.

Існує багато різних підходів до типологізації конфліктів. В залежності від досліджуваних етапів конфліктів, можемо поділити їх за певними ознаками:

• на етапі виникнення - на стихійні та заплановані (спровоковані та ініціативні);

• на етапі розвитку - на короткочасні, тривалі та затяжні (які зайшли у безвихідь);

• на етапі усунення - на керовані, погано керовані та некеровані;

• на етапі затухання - на спонтанно припинені, припинені засобами, віднайденими самими учасниками конфлікту, а також вирішені за втручання зовнішніх сил.

Досить плідним видається типологія конфліктів, в основу якої покладена характеристика опонентів, які взяли участь в стуації. Так, виділимо міжособистісні, міжгрупові та міжвійськові конфлікти. Розгортатись конфліктна ситуація могла як горизонтально, так і діагонально. Тобто, засвідчені конфлікти між запорозькими козаками та їх групами з військовою старшиною війська Донського і навпаки.

Системний аналіз усієї сукупності міжкозацьких конфліктів дозволяє визначити не лише механізми виникнення та ескалації конфліктної ситуації, але й їхні функції. Поряд із деструктивними функціями, які є очевидними, кожен міжкозацький конфлікт ніс в собі можливість конструктивного вирішення проблем, що виникали у суспільному житті. Так, виділимо наступні позитивні функції запорозько-донських конфліктів:

• інформаційна (завдяки конфліктам представники запорозької та донської старшини отримали інформацію про невідкладні проблеми; це позитивно відобразилося на практиці захисту прав і вольностей козацтва у боротьбі з сусідами, причому донським козакам вдалося свій досвід вирішення міжкозацьких конфліктів використати на практиці у боротьбі з зазіханням на військові землі російських фортець та інших сусідів);

• охоронна (конфлікти сприяли частковому розрядженню напруженості між запорожцями та донцями);

• інтегративна (конфлікти підсилили внутрішньогрупову

згуртованість запорозьких та донських козаків, вказали необхідність спільно відстоювати свої інтереси);

• нормо-утворювальна (внаслідок розв'язання низки конфліктів, зокрема, у 1746-1752 рр. відбулась переоцінка норм і цінностей міжкозацьких взаємин, що призвело до загальної деескалації);

• стимулююча (конфлікти надали стимул розвиткові системі управління всередині козацьких спільнот, стали рушійною силою змін у регіональній політиці Січі та Черкаська та скоригували їх ставлення до центральної імперської влади).

Р.Дарендорф свого часу стверджував, що "той, хто уміє справитися з конфліктами шляхом їх визнання та регулювання, бере під контроль ритм історії. Той, хто втрачає таку можливість, одержує цей ритм у вигляді супротивника" Цит. за: Степанова Н. Основи конфліктології. - Одеса, 2004. - С. 35.. Донська старшина була краще пристосована до реалій життя у Російській імперії, вона раціональніше використовувала ті методи та засоби досягнення своїх цілей, які в тих умовах у більшості випадків досягали успіху. Підтримка Російською імперією етнічно російського донського козацтва підтверджує той факт, що запорозькі козаки, а разом з ним і українці взагалі, були сторонніми у тілі імперії. Конфлікти між запорожцями та донцями засвідчили розбіжності у парадигмі двох типів козацьких спільнот, двох слов'янських народів. Відбулося зіткнення не лише представників двох старшинських кланів, але й ідейна боротьба двох моделей розвитку козацтва, двох суспільних та національних моделей. Формальна перемога донської моделі не свідчить про її глибинні переваги, а скоріше говорить про вищий рівень її пристосування до абсолютистської форми правління, до правил гри бюрократичної системи. Фактична ж перемога запорозької "зимівничої" (хуторянської) моделі заселення та освоєння південних земель над "громадською" (станичною) донською, а згодом закріплення частини спірних земель за Україною, засвідчили часткову перемогу Запорожжя у численних міжкозацьких суперечках XVIII ст.

Размещено на Allbest.ru